Постанова

від 23.02.2023 по справі 353/578/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 353/578/22

Провадження № 22-ц/4808/279/23

Головуючий у 1 інстанції ЛУКОВКІНА У. Ю.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Девляшевського В.А.,

суддів: Баркова В.М., Мальцевої Є.Є.,

секретаря Мельник О.В.,

з участю представників сторін і третьої особи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ПП «Дажбог» про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Тлумацького районного суду, ухвалене головуючою суддею Луковкіною У.Ю. 02 грудня 2022 року, повний текст якого складено 07 грудня 2022 року,

в с т а н о в и в:

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ПП «Дажбог» про відшкодування майнової шкоди в сумі 371681 грн, завданої пошкодженням транспортного засобу марки «DAF XF 105» д.н.з. НОМЕР_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20.04.2022 відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та закрито провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Встановлено, що ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «DAFXF105», скоїв наїзд на дерево та дорожній знак, внаслідок чого транспортний засіб отримав механічні пошкодження. Вказаний автомобіль належить на праві власності ОСОБА_1 , яка передала його в оренду ПП «Дажбог», де відповідач працював на посаді водія автотранспортних засобів. Позивач вказала, що згідно висновку експерта вартість відновлюваного ремонту транспортного засобу становить 393385,14 грн, що перевищує його вартість, а тому просила стягнути з відповідача вартість матеріального збитку, який становить 371681,0 грн.

Рішенням Тлумацького районного суду від 02 грудня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ПП «Дажбог» про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає оскаржуване рішення несправедливим, необґрунтованим та незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, в дорожньо-транспортній пригоді наявна вина водія, що також встановлено постановою Івано-Франківського апеляційного суду у справі №342/977/21. А тому з посиланням на ч.1 ст. 22, ч.1 ст. 1166, п. 2 ч.1 ст. 1187 ЦК України вважає, що саме ОСОБА_2 зобов`язаний нести цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди. Апелянт зауважує, що відповідно до довідки КНП «Прикарпатського наркологічного центру Івано-Франківської області» № 534 від 14.09.2021 встановлено, що у крові відповідача виявлено етиловий спирт. Однак, вказаний доказ не було взято судом до уваги через відсутність записів в останній графі журналу реєстрації відбору зразків біологічного матеріалу та їх результатів. Проте, відсутність запису в журналі, на думку апелянта, не робить висновок щодо результатів медичного огляду, проведеного з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння ОСОБА_2 , недійсним. Таким чином апелянт вважає, що факт вчинення ДТП відповідачем в стані алкогольного сп`яніння доведений належним чином, а тому ОСОБА_2 несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з його вини.

Просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 послалася на законність та обґрунтованість судового рішення. Зазначає, що 07.04.2021 він прийнятий на роботу водієм автотранспортних засобів на час виробничого сезону на цегляний завод ПП «Дажбог». Вказує, що на час ДТП, яка мала місце 02.08.2021, він працював водієм підприємства та виконував свої трудові обов`язки. На думку відповідача, твердження позивача, що вимога про відшкодування шкоди може буде пред`явлена за вибором потерпілого до безпосередньо винної особи, суперечить позиції ВС від 05.09.2018 (справа №534/872/16-ц). ОСОБА_2 з посиланням на п. 14-22 Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 09.11.2015 вказує, що єдиним документом, який підтверджує стан сп`яніння водія, є висновок щодо результатів медичного огляду. Всі інші документи, на думку відповідача, в тому числі довідка КНП «Прикарпатського наркологічного центру Івано-Франківської області» № 534 від 14.09.2021, є недопустимими доказами. Також зауважує, що відповідно до ст. 135-1 КЗпП України договір про повну матеріальну відповідальність ПП «Дажбог» з ним не укладався, перебування у стані алкогольного сп`яніння на момент вчинення ДТП він також заперечує, оскільки воно не доведено належними та допустимими доказами. Зважаючи на вказане, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

ПП «Дажбог» правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалося, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляло, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференцзв`язку представник ОСОБА_1 і представник ПП «Дажбог» Кушнірук В.Д. доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.

Представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечив з огляду на законність та обґрунтованість судового рішення.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з огляду на таке.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 на момент керування транспортним засобом марки «DAF XF 105.410» та скоєння ДТП був працівником ПП «Дажбог», та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю (ПП «Дажбог», власником якого є чоловік орендодавця). Враховуючи вказане, місцевий суд дійшов висновку, що незалежно від характеру такої шкоди (матеріальна або моральна), вона відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо водієм.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Із змісту позовної заяви вбачається, що між сторонами виникли правовідносини з приводу відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, які регулюються нормами Цивільного кодексу України, Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що 02.08.2021 о 06 год. 30 хв. на автодорозі Р-20 с. Озеряни водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «DAF XF 105» д.н.з. НОМЕР_1 , в порушення вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням та скоїв наїзд на дерево, дорожній знак, внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження (т.1 а.с. 9-14).

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20.04.2022 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КупАП, та закрито провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 КУпАП (т.1 а.с. 11-14).

Вказане також підтверджується копією протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 460419 від 04.08.2022, копією схеми ДТП, копіями фотознімків з місця ДТП, показаннями GPS-трекера «FMB125», яким був обладнаний вантажний автомобіль «DAF XF 105», та копією висновку за результатами проведеної комплексної судової інженерно-транспортної експертизи № 4822/4823/4824 від 31.01.2022 (т.1 а.с. 104, 106-120, 150-157).

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 (позивачка) являється власником транспортного засобу вантажного сідлового тягача-Е марки «DAFXF105.410»,д.н.з. НОМЕР_1 (т.1 а.с. 176).

З копії договору оренди транспортного засобу від 04.01.2021 вбачається, що ОСОБА_1 передала в строкове платне користування ПП «Дажбог» автомобіль марки «DAF», д.н.з. НОМЕР_1 (т.1 а.с. 19-20). Власником цього підприємства є чоловік орендодавця - ОСОБА_3 .

Місцевим судом також встановлено та не заперечується сторонами, що в момент настання дорожньо-транспортної пригоди відповідач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ПП «Дажбог», працюючи на посаді водія з 08.04.2021. Це вбачається з копії наказу №8К від 07.04.2021 та копії трудової книжки ОСОБА_2 (т.1 а.с. 21, 86-92).

В силу положень статті 22Цивільного кодексуУкраїни особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно із частиною 1 статті 1166ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом частини 2 статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини 1статті 1172ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З аналізу змісту глави 82ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Тлумачення частини 1 статті 1172ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі №910/14685/17, від 25.07.2018 у справі №914/820/17, від 21.08.2020 у справі №905/1391/19.

Апеляційним судом з`ясовано, що на момент вчинення ДТП відповідач ОСОБА_2 виконував свої посадові обов`язки як водій ПП «Дажбог». Вказане вбачається з акту розслідування нещасного випадку, що стався 02.08.2021, складеного комісією ПП «Дажбог» 27.09.2022 (т.1 а.с. 219-226). Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що вимога про відшкодування шкоди може буде пред`явлена за вибором потерпілого до безпосередньо винної особи, оскільки вказане не ґрунтується на нормах чинного законодавства України і суперечить позиції Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц.

Апеляційний суд зауважує, що за наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи.

Виходячи з вищенаведеного, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Таким чином водій завдавача шкоди може бути притягнений до відповідальності лише володільцем джерела підвищеної небезпеки у регресному порядку.

Аналогічний правовийвисновок викладеноу постановахВерховного Судувід 25листопада 2020року усправі №760/28302/18-ц(провадження№ 61-12464св20),від 02листопада 2020року усправі №133/1238/17(провадження№ 61 19345св19).

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що вимога про відшкодування шкоди може буде пред`явлена за вибором потерпілого до безпосередньо винної особи, оскільки вказане суперечить нормам чинного законодавства України та позиції Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц.

Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта щодо факту перебування відповідача на час скоєння ДТП в стані алкогольного сп`яніння, приймаючи до уваги те, що навіть за умови доведеності названої обставини, це не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки відповідальність перед потерпілим за матеріальну шкоду, спричинену працівником при виконанні трудових обов`язків, згідно норм чинного законодавства України несе роботодавець.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, урішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», заява № 4904/04, § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що судове рішення в даній справі ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції.

З огляду на вищенаведене апеляційна скарга відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 268, 374, 375, 381- 383, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тлумацького районного суду від 02 грудня 2022 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Суддя-доповідач В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Барков

Є.Є. Мальцева

Повний текст постанови складено 28 лютого 2023 року.