Постанова

від 01.03.2023 по справі 904/3726/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.2023 року м. Дніпро Справа № 904/3726/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач)

суддів: Орєшкіної Е.В., Антоніка С.Г.

секретар судового засідання: Манець О.В.

представники сторін:

від позивача: Виграненко С.П. - адвокат

від відповідача: Зайцева О.М. - адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Інтех-Пром" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2022р. ( суддя Новікова Р.Г., м. Дніпро) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Інтех-Пром", м. Київ

до Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", м. Кривий Ріг

про стягнення суми боргу в розмірі 561 600 грн., курсової різниці в розмірі 95 444грн., пені в розмірі 133 946 грн. 30коп.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Інтех-Пром" звернулось до Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" з позовом про стягнення суми боргу в розмірі 561 600 грн., пені в розмірі 133 946 грн. 30 коп., курсової різниці в розмірі 95 444 грн..

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2022 р. позов задоволено частково - стягнуто з Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Інтех-Пром" суму боргу в розмірі 561 600 грн., витрати зі сплати судового збору в розмірі 8 424 грн.. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 133 946,30 грн. та курсової різниці в розмірі 95 444 грн..

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Інтех-Пром", в якій просить рішення суду скасувати в частині відмовлених позовних вимог, про стягнення пені, в розмірі 133 946,30 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, про стягнення пені, в розмірі 133 946,30 грн..

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, без урахування судом першої інстанції фактичних обставин справи та доказів, є незаконним та необгрунтованим, та таким, що підлягає скасуванню в цій частині.

При цьому Скаржник зазначає, що станом на дату складання позову у Відповідача була наявна заборгованість перед Позивачем в розмірі 561 600 грн.. Відповідно п.10.1 Договору, Позивачем було розраховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 133 946 грн 30 коп. за загальний період з 21.02.2022 р. по 05.10.2022 р.. Однак судом було відмовлено у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені у зв`язку з відсутністю підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі.

Скаржник наголошує на тому, що Позивач у позовній заяві аргументовуючи право на нарахування пені та розмір нарахованої пені посилається насамперед на ст. ст. 526, 530, 610, 611, 612 ЦК України, 180, 218 ГК України та Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а не на ст. 231 ГК України, як зазначає господарський суд. Виходячи з вищенаведених норм чинного законодавства, учасник господарських правовідносин у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання зобов`язаний сплатити штрафні санкції. Тобто, здійснення порушення суб`єктом господарювання є безпосередньою підставою для застосування господарських санкції, передбачених ГК України, іншими законами чи договором. Пунктом 10.1 Договору встановлено, що сторони несуть відповідальність за невиконання покладених на них обов`язків цим Договором відповідно до чинного законодавства України. При цьому, Позивач посилався на Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», як на спеціальний нормативно-правовий акт, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань при розрахунку суми пені, яку Відповідач зобов`язаний сплатити на користь Позивача внаслідок несвоєчасного виконання зобов`язань за Договором.

Скаржник вважає, що здійснив розрахунок пені відповідно до вимог чинного законодавства та наполягає на необхідності стягнення даної штрафної санкції з Відповідача у зв`язку з порушенням зобов`язання за Договором.

Крім того, Скаржник зазначає, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які планує понести Позивач у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції у вигляді витрат на професійну правничу допомогу становить 10 000 грн..

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Від Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство просить суд залишити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2022 р. у справі № 904/3726/22 без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Інтех-Пром" без задоволення.

Зокрема, Товариство посилається на те, що з аналізу апеляційної скарги не вбачається, у чому саме полягає незаконність або необґрунтованість рішення суду ( неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необгрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо ), а отже апеляційна скарга Позивача не відповідає вимогам ст. 258 ГПК України.

З огляду на вищевказане, Відповідач вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив Позивачу в задоволенні позовних вимог, в частині стягнення з AT «ПІВДГЗК» на користь ТОВ «НВП «ІНТЕХ-ПРОМ» пені в розмірі 133 946,30 грн..

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 12.01.2023 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. (доповідач), судді Орєшкіна Е.В., Антонік С.Г..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.01.2023 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 01.03.2023 р..

Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Інтех-Пром"- адвоката Виграненко Світлани Петрівни, надійшло клопотання про її участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів. Адреса електронної пошти, що буде використана заявником для входу до системи "EasyCon".

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.02.2023 р., судове засідання у справі № 904/3726/22, призначене на 01.03.2022 р., вирішено провести з представником Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Інтех-Пром", в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеокоференцзв`язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).

Від представника Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" - адвоката Зайцевої Ольги Миколаївни, надійшла заява про її участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів. Адреса електронної пошти, що буде використана заявником для входу до системи "EasyCon".

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2023 р., судове засідання у справі № 904/3726/22, призначене на 01.03.2022 р., вирішено провести з представником Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеокоференцзв`язку "EasyCon".

У судовому засіданні 01.03.2023 р., проведеному в режимі відеоконференції, була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

02.11.2021р. між Акціонерним товариством Південний гірничо-збагачувальний комбінат ( Покупець ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Інтех-Пром ( Постачальник ) був укладений Договір поставки № 2021/п/ОО/994, відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцю товар згідно з додатками - специфікаціям за цінами, що є звичайними, справедливими, ринковими, а Покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та оплатити його вартість на умовах, передбачених договором.

Пунктом 4.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється транспортом, в строк і на умовах, зазначених; додатках-специфікаціях до договору, які з моменту підписання сторонами є невід`ємною частиною договору. Постачальник зобов`язується поставити товар на умовах поставки, зазначені в додатках-специфікаціях відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термія Інкотермс в редакції 2010 року.

Відповідно до пунктів 5.1 5.2 договору ціна товару становить грошову суму, виражену в національній валюті України, зазначену в специфікації на відповідний товар.

Ціни на товар, що поставляється відповідно до договору, є фіксованими та можуть бути змінені лише за згодою сторін.

Згідно з пунктом 6.2 договору оплата вартості товару здійснюється Покупцем на підставі рахунків, виставлених Постачальником, податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, на умовах і в строки, зазначені у додатках-специфікаціях до цього договору та з урахуванням особливостей, передбачених розділом 9 договору.

Відповідно до пунктів 7.1 7.3 договору Постачальник надає Покупцеві (його представнику) на товар, що поставляється відповідно до договору, такі документи: рахунки - фактури на товар; сертифікат якості підприємства-виготовлювача/копія завірена постачальником; податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації в порядку, визначеному законодавством України, електронного підпису уповноваженої платником особи, і зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. У разі здійснення попередньої оплати за Товар, податкові накладні надаються у -3-х денний строк з моменту здійснення попередньої оплати; копія витягу з реєстру платника податку на додану вартість/копія свідоцтва про реєстрацію платника єдиного податку; видаткові накладні.

Вищевказані документи передаються уповноваженому належним чином представнику покупця за фактом поставки товару. Реквізити на зазначених документах повинні бути чітко помітні.

Зобов`язання Постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними після надання Постачальником товару та документів, зазначених у п.7.1. цього договору.

В пунктах 7.7, 7.8 договору вказано, що право власності на товар і ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить від Постачальника до Покупця з моменту поставки товару відповідно до умов цього договору.

У разі, якщо документи, зазначені у п. 7.1. цього договору не надані Постачальником або оформлені неналежним чином (з порушенням чинного законодавства та умов цього договору), Покупець має право затримати оплату товару до надання Постачальником повного комплекту належним чином оформленої документації, при цьому строк оплати зазначений у п. 6.2. договору збільшується на період падання документів, зазначених у п.7.1. договору, оформлених належним чином.

Пунктом 10.1 Договору встановлено, що сторони несуть відповідальність за невиконання покладених на них обов`язків цим Договором відповідно до чинного законодавства України.

В пункті 15.4 договору визначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2022р. У разі якщо у сторін на момент закінчення строку дії договору залишаються невиконаними договірні зобов`язання і не задоволені законні вимоги, дія Договору продовжується щодо таких зобов`язань до задоволення законних вимог.

Відповідно до пункту 15.6 договору сторони визнають юридичну силу і значимість договору і додаткових угод до нього, підписаних з використанням факсимільного зв`язку, з подальшим паданням оригіналів протягом семи календарних днів.

Сторони підписали специфікацію № 1 від 02.11.2021 р. до договору, в якій визначили найменування товару (система очистки води гідро ущільнення вакуум-фільтру від механічних домішок в складі: Гідроциклон F90LX 4-auto, система фільтрації ADF 616A-ZPS 130мкм), його кількість ( 3 шт. ), ціну товару за одиницю ( 520 000 грн. без ПДВ), загальну вартість ( 1 872 000 грн. з ПДВ ) та строки поставки ( 14.01.2022 р., 10.02.2022 р., 10.03.2022 р. ).

Пунктами 1, 2 специфікації №1 від 02.11.2021 р. встановлені умови поставки: DDP - склад покупця (склад АТ ПІВДГЗК м, Кривий Ріг ), умови оплати: протягом 15 календарних днів з моменту поставки товару і надання рахунків та податкових накладних за фактично поставлений товар.

Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 специфікації № 1 від 02.11.2021 р. ціна товару розрахована за офіційним курсом 100 EUR = 3 137,00 UAH, що встановлений НБУ на 19.09.2021 р..

У разі зміни курсу на день оплати більш ніж на +/- 3%, ціна змінюється і розраховується за формулою Ц2 = Ц1 х К2/К1, де Ц1 - ціна товару на момент підписання даної специфікації; Ц2 - ціна товару на дату оплати; К1 - курс НБУ, зазначений в специфікації (100EUR = 3137,00UAH); К2 - діючий курс НБУ на дату оплати. Джерело курсів НБУ сайт: www.bank.gov.ua.

Постачальник виставляє рахунки / рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні те інші документи, передбачені договором, з урахуванням ціни товару на дату оплати (Ц2).

У разі зниження курсу євро на день оплати товару на - 3% і більше покупець самостійно перераховує і оплачує вартість товару.

Різницю вартості товару, пов`язану зі збільшенням курсу євро більш ніж на + 3%, покупець доплачує тільки після виставлення постачальником відповідних коригувальних рахунків і розрахунків коригувань до податкових накладних, пов`язаних зі збільшенням ціни товару, протягом 10 календарних днів.

Якщо Покупець протягом 30 календарних днів після здійснення оплати не отримав від Постачальника коригувальні рахунки і розрахунки коригувань до податкових накладних на збільшення вартості, то ціна па дату оплати (Ц2) є остаточною і перерахунку не підлягає.

У разі зростання більше 20% курсу, зазначеного в пункті 2.1, умова зміни ціни пропорційно зростанню курсу не застосовується, а нова ціна узгоджується сторонами шляхом підписання додаткової угоди.

За допомогою перевізника SAT згідно з товарно-транспортними накладними (накладні на вантаж одержувача) № 299567460, № 299567455 від 04.02.2022 р. Постачальник на виконання договору поставив 04.02.2022 р. Покупцю другу партію товару на суму 624 000 грн. (з ПДВ). Відповідач не оспорює факт отримання товару.

З огляду на пункт 2 специфікації № 1 від 02.11.2021 р. та положення ст. 254 ЦК України, Відповідач мав сплатити вартість товару в строк до 21.02.2022 р..

В матеріалах справи наявне платіжне доручення № 9412261 від 06.07.2022 р. про сплату Відповідачем 62 400 грн. на підставі рахунку № 5 від 04.02.2022 р.. Наведене спростовує твердження Відповідача про неотримання рахунку для оплати.

Пунктом 7.4 договору передбачено приймання товару за кількістю та якістю відповідно до вимог Інструкції Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР про порядок приймання товару за кількістю № П-6 від 15.06.1956 р. та Інструкції Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР про порядок приймання товару за якістю № П-7 від 23.04.1966 р. ( із змінами та доповненнями ), в частині, що не суперечить чинному законодавству України і здійснюється лише за узгодженими з покупцем кресленнями.

Після отримання товару в лютому 2022 року і до моменту звернення Позивача з вимогами про сплату заборгованості в серпні 2022 року Відповідач не висував претензій щодо відсутності документів, що стосуються товару.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Відтак, враховуючи нездійснення наразі Відповідачем оплати поставленого товару за Договором поставки № 2021/п/ОО/994 від 02.11.2021 р. та штрафних санкцій за за невиконання обов`язків цим Договором, Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Інтех-Пром звернулось до господарського суду з позовними вимогами до Акціонерного товариства Південний гірничо-збагачувальний комбінат про стягнення означеної суми боргу та штрафних санкцій за порушення ( прострочення у виконанні ) зобов`язань зі своєчасної оплати, обумовленого в договорі товару.

Беручи до уваги правову природу укладеного Договору поставки № 2021/п/ОО/994 від 02.11.2021 р., кореспондуючі права та обов`язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки, які (приписи), в свою чергу, згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України передбачають можливість застосування загальних положень про купівлю-продаж.

Викладене зумовлює погодження із доводами місцевого господарського суду щодо визначення норм матеріального права, у світлі яких має вирішуватися питання відносно розглядуваного спору.

Беручи до уваги встановлену ст. 204 ЦК України та не спростовану в межах цієї справи в порядку ст. 215 цього Кодексу презумпцію правомірності означеного договору, апеляційний суд вважає його належною у розумінні ст. ст. 11, 509 ЦК України та ст. ст. 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 ГК України, ст. ст. 655, 662 та 663 ЦК України, Продавець зобов`язаний передати товар, визначений у договорі купівлі-продажу у строк, встановлений договором, разом з товаросупровідними документами. Означений обов`язок ч.1 ст.712 цього Кодексу безпосередньо закріплений і для договору поставки.

Наразі, отримання коштів (штрафних санкцій) за отриманий товар та за прострочення виконання такого зобов`язання з оплати поставленого товару є належним об`єктом судового захисту у розумінні ст. 5 ГПК України та ст. 15 ЦК України правом Позивача, примушення Відповідача до сплати яких - є належним способом судового захисту у разі наявності порушення такого зобов`язання з боку останнього.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 ГК України та ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи викладене, Відповідач не має правових підстав для ухилення від виконання обов`язку із здійснення своєчасної оплати поставленого товару за договором.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2022 р. стягнуто з Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Інтех-Пром" суму боргу в розмірі 561 600 грн., витрати зі сплати судового збору в розмірі 8 424 грн.. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 133 946,30 грн. та курсової різниці в розмірі 95 444 грн..

Як вбачається із тексту апеляційної скарги Постачальника у цій справі, рішення суду першої інстанції ним оскаржуються лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 133 946,30 грн., а відтак, враховуючи, що рішення в частині стягнення боргу в розмірі 561 600 грн., та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення курсової різниці в розмірі 95 444 грн. сторонами не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

При цьому, колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині, що не оскаржується.

Суд першої інстанції у задоволенні вимог про стягнення пені в розмірі 133 946,30 грн. відмовив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За частинами першою, четвертою, сьомою статті 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина перша статті 180 ГК України).

Частинами першою та другою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).

За частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору. Так, частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України. Частиною четвертою статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», частиною другою статті 36 Закону України «Про телекомунікації».

Велика Палата Верховного Суду у п. 6.31. постанови від 10.12.2019 р. у справі № 904/4156/18 зазначає, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Скаржник наголошує на тому, що Позивач у позовній заяві аргументовуючи право на нарахування пені та розмір нарахованої пені посилається насамперед на пункт 10.1 Договору та ст. ст. 526, 530, 610, 611, 612 ЦК України, 180, 218 ГК України та Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а не на ст. 231 ГК України.

Як вже зазначено вище, пунктом пунктом 10.1 Договору встановлено, що сторони несуть відповідальність за невиконання покладених на них обов`язків цим Договором відповідно до чинного законодавства України.

Між тим, ст. ст. 526, 530, 610, 611, 612 ЦК України, 180, 218 ГК України, на які посилається Скаржник в обґрунтування розміру нарахованої пені, не встановлюють розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а частина шоста статті 231 ГК України визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не можуть бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

Таким чином, Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду попередньої інстанції про те, що умовами договору не встановлений розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а частина шоста статті 231 ГК України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію.

Отже місцевий господарський суд правильно вказав на відсутність підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі, а відтак дійшов правильного висновку про відмову у позові в цій частині.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Позивача.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

13. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Інтех-Пром" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2022 р. у справі № 904/3726/22 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 02.03.2023 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

СуддяЕ.В. Орєшкіна

Суддя С.Г. Антонік