Постанова

від 21.02.2023 по справі 912/2007/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2023 року м.Дніпро Справа № 912/2007/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кузнецова В.О.,

суддів Мороза В.Ф., Верхогляд Т.А.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ВАТ ОЛІМП" на рішення від 25.10.2022 та додаткове рішення від 11.11.2022 Господарського суду Кіровоградської області (повне рішення складено 04.11.2022, повний текст додаткового рішення підписано 11.11.2022, суддя Бестаченко О.Л.) у справі

за позовом акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", м. Київ,

до відповідача 1 приватного підприємства "Спецзовнішкомплект", м.Світловодськ, Кіровоградська область, в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Карасюка Олександра Володимировича,

до відповідача 2 товариства з обмеженою відповідальністю "ВАТ ОЛІМП", м.Світловодськ, Кіровоградська область,

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 товариства з обмеженою відповідальністю "Ф-Трейдінг", м. Дніпро,

про визнання недійсним договору,

поданої в межах справи №912/2007/18 про банкрутство приватного підприємства "Спецзовнішкомплект"

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в межах справи про банкрутство приватного підприємства "Спецзовнішкомплект" звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з заявою №55/2-08/1199 до відповідача-1 приватного підприємства "Спецзовнішкомплект" та відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю "ВАТ Олімп", в якій просило:

- визнати недійсним договір купівлі - продажу цінних паперів № 1928БВ від 20.10.2014, укладений між ПП "Спецзовнішкомплект" (юридична адреса: 27503, Кіровоградська область, м.Світловодськ, вул.Заводська, буд. 3-Б, ідентифікаційний код 23222306) та ТОВ "ВАТ Олімп" від імені за дорученням та в інтересах якого діяло ТОВ "Ф-Трейдінг" (ліцензія ДКЦНФР на брокерську діяльність серії АГ № 579939 від 03.10.2011 до 03.10.2016) на підставі договору доручення № 1927БД від 20.10.2014, з моменту його укладання;

- привести сторони у первісний стан, застосувавши двосторонню реституцію та: стягнути з поточного рахунку ТОВ "ВАТ Олімп" (юридична адреса: 27500, Кіровоградська область, м.Світловодськ, вул. Заводська, буд. 4, ідентифікаційний код 36983800) на користь ПП "Спецзовнішкомплект" (юридична адреса: 27503, Кіровоградська область, м.Світловодськ, вул.Заводська, буд. 3-Б, ідентифікаційний код 23222306) суму коштів, сплачену за договором купівлі-продажу цінних паперів № 1928БВ від 20.10.2014, в розмірі 7 515 200,00 грн;

- списати з рахунку ПП "Спецзовнішкомплект" (юридична адреса: 27503, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Заводська, буд. 3-Б, ідентифікаційний код 23222306) у цінних паперах № НОМЕР_1 в Акціонерному банку "Південний" (ідентифікаційний код 20953647, ліцензія АЕ № 286610 від 10.10.2013) та зарахувати на рахунок ТОВ "ВАТ Олімп" (юридична адреса: 27500, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Заводська, буд. 4, ідентифікаційний код 36983800) у цінних паперах № НОМЕР_1 в Акціонерному банку "Південний" (ідентифікаційний код 20953647, Ліцензія АЕ № 286610 від 10.10.2013) іменні інвестиційні сертифікати Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "ІТТ МЕНЕДЖМЕНТ" (ВПІФ "Платинум Інвест", код ЄДРІСІ 233277, код ЄДР 32588724), міжнародний номер ЦП (ISIN) UA4000175863 в кількості 6 600 шт;

- судові витрати покласти на відповідачів.

ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 26.11.2020, яке залишено без змін постановою від 12.05.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 09.02.2022 касаційну скаргу акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" задоволено частково; рішення Господарського суду Кіровоградської області від 26.11.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2021 скасовано; справу №912/2007/18 направлено на новий розгляд до Господарського суду Кіровоградської області.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суди фактично ухилились від з`ясування обставин сумнівності дій боржника щодо відчуження свого майна в контексті ознак фраудаторності оскаржуваного правочину. Крім того, суди у оскаржуваних рішеннях безпідставно застосували до спірних правовідносин положення ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на те, що позивач не обґрунтував свої позовні вимоги посиланням на цю правову норму.

Під час нового розгляду рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 25.10.2022 у даній справі позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним договір купівлі - продажу цінних паперів №1928БВ від 20.10.2014, укладений між приватним підприємством "Спецзовнішкомплект" та товариством з обмеженою відповідальністю "ВАТ Олімп", від імені за дорученням та в інтересах якого діяло ТОВ "Ф-Трейдінг" на підставі договору доручення №1927БД від 20.10.2014, з моменту його укладання. Приведено сторони у первісний стан, застосувавши двосторонню реституцію та: стягнуто з поточного рахунку товариства з обмеженою відповідальністю "ВАТ Олімп" на користь приватного підприємства "Спецзовнішкомплект" суму коштів, сплачену за договором купівлі-продажу цінних паперів № 1928БВ від 20.10.2014, в розмірі 7 515 200,00 грн; списано з рахунку приватного підприємства "Спецзовнішкомплект" у цінних паперах в акціонерному банку "Південний" та зараховано на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю "ВАТ Олімп" у цінних паперах в акціонерному банку "Південний" іменні інвестиційні сертифікати Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "ІТТ МЕНЕДЖМЕНТ", міжнародний номер ЦП (ISIN) UA4000175863 в кількості 6 600 шт.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що укладаючи оспорюваний договір ПП "Спецзовнішкомплект" мало усвідомлювати зловживання своїм правом, яке виразилось у використанні коштів всупереч наявним зобов`язанням на придбання цінних паперів, прибутковість яких недоведена. При цьому були знехтуванні права банку на повернення кредиту. Договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Дійшовши висновку про визнання договору недійсним, суд першої інстанції зазначив, що сторони недійсного правочину слід привести до стану, який існував до його укладення. Тому вимога про застосування двосторонньої реституції, стягнення з поточного рахунку ТОВ "ВАТ Олімп" 7 515 200,00 грн, списання з рахунку ПП "Спецзовнішкомплект" та зарахування на рахунок ТОВ "ВАТ Олімп" іменних інвестиційних сертифікатів товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "ІТТ МЕНЕДЖМЕНТ" в кількості 6 600 шт. має бути задоволена.

Щодо застосування строку позовної давності, судом зазначено, що днем, коли позивач довідався або міг довідатись про порушення свого права є 17.09.2019, коли акціонерний банк "Південний" надав ліквідатору ПП "Спецзовнішкомплект" копію договору купівлі-продажу цінних паперів №1928БВ від 20.10.2014. Позивачем подано заяву в межах встановленого строку.

Додатковим рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 11.11.2022 у даній справі заяву акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" від 02.11.2022 №55/2-08/323 в порядку ст.244 ГПК України (про ухвалення додаткового рішення) задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства "Спецзовнішкомплект" на користь Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" 2 007,00 грн судового збору за подання заяви від 12.11.2019 № 55/2-08/1199, 3 010,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 4 014,00 грн судового збору за подання касаційної скарги. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАТ Олімп" на користь акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" 2 007,00 грн судового збору за подання заяви від 12.11.2019 № 55/2-08/1199, 3 010,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 4 014,00 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Додаткове рішення мотивовано тим, що в рішенні від 25.10.2022 за результатами нового розгляду заяви від 12.11.2019 №55/2-08/1199 акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" не вирішено питання щодо стягнення з відповідачів на користь акціонерного товариства "Ощадний банк України" витрат зі сплати судового збору за подання заяви від 12.11.2019 №55/2-08/1199, апеляційної скарги та касаційної скарги у загальному розмірі 18 063,00 грн, а також приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

ІІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи

3.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАТ ОЛІМП", не погоджуючись із вказаними судовими рішенням суду першої інстанції звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог AT «Державний ощадний банк України» про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів №1928БВ від 20.10.2014 та приведення сторін в первісний стан, застосувавши двосторонню реституцію, відмовити в повному обсязі; скасувати додаткове рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні вимог AT "Державний ощадний банк України" про стягнення з відповідачів судового збору, відмовити в повному обсязі.

Аргументуючи апеляційну скаргу, заявник посилається на те, що ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції при первинному розгляді даної справи не йшла мова про надання спірному договору ознак фраудаторності. Дана підстава з`явилася вже в касаційній скарзі банку.

Посилання позивача на укладання договору з відома директора боржника та його засновників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (які не були засновниками боржника станом на момент укладення договору) для виду та з метою приховання коштів боржника від розрахунків з банком, на думку скаржника, не свідчить про вказівку банку на фраудаторність спірного договору та будь-яке доведення в позові чи в ході розгляду справи по суті даного питання. Приховання коштів та фраудаторний правочин не є рівнозначними поняттями, так як, щонайменше "приховання коштів" є односкладовою дією, в той час як "фраудаторний правочин" містить в собі комплекс ознак, які в сумі і визначають вказане поняття.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що спірний договір укладено майже за чотири роки до порушення провадження у справі про банкрутство боржника, що виключає надання договору ознак правочину, який вчинено в підозрілий період.

З урахуванням п.14.1.159 Податкового кодексу України контрагент боржника - ТОВ "ВАТ Олімп", з яким було укладено спірний договір, не є пов`язаною або афілійованою особою по відношенню до боржника.

Банком не наведено жодних доказів, що в період укладення договору ринкова ціна інвестиційних сертифікатів була меншою, ніж за якою її продано боржнику.

Окрім того, так як наразі інвестиційні сертифікати є власністю ПП "Спецзовнішкомплект" в особі арбітражного керуючого ліквідатора Карасюка О.В., у останнього є всі можливості реалізувати вказані цінні папери з метою задоволення вимог кредиторів боржника.

Скаржник стверджує, що на момент укладення спірного договору у боржника не було обов`язку зі сплати заборгованості банку за кредитними договорами. Банк виставив вимогу боржнику про сплату заборгованості за кредитним договором лише 09.02.2015 за №55/2-06/171-1237 (факт встановлений, зокрема рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 29.06.2016 у справі №912/1542/16, а також численними іншими рішенням судів), після того, як у боржника виникла прострочена заборгованість за даними кредитними відносинами (за результатами фінансового року).

Заявник апеляційної скарги вважає, що лист банку на адресу боржника від 10.07.2014 №03-19/541 не є вимогою на виконання умов п.3.3.1 кредитного договору, оскільки цей лист містить лише прохання "... просимо Вас вказати причини щодо несвоєчасного погашення основного боргу за кредитом в сумі 7 000 000,00 грн та строки погашення простроченої заборгованості".

Є доведеним факт того, що діяльність боржника з купівлі-продажу цінних паперів не була винятковою і не обмежувалась укладанням лише спірного договору, що, на думку скаржника, однозначно свідчить про відсутність заявленої банком мети його укладання - ухилення від сплати кредитної заборгованості перед банком (так як 2013 році такої заборгованості не було).

Спірний договір не суперечить жодним нормам чинного законодавства України та моральним засадам. Зважаючи на позитивний попередній досвід боржника від купівлі-продажу цінних паперів, який полягав в отриманні прибутку від таких операцій в розмірі майже 1 000 000,00 грн, на думку скаржника, дії боржника щодо укладення спірного договору, з огляду на наявність кредиту в банку, є добросовісними і розумними, були направлені саме на задоволення вимог кредитора в результаті отримання прибутку від реалізації предмету договору, що свідчить про відсутність наміру завдати шкоди банку та будь-якого зловживання правом.

Щодо застосування позовної давності скаржник зазначає, що 27.11.2014 ПП "Спецзавнішкомплект" перерахувало ТОВ "ВАТ ОЛІМП" через Кіровоградське ОУ АТ "Ощадбанк" кошти в сумі 220 000,00 грн із призначенням платежу: "оплата за інвестиційні сертифікати іменні згідно договору купівлі-продажу цінних паперів №1928БВ від 20.10.2014". Отже, зазначена банківська операція була проведена через банк, і саме з цієї дати - 27.11.2014 банк дізнався про укладення спірного договору. Крім того, банк також дізнався про укладення договору 10.01.2015 з довідок, наданих боржником на виконання вимог п.5.3.2.2 кредитного договору. відповідно перебіг позовної давності сплив 10.01.2018.

Заявник апеляційної скарги вказує, що дана справа після направлення її на новий розгляд Верховним Судом, слухалася неналежним судом. Зважаючи на норму ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства позов банку, як спір про визнання недійсним договору та майновий спір, стороною якого є боржника, повинен розглядатися лише і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справи про банкрутство. Тобто Господарським судом Кіровоградської області у складі судді Поліщук Г.Б. в межах справи №912/2007/18 про банкрутство ПП "Спецзовнішкомплект".

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.

Всі зазначені підстави мали місце при ухваленні судом рішення та додаткового рішення, що є підставою для їх скасування.

3.2 Доводи інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу АТ "Ощадбанк" просить рішення та додаткове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В обґрунтування своєї правової позиції АТ "Ощадбанк" зазначає, що під час нового розгляду зазначеної справи, суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду щодо відчуження майна ПП «Спецзовнішкомплект» в контексті ознак фраудаторності оскаржуваного правочину та прийняв законне та обґрунтоване рішення.

Відповідач-2 аналізуючи постанови Верховного суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19), від 07.10.2020 у справі №755/17944/18 та від 19.05.2021 у справі №693/624/19, не звертає увагу, що формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог і наведені в судових постановах критерії не є виключними.

В даному випадку відповідач-2 обмежився виключно загальними критеріями, які наведені у вказаних вище судових практиках та, на думку позивача, намагається переконати суд у тому, що оспорюваний договір укладено майже за чотири роки до порушення провадження у справі про банкрутство боржника, що виключає надання договору ознак правочину, який вчинено в підозрілий період; що контрагент боржника - ТОВ "ВАТ Олімп" не є пов`язаною особою; та відсутні правові підстави твердження банку відносно того, що це майно придбано за цінами вищими від ринкових.

АТ "Державний ощадний банк України" зауважує, що банк скористався наданим йому правом і оскаржив оспорюваний правочин на підставі загальних засад цивільного законодавства. У свою чергу, відповідач 2 намагається застосувати у даній справі положення ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, якою передбачено, що правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

У даній справі критеріями ознак фраудаторності є: укладений договір кредитної лінії №4, який містить положення щодо строків повернення кредитних коштів і ПП "Спецзовнішкомплект", його директор, а також засновники ( ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ), які знали про виникнення зобов`язання перед банком незалежно від порядку та строків формування бухгалтерської, фінансової, податкової звітності; укладення оспорюваного правочину у підозрілий період (при наявності кредитної заборгованості боржника перед банком); укладення оспорюваного правочину вчинено на шкоду кредитору, із зловживанням права та в порушення засад добросовісності та розумності; отримання боржником від банка листа щодо невиконання підприємством договору кредитної лінії № 4 від 05.09.2013 в частині здійснення погашення кредитних коштів в сумі 7 000 000,00 грн. Тож, на думку позивача, оспорюваний правочин підпадає під критерії ознак фраудаторності (правочин, що вчинений боржником на шкоду кредитору - AT «Ощадбанк»).

Позивач вважає, що укладення договору в сфері, яка не є основним видом діяльності підприємства має ризиковий характер, що не відповідає принципу розумності. Укладаючи оспорюваний договір ПП "Спецзовнішкомплект" мало усвідомлювати зловживання своїм правом, яке виразилось у використанні коштів всупереч наявним зобов`язанням на придбання цінних паперів, прибутковість яких недоведена. При цьому були знехтуванні права банку на повернення кредиту.

Договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Щодо застосування позовної давності, позивач вважає безпідставними посилання відповідача-2 на платіжне доручення №868 від 27.11.2014, яким боржник перерахував через Кіровоградське ОУ АТ "Ощадбанк" кошти в сумі 220 000,00 грн, оскільки із даної інформації неможливо встановити, що договір укладено на шкоду іншому кредитору. Виписка по рахунку засвідчує виключно рух коштів і жодним чином не підтверджує укладення того чи іншого договору. Призначення платежу у виписках по розрахунках не являється первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а отже саме по собі не доводить укладення договору. Доводи відповідача-2 про те, що боржник починаючи з кінця 2013 року надавав банку банківські довідки про рух коштів на поточних рахунках боржника в інших банківських установах - є припущенням.

Щодо розгляду справи суддею Бестаченко О.Л., позивач вказує, що у даній справі Верховний Суд скасував рішення Господарського суду Кіровоградської області від 26.11.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2021 та направив справу про визнання недійсним правочину до суду першої інстанції на новий розгляд. Склад суду для нового розгляду заяви визначено відповідно до ст.ст.32,36 Господарського процесуального кодексу України, а також п.4.5 Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду Кіровоградської області від 08.05.2018 №20, із змінами, який передбачає, що у разі повернення матеріалів справи про банкрутство з суду касаційної інстанції з передачею на новий розгляд в окремій частині, така справа розподіляється у частині іншому судді шляхом автоматизованого розподілу.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу ліквідатор ПП "Спецзовнішкомплект" просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення та додаткове рішення залишити без змін.

Щодо такої підстави позову банку, як фраудаторність правочину, ліквідатор зазначає, що банком при первісному розгляді було заявлено про недобросовісність та неправомірність боржника при укладені оспорюваного договору; банк заявляв про намагання боржника уникнути сплати боргу; неправильна (або неповна, як у даному випадку), кваліфікація дій боржника (лише факт того, що банком не був згаданий саме термін "фраудаторність", хоча, очевидно, він мався на увазі) банком при зверненні до суду з первісним позовом не є підставою для відмови у захисті прав та інтересів банку.

Ліквідатор стверджує, що обставини справи дозволяють зробити висновок, що оспорюваний договір є фраудаторним, тобто вчинений на шкоду кредитору. До обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорюваний правочин, як фраудаторний відноситься: момент вчинення оспорюваного договору (07.11.2014, тобто після отримання 10.07.2014 ПП "Спецзовнішкомплект" листа про необхідність погашення кредитної заборгованості перед банком в сумі 7000000,00 грн); боржник, який придбав майно (цінні папери) на підставі оспорюваного договору після отримання 10.07.2014 ПП "Спецзовнішкомплект" листа про необхідність погашення кредитної заборгованості перед банком в сумі 7 000 000,00 грн, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки уклав оспорюваний договір, який порушує майнові інтереси кредитора та направлений на недопущення погашення заборгованості боржника перед банком.

Крім того, враховуючи правову позицію Верховного Суду у постанові від 15.07.2021 у справі №927/531/18, ліквідатор констатує, що спірний договір є фраудаторним правочином, оскільки він не є прикладом систематичної господарської діяльності боржника; укладений в період існування непогашеної заборгованості боржника; укладений між особами, які мали взаємний вплив один на одного ( ОСОБА_4 , ОСОБА_2 і ОСОБА_1 ).

Щодо застосування строку позовної давності, арбітражний керуючий зазначає, що днем коли позивач довідався або міг довідатись про порушення свого права є 17.09.2019, коли акціонерний банк "Південний" надав ліквідатору ПП "Спецзовнішкомплект" копії спірного договору.

Щодо розгляду даної справи та ухвалення оскаржуваних рішень належним судом, ліквідатор вказує, що справа була передана для розгляду судді Бестатченко О.Л. з дотриманням вимог ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України та п.п.2.3.43., 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02.04.2015 №25.

ІV. Апеляційне провадження.

4.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.11.2022 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Мороз В.Ф., Верхогляд Т.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2022 відкладено вирішення питання щодо прийняття апеляційним господарським судом певного процесуального рішення з розгляду даної апеляційної скарги після надходження матеріалів справи з суду першої інстанції.

19.12.2022 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 30.12.2022, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 09.01.2023, поновлено товариству з обмеженою відповідальністю "СІДВЕЛС" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення від 25.10.2022 та додаткового рішення від 11.11.2022 Господарського суду Кіровоградської області; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; призначено справу до розгляду на 21.02.2023 на 14 годин 30 хвилин.

21.02.2023 у судове засідання з`явилися ліквідатор ПП "Спецзовнішкомплект" арбітражний керуючий Карасюк О.В. (поза межами приміщення суду), представники позивача (поза межами приміщення суду) та відповідача-2, які надали відповідні пояснення.

ТОВ "Ф-Трейдінг" наданим йому процесуальним право не скористалося та не забезпечило в судове засідання явку повноважного представника.

Колегія суддів вважає, що неявка представника ТОВ "Ф-Трейдінг" не перешкоджає розгляду справи.

21.02.2023 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

4.2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

20.10.2014 між ПП "Спецзовнішкомплект" (покупець) та ТОВ "ВАТ Олімп" (продавець), від імені та в інтересах якого діяло ТОВ "Ф-Трейдінг" (ліцензія ДКЦНФР на брокерську діяльність серії АГ № 579939 від 03.10.2011 до 03.10.2016) на підставі договору доручення № 21927БД від 20.10.2014, укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №1928БВ (надалі - договір купівлі-продажу).

Пунктом 1.1. договору купівлі-продажу передбачено, що продавець в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним в Україні законодавством, зобов`язаний передати у власність покупцеві, а покупець в порядку та на умовах визначених цим договором та чинним в Україні законодавством, зобов`язаний прийняти та оплатити цінні папери вказані у такому пункті договору.

У пункті 1.3 договору купівлі-продажу вказано, що загальна сума договору складає 7735 200 грн.

Всі платежі по цьому договору здійснюються в безготівковій формі, а саме: в національній валюті України - гривні. Покупець зобов`язується сплатити продавцю 100% суми, вказаної у п. 1.2 договору, до 13.10.2019 включно.

Продавець протягом 90 банківських днів від дати підписання цього договору, забезпечує передачу цінних паперів покупцю (п. 5.1 договору купівлі-продажу).

Покупець набуває права власності на ЦП в порядку передбаченому законодавством України (п. 5.2 договору купівлі-продажу).

Моментом виконання зобов`язань покупця по оплаті цінних паперів є момент зарахування грошової суми, зазначеної в п. 1.2 цього договору, на рахунок продавця в повному обсязі (п. 5.3 договору купівлі-продажу).

З 27.11.2014 по 03.12.2014 покупець перерахував на рахунок продавця 7 515 200 грн, що підтверджуються випискою з рахунка.

Позивач вбачає підстави для визнання договору купівлі-продажу цінних паперів недійсним, оскільки в момент укладення спірного договору директор ПП "Спецзовнішкомплект" ОСОБА_4 не мав достатніх повноважень на підписання такого договору. Так, на думку позивача, ОСОБА_4 без погодження із загальними зборами учасників підприємства мав право укласти договори на суму, яка не перевищує 1,2 млн. грн., у той час, як відповідно до оспорюваного договору була сплачена сума в розмірі 7 735 200,00 грн. При цьому, загальними зборами учасників ПП "Спецзовнішкомплект" жодних рішень щодо надання згоди на укладення спірного договору не приймалось, а директор ПП "Спецзовнішкомплект" ОСОБА_4 не мав жодних повноважень на укладення договору купівлі-продажу цінних паперів. Враховуючи відсутність документів, які свідчили про надання згоди загальними зборами ПП "Спецзовнішкомплект" директору ОСОБА_4 на укладення спірного договору, арбітражний керуючий - ліквідатор ПП "Спецзовнішкомплект" Карасюк О.В., повідомив позивача, що будь-яких документів, які б підтверджували, що директор ПП "Спецзовнішкомплект" ОСОБА_4 мав достатні повноваження на укладення оспорюваного договору не було надано.

Ще однією підставою для визнання спірного договору недійсним, позивач зазначає обізнаність директора та засновників ПП "Спецзовнішкомплект" на час укладення договору щодо наявності кредитної заборгованості перед позивачем.

Позивач також звертає увагу на те, що в момент укладення спірного договору на рахунку ПП "Спецзовнішкомплект" у період з 28.10.2014 по 24.11.2014 були кошти в розмірі 11 219 497,00 грн, які ПП "Спецзовнішкомплект" отримало від ТОВ "Сідвелс" за договорами купівлі-продажу насіння соняшника № 346 та № 347 від 10.10.2014, укладених між ТОВ "Сідвелс" та ПП "Спецзовнішкомплект". Позивач не виключає, що продане ПП "Спецзовнішкомплект" насіння соняшника є майном, що було в забезпеченні АТ "Ощадбанк" з огляду на укладення між Банком та ПП "Спецзовнішкомплект" договору застави товарів в обороті №18 від 29.11.2011. Крім того, не дивлячись на існуючу заборгованість ПП "Спецзовнішкомплект" перед Банком, про яку були обізнані директор ПП "Спецзовнішкомплект" та засновники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , було укладено оспорюваний договір.

За оспорюваним договором ПП "Спецзовнішкомплект" у період з 27.11.2014 по 03.12.2014 перерахувало ТОВ "ВАТ Олімп" 7 515 00,00 грн., тобто фактично, відбулось виведення вказаної суми з рахунку ПП "Спецзовнішкомплект" на рахунок підконтрольного ОСОБА_2 підприємства ТОВ "ВАТ Олімп", шляхом укладення спірного договору.

На думку позивача, спірний договір було укладено з метою приховування коштів ПП "Спецзовнішкомплект" від розрахунків з банком.

В позовній заяві позивач також посилається на підписання спірного договору зі сторони відповідача 2 заінтересованою особою щодо боржника.

Позивач вважає, що предмет договору купівлі-продажу цінних паперів і діяльність у сфері купівлі-продажу цінних паперів не відповідає статутним цілям та предмету діяльності ПП "Спецзовнішкомплект". Діяльність у сфері купівлі-продажу цінних паперів взагалі не властива для сторін спірного договору.

Крім цього, позивач стверджує, що у договорі не зазначено, яким чином була визначена саме така ціна цінних паперів, оскільки сторонами не вказано, чи зазначена в договорі ціна цінних паперів є біржовою, балансовою або іншою. Не вказується також, чи була ціна цінних паперів визначена за біржовим курсом або за вартістю, визначеною суб`єктом оціночної діяльності. Жодні офіційні джерела не містять інформації щодо активів самого Пайового венчурного інвестиційного фонду "Платинум Інвест". З урахуванням наведеного, ПП "Спецзовнішкомплект" придбало майно за цінами вищими від ринкових, при цьому на момент прийняття на себе такого зобов`язання майна боржника було недостатньо для задоволення вимог кредиторів, а зміст оскаржуваного договору суперечить нормам законодавства, яке регулює відносини у сфері обігу цінних паперів.

Позивач також зазначає, що на момент прийняття боржником зобов`язання згідно з договором купівлі-продажу цінних паперів майна боржника було недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

4.3. Позиція апеляційного господарського суду у справі

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, перевіривши встановлені на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом судового розгляду у цій справі є позов АТ "Державний ощадний банк України", в межах справи про банкрутство ПП "Спецзовнішкомплект", про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів, який обґрунтовано, зокрема, вчиненням боржником (ПП "Спецзовнішкомплект") до відкриття провадження у справі про його банкрутство фраудаторного правочину.

Приписами статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України).

Реалізуючи встановлене статтею 55 Конституції України та статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 202 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Позивач, вважаючи порушеними свої права, звернувся з позовом у цій справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів, стороною якого він не є, акцентував на тому, що спірний договір був укладений з метою приховування коштів ПП "Спецзовнішкомплект" від розрахунків з АТ "Ощадбанк".

У цій справі позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів подала особа, яка не була стороною цього договору - заінтересована особа.

У постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 Об`єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду вказала на те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Об`єднана палата звертає увагу, що як порушення розуміється такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Колегія суддів враховує, що за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства (норми якого слугують підставою для передачі даного спору для розгляду в межах справи про банкрутство), які передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

За приписами статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства сторони у справі про банкрутство - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут); конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

За змістом частин 1,2 та 9 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства кошти, одержані від продажу майна банкрута спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею; вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків установлених цим Законом; погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку.

Оскільки задоволення кредиторських вимог відбувається за рахунок майна боржника, то можливе включення до реєстру штучно створених вимог на підставі договорів, які не відповідають вимогам закону, прямо впливають на права кредиторів такого боржника щодо задоволення їх вимог у справі про банкрутство.

Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності якомога справедливе задоволення вимог кредиторів.

Кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам. Такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.11.2022 у справі № 44/380-б (910/16410/20).

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Тому у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі №910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

У даній справі звернення зацікавленої особи АТ "Державний ощадний банк України" до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

Недійсність договору, як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів наголошує, правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п.2.2. договору кредитної лінії № 4, укладеного ПАТ "Державний ощадний банк України" та ПП "Спецзовнішкомплект" 05.09.2013, кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 04 вересня 2014 року.

Відповідно до підп.2.3.3. договору кредитної лінії №4 сторони погодили збільшення/зменшення діючого ліміту кредитування в строки згідно з таким графіком: період: до 04.07.2014 (включно) діючий ліміт кредитування 22 000 000,00 грн; з 05.07.2014 по 04.08.2014 (включно) - 15 000 000,00 грн; з 05.08.2014 до 04.09.2014 (включно) - 8000000,00 грн; з 05.09.2014 (включно) - 0,00.

З метою дотримання діючого ліміту кредитування згідно з умовами цього договору позичальник зобов`язаний не пізніше останнього банківського дня періоду, в якому закінчується строк користування кредитом у межах встановленого в звітному періоді діючого ліміту кредитування, здійснити погашення частини кредитних коштів у сумі, що буде необхідною для дотримання діючого ліміту кредитування на наступний період.

У разі якщо діючий ліміт кредитування буде вичерпано, позичальник має право отримати наступний транш у межах діючого ліміту кредитування лише за умови погашення попередньої заборгованості за договором.

За умовами підп. 3.3.1. договору кредитної лінії № 4 банк має право у випадку, якщо будуть мати місце будь-які або всі можливі випадки невиконання позичальником та/або майновим поручителем/поручителем взятих на себе обов`язків та недотримання умов, передбачених цим договором та/або документами забезпечення та/або іншими договорами, укладеними позичальником з банком, вимагати негайного повернення суми кредиту та всієї суми нарахованих процентів за користування кредитом (разом з будь-якими іншими нарахованими сумами або сумами, що піддягають сплаті за цим договором), у тому числі, але не виключно, якщо позичальник вчасно не сплатив суму кредиту, її частину або проценти за користування кредитом або будь-які інші суми, які підлягають сплаті за цим договором та/або за будь-яким іншим договором про надання кредиту, або договором про надання банківської гарантії, або договором про відкриття акредитиву, укладеним між банком (установою АТ "Ощадбанк") та позичальником.

Згідно з підп. 3.3.2. договору кредитної лінії № 4 після отримання позичальником від банку листа з повідомленням про вручення щодо відкликання кредиту позичальник зобов`язаний не пізніше 20 (двадцяти) банківських днів з моменту вручення такого листа здійснити повне погашення кредиту (включаючи основну суму боргу, нараховані та несплачені проценти за користування кредитом та інші платежі, що підлягають сплаті позичальником на користь банку відповідно до умов цього договору).

Листом від 10.07.2014 № 03-19/541 філія - Кіровоградське обласне управління ПАТ "Державний ощадний банк України" повідомила директора ПП "Спецзовнішкомплект" про невиконання підприємством договору кредитної лінії №4 від 05.09.2013 в частині здійснення погашення кредитних коштів в сумі 7 000 000,00 грн. Лист отримано боржником 14.07.2014.

За приписами ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виконання зобов`язання ПП "Спецзовнішкомплект" за договором кредитної лінії № 4 неодноразово досліджувалось судами, зокрема, у справах, які розглядались Господарським судом Кіровоградської області № 912/1542/16, № 912/3431/15, про що зазначено в ухвалі про визнання грошових вимог публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" від 02.10.2018 у даній справі. Зокрема, судами встановлювалося невиконання ПП "Спецзовнішкомплект" зобов`язання щодо повернення кредитних коштів у порядку, передбаченому п. 2.2. та підп. 2.3.3. договору кредитної лінії № 4 від 05.09.2013.

Приймаючи до уваги, що кредитний договір містить положення щодо строків повернення кредитних коштів, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що ПП "Спецзовнішкомплект", його директор, а також засновник повинні були знати про виникнення зобов`язання перед банком незалежно від порядку та строків формування бухгалтерської, фінансової, податкової звітності.

Місцевий господарський суд дійшов вмотивованого висновку, що договір купівлі-продажу цінних паперів вчинено на шкоду кредитору, із зловживанням права та в порушення засад добросовісності та розумності.

Відповідач 2 зазначає, що банкрут систематично здійснював операції з купівлі-продажу цінних паперів, а саме: 02.10.2013 - купив цінні папери у ПП фірма "Техногруп'' в кількості 22900 шт., 03.10.2013 - продав дані цінні папери в тій же кількості ТОВ "Сілікон", - 01.11.2013 - купив цінні папери знову у ПП фірма "Техногруп" в кількості 4100 шт., 04.11.2013 - продав дані цінні папери в тій же кількості ТОВ "Сілікон". Наступними операціями були купівля цінних паперів за спірними Договорами у ТОВ "ВАТ ОЛІМП" (21.10.2014 в кількості 6600 шт.) та у ТОВ "Сідвелс" ( 07.11.2014 в кількості 12800 шт.).

На думку відповідача 2, вказані обставини свідчать про те, що діяльність боржника з купівлі-продажу цінних паперів не була винятковою і не обмежувалась укладанням лише спірного договору, що однозначно свідчить про відсутність заявленої банком мети його укладання - ухилення від сплати кредитної заборгованості перед банком (так як в 2013 році такої заборгованості загалом не було і не могло бути); система, яка чітко прослідковується щодо купівлі боржником цінних паперів і їх наступного продажу в тій же кількості свідчить по-перше, про те, що така діяльність повинна була направлена на отримання прибутку; по-друге, мета укладання спірного договору та договору з ТОВ "ВАТ "Сідвелс" (який є предметом розгляду аналогічної позовної заяви) була такою ж самою, що і попередніх договорів купівлі-продажу цінних паперів, починаючи з жовтня 2013 року.

За підрахунком відповідача 2 дохід ПП "Спецзовнішкомплект" від попередніх угод купівлі-продажу цінних паперів склав 972 800,00 грн.

Судом першої інстанції правомірно відхилено вказані аргументи відповідача 2, оскільки з хронології укладання договорів 2013 року видно, що придбані цінні папери одразу відчужувались, в той час, як цінні папери, придбані 07.11.2014 не відчужені ПП "Спецзовнішкомплект" ні до 16.07.2015, коли було відкрито провадження у справі про банкрутство № 912/195/15-г, ні з 16.02.2016 (припинено провадження у справі № 912/195/15-г) до 17.08.2017, коли було відкрито провадження у даній справі.

При цьому, відповідно до рішення Господарського суду Кіровоградської області від 26.10.2015 у справі №912/3431/15 станом на 15.07.2015 прострочена заборгованість позичальника за кредитним договором становила 48391847 грн 06 коп., а саме: заборгованість по кредиту - 22 000 000 грн; заборгованість по процентах - 3 392 966 грн 32 коп; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 8 355 095 грн 89 коп; пеня за несвоєчасну сплату процентів - 662 131 грн 15 коп; 3 проценти річних за несвоєчасну сплату кредиту - 620 136 грн 98 коп; 3 проценти річних за несвоєчасну сплату процентів - 38 828 грн. 35 коп; інфляційні втрати за несвоєчасне погашення кредиту - 12 456 000 грн; інфляційні втрати за несвоєчасну сплату процентів - 866 688 грн 37 коп.

Вказаним спростовуються доводи відповідача 2 щодо мети укладеного правочину, спрямованого на отримання прибутку, оскільки санкції за несвоєчасне виконання зобов`язання є значними по відношенню до суми боргу.

Крім того, укладення договору в сфері, яка не є основним видом діяльності підприємства, має ризиковий характер, що не відповідає принципу розумності.

Укладаючи оспорюваний договір ПП "Спецзовнішкомплект" мало усвідомлювати зловживання своїм правом, яке виразилось у використанні коштів всупереч наявним зобов`язанням на придбання цінних паперів, прибутковість яких недоведена. При цьому були знехтуванні права банку на повернення кредиту.

Встановивши наведені обставини, приймаючи до уваги, що спірний договір було укладено з порушенням ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд дійшов аргументованого висновку про наявність підстав для визнання його недійсним відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням наведеного, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що сторони недійсного правочину слід привести до стану, який існував до його укладення, тому вимога про застосування двосторонньої реституції, стягнення з поточного рахунку ТОВ "Сідвелс" 7 515 200,00 грн, списання з рахунку ПП "Спецзовнішкомплект" та зарахування на рахунок ТОВ "Сідвелс" іменних інвестиційних сертифікатів товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "ІТТ МЕНЕДЖМЕНТ" в кількості 6 600 шт підлягає задоволенню.

Щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності, колегія суддів враховує таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Як зазначає позивач про існування оспорюваного правочину йому стало відомо 17.09.2019, коли акціонерний банк "Південний" надав ліквідатору ПП "Спецзовнішкомплект" копію договору купівлі-продажу цінних паперів №1928БВ від 20.10.2014 і відповідно став відомий зміст оскаржуваного договору широкому загалу, у тому числі учасникам даної справи.

З даним позовом АТ "Державний ощадний банк України" звернулося до суду першої інстанції 14.11.2019, тобто в межах строку позовної давності.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

Так, відповідач вказує, що відповідно до платіжного доручення №868 від 27.11.2014 ПП "Спецзовнішкомплект" перерахувало через Кіровоградське ОУ АТ Ощадбанк ТОВ "ВАТ Олімп" кошти в сумі 220 000,00 грн, в призначенні платежу було чітко зазначено: "Оплата за інвестиційні сертифікати іменні згідно договору купівлі-продажу цінних паперів №1928БВ від 20.10.2014". Тобто, зазначена банківська операція була проведена через сам банк, і саме з цієї дати - 27.11.2014, на думку скаржника, в силу існування у банку певних зобов`язань, як міри належної поведінки, банк повинен був в результаті аналізу та моніторингу після 27.11.2014 довідатися і про укладений договір між ПП "Спецзовнішкомплект" та ТОВ "ВАТ Олімп".

Водночас, із вказаного платіжного доручення, банк був позбавлений можливості дізнатися зміст оспорюваного договору та встановити, що договір укладено на шкоду іншому кредитору.

Крім того, згідно п.3.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Отже, платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу"; банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що дана справа після направлення її на новий розгляд Верховним Судом, слухалася неналежним судом.

Так, згідно зі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Матеріали справи свідчать про те, склад суду для нового розгляду заяви визначено відповідно до ст. 32, 36 Господарського процесуального кодексу України, а також п. 4.5. Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду Кіровоградської області, затверджених рішенням зборів суддів Господарського суду Кіровоградської області від 08.05.2018 №20, із змінами, який передбачає, що у разі повернення матеріалів справи про банкрутство з суду касаційної інстанції з передачею на новий розгляд в окремій частині, така справа розподіляється у частині іншому судді шляхом автоматизованого розподілу. Після перегляду справи про банкрутство в окремій частині, справа повертається судді, що розглядав основну судову справу, шляхом створення в комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" документа "Приєднано до справи". Усі заяви, скарги, клопотання та інші документи, які залишилися нерозглянутими у справі та ті, що надійшли в період перебування справи за межами суду, залишаються на розгляді у судді, що розглядав основну судову справу.

За наслідком автоматизованого розподілу судової справи для розгляду заяви від 12.11.2019 №55/2-08/1199 АТ "Державний ощадний банк України" визначено суддю Бестаченко О.Л.

Колегією суддів не встановлено, що судом першої інстанції було порушено порядок визначення судді для розгляду даної справи, а саме порушено автоматизований розподіл.

Апеляційний господарський суд не розглядає доводи скаржника про те, що спірний договір укладено майже за чотири роки до порушення провадження у справі про банкрутство боржника, що виключає надання договору ознак правочину, який вчинено в підозрілий період, а також про те, що з урахуванням п.14.1.159 Податкового кодексу України контрагент боржника - ТОВ "ВАТ Олімп", з яким було укладено спірний договір, не є пов`язаною або афілійованою особою по відношенню до боржника, оскільки вказані обставини не були предметом розгляду суду першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення.

Щодо ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення, колегія суддів враховує таке.

Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулося до Господарського суду Кіровоградської області із заявою від 02.11.2022 №55/2-08/324 в порядку ст. 244 Господарського процесуального кодексу України (про ухвалення додаткового рішення) за результатами розгляду заяви від 12.11.2019 № 55/2-08/1199 акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Вказана заява обґрунтована тими обставинами, що господарський суд при ухваленні рішення від 25.10.2022 за результатами розгляду заяви від 12.11.2019 № 55/2-08/1199 акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" не вирішив питання щодо стягнення судового збору із відповідачів.

Колегія суддів враховує, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" за подання заяви від 12.11.2019 № 55/2-08/1199 до Господарського суду Кіровоградської області було сплачено судовий збір у розмірі 4 014,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером від 12.11.2019 № 7363.

За подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 26.11.2020 за результатами розгляду заяви від 12.11.2019 № 55/2-08/1199 акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в межах справи про банкрутство приватного підприємства "Спецзовнішкомплект" було сплачено судовий збір у розмірі 6 021,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером від 16.12.2020 № 6189.

За подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 26.11.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2021 за результатами розгляду заяви від 12.11.2019 № 55/2-08/1199 Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в межах справи про банкрутство приватного підприємства "Спецзовнішкомплект" було сплачено судовий збір у розмірі 8 028,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером від 11.06.2021 № 9582784701.

Таким чином акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" сплачено судовий збір у загальному розмірі 18 063,00 грн за звернення до суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Дійшовши висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд з урахуванням положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України правомірно зазначив про покладення судових витрат на відповідача.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновку Європейського Суду з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

3.4. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Аргументи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, не приймаються апеляційним господарським судом, оскільки вони спростовуються викладеними приписами законодавства та встановленими обставинами у справі, і не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки судом апеляційної інстанції не було встановлено невірне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при розгляді справи.

3.5. Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "ВАТ ОЛІМП" відмовити.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.10.2022 та додаткове рішення від 11.11.2022 Господарського суду Кіровоградської області у справі №912/2007/18 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Постанова складена у повному обсязі 01.03.2023.

Головуючий В.О.Кузнецов

Судді В.Ф.Мороз

Т.А.Верхогляд