Постанова

від 01.03.2023 по справі 200/5675/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2023 року справа №200/5675/21

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Блохіна А.А., секретаря судового засідання Антіпова М.О., за участю представника відповідача Гурняк О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимівідеоконфренції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 р. у справі № 200/5675/21 (головуючий І інстанції Михайлик А.С.) за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Облдоррембуд» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Облдоррембуд» (далі позивач, ТОВ «Облдоррембуд») звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі відповідач, ГУДПС), в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.04.2021 № 0051400715 про збільшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість на загальну суму 2 679 606,00 грн, з яких за основним платежем 1 786 404,00 грн, штрафні (фінансові) санкції 893 202,00 грн; № 0051420715 про збільшення податкових зобов`язань з податку на прибуток на загальну суму 2 493 015,00 грн, з яких за основним платежем 1 662 010,00 грн, штрафні (фінансові) санкції 831 005,00 грн; № 0051410715 про зменшення суми бюджетного відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість в сумі 57 500,00 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року задоволено частково позовні вимоги, а саме суд: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 28.04.2021 № 0051400715 про збільшення податкових зобов`язань Товариства з додатковою відповідальністю Облдоррембуд з податку на додану вартість на загальну суму 2 679 606,00 грн, з яких за основним платежем 1 786 404,00 грн, штрафні (фінансові) санкції 893 202,00 грн.; визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 28.04.2021 № 0051410715 про зменшення Товариству з додатковою відповідальністю Облдоррембуд суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 57 500,00 грн.; визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 28.04.2021 № 0051420715 в частині збільшення Товариству з додатковою відповідальністю Облдоррембуд податкових зобов`язань з податку на прибуток на загальну суму 2 489 271,00 грн, з яких за основним платежем 1 659 514,00 грн, штрафні (фінансові) санкції 829 757,00 грн.; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області на користь Товариства з додатковою відповідальністю ОБЛДОРРЕМБУД судові витрати в розмірі 22 683 гривні 75 копійок. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що контрагентами (у т.ч. перевізниками) фактично не можливе здійснення господарських операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна. Також, у контрагентів встановлена відсутність автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, форма 20-ОПП не подана. Зазначене свідчить про неможливість здійснення контрагентами факту реалізації бітуму на адресу позивача.

До перевірки не надано заявки на перевезення з вказанням необхідних відомостей про найменування та кількість вантажу, адреси вантаження та розвантаження, відстані перевезення та іншої інформації про вантаж, як це передбачено пунктом 3.8 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.

В товарно транспортних накладних не зазначено повної адреси пунктів навантаження та розвантаження товару, інформацію про довіреності .

Оскільки перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок контрагентів здійснено на підставі банківських виписок за ТМЦ, які фактично не отримані та отримання яких у майбутньому є нереальним, виходячи з обставин викладених в додатку до акту перевірки «Документальне оформлення господарських взаємовідносин ...» видаткових накладних та актів, відсутня можливість достовірно ідентифікувати реальне призначення платежу по вказаних операціях, то ТДВ «ОБЛДОРРЕМБУД» в бухгалтерському обліку неправомірно відображено кореспонденцію рахунків щодо перерахування грошових коштів.

Відповідачем отримано узагальнену податкову інформацію щодо контрагентів позивача (ТОВ «ТД «БІОІЛ») за звітний період декларування ПДВ, згідно яких не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з ТДВ «ОБЛДОРРЕМБУД» за звітні періоди.

Згідно наявній податковій інформації щодо контрагентів позивача, відповідач вважає за можливе зробити висновок про незначну кількість трудових ресурсів та значного обсягу фактично оформлених операцій з реалізації ТМЦ, який передбачає великого обсягу трудовитрат, особистої участі персоналу із відповідними фаховими знаннями, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, матеріальних витрат на оплату праці. У зв`язку з цим неможливо встановити фактично здійснення контрагентами господарської операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна. Штатна чисельність не відповідає основному виду діяльності та обсягам виконаних операцій на користь ТДВ «ОБЛДОРРЕМБУД». Широка номенклатура та значні обсяги реалізованих товарів свідчить про фізичну неможливість здійснення такого об`єму господарської діяльності з наявними у контрагентів трудовими та виробничими ресурсами. Не встановлено декларування контрагентами отримання послуг на оренду приміщення, опалення, водо-, тепло- постачання, зв`язок, тощо.

Аналізом даних Архіву електронної звітності (ЄРПН) по контрагентам позивача, що перебували у господарських відносинах з ТДВ «ОБЛДОРРЕМБУД» у періоди що перевірялись, встановлена реалізація товару, придбання якого не підтверджено по ланцюгу постачання (у т.ч. відсутнє декларування придбаного ТМЦ). Нереальність продажу та придбання ідентифікованого товару, введення в обіг якого (первинний продаж) не підтверджується фактом (законним джерелом) реального походження цих товарів (відсутнє дійсне формування активу) у попередніх ланках ланцюга його продажу.

Відповідно до системи ІТС «Податковий блок» та бази «Єдиний реєстр податкових накладних» по ланцюгу постачання встановлено маніпулювання податковою звітністю та встановлено фактичне нездійснення операцій з придбання ним товару - в першу чергу у зв`язку з неможливістю їх виконання безпосереднім постачальником у зв`язку з відсутністю у останнього необхідних, виходячи із специфіки операцій, матеріально-технічних і трудових можливостей для здійснення конкретної операції з постачання та наявністю сукупності очевидних даних щодо не провадження ним реальної економічної діяльності та штучний характер послуг, що нібито виконувались.

Контрагенти позивача не надають декларацій, звітів (з екологічного податку, земельного, транспортного тощо).

Наданий до перевірки паспорт якості не містив інформації щодо виробника, адреси виробництва, органу, що видав дане посвідчення, дату виготовлення продукції, кількість тощо, зазначено лише номер, дата видачі паспорта, найменування, технічні вимоги.

Керівник ПП "ПАРТНЕР-ТРАНС"- ОСОБА_1 є засновником, керівником, головним бухгалтером ще 6 підприємств. Керівник ТОВ «ТД «БІОІЛ»- ШУЛЬГА ГЕННАДІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ є засновником, керівником, головним бухгалтером ще 2 підприємств. Керівником ТОВ «ПОЛІС СТІЛ» (особа, що має право підпису), головним бухгалтером є ЦИБУЛЬСЬКА ТЕТЯНА ПАВЛІВНА, яка одночасно є керівником, головним бухгалтером та засновником ТОВ «ГАРАНТ КОНСАЛТ» знаходиться на обліку в ГУ ДПС У М.КИЄВІ (ПЕЧЕРСЬКИЙ Р-Н М.КИЄВА). Керівником ТОВ «ОРБІТА БНД» (особа, що має право підпису) та головним бухгалтером на дату взаємовідносин з ТОВ «ІТІНЕРА» був ОСОБА_2 , (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ), який який одночасно був директором/головним бухгалтером/засновником ще 80 суб`єктів господарювання - резидентів. Керівник ТОВ «ІТІНЕРА» - ОСОБА_3 є засновником, керівником, головним бухгалтером ще 90 підприємств. Керівник ПП «НАФТАДОРБУД»- ОСОБА_4 є засновником, керівником, головним бухгалтером ще 2 підприємств. Керівник ТОВ «БІС-2017»- ОСОБА_5 є засновником, керівником, головним бухгалтером ще б підприємств. Можливо зробити висновок, що вказаними керівниками фактично не можливе здійснювання господарських операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленістю підприємств.

Також, у ході відпрацювання ТОВ "ТЕЙРЕКС" співробітниками оперативного управління ГУ ДФС у м.Києві 15.09.2018 опитано засновника, директора та головного бухгалтера ОСОБА_6 , який повідомив про свою непричетність до реєстрації та здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Згідно ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25.06.2019 по справі №263/9142/19, оглядом наявних баз даних ДПС (АІС «Податковий блок») встановлено, що засновником та керівником ТОВ «ВІТОН» (код ЄДРПОУ 41855972) значиться ОСОБА_7 . Допитана під час розслідування в якості свідка ОСОБА_7 пояснила, що про підприємство ТОВ «ВІТОН» (код ЄДРПОУ 41855972) вперше чує. Реєстрацію або перереєстрацію ТОВ «ВІТОН» (код ЄДРПОУ 41855972) не здійснювала, не є керівником або службовою особою підприємства, не надавала довіреностей на здійснення зазначених дій будь-кому, статутний фонд не формувала, фінансово-господарські документи підприємства не підписувала, рахунки в банківських установах не відкривала, довіреностей на перереєстрацію підприємства та внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на надавала.

Згідно ухвали Київського районного суду м. Полтави від 27.05.2019 по справі №552/1839/19, слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у Полтавській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42018170000000323 від 29.11.2018, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України. Службові особи ТОВ «Хамсинг» (код 40114780), ТОВ «Ісіс» (код 41067936) та ТОВ «Білона» (код 41066508), спільно з іншими пов`язаними особами, у період з 2016 року по даний час, здійснюючи зовнішньоекономічні операції з імпорту в Україну «бітуму нафтового дорожнього», надаючи до Полтавської митниці відомості про ввезення з СТОВ «ЛЛКНафтан» (Республіка Білорусь) «суміші мастичної бітумної», тобто виду товару, який не відповідає дійсності та має нижчу ставку ввізного мита, у подальшому реалізовуючи його в адресу ... та інших СГД, а також відображаючи наявність фінансово-господарських взаємовідносин з підприємствами які фактично не відбувались, внесли до документів завідомо неправдиві відомості, у т.ч. умисно занизили базу оподаткування, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в сумі 9.4 млн.грн., що є особливо великим розміром.

У зв`язку з вищевикладеним ТДВ «ОБЛДОРРЕМБУД» проведено документальне оформлення господарських операцій по взаємовідносинам з даним контрагентом-постачальником, які фактично не здійснювались в межах господарської діяльності підприємства та не мали реального характеру, у зв`язку з цим, наявність у суб`єкта господарювання, що перевіряється, документів, а також відображення господарських операцій в регістрах бухгалтерського обліку не є безумовним підтвердженням реальності надання послуг. Враховуючи вищенаведене, вбачається проведення лише документування вказаних операцій без їх реального здійснення, спрямованих на надання податкової вигоди переважно контрагентам, які не виконують свої податкові зобов`язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.

Вищенаведене свідчить про маніпулювання показниками податкової звітності з метою заниження податку на додану вартість до сплати в бюджет. Таким чином, можливо зробити висновок про можливі порушення податкового законодавства та залучення ТДВ «ОБЛДОРРЕМБУД» до схеми формування штучного податкового кредиту.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник позивача у судове засідання не з`явися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Товариство з додатковою відповідальністю ОБЛДОРРЕМБУД (позивач) є юридичною особою, перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Донецькій області.

У період з 29.10.2019 по 25.03.2021 (проведення перевірки зупинялося на період з 22.11.2019 по 12.09.2021) посадовими особами Головного управління ДПС у Донецькій області на підставі наказу ГУ ДПС у Донецькій області від 08.10.2019 № 310 проведено документальну планову виїзну перевірку ТДВ ОБЛДОРРЕМБУД з питань дотримання вимог податкового, валютного, іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 30.06.2019 з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2018 по 30.06.2019, відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.

За наслідком проведення перевірки складено акт від 07.04.2021 № 3503/05-99-07-151/05505963 (т. 1 арк. справи 45-129).

Відповідно до викладених в акті перевірки висновків перевіркою, крім іншого, встановлено порушення ТДВ ОБЛДОРРЕМБУД:

1. п. 44.1, п. 44.2, ст. 44 розд. ІІ Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями, п. 3 розд. ІІІ П(С)БО №1, затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 07.02.2013 № 73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2013 за 336/22868, ч.2 ст.3 розд. І, ч.1 ст. 11 розд. ІV Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, які призвели до порушення п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 розд. ІІІ Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами та доповненнями, ТДВ ОБЛДОРРЕМБУД занижено об`єкт оподаткування податком на прибуток за всього на суму 9 233 389 грн, в тому числі за 2018 рік на суму 8 944 447 грн, за півріччя 2019 року на суму 288 942 грн в результаті чого занижено значення рядка 06 Податок на прибуток Декларації з податку на прибуток на загальну суму 1 662 010 грн, в тому числі за 2018 рік на суму 1 610 000 грн, за півріччя 2019 рік на суму 52 010 грн.

2. підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.1, пункту 198.3 статті 198 пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, із змінами та доповненнями, що призвело до завищення суми податкового кредиту на загальну суму 1 843 904 грн, в тому числі: за травень 2018 року на суму 507 363 грн, за липень 2018 року на суму 188 288 грн, за серпень 2018 року на суму 289 454 грн, за вересень 2018 року на суму 295 139 грн, за жовтень 2018 року на суму 146 100 грн, за листопад 2018року на суму 360 060 грн, за квітень 2019 року на суму 57 500 грн, що призвело до заниження суми податку на додану вартість до сплати на загальну суму 1 786 404 грн, в тому числі: за червень 2018 року на суму 236 585 грн, за липень 2018 року на суму 316 412 грн, за серпень 2018 року на суму 275 031 грн, за вересень 2018 року на суму 452 216 грн, за жовтень 2018 року на суму 146 100 грн, за листопад 2018 року на суму 360 060 грн, та завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (ряд.19 дек.) за квітень 2019 року на суму 57 500 грн.

28.04.2021 відповідачем на підставі висновків акту перевірки № 3503/05-99-07-151/05505963 прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0051400715 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 2 679 606,00 грн, з яких за основним платежем 1 786 404,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 893 202,00 грн; № 0051420715 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на 2 493 015 грн, з яких за основним платежем 1 662 010 грн, штрафні (фінансові) санкції - 831 005,00 грн; № 0051410715 про зменшення розміру від`ємного значення податку на додану вартість за квітень 2019 року на 57 500,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства з огляду на матеріали справи та положення ПК України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно підпункту 14.1.35 пункту 14.1 статті 14 ПК України, вуглеводнева сировина - нафта, природний газ (у тому числі нафтовий (попутний) газ, газ (метан) вугільних родовищ, газ сланцевих товщ, газ центрально-басейнового типу, газ колекторів щільних порід), газовий конденсат, що є товарною продукцією.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 14.1.165 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податок, платник податку, оподаткування, оподатковуваний прибуток для цілейрозділу IIIцього Кодексу - податок на прибуток підприємств, платник податку на прибуток підприємств, оподаткування податком на прибуток підприємств, прибуток, який підлягає оподаткуванню.

Відповідно до положень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно зрозділом Vцього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

З метою застосування терміна "постачання товарів" електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром.

Постачанням товарів також вважаються: а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу; б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства; в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов`язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню); г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення; д) ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника; е) передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.

Не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням;

За положенням підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України, продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Відповідно до пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Відповідно до положень підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 ПК України, основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 6000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 6000 гривень і поступово зменшується у зв`язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Підпунктами 16.1.2, 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 вказаного Кодексу встановлено, що платник податків зобов`язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу).

Згідно з пунктом 44.1, 44.2 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеномустаттею 50цього Кодексу.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно доЗакону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Згідно пп.133.1.1, п.133.1 ст.133 ПК України, платниками податку - резидентами є суб`єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті.

Відповідно до пп.134.1.1, п.134.1 ст.134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період не перевищує сорока мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період не перевищує сорока мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період перевищує сорок мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно п.135.1 ст.135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно ізстаттею 134цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

За приписами п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно достатті 186цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначенийМитним кодексом України.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до положень пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно зпунктом 187.8статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно допункту 187.9статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленоюпунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченимипунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У пункті 201.1 статті 201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 зазначеного Кодексу, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV) (у редакції на час виникнення правовідносин), активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; внутрішньогосподарський (управлінський) облік - система збору, обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; економічна вигода - потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів; національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності підприємствами (крім підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі), розроблений на основі міжнародних стандартів фінансової звітності і законодавства Європейського Союзу у сфері бухгалтерського обліку та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку; облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової звітності; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства; витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - дохід, що визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг (у тому числі платежів від оренди об`єктів інвестиційної нерухомості) наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів.

За частиною 1 та 2 статті 3 Закону № 996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Інформація, яка міститься в документах первинного обліку, в силу норми частини 2 статті 3 Закону № 996-XIV, є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності.

Відповідно до частини 1, 5, 7, 8 статі 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.4, 2.5, 2.14, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704(далі Положення № 88), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.

Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

За змістом п. 1, 2 Порядку заповненняподаткової накладної, затвердженогоНаказ Міністерства фінансів України 31.12.2015 № 1307 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 січня 2016 р. за № 137/28267, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті. Податкова накладна та додатки до неї складаються в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи.

Таким чином, підставою для відображення господарських операцій у податковому обліку є фактичне здійснення таких операцій у межах господарської діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, які розкривають суть та зміст операцій та відображають їх реальне вчинення. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податкового кредиту.

Суд зазначає, що доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на декларування показників податків.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. За відсутності ж факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

У зв`язку з наведеним, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, суб`єкт підприємницької діяльності повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Відповідно до сталої судової практики (зокрема, постанова Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 826/11531/14, постанови Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 2а-19379/11/2670, від 19 листопада 2019 року у справі № 826/487/16) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; відсутність первинних документів обліку.

Отже, при оцінці обґрунтованості заявленої податкової вигоди адміністративний суд має оцінити обставини вчинення відповідних господарських операцій в їх сукупності та дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

На підтвердження здійснення господарських операцій по договорам, що укладені між позивачем та його контрагентами, судами проаналізовано надані наступні документи.

Щодо оформлення позивачем відносин із ТОВ ТД БІОІЛ.

06.04.2018 року між позивачем ТДВ ОБЛДОРРЕМБУД та ТОВ ТДБ БІОЛ укладений договір, за умовами якого ТОВ ТД БІОІЛ зобов`язався поставити покупцеві (позивачу) нафтопродукти (далі - продукція), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити продукцію в порядку та на умовах, передбачених даним договором. Пунктами 1.2. та 1.3. договору передбачено, що номенклатура, обсяг, ціна, умови та строки постачання, умови та строки оплати продукції визначаються в специфікаціях та рахунках, котрі є невід`ємними частинами цього договору. Ціна договору становить суму вартості всіх поставок продукції відповідно до специфікацій.

У підтвердження здійснення господарських операцій, матеріали справи містять:

- видаткові накладні, відповідно до яких позивачу поставлено товарно-матеріальні цінності загальною вартістю 3 803 312,50 грн, ПДВ 760 662,50 грн, відповідно до яких:

у травні 2018 року позивачем придбано товарно-матеріальні цінності вартістю 1 900 478,33 грн, ПДВ 380 095,67 грн (№ 37 від 08.05.2018, № 36 від 07.05.2018, 40 від 14.05.2018, 41 від 15.05.2018, № 55 від 25.05.2018 та № 50 від 25.05.2018)

у липні 2018 року позивачем придбано товарно-матеріальні цінності вартістю 941 439,17 грн, ПДВ - 188 287,83 грн (№ 114 від 18.07.2018, № 117 від 23.07.2018 та № 119 від 30.07.2018)

у серпні 2018 року позивачем придбано товарно-матеріальні цінності вартістю 961 395,00 грн, ПДВ - 192 279,00 грн (№ 133 від 10.08.2018, № 135 від 14.08.2018 та № 139 від 19.08.2018, відповідно до яких вартість операцій між позивачем та ТОВ БІОІЛ у серпні 2018 року становить .

- зареєстровані в ЄРПН податкові накладні за травень 2018 року на суму ПДВ 380 095,67 грн (№ 12 від 08.05.2018, № 11 від 07.05.2018, № 14 від 14.05.2018, № 15 від 15.05.2018, № 31 від 25.05.2018, № 27 від 21.05.2018), за липень 2018 року на суму ПДВ 188287,83 грн (№ 22 від 18.07.2018, № 23 від 23.07.2018, № 26 від 30.07.2018) та за серпень 2018 року на суму ПДВ 192 279,00 грн (№ 9 від 10.08.2018, № 13 від 14.08.2018, № 19 від 19.08.2018). Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено ТДВ ОБЛДОРРЕМБУД до складу податкового кредиту, наведені суми відповідають даним додатку 5 податкової декларації з податку на додану вартість за відповідні звітні періоди;

- банківські виписки, відповідно до яких загальна сума сплачених позивачем коштів в рахунок сплати вартості придбаних ТМЦ становить 6 296 785,00 грн.;

- товарно-транспортні накладні № Р10/08/18-2 від 10.08.2018, № Р14/08/18-1 від 14.08.2018 № Р19/08/2018-2 від 19.08.2018, № Р-18/07/2018-1 від 18.07.208, № Р23/07/2018-1 від 23.07.2018, в яких перевізником визначено ТОВ ТД БІОІЛ, автомобіль DAF XF 105/460, держ. № НОМЕР_1 , причіп Magyar S38da, водій ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , № Р30/07/2018 -1 від 30.07.2018, № Р05/05/2018-1 від 05.05.2018, № Р08/05/2018-1 від 08.05.2018, № Р14/05/2018-1 від 14.05.2018, Р15/05/2018-1 від 17.05.2018, № Р21/05/2018-1 від 21.05.2018, № Р25/05/2018-1 від 25.05.2018, в яких перевізником визначено ПП ПАРТНЕР ТРАНС, автомобіль: держ. № НОМЕР_2 , причіп НОМЕР_3 , водій ОСОБА_10 , автомобіль держ № НОМЕР_4 , причіп НОМЕР_5 , водій ОСОБА_11 , пункт навантаження : м. Кременчук, вул. Свіштовська, буд. 3, пункт розвантаження: м. Краматорськ, вул. Дружби, буд. 73;

- посвідчення якості №19 від 17.04.2018 та №279 від 28.07.2018:

- сертифікат відповідності №UA.056.11.00071-18 від 02.05.2018

Щодо оформлення відносин між позивачем та ТОВ ІТІНЕРА (ЄДРПОУ 39491024) з придбання товарно-матеріальних цінностей у травні, липні та серпні 2018 року.

14.06.2017 між позивачем та ТОВ ІТІНЕРА укладений договір № 25, за умовами якого ТОВ ІТІНЕРА (постачальник) зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати покупцю товар, визначений у цьому договорі (надалі іменується товар), що не є обтяженим, та щодо якого відсутні претензії третіх осіб, а покупець зобов`язується прийняти зазначений товар и сплатити його вартість. Згідно пункту 1.2. договору товаром у розумінні цього договору є бітум шляховий БНД 60/90, бітум шляховий БНД 70/100, пічне паливо.

У підтвердження здійснення господарських операцій, матеріали справи містять:

- видаткові накладні, відповідно до яких позивачу поставлено товарно-матеріальні цінності загальною вартістю 3 155 530,65 грн, ПДВ 631 106,13 грн, з яких: у травні 2018 року вартістю 636 332,35 грн, ПДВ 127 266,47 грн (№ 12 від 12.05.2018, № 15 від 27.05.2018), у серпні 2018 року вартістю 485875,00 грн, ПДВ 97 175 грн (№ 52 від 29.08.2018, № 51 від 29.08.2018), у вересні 2018 року вартістю 1 290 298,35 грн, ПДВ 258 059,67 грн (№ 75 від 15.09.2018, № 104 від 27.09.2018, № 101 від 27.09.2018 та № 107 від 28.09.2018) та у жовтні 2018 року вартістю 743025 грн, ПДВ 148 605,00 грн ( № 115 від 08.10.2018 та № 118 від 11.10.2018);

- зареєстровані в ЄРПН податкові накладні за травень 2018 року на суму ПДВ 127 266,47 грн (№ 4 від 11.05.2018, № 8 від 25.05.2018 та № 9 від 217.05.2018), у серпні 2018 року на суму ПДВ 97175,00 грн (№ 13 від 27.08.2018 та № 14 від 27.08.2018), у вересні 2018 року на суму ПДВ 260572,34 грн (№ 13 від 14.09.2018, № 14 від 15.09.2018, № 36 від 26.09.2018, № 35 від 26.09.2018 та № 37 від 28.09.2018) та жовтні 2018 року на суму ПДВ 146 100,00 грн (№ 9 від 08.10.2018 та № 10 від 08.10.2018). Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено ТДВ ОБЛДОРРЕМБУД до складу податкового кредиту, наведені суми відповідають даним додатку 5 податкової декларації з податку на додану вартість за відповідні звітні періоди;

- банківські виписки, відповідно до яких загальна сума сплачених позивачем коштів в рахунок сплати вартості придбаних ТМЦ становить 3 369 548,75 грн.;

- товарно-транспортні накладні № Р75 від 15.09.2018, Р 101 від 27.09.2018, № Р104 від 27.09.2018, № Р107 від 28.09.2018, № Р 118 від 11.10.2018, № Р 115 від 08.10.2018, № Р52 від 29.05.2018, № Р51 від 29.08.2018, в яких перевізником визначено ТОВ ІТІНЕРА, автомобіль DAF держ. № НОМЕР_6 , причіп НОМЕР_7 , водій ОСОБА_12 № НОМЕР_8 та ОСОБА_13 № НОМЕР_9 , № Р 12 від 12.05.2018 та № Р15 від 27.05.2018, в яких перевізником визначено ТОВ БІТ-ЦЕНТР, автомобіль: DAF держ. № НОМЕР_10 , причіп НОМЕР_11 , водій ОСОБА_12 № НОМЕР_8 пунктом навантаження : м. Кременчук, вул. Свіштовська, пункт розвантаження: м. Селідове, вул. Вокзальна, АБЗ.

- сертифікат відповідності №UA.056.П.00071-18, сертифікат відповідності №UA.1.035.0026186-16:

- паспорт якості №415 від 07.10.2018

Щодо оформлення відносин між позивачем та ПП НАФТОДОРБУД (ЄДРПОУ 42467871) з придбання товарно-матеріальних цінностей у листопаді 2018 року та квітні 2019 року.

16.11.2018 між позивачем та ПП НАФТОДОРБУД укладений договір № 10, за умовами якого ПП НАФТОДОРБУД (постачальник) зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати покупцю (позивачу) товар, визначений у цьому договорі, який не є обтяжений, та що до якого відсутні претензії третіх осіб, а покупець зобов`язується прийняти зазначений товар и сплатити його вартість. Згідно пункту 1.2. договору товаром у розумінні цього договору є бітум шляховий БНД 60/90, бітум шляховий БНД 70/100, пічне паливо.

У підтвердження здійснення господарських операцій, матеріали справи містять:

- видаткові накладні, відповідно до яких позивачу поставлено товарно-матеріальні цінності загальною вартістю 2 086 180,00 грн, ПДВ 417236,00 грн, з яких: у листопаді 2018 року вартістю 1798 910,00 грн, ПДВ 359782 грн (№ 138 від 16.11.2018, № 139 від 16.11.2018, № 140 від 22.11.2018, № 153 від 29.11.2018, № 150 від 26.11.2018, № 149 від 26.11.2018), у за квітні 2019 року вартістю 287 270,00 грн, у т.ч. ПДВ 57 454,00 грн. (№ 33 від 02.05.2019);

- зареєстровані в ЄРПН податкові накладні за листопад 2018 року на суму ПДВ 36 060,30 грн (№ 12 від 16.11.2018, № 11 від 16.11.2018, № 13 від 22.11.2018, № 16 від 26.11.2018, № 15 від 26.11.2018, № 14 від 26.11.2018) та за квітень 2019 року на суму ПДВ 57 500,00 грн (№ 25 від 25.04.2019). Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено ТДВ ОБЛДОРРЕМБУД до складу податкового кредиту, наведені суми відповідають даним додатку 5 податкової декларації з податку на додану вартість за відповідні звітні періоди;

- банківські виписки, відповідно до яких загальна сума сплачених позивачем коштів в рахунок сплати вартості придбаних ТМЦ становить 345 000,00 грн;

- товарно-транспортні накладні № 138 від 16.11.2018, № 140 від 22.11.2018, № 149 від 26.11.2018, № 139 від 16.11.2018, № 150 від 26.11.2018, № 153 від 29.11.201 та № 33 від 02.05.2019, в яких перевізником визначено ТОВ НАФТОДОРБУД , автомобіль DAF держ. № НОМЕР_6 водій ОСОБА_14 посв. НОМЕР_12 та автомобіль DAF держ. № НОМЕР_13 , НОМЕР_14 , водій ОСОБА_15 посвідчення НОМЕР_15 , автоцистерна, пунктом навантаження: м. Кременчук, вул. Свіштовська, пункт розвантаження: м. Селідове, вул. Вокзальна, АБЗ.

- сертифікат відповідності №UA.056.П.00071-28, №UA.056.П.00117-18, термін дії 24.07.2018-24.04.2021;

- паспорт якості №502 від 14.11.2018

Щодо оформлення відносин між позивачем та ТОВ БІС-2017 (ЄДРПОУ 41617907) придбання товарно-матеріальних цінностей у вересні 2018 року.

16.04.2018 між позивачем та ТОВ БІС-2017 (постачальник) укладений договір № 14 за умовами якого останній зобов`язався порядку та на умовах, визначених цим договором, передати покупцю товар, визначений у цьому договорі, а покупець зобов`язується прийняти зазначений товар та сплатити його вартість.

У підтвердження здійснення господарських операцій, матеріали справи містять:

- видаткові накладні, відповідно до яких позивачу поставлено товарно-матеріальні цінності загальною вартістю 172 833,40 грн, ПДВ 34 566,68 грн (№ 67 від 13.09.2018, № 74 від 27.09.2018);

- зареєстровані в ЄРПН податкові накладні за вересень 2018 року на суму ПДВ 34 566,68 грн (№ 9 від 13.09.2018 та № 17 від 27.09.2018). Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено ТДВ ОБЛДОРРЕМБУД до складу податкового кредиту, наведені суми відповідають даним додатку 5 податкової декларації з податку на додану вартість за відповідний звітний період.

- банківські виписки, відповідно до яких загальна суму сплачених позивачем коштів в рахунок сплати вартості придбаних ТМЦ становить 207 400,08 грн.;

- товарно-транспортні накладні № Р74 від 27.09.5018 та Р 67 від 13.09.2018, , в яких перевізником визначено ТОВ БІС-2017, автомобіль МАЗ АН 82-86ВВ ОСОБА_16 , посвідчення ВАА 442818, пунктом навантаження : м. Курахове, вул. Промзона, 96, пункт розвантаження Селідове.

- сертифікат якості №90 від 11.07.2018, сертифікат якості №103 від 10.08.2018, сертифікат якості №37 від 19.04.2019:

Підтвердження використання придбаних ТМЦ підтверджується наявними в матеріалах справи документами, що не спростовується відповідачем.

Колегія суддів зазначає, що наявні у цій справі копії первинних документів, які скріплені печаткою підприємства, містять усі необхідні реквізити, визначені ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, та у відповідності до ст.94 КАС України є належними та допустимими доказами.

Вищезазначені документи надавалися податковому органу під час проведення перевірки та суду першої інстанції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до акту перевірки, відповідачем під час перевірки були дослідженні первинні документи позивача, при цьому, як встановлено судом першої інстанції, відповідач не надав належну оцінку наданим позивачем документам. У додатку до акту перевірки відповідачем не визначено зауважень щодо наданих позивачем до перевірки видаткових накладних, податкових накладних та товарно - транспортних накладних (окрім товарно-транспортних накладних, оформлених під час перевезень ТМЦ від ТОВ ІТІНЕРА).

Отже, реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, крім укладених договорів, також підтверджується первинними документами, які містять усі необхідні реквізити та відомості для ідентифікації операції, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій, тоді як відповідачем не було доведено та не було надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження відсутності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, та ґрунтуються на припущеннях.

Як вбачається з акту перевірки, висновки податкового органу ґрунтуються на недостатності первинних документів по взаємовідносинам з контрагентами, разом з цим з цього приводу суд зазначає, що оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов`язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому, наявність певних недоліків при заповненні не може свідчити на невідповідність вказаних документів та, за умови наявності інших первинних документів, оформлених у відповідності до приписівЗакону № 996-XIV, які підтверджують здійснення фінансово-господарських операцій,не може бути безумовною підставою для висновків про безпідставність формування позивачем показників податкової звітності за вказаними господарськими операціями.

Відповідно до матеріалів справи у позивача наявні податкові накладні, отримані від контрагентів, належним чином зареєстровані в ЄРПН, які є обов`язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту.

Отже, первинні документи надані до перевірки та суду, оформлені відповідно до вимог, встановлених Законом № 996 та Положенням № 88 та складені в момент проведення кожної господарської операції або (якщо це неможливо) безпосередньо після її завершення є підставою для включення даних по проведеним господарським операціям до податкового обліку платника податку.

Таким чином, як вже зазначалось реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, крім укладених договорів, також підтверджується первинними документами, які містять усі необхідні реквізити та відомості для ідентифікації операції, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій, тоді як відповідачем не було доведено та не було надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження відсутності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Щодо посилання апелянта на те, що контрагенти позивача є фігурантами кримінальних проваджень, у підтвердження чого надані ухвали місцевого суду, суд зазначає, що вирок у кримінальних провадженнях відсутній, посадових осіб позивача не звинувачено в отриманні податкової вигоди по взаємовідносинах з цими підприємствами саме в мажех вказаних правовідносин. Оцінку належності та допустимості цих доказів має бути надано судом під час розгляду кримінальних справ у порядку кримінального судочинства, а не під час розгляду даної адміністративної справи. Суд звертає увагу, що наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів платника податків, в яких не винесено вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів Кодексу адміністративного судочинства України не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними. З цього приводу Верховний Суд висловлював правову позицію, зокрема у справі №802/2231/17-а постанова від 18.09.2018.

Також, суд звертає увагу, що сам факт наявності кримінального провадження не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, здійснених між платником та його контрагентом. Під час проведення господарських операцій платник податку може бути і необізнаним щодо дійсного стану правосуб`єктності свого постачальника (в тому числі по ланцюгу постачання) і реально отримати від нього товари/роботи/послуги, незважаючи на те, що контрагент можливо і має намір щодо порушення податкового законодавства.

Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 09 липня 2020 року у справі № 826/9561/17, від 04 вересня 2020 року у справі №1640/2783/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 817/992/15, від 01 грудня 2022 року у справі № 320/5878/19.

Крім того, відповідно до частини 6статті 78 КАС Українивирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Верховним Судом України неодноразово, з метою усунення неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права зазначалось, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту, є безпідставним.

Вказаний правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 26 січня 2016 року (справа №21-4781а15); від 22 березня 2016 року (справа №21-170а16); від 22 березня 2016 року (справа №21-2927а15); від 29 березня 2016 року (справа №21-5315а15); від 12 квітня 2016 року (справа №21-3270а15); від 12 квітня 2016 року (справа №21-3635а15); від 19 квітня 2016 року (справа №21-4985а15); від 26 квітня 2016 року (справа №21-4976а15); від 24 травня 2016 року (справа №21-5332); від 14 червня 2016 року (справа №21-1318а16).

У постановах Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа №21-421а11), від 1 грудня 2015 року (справа №21-1661а15), від 2 грудня 2015 року (справа №21-3849а15) викладено висновок про те, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

При цьому, згідно з правовою позицією Верховного Суду, висловленої у постановах від 31 липня 2018 року у справі № 808/1507/16 та від 08 листопада 2018 року у справі № 826/15028/17, факт наявності вироків, особливо тих, які ухвалені на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили. Обставини, встановлені у вироку, мають значення для правильного вирішення цієї адміністративної справи і повинні бути оціненими судом в силу дії принципу офіційного з`ясування обставин справи.

Суд не може робити висновок про нереальність господарських операцій підприємства з контрагентами на підставі вироку, якщо в останньому немає жодних обставин, що підтверджували б факт безтоварності спірних господарських операцій, а також якщо встановлена у вироку обставина не має значення для спору, що має місце у справі, тобто не стосується предмету доказування даної адміністративної справи. Аналогічну правову позицію зазначено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 808/2459/17, від 12 квітня 2018 року у справі № 826/1571/16 та від 16 травня 2018 року у справі № 2а-0870/12052/11.

У постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року (справа № 826/15568/16), від 10 квітня 2020 року (справа № 808/954/17), від 6 березня 2020 року (справа №803/13/16) тощо викладена правова позиція, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності.

Отже, фактичне постачання товарів в межах відповідної угоди повинне розглядатися судами як самостійний предмет дослідження. При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності. Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 01.12.2015 у справі №826/15034/17 (№21-3788а15), що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв`язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що суб`єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб`єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, а це суперечить висновкам Верховного Суду України про те, що «господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку».

Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, відповідно до якої вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Відповідно до частини 1статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, не був предметом безпосереднього дослідження судів попередніх інстанцій.

Таким чином, за наявності вироку щодо посадової особи контрагента платника податків слід з`ясувати, які саме особи та у який період підписували документи від указаного контрагента та чи охоплені господарські операції позивача із вказаним контрагентом періодом, який досліджувався судом у межах кримінального провадження щодо керівника контрагента позивача.

Оскільки у даному випадку вирок відсутній, підстав для врахування вказаних обставин немає.

Щодо посилання апелянта на протоколи допиту свідків, щодо непричетності їх до господарської діяльності Товариства - контрагента та не підписання первинних документів, суд зазначає заступне.

Протокол допиту не можна вважати документом, що встановлює факт підписання податкових накладних іншою особою та підставою для тверджень про неможливість їх врахування при визначенні суми податкового кредиту, оскільки такий є протоколом слідчої дії, який фіксує виключно її проведення.

У свою чергу, інформація, викладена у протоколі допиту у відповідності до вимог законодавства, не носить преюдиційного характеру та не може бути підставою для визначення правомірності віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту в розумінніст. 83 Податкового кодексу України.

З урахуванням інформації, викладеної в протоколі допиту, для підтвердження невідповідності податкових накладних вимогам законодавства необхідним є проведення експертизи, на вирішення якої повинно бути поставлено питання про здійснення ідентифікації особи, яка вчинила підпис виданих податкових накладних, відсутність такого висновку не дає підстави вважати, що підписи на податкових накладних та первинних документах, виданих позивачу, були оформлені неналежним чином і, як наслідок, позивач не мав права на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Крім того, в силу положеньст.95 КПК України, протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, до ухвалення вироку в рамках кримінального провадження (контролюючим органом не надано доказів наявності вироку у кримінальних провадженнях, в рамках яких проводився допит свідків), може бути визнаний як доказ в адміністративному судочинстві виключно за умови підтвердження таких показань особою у судовому засіданні під час розгляду справи, що в мажах даної справи не було здійснено судом першої інстанції. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19 березня 2019 року справа №826/9534/17

Стосовно посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що наданий до перевірки паспорт якості не містив всієї необхідної інформації (виробника, адреси виробництва, органу, що видав дане посвідчення, дату виготовлення продукції, кількість тощо), а тому не може бути….. суд зазначає, що вказаний документ не є документами первинного бухгалтерського обліку. Суд звертає увагу, що відсутність вказаних документів не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій, оскільки, вони не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей та послуг. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 04 вересня 2020 року у справі № 814/1707/16, від 29.01.2019 р. по справі №824/392/17-а, від 16.01.2018 р. у справі №820/4648/13-а, від 28 вересня 2022 року у справі № 200/14542/19-а, від 07 лютого 2023 року у справі № 380/10613/21.

Крім того, матеріали справи не містять документального підтвердження витребування у позивача документів якості придбаних ТМЦ , з огляду на проведення документальної перевірки позивача. Чинне законодавство не вимагає того, щоб постачальник був безпосереднім замовником таких паспортів (сертифікатів). Також, суд зазначає, що позивачем надавались сертифікати, що не спростовується відповідачем, а наданий паспорт містить відомості щодо відповідності технічних характеристик товару.

Щодо посилання контролюючого органу на те, що надані до перевірки товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам Правил № 363, а саме наявні недоліки в Товарно-транспортних накладних (не зазначено повної адреси пунктів навантаження задекларованих, у зв`язку з чим неможливо встановити адресу, з якої фактично здійснювалось перевезення даних товарів та встановити їх походження та місце направлення придбаний товар), суд зазначає, що формальні помилки або інші недоліки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій.

При цьому, суд зазначає, що відсутність транспортних документів не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу чи поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже відсутність у позивача товарно-транспортних накладних або неповне їх заповнення не може бути самостійним доказом нездійснення господарських операцій проведених з контрагентами, натомість факт передання товару та здійснення послуг, підтверджується іншими документами, які наявні в матеріалах справи. Крім того, за умовами договорів поставка товару здійснювалась постачальниками. Отже всі документи щодо транспортування можуть бути у постачальника.

Також, суд зазначає, що документи, передбачені Правилами № 363, у тому числі товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують придбання та/або продаж товарно-матеріальних цінностей (товару). Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

Проте, хоча товарно-транспортна накладна не є первинним документом, коли спір стосується встановлення реальності господарської операції, її наявність та належне оформлення є належним доказом переміщення товару, враховуючи, що перевезення є одним із етапів поставки. Це стосується й інших документів, які повинні супроводжувати поставку відповідно до правових норм, умов договору або загальної практики.

Аналогічний підхід продемонстровано Верховним Судом у постанові від 13 липня 2022 року від справі № 520/223/20.

При цьому, у контексті встановлених обставин у цій справі слід враховувати, що предметом договору поставки є специфічний товар - нафтопродукти. Відповідно, до правовідносин з постачання, перевезення, прийняття, обліку цього товару має застосовуватись порядок приймання та транспортування нафти і нафтопродуктів під час надходження автомобільним транспортом, що врегульованийІнструкцією №281/171/578/155.

Аналогічний підхід продемонстровано Верховним Судом у постановах від 25 березня 2020 року у справі №804/5947/15, від 31 серпня 2021 року у справі №820/4373/16, від 06 жовтня 2021 року у справі № 640/3223/20.

З урахуванням специфіки провадження діяльності з роздрібної торгівлі нафтопродуктами та з метою встановлення єдиного порядку організації та виконання робіт, пов`язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 затверджено Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі -Інструкція № 281/171/578/155).

Відповідно до положеньІнструкції № 281/171/578/155її вимоги є обов`язковими для всіх суб`єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб-підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.

За змістом підпункту 5.4.1 Інструкції перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджениминаказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568, та Державними стандартами України 27352-87 щодо автотранспортних засобів для заправки та транспортування нафтопродуктів.

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об`єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об`єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900.

Маса нафтопродуктів, розфасованих у тару, визначається зважуванням на вагах або за трафаретами на тарі (якщо нафтопродукти в заводській упаковці). Про прийнятий нафтопродукт матеріально-відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад (пункт 5.4.3 Інструкції).

Пунктом 7.5.6Інструкції №281/171/578/155встановлено, що відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких:перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи.

Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства (пункт 7.5.7 Інструкції)

Згідно з пунктом 7.5.8 Інструкції відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників.

Відповідно до пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженихнаказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568), основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Наведені законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що заповнення товарно-транспортної накладної щодо транспортування специфічного товару - нафтопродуктів без дотримання вимог, встановлених цими нормами, нівелюють значення товарно-транспортної накладної як документу, що може бути доказом перевезення нафтопродуктів.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 01 грудня 2022 року у справі №803/3216/15.

Дослідивши зазначені документи, встановили, що вони складені відповідно до форми 1-ТТН (нафтопродукт), передбаченої Інструкцією №281/171/578/155 від 20.05.2008. Товарно-транспортні накладні містять заповнене поле пункту навантаження. Форма 1-ТТН та приписи Інструкції № 281/171/578/155 не передбачають обов`язку зазначення повної адреси.

Щодо п.11.1 Правил № 363, за яким товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної вдодатку 7до цих Правил, за умови наявності в ній інформації, зокрема, про пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора., суд зазначає, що у даному випадку Інструкцією № 281/171/578/155 затверджена форма товарно-транспортної накладної - 1-ТТН (нафтопродукт), вимоги додержання якої визначено законодавством.

Стосовно посилання відповідача на неможливість встановлення реального джерела походження товару за податковою інформацією, які реалізувались, суд зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача), зокрема й щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

Суд зважає на те, що будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року в справі №816/166/15-а (№К/9901/8403/18), від 27.03.2018 року в справі №816/809/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 200/14542/19-а, від 01 грудня 2022 року у справі № 320/5878/19.

Су не приймає посилання апелянта на те, що керівники контрагентів є засновниками ще декількох підприємств, що дає можливим зробити висновок, що вони фактично не можуть здійснювання господарських операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості підприємств один від одного, оскільки, законодавством не встановлено вказаної заборони, позивач як належний суб`єкт господарювання не зобов`язаний здійснювати перевірку щодо кожного робітника, власника або виконавця контрагента. Також, висновки щодо неможливості здійснювати господарські операції з вказаних підстав є лише припущенням відповідача.

Стосовно твердження відповідача про те, що матеріально-технічна база та трудові ресурси, не дають можливість здійснення господарських операцій, суд зазначає, що недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість здійснення договору купівлі-продажу та надати послуги та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів/послуг, у тому числі й по ПДВ. Судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо). Відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. Норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності) контрагентів позивача. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 640/9476/19.

Висновками Верховного Суду, висловлених, зокрема, в постановах від 17.04.2018 у справі №826/14549/15, від 06.02.2018 у справі № 816/166/15-а, від 13.08.2020 у справі № 520/4829/19, від 21.10.2020 у справі № 140/1845/19, визначено, що відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Посилання апелянта щодо не підтвердження руху товару по ланцюгу постачання базуються лише на результатах податкового контролю контрагента позивача, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із його контрагентом. Зазначене є лише припущенням відповідача.

Суд зазначає, що контролюючим органом всупереч вимогКодексу адміністративного судочинства України також не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеними договорами з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів,які бсвідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагента та про обізнаність платника податків щодо такої та злагодженості дій між ними.

Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що по контрагентам, що перебували у господарських відносинах з позивачем, встановлена реалізація товарів (послуг), придбання яких не підтверджено, неможливо підтвердити безпосередній факт придбання товарів заявленої номенклатури, так як неможливо підтвердити факт формування податкового кредиту за операціями, суд зазначає наступне.

Статтею 83 ПК України, визначено перелік матеріалів, які є підставами для висновків посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок, серед яких, нарівні з документами, визначеними цим Кодексом, податкова інформація (підпункти 83.1.1 та 83.1.2 цієї статті).

Правила збору, отримання, обробки та використання податкової інформації встановлені нормами статей 72-74 ПК України.

Згідно з пунктом 74.3 статті 74 ПК України зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики.

У відповідності з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 2 цієї статті).

Частинами першою статті 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частини 2, 4 цієї статті).

Правила оцінки доказів в адміністративному судочинстві встановлені статтею 90 КАС України, зокрема, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зі змісту постанови Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 813/1200/18 вбачається, що оцінка судом документів, які надав позивач, здійснюється з врахуванням податкової інформації, на яку посилалося податковий орган. Тобто, податкова інформаціє, як зазначалось, враховується в сукупності з іншими доказами про порушення позивачем податкового законодавства.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач фактично не посилається, які основні чинники та конкретні фактичних обставин та докази, зумовили такі висновки.

Матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем зустрічних перевірок контрагентів позивача та постачальників по ланцюгу постачання.

Отже, посилання відповідача щодо не підтвердження руху товару по ланцюгу постачання базуються лише на результатах податкового контролю контрагентів позивача, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із його контрагентом.

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.

Суд зазначає, що лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних і допустимих доказах.

На момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та його контрагентм, позивач та його контрагени, були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Суд зазначає, що Податковий кодекс не встановлює залежність податкового обліку (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов`язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Податковий кодекс України також не зобов`язує платника податків (покупця) перевіряти від яких підприємств та коли отриманий товар, що є предметом договору, платником податків (продавцем).

Наведене правозастосування відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постановах від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, від 31.01.2011 у справі № 21-42а10, та Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2018 року у справі №820/8206/15, від 28 вересня 2022 року у справі № 200/14542/19-а, від 01 грудня 2022 року у справі № 320/5878/19.

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних і допустимих доказах.

Таким чином, у діях позивача, як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду викладених у постанові від 18.01.2018 у справі № 2а-44807/09/1670, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних у яких установлена судом.

Позивачем доведено в судовому засіданні зв`язок зі своєю господарською діяльністю та ділову мету цих операцій, а податковим органом навпаки не доведено умислу та факту фіктивного підприємництва позивача.

Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснено позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеним контрагентом позивача та правомірності визначення позивачем сум податків, суд погоджується з висновком суд першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що наявний договори та усі необхідні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку складені на їх виконання, виписані з додержанням вимог статті 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення № 88, які є належними доказами правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з його контрагентами та декларування показників.

Таким чином, суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем протиправно було складено спірне податкове повідомлення-рішення.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що фактично доводи апеляційної скарги ґрунтуються на поясненнях та обставинах які надавались апелянтом суду першої інстанції в ході розгляду справи, які судом було досліджено та надано їм оцінку. Апелянтом в скарзі не наведено жодного доводу та доказів в спростування або помилковість висновків суду першої інстанції, не зазначено в чому саме полягає порушення судом першої норм матеріального права або помилковість оцінки обставин в справі.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 р. у справі № 200/5675/21 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 р. у справі № 200/5675/21 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 01 березня 2023 року.

Суддя-доповідач Е.Г. Казанчеєв

суддя І.В. Геращенко

суддя А.А. Блохін