Рішення

від 21.02.2023 по справі 914/2988/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2023 Справа № 914/2988/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Іванчук С. В., за участі секретаря судового засідання Лазаренко С. В., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Берта-Сервіс, місто Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробничої компанії Львівхолод, місто Львів

про стягнення коштів. Ціна позову 1666969,33грн.

За участю представників:

від позивача: Сіцінська Вікторія Андріївна - представник;

від відповідача: Гайдукевич Оксана Ярославівна - представник.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.

Розгляд справи судом.

На розгляд Господарського суду Львівської області поступив позов Товариства з обмеженою відповідальністю Берта-Сервіс до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-Виробнича компанія Львівхолод про стягнення 1666969,33 грн. штрафних санкцій, з яких 600 491,78 грн пеня, 983568,65 грн інфляційні нарахування, 82 908,90 грн 3% річних.

Ухвалою суду від 01.12.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 20.12.2022р.

Відповідач 19.12.2022р. подав відзив на позовну заяву за вх. № 26171/22.

Ухвалою суду від 20.12.2022р. підготовче засідання відкладено на 31.01.2023р.

На адресу суду від позивача 28.12.2022р. надійшла відповідь на відзив за вх. № 26994/22. Через канцелярію суд відповідач 03.01.2023р. подав заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву за вх. № 252/23.

Ухвалою суду від 31.01.2023р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.02.2023р. В судовому засіданні 14.02.2023р. було оголошено перерву до 21.02.2023р.

На електронну адресу суду від відповідача 16.02.2023р. надійшли додаткові письмові пояснення за вх.№ 4112/23.

Представник позивача в судове засідання 21.02.2023р. з`явився, позовні вимоги, підтримав, просив позов задоволити повністю.

Представник відповідача в судове засідання 21.02.2023р. з`явився, проти позовних вимог заперечив, просив звільнити відповідача від відповідальності в частині сплати 983 568,65 грн інфляційних нарахувань та 82 908,90 грн 3% річних, а також просив зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (пені) до 1 000,00 грн.

Позиції учасників справи.

Позиція позивача.

Позов обґрунтовано тим, що на виконання укладеного між сторонами договору поставки №436 від 14.06.2021р. позивач поставив та передав у власність відповідача товар (продукти харчування в асортименті). Однак, відповідач свої зобов`язання за договором виконував неналежно, оплату здійснював несвоєчасно та не в повному розмірі.

20.05.2022р. позивач звернувся із позовом до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача боргу в розмірі 11 566 289,38 грн та пені в розмірі 266 103,42 грн (розрахунок пені був здійснений по 20.05.2022р. включно).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.06.2022р. у справі №914/987/22, позовні вимоги задоволено частково, провадження у справі в частині стягнення 185000,00 грн основної заборгованості закрито та стягнуто з відповідача суму основного боргу в розмірі 11381289,38грн, пеню в розмірі 266 103,42 грн та суму сплаченого судового збору.

На виконання Рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/987/22 від 21.06.2022 р. відповідач здійснив наступні платежі на користь позивача, якими в повному обсязі оплатив борг, пеню та судовий збір у справі № 914/987/22, а саме: 24.06.2022р. сплачено 1 600 000,00 грн; 30.06.2022р. сплачено 1 000 000,00 грн та 750 000 грн; 07.07.2022р. сплачено 2 000 000,00 грн; 11.07.2022р. сплачено 4 484 024,27 грн, 1 547 265,11 грн, 266 103,42грн та 177 485,90грн., всього на суму 11 824 878,70грн.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати поставленого товару, у визначені договором строки, позивач нарахував відповідачу 600 491,78 грн. пені за період з дати пред`явлення позову про стягнення боргу у справі №914/987/22 (20.05.2022 року) по дату погашення відповідачем боргу перед позивачем в повному обсязі, в розмірі 983 568,65 грн інфляційних нарахувань та 82 908,90 грн. 3% річних за період з дати припинення відповідачем виконання своїх договірних зобов`язань в частині оплати товару (24.02.2022 року) по дату погашення відповідачем боргу перед позивачем в повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідач у відзиві знову виклав усі обставини, факти та документи, які були перевірені, досліджені та встановлені під час розгляду у Господарському суді Львівської області справи №914/987/22 за позовом ТзОВ Берта-Сервіс до ТзОВ ТВК Львівхолод про стягнення боргу в розмірі 11566289,38 грн та пені в розмірі 266103,42 грн. Позивач стверджує, що усі ці обставини та факти, а також правова оцінка дій відображені у рішенні Господарського суду Львівської області від 21.06.2022 року, а саме: встановлений факт порушення відповідачем договору поставки №436 та факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за вказаним договором. Викладені відповідачем у відзиві заперечення проти позовних вимог є необґрунтовані, безпідставні та не спростовують позовних вимог позивача, а тому не можуть бути прийняті до уваги. Також, у відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідач повторно описує свої необґрунтовані та безпідставні заперечення і твердження, які не відповідають дійсності, перекручує факти та спотворює обставини, зокрема, щодо листування позивача та відповідача. Відповідач не повідомив про те, що в нього виникли об`єктивні та непереборні обставини, випадок або непереборна сила, які унеможливили б виконання своїх зобов`язань перед позивачем з оплати товару. Наявні грошові кошти у відповідача були витрачені відповідачем на оплату інших товарів, тобто, на думку позивача, відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання зобов`язань за договором поставки №436.

Позивач стверджує, що в листах позивача не повідомлялось про припинення відвантаження товару відповідачу та не було вказано про відмову від виконання позивачем своїх зобов`язань перед відповідачем.

Частина заборгованості з оплати отриманого товару відповідача перед позивачем виникла задовго до початку бойових дій на території України та існувала станом на 24.02.2022 та на дату листа Торгово-промислової палати (28.02.2022), строк оплати якої вже настав незалежно від визнання обставин форс-мажором.

Щодо призупинення оплати товару відповідачем, позивач зазначає, що протягом всього часу існування договірних відносин, незважаючи на затримки відповідачем в оплаті товару, позивач здійснював свої зобов`язання в частині поставки замовленого відповідачем товару та не змінював в односторонньому порядку умов договору. Відповідачем не надано доказів існування між позивачем та відповідачем домовленості про збільшення відтермінування оплати до 90 календарних днів, а тому, на думку позивача, такі твердження відповідача не можуть бути взяті до уваги. Відтак, саме відповідач в односторонньому порядку припинив виконання умов договору поставки №436 в частині замовлення та оплати товару, а твердження відповідача про односторонню зміну умов договору позивачем в повному обсязі не відповідають дійсності та необ`єктивні.

Щодо відсутності у відповідача відповідної кількості обігових коштів, позивач зазначає, що у відзиві відповідач згадує нормативно-правові акти, якими було скорочено відтермінування та обмежено торгівельну надбавку для товарів істотної соціальної значущості. Ці товари не належать до переважного асортименту магазинів відповідача та займають не більше 10-20% площі стелажів магазину, а відтак, на думку позивача, зміна витрат на придбання цих товарів не могла вплинути на відповідача таким чином, щоб унеможливити виконання умов договору поставки №436.

Щодо заборони торгівлі алкогольними напоями, позивач звертає увагу суду на те, що:

- заборона продажу алкогольних напоїв у місті Львів відбулась лише 19.03.2022 (майже через місяць з 24.02.2022 та з моменту, коли відповідач припинив оплачувати позивачу за товар), в межах міста Львів знаходиться лише 50 зі 190 магазинів відповідача; при цьому вже з 02.04.2022 у Львові дозволили продаж пива та вина, а всі обмеження щодо продажу алкогольних напоїв були зняті 03.06.2022;

- заборона продажу алкогольних напоїв у місті Трускавець відбулась лише 19.03.2022, в межах міста Трускавець знаходиться лише 3 магазини відповідача; при цьому, вже з 25.04.2022 в Трускавці було дозволено продаж алкогольних напоїв;

-обмеження щодо продажу алкогольних напоїв в Івано-Франківській області (дозволено продаж в певні години), також відбулась лише 04.04.2022 (це більше, ніж місяць з 24.02.2022 та з моменту, коли відповідач припинив оплачувати позивачу за товар), вже 21.04.2022 було дозволено продаж пива та сухого вина.

Відтак, на думку позивача, відсутність вільних обігових коштів у відповідача є результатом господарської діяльності відповідача як самостійного суб`єкта господарювання, і тому не є підставами для звільнення від відповідальності за неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків за договором. На думку позивача, відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов`язані із цим ризики, тому, в даному випадку відсутні правові підстави перекладати комерційний ризик відповідача на позивача.

Щодо форс-мажорних обставин війни, позивач зазначає, що відповідач не звертався до ТПП України, не надавав позивачу передбаченого договором поставки №436 належного доказу дії форс-мажорних обставин та не повідомив позивача у визначений договором строк про настання таких обставин. Крім цього, відповідач не повідомив, що для нього виникли дії непереборної сили, тобто надзвичайні і невідворотні обставини, які унеможливлюють виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати товару позивачу. Відтак, надані відповідачем докази, обставини та факти не є свідченням існування обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які звільняють відповідача від відповідальності за невиконання умов договору поставки №436, а саме стягнення пені.

Щодо пропозиції відповідача реструктуризації боргу, позивач зазначає, що запропонована відповідачем реструктуризація на 6 місяців - це для позивача непомірно великий строк погашення боргу відповідачем, непомірно велика сума неотриманих своєчасно коштів від відповідача. Позивачу для того, щоб закрити цю значну прогалину у власному бюджеті доводиться використовувати кредитні кошти. Оскільки відповідач відмовився від подальшої співпраці із позивачем, то, на думку позивача, відсутні підстави для реструктуризації.

Щодо розміру відповідальності відповідача, позивач зазначає, що нарахування позивачем суми пені є правом позивача, передбаченим умовами п.6.7. договору поставки №436. Вказаний пункт відповідачем не оспорювався, звернень до позивача з пропозицією змінити його не було, в судовому порядку недійсним не визнавався. Тому, порушення відповідачем умов договору поставки є підставою для застосування відповідальності у розмірі погодженому сторонами.

Також, у відповіді на відзив позивач зазначає про те, що проаналізувавши надані відповідачем обґрунтування та докази в підтвердження клопотання про зменшення штрафних санкцій (пені) до 1 000,00 грн, замість заявлених позивачем 600 491,78 грн, та просить суд прийняти до уваги наявність таких обставин:

- прострочення відповідачем свого зобов`язання з оплати отриманого товару складає більше шести місяців;

- неодноразові обіцянки відповідача оплатити борг позивачу, при чому відповідач самостійно пропонував графіки погашення заборгованості однак не дотримувався їх, що є, додатковим свідченням недобросовісності відповідача, а повне погашення суми основного боргу відповідачем відбулося лише після звернення позивача з позовом до суду.

Крім того, у відповіді на відзив позивач зазначає, що заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума пені складає лише 5,19 % від суми заборгованості відповідача перед позивачем станом на дату звернення позивача з позовною заявою у справі № 914/987/22, а тому, на думку позивача, не є надмірним тягарем для відповідача і не може суттєво вплинути на його фінансовий стан. Такий розмір пені буде стимулюванням для відповідача в подальшому не допускати порушення зобов`язань перед своїми контрагентами. З огляду на вищезазначене, позивач не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) до 1 000,00 грн (тобто на 99,83%), що слугуватиме повним нівелюванням сутності штрафних санкцій як таких. Нарахування позивачем крім пені, ще й інфляційних втрат та 3% річних не є способом збагачення та передбачені ст. 625 ЦК України.

Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача 600 491,78 грн. пені за період з дати пред`явлення позову про стягнення боргу у справі №914/987/22 (20.05.2022 року) по дату погашення Відповідачем боргу перед Позивачем в повному обсязі, 983 568,65 грн інфляційних нарахувань та 82 908,90 грн. 3% річних за період з дати припинення Відповідачем виконання своїх договірних зобов`язань в частині оплати товару (24.02.2022 року) по дату погашення Відповідачем боргу перед Позивачем в повному обсязі.

Позиція відповідача.

Відповідач заперечив проти позовних вимог частково з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, запереченні на відповідь на відзив та додаткових поясненнях.

Зокрема зазначив про те, що не заперечує той факт, що на виконання умов договору поставки №436, позивач протягом 2018-2022 року здійснював поставки товару. У даних правовідносинах позивач виступав як дистриб`ютор товару виробників, постачаючи відповідачу такі товари як шоколадні батончики, цукерки, інші солодощі і снеки. Відповідач завжди систематично здійснював оплату за поставлений позивачем товар.

24.02.2022 року, відповідач отримав від позивача лист про наміри останнього змінити умови договору поставки в односторонньому порядку, в частині поставки та оплати товару. Поставка товару виключно за умови здійснення попередньої оплати.

Відповідач вказує, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються згідно п.3.1. Договору поставки протягом 86 календарних днів з моменту отримання товару Покупцем та стверджує, що окрім відтермінування оплати, що було зафіксоване в Договорі поставки між позивачем та відповідачем існували усні комерційні домовленості про збільшення відтермінування, зокрема - до 90 календарних днів. Дана умова не була зафіксована в договорі, але була погоджена з керівництвом позивача та занесена у внутрішню систему відповідача. До початку війни позивач жодним чином не заперечував щодо здійснення відповідачем оплати в межах узгодженого домовленостями відтермінування, але пізніше встановленого Договором поставки відтермінування.

Після одержання від позивача листа від 24.02.2022 з повідомленням про припинення відвантаження товару без попередньої оплати, відповідач змушений був призупинити здійснення оплати за товар до вияснення причин такої поведінки позивача та вирішення питання подальшої співпраці.

Листом №780 від 25.02.2022р. відповідач закликав позивача дотримуватись погоджених договірних умов, зокрема щодо ціни на товар, а також просив забезпечити безперебійне постачання товарів.

Оскільки від позивача не було одержано офіційної відповіді, відповідач листом №803 від 01.03.2022р. звернув увагу позивача на те, що одностороння зміна умов Договору поставки неможлива навіть під час форс-мажорних обставин та закликав позивача докласти всіх зусиль для вчасного виконання ним умов Договору поставки.

Також, відповідач листом від 03.03.2022р. №839 звернувся до позивача з вимогою дотримуватись умов Договору поставки, а також наголосив на тому, що оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.2022 року від №160 Щодо забезпечення стабільної роботи виробників продовольства в умовах воєнного стану скорочено до 10 днів відтермінування оплати за поставлені продовольчі товари вітчизняного виробництва, визначені переліком товарів, що мають істотну соціальну значущість, з врахуванням позиції позивача щодо відмови від поставок товару без передоплати, відповідач буде змушений здійснювати оплату за товари позивача після розрахунку з постачальниками соціально-значущих товарів, оскільки товари позивача не входять до переліку товарів, що мають істотну соціальну значущість.

Як зазначає відповідач, позивач надав офіційну відповідь листом від 07.03.2022 року, в якому знову наполягав на продовженні співпраці лише за умови зміни форми оплати за товар на попередню оплату або одразу по факту отримання.

Листом від 16.03.2022р. №992 відповідач наголосив на неможливості здійснення ним попередньої оплати, оскільки у відповідача немає відповідної кількості обігових коштів, що спричинено впливом прийнятих урядом країни рядом постанов, що стосувались господарської діяльності в умовах воєнного стану та забороною або суттєвим обмеженням торгівлі алкоголем у всіх областях, де розташовані магазини відповідача, а отже, відповідач також втратив значну частину свого виторгу.

Також, відповідач даним листом повідомив позивача про скорочення асортименту та про якнайшвидшу сплату усього наявного боргу, однак повідомив, що, оскільки коштів у відповідача недостатньо, борг перед позивачем буде закритий частинами після здійснення сплати податків, виплати заробітної плати а також закриття боргу перед постачальниками соціально-значущих товарів (на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.2022 року від № 160) та просив позивача погасити борг позивача перед відповідачем за маркетингові послуги, що надавались на виконання умов Договору поставки.

Як зазначає відповідач, така заборгованість, зрештою була погашена шляхом проведення зарахування зустрічних вимог.

Відповідач стверджує, що листами від 18.03.2022р. та 28.03.2022р. позивач продовжував наполягати на поставках на умовах попередньої оплати товару та негайному погашенні як простроченої, так і поточної заборгованості.

Листом №1140 від 01.04.2022р. відповідач гарантував позивачу повну оплату отриманого товару, однак попереджав про можливі затримки у зв`язку з тим, що наявні кошти відповідач змушений спрямувати в першу чергу на виконання своїх зобов`язань перед постачальниками соціально-значущих товарів та перед тими постачальниками, які не порушують договірних умов.

З метою врегулювання питання оплати боргу відповідач на зустрічі 15.04.2022 року надав представнику позивача проект договору про реструктуризацію боргу з відкритими умовами, однак згоди не було досягнуто. 21.04.2022р. відповідач одержав вимогу про одночасну негайну сплату боргу.

Листом від 29.04.2022р. відповідач знову звернувся до позивача з проханням про реструктуризацію боргу, до якого додав уже підписаний зі своєї сторони проект договору про реструктуризацію боргу на шість місяців та підписаний відповідачем Акт звірки.

У відповідь відповідач отримав ще один лист від позивача від 04.05.2022р. з вимогою сплатити борг одразу та провести тристоронню зустріч, залучивши туди представників виробників товару, що постачався позивачем відповідачу.

Вищенаведене, на думку відповідача підтверджує, що у правовідносинах з позивачем відповідач завжди діяв добросовісно і неодноразово намагався домовитись з Позивачем про добровільне врегулювання спору.

Прострочення оплати відповідачем за поставлений товар, що мало місце після 24.02.2022р., було спричинено, серед іншого і неправомірними діями позивача, а саме відмовою постачати товар без попередньої оплати за нього, що є порушенням умов укладеного між сторонами договору поставки.

Відповідач звертає увагу на те, що нараховані позивачем за прострочення пеня в розмірі 600 491,78 грн, інфляційні в розмірі 983 568,65 грн. та 3% річних в розмірі 82 908,90 грн нараховані виключно за період з 24.02.2022 року та до моменту повного погашення боргу, тобто за період, коли сам позивач в перший день війни відмовився виконувати свої, тобто за період, коли відповідач неодноразово намагався домовитись з позивачем щодо подальшої співпраці та щодо оплати боргу. Відтак, такі нарахування є надмірно великими в порівнянні зі збитками кредитора.

Відповідач зазначає, що у справі №914/987/22 судом не розглядались та не встановлювались підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невчасне виконання грошового зобов`язання з урахуванням вимог ч.3 ст. 219, ст. 233 ГК України та ч.3 ст. 551 ЦК України.

Додатково відповідач зауважує, що позивач зазначає, що через прострочення відповідача він був змушений брати кредити, однак не надає жодних доказів одержання кредитів в період прострочення Відповідача після 24.02.2022р.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд звільнити відповідача від відповідальності у вигляді сплати інфляційних втрат в сумі 983 568,65 грн., 3% річних, що нараховані Позивачем в сумі 82 908,90грн, а також зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (пені) до 1 000 (однієї тисячі) гривень. При вирішенні даного спору відповідач просить суд врахувати значущість ТзОВ Львівхолод для економіки держави та територіальної громади з огляду на значну суму сплачених підприємством податків до бюджету.

Обставини встановлені судом.

14.06.2021р. Товариством з обмеженою відповідальністю Берта-Сервіс (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія Львівхолод (відповідач, покупець) було укладено договір поставки №436, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується систематично, у чіткій відповідності з замовленням покупця, поставляти покупцеві товар, передбачений в специфікації (додаток №3 до договору), на умовах, передбачених даним договором та додатками до нього.

Згідно із п. 1.6. договору на виконання умов даного договору поставки сторони підписують комерційні умови, положення яких викладаються на підставі домовленостей сторін, та які переукладаються сторонами кожного року. Комерційні умови є невід`ємною частиною даного договору і вважається додатком №1 до нього (комерційні умови).

Відповідно до п. 2.1. договору асортимент і ціна товару, який постачається за цим договором, передбачений у специфікаціях (додаток №3 до даного договору). На кожну окрему категорію товарів постачальника (за класифікацією, що використовується покупцем) оформляється окрема специфікація. Постачальник в обов`язковому порядку заповнює усі графи специфікації.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється, шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, за цінами вказаними у специфікації, яка діє на дату створення замовлення. Терміни та порядок оплати за поставлений товар погоджуються сторонами у комерційних умовах. Сторони погодили, що оплата за товар здійснюється покупцем у розрахунковий день, який визначається комерційними умовами. У випадку, якщо строк оплати за товар припадає на інший день у тижні, що не співпадає із розрахунковим днем, то такий платіж здійснюється у наступний за встановленим строком оплати розрахунковий день. При цьому оплата за товар у розрахунковий день не вважається порушенням покупцем строків оплати.

Відповідно до п. 1.1. комерційних умов (протоколу узгодження розбіжностей, що виникли при укладенні Договору поставки №436 від 14.06.2021 року та Додатку №1 Комерційні умови від 14.06.2021року) - розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються згідно п. 3.1. договору поставки протягом 86 (вісімдесяти шести) календарних днів з моменту отримання товару покупцем. Сторони погодили, що оплата за товар здійснюється покупцем у розрахунковий день, якими є вівторок та четвер. У випадку, якщо строк оплати за товар припадає на інший день у тижні, що не співпадає із розрахунковим днем, то такий платіж здійснюється у наступний за встановленим строком оплати розрахунковий день. При цьому оплата за товар у розрахунковий день не вважається порушенням покупцем строків оплати.

Згідно з пунктом 6.7. договору за несвоєчасну оплату за поставлений згідно з замовленням товар постачальник має право нарахувати покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від заборгованої суми.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №436 від 14.06.2021р., позивач у травні 2022 звертався із позовною заявою до Господарського суду Львівської області про стягнення з ТзОВ Львівхолод заборгованості в сумі 11832392,80 грн, з яких 11 566 289,38 грн основний борг, 266103,42 грн пеня.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.06.2022р. у справі №914/987/22, яке набрало законної сили, позовні вимоги задоволено частково, провадження у справі в частині стягнення 185000,00 грн основної заборгованості закрито та стягнуто з відповідача 11 381 289,38 грн основного боргу та 266 103,42 грн пені.

Станом на 20.05.2022 року залишався не оплачений товар, поставлений позивачем відповідачу за наступними товарно-транспортними накладними: № 22010/0011303 від 30.11.2021 на суму 44 196,56 грн.; № 22010/0011800 від 07.12.2021р. на суму 595851,00 грн; № 22010/0011935 від 07.12.2021р. на суму 186511,65 грн; № 22010/0012065 від 08.12.2021р. на суму 919,08 грн; № 22010/0012067 від 14.12.2021р. на суму 260246,28 грн; № 22010/0012811 від 21.12.2021р. на суму 787617,36грн; № 22010/0012402 від 14.12.2021р. на суму 111118,08грн.; № 22010/0012865 від 21.12.2021р. на суму 138801,60грн; № 22010/0013547 від 04.01.2022р. на суму 459355,92грн; № 22010/0013556 від 04.01.2022р. на суму 90109,54грн; № 22010/0013767 від 11.01.2022р. на суму 68217,12грн.; № 22010/0013044 від 28.12.2021р. на суму 826329,12грн; № 22010/0013328 від 28.12.2021р. на суму 60476,74грн; №22010/0012932 від 21.12.2021р. на суму 358281,58грн; №22010/0013798 від 11.01.2022р. на суму 622974,24 грн; №22010/0013799 від 11.01.2022р. на суму 919,08грн; № 22010/0013936 від 12.01.2022р. на суму 75938,82грн; № 22010/0014054 від 18.01.2022р. на суму 626850,60грн.; № 22010/0014357 від 25.01.2022р. на суму 508696,20грн; №22010/0014206 від 18.01.2022р. на суму 196858,97грн; № 22010/0014599 від 25.01.2022р. на суму 158863,51грн; № 22010/0014714 від 01.02.2022р. на суму 788290,26 грн; №22010/0014982 від 01.02.2022р. на суму 305654,27грн; № 22010/0015208 від 04.02.2022р. на суму 254448,08грн; №22010/0015114 від 08.02.2022р. на суму 726114,96 грн; №22010/0015277 від 08.02.2022р. на суму 539580,00грн; №22010/0015343 від 08.02.2022р. на суму 734614,00грн; № 22010/0015605 від 11.02.2022р. на суму 173586,00грн.; №22010/0015547 від 15.02.2022р. на суму 762913,32грн.; №22010/0015725 від 15.02.2022р. на суму 244 318,76грн; № 22010/0016000 від 18.02.2022р. на суму 43242,24грн; № 22010/0015879 від 22.02.2022р. на суму 630797,52грн; №22010/0016164 від 22.02.2022р. на суму 172399,56грн; №22010/0016180 від 22.02.2022р. на суму 11197,44грн; всього на загальну суму 11566 289,38 грн, копії яких наявні в матеріалах справи.

З моменту пред`явлення позову до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача боргу та пені та до моменту прийняття рішення судом у справі №914/987/22 відповідач здійснив наступні платежі для оплати боргу: за платіжним дорученням № 418244595 від 26.05.2022р. на суму 50 000,00грн; № 10728 від 31.05.2022р. на суму 50 000,00грн; № 420084746 від 07.06.2022р. на суму 20000,00грн; № 420084745 від 07.06.2022р. на суму 15000,00грн; № 420085040 від 14.06.2022р. на суму 30 000,00грн; № 420085041 від 14.06.2022р. на суму 20000,00грн., всього на суму 185000,00грн. За період з 24.06.2022р. по 11.07.2022р. відповідач в повному обсязі виконав рішення Господарського суду Львівської області №914/987/22 від 21.06.2022р. (оплатив основний борг в сумі 11566289,38 грн та пеню в розмірі 266103,42 грн), що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №29901530 від 24.06.2022р; № 78209096 від 30.06.2022р.; № 78209097 від 30.06.2022р.; № 4421 від 07.07.2022р.; № 11862 від 11.07.2022р.; № 11865 від 11.07.2022р.; № 11863 від 11.07.2022р. та № 11864 від 11.07.2022р.

У зв`язку з порушенням строків оплати вартості поставленого товару зазначеного у вище вказаних накладних, позивач нарахував відповідачу 600491,78 грн пені, 983568,65 грн інфляційних нарахувань та 82908,90 грн 3% річних за період з дати припинення відповідачем виконання своїх договірних зобов`язань в частині оплати товару по дату погашення відповідачем боргу перед позивачем в повному обсязі.

Позиція суду.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно із ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч.2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (ст.610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно із ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 6.7. договору за несвоєчасну оплату за поставлений згідно з замовленням товар постачальник має право нарахувати покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від заборгованої суми.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.06.2022р. у справі №914/987/22 позовні вимоги задоволено частково, провадження у справі в частині стягнення 185000,00 грн основної заборгованості закрито та стягнуто з відповідача 11 381 289,38 грн основного боргу та 266103,42 грн пені. Вказане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 12.07.2022р.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.06.2022р. у справі №914/987/22 встановлено, що відповідач оплатив 185000,00 грн основного боргу, за прострочення оплат, допущених відповідачем, стягнуто пеню у розмірі 266103,42 грн. нарпховану по 20.05.2022р.

У зв`язку із простроченням оплат за поставлений товар, позивач нарахував відповідачу за період з 21.05.2022р. по 11.07.2022р. пеню в сумі 600 491,78 грн, інфляційні втрати за період з 24.02.2022 по 11.07.2022 в сумі 983568,65 грн, та 3% річних за період 24.02.2022 по 11.07.2022 в сумі 82908,20 грн. Розрахунки долучено до справи та перевірено судом. Відповідачем не оспорено порядок та розмір нарахувань позивача. При цьому відповідач просить суд звільнити відповідача від відповідальності у вигляді сплати інфляційних втрат в сумі 983 568,65 грн., 3% річних, що нараховані позивачем в сумі 82 908,90грн, а також зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (пені) до 1 000 гривень у зв`язку із обставинами, викладеними у відзиві та запереченнях.

Щодо заперечень наведених відповідачем, суд зазначає наступне.

Стосовно листування позивача та відповідача, а саме, те, що після 24.02.2022 відповідач отримав від позивача листа, яким позивач повідомив що бажає змінити умови договору поставки в односторонньому порядку та буде здійснювати відвантаження товару виключно за умови здійснення попередньої оплати за поставлену продукцію, суд не бере такі заперечення до уваги, у зв`язку з тим, що в матеріалах справи відсутні та суду не подано докази звернення відповідача до позивача із замовленнями на поставку наступних партій товару після 24.02.2022р.

Стосовно призупинення оплати товару відповідачем, суд не приймає такі заперечення до уваги, у зв`язку з тим, що відповідачем не надано доказів існування між позивачем та відповідачем домовленості про збільшення відтермінування оплати до 90 календарних днів. Твердження відповідача про односторонню зміну умов договору позивачем в повному обсязі необґрунтовані та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Стосовно відсутності у відповідача відповідної кількості обігових коштів, суд не бере такі заперечення до уваги, у зв`язку з тим, що відсутність достатньої кількості грошових коштів у відповідача через здійснення першочергових розрахунків за товари, що мають істотну соціальну значущість, що передбачено постановою Кабінету міністрів України від 26 лютого 2022 № 160 Щодо забезпечення стабільної роботи виробників продовольства в умовах воєнного стану, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання за договором поставки № 436 від 14.06.2021р. Відсутність вільних обігових коштів у відповідача є результатом господарської діяльності як самостійного суб`єкта господарювання, і тому не є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків за договором.

Стосовно покликань відповідача на те, що війна, як обставина непереборної сили, що прямо вплинула на неможливість ведення відповідачем нормальної господарської діяльності (форс-мажорні обставини), суд зазначає наступне.

Приписами ч.1 ст.14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні визначено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Згідно із ч.2 ст.14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Листом-роз`ясненням Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1 ТПП України на підставі ст.ст.14, 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні від 02.12.1997р. №671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні. Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України Про торгово-промислові палати в Україні та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15 липня 2014 року № 40(3) (з наступними змінами).

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 ЗУ Про торгово-промислові палати в Україні засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.

За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що офіційний лист ТПП України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 лише засвідчує настання форс-мажорних обставин на всій території України, однак не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Такий лист складено без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують для відповідача наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань за спірним договором чи докази звернення про видачу такого сертифіката. Також відповідач не повідомив суду про поважні причини неможливості такого звернення.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Таким чином, в силу приписів частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та статті 14-1 Закону Про торгово-промислові палати в Україні форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022р. у справі №904/3886/21 та від 30.11.2021р. у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018р. у справі №915/531/17, від 26.05.2020р. у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17.

Форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору, має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, відтак враховуючи те, що дані обставини недоведені документально, тому не можуть прийматись судом до уваги.

Щодо заборони торгівлі алкогольними напоями у мережі відповідача та, як наслідок, втрати частини прибутку, суд не приймає такі заперечення до уваги, у зв`язку з тим, що відповідач не спеціалізується саме на продажу алкогольної продукції. Відповідно до видаткових накладних на поставку товарів, то за договором № 436 від 14.06.2021р. поставлялися продовольчі товари, обмеження на торгівлю якими не застосовувалися.

Стосовно пропозиції відповідача щодо реструктуризації боргу, та незгоду позивача з такою пропозицією, суд зазначає, що реструктуризація боргу є правом, а не обов`язком кредитора, при цьому слід враховувати ряд факторів, що впливають на господарську діяльність, фінансовий стан не тільки боржника, але і кредитора.

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати штрафних санкцій за договором поставки відповідачем не представлено.

Стосовно клопотання відповідача про звільнення від відповідальності у вигляді сплати інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідач є господарюючим суб`єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань).

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Ризик є однією із ознак підприємницької діяльності. Принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності. Тому правові підстави перекладати комерційний ризик відповідача на позивача шляхом звільнення першого від виконання прийнятих зобов`язань відсутні. Суд критично оцінює покликання відповідача на виникнення обставин непереборної сили, які давали б підстави для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язань в частині нарахованих інфляційних нарахувань.

Щодо звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язань в частині нарахованих 3% річних суд звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у вказаній справі зазначено, що суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами п. 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яносто календарних днів.

Отже, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме: встановлення відсотків річних на рівні 40% та 96% та їх явну невідповідність принципу справедливості, натомість, у цій справі позивачем розраховані відсотки річних в розмірі, встановленому ст. 625 ЦК України, тобто 3%, що, у свою чергу, не порушує принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у п. 84 постанови від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21, у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 910/9905/21.

Порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності, як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних у спірних правовідносинах судом не встановлено. За вказаних обставин суд не вбачає підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, заявлених позивачем у даній справі.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 1000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути прийнято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини 3 ст. 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття значно та надмірно є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.

Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. Зі змісту наведених норм вбачається, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. Таким чином, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання, натомість позивач не зобов`язаний доводити наявність у нього збитків у зв`язку з неналежним виконанням умов контракту відповідачем.

Положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем документально не обґрунтовано відсутність чи не високий розмір збитків контрагента, при цьому зокрема пеня 600491,78 грн., нарахована за прострочення оплати за поставку товару вартістю 11 566 289,38грн.

Відповідачем не подано належних доказів в підтвердження винятковості обставин для зменшення штрафних санкцій.

В обґрунтування зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій (пені) до 1000,00 грн відповідач покликається на вже сплачені позивачу 266103,42 грн пені за спірним договором. На думку відповідача сплачений розмір пені є достатнім розміром відповідальності за прострочення сплати боргу з урахуванням того, що, на думку відповідача, саме позивач першим порушив договірні умови. Також відповідач звернув увагу, що позивач нараховує усі суми виключно за період з 24.02.2022 та до повного погашення боргу відповідачем, тобто в період впливу на господарську діяльність наслідків війни, та в період, коли відповідач неодноразово намагався домовитись з позивачем.

Матеріали справи свідчать, що відповідач прострочив виконання обов`язку з оплати поставленого товару за договором.

Зменшення розміру пені до розміру 1000,00 грн фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Нарахована позивачем пеня в розмірі 600491,78 грн базується на умовах договору поставки № 436 від 14.06.2021р., які є обов`язковими для виконання, у тому числі для відповідача. Укладаючи вказаний договір, відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі, погодився на його умови, в тому числі й щодо нарахування пені. Здійснюючи господарську діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Дослідивши наведені відповідачем обставини та подані в їх обґрунтування докази, суд вважає, що заперечення ТзОВ ТВК Львівхолод жодним чином не свідчать про відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості та здійсненні з його боку конкретних дій щодо вжиття усіх можливих заходів для виконання зобов`язань за договором поставки № 436 від 14.06.2021р.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що представлені відповідачем в обґрунтування клопотання докази не свідчать про винятковість обставин. Крім того, розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, суд вважає співмірним з порушенням.

Враховуючи наведене, суд не вбачає обґрунтованих та підтверджених доказами підстав для зменшення суми пені, а тому в задоволенні клопотання про зменшення пені слід відмовити.

Згідно із ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Статтею 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини які є предметом доказування у справі судом визнаються встановленими та позовні вимоги до відповідача про стягнення пені у сумі 600 491,78 грн., 983 568,65 грн інфляційних нарахувань та 82 908,90 грн. 3% річних є обґрунтованими, не спростованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню.

На підставі положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягають відшкодуванню судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.74,76,77,86,29,233,236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ

Позов задоволити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія Львівхолод (79034, м. Львів, вул. Угорська, 22, ідентифікаційний код 01553681) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Берта-Сервіс (79049, м. Львів, вул. Антонича Б.-І., 6, ідентифікаційний код 44119819) пеню у сумі 600 491,78 грн., 983 568,65 грн інфляційних нарахувань, 82 908,90 грн. 3% річних та 25004,55 грн судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 01.03.2023р.

Суддя Іванчук С.В.