Постанова

від 28.02.2023 по справі 200/4680/22

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2023 року справа №200/4680/22

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року (повне судове рішення складено 07 листопада 2022 року) у справі № 200/4680/22 (суддя в І інстанції Кравченко Т.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

19 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, в якому позивач просив:

-визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення щомісячних грошових сум у разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 , з 01 травня 2017 року;

-зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області відновити нарахування та виплатити щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 , з 01 травня 2017 року.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав, що він є отримувачем щомісячних страхових виплат як особа, яка має стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням; має статус внутрішньо переміщеної особи.

Позивач наголошував, що страхові виплати йому призначені безстроково, однак з 01 травня 2017 року відповідач припинив їх виплату.

На переконання позивача, бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті щомісячних страхових виплат, порушує його право на соціальний захист, гарантоване Конституцією України.

Позивач вважав припинення щомісячних страхових виплат протиправною бездіяльністю відповідача, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Краматорського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 17 квітня 2017 року № 0526/11990/11990/40 «Про припинення щомісячної страхової виплати».

Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати на рахунок, відкритий в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з щомісячної страхової виплати з 01 травня 2017 року по місяць поновлення страхових виплат на рахунок, відкритий в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування зазначено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, страхові виплати мають здійснюватися із застосуванням Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон № 1706-VII), постанов Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та інших нормативно-правових актів, які регламентують порядок проведення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

В якості правової підстави для прийняття рішення про припинення страхових виплат відповідач покликався на норму п. 6 ч. 1 ст. 46 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 1105-ХІV), згідно з якою щомісячні страхові виплати припиняються в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідач вказує на те, що в період з 01 травня 2017 року і до теперішнього часу позивач не звертався з заявою про поновлення щомісячної страхової виплати до будь-якого відділення Фонду соціального страхування України на підконтрольній українській владі території.

Зазначає, що позивач не надав інформацію про актуальний рахунок, відкритий в ПАТ «Державний ощадний банк України».

Відповідач доводить, що підстави для поновлення щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 відсутні, оскільки позивач не реалізував своє право на страхові виплати шляхом звернення з необхідними документами до відповідного відділення Управління ВД ФСС України, розташованого на підконтрольній українській владі території.

Слід зазначити, що ухвалою апеляційного суду від 06 лютого 2023 року замінено первинного відповідача у справі № 200/4680/22 Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на його правонаступника Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

З 07 лютого 1997 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в паспорті.

У зв`язку з тимчасовою окупацією його населеного пункту позивач був вимушений покинути місце постійного проживання та набув статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено довідкою від 22 березня 2016 року № 1426/68633.

Фактичне місце проживання/перебування позивача після переміщення: АДРЕСА_2 .

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААА № 402778 від 02 червня 2011 року ОСОБА_1 безстроково встановлена інвалідність 3 групи внаслідок професійного захворювання.

Довідка про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, серії 10 ААА № 039680 від 02 червня 2011 року свідчить, що з 26 травня 2011 року позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання.

В структуру Управління ВД ФСС України в Донецькій області, серед іншого, входить Краматорське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ ВП: 41419261) (далі Краматорське міське відділення Управління ВД ФСС України в Донецькій області) без статусу юридичної особи.

Крім того, в силу положень п. 5 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХIV та постанови правління Фонду соціального страхування України від 24 травня 2017 року № 34 «Деякі питання реорганізації фондів соціального страхування» відповідач є правонаступником Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ: 25968300) (далі Відділення ВД ФССНВВПЗ України у м. Краматорську) та Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Шахтарську Донецької області (код ЄДРПОУ: 25968429) (далі Відділення ВД ФССНВВПЗ України у м. Шахтарську Донецької області).

ОСОБА_1 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у Відділенні ВД ФССНВВПЗ України у м. Шахтарськ.

Виплати проводились до травня 2014 року.

У період з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2017 року ОСОБА_1 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у Відділенні ВД ФССНВВПЗ України у м. Краматорську, а в подальшому в Краматорському міському відділенні Управління ВД ФСС України в Донецькій області, про що, зокрема, свідчить довідка про доходи.

У лютому 2017 року позивачу була виплачена заборгованість за період з червня 2014 року по листопад 2015 року включно.

17 квітня 2017 року Краматорське міське відділення Управління ВД ФСС України в Донецькій області прийняло постанову № 0526/11990/11990/40 «Про припинення щомісячної страхової виплати».

Постанова передбачала припинення потерпілому ОСОБА_1 , який перебував на обліку з 15 січня 2009 року та мав зареєстрований страховий випадок профзахворювання, що отримане 20 травня 2011 року, (номер справи 11990, номер випадку 11990), щомісячної страхової виплати в розмірі 8 572,53 грн з 01 травня 2017 року.

В якості підстави припинення щомісячної страхової виплати Краматорське міське відділення управління ВД ФСС України в Донецькій області вказало: «У зв`язку із зняттям з обліку справи потерпілого. Причина зняття: згідно з протоколом Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради від 03 квітня 2017 року № 42)».

Докази направлення (вручення) позивачу постанови від 17 квітня 2017 року № 0526/11990/11990/40 «Про припинення щомісячної страхової виплати» суду не надані.

Належні та допустимі докази виплати ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати, починаючи з 01 травня 2017 року, суду не надані.

Рівно як і не надані суду докази, які б свідчили, що на час розгляду справи нарахування та виплата щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 відновлена.

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що, крім іншого, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Суханов та Ільченко проти України», №№ 68385/10, 71378/10, §§ 52, 30-31, 53, рішення від 26 червня 2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою».

Щодо соціальних виплат ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам.

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

У справі «Щокін проти України», №№ 23759/03, 37943/06, § 50, рішення від 14 жовтня 2010 року, Європейський суд з прав людини вказав, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

21 травня 2015 року Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов`язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме: до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Водночас від зобов`язань, визначених ст. ст. 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, Україна не відступала.

Згідно з п. 23 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої), яка вчинена 03 травня 1996 року та ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи, зокрема, як право кожної особи похилого віку на соціальний захист.

У передмові до Керівних принципів з питання переміщення осіб всередині країни Організації Об`єднаних Націй (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2), яка визначає сферу охоплення та мету принципів, визначено, що для цілей цих Принципів внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.

Згідно зі ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Облік внутрішньо переміщених осіб регламентований ст. 4 Закону № 1706-VII.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Ст. 7 Закону № 1706-VII установлено, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом, яке міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на це визначення, внутрішньо переміщена особа це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Разом з цим реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб: доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Слід зауважити, що прийняття Закону № 1706-VII спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, а не на звуження їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування визначає Закон № 1105-ХIV.

Гарантування державою реалізації застрахованими особами своїх прав є одним із принципів соціального страхування, що визначено п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону № 1105-ХIV.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону № 1105-ХIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Згідно з приписами п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону № 1105-ХIV страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.

Відповідно до ч. 5 ст. 47 Закону № 1105-ХIV страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком.

Підстави припинення страхових виплат визначені ст. 46 Закону № 1105-ХIV.

Так, згідно з ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-ХIV страхові виплати припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з п. 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХIV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Порядок № 365.

Згідно з п. 4 Порядку № 365 соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з п. 5 Порядку № 365 для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред`являється оригінал такої довідки.

П. 6 Порядку № 365 передбачено, що структурний підрозділ з питань соціального захисту населення не пізніше наступного робочого дня після отримання заяви про призначення (відновлення) соціальних виплат надсилає запит про отримання електронної справи отримувача соціальної виплати до державного підприємства «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України», який протягом п`яти робочих днів з дня отримання такого запиту надсилає відповідну електронну справу до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення.

Згідно з п. 15 Порядку № 365 орган, що здійснює соціальні виплати, призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 також був затверджений Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування (далі Порядок здійснення контролю № 365).

Порядок здійснення контролю № 365 визначав механізм здійснення контролю за проведенням виплати внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

П. 12 Порядку здійснення контролю № 365 було передбачено, що соціальні виплати припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

В подальшому, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2022 року № 363 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо виплати пенсії та грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», яка набрала чинності 27 березня 2022 року, Порядок здійснення контролю № 365 втратив чинність.

Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11 грудня 2014 року № 20, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12 січня 2015 року за № 6/26451) був затверджений Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції (далі Порядок № 20).

Згідно з п. 1 розділу І Порядку № 20 цей Порядок поширювався на фізичних осіб, які постійно проживають в Україні, яких змусили або які самостійно покинули своє місце проживання внаслідок (або з метою уникнення) негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру і які мають право на страхові виплати та страхові витрати на медичну і соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105) за фактичним місцем проживання (перебування) (далі - особи, які тимчасово переміщені) (якщо страховий випадок настав до моменту переміщення).

П. 2 розділу І Порядку № 20 передбачав, що особи, які тимчасово переміщені, мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат, страхових витрат на медичну та соціальну допомогу відповідно до Закону № 1105 безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - робочі органи виконавчої дирекції Фонду) за фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасової окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, за формою, наведеною в додатку до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (далі - довідка про взяття на облік), відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII).

У разі чергової зміни фактичного місця проживання (перебування) особа, яка тимчасово переміщена, зобов`язана повідомити протягом 10 календарних днів з дати зміни місця фактичного проживання (перебування) робочий орган виконавчої дирекції Фонду, який здійснює йому страхові виплати, страхові витрати на медичну та соціальну допомогу шляхом подання заяви особисто або надсилання рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви) про припинення йому виплат у зв`язку зі зміною місця проживання (перебування). Копія такої заяви або підтвердження надсилання рекомендованого листа подається робочому органу виконавчої дирекції Фонду за новим місцем фактичного проживання (перебування).

У разі отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, про закінчення строку дії довідки про взяття на облік, її скасування або про відмову у продовженні строку дії такої довідки робочий орган виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування) особи, яка тимчасово переміщена, припиняє нарахування і фінансування страхових виплат та страхових витрат на медичну і соціальну допомогу.

Постановою правління Фонду соціального страхування України від 12 грудня 2018 року № 27 затверджений Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб (далі Порядок № 27).

У зв`язку з набранням чинності Порядком № 27 Порядок № 20 втратив чинність.

Згідно з п. 1.1. Порядку № 27 цей Порядок поширюється на внутрішньо переміщених осіб, які мають право на страхові виплати та витрати на медичну і соціальну допомогу відповідно до Закону № 1105-ХIV.

П. 1.2. Порядку № 27 установлено, що внутрішньо переміщені особи мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат відповідно до Закону № 1105-ХIV безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (далі - робочі органи виконавчої дирекції Фонду) або їх відділеннях за фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (далі - довідка про взяття на облік), з дотриманням вимог Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 (далі - Порядок № 365), та постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова № 637).

Згідно з п. 1.4. Порядку № 27 призначення, продовження (відновлення) та припинення страхових виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюється на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах рад (далі - Комісії).

Продовження раніше призначених страхових виплат регламентовано розділом ІІІ Порядку № 27.

Абз.1 п. 3.1 Порядку № 27 визначено, що внутрішньо переміщені особи мають право на продовження раніше призначених страхових виплат у робочому органі виконавчої дирекції Фонду або його відділенні за фактичним місцем проживання (перебування).

Згідно з п. 3.7. Порядку № 27 щомісячні страхові виплати внутрішньо переміщеній особі продовжуються (відновлюються) на підставі рішення Комісії з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та фінансуються впродовж тридцяти календарних днів з дати прийняття постанови про продовження раніше призначених страхових виплат.

Відповідно до п. 3.8. Порядку № 27 суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських територій, в порядку визначеному виконавчою дирекцією Фонду, що визначено п. 3.9. Порядку № 27.

Позивач звернувся до суду з вимогою визнати протиправною бездіяльність Управління ВД ФСС України у Донецькій області, яка полягає у невиплаті щомісячної страхової виплати з 01 травня 2017 року.

Судами встановлено, що 17 квітня 2017 року Краматорське міське відділення Управління ВД ФСС України в Донецькій області прийняло постанову № 0526/11990/11990/40 «Про припинення щомісячної страхової виплати», яка передбачала припинення потерпілому ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати з 01 травня 2017 року.

Слід зауважити, що правові наслідки у вигляді припинення нарахування і виплати ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати створила ця постанова, а не дії (бездіяльність) відповідача.

Як наслідок, саме це рішення суб`єкта владних повноважень потребує оцінки судом на відповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи відповідність постанови Краматорського міського відділення Управління ВД ФСС України в Донецькій області від 17 квітня 2017 року № 0526/11990/11990/40 «Про припинення щомісячної страхової виплати» критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС, суд виходить з такого.

Право на соціальний захист гарантовано ст. 46 Конституції України.

Це право також гарантують ст. 22 Загальної декларації прав людини, ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, п. 23 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої).

Відповідно до ст. 21 Конституції України усі люди є рівні у своїй гідності та правах.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ч. 2 ст. 24 Конституції України).

Ст. ст. 2, 7 Загальної декларації прав людини, ст. 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Протоколу № 12 до Конвенції закріплюють принцип рівності та визначають, що права людини, в тому числі право на соціальний захист, мають здійснюватися без дискримінації за будь-якою ознакою.

Конституційні права гарантуються і не можуть бути скасовані, що визначено ч. 2 ст. 22 Конституції України.

Ч. 1 ст. 64 Конституції України установлено, що конституційні права людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Окремі обмеження прав із зазначенням строку дії цих обмежень можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 64 Конституції України).

На час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 17 квітня 2017 року, воєнний або надзвичайний стан в Україні не були введені, а обмеження права на соціальний захист не встановлено.

Водночас право позивача на соціальний захист, а саме його право на отримання щомісячної страхової виплати, було обмежено на підставі підзаконних нормативно-правових актів, що суперечить Конституції України.

Права людини і громадянина, гарантії цих прав, основи соціального захисту визначаються виключно законами України (п. п. 1, 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України).

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 7 КАС у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Заперечуючи проти позову, відповідач покликається на п. 6 ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-ХIV, відповідно до якого страхові виплати припиняються в інших випадках, встановлених законодавством.

Такі аргументи відповідача з огляду на положення п. п. 1, 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, є неприйнятними, з огляду на таке.

За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Не наділений Кабінет Міністрів України і повноваженнями приймати правові акти, які скасовують, змінюють в бік звуження конституційні права людини і громадянина.

Відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування, рівно як і скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, не є передбаченою законом підставою для припинення соціальних виплат, а Порядок № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує конституційне право позивача на соціальний захист.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від нього на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених Законом № 1105-ХIV.

Реалізація громадянином України його конституційних прав не може залежати від місця його проживання чи перебування. Обмеження прав за цією ознакою є дискримінаційним.

Таким чином, положення Порядку № 365 не можуть слугувати підставою для обмеження права ОСОБА_1 на отримання щомісячної страхової виплати.

З тих самих міркувань слід відхилити аргументи відповідача, які стосуються застосування до спірних правовідносин Порядків № 20 і № 27, оскільки вони не є законом та не можуть скасовувати або змінювати у бік звуження конституційне право позивача на соціальний захист.

За приписами ч. ч. 1-2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людини, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном (в даному випадку у вигляді щомісячних страхових виплат, призначених позивачу безстроково) було порушено.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що припинення позивачу щомісячної страхової виплати було здійснено не у спосіб, передбачений законом, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Також правильним є висновок місцевого суду, що для ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС, необхідно вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною постанову Краматорського міського відділення Управління ВД ФСС України в Донецькій області від 17 квітня 2017 року № 0526/11990/11990/40 «Про припинення щомісячної страхової виплати».

Висновок суду про протиправність цієї постанови ґрунтується на тому, що вона не відповідає критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, оскільки прийнята не на підставі, яка визначена Конституцією чи законами України, не відповідає вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності, права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Визнання протиправною постанови Краматорського міського відділення Управління ВД ФСС України у Донецькій області від 17 квітня 2017 року № 0526/11990/11990/40 «Про припинення щомісячної страхової виплати» охоплює позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людині і основоположних свобод кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд, крім іншого, зважає на його ефективність в контексті ст. 13 Конвенції про захист прав людині і основоположних свобод.

При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що порушене право позивача підлягає поновленню шляхом:

- скасування постанови Краматорського міського відділення Управління ВД ФСС України у Донецькій області від 17 квітня 2017 року № 0526/11990/11990/40 «Про припинення щомісячної страхової виплати»;

- зобов`язання Управління ВД ФСС України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячної страхової виплати;

- зобов`язання Управління ВД ФСС України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з щомісячної страхової виплати за період з 01 травня 2017 року по місяць поновлення страхових виплат.

Неприйнятними також є аргументи відповідача, які ґрунтуються на застосуванні до спірних правовідносин п. п. 3.7. 3.9. Порядку № 27, а також відхиляє його доводи, які стосуються застосування визначеного Кабінетом Міністрів України окремого порядку погашення заборгованості перед внутрішньо переміщеними особами за минулі періоди.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 47 Закону № 1105 страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком.

Страхові виплати, призначені ОСОБА_1 у зв`язку з стійкою втратою працездатності внаслідок професійного захворювання, мали сплачуватись останньому безстроково.

Згідно з ч. ч. 4, 7 ст. 47 Закону № 1105-ХIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому ст. 34 Закону України «Про оплату праці».

Як вже було зазначено, відповідно до п. 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХIV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

08 червня 2016 року постановою Кабінету Міністрів України № 365 затверджений Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, до якого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 внесені зміни.

Серед іншого пункт 15 зазначеного Порядку № 365 викладений в такій редакції:

«15. Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».

Вказані зміни набули чинності 12 травня 2018 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2019 року № 640/18720/18, яке набуло чинності 12 липня 2019 року, визнано протиправними та не чинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365», але лише в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.

Разом з цим, враховуючи, що право позивача на отримання страхових виплат не може обмежуватися підзаконними правовими актами, місцевий суд дійшов правильного висновку, що положення Порядку № 365, Порядку № 27, не звільняють відповідача від обов`язку нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щомісячну страхову виплату з 01 травня 2017 року.

Той факт, що з 01 травня 2017 року позивач не звертався до робочих органів Фонду соціального страхування України з заявою про продовження щомісячних страхових виплат, не може слугувати підставою для позбавлення ОСОБА_1 права на отримання страхових виплат, які йому призначені безстроково.

Щодо порядку виконання рішення суду.

Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 246 КАС у разі необхідності у резолютивній частині рішення також вказується про порядок виконання рішення.

П. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2016 року № 167 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», зокрема, пункт 1 викладений в такій редакції:

«1. Установити, що: призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81. ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312).

Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється включно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.

Починаючи з 1 липни 2016 р. виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, довічних державних стипендій за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Постанова Кабінету Міністрів України від 14 березня 2016 року № 167 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» була оскаржена в судовому порядку в частині визнання дискримінаційними та такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили з моменту прийняття, положень п. 3 вказаної постанови.

25 вересня 2018 року, за наслідками касаційного перегляду постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 травня 2017 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року у справі № 826/11272/16, Верховний Суд прийняв постанову, в якій навів висновок про те, що Кабінет Міністрів України, приймаючи оспорювані зміни до Постанови № 637, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки будь-яких обмежень прав громадян, зокрема, внутрішньо переміщених осіб, пов`язаних із соціальними виплатами, не встановлено, також не вбачається і невідповідності вказаної постанови вимогам Конституції України.

Верховний Суд зазначив, що обмеження права вибору банківської установи, що здійснює пенсійне обслуговування громадян, не можуть свідчити про незаконність оспорюваних змін до постанови Уряду, оскільки вона спрямована саме на збереження коштів соціально незахищених осіб, які перебувають на обліку як особи, що переміщуються з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення, забезпечення виплати пенсій та соціальних допомог, недопущення застосування шахрайських схем і протиправних дій під час здійснення таких виплат, запобігання фінансуванню тероризму.

Оскільки внутрішньо переміщені особи, зокрема, потребують спеціального захисту з боку держави, надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом, встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян, тому оспорюванні позивачем зміни до Постанови № 637 не можуть вважатися дискримінаційними в розумінні положень Закону «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

В постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 219/3611/17 Верховний Суд зазначив, що без відкриття позивачем рахунку в установі публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» у відповідача відсутні правові підстави для виплати пенсії з 01 липня 2016 року і заборгованість з виплати пенсії, яка повинна нараховуватися відповідачем щомісячно з 01 липня 2016 року може бути виплаченою за умови відкриття позивачем рахунку в ПАТ «Державний ощадний банк України».

За встановлених фактичних обставин та виходячи з положень п. 1 ч. 6 ст. 246 КАС, обґрунтованим є висновок, що за доцільне визначити порядок виконання цього рішення, вказавши, що поновлення щомісячної страхової виплати та виплата заборгованості має бути здійснена відповідачем на рахунок позивача, відкритий в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

Відтак, розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд прийняв рішення з дотриманням як матеріального так і процесуального права, а позовні вимоги підлягають задоволенню з обрання відповідного способу захисту порушеного права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року в справі № 200/4680/22 залишити без змін.

Повне судове рішення 28 лютого 2023 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддівІ. В. Сіваченко

А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук