Рішення

від 02.03.2023 по справі 369/6991/20

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/6991/20

Провадження № 2/369/230/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2023 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І.О.,

при секретарі Світлак Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду №4 в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекора Інвест», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Лекора», до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Ньютрейн Корпорейшн» про стягнення боргу,-

ВСТАНОВИВ:

У червні2020року Товариствоз обмеженоювідповідальністю «ЛекораІнвкст» звернулосядо Києво-Святошинськогорайонного судуКиївської областіз позовомдо ОСОБА_1 ,третя особаТовариство зобмеженою відповідальністю«Ньютрейн Корпорейшн»про стягненняборгу. Свої вимоги мотивує тим, що17 травня 2019 року між ТОВ «Лекора Інвест» та ТОВ «Ньютрейн Корпорейшн» було укладено договір поставки № 1705, за умовами якого постачальник зобов`язувався поставляти, а покупець приймати товар та здійснювати його оплату. На виконання вказаного договору з 17 травня 2019 року по 05 липня 2019 року постачальником було відвантажено товар на загальну суму 414724,25 грн. Покупцем за цей період була здійснена часткова оплата отриманого товару на суму 39600,00 грн. Заборгованість ТОВ «Ньютрейн Корпорейшн» перед ТОВ «Лекора Інвест» по оплаті отриманого товару станом на 31 липня 2019 року склала 375124,25 грн. 08 серпня 2019 року Боржником надано Кредитору гарантійний лист про оплату боргу до 29 серпня 2019 року, однак оплата не була здійснена. Крім того, між ТОВ «Лекора Інвест» та ОСОБА_1 28 грудня 2019 року було укладено договір поруки, за яким Поручитель зобов`язувався відповідати перед Кредитором за виконання всіх зобов`язань ТОВ «Ньютрейн Корпорейшн», що виникли з договору № 1705 від 17 травня 2019 року, який був укладений між Кредитором та Боржником.

На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Лекора Інвест» борг в сумі 375124,25 грн та штраф в сумі 93781,06 грн, а всього 468905,31 грн і судові витрати.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 серпня 2020 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

07 липня 2021 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідача адвоката Бєляй В.О. на позовну заяву, відповідно до якого останній зазначив, що наразі відсутня заборгованість в розмірі 375124,25 грн перед позивачем, крім того позивачем не доведено виникнення у відповідача обов`язку з оплати вказаних коштів, позивачем було порушено порядок звернення з вимогами до поручителя, просив суд відмовити в задоволенні позову.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 вересня 2021 року, ухвалою від 15 вересня 2021 року суддею Фінагеєвою І.О. прийнято справу до свого провадження та призначено справу до розгляду.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 листопада 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 вересня 2022 року замінено позивача у справі з ТОВ «Лекора Інвест» на його правонаступника ТОВ «Компанія Лекора»

21 лютого 2022 року до суду від представника відповідача адвоката Бєляй В.О. надійшло клопотання про закриття провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У судове засідання учасники справи не з`явилися. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник позивача через канцелярію суду надав заяву, в якій просив суд розглядати справу без участі позивача та його представника, позов підтримав та просив його задовольнити.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2ст. 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5ст. 268 ЦПК Українидатою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, перевіривши матеріали справи, приходить до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю з огляду на наступне.

Устатті 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Застаттею 125 Конституції Українисудоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першоїстатті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинствацивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

За змістом статті 19 ЦПК України як цивільну юрисдикцію розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці.

У червні 2020 року ТОВ «Лекора Інвест» звернулося до суду з позовом, у якому заявило позов до фізичної особи як поручителя за договором поруки, укладеним на забезпечення виконання зобов`язання за договором поставки, сторонами якого є юридичні особи. Тобто між позивачем та відповідачем наявний спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за договором поставки, сторонами якого є юридичні особи.

Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер, і не може існувати саме по собі.

Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука.

За змістом частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до положень статей 553, 554, 626 ЦК України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем; поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто, договір поруки укладається кредитором і поручителем в забезпечення виконання боржником основного зобов`язання.

Також необхідно зазначити, що відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, названі в статті 4 цього Кодексу, тобто фізичні особи, які не є підприємцями, а випадки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями статті 20 ГПК України (підпункти 5, 10, 14 частини першої статті 20 ГПК України).

Положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Враховуючи викладене, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Такого ж правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), та у постанові від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18).

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За наведених вище обставин, суд приходить до висновку, що розгляд даної справи слід здійснювати за правилами господарського судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної п. 1 ч. 1ст. 255 ЦПК України, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Керуючись п. 1 ч. 1 та ч.ч. 2 і 3 ст.255, ч. 1 ст.256, ст.ст.260,261 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекора Інвест», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Лекора», до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Ньютрейн Корпорейшн» про стягнення боргу, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія Лекора», що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: І.О. Фінагеєва