Постанова

від 01.03.2023 по справі 160/12260/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

01 березня 2023 року м. Дніпросправа № 160/12260/21

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі удового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року (суддя 1-ї інстанції Турова О.М.) в адміністративній справі №160/12260/21 за позовом Комунального некомерційного підприємства "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №6" Дніпровської міської ради до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення,-

ВСТАНОВИВ:

21.07.2021р. Комунальне некомерційне підприємство «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №6» Дніпровської міської ради звернулось до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №259/4.1-12-ФС/186 від 23.12.2020р.; визнання протиправним та скасування постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №259/4.1-12-ФС/187 від 23.12.2020р.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам відповідача, що вимоги припису №33/4.1-12-13 від 19.06.2020р. не були виконані позивачем у повному обсязі, що було встановлено під час перевірки, а отже оскаржені постанови правомірні.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у її задоволенні.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідачем у період з 19.06.2020р. по 20.06.2020р. проведено інспекційне відвідування за додержанням законодавства про працю у КНП «ДЦПМСД №6» ДМР з питань дотримання законодавства при звільненні, за результатами якого складено акт інспекційного відвідування від 19.06.2020р. №33/4.1-12, згідно з яким проведеним інспекційним відвідуванням встановлено ряд порушень трудового законодавства з боку позивача, а саме:

1) на день звільнення працівника КНП «ДЦПМСД №6» ДМР ОСОБА_1 21.02.2020р. (наказ про звільнення від 21.02.2020р. №31-к/тр) останній не видано належно оформлену трудову книжку, чим порушено вимоги ч.1 ст.47 КЗпП України та п.2.5 гл.2, п.4.1, п.6.2 гл.6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 (що підтверджується книгою обліку трудових книжок та вкладишів до них);

2) працівнику ОСОБА_2 при звільненні не в повному обсязі нарахована та виплачена грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, чим порушено вимоги ч.1 ст.83 КЗпП України (згідно з розрахунково-платіжною відомістю за лютий 2020 року, розрахунковим листом за лютий 2020 року, даних особової картки, наказів на відпустку);

3) при звільненні працівнику ОСОБА_2 остаточний розрахунок здійснено несвоєчасно, а саме: працівник звільнена згідно із заявою за власним бажанням 21.02.2020р., а остаточний розрахунок з нею проведено 24.02.2020р., що є порушенням вимог ч.1 ст.116 КЗпП України;

4) ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки виплати КНП «ДЦПМСД №6» ДМР не нараховувався та не виплачений, що є порушенням вимог ч.1 ст.117 КЗпП України.

Акт інспекційного відвідування від 19.06.2020р. №33/4.1-12 підписано керівником КНП «ДЦПМСД №6» ДМР із зауваженнями.

На підставі акта інспекційного відвідування від 19.06.2020р. №33/4.1-12 інспекторами ГУ Держпраці у Дніпропетровській області видано припис про усунення виявлених порушень від 19.06.2020р. №33/4.1-12-13, яким зобов`язано генерального директора КНП «ДЦПМСД №6» ДМР ОСОБА_3 усунути вказані в акті інспекційного відвідування від 19.06.2020р. №33/4.1-12 порушення у строк до 03.07.2020р.

Припис про усунення виявлених порушень від 19.06.2020р. №33/4.1-12-13 направлено на адресу КНП «ДЦПМСД №6» ДМР засобами поштового зв`язку (штрих-кодовий ідентифікатор №4910705090832) та отримано позивачем 08.07.2020р.

13.07.2020р. КНП «ДЦПМСД №6» ДМР подано зауваження на акт інспекційного відвідування від 19.06.2020р. №33/4.1-12 та припис від 19.06.2020р. №33/4.1-12-13, в яких позивачем, зокрема, зауважено про отримання ним означеного припису лише 08.07.2020р., що позбавило КНП «ДЦПМСД №6» ДМР можливості виконати цей припис до 03.07.2020р., а також зазначено, що вручити ОСОБА_2 трудову книжку у день її звільнення видалося неможливим, оскільки остання в односторонньому порядку відмовилася її отримувати, а в подальшому ухилялася від явки до КНП «ДЦПМСД №6» ДМР що б отримати свою трудову книжку; грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки ОСОБА_2 нарахована та виплачена у повному обсязі із урахуванням КНП «ДЦПМСД №6» ДМР всіх днів невикористаних нею відпусток, натомість, інспекторами ГУ Держпраці у Дніпропетровській області в акті від 19.06.2020р. №33/4.1-12-13 не зазначено яка конкретно кількість днів невикористаної працівником відпустки не врахована при остаточному розрахунку з останньою у день її звільнення, та яку конкретно грошову суму має сплатити позивач на її користь; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_2 виплачено останній 13.07.2020р.

Листом ГУ Держпраці у Дніпропетровській області від 20.07.2020р. №635/4.1-12 «Щодо надання відповіді на зауваження» позивача повідомлено, що оскільки згідно з даними офіційного сайту «Укрпошта» за №4910705090832 КНП «ДЦПМСД №6» ДМР отримало акт та припис 08.07.2020р., про що свідчить запис про отримання відправлення, позивачем втрачено право на подання на цей акт зауважень відповідно до п.21 Порядку №823.

У період з 30.10.2020р. по 02.11.2020р. відповідачем проведено інспекційне відвідування стану виконання припису про усунення виявлених порушень від 19.06.2020р. №33/4.1-12-13, за результатами якого складено акт інспекційного відвідування від 02.11.2020р. №259/4.1-12, згідно з яким проведеним інспекційним відвідуванням встановлено, що посадовими особами КНП «ДЦПМСД №6» ДМР вимоги припису від 19.06.2020 №33/4.1-12-13 по терміну виконання - 03.07.2020р. у повному обсязі виконано не було, про стан виконання припису не повідомлено. В ході інспекційного відвідування при перевірці виконання припису встановлено, що припис від 19.06.2020 №33/4.1-12-13 виконаний частково, а саме: виконано в частині повернення трудової книжки (пункт 1 припису виконано) та виплати їй компенсації за 3 дні затримки остаточного розрахунку при звільненні відповідно до платіжного доручення від 13.07.2020р. №964 в сумі 1878,89грн. (пункт 3 припису виконано), однак, інші пункти припису (пункти 2 та 4) залишились не виконаними. Так, відповідно до п.2 припису працівнику при звільненні не в повному обсязі нарахована та виплачена грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, чим порушено вимоги ч.1 ст.83 КЗпП України (згідно з розрахунково-платіжною відомістю за лютий 2020 року, розрахунковим листом за лютий 2020 року, даних особової картки, наказів на відпустку). ОСОБА_2 має право також на додаткову оплачувану щорічну відпустку за безперервну роботу відповідно до п. «н» ст.77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992р. та за особливий характер праці, що передбачено колективним договором. Проте, при звільненні нараховано та виплачено компенсацію тільки за дні щорічної відпустки, без урахування компенсації за додаткові дні відпусток. Отже, пункт 2 припису не виконано. Також не виконано пункт 4 припису, оскільки за весь час затримки по день фактичного розрахунку не нараховано середній заробіток звільненому працівнику. Так, враховуючи у сукупності, що остаточний розрахунок з позивачем здійснено 13.07.2020р., а останній не нараховано та не виплачено середній заробіток за весь час затримки виплати.

На підставі акта інспекційного відвідування від 02.11.2020р. №259/4.1-12 ГУ Держпраці у Дніпропетровській області видано:

- постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №259/4.1-12-ФС/186 від 23.12.2020р., якою на КНП «ДЦПМСД №6» ДМР у зв`язку із невиконанням пункту 2 припису від 19.06.2020 №33/4.1-12-13 та порушенням вимог ч.1 ст.83 КЗпП України через невиплату у повному обсязі грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, включаючи додаткові, колишньому працівнику ОСОБА_2 при звільненні, оскільки відповідно до п.1 наказу про звільнення ОСОБА_2 від 20.01.2020р. №31-к/тр останній доручено виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку та щорічні додаткові в кількості 7 календарних днів, що свідчить тільки про виплату компенсації за основну відпустку без урахування додаткових відпусток, в той час, як ОСОБА_2 згідно з особовою карткою має право на додаткову оплачувану щорічну відпустку за безперервну роботу відповідно до п. «н» ст.77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992р. та за особливий характер праці, що передбачено колективним договором, та що не було враховано при розрахунку компенсації щорічної відпустки, накладено штраф на підставі абз.5 ч.2 ст.265 КЗпП України у сумі 10000,00грн.;

- постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №259/4.1-12-ФС/187 від 23.12.2020р., якою на КНП «ДЦПМСД №6» ДМР у зв`язку із невиконанням пункту 4 припису від 19.06.2020 №33/4.1-12-13 та порушенням вимог ч.1 ст.117 КЗпП України через не нарахування та не виплату звільненому працівнику ОСОБА_2 середнього заробітку за затримку виплати розрахунку при звільненні, оскільки остаточний розрахунок з ОСОБА_2 фактично здійснено 13.07.2020р., а трудова книжка ОСОБА_2 була повернута 02.09.2020р., останній не нараховано та не виплачено середній заробіток за весь час затримки виплати належної їй суми заробітної плати; згідно з наданими документами, наданими під час інспекційного відвідування, остаточний розрахунок при звільненні фактично здійснено 13.07.2020р. згідно з платіжною відомістю від 13.07.2020р. №20071ЗРВ000012912886, але середній заробіток не нарахований, накладено штраф на підставі абз.9 ч.2 ст.265 КЗпП України у сумі 5000,00грн.

Не погодившись із вищевказаними постановами про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції задовольняючи позов дійшов висновку про необґрунтованість спірних рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, спірним к справі є невиконання позивачем всіх вимог припису відповідача, а саме не в повному обсязі нарахована та виплачена грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки звільненому працівнику, чим порушено вимоги ч.1 ст.83 КЗпП України, не нараховано та невиплачене середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку середній заробіток звільненому працівнику, а саме по 13.07.2020р.

Щодо не нарахування та не виплати позивачем звільненому працівнику грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Відповідно до ст. 24 Закону України Про відпустки, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

Відповідно до приписів ст. 83 КЗпП України, разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Як свідчать встановлені обставини справи, спірні постанови прийнято за результатами перевірки щодо виконання припису.

Відповідач стверджує про допущення позивачем цього порушення, з підстав невиплати при звільненні працівника компенсації за додаткову оплачувану щорічну відпустку за безперервну роботу відповідно до п. «н» ст.77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992р. та за особливий характер праці.

Слід зазначити, що акт перевірки від 19.06.2020р. не містить саме визначення про невиплату компенсації за додаткову оплачувану щорічну відпустку за безперервну роботу, а лише зазначено, що не в повному обсязі нараховано та виплачено компенсацію. (а.с. 26).

Припис від 19.06.2020р. містив загальне посилання на порушення позивачем норми ч. 1 ст. 83 КЗпП України. (а.с. 33).

З цих підстав позивач подавав заперечення на акт перевірки.

Проте відповідач перевіряючи виконання вимог припису визначив, що позивач невиплатив при звільненні працівника компенсації за додаткову оплачувану щорічну відпустку за безперервну роботу відповідно до п. «н» ст.77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992р. та за особливий характер праці.

Як свідчать встановлені обставини справи, відповідно до довідки КНП «ДЦПМСД №6» ДМР, ОСОБА_2 працювала у КНП «ДЦПМСД №6» ДМР з 01.11.2011р. по 21.02.2020р., включно. За вказаний період роботи працівнику надавалися:

- основна щорічна відпустка тривалістю 24 календарних днів;

- додаткова щорічна відпустка за особливий характер праці тривалістю 7 календарних днів, передбачена п.3.1.17 Колективного договору;

- додаткова щорічна відпустка за безперервну роботу на посаді понад 3 роки тривалістю 3 календарних дні, передбачена п.3.1.29 Колективного договору.

За періоди роботи з 01.11.2011р. по 31.10.2017р. основні щорічні відпустки та додаткові щорічні відпустки (за особливий характер праці тривалістю 7 календарних днів і за безперервну роботу на посаді понад 3 роки тривалістю 3 календарних дні) ОСОБА_2 використано у повному обсязі.

За період з 01.11.2017р. по 31.10.2018р. основна щорічна відпустка тривалістю 24 календарних днів та додаткова щорічна відпустка за особливий характер праці тривалістю 07 календарних днів використані ОСОБА_2 у повному обсязі відповідно до наказів №72-к/тм, №124-к/тм, №133-к/тм та №133-к/тм і №8-к/тм, відповідно, а додаткова щорічна відпустка за безперервну роботу на посаді понад 3 роки тривалістю 3 календарних дні використана лише частково у кількості 1 календарний день відповідно до наказу №8-к/тм.

Згідно з наказом КНП «ДЦПМСД №6» ДМР від 17.12.2018р. №12-к/тм «З кадрових питань тимчасового строку зберігання» ОСОБА_2 на підставі її заяви від 19.11.2018р. виплачено грошову компенсацію за невикористані 2 календарні дні додаткової щорічної відпустки за безперервну роботу на посаді понад 3 роки за період роботи з 01.11.2017р. по 31.10.2018р., що також підтверджується реєстром виплати заробітної плати КНП «ДЦПМСД №6» ДМР за грудень 218 року та листком-розрахунком отриманої ОСОБА_2 заробітної плати за грудень 2018 року та її складовими, серед яких, зокрема, зазначено виплату компенсації за невикористану відпустку згідно з наказом №12-к/тм у сумі 763,85грн.

Відповідно до вищевказаної довідки КНП «ДЦПМСД №6» ДМР, за період роботи з 01.11.2018р. по 31.10.2019р. основні щорічні відпустки та додаткові щорічні відпустки (за особливий характер праці тривалістю 7 календарних днів і за безперервну роботу на посаді понад 3 роки тривалістю 3 календарних дні) ОСОБА_2 використано у повному обсязі.

За період з 01.11.2019р. по 21.02.2020р. ОСОБА_2 використано основну щорічну відпустку тривалістю 3 календарні дні відповідно до наказу №111-к/тм, а додаткові щорічні відпустки за особливий характер праці і за безперервну роботу на посаді понад 3 роки використано не було.

Згідно до наказу КНП «ДЦПМСД №6» ДМР від 21.02.2020р. №31-к/тр ОСОБА_2 нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку (4 календарні дні) та додаткові щорічні відпустки за особливий характер праці (2 календарні дні) і за безперервну роботу на посаді понад 3 роки (1 календарний день) за період з 01.11.2019р. по 21.02.2020р., сумарно у кількості 7 календарних днів (4+2+1), що підтверджується вищевказаним наказом, листком-розрахунком отриманої ОСОБА_2 заробітної плати за лютий 2018 року та інших виплат при звільненні і їх складовими, серед яких, зокрема, зазначено виплату компенсації за невикористані відпустки згідно з наказом №31-к/тр та платіжним дорученням від 24.02.2020р. №710 про виплату ОСОБА_2 заробітної плати за лютий 2020 року.

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем підтверджено факт нарахування та виплати ОСОБА_2 при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної (основної та додаткової) відпустки, а відповідач в свою чергу не встановив наявність або відсутність у ОСОБА_2 видів відпусток, невикористаних календарних днів щорічної (основної та додаткових (за особливий характер праці тривалістю 7 календарних днів і за безперервну роботу на посаді понад 3 роки тривалістю 3 календарних дні)) відпустки.

Відповідач лише вказав у акті та приписі про дані особової картки працівника, проте жодних посилань та висновків які види відпусток має працівник, які ним використані та щодо яких здійснена або повинна була б бути здійснена відповідачем компенсація, не містить.

Враховуючи зазначене, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем не доведено встановлене порушення та невиконання припису в цій частині позивачем такого.

Щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку звільненому працівнику, по 13.07.2020р.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як свідчать встановлені обставини справи, ОСОБА_2 була звільнена згідно із її заявою за власним бажанням 21.02.2020р. на підставі наказу КНП «ДЦПМСД №6» ДМР від 21.02.2020р. №31-к/тр.

21.02.2020р. був останнім робочим днем працівника, а отже саме 21.02.2020р. позивач мав здійснити виплату такому працівнику всіх належних сум при звільненні.

Проте остаточний розрахунок при звільненні проведено 24.02.2020р., що також встановлено в акті інспекційного відвідування від 19.06.2020р. №33/4.1-12 та підтверджується листком-розрахунком отриманої ОСОБА_2 заробітної плати за лютий 2018 року та інших виплат при звільненні і їх складовими на загальну суму 7441,87грн. та платіжним дорученням від 24.02.2020р. №710.

Таким чином саме 24.02.2020р. позивачем виплачено працівнику всі нараховані суми при звільненні.

Отже, затримка розрахунку при звільненні відбулася у такий час - з 21.02.2020р. по 24.02.2020р.

Позивачем нараховано та виплачено 13.07.2020р. звільненому працівнику, що підтверджується платіжним дорученням від 13.07.2020р. №964, платіжною відомістю від 13.07.2020р. №20071ЗРВ000012912886, середній заробіток за затримку розрахунку.

Є вірними висновки суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача стосовно того, що такий період має становити з 21.02.2020р. по 13.07.2020р., оскільки розрахунок було здійснено з працівником саме 24.02.2020р.

Крім того, доводи відповідача щодо дати (13.07.2020р.) остаточного розрахунку з працівником, суперечать позиції відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачем компенсації за невикористану відпустку звільненому працівнику, оскільки якщо відповідач підтримує таку позицію, то остаточного розрахунку ще не відбулось.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування судового рішення відсутні.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року в адміністративній справі №160/12260/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст 328, 329 КАС України.

Головуючий - суддяН.І. Малиш

суддяН.П. Баранник

суддяА.А. Щербак