Рішення

від 27.02.2023 по справі 158/2657/22

КІВЕРЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 158/2657/22

Провадження № 2/0158/35/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2023 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Поліщук С.В.,

при секретарі Квач Н.А.,

з участю представника позивача адвоката Муравської О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківерцівське ремонтно транспортне підприємство», Ківерцівської міської ради Волинської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківерцівське ремонтно транспортне підприємство», Ківерцівської міської ради Волинської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що у 1972 році він, як працівник Ківерцівського ремонтно транспортного підприємства, разом із членами своєї сім`ї отримав квартиру АДРЕСА_1 . З даного часу і до нині він безперервно володіє та користується даним житлом. Вказує, що документи, що стали підставою для вселення у вказане житло, не збереглися. Також зазначає, що право власності на спірну квартиру ні за ким не зареєстровано, власник зазначеного об`єкта нерухомості невідомий. На балансі ТзОВ «Ківерцівське ремонтно транспортне підприємство» (на далі ТзОВ «Ківерцівське РТП» та у комунальній власності Ківерцівської територіальної громади вказаний житловий будинок не перебуває, що позбавляє його можливості оформити право власності на вказану квартиру у порядку приватизації. Покликаючись на те, що він є пенсіонером, іншого житла немає, більше 10-ти років, а саме з 1972р. зареєстрований та проживає у спірній квартирі; добровільно, відкрито, безперервно користується даною квартирою, проводив у квартирі ремонт, сплачує комунальні платежі, укладав договір страхування даного житла, у будь-який інший спосіб немає можливості реалізувати своє право на вищевказане житло, тому змушений звернутись до суду за захистом своїх прав відповідно до положень ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України, яка передбачає можливість набуття права власності на майно за набувальною давністю.

Просить позов задовольнити визнати за ним право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 11.11.2022р. відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Ківерцівське ремонтно транспортне підприємство», Ківерцівської міської ради Волинської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

14 грудня 2022р. відповідачем Ківерцівською міською радою подано відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що будинок АДРЕСА_2 не є комунальною власністю Ківерцівської міської територіальної громади, а тому міська рада не може бути відповідачем за даним позовом (а.с. 30).

26 грудня 2022р. відповідач по справі ТзОВ «Ківерцівське ремонтно транспортне підприємство» подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що позивач по справі ОСОБА_1 з 27.02.1962р. (наказ №41 від 27.02.1962р.) по 10.05.1978р. (наказ №37-к від 06.05.1978р.) працював на посаді водія Ківерцівського районного об`єднання «Сільгосптехніка». Квартира АДРЕСА_1 , надавалась ОСОБА_1 , як працівнику підприємства. Вказує, що дане житло не перебуває на балансі чи у власності підприємства.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 10.01.2023р. закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача по справі ОСОБА_1 адвокат Муравська О.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві, просила позов задовольнити.

Відповідачі по справі до суду подали письмові клопотання про розгляд даної справи у відсутності їх представників. Щодо вирішення справи покладаються на розсуд суду.

Заслухавши пояснення представника позивача по справі, з`ясувавши обставини справи та дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до наступного висновку.

Статтею 15 Цивільного кодексу України(далі ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частин 1, 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Відтак йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому, володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також, для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вищевказаних умов у сукупності.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Водночас володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Саме до таких правових висновків щодо змісту згаданих норм матеріального права дійшов суд касаційної інстанції у аналогічних за обставинами справах, зокрема: Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18), від 24 червня 2021 року у справі № 219/49/20 (провадження № 61-2924св21).

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке немає власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добровільно набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18 (провадження № 61-2924св21) та від 24 червня 2021 року у справі № 219/49/20 (провадження № 61-2924св21).

Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим.

Отже, за змістом частини 1 статті 344 ЦК України, добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 у справі №910/17274/17).

Згідно до п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Ураховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року.

Пункт 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 7.02.2014 року передбачає, що враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 з 27.02.1962р. по 10.05.1978р. працював на посаді водія Ківерцівського районного об`єднання «Сільгосптехніка» (а.с. 36-38).

З пояснень представника позивача та не заперечується відповідачем ТзОВ «Ківерцівське РТП» вбачається, що позивачу по справі ОСОБА_1 підприємством Ківерцівське районне об`єднання «Сільгосптехніка» у 1972р. було надано житло квартиру АДРЕСА_1 на законній підставі. Однак, представником позивача не надано суду доказів, на підтвердження даного факту. Крім того, як вбачається з відповіді Волинського обласного державного архіву від 09.02.2023р. №34/07.30, документи Ківерцівського районного об`єднання «Сільгосптехніка» на збереження в Державний архів Волинської області не надходили та на самому підприємстві «Ківерцівське РТП», яке є правонаступником не збереглися (а.с. 35, 76).

На момент вселення позивача ОСОБА_1 з сім`єю у вищевказане житло її володільцем було Ківерцівське районне об`єднання «Сільгосптехніка», а в подальшому «Ківерцівське РТП».

Станом на 01.11.1999р. будинок АДРЕСА_2 , знаходився на балансі ВАТ «Ківерцівське РТП» (а.с. 70-72).

Відповідно до п. 1.2 витягу з Статуту ТзОВ «Ківерцівське РТП» затвердженого загальними зборами учасників товариства (протокол №1 від 30.12.2013р.) є правонаступником всіх майнових прав та обов`язків ПрАТ «Ківерцівське РТП» (а.с. 67).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ТзОВ «Ківерцівське РТП» зареєстровано 21.03.2014р. (а.с. 39).

Згідно інвентаризаційної справи №2553 на двохквартиний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , оригінал якої досліджено в судовому засіданні, володільцем вказаного житла є Ківерцівське РТП.

В матеріалах даної інвентарної справи наявне реєстраційне посвідчення на домоволодіння - будинок АДРЕСА_2 , яке зареєстровано за Ківерцівським РТП на підставі рішення виконкому Ківерцівської міської ради народних депутатів від 07.05.1987р. за №185 та записано в реєстрову книгу за №75 25.05.1987р., що не відповідає змісту вказаного рішення наданого Волинським обласним державним архівом. Згідно інвентаризаційної справи, право власності на цю квартиру ні за ким не зареєстровано. Технічний паспорт на дане житло не виготовлявся (а.с. 77-78, 112).

Загальна площа квартири, яка виділялась позивачу ОСОБА_1 становила 33,3 кв.м. житлова 23,2 кв.м. (а.с. 113).

За час користування позивачем по справі ОСОБА_1 даним житлом, самочинно, було проведено добудову, в результаті чого загальна площа квартири збільшилась до 74,4 кв.м., житлова 42,9 кв.м. (а.с. 100).

Позивачу було достовірно відомо про те, що він не є власником вищевказаної квартири.

Згідно копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 та витягу з будинкової книги на будинок АДРЕСА_2 , вбачається, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований за вказаною адресою у квартирі АДРЕСА_3 з 14 грудня 1984р. (а.с. 8, 9).

Згідно довідки про склад сім`ї №2652 виданої Ківерцівською міською радою 04.10.2022р. за вказаною адресою зареєстрована та проживає одна особа позивач по справі ОСОБА_1 (а.с. 11). Однак, позивачем не надано суду доказів щодо зміни назви вулиці, на якій знаходиться дане житло.

Згідно довідки виданої ТзОВ «Ківерцівське РТП» вбачається, що двохквартирний будинок АДРЕСА_2 з 1953р. знаходився на балансі Ківерцівського районного об`єднання «Сільгосптехніка», а в подальшому на балансі Ківерцівського РТП до моменту приватизації підприємства. Позивач із заявою до балансоутримувача про здійснення приватизації займаної ним квартири не звертався. Згідно наказу фонду державного майна №426 від 11.09.1995р. підприємство перейменовано на ВАТ «Ківерцівське РТП». Відповідно до протоколу №1 засідання інвентаризаційної комісії від 02.11.1999р. та додатку до нього, житловий фонд, в тому числі і будинок АДРЕСА_2 , при проведенні приватизації, не ввійшов до статутного фонду ВАТ «Ківерцівське РТП». Через відсутність коштів на проведення будівельно ремонтних робіт, житловий фонд не було передано у комунальну власність Ківерцівської міської ради, що стверджується актом від 23.03.2000р. та поясненнями представника відповідача, зазначеними у відзиві на позовну заяву (а.с. 12, 35, 73-75).

Позивач набув право користування житловим приміщенням даною квартирою на підставі визначеній законом (ст. 58 ЖК), що не заперечується відповідачем по справі ТзОВ «Ківерцівське РТП» (а.с. 35).

Саме по собі користування жилим приміщенням не може бути підставою для виникнення у позивача права власності на нього за набувальною давністю, оскільки позивач не заволодів майном, а отримав його у користування на підставі визначеної законом процедури, застосування статті 344 ЦК України до даних правовідносин неможливе.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Посилання представника позивача на те, що на час звернення позивача до суду з даним позовом вказане нерухоме майно немає власника, тобто є безхазяйним суд не бере до уваги, оскільки згідно положень ч.3 ст. 335 ЦК України у власність за набувальною давністю можуть набуватись виключно безхазяйні рухомі речі.

Натомість, за ч.2 ст. 335 ЦК України безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

Разом з тим, судом встановлено, що будинок АДРЕСА_4 у якій проживає позивач у комунальну власність територіальної громади міста Ківерці, не передавався та не обліковується у власності ТзОВ «Ківерцівське РТП», тобто, статус даного житла чітко не визначений і вирішення вказаного питання до компетенції суду не належить.

У пункті 2 Положення про порядок передачі у комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 листопада 1995 року № 891 (далі - Положення № 891), зазначено, що передачі у комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду (крім гуртожитків).

На підставі наведеного, враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є недоведеними і безпідставними та до задоволення не підлягають.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. При цьому, позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 22.12.2021р. у справі №523/8951/20 (провадження №61-10813св21).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц).

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, а тривалий час проживання, відкритість і безперервність користування та утримання нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 не є безумовною та достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Суд констатує відсутність безтитульності володіння позивачем даним нерухомим майном, як обов`язкової умови набуття ним такого майна у власність за набувальною давністю.

Суд не бере до уваги та не рахує належним доказом довідку про розмір платежу за використаний позивачем природний газ за жовтень 2022р., а також договір страхування житла, що є у користуванні позивача за 2020р. (а.с. 18, 23).

Також слід зазначити, що відповідачами по справі жодним чином не порушено житлові права позивача, між сторонами по справі відсутній спір про право.

Обраний позивачем спосіб захисту не відповідає ефективному способу захисту його прав та інтересів у цих правовідносинах.

Встановивши вищезазначені обставини у справі, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову та визнання за позивачем права власності на вказане житло за набувальною давністю у порядку частини першої статті 344 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову відмовлено судові витрати покладаються на позивача і залишаються за ним.

Керуючись ст. ст. 12, 76, 78, 80, 81, 89, 141, 263-265, 354-355 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 328, 335, 344 ЦК України, суд-

у х в а л и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківерцівське ремонтно транспортне підприємство», Ківерцівської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Волинського апеляційного суду безпосередньо або через Ківерцівський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

позивач ОСОБА_1 , житель АДРЕСА_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 09.02.1999 року Ківерцівським РВ УМВС України у Волинській області, РНОКПП НОМЕР_2 ;

представник позивача адвокат Муравська Оксана Олександрівна, діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1041 від 14.12.2012р. та ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВК №1025660 від 15.12.2022р., юридична адреса АДРЕСА_3 .

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Ківерцівське ремонтно транспортне підприємство», юридична адреса м. Ківерці, вул. Соборності, 49, Луцького району Волинської області, код ЄДРПОУ 03569249;

відповідач Ківерцівська міська рада Луцького району Волинської області, юридична адреса м. Ківерці, вул. Шевченка, 14, Луцького району Волинської області, код ЄДРПОУ 26516861.

Повний текст судового рішення складено 01 березня 2023 року.

Суддя Ківерцівського районного суду С.В. Поліщук