Постанова

від 01.03.2023 по справі 640/4193/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/4193/22 Суддя (судді) першої інстанції: Гарник К.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління з питань реклами Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтімед" до Управління з питань реклами Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алтімед" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління з питань реклами Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправною та скасування вимоги від 03 листопада 2021 року №011259-21.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що ТОВ «Алтімед» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, як юридична особа приватного права та здійснює діяльність у сфері виробництва радіологічного, електромедичного й електротерапевтичного устатковання.

01 січня 2021 року між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ТОВ «Алтімед» (код ЄДРПОУ 32375968) (користувач) укладено договір №01/01/21 позики нежитлового приміщення, відповідно до умов якого позикодавець передала користувачу в безоплатне користування на термін, обумовлений цим договором (12 календарних місяців з моменту передачі до 01 січня 2023 року), частину нежитлового приміщення, а саме 44,8 кв.м, розташованого за адресою: м.Київ, вул. Анни Ахматової, буд.13 Д, для здійснення господарської діяльності (п.п. 1.1, 4.1., 4.2. договору).

04 січня 2022 року між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ТОВ «Алтімед» (код ЄДРПОУ 32375968) (користувач) укладено договір №04/01/2022 позики нежитлового приміщення, відповідно до умов якого позикодавець передала користувачу в безоплатне користування на термін, обумовлений цим договором (12 календарних місяців з моменту передачі до 01 січня 2023 року), частину нежитлового приміщення, а саме 44,8 кв.м, розташованого за адресою: м.Київ, вул. Анни Ахматової, буд.13 Д, для здійснення господарської діяльності (п.п. 1.1, 4.1.,4.2. договору).

Згідно технічного паспорту на нежитлове приміщення №459 за адресою: м.Київ, вул. Анни Ахматової, буд.13 Д, група нежитлових приміщень №459, частину з яких орендує позивач, введена в експлуатацію, розміщена на цокольному поверсі 1 літери «А» та має окремий вхід.

28 жовтня 2021 посадовими особами КП «Київреклама» було складено акт, в якому зазначено, що за результатами обстеження за адресою: м.Київ, вул. Анни Ахматової, буд.13 Д, нежиле, виявлено порушення законодавства про рекламу у зв`язку із самовільним встановленням спеціальної рекламної конструкції на фасаді будинку. Суть порушення - самовільно встановлений РЗ (п.3.3.1 розділу ІІІ).

До акта долучено фото на якому зафіксовано, що біля входу на металевій конструкції розміщена конструкція із написом «Алтімед» «Інноваційні медичні технології. Діагностика та терапія», зазначені години роботи товариства та адреса інтернет-сайт товариства, загального розміру 1500*900*80 мм, загальною площею 1,35 кв.м.

03 листопада 2021 на підставі вказаного акта Управлінням з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) складено вимогу № 011259-21 про усунення позивачем у зв`язку з самовільним встановленням вищевказаного рекламного засобу порушення Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067, Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051, Правил розміщення рекламних засобів у місті Києві, затверджених рішенням Київської міської ради від 20 квітня 2017 року № 223/2445, Порядку розміщення вивісок у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20 квітня 2017 року № 224/2446, Порядку розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, затвердженого розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 02 лютого 2019 року № 207, Порядку погодження розміщення реклами на транспорті комунальної власності територіальної громади міста Києва, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05. лютого 2019 року №207, які зафіксовані в акті обстеження. Зокрема, зазначено, що суть порушення - самовільно встановлений рекламний засіб (п.3.3.1 розділу ІІІ).

Позивача зобов`язано усунути порушення шляхом демонтажу конструкції, про що повідомити Управління з питань реклами в письмовій формі з фотофіксацією. Попереджено, що у разі невиконання цієї вимоги у термін до 24 листопада 2021 року конструкція буде демонтована комунальним підприємством «Київреклама» на підставі відповідного наказу Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про демонтаж рекламних засобів».

Не погоджуючись з вказаною вимогою, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Колегія суддів зазначає, що вирішальним питанням, що має значення для правильного вирішення справи, є питання розмежування об`єкта зовнішньої реклами та інформаційної вивіски.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про рекламу» реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких осіб чи товару; зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг; рекламні засоби - засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача.

Частиною першою статті 16 Закону України «Про рекламу» визначено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною сьомою статті 8 Закону України «Про рекламу» розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці, не вважається рекламою.

Положеннями частини шостої статті 9 Закону України «Про рекламу» встановлено, що вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

У пункті 2 Типових правил визначено поняття:

- спеціальні конструкції - тимчасові та стаціонарні рекламні засоби (світлові та несвітлові, наземні та не наземні (повітряні), плоскі та об`ємні стенди, щити, панно, транспаранти, троли, таблички, короби, механічні, динамічні, електронні табло, екрани, панелі, тумби, складні просторові конструкції, аеростати, повітряні кулі тощо), які використовуються для розміщення реклами;

- вивіска чи табличка - елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб`єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою.

За приписами пункту 48 Типових правил вивіски чи таблички:

- повинні розміщуватися без втручання у несучі конструкції, легко демонтуватися, щоб не створювати перешкод під час робіт, пов`язаних з експлуатацією та ремонтом будівель і споруд, на яких вони розміщуються;

- не повинні відтворювати зображення дорожніх знаків;

- не повинні розміщуватися на будинках або спорудах - об`єктах незавершеного будівництва;

- площа поверхні не повинна перевищувати 3 кв. метрів.

Забороняється вимагати від суб`єктів господарювання будь-які документи для розміщення вивісок чи табличок, не передбачені законодавством.

Відповідно до пункту 1.2 Порядку № 224/2446 даним Порядком врегульовано відносини, що виникають у зв`язку з розміщенням вивісок у м. Києві, розміщення яких передбачено законодавством України, визначає процедуру розміщення вивісок та регулює правові відносини між органами місцевого самоврядування і фізичними та юридичними особами, що виникають у процесі розташування вивісок на території м. Києва, регламентує загальні вимоги до вивісок, а також порядок контролю за дотриманням вимог цього Порядку та розроблений з метою забезпечення благоустрою, захисту культурних та майнових інтересів територіальної громади м. Києва, юридичних і фізичних осіб, у власності чи користуванні яких є будинки, будівлі, споруди, на яких розміщуються вивіски, поліпшення зовнішнього вигляду міського середовища та врегулювання порядку розміщення вивісок.

Відповідно до пункту 1.5 розділу І Порядку № 224/2446 дія Порядку не поширюється на відносини, що виникають у зв`язку з розміщенням зовнішньої реклами у м. Києві.

Згідно із пунктом 1.6 розділу І Порядку № 224/2446 розміщення вивісок з порушенням цього Порядку забороняється.

Підпунктом 1.7.1 пункту 1.7 розділу I Порядку № 224/2446 визначено, що вивіска (інформаційна вивіска) - мала архітектурна форма, конструктивний елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі або яка має право його використання, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, яка розміщена на зовнішній поверхні фасаду будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу у таке приміщення, який не є рекламою.

Вивіска не може містити переліку товарів і послуг, меню та іншої інформації, яка не підлягає обов`язковому оприлюдненню відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», не може містити закликів до придбання товару або іншої інформації, що призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів та їх інтерес щодо товару.

Підпунктом 1.7.2 пункту 1.7 розділу I Порядку № 224/2446 визначено місце розміщення вивіски.

Відповідно до підпункту 2.4.1 пункту 2.4 розділу ІІ Порядку № 224/2446 вивіска може бути виготовлена у вигляді окремих об`ємних літер, прикріплених безпосередньо на стіні (рекомендується у разі короткого напису).

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що інформація про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, а також інформація, розміщена на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу у таке приміщення, яка не містить закликів придбавати товар або послугу, що реалізується суб`єктом, не є рекламою у розумінні частини сьомої статті 8 та частини шостої статті 9 Закону України «Про рекламу».

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 323/1360/17(2-а/323/37/17), від 18 грудня 2019 року у справі № 809/459/18 та від 25 березня 2020 року у справі № 461/4489/16-а.

З матеріалів даної справи вбачається, що конструкція з написом «Алтімед» «Інноваційні медичні технології. Діагностика та терапія», години роботи та адреса інтернет-сайту» розміщена позивачем на зовнішній поверхні будинку, на поверсі приміщення, яким він користується, біля входу в таке приміщення.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що містить лише інформацію про вид послуг, які надає товариство, а її площа становить менше 3 м2, що у відповідності з вищенаведеними законодавчими приписами виключає наявність будь-яких правових підстав для її віднесення до об`єктів зовнішньої реклами.

Тобто вказана конструкція носить інформаційний характер про зареєстроване найменування особи, не містить закликів до придбання товару чи надання послуги, не є інформацією, що призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо такої особи чи товару (послуги), така вивіска розміщена не вище поверху, де знаходиться приміщення, що використовується ТОВ «Алтімед».

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що конструкція встановлена позивачем за адресою: м.Київ, вул. Анни Ахматової, буд.13 Д, не може вважатись зовнішньою рекламою у розумінні статей 1, 9 та 16 Закону України «Про рекламу» та Типових правил, а тому її розміщення не потребувало отримання спеціального дозволу.

Враховуючи сукупність викладених обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що суд першої інстанції визначив вірний спосіб поновлення порушеного права позивача шляхом задоволення позовних вимог.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив, що судом взагалі не вказано на обставини, що вказують на співмірність витрат на правову допомогу та не наведено саме які докази містяться у справі, що підтверджують дані витрати.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

В даному випадку, позивачем до матеріалів справи долучено лише договір №244-01/22 від 04 січня 2022 року, укладений між ТОВ «Алтімед» та адвокатом Пащенком Петром Миколайовичем, у п.1.2 якого сторони погодили, що розмір гонорару адвоката за надання правової допомоги клієнту у суді першої інстанції становить 7500,00 грн, які сплачуються товариством протягом 10 календарних днів після завершення розгляду справи в суді першої інстанції.

Інших доказів, зокрема, детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, Акту прийому-передачі виконаних робіт, документів, що свідчать про оплату гонорару до матеріалів справи не долучено.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 29 листопада 2021 року у справі № 420/13285/20, від 14 липня 2021 року у справі № 808/1849/18 вказав, що відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 640/16093/21 зазначив, що суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Крім того, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 560/12697/21 дійшов до висновку про те, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Проте, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг».

Враховуючи те, що у матеріалах даної справи відсутні передбачені ч.4 ст.134 КАС України докази (детальний опис робіт виконаних адвокатом, підтвердження витрат на правову допомогу), колегія суддів вважає, що відсутні підстави для відшкодування позивачу витрат на правову допомогу.

Натомість суд першої інстанції невірно застосував положення ст. 134 КАС України та не врахував практику Верховного Суду.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 317, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Управління з питань реклами Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)- задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року змінити шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції даної постанови та шляхом виключення четвертого абзацу з резолютивної частини рішення.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Н.М. Єгорова

А.Ю. Коротких