Рішення

від 09.02.2023 по справі 199/6036/22

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/6036/22

(2/199/400/23)

РІШЕННЯ

Іменем України

09.02.2023 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання Хамула А.С.,

за участю представника позивача Володько О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Дніпрометиз» до ОСОБА_1 про виселення з кімнати гуртожитку без надання іншого житлового приміщення та стягнення заборгованості за договором найму житла,

ВСТАНОВИВ:

23 серпня 2022 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що на балансовому обслуговуванні позивача перебуває гуртожиток, розташований за адресою АДРЕСА_1 , надання житлової площі у якому здійснюється на підставі договорів найму житла. 01 серпня 2020 року між сторонами у справі було укладено договір найму житла №82/20, за умовами якого позивач, як наймодавець, передав відповідачу, як наймачу, за плату для тимчасового проживання строком до 01 серпня 2021 року окрему кімнату у вказаному гуртожитку разом з правом користування усіма видами комунально-побутових послуг. Дія договору автоматично була пролонгована на один рік, тобто до 01 серпня 2022 року. У зв`язку із систематичним порушенням відповідачем умов договору в частині здійснення оплати за проживання у гуртожитку 29 квітня 2022 року позивач надав відповідачу особисто повідомлення №40/26 відповідно до вимог ст.822 ч.1 абз.2 ЦК України щодо заперечення проти подальшого продовження строку дії договору на наступний період та вказав на необхідність звільнення відповідачем займаної нею кімнати в гуртожитку 01 серпня 2022 року. Проте відповідач у вказаний строк кімнату у гуртожитку не звільнила, продовжує нею користуватись і в даний час. Крім того, посилаючись на те, що у відповідача перед позивачем за період з лютого 2022 року по липень 2022 року виникла заборгованість з оплати проживання у гуртожитку в розмірі 16857,75 гривень, позивач просив суд стягнути вказану суму із відповідача, а також покласти на відповідача судові витрати по справі.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2022 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу відповідний строк для усунення недоліків його позову.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2022 року у зв`язку із повним та своєчасним усуненням позивачем недоліків його позову позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, підготовче провадження закрито, а справу призначеного до судового розгляду по суті.

31 жовтня 2022 року стороною позивача подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, а саме розміру заборгованості відповідача перед позивачем за оплату проживання у гуртожитку за період з лютого по жовтень 2022 року в розмірі 18761,54 гривень. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги свого довірителя підтримала з викладених у позові та заяві про збільшення розміру позовних вимог підстав та обставин, просила позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в останнє судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, в ході розгляду справи проти задоволення позовних вимог заперечувала, надала суду відзив на позов, в якому просила суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відзив мотивований тим, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а тому оскільки відповідач мешкає у кімнаті гуртожитку більше п`яти років, не має у власності іншого житла, гуртожиток призначений для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, позивач є балансоутримувачем гуртожитку, органом місцевого самоврядування рішення про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання не приймалось, задоволення позовних вимог про виселення відповідача без надання їй іншого житла є неможливим. Заперечила відповідач і правомірність нарахування їй боргу за договором найму житла №82/20 від 01 серпня 2020 року, вважаючи, що нарахування оплати за проживання мало відбуватись на підставі спеціальних нормативно-правових актів, які регулюють питання надання і оплати житлово-комунальних послуг кожного виду, а також оскільки відповідач тривалий час не має офіційного доходу.

За таких обставин, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за наведеної явки учасників справи.

Вислухавши представника позивача, а також дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини сторін.

В судовому засіданні встановлено, що гуртожиток, розташований за адресою АДРЕСА_1 , перебуває у державній власності та знаходиться на балансі позивача, що підтверджується довідкою позивача, копією інвентарної картки, копією наказу про створення ВАТ «Дніпропетровське виробниче об`єднання металевих виробів» №89 від 31 березня 1994 року, копією переліку нерухомого майна, яке передано до статутного фонду ВАТ «Дніпропетровське виробниче об`єднання металевих виробів», копією технічного паспорту на будівлю.

01 серпня 2020 року між позивачем, як наймодавцем, та відповідачем, як наймачем, укладено договір найму житла №82/20, за умовами якого відповідач за плату отримала під особисту і матеріальну відповідальність на період свого тимчасового проживання строком до 01 серпня 2021 року житло окрему кімнату АДРЕСА_2 і право користування усіма видами комунально-побутових послуг, допоміжними приміщеннями, конструктивними і архітектурними елементами будинку, інвентарем, майном, приладами та устаткуванням (п.п.1.1-1.3, 5.1 договору).

Згідно п.1.4 договору найму житла №82/20 плата за користування житлом встановлюється наймодавцем розрахунковим шляхом і доводиться до наймача у рахунках-повідомленнях та сплачується наймачем регулярно до 28 числа звітного місяця. До складу плати за користування житлом включаються витрати наймодавця на обслуговування і ремонт будинку, в якому знаходиться житло, а також витрати на оплату комунальних та інших послуг (електроенергія, вивіз сміття тощо). Рахунок-повідомлення виставляється наймодавцем наймачеві на початку звітного місяця (до 10 числа) і містить інформацію щодо залишку коштів чи заборгованості по платіжам за попередній період та розмір рекомендованого платежу за користування житлом у звітному місяці.

Пунктами 1, 2 наказу позивача від 31 липня 2015 року №155 визначено з 01 серпня 2015 року встановити плату за проживання в гуртожитках, виходячи з витрат на утримання 1 м2 (з урахуванням місць загального користування), вартості за споживання енергоресурсів (згідно виставлених рахунків), оплати послуг сторонніх організацій (згідно виставлених рахунків), оплати за вивіз сміття (згідно виставлених рахунків). Послуги сторонніх організацій нараховувати, виходячи з місячної вартості та кількості осіб, що мешкають у гуртожитках. Вирішено встановити розмір плати за утримання 1 м2 в розмірі 1,18 гривень з ПДВ за місяць для мешканців гуртожитків.

Положеннями п.2.2.4 договору найму житла №82/20 визначено, що наймач зобов`язаний не пізніше 28 числа кожного місяця користування житлом вносити плату за його користування.

Згідно п.п.4.1, 4.2, 4.3, 4.6 Положення про гуртожитки ПрАТ «Дніпрометиз», затвердженого наказом генерального директора ПрАТ «Дніпрометиз» від 29 жовтня 2021 року №351 (далі Положення), Розмір плати за проживання в гуртожитках визначається позивачем розрахунковим шляхом та повинен покривати витрати товариства, понесені на утримання і обслуговування гуртожитків. До складу витрат, які враховуються при розрахунку за проживання в гуртожитках, включаються: витрати з енергозабезпечення та оплати житлово-комунальних послуг з постачання теплової енергії, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання та розподілу природного газу, електричної енергії, поводження з побутовими відходами тощо; витрати на утримання гуртожитків, необхідні для забезпечення створення належних умов для проживання в них і організації побуту на обслуговування функціонування гуртожитків та здійснення в них ремонтних і профілактичних робіт, прибирання внутрішніх приміщень і прибудинкових територій тощо, в тому числі витрати товариства з оплати праці власного обслуговуючого персоналу та відповідних послуг/робіт сторонніх виконавців/підрядників. Розмір плати за проживання в гуртожитках визначається для наймача товариством щомісяця з урахуванням вищевказаних понесених витрат в місяці, що передує розрахунковому, загальної кількості осіб, які проживають у гуртожитках, виду наданої в користування жилої площі, строку користування нею протягом розрахункового місяця, кількості членів сім`ї наймача віком від 8 років тощо. Розмір плати за проживання в гуртожитках зазначається у відповідних розрахунках-повідомленнях.

Як встановлено в ході розгляду справи, відповідач протягом строку дії договору найму житла №82/20 від 01 серпня 2020 року не виконувала належним чином свій обов`язок з оплати свого користування займаною на підставі означеного договору кімнатою гуртожитку, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем, яку станом на 01 серпня 2021 року в розмірі 12095,89 гривень вирішено стягнути з відповідача на користь позивача рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 04 квітня 2022 року по цивільній справі №199/6220/21, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2022 року. Однак, і після цього відповідач продовжила неналежно виконувати означений вище обов`язок, внаслідок чого у неї перед позивачем вже за період з 01 лютого 2022 року по 28 жовтеня 2022 року утворилась заборгованість в розмірі 18761,54 гривень, яку позивач просив стягнути з відповідача вже за даним позовом з урахуванням збільшення розміру позовних вимог. Викладені обставини підтверджуються копіями судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій, копіями рахунків-повідомлень, копіями актів звірки взаємних розрахунків, копією довідки з банківського рахунку.

Відповідно до пп.5.1.1 п.5.1 Положення виселення з гуртожитку наймача та членів його сім`ї, які проживають спільно з ним на одній жилій площі, здійснюється в тому числі у випадку припинення договору у зв`язку із закінчення строку його дії.

Положеннями п.2.2.7 договору найму житла №82/20 встановлено, що після припинення дії цього договору наймач зобов`язаний негайно звільнити житло та в десятиденний строк самостійно знятися з реєстрації за місцезнаходженням житла в органах реєстрації. Аналогічні положення містить п.5.2 Положення.

Пунктами 5.6, 5.7 договору найму житла №82/20 передбачено, що у разі розірвання цього договору або невиконання наймачем п.2.2.7 договору наймач та інші особи, які проживали у наданому в користування помешканні, підлягають виселенню з житла без наданням їм іншого житла. Реєстрація наймача за місцем користування житла на підставі цього договору не дає право наймачеві вимагати від наймодавця іншого житлового приміщення незалежно від підстав припинення дії цього договору.

За змістом рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2022 року, а також постанови Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2022 року, ухвалених по цивільній справі №199/6220/21, які відповідно до ст.82 ч.5 ЦПК України мають преюдиційне значення для розгляду даної цивільної справи, встановлено, що договір найму житла №82/20 від 01 серпня 2020 року фактично було пролонговано на новий строк до 01 серпня 2022 року в порядку ст.822 ЦК України.

29 квітня 2022 року позивачем складено повідомлення №40/26 на ім`я відповідача про те, що з огляду на систематичне порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору найму житла №82/20 від 01 серпня 2020 року щодо оплати за користування кімнатою гуртожитку позивач, як наймодавець, повідомляє відповідача, як наймача, про свої заперечення проти подальшого продовження строку дії означеного договору (строк закінчується 01 серпня 2022 року) на наступний період, а тому відповідачу необхідно звільнити займану кімнату гуртожитку 01 серпня 2022 року, що не звільняє відповідача від сплати вже існуючого боргу перед позивачем. Означене повідомлення було отримано відповідачем особисто під розпис. Копія повідомлення наявна в матеріалах справи.

Станом на момент звернення позивача до суду (23 серпня 2022 року) і дотепер відповідач не звільнила займану нею спірну кімнату гуртожитку, а також не сплатила наявний в неї перед позивачем станом на жовтень 2022 року борг з оплати за користування кімнатою гуртожитку згідно договору найму житла №82/20. Викладені обставини підтверджуються копією акту звірки взаємних розрахунків, копією акту комісії позивача від 02 серпня 2022 року, а також встановлено судом у відповідності до ст.82 ч.1 ЦПК України з пояснень сторін по справі, викладених як у їх заявах по суті спору (позов, відзив), так і наданих в судових засіданнях.

Разом з тим, судом також встановлено, що займана відповідачем на підставі договору найму житла №82/20 від 01 серпня 2020 року кімната гуртожитку наразі є єдиним її житлом, за адресою якого у встановленому законом порядку зареєстроване місце проживання відповідача з 23 червня 2008 року. Іншого житла (нерухомого житлового майна), яке б належало їй на праві власності, відповідач не має. Викладені обставини підтверджуються копією паспорту відповідача, довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майном та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, Конвенції про захист людини і основоположних свобод 1950 року, ЦК України, ЖК України, Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 року №498 (далі Примірне положення про гуртожитки).

Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.124 Конституції України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Пунктом 18 Примірного положення про гуртожитки передбачено, що спори, що виникають під час користування жилими приміщеннями в гуртожитку, розв`язуються у судовому порядку.

За змістом норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормою ст.47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Відповідно до ст.ст.810, 811 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. Договір найму житла укладається у письмовій формі.

За змістом норм ст.ст.128, 130, 131 ЖК України та п.7 Примірного положення про гуртожитки жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток. Користування жилою площею здійснюється у гуртожитках державної та комунальної форми власності виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі ордера.

Згідно п.п.11, 15 Примірного положення про гуртожитки наймачі, які користуються жилою площею в гуртожитку, зобов`язані, окрім іншого, своєчасно сплачувати за проживання в гуртожитку у строки, встановлені договором або законом. Особи, які проживають у гуртожитку на умовах договору найму (оренди), вносять плату за таке проживання відповідно до умов договору. Плата за проживання у гуртожитку включає: витрати на оплату житлово-комунальних послуг (послуги з управління гуртожитком, послуги з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, постачання та розподілу природного газу, електричної енергії, послуги з поводження з побутовими відходами); інші витрати, необхідні для забезпечення створення належних умов для проживання (утримання майна гуртожитку, зазначеного в абзаці першому п.14 цього Положення) та організації побуту (заміна, прання, дезінфекція постільних речей тощо у разі їх видачі). Схожі положення містить ст.815 ч.3, ст.820 ЦК України.

За змістом ст.ст.821, 822 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. У разі спливу строку договору найму житла наймач має переважне право на укладення договору найму житла на новий строк. Не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору найму житла наймодавець може запропонувати наймачеві укласти договір на таких самих або інших умовах чи попередити наймача про відмову від укладення договору на новий строк. Якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк.

Згідно ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормою ст.625 ч.1 ЦК України передбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст.109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Пунктом 17 Примірного положення про гуртожитки передбачено, що виселення з гуртожитків осіб, які проживають на умовах найму (оренди), здійснюється відповідно до ст.132 ЖК України.

Положеннями ст.9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Аналогічне положення містить ст.311 ЦК України.

Згідно ст.16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

За змістом ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених вище норм законодавства, суд при ходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Так, правовідносини, які виникають між мешканцем гуртожитку і його власником (володільцем), є договірними і відносяться до правовідносин з договору найму жилого приміщення у поєднанні з договором про надання послуг з обслуговування приміщення та його утримання (комунальних послуг). Такі правові висновки містять постанови Верховного Суду від 22 травня 2019 року по справі №128/4336/15-ц, від 26 червня 2019 року по справі №404/6748/15-ц.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з оплати користування житлом за договором найму житла №82/20 від 01 серпня 2020 року, приймаючи до уваги, що в ході розгляду справи знайшли своє повне та належне підтвердження заявлені стороною позивача в обґрунтування такої позовної вимоги фактичні обставини, як то укладення між сторонами вказаного договору, свої зобов`язання за яким позивач виконав в повному обсязі, а відповідач ні, внаслідок чого в останньої виникла перед позивачем заборгованість з оплати за користування кімнатою гуртожитку за вказаний позивачем (з урахуванням подальшого збільшення розміру позовних вимог) період та у вказаному позивачем розмірі, суд приходить до висновку про обґрунтованість, доведеність і правомірність таких позовних вимог, а отже і необхідність їх задоволення в повному обсязі.

При цьому суд оцінює критично та не приймає до уваги заперечення відповідача проти задоволення вищевказаної позовної вимоги, оскільки згідно ст.625 ЦК України майновий стан відповідача не є підставою для невиконання нею взятого на себе грошового зобов`язання, а розмір заборгованості, його складові, розрахунок відповідають наведеним вище судом нормам законодавства. Більш того, заперечення відповідача проти розміру заборгованості носять загальний, абстрактний характер, докази ненадання позивачем відповідачу відповідних послуг, з оплати яких виникла заборгованість, матеріали справи не містять, відповідач на такі обставини не посилалась, докази з цього приводу нею не подавались, а тому такі заперечення оцінюються судом лише як обраний відповідачем спосіб свого захисту від пред`явленого позову, спрямований на уникнення нею цивільно-правової відповідальності за взяте на себе грошове зобов`язання.

Стосовно позовної вимоги про виселення відповідача із займаної на підставі договору найму житла №82/20 від 01 серпня 2020 року кімнати гуртожитку, то в ході розгляду справи судом підтверджено сплив строку дії вищевказаного договору, укладеного між сторонами, а також дотримання стороною позивача порядку повідомлення відповідача про своє небажання укладати такий договір із відповідачем на новий строк, що, в свою чергу, зумовлює припинення права відповідача на подальше зайняття і користування, а отже і проживання у спірній кімнаті гуртожитку, а також виникнення в неї обов`язку (п.2.2.7 договору найму житла №82/20) негайно звільнити займану кімнату гуртожитку, виселившись із неї, чого відповідач в добровільному порядку не здійснила і дотепер. За таких обставин позовні вимоги про виселення є правомірним та обґрунтованими.

Разом з тим, відповідно до ст.1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Відповідно до ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається п.1 ст.8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування ст.8 Конвенції та ст.1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену п.2 ст.8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів ст.8 Конвенції. Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні ст.8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі №569/4373/16-ц, від 31 жовтня 2018 року по справі №753/12729/15-ц, а також у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року по справі №754/613/18, від 24 вересня 2020 року по справі №725/5098/17, від 12 жовтня 2022 року по справі №185/6764/19.

Спираючись на вищенаведені правові висновки, які знайшли своє втілення в усталеній судовій практиці Верховного Суду, приймаючи до уваги, що в ході розгляду даної цивільної справи судом встановлено, що відповідач вселилась до спірної кімнати гуртожитку на законних підставах, тривалий час проживає у цьому житлі, яке наразі є її єдиним постійним місцем проживання, іншого житла відповідач не має, зокрема на праві власності, суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав (в контексті дотримання принципу пропорційності втручання у право відповідача на житло) для задоволення позовних вимог про виселення відповідача із означеної кімнати гуртожитку без надання їй іншого житлового приміщення.

Крім того, додатковою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про виселення суд враховує те, що за змістом норм ст.41 Конституції України, ст.ст.2, 179, 181, 190, 316-319, 326, 379 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидом якого є житловий будинок, квартира, кімната у гуртожитку тощо), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Одним із учасників цивільних відносин у сфері права власності є держава, від імені та в інтересах якої право власності здійснюють відповідно органи державної влади. В ході розгляду справи встановлено, що гуртожиток за адресою АДРЕСА_1 , в якому знаходиться спірна житлова кімната, яку займає відповідач, перебуває у державній власності, в той час як позивач є балансоутримувачем (управителем) зазначеного гуртожитку.

Разом з тим, саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник, а не балансоутримувач, має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року по справі №910/12224/17, а також у постанові Верховного Суду від 06 вересня 2019 року по справі №910/7364/18.

Крім того до спірних правовідносин сторін не підлягають застосуванню ані норми Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», ані норми ст.132 ЖК України. Так, остання із вказаних норм, яка визначає підстави для виселення з гуртожитків, містить обставини та підстави для виселення, які фактично відсутні у спірних правовідносинах сторін. Щодо згаданого Закону України, на який посилається відповідач, то сфера його дії (ст.1) не поширюється на осіб, які використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду. Разом з тим, згідно копії паспорту відповідача та її пояснень в ході розгляду справи, нею таке право приватизації вже було використано свого часу, хоча і набуте відповідачем на такій підставі житло було відчужено.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений останнім при зверненні до суду судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто в сумі 2481 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.47, 124 Конституції України, ст.ст.11, 15, 16, 311, 525, 530, 526, 625, 629, 631, 810, 811, 815, 820-822 ЦК України, ст.ст.9, 109, 128, 130, 131 ЖК України, п.п.7, 11, 15, 17, 18 Примірного положення про гуртожитки, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Дніпрометиз» (ЄДРПОУ 05393145; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Слобожанський, 20) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) про виселення з кімнати гуртожитку без надання іншого житлового приміщення та стягнення заборгованості за договором найму житла задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Дніпрометиз» (ЄДРПОУ 05393145; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Слобожанський, 20) заборгованість за договором найму житла №82/20 від 01 серпня 2020 року за період з 01 лютого 2022 року по 28 жовтня 2022 року в розмірі 18761,54 гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

У порядку розподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Дніпрометиз» (ЄДРПОУ 05393145; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Слобожанський, 20) судовий збір в розмірі 2481 гривень.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 20 лютого 2023 року.

Суддя А.М. Авраменко