Постанова

від 01.03.2023 по справі 697/1191/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2023 року

м. Черкаси

справа № 697/1191/22 провадження № 22-ц/821/258/23 категорія 307020000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Бородійчука В.Г.,

суддів:Карпенко О.В., Василенко Л.І.

секретар Мунтян К.С.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

представник відповідача адвокат Білий Миколи Михайлович

третя особа,що незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору: Канівська державна нотаріальна контора

розглянувши у судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Канівська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, визнання права власності на частину спадкового майна.

в с т а н о в и в :

Описова частина

04 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про право на спадщину частково недійсним, визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, визнання права власності на частину спадкового майна.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько, ОСОБА_3 .

Після розлучення батьків, вона з мамою проживали в іншому місті і з батьком не спілкувалася.

На день смерті батька йому належала земельна ділянка призначена для введення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,7872 га, яка розташована на території Попівської сільської ради Канівського району Черкаської області.

Позивач зазначила, що є на день смерті батька, їй було 9 років, а тому вона до положень ч. 4 ст. 1268 ЦК України, є такою, що прийняла спадщину після смерті батька, так як заяву про відмову від прийняття спадщини від її імені не подавалась.

Вказує, що звернувшись до Канівської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини, вона отримала відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки згідно з матеріалами спадкової справи спадщину за законом оформила сестра померлого, ОСОБА_2 , на користь якої відмовилась мати померлого, ОСОБА_4 .

Даних про інших спадкоємців у спадковій справи не було, оскільки нотаріуса не повідомили про наявність у померлого малолітньої дитини.

Таким чином, частина земельної ділянки, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,7872 га, яка розташована на території Попівської сільської ради Канівського району Черкаської області належить їй в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 з часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті батька.

В зв`язку з вищевикладеним, позивач просила суд:

визнати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Канівською державною нотаріальною конторою від 22 лютого 2008 року за реєстровим № 2-339 на ім`я ОСОБА_2 , про успадкування земельною ділянкою площею 3,7872 га кадастровий номер 7122086400:01:001:0548, яка розташована на території Попівської сільської ради Канівського району Черкаської області, після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 частково недійсним, вважаючи її право на спадщину за вказаним свідоцтвом на частину цієї земельної ділянки;

визнати недійсним держаний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 002778, виданий на підставі оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину, 14 травня 2008 року Канівською районною державною адміністрацією;

визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на частину земельною ділянки, площею 3,78725 га, кадастровий номер 7122086400:01:001:0548 яка розташована на території Попівської сільської ради Канівського району Черкаської області, після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати, у тому числі на професійну правничу допомогу на суму 1500,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27 грудня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 22 лютого 2008 року Канівською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 2-399 на ім`я ОСОБА_2 , про успадкування земельною ділянки площею 3,7872 га кадастровий номер 7122086400:01:001:0277, яка розташована на території Попівської сільської ради Канівського району Черкаської області, після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважаючи право ОСОБА_2 на спадщину за вказаним свідоцтвом на частину земельної ділянки, а не на всю земельну ділянку.

Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 002778 від 14 травня 2008 року, виданий Канівською райдержадміністрацією, ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на частину земельної ділянки, площею 3,7872 га, кадастровий номер 7122086400:01:001:0277, яка розташована на території Попівської сільської ради Канівського району Черкаської області після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Горобіївка Канівського району Черкаської області.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесенні останньою судові витрати 1 984,80 грн. судового збору та 1 500 грн. витрати на професійну правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 , відповідно до ст.ст. 1261, 1268 ЦК України, є спадкоємцем за законом, яка прийняла спадщину, що складається з частки спадкового майна земельної ділянки, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,7872 га, кадастровий номер 7122086400:01:001:0277, яка розташована на території Попівської сільської ради Канівського району Черкаської області, після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оскільки спірне свідоцтво на спадщину за законом було видано відповідачу ОСОБА_2 без урахування частки позивача на спадщину, тому, обраний позивачем, спосіб судового захисту є правильним та ефективним, з урахуванням встановлених конкретних обставин у справі, і ці обставини обґрунтовано враховані судом, тому суд прийшов до висновку про наявність підстав для визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом щодо спадкового майна, успадкованого відповідачем, в частині спадщини.

Крім того, суд відхилив клопотання відповідача про застосування позовної давності, оскільки позовна давність пропущена в силу наявності поважних причин. Позивач звернулася за захистом порушеного права з того моменту коли дізналася про порушення її права, адже відповідач при зверненні до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини ввела в оману нотаріуса, вказавши, що крім неї відповідача, інші спадкоємці відсутні, не зазначивши про наявність малолітньої дочки у спадкодавця позивача, що вбачається з заяви відповідача про прийняття спадщини, та у зв`язку з тим, що не заперечується сторонами, що спадкодавець був розлучений, та батько (спадкодавець) й дочка (позивач) не спілкувались. Тому суд вважав причини пропущення строку загальної позовної давності поважними і порушене право підлягає захисту.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_2 оскаржила його в установленому порядку до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі просила скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області, оскільки судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушені норми матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скаргамотивована тим,що спадкоємець першої черги ОСОБА_4 , яка є їхньою спільною із спадкодавцем матір`ю відмовилась від прийняття спадщини за законом на її користь, як спадкоємця другої черги. Вона, ОСОБА_2 , звернулась до Канівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті брата ОСОБА_3 .. Нею було отримано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 3,7872 га, цільове призначеннядля ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Попівської сільської ради Канівського району Черкаської області. 14.05.2008 Канівською районною державною адміністрацією їй було видано Державний акт ЯЖ №002778 на земельну ділянку площею 3,7872 га, кадастровий номер 7122086400:01:001:0548, цільове призначеннядля ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Попівської сільської ради Канівського району Черкаської області.

Вказує, що заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої особи подають її батьки. При цьому, ні мати позивача ОСОБА_5 з моменту смерті спадкодавця, з 09 вересня 2006 року, ні сама позивач з моменту свого повноліття, тобто з 13 червня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 , не зверталася до Канівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Тим самим вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовом про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, оскільки початком перебігу строку позовної давності є 13 червня 2015 року, з повноліття позивача.

Відзив на апеляційну скаргу

У поясненнях, що надійшли на апеляційну скаргу від позивача ОСОБА_1 зазначено, що рішення суду є законним та обгрунтованим і підстав для його скасування чи зміни за наведеними в апеляційній скарзі доводами немає.

ОСОБА_1 зазначила, що оскільки на момент смерті спадкодавця вона являлась спадкоємницею першої черги та була малолітня, тому в силу вимог статті 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину, а відтак після досягнення повноліття не зобов`язана була подавати заяву про прийняття спадщини.

Крім того, вказала, що коли спадкоємець прийняв спадщину він може зареєструвати своє право власності на неї в будь-який строк і на дані правовідносини не може бути застосовано строк позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі статтею 129Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаській апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає до задоволення.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьоюстатті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятоюстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 35 років в с. Горобіївка Канівського району Черкаської області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого повторно 18 травня 2022 року Варвинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Прилуцькому районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с. 10).

Родинний зв`язок позивача ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 підтверджується копією свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_2 , виданого 10 вересня 1997 року, в якому зазначено, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Горобіївка Канівського району Черкаської області, батьком є ОСОБА_3 , та копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого 09 серпня 2016 року, відповідно до якого позивач після реєстрації шлюбу змінила прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » (а.с.11, 12).

15 липня 2022 року позивач ОСОБА_1 в особі представника, як спадкоємець за законом першої черги, відповідно дост. 1268 ЦК України, звернулася до Канівської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини після смерті батька ОСОБА_3 , так як на день смерті вона (дочка) була неповнолітньою (а.с 13).

Постановою державного нотаріуса Канівської державної нотаріальної контори Шатило Л.А. № 495/02-14 від 15 липня 2022 року позивачу відмолено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки свідоцтво про право на спадщину видано спадкоємцю ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину в установлений законом 6-місячний термін, на користь якої відмовилася мати померлого, ОСОБА_4 . На день звернення та оформлення спадкової справи даних про те, що у померлого є малолітня дочка ОСОБА_8 у спадковій справі немає (а.с. 13).

Як вбачається з матеріалів самої спадкової справи, яка була надана для огляду до суду першої інстанції на виконання ухвали про витребування доказів, після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в Канівській державній нотаріальній конторі була заведена спадкова справа № 35.

Сторони у справі не заперечили тієї обставини, що мати спадкодавця - ОСОБА_4 19 січня 2007 року відмовилася від прийняття спадщини за законом після смерті сина ОСОБА_3 на користь сестри померлого ОСОБА_2 , що підтверджується її заявою, поданою до Канівської державної нотаріальної контори (а.с. 50).

Відповідач у справі ОСОБА_2 звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини (а.с. 49).

22 лютого 2008 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі № 2-399 (а.с. 59).

Спадкове майно на яке було видано свідоцтво про прийняття спадщини складається з земельної ділянки, площею 3,7872 га, яка розташована на території Попівської сільської ради Канівського району Черкаської області і була надана померлому для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та належала йому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серія ЧР № 102135, виданого Попівською сільською радою 30 вересня 2004 року.

Відповідно до Інформаційної довідки із Спадкового реєстру № 69737102 від 12 серпня 2022 року, після смерті ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , була заведена спадкова справа, у Спадковому реєстрі № 415458385, у нотаріуса № 35 та видано свідоцтво про право на спадщину ВКЕ 890884 від 22 лютого 2008 року, номер в реєстрі нотаріальних дій 2-399, видавник: Канівська державна нотаріальна контора (а.с. 61).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом ВКЕ 890884 від 22 лютого 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за 2-399, ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 002778 від 14 травня 2008 року, що вона є власником земельної ділянки площею 3,7872 га, яка розташована на території Попівської сільської ради Канівського району Черкаської області, цільове призначення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 7122086400:01:001:0277 (а.с. 65).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 305770805 від 25 липня 2022 року (а.с. 14) вбачається, що земельна ділянка кадастровий номер: 7122086400:01:001:0548, площею 3,7872 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса: Черкаська область, Канівський район, сільська рада Попівська, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , державна реєстрація права власності 07 серпня 2018 року.

Під час розгляду справи, районним судом було достовірно встановлено і дану обставину сторони не заперечили, що на день смерті спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його дочка ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_6 ) ІНФОРМАЦІЯ_4 була малолітньою.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Пунктом 2 статті 16 ЦК України передбачено, що визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Стаття 1216 ЦК України передбачає, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 5 статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Обов`язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно встановлено і у статті 1297 ЦК України.

Правових наслідків невиконання такого обов`язку, зокрема у вигляді втрати права на спадщину, положеннями цивільного законодавства не передбачено. Водночас, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якого є нерухоме майно, але не отримав свідоцтва про право на спадщину, не має можливості розпоряджатися таким майном, оскільки у нього немає правовстановлюючого документа на спадкування нерухомого майна.

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України).

У ЦК України закріплено можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).

У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Щодо врахування апеляційним судом висновків Верховного Суду відносно позовної давності у даній категорії справ.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У частині першій статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц (провадження № 61-35779св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 332/4629/15 (провадження № 61-15451св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2021 року у справі № 441/688/18 (провадження № 61-2912св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року в справі № 711/4004/19 (провадження № 61-2485св21) викладено правові висновки, відповідно до яких до правовідносин у справах за позовом спадкоємця, який прийняв спадщину, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним застосовується трирічний строк для звернення до суду за захистом порушеного права, який розпочинає свій відлік з моменту видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину. Момент, з якого особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, пов`язується з датою видачі нотаріусом відповідного свідоцтва.

Водночас у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2020 року у справі № 396/2046/18 (провадження № 61-13411св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 584/639/19 (провадження № 61-10930св20), суд касаційної інстанції дійшов висновків, що цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутися до суду за захистом свого права, а тому підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин немає.

Для встановлення єдиної практики застосування судами положень закону про позовну давність під час розгляду спадкових справ Об`єднана палата Верховного Суду, вбачаючи різний підхід до вирішення вказаного питання палатами Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 05 вересня 2022 року під час розгляду справи справи № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) в своїй постанові надала роз`яснення судам та сформувала єдину практику у підході до вирішення вказаного питання.

Тому, під час перегляду в апеляційній інстанції спору, що виник між сторонами у справі № 697/1191/22, колегія суддів керується та враховує зокрема і висновок Об`єднаної палати Верховного Суду від 05 вересня 2022 року за наслідками розгляду справи № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21).

Отже, перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.

Насамперед, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини - самий факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.

У вищезазначеній постанові від 05 вересня 2022 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду визнав помилковими висновки судів про те, що поданий позов про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним за своєю правовою природоює негаторним і на нього не поширюється позовна давність, оскільки самий факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, підтверджує порушення прав та інтересів цього спадкоємця, саме тому перебіг позовної давності потрібно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців, а у разі якщо спадкоємець, права та інтереси якого порушені видачею такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом.

Факт неотримання позивачем свідоцтва про право на спадщину та невизначення законодавцем строку, протягом якого спадкоємець має оформити свої спадкові права, не може доводити, що у такого спадкоємця не виникло право на позов, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину (на все спадкове майно) іншому із спадкоємців або особі, яка не мала права на спадкування, перешкоджає завершенню оформлення своїх спадкових прав другому із спадкоємців (єдиному спадкоємцю), який не отримав свідоцтва про право на спадщину, а отже свідчить про виникнення у цього спадкоємця права на позов у матеріально-правовому аспекті.

Видача свідоцтва про право на спадщину (на все спадкове майно) одному із спадкоємців унеможливлює завершення оформлення своїх спадкових прав іншим із спадкоємців.

Апеляційний суд враховує, що строк реалізації спадкоємцем спадкових прав - отримання свідоцтва про право на спадщину та строк захисту порушених прав спадкоємця - оспорення свідоцтва про право на спадщину, виданого іншому спадкоємцеві на все спадкове майно або особі, яка не є спадкоємцем, є різними строками і не є взаємозалежними.

Перший строк законодавцем не обмежений і спадкоємець вправі на власний розсуд реалізувати таке право, водночас строк захисту порушеного права обмежений законодавцем у три роки з моменту порушення такого права, чи з моменту, коли особі стало чи мало стати відомо про порушення такого права, та може бути поновлений лише у разі доведення поважності причин його пропуску.

Необмеження спадкоємця у строках оформлення своїх спадкових прав не має наслідком необмеження такої особи у строках захисту порушених спадкових прав.

Положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 ЦК України.

Так, у частині першій статті 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У частині другій статті 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, не згадуються вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Опосередковано межі застосування позовної давності визначаються з урахуванням сутності пред`явленої вимоги. Так, у пункті 96 постанови від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову.

Надаючи оцінку сутності заявленої вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, апеляційний суд враховує висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2022 року та зазначає, що негаторний позов - це позов власника, який фактично володіє майном, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Натомість, в даному випадку видача відповідачеві свідоцтва про право на спадщину не є таким порушенням, що не пов`язане із позбавленням володіння, оскільки факт видачі свідоцтва про право на спадщину (на все спадкове майно) та реєстрація права власності на спадкове майно за одним із спадкоємців створює ситуацію, за якої другий із спадкоємців позбавляється права на спадщину в цілому та не може оформити своє право зокрема.

При цьому, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18)).

Оспорювання свідоцтва відбувається за волею відповідної особи, законодавець не передбачив конструкцію нікчемності свідоцтва, а тому на таку вимогу має поширюватися позовна давність. Тобто правова природа вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину не виключає застосування до неї позовної давності. По своїй суті вимога про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину не може бути ототожнена та/або кваліфікована як негаторний позов.

За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту правта/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України.

Початок перебігу позовної давності за позовами про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину пов`язується з тим моментом, коли спадкоємець дізнався або за усіма об`єктивними обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. У визначенні початкового моменту позовної давності суд повинен виходити з таких критеріїв оцінки поведінки позивача, як добросовісність, розумність та справедливість, закріплених у статті 3 ЦК України, що відповідним чином висуває до кожного учасника цивільних відносин вимоги до обрання поведінки, яка має відповідати поведінці умовного доброго господаря та дбайливого власника. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об`єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій.

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно встановив, що оскаржуване свідоцтво про право на спадщину (все спадкове майно) порушує права позивача як спадкоємця першої черги, яка на момент прийняття спадщини була малолітньою, проте позовна вимога про визнання його частково недійсним та відповідно, похідна вимога про визнання права власності на спадкове майно не підлягає задоволенню в зв`язку зі спливом позовної давності.

Посилання позивача на ту обставину, що оформлення спадкових прав шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину не має строку давності, оскільки необмежене законодавцем у часі в даному випадку, з урахуванням останніх систематизованих висновків Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 є безпідставними. Оскільки, на момент звернення до суду з моменту смерті спадкодавця пройшло вісімнадцять років, а з моменту набуття повноліття позивачкою більше семи років. І хоча, дійсно, права позивачки в даному випадку були порушені, в позовних вимогах слід відмовити з урахуванням пропуску нею строку позовної давності за захист таких прав, оскільки її позов не є негаторним. При цьому, вирішальним у визначенні початку відліку часу, з моменту якого наступило право особи на захист її прав є не звернення до нотаріуса з заявою про отримання свідоцтва на спадщину, а з моменту досягнення особою повноліття, оскільки з висновком Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у таких випадках необхідно рахувати з моменту видачі свідоцтва про право на спадщину. А оскільки на момент видачі відповідного свідоцтва відповідачу, позивачу була малолітньою, право на захист можливого порушеного свого права у неї виникло з моменту досягнення повноліття. При цьому, слід брати до уваги той факт, що на момент виповнення повноліття позивачу було достовірно відомо про смерть спадкодавця, а відтак, захист свого права щодо отримання ймовірного спадкового майна також виникло у ОСОБА_1 саме з моменту досягнення повноліття, ІНФОРМАЦІЯ_5 . Поновляючи строк позовної давності, суд першої інстанції не врахував, що позивач не зверталася з відповідним клопотанням до суду та не просила поновити такий строк ні в позовній заяві, ні під час судового розгляду, а відповідач категорично заперечувала проти поновлення такого строку. Крім того, на застосуванні положень про застосування пропуску строків позовної давності на звернення до суду з позовом наголошувала відповідач і в своїй апеляційній скарзі та зазначила, що районний суд на вказану обставину уваги не звернув.

Крім того, районним судом не враховано, що положення про позовну давність є диспозитивними, а не імперативними в застосуванні, тобто підлягають заявленню в суді (бажано письмово); позовна давність застосовується виключно до ухвалення рішення судом першої інстанції за заявою сторони і суд за власною ініціативою не має права застосовувати позовну давність.

З цього приводу необхідно також враховувати позицію Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції), який наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду; забезпечувати юридичну визначеність і остаточність захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів; запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Таким чином, з урахуванням доводів апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає їх обґрунтованими і такими, що дають підстави для задоволення апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини вказав, щопункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи(Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення підлягає до скасування з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом для захисту своїх прав.

Крім того, скасовуючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів у відповідності до положень статті 141 ЦПК України вирішує питання про розподіл судових витрат у справі.

Оскільки ОСОБА_2 за подачу апеляційної скарги було сплачено 2976 грн. відповідно до квитанції № 19 від 12 січня 2023 року, тому з позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає до стягнення саме вказана сума сплачених судових витрат.

Керуючись ст. ст.367,368,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27 грудня 2022 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Канівська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, визнання права власності на частину спадкового майна відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 2976 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст виготовлено 02 березня 2023 року.

Головуючий В.Г. Бородійчук

Судді О.В. Карпенко

Л.І. Василенко