Постанова

від 22.02.2023 по справі 359/9566/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 359/9566/20 головуючий у суді І інстанції Журавський В.В.

провадження № 22-ц/824/4611/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 лютого 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Лобоцької В.П.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малахов Максим Сергійович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 16 березня 2018 року між нею та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Малаховим М.С., за реєстровим номером 233.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 березня 2018 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,125 га з кадастровим номером 3220881300:04:004:0701, яка розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Вишеньківська сільська рада, с. Вишеньки. Вказаний договір був підписаний від імені ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_3 , а від імені ОСОБА_2 - ОСОБА_4 . Всупереч умовам договору ОСОБА_2 не сплатив грошові кошти за придбану ним земельну ділянку. Натомість ОСОБА_5 власноручно та в присутності нотаріуса написав розписку, якою гарантував в строк до 27 березня 2018 року розрахуватись за придбану земельну ділянку, сплативши грошові кошти у розмірі 25 000 доларів США. Незважаючи на це, позивач не отримала остаточний розрахунок за договором купівлі-продажу земельної ділянки. Під час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки позивач помилялась відносно намірів відповідача, не знала та не могла знати з якою метою відповідач та його представник укладали договір купівлі-продажу. Відповідач навмисно через своїх посередників повідомляв про існування обставин, які насправді не існували, не маючи наміру сплачувати грошові кошти, свідомо замовчував про власні наміри, використовував представників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які діяли на прохання відповідача та з його відома. Таким чином, договір купівлі-продажу був укладений під впливом обману.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд не врахував жоден із доводів позивача, а фактично продекларував їх у рішенні, взагалі не прийняв до уваги свідчення ОСОБА_3 надані нею у судовому засіданні. Задоволене судом клопотання щодо витребування у приватного нотаріуса Малахова М.С. реєстраційної нотаріальної справи №233 не було виконане, позаяк приватний нотаріус відмовлявся отримувати ухвалу суду та три рази змінював місце вчинення нотаріальних дій. Документів нотаріальної справи №233 на запит суду не направив, пояснень на позовну заяву не надав, дійсності укладання договору купівлі-продажу фактично не підтвердив, що підтверджує його особисту зацікавленість. Про однобічність, формалізований підхід, а також зацікавленість у позитивному для відповідача вирішенні справи вказує також те, що суд не взяв до уваги переписку між ОСОБА_6 та свідком і довірителем позивача ОСОБА_3 . Під час надання пояснень в суді ОСОБА_3 мала телефон із сім картою і суд міг ці дані перевірити, так як мав технічну можливість, але цього не зробив. Також, суд відхилив як доказ введення в оману позивача укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 від 05 березня 2018 договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі TOB «Центроміра» про передачу в статутний капітал 100 відсотків нерухомого майна в рахунок внесення спірної земельної ділянки. Зазначений договір є доказом того, що факт введення в обману позивача завчасно і тривало готувався відповідачем з допомогою представників, хоча довіритель відповідача та його представники під час укладення договору запевняли, що оплата відбудеться безпосередньо після його підписання в присутності нотаріуса, але цього не відбулося, і лише тоді ОСОБА_7 написав розписку. При ухваленні оскаржуваного рішення, суд критичного віднісся до тексту розписки написаної ОСОБА_7 . Суд у рішенні зробив помилкову оцінку щодо справжності намірів сторони відповідача в дійсності намірів виконати угоду. Разом з тим, якби відповідач належним чином провів розрахунок з позивачем під час укладення договору-купівлі продажу земельної ділянки, то не було б оформлення розписки ОСОБА_7 та позивач не зверталася б до суду із позовом. Дослідження нотаріальної справи через її відсутність не було проведено. Суд відхилив свідчення ОСОБА_3 і зазначив, що вона під час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки у повній мірі розуміла права та обов`язки, що виникнуть у її довірителя за вказаним договором. Таким чином, суд визначив, що представник апелянта нібито умисно вчинила дії щодо продажі земельної ділянки. Такі висновки суду першої інстанції є помилковими і не узгоджуються із наданими доказами і фактом того, що апелянт - ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3 , остання не бажала і не могла діяти на шкоду своїй рідній дочці.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує про те, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Суд першої інстанції, з урахуванням обставин справи та наявних доказів, дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено,що ОСОБА_1 була власницею земельної ділянки площею 0,1250 га з кадастровим номером 3220881300:04:004:0701, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в Київській області, Бориспільський район, Вишеньківська сільська рада, с. Вишеньки, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №405898, виданого Управлінням земельних ресурсів у Бориспільському районі (а.с.10).

16 березня 2018 року ОСОБА_1 , від імені якої діяла ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , від імені якого діяв ОСОБА_4 , уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Малаховим М.С., зареєстрований в реєстрі за №233. За умовами якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1250 га, кадастровий номер 3220881300:04:004:0701, яка розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Вишеньківська сільська рада, с. Вишеньки (а.с.8-9).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Апеляційний суд по суті погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.20 постанови №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_3 допитана в якості свідка, зазначила, що її дочка ОСОБА_1 мала намір продати належну їй земельну ділянку. У зв`язку з цим, ОСОБА_8 познайомила свідка з покупцями, які оглянули земельну ділянку, та виявили намір її придбати. Під час укладення договору купівлі-продажу в нотаріуса були присутні ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ще одна особа, які вмовляли свідка підписати договір, який вже був готовий. При цьому, ОСОБА_5 пообіцяв написати розписку, яку потім власноручно написав, з зазначенням строку розрахунку за договором.

Аналізуючи показання допитаного у судовому засіданні свідка, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_3 , як представник ОСОБА_1 , під час укладення спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки у повній мірі розуміла права та обов`язки, що виникнуть у її довірителя за вказаним договором.

Апеляційний суд погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

У відповідності до вимог ст. 237, 239 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Згідно оскаржуваного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 березня 2018 рок, а саме п. 4 договору, продаж за домовленістю сторін вчинено за 352 275 грн., які отримані представником продавця від представника покупця до оформлення цього договору у повному обсязі.

Зі змісту зазначеного пункту договору вбачається, що отримання представником позивача коштів за продану земельну ділянку відбулось до оформлення договору, яке не могло бути здійснено без підпису продавця.

Отже, підписуючи договір купівлі-продажу на таких умовах, які є чіткими та не дають можливості двоякого тлумачення, представник позивача, не могла не розуміти, що після його підписання, вона буде позбавлена можливості вимагати здійснення оплати за продану ділянку, оскільки факт підписання нею договору сам по собі свідчить про отримання такої оплати.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18).

Посилаючись на відсутність оплати за договором, позивач не надала суду жодного доказу, який би спростовував презумпцію правомірності правочину в частині отримання оплати до оформлення договору.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо відсутності підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з зазначених позивачем підстав.

Доводи позивача з приводу того, що їй було запропоновано укласти інший договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Центорміра» №013/78, який був укладений 05 березня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , що викликало в неї впевненість в дійсності укладення договору купівлі-продажу та в майбутньому отримання доходів є необґрунтованими, оскільки вказаний письмовий доказ не містить інформації щодо предмета доказування у даній цивільній справі.

ОСОБА_5 , на якого посилається позивач, не є учасником даної справи, жодних вимог до нього позивачем не заявлялось.

Зважаючи на те, що договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі був укладений з ОСОБА_3 , яка діяла від власного імені та у власних інтересах, він ніяким чином не є пов`язаним з оспорюваним договором і ніяким чином не впливає на доведеність позивачем підстав позову, а саме наявності обману зі сторони відповідача.

Посилання позивача на розписку від 16 березня 2018 року (а.с.11), згідно якої ОСОБА_5 зобов`язався до 27 березня 2018 року передати ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 25000 доларів США на виконання договору купівлі-продажу земельної ділянки №ННА884700, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки факт остаточного розрахунку за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16 березня 2018 року зафіксований в змісті оспорюваного договору.

Взяття на себе сторонньою особою зобов`язань здійснити будь-які виплати на виконання оспорюваного договору не спростовує виконання відповідачем п. 4 договору.

Крім того, як було зазначено вище, громадянин ОСОБА_5 не є учасником справи, жодних вимог до нього позивач не заявляла, а, відтак, взяття ним на себе будь-яких зобов`язань за правочином, в якому він не є стороною, не може бути підтвердженням наявності обману зі сторони відповідача.

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 23 лютого 2023 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.