Постанова

від 21.02.2023 по справі 640/18535/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2023 рокуЛьвівСправа № 640/18535/18 пров. № А/857/16169/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача:Гінди О.М.,

суддів:Ніколіна В.В., Пліша М.А.,

за участю секретаря судових засідань Юрченко М.М.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2022 року (головуючий суддя: Лунь З.І., місце ухвалення - м. Львів, дата складення повного тексту судового рішення 11.10.2022) у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «ВЕРСУС-ФІНАНС» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне підприємство «ВЕРСУС-ФІНАНС», 08.11.2018 звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 жовтня 2018 року № 0011121401.

Обґрунтовує позов протиправністю висновків Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби щодо порушення позивачем норм Податкового кодексу України, оскільки Приватним підприємством «Версус Фінанс» правомірно відображено в податковій звітності господарські взаємовідносини за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільвер-Буд», Фермерського господарства «АГРОГРАНО», Товариства з обмеженою відповідальністю «Родинне поле», Товариства з обмеженою відповідальністю «Спіріт Компані», Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Магістраль».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2022 року позов задоволено.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно не враховано аргументи контролюючого органу, що первинні документи, які стали підставою для формування витрат ПП «ОККО Бізнес Контракт» за операціями з контрагентами, не можуть вважатися належно оформленими, є лише формально складеними і не надають належних та необхідних правових підстав для легалізації відображених у них господарських операцій. Отже реальність вчинення господарських операцій між ПП «ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ» та ТОВ «СІЛЬВЕР-БУД» (код 40473490), ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО «АГРОГРАНО» (попередня назва СЕЛЯНСЬКЕ (ФЕРМЕРСЬКЕ) ГОСПОДАРСТВО «ЛЮБАВА-І») (код 32314088), ТОВ «РОДИННЕ ПОЛЕ» (код 40269606), ТОВ «СПІРІТ КОМПАНІ» (код 39921401), ТОВ «ЕНЕРГО-МАГІСТРАЛЬ» (код 39447703) відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів.

Позивач, 06.02.2023, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача Франчук Я.Р. в судовому засіданні просив апеляційну скаргу задовольнити, а судове рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача Демчик О.І. у судовому засіданні просила залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 25.04.2018 по 02.07.2018 Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби проведено документальну планову виїзну перевірку Приватного підприємства «ОККО-Бізнес Контракт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2017.

За результатами проведеної перевірки Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби складено акт від 09.07.2018 № 2081/28-10-14-01/33614922, яким встановлено порушення Приватним підприємством «ОККО-Бізнес Контракт», зокрема, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 5 П(С)БО 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, пункту 910 пункту 10, пункту 11 М(С)БО «Дохід», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 228 686 203 грн., у тому числі: за 2015 рік у розмірі 42 410 313 грн., за 2016 рік у розмірі 170 703 332 грн, за 2017 рік у розмірі 15 572 559 грн.

На підставі складеного акту перевірки Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби винесено податкове повідомлення-рішення від 01.08.2018 № 0008601401, яким Приватному підприємству «ОККО-Бізнес Контракт» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 275 255,75 грн, з яких 228 686 203 грн - за основним платежем та 46 569 204,75 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В період з 03.10.2018 по 05.10.2018 Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «ОККО-Бізнес Контракт» з питань зазначених в скарзі Приватного підприємства «ОККО-Бізнес Контракт» до Державної фіскальної служби України (вхідний № 50018/6 від 13.08.2018) на податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 01.08.2018 № 0008601401.

За результатами проведеної перевірки Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби складено акт від 09.10.2018 № 2907/28-10-14-01/33614922, яким встановлено порушення Приватним підприємством ОККО-Бізнес Контракт пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 5 П(С)БО 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, пункту 910 пункту 10, пункту 11 М(С)БО «Дохід», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 228 686 203 грн, у тому числі: за 2015 рік у розмірі 42 410 313 грн, за 2016 рік у розмірі 170 703 332 грн, за 2017 рік у розмірі 15 572 559 грн.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 10.10.2018 № 33237/6/99-99-11-01-02-25 скасовано податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 01.08.2018 № 0008601401 в частині донарахувань до складу доходів повної вартості реалізованих нафтопродуктів комісіонерам (ТОВ «ОККО Схід», ТОВ «ОККО Нафтопродукт», ТОВ «ОККО Рітейл») і у відповідній частині суму штрафу (фінансових) санкцій, а в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

На підставі складеного акту перевірки та рішення про результати розгляду скарги, Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби винесено податкове повідомлення-рішення від 17.10.2018 № 0011121401, яким Приватному підприємству ОККО-Бізнес Контракт збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 18 578 626 грн, з яких 14 862 901 грн. - за основним платежем та 3 715 725 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби спірного податкового повідомлення-рішення стали висновки контролюючого органу про неправомірність задекларованого прибутку за результатами господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільвер-Буд», Фермерським господарством «АГРОГРАНО», Товариством з обмеженою відповідальністю «Родинне поле», Товариством з обмеженою відповідальністю «Спіріт Компані», Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго-Магістраль».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено наявності будь-яких фактів, які б свідчили про обізнаність позивача щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними, так само як і не підтверджено що позивач міг бути обізнаним про такі дії, а на момент укладення договорів із ТОВ «Сільвер-Буд», ФГ «АГРОГРАНО», ТОВ «Родинне поле», ТОВ «Спіріт Компані», ТОВ «Енерго-Магістраль» вказані суб`єкти були зареєстровані в установленому законом порядку, в тому числі як платники податків, що є свідченням визнання контролюючим органом їх статусу платників податків, а саме особи, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному ст.183 ПК України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.2 статті 44 ПК України визначено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за № 860/4153 (зі змінами), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

У свою чергу правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стало невизнання останнім реальності господарських операцій позивача з постачання товарів (нафтопродуктів) на адресу ТОВ «Сільвер-Буд», Фермерського господарства «АГРОГРАНО», ТОВ «Родинне поле», ТОВ «Спіріт Компані» та ТОВ «Енерго-Магістраль».

Так, судом встановлено, що у період, який перевірявся, між ПП «ОККО-Бізнес Контракт», (продавець) та означеними вище контрагентами (покупцями) було укладено низку договорів купівлі-продажу нафтопродуктів, за умовами яких продавець зобов`язується передати покупцю у власність нафтопродукти, а саме: бензин А-95, А-92, Pulls 95, дизельне паливо, Pulls Diesel, СПБТ (скраплений газ), тощо, а покупець зобов`язується отримувати товар та повністю оплачувати вартість (ціну) товару.

Слід зауважити, що ПП «ОККО-Бізнес Контракт» та його контрагентами ТОВ «Сільвер-Буд», Фермерське господарство «АГРОГРАНО» (попередня назва Селянське (фермерське) господарство «Любава-1»), ТОВ «Родинне поле», ТОВ «Спіріт Компані», ТОВ «Енерго-Магістраль» було укладено два типи договорів: купівлі-продажу нафтопродуктів (дрібним гуртом) та купівлі-продажу товарів (з використанням паливних карток/бланків-дозволів). При цьому, з ТОВ «Спіріт Компані» було укладено лише договір № 31ОБКТЛ-2056 купівлі-продажу нафтопродуктів від 14.03.2017 (купівля-продаж товарів з використанням паливних карток).

На підтвердження фактичного виконання вказаних договорів позивачем було надано до суду видаткові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, платіжні доручення та товарно-транспортні накладні.

Покликання апелянта на те, що первинні документи податкового та бухгалтерського обліку за вказаними господарськими операціями мають дефекти форми, змісту або походження, які в силу частини 2 статті 9 Закону № 996-XIV не можуть вважатись належними та допустимими доказами реальності спірних господарських операцій, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються. Оскільки, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2021 року по справі № 640/19745/18, від 10 вересня 2020 року по справі № 640/2722/19 та від 29 жовтня 2019 року по справі №823/1436/13-а.

Суд апеляційної інстанції враховує ту обставину, що решта первинних документів оформлені у відповідності до приписів Закону № 996-XIV та підтверджують фактичне здійснення спірних господарських операцій.

Також, як на підставу для висновків про відсутність реального виконання, передбачених договорами господарських зобов`язань, апелянт посилається на відсутність рахунків-фактур, як доказів оплати товару.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що податковим законодавством не визначено рахунок-фактуру, як обов`язковий первинний документ, оскільки фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за поставлені товари чи надані послуги.

Так само, не доводить факту порушення позивачем податкової дисципліни та не спростовує факту реальності здійснення спірних господарських операцій відсутність окремих довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, на що безпідставно посилається апелянт, як на підставу не підтвердження реальності спірних господарських операцій, оскільки довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей також не є первинним бухгалтерським документом в розумінні статті 9 Закону № 996-XIV, а відтак, наявність або відсутність такого супровідного документу жодним чином не впливає на визначення об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань.

Посилання контролюючого органу в апеляційній скарзі на наявність кримінальних проваджень за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтями 205, 212 Кримінального кодексу України, в яких «фігурують» підприємства-покупці ПП «ОККО Бізнес Контракт», суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, з огляду на те, що відповідачем не надано доказів наявності вироків у таких кримінальних провадженнях, а отримані відомості в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства, на які, як на докази посилається відповідач не відповідають вимогам належності та допустимості, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо доводів апелянта про встановлення невідповідності кількості нафтопродуктів зазначених у видаткових накладних, в актах прийому передачі нафтопродуктів на зберігання та в актах виконаних робіт по послугах зберігання нафтопродуктів, то суд апеляційної інстанції зауважує наступне.

Так, згідно з умовами договорів купівлі-продажу товарів (з використанням паливних карток), які укладені між позивачем та його контрагентами, видача нових бланків-дозволів, замість протермінованих, здійснюється продавцем тільки після надходження грошових коштів від покупця, як оплати за зберігання товарів на новий термін (строк), вказаний у відповідних бланках-дозволах.

Отже, відсутність будь-якої дебіторської заборгованості у наведених контрагентів в розрізі договорів купівлі-продажу товарів з використанням паливних карток перед позивачем є достатнім доказом здійснення зберігання товарів, в тому числі на новий термін (строк), вказаний у відповідних бланках-дозволах.

Факт приймання-передачі бланків-дозволів у відповідних кількостях підтверджено наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі бланків-дозволів.

Пунктом 2.2. договору купівлі-продажу товарів (з використанням паливних карток), що є типовим у всіх аналогічних договорах в розрізі контрагентів, факт передачі товару у власність клієнту (покупцю) підтверджується підписаними уповноваженими представниками обох сторін видаткової накладної (накладної).

Згідно із п.2.14 договору видача (передача) товарів зі зберігання клієнту підтверджується фактом отоварення бланка-дозволу (тобто повернення Продавцю бланка-дозволу в обмін на виданий (переданий) ним товар зі зберігання), що підтверджується касовими чеками POS-терміналів АСЗ (POS-термінал електронне обладнання, призначене для здійснення операцій відпуску товарів (послуг) шляхом використання бланків-дозволів).

В ході проведення перевірки та до матеріалів справи, на підтвердження факту передачі у власність контрагентам нафтопродуктів на виконання умов договорів купівлі-продажу товарів (з використанням паливних карток), позивачем надано належним чином складені видаткові накладні. Контролюючим органом в ході проведення перевірки здійснено аналіз реєстрів трансакцій в електронній формі, в яких зазначено номера бланків-дозволів, дати та місця їх отоварення (місця заправки), що зафіксовано в акті перевірки від 09.10.2018.

Як видно з актів перевірок, відповідач не встановив невідповідності даних щодо обсягів переданого у власність товару (нафтопродуктів) контрагентам, що відображені у видаткових накладних (накладних) обсягам фактичного отоварення бланків дозволів (видача (передача) зі зберігання), в тому числі бланків-дозволів, зберігання товару по яких перебувало на новому терміні такого зберігання по спірних господарських операціях.

Також, відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», позивач, як суб`єкт господарювання, який використовує РРО подає до контролюючих органів по дротових або бездротових каналах зв`язку електронні копії розрахункових документів і фіскальних звітних чеків, які містяться на контрольній стрічці в пам`яті РРО або в пам`яті модемів, які до них приєднані. При цьому, розрахункові документи і фіскальні звітні чеки містять інформацію щодо обсягів здійснених господарських операцій в розрізі виду платежу (готівковка/еквайринг, безготівковий (картки, талони, відомості)), що надає можливість контролюючому органу самостійно встановити обсяги реалізації нафтопродуктів, в тому числі по бланках-дозволах.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що наданими в ході перевірки та до матеріалів справи документами, підтверджено відповідність кількостей придбаних контрагентами нафтопродуктів, кількості переданих нафтопродуктів на зберігання та кількості їх фактичного отоварення (повернення зі зберігання).

Щодо доводів апелянта про відсутність документального підтвердження стосовно встановлення перевізника, суд апеляційної інстанції зазначає.

Так, належне виконання «ОККО-Бізнес Контракт» умов договору № 5 6ОБКДГ- 0395 підтверджено, зокрема, товарно-транспортною накладною № 9045763609 від 26.03.2016, товарно-транспортною накладною № 0000048704 від 09.04.2016, товарно-транспортною накладною № 0000048802 від 12.04.2016, товарно-транспортною накладною № 0000048810 від 13.04.2016, товарно-транспортною накладною № 9046379794 від 15.04.2016, товарно-транспортною накладною № 0000048974 від 20.04.2016; договору № 240БКДГ-0566 - товарно-транспортною накладною № 0000056613 від 23.09.2016, товарно-транспортною накладною № 0000057306 від 05.06.2016, товарно-транспортною накладною № 0000057808 від 13.10.2016, товарно-транспортною накладною № 0000058546 від 26.10.2016, товарно-транспортною накладною № 0000058961 від 02.11.2016, із змісту яких можливо встановити автоперевізника, замовника послуг перевезення, отримувача товарів щодо транспортування товарів реалізованих позивачем.

Крім того, за результатами перевірки контролюючим органом не здійснено будь-яких корегувань задекларованих витрат позивача на перевезення вантажів.

В апеляційній скарзі, контролюючий орган покликається на те, що під час перевірки та з інформаційних баз даних, встановлено неможливість виконання операцій з придбання товарів, послуг наявним трудовим ресурсом контрагентами позивача: ТОВ «Сільвер-Буд», ФГ «АГРОГРАНО» (попередня назва Селянське (фермерське) господарство «Любава-1»), ТОВ «Родинне поле», ТОВ «Спіріт Компані», ТОВ «Енерго-Магістраль», з однієї сторони у яких незначна кількість (зокрема директор і головний бухгалтер в одній особі) працівників, з іншої відсутня необхідна матеріально-технічна база, операції з якими потребують значного обсягу трудових ресурсів, кваліфікованих працівників, а відтак неможливий їх рух за ланцюгом всіх платників податків, які брали участь у здійсненні взаємопов`язаних нереальних господарських операцій.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що податкова інформація, яка є в інформаційно-аналітичних базах щодо контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами має виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 810/3514/17, від 05.08.2021 у справі № 813/5824/15, від 16.09.2020 у справі № 520/4150/19.

За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий орган не доведе зворотне, однак контролюючий орган не надав належних, допустимих та достовірних доказів неможливості виконання контрагентами позивача операцій з придбання товарів.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах від 17.11.2020 у справі № 813/2761/17, від 21.01.2021 у справі № 820/4411/16.

Також, суд апеляційної інстанції зауважує, що для висновку про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган мав би провести зустрічні звірки з метою перевірки підставності формування ними даних податкової звітності, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків Проте, доказів проведення перевірок та/або зустрічних звірок щодо контрагентів позивача контролюючим органом не надано.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що в період здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача подавали податкову звітність, відповідно до вимог ст. 49 ПК України.

Доводи апелянта, що контрагенти позивача не могли (в подальшому) реалізовувати нафтопродукти (пальне) на адресу вже своїх контрагентів (покупців), як обґрунтування «обриву ланцюга постачання», є безпідставними та не обґрунтованими, оскільки відсутність факту реєстрації контрагентами позивача податкових накладних не може бути беззаперечним доказом не здійснення подальшої реалізації придбаного у позивача товару та не спростовує факту придбання контрагентами такого товару у позивача, що мало для останнього відповідні податкові наслідки.

З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з його контрагентом; реальності задекларованих господарських операцій; наявності ділової мети у розглядуваних операціях; добросовісність позивача під час здійснення господарських операцій з його контрагентами та дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідних операцій.

Таким чином, апеляційна скарга Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.

Керуючись ст. ст. 310, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд

постановив:

апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 640/18535/18 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. В. Ніколін М. А. Пліш Повне судове рішення складено 03.03.2023.