Постанова

від 28.02.2023 по справі 295/6713/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/6713/22 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л.М.

Категорія 36 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2023 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Галацевич О.М., Микитюк О.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників у м. Житомирі цивільну справу №295/6713/22 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ворк Тайм ЛТД» про захист прав споживача, визнання недійсним договору, стягнення коштів,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гарбузюк Ольги Вячеславівни на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 листопада 2022 року, ухвалене під головуванням судді Чішман Л.М. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У липні 2022 року адвокат Гарбузюк О.В. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ворк Тайм ЛТД» про захист прав споживача, визнання недійсним договору та стягнення коштів.

В обґрунтування вимог зазначала, що у 2020 році між сторонами було укладено договір №412/001/4050, предметом якого є надання виконавцем замовнику комплексу або окремих послуг згідно заявки; інформування про правила виїзду за кордон в Країни Шенген; актуальні пропозиції праці, умови та вартість проживання, інші пов`язані витрати; маршрут та вартість проїзду; формування пакету документів згідно вимог третьої сторони; ведення діловодства; складання резюме; заповнення заявки на вакансію; замовлення перекладу документів; замовлення апостилю; оформлення страхового полісу; надання контактної інформації представників потенційних роботодавців.

27.06.2020 позивачем проведено оплату послуг згідно договору в розмірі 300 доларів США та 30.06.2020 сплачено ще 400,00 євро. Відповідно до умов договору відповідач зобов`язаний був розпочати надання послуг, однак на момент подачі позову послуги не надавались. На момент укладення правочину у відповідача не було ліцензії з посередництва у працевлаштуванні за кордоном. Відповідач, укладаючи договір не мав реального наміру виконувати свої зобов`язання та застосував нечесну підприємницьку практику шляхом здійснення діяльності з посередництва при працевлаштуванні за кордоном, не маючи відповідної ліцензії, не повідомивши про це позивача і таким чином ввів його в оману щодо обставин, які мають істотне значення і могли б перешкодити вчиненню правочину та на протязі обіцяного часу не вчинив жодних дій на виконання умов договору.

Посилаючись на викладене, просила: - визнати недійсним договір №412/001/4050, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Ворк Тайм ЛТД» в 2020 році; - стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 300,00 доларів США та 400,00 євро сплачені на виконання умов договору, відсоток за користування чужими коштами у сумі 3601,88 грн. та понесені судові витрати.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 23 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача - адвокат Гарбузюк О.В., посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосуванням норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Зазначає, що на момент укладення правочину у відповідача не було ліцензії із посередництва у працевлаштуванні за кордоном та юридичною особою був вчинений правочин без відповідного дозволу (ліцензії). Таким чином, відповідач ввів позивача в оману щодо своєї правомочності на укладання відповідного договору та дійсного наміру його укладання в цілому, що підтверджується офіційною відповіддю Мінекономіки №5203-10/2534-07 від 18.01.2022 на її адвокатський запит про відсутність ліцензії у ТОВ «Воркт Тайм ЛТД» на провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном.

Судом першої інстанції не було в повній мірі досліджено обставини справи, не встановлено природи укладеного договору, дійсних намірів сторін, змісту предмету та умов договору. Суд дійшов помилкового висновку про те, що укладений договір не є договором з надання послуг з посередництва на працевлаштування закордон, а є договором про надання інформаційних послуг. Вважає, що будь-які неточності мають тлумачитись на користь споживача, оскільки він є менш захищений порівняно із відповідачем. Також позивачем було сплачено власні кошти за удавані послуги відповідача, а останнім не надано доказів, як на виконання умов договору, так і на повернення коштів, набутих за цим договором.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 12.01.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а 16.01.2023 справу призначено до розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (ч.1 ст. 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.5 ст.268, ст.381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга повинна бути залишена без задоволення з огляду на таке.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що у 2020 році між ОСОБА_1 (замовник) та ТОВ «Ворк Тайм ЛТД» (виконавець) укладено договір № 412/001/4050 (а.с.9).

27.06.2020 та 30.06.2020 ОСОБА_1 вніс на рахунок ТОВ «Ворк Тайм ЛТД» передоплату за договором №412/001/4050 у розмірі 300 доларів США та 400 євро відповідно (а.с.10, 11).

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведені підстави для визнання оспорюваного договору недійсним з тих мотивів, якими він обґрунтував свої вимоги, тому договір не може бути визнаний недійсним. При відмові у визнанні недійсним договору не можуть бути застосовані правові наслідки недійсності правочину. Суд встановив, що між сторонами був укладений договір про надання інформаційних послуг про роботу, що не потребує ліцензування як вид діяльності. Цей договір не містить зобов`язань відповідача як посередника щодо працевлаштування ОСОБА_1 за кордоном. Наявність обставин, передбачених ст. ст. 229, 230 ЦК України та на які послався позивач в обґрунтування своїх вимог, останнім не доведено, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позову в цілому.

Колегія суддів погоджується із такими висновками місцевого суду з огляду на наступне.

За приписами статті 3 ЦК України однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору про надання послуг з посередництва працевлаштування за кордом, зокрема, за відсутності відповідного дозволу (ліцензії).

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності регламентується Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності".

Пунктом 20 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" передбачено, що ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності, як посередництво у працевлаштуванні за кордоном.

Посередництво у працевлаштуванні за кордоном як вид економічної діяльності суб`єкта господарювання передбачає певні умови, а саме укладення з іноземним суб`єктом (іноземними суб`єктами) господарювання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном з метою сприяння укладенню трудового контракту.

Вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, а також вичерпний перелік вимог, обов`язкових для виконання під час провадження зазначеної діяльності визначається Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності посередництва у працевлаштуванні за кордоном, затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 №1060.

Так, вказаним вище Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності посередництва у працевлаштуванні за кордоном визначено, що господарська діяльність з посередництва у працевлаштуванні за кордоном - послуга, яка надається суб`єктами господарювання в межах укладених з іноземним суб`єктом (іноземними суб`єктами) господарювання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном з метою сприяння укладенню трудового договору (контракту наймання) відповідно до заявок іноземного роботодавця щодо вільних робочих місць (вакансій), включаючи надання інформаційно-консультаційних послуг щодо можливостей працевлаштування, найменування та місцезнаходження роботодавця, інформації про умови праці.

Пунктом 9 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності посередництва у працевлаштуванні за кордоном передбачено, що ліцензіат зобов`язаний провадити господарську діяльність з посередництва у працевлаштуванні за кордоном у межах укладеного між ліцензіатом та іноземним суб`єктом господарювання зовнішньоекономічного договору (контракту) про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, який повинен відповідати вимогам законодавства; зберігати протягом строку дії ліцензії документи, копії яких подавалися органу ліцензування, зокрема ті, що підтверджують достовірність даних, зазначених здобувачем ліцензії в документах, які подавалися органу ліцензування для отримання ліцензії, до укладення договору (контракту) про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном безоплатно надати клієнту завірену ним достовірну інформацію про умови праці та умови проживання у державі працевлаштування; укладати з клієнтом письмовий договір про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном; надавати клієнтам ліцензіата, яким надано послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, інформацію з питань правового і соціального захисту та про механізм добровільної участі в загальнообов`язковому державному соціальному страхуванні в Україні; забезпечувати захист конфіденційної та іншої інформації, що охороняється законом; надавати клієнтам достовірну інформацію.

Згідно із п.11 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності посередництва у працевлаштуванні за кордоном, виконання умов договору між ліцензіатом і клієнтом про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном оформляється актом наданих послуг, який підписується обома сторонами після укладення клієнтом ліцензіата трудового договору (контракту) з іноземним роботодавцем, умови праці якого відповідають тим, що визначені в проекті трудового договору (або поліпшують їх), поданого ліцензіатом органу ліцензування.

Ліцензіат не має права отримувати від клієнтів плату за послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном до підписання акта наданих послуг (п. 12 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності посередництва у працевлаштуванні за кордоном).

Частиною 2 ст. 36 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено, що до послуг з посередництва у працевлаштуванні належать пошук роботи та сприяння у працевлаштуванні особи, добір працівників відповідно до замовлень роботодавців (у тому числі іноземних) у межах укладених з роботодавцями договорів (контрактів).

Статтею 38 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено, що послуги з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном надаються відповідно до заявок іноземного роботодавця (його контрагента) щодо вільних робочих місць (вакансій) і лише в межах укладених іноземними суб`єктами господарювання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про надання посередницьких послуг у сфері працевлаштування з метою сприяння підписанню трудового договору (контракту найму). Обов`язковим додатком до зовнішньоекономічного договору (контракту) про надання посередницьких послуг у сфері працевлаштування за кордоном є проект трудового договору, завірений іноземним роботодавцем.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона ( представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє, представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Тобто, у випадку здійснення виду діяльності посередництва у працевлаштуванні за кордоном, відповідач виконував би функції представника на території України певного роботодавця та надавав би послуги за заявою іноземного суб`єкта, щодо пошуку та працевлаштування певних робітників, а також надавав би консультації з приводу умов праці конкретного роботодавця.

Враховуючи практику Верховного Суду, досліджуючи договори, суди перш за все повинні виявляти справжню природу укладеного договору, незалежно від найменування документів, і залежно від встановлених результатів робити відповідні правові висновки.

Разом з тим, договір № 412/001/4050 від 2020 року, що укладений між сторонами, не містить у своєму змісті жодних посилань щодо надання саме посередницьких послуг у працевлаштуванні позивача за кордоном.

Відповідно до розділу 1 предметом договору є надання виконавцем замовнику комплексу або окремих послуг згідно заявки; інформування про правила виїзду за кордон в Країни Шенген; актуальні пропозиції праці, умови та вартість проживання, інші пов`язані витрати; маршрут та вартість доїзду; формування пакету документів згідно вимог третьої сторони; ведення діловодства; складання резюме; заповнення заявки на вакансію; замовлення перекладу документів; замовлення апостилю; оформлення страхового полісу; надання контактної інформації представників потенційних роботодавців. Перелік замовлених послуг визначається сторонами у формі письмової заявки (додаток 1) або фотокопії заявки. Замовник може замовити послуги як в комплексі так і поокремо згідно дійсного прайс-листа.

Аналіз положень договору, дає підстави для висновку, що відповідач надавав послуги виключно інформаційного характеру і не передбачав умови про обов`язкове працевлаштування за кордоном позивача безпосередньо відповідачем, оскільки жодним пунктом договору не встановлювалось сприяння відповідача як посередника у працевлаштуванні за кордоном та укладенні контракту з іноземним роботодавцем, тощо.

Виходячи із наведеного, колегія суддів погоджується із твердженнями суду першої інстанції про те, що надання послуг з працевлаштування, із пошуку актуальної інформації про роботу не потребує ліцензування на відміну від посередництва у працевлаштуванні за кордоном, за таких обставин, укладення сторонами договору про надання послуг з пошуку актуальної інформації про роботу не потребувало наявності ліцензії, оскільки такий вид діяльності як надання інформації про роботу за кордоном не є тотожним такому виду діяльності як працевлаштування за кордоном.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстави для визнання договору недійсним внаслідок того, що він вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії), відсутні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 також посилався і на те, що оспорюваний договір укладено шляхом введення його в оману та правочин укладено внаслідок помилки щодо обставин, які мають істотне значення, щодо природи правочину прав та обов`язків сторін.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За нормами частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договорів та з`ясування питання про те, чи не укладені ці угоди з метою приховати іншу угоду та яку саме.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч.1 ст. 229 ЦК України).

Відповідно до абз.2 ч.1 ст. 230 ЦК України обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача , істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (п.20 зазначеної постанови Пленуму).

Відповідно до положень статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману.

За положеннями частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 зазначав, що відповідач, укладаючи оспорюваний договір, застосував нечесну підприємницьку практику шляхом здійснення діяльності з посередництва при працевлаштуванні за кордоном і таким чином ввів його в оману щодо обставин, які мають істотне значення і могли б перешкоджати вчиненню правочину та протягом обіцяного часу не вчинив жодних дій на виконання умов договору та не мав наміру виконувати свої зобов`язання за договором.

Як встановлено виконавець надає замовнику послуги з інформування про правила виїзду в країни Шенген, актуальні пропозиції праці тощо. Оспорюваний договір не містить зобов`язань відповідача про працевлаштування позивача за кордоном. Умовами договору передбачено надання актуальної інформації про пропозиції праці, формування пакету документів.

Виходячи із наведеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те що між сторонами договір про працевлаштування за кордоном не укладений, а укладений договір про надання інформаційних послуг. Отже, якщо позивач й помилявся, то внаслідок лише власного недбальства.

Також не заслуговують на увагу посилання позивача на те, що оспорюваний договір укладено внаслідок помилки, так як розділом 1 оспорюваного договору передбачено, що сторони мали погодити перелік послуг у формі письмової заявки (додатку 1) до договору, однак, як правильно вказав суд першої інстанції у своєму рішенні, позивачем до матеріалів позовної заяви не долучено даного письмового доказу, за таких обставин, суд позбавлений можливості встановити, на що саме було направлено волевиявлення позивача і які саме послуги позивач мав отримати за умовами договору.

Отже, власне суб`єктивне трактування умов договору і його розуміння не є підставою для визнання його недійсним в розумінні положень ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у відповідача волевиявлення на укладення оспорюваного договору є безпідставними, оскільки вони не підтверджені доказами, а рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору №412/001/4050 від 2020 року, оскільки позивач не довів та судом не встановлено обставин, на які він послався як на підставу позовних вимог. Тому місцевий суд правильно відмовив у задоволенні решти вимог як похідних.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи із наведеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено із дотриманням норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 258, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гарбузюк Ольги Вячеславівни залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 листопада 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Судді