Постанова

від 22.02.2023 по справі 523/13301/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4264/23

Справа № 523/13301/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі суддів :

головуючої Орловської Н.В.,

суддів Пузанової Л.В.,

Бездрабко В.О.

за участі секретаря ЗєйналовоїА.Ф.к.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Тертицький Вадим Олександрович, на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 09 листопада 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

20 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 , у якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог (т.2, а.с. 84-92) просила:

І. Визнати спільним майном подружжя ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ):

нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 874,6 кв.м. (реєстраційний номер майна в Реєстрі прав власності на нерухоме манно 10531843), яка зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу від 01 серпня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шевиріною А.О., та зареєстровано в реєстрі за №3922;

корпоративні права на Приватне підприємство «СВІТ СТИЛЮ» (ідентифікаційний код юридичної особи 32404972);

дохідвідпідприємницької діяльностіПРИВАТНОГОПІДПРИЄМСТВА «СВІТ СТИЛЮ»(ідентифікаційнийкод юридичної особи 32404972)заперіод з01січня 2010 рокудо 30 червня2021 року у розмірі 10 838 508,03 (десять мільйонів вісімсот тридцять вісім тисяч: п`ятсот вісім гривень 03 копійки).

дохід отриманий відпідприємницької діяльностіФОП ОСОБА_2 (реєстраційнийномеробліковоїкартки платника податків НОМЕР_2 ) за період з 01 січня 2010рокупо31грудня2020рокуурозмірі 11 461 815,13(одинадцять мільйонів чотириста шістдесят одна тисяча вісімсот п`ятнадцять гривень 13 копійок).

- дохід, отриманий ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника.-податків НОМЕР_2 ) як фізичною особою за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2020 року у розмірі 2945544,00 (два мільйони дев`ятсот сорок п`ять тисяч п`ятсот сорок чотири гривні 00 копійок).

ІІ. В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 (реєстраційний. номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 874,6 кв.м. (реєстраційний номер майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 10531843).

ІІІ. В порядку поділу майна подружжя ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової карта платника податків НОМЕР_2 ) стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) грошову компенсацію:

- вартості 1/2 частини корпоративних прав Приватного підприємства «СВІТ СТИЛЮ» (ідентифікаційний код юридичної особи 32404972), а саме: частку у статутному капіталі у сумі 10220,00 грн., 1/2 частину доходу від підприємницької діяльності за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2021 року у розмірі 5 419 254,02 грн (п`ятьмільйонівчотиристадев`ятнадцятьтисяч двісті п`ятдесят чотири гривні 02 копійки)

- 1/2 частину доходу від підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2020 року у розмірі 5 730 907,56 (п`ять мільйонів сімсот тридцять тисяч дев`ятсот сім гривень 56 копійок),

- 1/2 частину доходу отриманого ОСОБА_2 (реєстраційний номер обліковоїкарткиплатникподатків НОМЕР_4 )як фізичною особою за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2020 року урозмірі1472772,00 (одинмільйон чотириста сімдесят дві тисячі сімсот сімдесят дві гривні 00 копійок).

ІУ. В порядку поділу спільного майка подружжя визнати за ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової карткиплатника податків НОМЕР_2 ) право власності на:

1/2 частину нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 874,6 кв.м. (реєстраційний номер маqна в реєстрі права власності на нерухоме манко 10531843), корпоративні права ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «СВІТ СТИЛЮ» (ідентифікаційний код юридичної особи 32404972), а саме: частку у статутному капіталі ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «СВІТ СТИЛЮ» (ідентифікаційний код юридичної особи 32404972) в розмірі 20440,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 04 вересня 1982 року між сторонами укладено шлюб, який зареєстрований у Відділі запису актів цивільного стану м. Комрат, Республіка Молдова про, що 04.09.1982 року зроблено відповідний актовий запис № 157. Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28.05.2021р. у цивільній справі 947/6139/21 шлюб між сторонами було розірвано.

Позивач посилається на те, що за час шлюбу подружжям було набуте наступне майно:

1) нежитлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 874,6 кв.м. (реєстраційний номер майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 10531843).

2) корпоративні права на ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «СВІТ СТИЛЮ» (ідентифікаційний код юридичної особи 32404972).

3) дохід від підприємницької діяльності ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «СВІТ СТИЛЮ» (ідентифікаційний код юридичної особи 32404972) за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2021 року.

4) дохід від підприємницької діяльності відповідача, як фізичної особи-підприємця (ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ ПІДПРИЄМЦЯ ОСОБА_4 ) (Реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2021 року.

Так, нежитлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,загальною площею 874,6 кв.м., належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу від 01 серпня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шевиріною А.О., та зареєстровано в реєстрі за №3922. Оскільки вказана будівля була придбана під час шлюбу та за спільні кошти подружжя, тому вона підлягає поділу.

29 квітня 2003 року зареєстровано ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «СВІТ СТИЛЮ» (ідентифікаційний код юридичної особи 32404972), єдиним засновником та власником ПП якого є ОСОБА_2 . Розмір статутного капіталу ПП «СВІТ СТИЛЮ» становить 20440,00 грн, директором є відповідач. ПП «СВІТ СТИЛЮ» створено та здійснювало свою діяльність в період шлюбу за спільні кошти подружжя.

Позивач зазначає, що починаючи з 2010 року перестала отримувати від відповідача грошові кошти, в тому числі ті, які отримувалися ним від використання майна, що є спільною власністю подружжя. З огляду на викладене вважає, що має право на компенсацію частин и статутного капіталу та вартості майна, яке перебуває на балансі ПП «СВІТ СТИЛЮ».

Крім того позивач вказує, що ОСОБА_2 з 09.03.2005 р. зареєстрований фізичною особою підприємцем, та за період з 01.01.2010р. по 31.12.2020р. отримав дохід у розмірі 11461815,13 грн. Оскільки починаючи з 2010 року позивач не отримувала грошових коштів від відповідача, тому вважає, що отриманий останнім дохід, як ФОП, також підлягає поділу.

Згідно даних ГУ ДПС в Одеській області відповідач, як фізична особа, за період з 01.01.2010 року по 31.12.2020р. отримав дохід у розмірі 2945544 грн. Вказані кошти відповідач використовував не в інтересах сім`ї, у зв`язку з чим ОСОБА_1 вважає наявним підстави для стягнення половини цих коштів в порядку поділу майна подружжя.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Суд вирішив:

В рахунок поділу спільного сумісного майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 1/2 частки статутного капіталу Приватного підприємства «Світ Стилю» (код 32404972) у сумі 10220 гривень.

Визнати, що ОСОБА_2 набув право особистої власності на статутний капітал Приватного підприємства «Світ Стилю» (код 32404972).

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частку нежитлової будівлі, за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 10531843) залишити без задоволення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення з ОСОБА_2

-1/2 частинидоходу від підприємницької діяльності за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2021 року у розмірі 5 419 254,02 (п`ятьмільйонівчотиристадев`ятнадцятьтисяч двісті п`ятдесят чотири гривні 02 копійки);

- 1/2 частину доходу від підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2020 року у розмірі 5 730 907,56 (п`ять мільйонів сімсот тридцять тисяч дев`ятсот сім гривень 56 копійок);

- 1/2 частину доходу отриманого ОСОБА_2 як фізичною особою за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2020 року урозмірі1472772,00 (одинмільйон чотириста сімдесят дві тисячі сімсот сімдесят дві гривні 00 копійок).

- залишити без задоволення у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 гривень.

Вказане судове рішення мотивовано тим, що спірна нежитлова будівля самочинно реконструйована, що виключає можливість її поділу та визнання права власності на її частину за позивачем.

Щодо вимог позивачки про стягнення з відповідача частки у статутному капіталі ПП «СВІТ СТИЛЮ» в сумі 10220 грн, то суд зазначив, що згідно рішення Конституційного Суду України від 19.12.2012. у справі №1-8/2012 частка в статутному капіталі та майно приватного підприємства є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя. Оскільки ПП «СВІТ СТИЛЮ» зареєстроване під час перебування сторін у шлюбі, а відповідач є його єдиним засновником, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для компенсації позивачці вартості частки у статутному капіталі підприємства.

Щодо вимог позивачки про стягнення на її користь коштів, що становлять частину доходів ПП «СВІТ СТИЛЮ» та ФОП ОСОБА_2 , то суд зазначив, що при поділі доходів ФОП, сторона яка заявляє вимоги про такий поділ, зобов`язана довести наявність доходів в іншої сторони. Крім того, при визначенні розміру доходу, який підлягає поділу, в суд потрібно надати розрахунок, який буде включати в себе чистий розмір прибутку, тобто сума коштів за виключенням податків, зборів, обов`язкових платежів та інших витрат які несе ФОП в зв`язку зі своєю діяльністю. Не надавши такі розрахунки, суд в такому разі відмовляє в поділі доходів, посилаючись на необґрунтованість вимог. Суд також вважав, що при вирішенні питання про можливість поділу доходів від здійснення підприємницької діяльності, не одержаних на момент розлучення, мають враховуватися правила, що регулюють підприємницьку діяльність фізичних осіб.

Суд зробив висновок, що доходи ПП "Світ Стилю» та ФОП ОСОБА_2 , зазначені у його податкових деклараціях, є об`єктом оподаткування для визначення розміру необхідного для сплати податку, і такий дохід зазначений без відрахування сум валових витрат та амортизаційних відрахувань.

Оскільки в судовому засіданні від сторони позивача не надано жодного належного та допустимого доказу, який підтверджує суму чистого доходу ПП «Світ Стилю» та ФОП ОСОБА_2 , не надано розрахунку чистого доходу або експертного висновку щодо чистого доходу ПП «Світ Стилю» та ФОП ОСОБА_2 , а також не надано доказів на підтвердження факту отриманні відповідачем дивідендів від діяльності підприємства ПП «Світ Стилю», тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог позивача.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 1/2 частину доходу, отриманого ОСОБА_2 як фізичною особою за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2020 року, то суд також дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення, оскільки сторони в період з01 січня 2010 року по 31 грудня 2020 року зберігали шлюбні стосунки, а позивачем не доведено, що відповідач отримані ним доходи витрачав не в інтересах сім`ї.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Тертицький Вадим Олександрович, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 09 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не вирішено одну з позовних вимог позивача, а саме щодо визнання майна, корпоративних прав на ПП «СВІТ СТИЛЮ» та отриманий відповідачем дохід спільним майном подружжя.

Так, судом встановлено та не заперечувалося відповідачем, що нежитлова будівля, розташована за адресою АДРЕСА_1 , була придбана під час шлюбу, а тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про поділ вказаного майна суд послався на самовільну реконструкцію відповідачем спірної нежитлової будівлі та збільшення її площі. Проте, судом не враховано, що позивачем заявлено вимоги про визнання спільним майном подружжя та поділ в ідеальних частках по нежитлової будівлі, загальною площею 874,6 кв.м., яка зареєстрована у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за номером 10531843. Тобто заявлені позивачкою вимоги стосуються наявного, індивідуально визначеного, прийнятого до експлуатації та зареєстрованого відповідно до законодавства України нерухомого майна, без урахування будь-яких прибудов чи іншого незавершеного або самочинного будівництва. Відповідно до ст.349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру. Проте відповідачем жодних доказів щодо знищення спірної нежитлової будівлі не надано.

Щодо висновку суду про неможливість задоволення позовних вимог в цій частині без проведення судової будівельно-технічної експертизи, то апелянт наголошує, що позивачем не заявлено вимог про виділ її частки з нерухомого майна в натурі або стягнення компенсації її вартості, а тому підстави для проведення такої експертизи, виходячи з предмету спору, відсутні.

Також апелянт не погоджується з висновком суду щодо відмови у стягненні з відповідача на користь ОСОБА_1 частини доходу, отриманого відповідачем за період з 01.01.2010р. по 31.12.2020р. як фізичною особою підприємцем. Апелянт зазначає, що майно фізичної особи підприємця, яке використовується для її фізичної діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Відповідачем не надано доказів того, що він направляв отримані від підприємницької діяльності кошти на подальшу підприємницьку діяльність, перебував на спрощеній системі оподаткування, а тому апелянт стверджує, що отриманий відповідачем як ФОП дохід є доходом ОСОБА_2 як фізичної особи у розмірі 100%.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Кочман Костянтин Павлович, доводи апелянта не визнає, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 09.11.2022р. залишити без змін.

В обґрунтування своєї позиції зазначає, що у період шлюбу була придбана нежитлова будівля за адресою АДРЕСА_1 площею 874,6 кв.м., яка в подальшому самовільно реконструйована відповідачем та збільшено її площу до 1535,6 кв.м. Сторона відповідача не заперечує, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, проте вважає, що для вирішення вказаного питання обов`язковим є висновок судової будівельно-технічної експертизи, про проведення якої позивачем не заявлялось. З огляду на викладене вважає, що суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог.

Щодо вимоги про стягнення половини доходу від діяльності ПП «СВІТ СТИЛЮ», то відповідач зазначає, що позивачкою не надано доказів на підтвердження факту внесення до статутного капіталу підприємства майна, яке було придбано за рахунок спільних коштів подружжя. Крім того, заявлена позивачкою сума є половиною загального доходу від результату діяльності підприємства з урахуванням податкових відрахувань, розмір чистого доходу в ході розгляду справи судом не встановлювався, оскільки стороною позивача не заявлено клопотання про проведення бухгалтерської експертизи. З огляду на викладене відповідач вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог.

Також відповідач вважає обґрунтованим висновок суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог позивачки про стягнення на її користь половини доходу відповідача як ФОП та як фізичної особи, оскільки ОСОБА_1 не надано доказів того, що вказаний дохід був використаний відповідачем не в інтересах сім`ї.

Заслухавши доповідача, перевіривши на основі встановлених фактів і обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права у межах доводів апеляційної скарги та положень ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що 04 вересня 1982 року у Відділі запису актів цивільного стану м. Комрат, Республіка Молдова між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб (актовий запис №157 від 04.09.1982 року), який розірвано заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28.05.2021р. у цивільній справі 947/6139/21. (т.1, а.с. 20-23)

26.10.2010р. за ОСОБА_2 на підставі дублікату договору купівлі-продажу від 01 серпня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шевиріною А.О., зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ,загальною площею 874,6 кв.м. (реєстраційний номер майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 10531843). (т.1, а.с.23-24).

Крім того, 29 квітня 2003 року зареєстровано Приватне підприємство «СВІТ СТИЛЮ» (ідентифікаційний код юридичної особи 32404972), єдиним засновником та власником якого є ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. (т.1, а.с.25)

Згідно інформації, наданої Головним управлінням ДПС в Одеській області у листі від 07.09.2021р. №22342/5/15-32-18-07-10, дохід від підприємницької діяльності ПП «СВІТ СТИЛЮ» за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2021 року складає 10 773 708 гривень 03 копійки. (т.1, а.с. 169-170)

З 09.03.2005 року ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа підприємець.(т.1, а.с.27)

Згідно інформації, наданої Головним управлінням ДПС в Одеській області у листі від 07.09.2021р. №22342/5/15-32-18-07-10, дохід від підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2021 року складає 11 461 815,13 гривень. (т.1, а.с. 171)

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, ОСОБА_2 у період з січня 2010 року по квітень 2021 року отримував доходи, як фізична особа. (т.1, а.с.172-176)

Посилаючись на те, що наведене вище майно та дохід були набуті відповідачем у період шлюбу, тобто є спільним майном подружжя, а з 2010 року позивачка не отримує кошти від діяльності ПП «СВІТ СТИЛЮ» та від підприємницької діяльності відповідача, тому ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом та наполягала на його задоволенні.

Частиною 3 ст. 368 ЦК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Виходячи із положення ч.1 та 2 ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними і у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України, та за змістом ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, законом.

Згідно ст. 71 ч. 1 СК України майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі.

За змістом статей316,317 ЦК Україниправо власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом.

Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей316,317, частинами першою, другою статті376 ЦК України.

Статтею 331 ЦК України визначено умови набуття права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва.

Згідно ч.2ст.331ЦК Україниправо власностіна новостворененерухоме майно(житловібудинки,будівлі,споруди тощо)виникає змоменту завершеннябудівництва (створеннямайна). Якщодоговором абозаконом передбаченоприйняття нерухомогомайна доексплуатації,право власностівиникає змоменту йогоприйняття доексплуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). (ч.3 ст.331 ЦК України)

За змістом частини першоїстатті 376 ЦК Українисамочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Будівництво об`єкта нерухомого майна є самочинним за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній. Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першоїстатті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (частина другастатті 376 ЦК України).

Ураховуючи те, що за змістом статей316,317 ЦК Україниправо власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другоїстатті 376 цього Кодексуне породжує в неї права власності на таке майно, таким чином виключає це майно із цивільного обороту.

За змістом частини першоїстатті 376 ЦК Україниправила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей364,367 ЦК України.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 травня 2022 року у справі № 487/3037/16-ц.

Як встановлено судом та визнається сторонами, у період їх шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 01 серпня 2003 року ОСОБА_2 набуто право власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ,загальною площею 874,6 кв.м. (т.1, а.с.23-24).

Відповідачем не заперечується, що вказана нежитлова будівля з моменту набуття права власності на неї ОСОБА_2 мала статус об`єкту спільної сумісної власності подружжя.

Разом з тим, відповідно до копії виготовленого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» станом на 07.04.2005 року технічного паспорту на нежилу будівлю (виробничий будинок), яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , власником якої на підставі договору купівлі-продажу від 01.08.2003р. є ОСОБА_2 , вказана будівля має площу 874,6 кв.м., повністю самовільно реконструйована, документи на землю не оформлені. (т.2, а.с.127)

Згідно технічного паспорту, виготовленого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» станом на 30.11.2009 року, до складу нежилого приміщення за адресою АДРЕСА_1 входять самочинно збудовані нежитлові приміщенні загальною площею 659,1 кв.м. (т.2, а.с.138)

Згідно технічного паспорту, виготовленого ПП «Глав Інвест Груп» станом на 09.04.2019р., загальна площа нежитлового приміщення, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_2 , становить 1535,6 кв.м. (т.2, а.с.149)

У ході апеляційного розгляду справи позивачка ОСОБА_1 зазначила, що сімейні відносини із відповідачем припинені. Однак, під час шлюбу реконструкція нежитлової споруди розпочалася ним приблизно у 2012 році, про позивачці було відомо.

Зі встановлених судом обставин слідує, що первинний об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , площею 874,6 кв.м., на який ОСОБА_2 набув право власності у 2003 році, припинив своє існування внаслідок його самочинної реконструкції та збільшення площі до 1535,6 кв.м., що відповідно до ст.331 ЦК України виключає обрання такого способу захисту прав позивача, як визнання первинного об`єкту спільним майном подружжя із визначенням часток для кожного із них.

Доводи апеляційної скарги про те, що реконструйовано не весь об`єкт, а лише його частину, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у розумінні частини першоїстатті 376 ЦК Українисамочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Отже, установивши, що до складу спірного нежитлового майна входять самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що самочинно реконструйований об`єкт не може бути об`єктом права власності та поділу між подружжям у спосіб, визначений позивачем, а саме шляхом визнання права спільної власності та визнання за нею права власності на його частину.

Натомість, у випадку здійснення одним з подружжя самочинної реконструкції об`єкта нерухомого майна, що мав статус спільної сумісної власності подружжя, майнові права іншого з подружжя підлягають захисту шляхом стягнення компенсації вартості первинно придбаного об`єкта. Проте, у межах даної справи позивачкою таких вимог не заявлено.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо вимог позивача про визнання спільним майном подружжя корпоративних прав на ПП «СВІТ СТИЛЮ», а також поділ вказаного майна, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті62 ГКУкраїни підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання юридичної особи (частина перша статті 113 цього ж Кодексу).

Частиною першою статті 63 ГК України передбачена класифікація підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19) погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства це характеристика того, на підставі якої власності його створено.

Отже, приватне підприємство це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.

Разом із цим, за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку із чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.

Відповідно до частини першої статті 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку. Отже, якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.

Відповідно до частини першої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Отже, юридичній особі може належати майно на праві власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тому засновники (учасники) наділяють юридичну особу майном, на яке вона набуває право власності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 115 ЦК України господарське товариство є власником, зокрема майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Здійснивши аналіз наведених положень законодавства, Велика Палата Верховного Суду в постановівід 11червня 2019року усправі №917/1338/18 дійшла висновку, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів тощо належить кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю).

Часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації.

При цьому розмір відчужуваної частки визначає обсяг окремих корпоративних прав, які переходять до нового володільця частки. Зокрема, кількість голосів, яку має новий володілець частки при голосуванні на загальних зборах учасників товариства, частини прибутку товариства, яку він має право отримати у разі виплати дивідендів, частини майна товариства, яку він може вимагати у разі виходу з товариства, що пропорційні до розміру переданої йому частки.

Водночас, з урахуванням положень статті 115 ЦК України, статті 85 Господарського кодексу України та статті 12 Закону України «Про господарські товариства», за якими власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на належне йому майно, у тому числі на внесені учасниками вклади.

Відповідно,з моментувнесення грошовихкоштів чиіншого майнаяк вкладутаке майноналежить направі власностісамому товариству,і воновтрачає ознакиоб`єкта праваспільної сумісноївласності подружжя. Схожі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 496/1249/13-ц.

У пункті 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 СК України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В абзаці п`ятому пункту 2.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України вказано, що вклад до статутного капіталу та виділене зі спільної сумісної власності подружжя майно (кошти) передаються у власність приватного підприємства. Це твердження узгоджуватиметься з резолютивною частиною цього Рішення, у якій вказано, що майно приватного підприємства це об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, якщо виходити з того, що в резолютивній частині мається на увазі приватне підприємство як єдиний майновий комплекс (про що також йдеться в зазначеному абзаці з посиланням на статтю 191 ЦК України), а не лише як юридична особа.

Натомість,грошові кошти,внесені однимз подружжя,який єучасником господарськоготовариства,у статутнийкапітал цьоготовариства зарахунок спільнихкоштів подружжя,стають власністюцього товариства,а правоіншого зподружжя наспільні коштитрансформується вінший об`єкт-право вимогина виплатучастини вартостітакого внеску або половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

У справі, що переглядається, судом встановлено, що предметом спору є майно, що передано у власність юридичної особи, зареєстрованої як приватне підприємство «СВІТ СТИЛЮ», єдиним засновником якого є відповідач ОСОБА_2 .

Відповідно до п. 8.1. Статуту «СВІТ СТИЛЮ» розмір статутного капіталу підприємства складає 20 440,00 грн. (т.1, а.с. 134)

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутня інформація про інше майно, набуте сторонами у період шлюбу та передане у статутний капітал ПП «СВІТ СТИЛЮ», тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо захисту прав позивачки, як другого з подружжя, шляхом стягнення на її користь вартості 1/2 частки у статутному капіталі підприємства, що складає суму у розмірі 10 220 гривень.

При цьому, оскільки з моменту внесення до статутного капіталу юридичної особи спільних грошових коштів подружжя має наслідком виникнення відповідних корпоративних прав лише в того з подружжя, хто є учасником (акціонером, членом) такої юридичної особи, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для захисту прав позивачки у визначений нею спосіб, а саме шляхом визнання корпоративних прав на ПП «СВІТ СТИЛЮ» спільною сумісною власністю подружжя. Подібна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 3 березня 2020 року у справі № 909/52/19.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача 1/2 частину доходу від підприємницької діяльності ПП «СВІТ СТИЛЮ» за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2021 року у розмірі 5 419 254,02 грн, то колегія суддів зазначає наступне.

Як було зазначено вище зазначено судом, грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується у право вимоги на виплату частини вартості такого внеску або половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Відповідно до частини першої статті 62 ГК України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 цього ж Кодексу).

Відповідно до частин першої та другої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тому засновники (учасники) наділяють юридичну особу майном, на яке вона набуває право власності.

Згідно наявної в матеріалах справи копії статуту ПП «СВІТ СТИЛЮ», єдиним засновником вказаного підприємства є ОСОБА_2 . (т.1, а.с.128)

Пунктом 10.2 Статуту передбачено, що засновник підприємства затверджує розподіл чистого прибутку за звітний рік.

Відповідно до довідки ДПС дохід від підприємницької діяльності ПП «СВІТ СТИЛЮ» за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2021 року складає 10773708 гривень 03 копійки, тобто 1/2 частка складає суму у розмірі 5 386 854,015 (т.1, а.с. 170)

Суд першої інстанції правильно зазначив, що доходи ПП "Світ Стилю», визначені у довідці ДПС та його податкових деклараціях, не є чистим прибутком вказаного підприємства, який може бути об`єктом права спільної сумісної власності.

Враховуючи, що позивачем не надано доказів щодо затвердження засновником ПП «СВІТ СТИЛЮ» у період з 2010 по 2021 роки розподілу чистого прибутку підприємства, або інших доказів отримання відповідачем, як одноосібним засновником, дивідендів від діяльності вказаного підприємства, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо необґрунтованості вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 1/2 частину доходу від підприємницької діяльності ПП «СВІТ СТИЛЮ» за вказаний період.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя отриманого відповідачем як ФОП та як фізичною особою доходу у період з 01.01.2010ор. по 31.12.2020р., а також поділ вказаного майна шляхом стягнення з відповідача половини його вартості, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що доходи від діяльності ОСОБА_2 , як фізичної особи підприємця, знайшли своє відображення у відповіді ДПС за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2021 року та складають суму у розмірі 11 461 815,13 гривень, тобто 1/2 частка складає суму у розмірі 5 730 907,56 грн. (т.1, а.с. 171).

Крім того, згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, ОСОБА_2 у період з січня 2010 року по лютий 2021 року отримував доходи, виплачені як само зайнятій особі, а також у вигляді заробітної плати. (т.1, а.с.172-176)

Відповідно до положень статей63,65 СК України, у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

За позицією позивачки, викладеною у позовній заяві, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, а також у апеляційній скарзі, отримувані у період з січня 2010 року по 2021 рік доходи, у тому числі від підприємницької діяльності, відповідач ОСОБА_2 використовував не в інтересах сім`ї, у зв`язку з чим позивачка вважає наявними підстави для врахування їх при поділі майна подружжя.

В обґрунтування своєї позиції позивачка зазначає, що починаючи з 2010 року утримувалася за рахунок свого сина ОСОБА_5 , у той час як у відповідача в період їх спільного шлюбу народилось двоє дітей від іншої жінки.

Позивачка вважає, що лише сам факт наявності у відповідача дітей та їх утримання з коштів, які є спільним майном подружжя, є належним доказом використання такого майна не в інтересах сім`ї.

Надаючи правову оцінку вказаному доводу суд першої інстанції виходив з того, що наявність у відповідача ОСОБА_2 дітей, народжених поза шлюбом з позивачкою, а саме ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.2, а.с. 93-94), не може достовірно свідчити про витрачання відповідачем отримуваного ним доходу не в інтересах сім`ї.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та таким, що зроблений на підставі фактично встановлених обставин у даній справі.

Згідно інформації, наданої ГУ ДПС в Одеській області від 04.10.2021р. №24698/5/15-32-50-08, доходи у ОСОБА_1 у період з 01.01.2010 по 30.06.2021р. відсутні, як фізична особа підприємець не зареєстрована. (т.2, а.с.80)

Разом з тим, згідно відомостей, наданих Регіональним сервісним центром МВС в Одеській області у листі від 16.09.2021р. №31/15-4368, згідно Єдиного державного реєстру транспортних засобів у період з 01.01.2010 по 15.09.2021р. за ОСОБА_1 був зареєстрований автомобіль Toyota RAV4, н/з НОМЕР_5 , 2007 року випуску, який 12.11.2019р. був перереєстрований нею на підставі договору купівлі-продажу на ОСОБА_8 (т.2, а.с.63)

В ході апеляційного розгляду справи позвиачка ОСОБА_1 зазначила, що вказаний автомобіль на момент його придбання потребував ремонту, при цьому покупка автомобіля та його ремонт були оплачені за рахунок коштів відповідача ОСОБА_2 .

Судом такожвстановлено,що позивачка ОСОБА_1 в періодшлюбу продаланалежний їйбудинок АДРЕСА_2 ,а такожземельну ділянкуза цієюже адресою.Вищевказане майнотакож булооб`єктом спільноїсумісної власностіподружжя,оскільки правовласності навищевказані об`єктивиникло упозивачки вперіод шлюбу. З наданих документів убачається, що відповідач ОСОБА_2 надавав згоду на відчуження вищевказаного майна. (т.1, а.с. 143-144, т.2, а.с. 64-69).

З огляду на викладене, а також враховуючи, що зі сторони позивача не надано жодних доказів, які б свідчилипро отримання неюдоходів у період з01 січня 2010 року по 31 грудня 2020 року, а також не надано доказів на підтвердження факту перебування її на утриманні сина, тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що в період01 січня 2010 року по 31 грудня 2020 року, саме доходи відповідача ОСОБА_2 складали сімейний бюджет та забезпечували придбання спільного майна подружжя.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що отримувані у період шлюбу з позивачкою кошти від підприємницької діяльності та як фізична особа платник податків відповідач ОСОБА_2 витрачав не в інтересах сім`ї є безпідставними, оскільки належних та допустимих доказів цього скаржником не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції, як цього вимагаєст.81 ЦПК України.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку, який узгоджується з нормами матеріального та процесуального права, про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині не підлягають задоволенню, так як позивачем не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість вказаних вимог.

Відмова в задоволенні вимог про визнання коштів спільною сумісною власністю подружжя є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про поділ майна та стягнення з відповідача грошових коштів.

Щодо посилання апелянта на неповне вирішення судом першої інстанції заявлених нею позовних вимог, а саме щодо визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, то колегія суддів вважає, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги позову, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, надаючи оцінку доводам сторін, суд першої інстанції належним чином вмотивував відповідні висновки, відображені у судовому рішенні, зазначивши в резолютивній частині наслідки розгляду справи у вигляді задоволення частини позовних вимог.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

З урахуванням наведеного та відповідно до ст.375 ЦПК України колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Тертицький Вадим Олександрович, залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 09 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено 01 березня 2023 року.

Головуюча:

---

Н.В.Орловська

Судді:

---

В.О.Бездрабко

---

Л.В.Пузанова