Постанова

від 01.03.2023 по справі 826/13401/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/13401/15 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 березня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Ганечко О.М.,

Степанюка А.Г.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерство культури та інформаційної політики України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.08.2016 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Прадес» до Міністерство культури та інформаційної політики України про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати п. 54 додатку 8 до наказу Міністерства культури і туризму України «Про затвердження науково-проектної документації щодо меж і режимів використання зон охорони пам`яток та занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» № 706/0/16-10 від 15.09.2010 в частині занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкта культурної спадщини будинку, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Сагайдачного, 37.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.08.2016 позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач пропустив строк звернення до суду, а оскаржувана частина спірного наказу є правомірною.

Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2016 постанову суду першої інстанції скасовано, а позовну заяву залишено без розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.03.2017 ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2016 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

У зв`язку із ліквідацією Київського апеляційного адміністративного суду, ухвалою від 29.10.2018 справу прийнято до провадження Шостого апеляційного адміністративного суду.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 17.11.2011 № 1710 прийнято рішення про укладення договору оренди нежитлових приміщень загальною площею 186,30 кв.м по вул. Сагайдачного, 37 у м. Києві з ТОВ «Видавничий дім «Прадес».

На виконання наказу, 22.11.2011 між РВ ФДМУ по місту Києву та позивачем укладено договір оренди № 6018 (зі змінами від 14.02.2013, від 23.05.2013), згідно з яким зазначені нежитлові приміщення передані Товариству в строкове платне користування з метою розміщення видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції, що видається українською мовою.

У подальшому, 30.12.2013 між Фондом державного майна України та позивачем укладено договір №459 купівлі-продажу об`єкта державної власності групи А - нежитлових приміщень загальною площею 181,6 кв. м, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного Петра, будинок 37, що приватизуються шляхом викупу.

Отже, ТОВ «Видавничий дім «Прадес» є власником групи нежитлових приміщень А, приміщень № 8, 9 (літ. Б) загальною площею 181,6 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного, 37.

Наказом Міністерства культури і туризму України, правонаступником якого є Міністерство культури України, № 706/0/16-10 від 15.09.2010 «Про затвердження науково-проектної документації щодо меж і режимів використання зон охорони пам`яток та занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» (далі - Наказ) внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкт культурної спадщини - будинок по вул. Сагайдачного, 37 в м. Києві, як пам`ятку архітектури та містобудування (пункт 54 додатку 8 Наказу).

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що складена облікова картка щодо об`єкту не відповідає вимогам чинного законодавства, через що облікова документація щодо такого об`єкту не може вважатися такою, що наявна в повному обсязі та стосується будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, Подільський район, вул. Сагайдачного, 37. Необхідна облікова документація в повному обсязі на вказаний об`єкт складена не була - відсутній паспорт об`єкта культурної спадщини та довідка про майнову цінність об`єкта.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Щодо строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 355 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), яка відповідає приписам частини п`ятої статті 227 КАС у редакції, яка діяла до 15.12.2017, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 15.03.2017, скасовуючи ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2016, зазначив про те, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до адміністративного суду.

При цьому, суд касаційної інстанції у вказаному рішенні вказав про безпідставність відхилення доводів позивача, що про порушення своїх прав він дізнався під час розгляду справи в Господарському суді м. Києва, предметом якої є, зокрема, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30.12.2013 № 459, відповідно до якого позивачем придбано приміщення, яке в свою чергу віднесено спірним наказом до об`єктів культурної спадщини.

Беручи до уваги наведене, суд апеляційної інстанції не може не прийняти доводи позивача про те, що про порушення своїх прав він дізнався лише у червні 2015 року під час розгляду згаданої господарської справи, а тому звертаючись 07.07.2015 до адміністративного суду із позовом, що розглядається у даній справі, ним дотриманні відповідні строки звернення.

Відтак, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про необхідність залишення позову без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Щодо суті спору.

Як зазначалося, предметом спору даної справи є пункт 54 додатку 8 до наказу Міністерства культури і туризму України «Про затвердження науково-проектної документації щодо меж і режимів використання зон охорони пам`яток та занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» № 706/0/16-10 від 15.09.2010 щодо занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкта культурної спадщини будинку, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Сагайдачного, 37 .

Підставою позову позивач вказав порушення процедури прийняття зазначеного наказу. Такі підстави суд першої інстанції визнав обґрунтованими у зв`язку із чи позов було задоволено.

У свою чергу, відповідач в апеляційній скарзі наполягає на тому, що процедуру прийняття оскаржуваного наказу щодо занесення спірного об`єкта до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення було дотримано.

Відтак, у даному апеляційному провадженні належить дослідити чинний на час прийняття оскаржуваного наказу порядок занесення об`єктів до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та визначити чи було дотримано такого порядку при занесенні до цього реєстру спірного будинку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-III (далі - Закон №1805-ІІІ) культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини; об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Згідно пункту 7 частини першої статті 5 вказаного Закону до повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини належить занесення об`єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього щодо пам`яток місцевого значення.

Частиною першою статті 13 Закону №1805-ІІІ передбачено, що об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об`єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам`ятки.

За змістом пункту «б» частини першої статті 14 Закону №1805-ІІІ занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

У відповідності до Закону № 1805-III постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1760 затверджено Порядок визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Порядок).

Пунктами 1-3 вказаного Порядку передбачено, що об`єкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за рішенням Кабінету Міністрів України - щодо об`єктів національного значення або за рішенням відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини - щодо об`єктів місцевого значення.

На кожний об`єкт культурної спадщини, що пропонується відповідним органом охорони культурної спадщини для занесення до Реєстру, складається облікова документація, яка підлягає постійному зберіганню в цьому органі. Занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації не допускається.

Облікова документація на об`єкт культурної спадщини включає облікову картку, його паспорт, коротку історичну довідку, акт технічного стану, довідку про майнову цінність об`єкта.

Отже, однією із обов`язкових умов, без виконання якої об`єкт культурної спадщини прямо заборонено вносити до Реєстру, є складення облікової документації, яка включає облікову картку, паспорт, коротку історичну довідку, акт технічного стану, довідку про майнову цінність об`єкта.

Відповідно до пункту 6 Порядку паспорт об`єкта культурної спадщини повинен містити: історичні дані про об`єкт, відомості про його сучасний стан, функціональне використання, роль у навколишньому середовищі, територію, а також про ландшафт, твори мистецтва, результати попередньої оцінки антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності, про основні археологічні, іконографічні, архівні та бібліографічні матеріали, наявність науково-проектної документації, місце її зберігання та зони охорони. У паспорті зазначаються тип і вид об`єкта культурної спадщини, пропонована чи затверджена категорія пам`ятки, охоронний номер з посиланням на рішення, відповідно до якого пам`ятку взято на державний облік. До паспорта додаються матеріали фотофіксації, генеральний план з позначенням зон охорони, поповерхові плани, розрізи, креслення фасадів (у разі потреби).

Проте, як вірно встановив суд першої інстанції, облікова документація спірного об`єкта на час прийняття спірного наказу не містила паспорту об`єкта культурної спадщини та довідки про його майнову цінність.

Відповідно до пункту 5 Порядку облікова картка об`єкта культурної спадщини повинна містити його найменування, відомості про розташування, дату утворення, первісне призначення, характер сучасного використання, ступінь схоронності, тип і вид об`єкта, наявність науково-проектної документації, а також стислий опис, фото загального вигляду, план, охоронний номер об`єкта, дату і номер рішення, відповідно до якого об`єкт взято на облік.

Як вірно встановив суд першої інстанції, в обліковій документації наявна облікова картка. При цьому, приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вірно встановив факт того, що ця облікова картка не містить охоронний номер об`єкта, дату і номер рішення, відповідно до якого об`єкт взято на облік, тобто не відповідає встановленим до неї пунктом 5 Порядку вимогам.

Натомість, заперечуючи проти цих обставин, відповідач до апеляційної скарги долучив облікову картку, яка містить згадані відомості.

Відтак, матеріали справи містять дві різні облікові картки: яка не містить відповідних відомостей (а.с. 133 т. 1) та яка містить такі відомості (а.с.216 т.1 ). При цьому, важливо наголосити на тому, що обидві картки були надані відповідачем.

У зв`язку із викладеним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що станом на час прийняття оскаржуваного наказу, облікова картка не містила відомостей про охоронний номер об`єкта, дату і номер рішення, відповідно до якого об`єкт взято на облік. Проте, у подальшому до вказаної картки наведені дані були внесені відповідачем. За наявних у матеріалах справи доказів встановити момент, у який такі зміни було внесені, та мотиви внесення таких змін неможливо.

Відтак, зважаючи на викладені обставини, долучена до апеляційної скарги облікова картка, примірник якої до суду першої інстанції не надавався, не приймається судом як достовірний доказ відсутності порушень порядку прийняття оскаржуваного наказу у цій частині.

Враховуючи викладене, оскільки на час прийняття спірного наказу облікова документація об`єкта культурної спадщини не містила паспорту та довідки про майнову цінність, а облікова картка не відповідала встановленим вимогам, то спірний об`єкт не міг були занесений до Реєстру в силу прямої заборони Порядку з огляду на відсутність належним чином складеної та повної облікової документації.

Занесення спірного об`єкта до Державного реєстру нерухомих пам`яток України всупереч прямої заборони пункту 2 Порядку є самостійною підставою для скасування оскаржуваного пункту наказу.

Посилання скаржника на те, що паспорт може бути складений протягом трьох років після внесення до Переліку об`єктів культурної спадщини, колегія суддів відхиляє, оскільки спірні правовідносини не стосуються формування Переліку об`єктів культурної спадщини, а Порядок обліку об`єктів культурної спадщини, затверджений наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 №158, який містить відповідні норми, не діяв на час прийняття оскаржуваного наказу.

Відповідно до пунктів 11-13 Порядку об`єкти культурної спадщини місцевого значення повинні відповідати критерію автентичності, а також принаймні одному з таких критеріїв: вплинули на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва певного населеного пункту чи регіону; пов`язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей певного населеного пункту чи регіону; є творами відомих архітекторів або інших митців; є культурною спадщиною національної меншини чи регіональної етнічної групи.

Відповідність кожного об`єкта культурної спадщини критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 цього Порядку, оцінюється науковими (вченими) радами установ та організацій, діяльність яких пов`язана з охороною культурної спадщини. За результатами оцінки оформляється протокол, де зазначається, яким саме критеріям відповідає кожен об`єкт культурної спадщини. Протокол надсилається центральному органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Після отримання протоколу, зазначеного у пункті 12, центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини у п`ятиденний термін передає його разом з обліковою документацією на розгляд утвореної у цьому органі експертної комісії.

Експертна комісія готує у п`ятиденний термін висновок щодо об`єкта культурної спадщини. Висновок підлягає затвердженню науково-методичною радою центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Зазначений висновок є підставою для занесення пам`ятки до Реєстру.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що для цілей занесення об`єкта культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, такий об`єкт має відповідати критеріям, які визначені у пункті 11 Порядку. Відповідність об`єкта культурної спадщини цим критеріям визначається відповідними науковими (вченими) радами, які складають протокол, у якому мають бути вказані конкретні критерії.

У подальшому, зазначений протокол разом із обліковою документацією передається до експертної комісії, яка готує свій висновок, що затверджується науково-методичною радою. Такий висновок є безпосередньою підставою для прийняття рішення щодо занесення об`єкта до Реєстру.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення прийняте на підставі протоколу №2/10 експертної комісії з розгляду питань занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України від 31.08.2010, що затверджений протоколом №38 від 01.09.2010 Науково-методичної ради з охорони культурної спадщини Міністерства культури і туризму України.

Вказаний протокол (висновок) експертної комісії містить посилання на протокол вченої ради Науково-дослідницького інституту пам`яткоохоронних досліджень від 31.03.2010 із вказівкою про те, що в останньому «зазначено яким саме критеріям відповідають об`єкти культурної спадщини».

Проте, у протоколі №2 засідання вченої ради Науково-дослідницького інституту пам`яткоохоронних досліджень від 31.03.2010 не визначені конкретні критерії, а міститься лише загальне посилання на те, що об`єкти культурної спадщини, до яких відноситься і спірний будинок, «відповідають вимогам п. 11 Порядку , на підставі чого мають бути внесені до Державного реєстру нерухомих пам`яток України».

Відтак, протокол вченої ради від 31.03.2010 в порушення пункту 12 Порядку не містить посилань на конкретні критерії, визначені пунктом 11 Порядку, а протокол (висновок) експертної комісії від 31.08.2010 містить недостовірні дані про те, що вказаний протокол вченої ради визначає такі критерії.

Наведене дає підстави для висновку, що спірний наказ в оскаржуваній частині прийнятий на підставі недопустимих документів, які не відповідають встановленим до них вимогам.

При цьому, недоліки вказаних документів не є формальними, оскільки вказівка на конкретні критерії відповідності спірного об`єкта вимогам пункту 11 Порядку фундаментально впливає на визначення самої можливості для внесення об`єкта до Реєстру та є обставиною, що підлягає першочерговому встановленню у процедурі, яка завершується прийняттям оскаржуваного наказу.

Сама лише вказівка про відповідність критеріям та про наявність підстав для внесення об`єкту до Реєстру не є тотожною визначенню конкретного критерію (критеріїв) відповідності об`єкта встановленим вимогам.

Не надаючи оцінку тому, чи відповідає спірний будинок конкретним визначеним пунктом 11 Порядку критеріям, колегія суддів констатує, що уповноваженими Порядком органами конкретні критерії, яким відповідає спірний будинок, встановлено не було. Адміністративний суд у такому випадку в силу принципу розподілу влади не вправі втручатися у компетенцію таких органів й самостійно вирішувати питання відповідності об`єкта тим чи іншим критеріям.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, облікова документація на спірний об`єкт не була складена належним чином та у повному обсязі, відповідність об`єкта конкретним критеріям, визначеним пунктом 11 Порядку, не була встановлена, а тому були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного пункту наказу Міністерства культури і туризму України «Про затвердження науково-проектної документації щодо меж і режимів використання зон охорони пам`яток та занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» № 706/0/16-10 від 15.09.2010 в частині занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкта культурної спадщини будинку, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Сагайдачного, 37.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерство культури та інформаційної політики України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.08.2016 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя О.М. Ганечко

Суддя А.Г. Степанюк

Повний текст постанови складений 01.03.2023.