Рішення

від 16.02.2023 по справі 754/6662/22

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/1313/23

Справа №754/6662/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2023 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Лісовської О.В.

за участю секретаря - Грей О.О.

представника позивачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Анкор Персонал Україна» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача ТОВ «Анкор Персонал Україна» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка у період з 11.12.2018 року по 13.07.2022 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем на посадах консультанта з підбору персоналу, керівника групи з підбору персоналу. 13.07.2022 року позивачка подала заяву на ім`я директора Товариства про звільнення за власним бажанням. Того ж дня на електронну пошту позивача надійшов наказ про звільнення № 47/к/тр, в якому було зазначено про звільнення позивачки за власним бажанням та виплату компенсації за невикористану чергову щорічну відпустку в кількості 38 календарних днів. Також разом з наказом на електронну адресу позивачки надійшов розрахунковий лист за червень та липень 2022 року. Проте до цього часу розрахунок з позивачкою проведений не був. На підставі викладеного позивачка звертається до суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату у розмірі 55501, 27 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

28.10.2022 року до суду надійшла заява представника позивача про зменшення розміру позовних вимог, у зв`язку із частковою виплатою заборгованості по зарплаті, в якій вона просить суд стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату у розмірі 18691, 59 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

12.12.2022 року до суду надійшла уточнена заява представника позивача про зменшення розміру позовних вимог, у зв`язку із частковою виплатою заборгованості по зарплаті, в якій вона просить суд стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату у розмірі 27546, 59 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

16.02.2023 року до суду надійшов Відзив представника відповідача на позов. Заперечуючи проти задоволення позову, представник відповідача вказує про те, що надані позивачкою докази не підтверджують факт припинення трудових відносин між сторонами, оскільки не завірені належним чином. Відповідно до договору про надання послуг від 02.01.2018 року, укладеного між ТОВ «Анкор Персонал Україна» та ТОВ «Юністафф Україна», останнім надавалися послуги відповідачу, як Замовнику, у сфері бухгалтерського, податкового та кадрового обліку. Відповідно до умов Договору до переліку послуг по розрахунку заробітної плати, що надавались ТОВ «Юністафф Україна», входить, зокрема, розрахунок компенсації під час звільнення, податків тощо, оформлення звільнення працівника. На вимогу представника відповідача ТОВ «Юністафф Україна» не надали запитувані документи щодо роботи, звільнення та розрахунку з позивачем. Так само документи не були надані і на виконання ухвали суду про витребування доказів. Враховуючи недоведеність позовних вимог ОСОБА_2 , представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до вимог ст. 19, 274 ЦПК України справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судовому засіданні представник позивачки підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у своїй заяві просить проводити розгляд справи в його відсутність.

Вислухавши пояснення представника позивачки, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 у період з 11.12.2018 року по 13.07.2022 року перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Анкор Персона Україна» на посадах консультанта з підбору персоналу, керівника групи з підбору персоналу.

13.07.2022 року позивачка подала заяву на ім`я директора Товариства про звільнення за власним бажанням.

13.07.2022 року позивачка ОСОБА_2 була звільнена з займаної посади за власним бажанням, що підтверджується наказом директора ТОВ «Анкор Персонал Україна» № 47/к/тр від 13.07.2022 року.

Відповідно до наказу зазначено про виплату позивачці компенсації за невикористану чергову щорічну відпустку в кількості 38 календарних днів.

Відповідно до наданих позивачці розрахункових листів за червень та липень 2022 року до виплати їй належала сума у розмірі 55501, 27 грн.

У подальшому частина грошових коштів була позивачці виплачена, натомість залишок коштів у розмірі 27546, 59 грн. так і залишився невиплаченим, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За правилами ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Рішенням від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 Конституційного Суду України у справі № 1-5/2012 було визначено, що положення ч. 1ст. 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином Конституційним Судом України було визначено, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом України в постанові від 27 березня 2013 року по справі № 6-15цс13.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Така правова позиція, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов`язковою для всіх судів України, викладена в постанові Верховного Суду України від 29.01.2014 р. у справі № 6-144цс1.

Розрахунок середнього заробітку за весь час затримки проводиться на підставі «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

На день винесення судового рішення, тобто 16.02.2023 року, минуло 156 робочих днів з моменту звільнення.

Таким чином розмір середнього заробітку за затримку розрахунку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 195179, 40 грн. (156 днів х 1251, 15 грн. (середньоденний заробіток).

Враховуючи викладене вище, вимоги діючого законодавства, встановлені у справі обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 є підставними та обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що стосується заперечень представника відповідача, викладених у відзиві, то судом вони до уваги не приймаються, оскільки суперечать встановленим у справі обставинам. У свою чергу позивачкою доведено факт непроведення з нею розрахунку при звільненні у повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2231, 34 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279 ЦПК України, ст. 115, 116, 117 КЗпП України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Анкор Персонал Україна» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Анкор Персонал Україна» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за липень 2022 року у сумі 27954, 59 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.07.2022 року по 16.02.2023 року у сумі 195179, 40 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Анкор Персонал Україна» на користь держави судовий збір у розмірі 2231, 34 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Анкор Персонал Україна», ЄДРПОУ 36218922, адреса: м. Київ, вул.. Жилянська, 31, Бізнес Центр «Capital Hall».

Повний текст рішення виготовлений 02 березня 2023 року.

Суддя О.В.Лісовська