Постанова

від 09.05.2023 по справі 158/2657/22

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 158/2657/22 Головуючий у 1 інстанції: Поліщук С. В. Провадження № 22-ц/802/477/23 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 травня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,

представника позивача Муравської О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківерцівське ремонтно-транспортне підприємство», Ківерцівської міської ради Волинської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 лютого 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що у 1972 році він, як працівник Ківерцівського ремонтно транспортного підприємства, разом із членами своєї сім`ї отримав квартиру АДРЕСА_1 . З часу отримання вказаної квартири і по даний час він безперервно володіє та користується цим житлом.

Позивач зазначав, що документи, які були підставою для вселення у житло, не збереглися. Право власності на спірну квартиру ні за ким не зареєстровано, власник зазначеного об`єкта нерухомості невідомий. На балансі відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківерцівське ремонтно-транспортне підприємство» (далі ТОВ «Ківерцівське РТП») та у комунальній власності Ківерцівської територіальної громади вказаний житловий будинок не перебуває, що позбавляє його можливості оформити право власності на квартиру у порядку приватизації.

Позивач також вказував, що він є пенсіонером, іншого житла не має, більше 10-ти років, а саме з 1972 року зареєстрований та проживає у зазначеній квартирі, добровільно, відкрито, безперервно користується нею, проводив у ній ремонт, сплачує комунальні платежі, ним укладено договір страхування цього житла, у будь-який інший спосіб у нього відсутня можливість реалізувати своє право на вищевказане житло, у зв`язку з чим вважає, що має право набути у власність спірну квартиру за набувальною давністю.

Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Відповідач Ківерцівська міська рада Волинської області у поданому відзиві на апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 просила її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 у період з 27 лютого 1962 року по 10 травня 1978 року працював на посаді водія Ківерцівського районного об`єднання «Сільгосптехніка» (а.с.36-38).

У 1972 році позивачу підприємством Ківерцівське районне об`єднання «Сільгосптехніка» було надано житло, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Водночас як слідує з відповіді Волинського обласного державного архіву від 09 лютого 2023 року № 34/07.30, документи Ківерцівського районного об`єднання «Сільгосптехніка» на збереження в Державний архів Волинської області не надходили та на самому підприємстві «Ківерцівське РТП», яке є правонаступником не збереглися (а.с.35, 76).

Як встановлено судом, на момент вселення позивача ОСОБА_1 із сім`єю у зазначене житло її володільцем було Ківерцівське районне об`єднання «Сільгосптехніка», а у подальшому «Ківерцівське РТП». Станом на 01 листопада 1999 року будинок АДРЕСА_2 знаходився на балансі ВАТ «Ківерцівське РТП» (а.с.70-72).

Як вбачається з п. 1.2. витягу з статуту ТОВ «Ківерцівське РТП», затвердженого загальними зборами учасників товариства (протокол № 1 від 30 грудня 2013 року), останнє є правонаступником всіх майнових прав та обов`язків ПрАТ «Ківерцівське РТП» (а.с.67).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ТОВ «Ківерцівське РТП» зареєстровано 21 березня 2014 року (а.с.39).

Судом також встановлено, що згідно інвентаризаційної справи № 2553 на двохквартиний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , володільцем вказаного житла є Ківерцівське РТП. В матеріалах вказаної справи наявне реєстраційне посвідчення на домоволодіння - будинок АДРЕСА_2 , яке зареєстровано за Ківерцівським РТП на підставі рішення виконкому Ківерцівської міської ради народних депутатів від 07 травня 1987 року за № 185 та записано в реєстрову книгу 25 травня 1987 року за № 75, що не відповідає змісту вказаного рішення наданого Волинським обласним державним архівом. Згідно інвентаризаційної справи право власності на цю квартиру ні за ким не зареєстровано. Технічний паспорт на дане житло не виготовлявся (а.с.77-78, 112).

Загальна площа квартири, яка виділялась позивачу ОСОБА_1 становила 33,3 кв. м, житлова 23,2 кв. м (а.с.113). За час користування позивачем житлом, самочинно було проведено добудову, у результаті чого загальна площа квартири збільшилась до 74,4 кв. м, житлова 42,9 кв. м (а.с.100).

Крім того судом встановлено, що позивачу було достовірно відомо про те, що він не є власником вищевказаної квартири. Згідно копії його паспорта серії НОМЕР_1 та витягу з будинкової книги на будинок АДРЕСА_2 , вбачається, що позивач зареєстрований за вказаною адресою у квартирі АДРЕСА_3 з 14 грудня 1984 року (а.с.8, 9).

Згідно довідки про склад сім`ї № 2652, виданої Ківерцівською міською радою 04 жовтня 2022року, за вказаною адресою зареєстрована та проживає одна особа, а саме позивач по справі ОСОБА_1 (а.с.11).

Згідно довідки ТОВ «Ківерцівське РТП» двохквартирний будинок АДРЕСА_2 з 1953 року знаходився на балансі Ківерцівського районного об`єднання «Сільгосптехніка», а у подальшому на балансі Ківерцівського РТП до моменту приватизації підприємства. Позивач із заявою до балансоутримувача про здійснення приватизації займаної ним квартири не звертався. Згідно наказу Фонду державного майна № 426 від 11 вересня 1995 року підприємство перейменовано на ВАТ «Ківерцівське РТП». Відповідно до протоколу № 1 засідання інвентаризаційної комісії від 02 листопада 1999 року та додатку до нього, житловий фонд, в тому числі і будинок АДРЕСА_2 при проведенні приватизації не ввійшов до статутного фонду ВАТ «Ківерцівське РТП». Через відсутність коштів на проведення будівельно ремонтних робіт, житловий фонд не було передано у комунальну власність Ківерцівської міської ради, що підтверджується актом від 23 березня 2000 року, а також поясненнями представника відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву (а.с.12, 35, 73-75).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 свої вимоги мотивував тим, що він з 1972 року зареєстрований та проживає у спірній квартирі, добровільно, відкрито, безперервно користується нею, проводив у ній ремонт, сплачує комунальні платежі, ним укладено договір страхування цього житла, у будь-який інший спосіб у нього відсутня можливість реалізувати своє право на вищевказане житло, у зв`язку з чим має право набути у власність спірну квартиру за набувальною давністю відповідно до положень частин 1, 4 ст. 344 ЦК України.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частинами 1 та 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б із ним власник.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння становить десять років.

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Водночас володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження №61-2017св18).

З огляду на викладене за набувальною давністю може бути визнане право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18.

Наведений правовий висновок також викладений у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 219/49/20 (провадження №61-2924св21).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, право користування спірною квартирою позивач ОСОБА_1 набув на підставі, визначеній законом, а саме на підставі ст. 58 ЖК України, тобто позивачу на час перебування у трудових відносинах з Ківерцівським РТП було надано відомче житло.

Наведене свідчить про те, що у даному випадку користування позивачем жилим приміщенням не може бути підставою для виникнення у нього права власності на це майно за набувальною давністю, оскільки він не заволодів майном, а отримав його у користування на підставі визначеної законом процедури, у зв`язку з чим положення ст. 344 ЦК України до правовідносин, які виникли, не можуть застосовуватися.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, наведене дає підстави вважати, що позивач ОСОБА_1 у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України не довів та не надав належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, а тому встановивши вищенаведені обставини у цій справі, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Установивши, що позивач був обізнаний про те, що власником квартири АДРЕСА_1 , яка є предметом спору та на яку він просить визнати право власності за набувальною давністю, було Ківерцівське районне об`єднання «Сільгосптехніка», правонаступником якого є ТОВ «Ківерцівське РТП», та зі згоди якого позивач із сім`єю проживали з 1972 року у вказаній квартирі, тому не можна вважати володіння позивачем квартирою добросовісним в розумінні ст. 344 ЦК України.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим.

Наведені представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в апеляційній скарзі доводи щодо невідповідності рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, спростовуються вищенаведеними висновками суду першої інстанції, встановленими у справі обставинами, правовим висновком, який викладений у наведених постановах Верховного Суду і не впливають на законність рішення суду.

Покликання представника позивача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції порушив таємницю нарадчої кімнати при ухваленні оскаржуваного рішення, спростовується наявною у справі довідкою суду від 27 лютого 2023 року, згідно якої у зв`язку з відсутністю електроенергії в суді проголошення тексту судового рішення на 13 год. 00 хв. 27 лютого 2023 року під звукозапис не здійснювалося. Процесуальні дії суду були оформлені протоколом судового засідання від 27 лютого 2023 року (а.с.120). Водночас апелянтом не надано доказів того, що судом під час перебування в нарадчій кімнаті в цій справі ухвалювалися рішення в інших справах. Ухвалення вироків суду у кримінальних справах №№ 158/643/23 та 158/645/23 тією ж самою датою (27 лютого 2023 року), що й оскаржуване рішення, про що зазначає представник позивача в апеляційній скарзі, саме по собі не свідчить, що зазначені кримінальні справи слухались під час перебування судді в нарадчій кімнаті при розгляді цієї цивільної справи, оскільки час перебування судді в нарадчій кімнаті і час слухання кримінальних справ може бути відмінним.

Не приймаються до уваги також доводи апеляційної скарги, що на час звернення позивача до суду з цим позовом нерухоме майно не має власника, тобто є безхазяйним, оскільки згідно з ч. 3 ст. 335 ЦК України у власність за набувальною давністю можуть набуватись виключно безхазяйні рухомі речі. Відповідно до ч. 2 ст. 335 ЦК України безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Квартира АДРЕСА_1 , у якій проживає позивач, у комунальну власність територіальної громади м. Ківерці, не передавався та не обліковується у власності ТОВ «Ківерцівське РТП», тобто, статус вказаного житла чітко не визначений.

Так судом правильно встановлено відсутність безтитульності володіння позивачем нерухомим майном, як обов`язкової умови набуття ним такого майна у власність за набувальною давністю.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди представника позивача з висновками суду першої інстанції, є подібними доводам, які викладені у позовній заяві, мотивована відповідь на які надана судом першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 лютого 2023 року у цій справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: