Справа № 473/2815/22
РІШЕННЯ
іменем України
"28" лютого 2023 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,
за участю: секретаря судового засідання Ціліциної О.В., представника позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 , її представника ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Вознесенської міської ради Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Кучерова Наталя Миколаївна, про визнання права власності на майно в порядку спадкування та внесення відомостей до реєстру,
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2022 року ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Н.М., Вознесенської міської ради Миколаївської області про визнання постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії протиправною, визнання права власності на майно в порядку спадкування та внесення відомостей до реєстру.
Ухвалою суддіВознесенського міськрайонногосуду Миколаївськоїобласті від24жовтня 2022року вищевказанапозовна заявабула залишенабез руху,як така,що невідповідала вимогамст.175ЦПК України, а позивачу було надано строк для усунення зазначених в мотивувальній частині ухвали недоліків.
01 листопада 2022 року від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків разом з уточненим позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Вознесенської міської ради Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Кучерова Н.М., про визнання права власності на майно в порядку спадкування та внесення відомостей до реєстру, в якому зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_6 .
Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшли:
- частка житлового будинку по АДРЕСА_1 ;
- частка земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої по АДРЕСА_1 , призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий №4810200000:12:023:0052;
- частка земельної ділянки площею 0,1225 га, розташованої по АДРЕСА_1 , призначеної для ведення особистого селянського господарства, кадастровий №4810200000:12:023:0051.
Позивач є спадкоємцем першої черги за законом, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину після смерті матері шляхом подання відповідної заяви до приватного нотаріуса Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Н.М.
Окрім нього із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Н.М. в якості спадкоємиці за правом представлення (онуки) після смерті ОСОБА_6 звернулася ОСОБА_2 , яка не надала нотаріусу жодних документів, що б підтвердили наявність між нею та спадкодавицею родинних зв`язків. Не здобуто таких доказів й нотаріусом Кучеровою Н.М. під час проведення відповідної перевірки в межах спадкової справи.
Належним чином прийнявши спадщину, ОСОБА_4 звернувся до нотаріуса з приводу її оформлення.
Проте нотаріус Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Кучерова Н.М. відмовила позивачу у вчиненні відповідних нотаріальних дій (видачі свідоцтв про право на спадщину на спадкове майно в цілому) у зв`язку з невизначеністю часток спадкодавиці у праві спільної сумісної власності на частину спадщини (земельні ділянки), а в подальшому у зв`язку з тим, що один з двох спадкоємців, що прийняли спадщину, не надала, а нотаріус - не здобула доказів наявність між нею та спадкодавицею родинних відносин, а також розбіжністю в документації щодо форми спільної власності відносно спадкових земельних ділянок (сумісна чи часткова).
Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_4 просив внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо визнання ОСОБА_6 власницею часток спірних земельних ділянок та визнати за ним право власності на частку житлового будинку по АДРЕСА_1 , а також частку земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої за цією ж адресою, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та частку земельної ділянки площею 0,1225 га, розташованої за цією ж адресою, призначеної для ведення особистого селянського господарства, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 .
Ухвалою суду від 02 листопада 2022 року відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою визначено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання.
16 листопада 2022 року від відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просила відмовити у задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем неправильного способу захисту свого права, оскільки єдиною підставою відмови нотаріуса від оформлення спадщини на користь ОСОБА_4 є невизначеність часток спадкодавиці у праві власності на спірні земельні ділянки. При визначенні вказаних часток в судовому порядку перешкоди в оформленні спадкових прав позивача в нотаріальному порядку будуть усунуті. Водночас просила врахувати, що визнання за позивачем права власності на спадщину в цілому, що відкрилася після смерті ОСОБА_6 , порушить її право (як онуки померлою) на отримання частки спадкового майна за правом представлення.
Ухвалою суду від 05 січня 2023 року витребувано від приватного нотаріуса Вознесенського міського нотаріального округу Кучерової Н.М. копію спадкової справи №7/2020, що була заведена після смерті ОСОБА_6 .
Ухвалою суду від 06 лютого 2023 року закрито підготовче провадження у справі, а справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
В судовому засіданні, яке проводилося без особистої участі позивача ОСОБА_4 , його представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали.
Представник відповідача Вознесенської міської ради Бальцер В.В. в судове засідання не з`явилася, проте в матеріалах справи міститься її заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги визнає повністю.
Третя особа без самостійних вимог приватний нотаріус Кучерова Н.М. в судове засідання не з`явилася, проте в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без її участі.
Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі позивача, представника відповідача, а також третьої особи, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації та доказів про обставини справи, необхідні для вирішення спору.
Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 , її представника ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.
Зокрема судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_6 (а.с. 11, 13).
Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшли:
- частка житлового будинку по АДРЕСА_1 ;
- частка земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої по АДРЕСА_1 , призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий №4810200000:12:023:0052;
- частка земельної ділянки площею 0,1225 га, розташованої по АДРЕСА_1 , призначеної для ведення особистого селянського господарства, кадастровий №4810200000:12:023:0051.
Позивач є спадкоємцем першої черги за законом, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину після смерті матері шляхом подання відповідної заяви до приватного нотаріуса Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Н.М. (а.с. 167)
Окрім нього із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Н.М. в якості спадкоємиці за правом представлення (онуки) після смерті ОСОБА_6 звернулася ОСОБА_2 (а.с. 166), яка не надала нотаріусу усіх відповідних документів, що б підтвердили наявність між нею та спадкодавицею родинних зв`язків (свідоцтва про народження її батька).
Належним чином прийнявши спадщину, ОСОБА_4 звернувся до нотаріуса з приводу її оформлення (а.с. 191).
Проте нотаріус Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Кучерова Н.М. відмовила позивачу у вчиненні відповідних нотаріальних дій (видачі свідоцтв про право на спадщину на спадкове майно в цілому) у зв`язку з невизначеністю часток спадкодавиці у праві спільної сумісної власності на частину спадщини (земельні ділянки), а в подальшому у зв`язку з тим, що один з двох спадкоємців, що прийняли спадщину, не надала, а нотаріус не здобула доказів наявність між нею та спадкодавицею родинних відносин, а також розбіжністю в документації щодо форми спільної власності відносно спадкових земельних ділянок (сумісна чи часткова) (а.с. 91-92, 93-94).
Однак факт належності спадкодавиці спадкового майна, в тому числі її частка в праві спільної власності, знайшов своє повне підтвердження дослідженими в судовому засіданні доказами (щодо кожного об`єкта спадкування):
1) - копією нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 15 листопада 1990 року, реєстр. №1839 (а.с. 16-19), згідно якого ОСОБА_6 придбала у ОСОБА_7 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 ;
- копією довідки КП «Вознесенське МБТІ» від 02 листопада 2020 року №349 (а.с. 34-35), згідно якої ОСОБА_6 є власником частки житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 листопада 1990 року, реєстр. №1839;
2) копією Державного акту на право приватної власності на землю від 15 квітня 1993 року, зареєстрованого в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за №703, виданого на підставі рішення виконкому Вознесенської міської ради від 16 березня 1993 року, №92 (а.с. 36-37), згідно якого ОСОБА_4 та ОСОБА_6 є співвласниками земельної ділянки площею 0,2225 га., розташованої на території Вознесенської міської ради, призначеної для обслуговування житлового будинку та особистого підсобного господарства;
- копією витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 19 листопада 2020 року (а.с. 63-68), згідно якого земельна ділянка площею 0,1000 га, розташована по АДРЕСА_1 , призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий №4810200000:12:023:0052, належить на праві спільної власності в рівних частках (по частці кожному) ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . Правовстановлюючим документом, що підтверджує право власності на це майно є Державний акт від 15 квітня 1993 року, виданий на підставі рішення виконкому Вознесенської міської ради від 16 березня 1993 року, №92;
3) копією Державного акту на право приватної власності на землю від 15 квітня 1993 року, зареєстрованого в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за №703, виданого на підставі рішення виконкому Вознесенської міської ради від 16 березня 1993 року, №92 (а.с. 36-37), згідно якого ОСОБА_4 та ОСОБА_6 є співвласниками земельної ділянки площею 0,2225 га., розташованої на території Вознесенської міської ради, призначеної для обслуговування житлового будинку та особистого підсобного господарства;
- копією витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 19 листопада 2020 року (а.с. 38-43), згідно якого земельна ділянка площею 0,1225 га, розташована по АДРЕСА_1 , призначена для ведення особистого селянського господарства, кадастровий №4810200000:12:023:0051, належить на праві спільної власності в рівних частках (по частці кожному) ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . Правовстановлюючим документом, що підтверджує право власності на це майно є Державний акт від 15 квітня 1993 року, виданий на підставі рішення виконкому Вознесенської міської ради від 16 березня 1993 року, №92.
Таким чином, частка спадкодавиці у праві спільної власності щодо спірних земельних ділянок є визначеною та складає частку цього майна.
Вказане узгоджується з:
- ч. 1 ст. 1226 ЦК України, згідно якої частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах;
- роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у п. 5 постанови від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», згідно яких розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону «Про власність»,ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17,ст. 18,п. 2 ст. 17 Закону «Про власність»);квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім`ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.
Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України. Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормамиКодексу про шлюб та сім`ю. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.
Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч. 1 ст. 1220 ЦК України).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).
Відповідно до ст. 1225 ЦК України (в редакції, чинній на час відкриття спадщини) право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.
До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
Спадкування здійснюється за заповітом, а в разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини - за законом (ст.ст. 1217, 1223 ЦК України).
Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ст. 1222 ЦК України).
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (ч. 1 ст. 1258 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст.. 1261 ЦК України).
Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1266 ЦК України).
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (ч. 1 ст. 1267 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 1268-1270 ЦК України для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець прийняв її в шестимісячний строк в порядку, передбаченому законом, зокрема шляхом подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини.
Судом встановлено, що позивач, як спадкоємець першої черги за законом, належним чином прийняв спадщину після смерті матері.
Також подала відповідну заяву про прийняття спадщини в якості спадкоємиці за правом представлення (онуки) після смерті ОСОБА_6 й відповідачка по справі.
Таким чином, ОСОБА_4 на час розгляду справи відповідно до ч. 1 ст. 1267 ЦК України має право на спадкування частки (половини) спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_6 , тобто по частці спірних житлового будинку та земельних ділянок.
Доводи сторони позивача про наявність у нього права на спадкування цілої частки майна ОСОБА_6 не можуть бути прийняті судом до уваги у зв`язку з наявністю іншої особи, яка обґрунтовано претендує на отримання частини спірного майна в якості спадкоємиці за правом представлення.
Незважаючи на те, що на час розгляду справи відповідачка не може документально довести родинні відносини зі спадкодавицею, проте можливості підтвердження такого факту в адміністративному чи судовому порядку не вичерпані. Зокрема, як вбачається з копії спадкової справи №7/2020, з цією метою нотаріусом зроблено запит до компетентних органів Туркменістану (за місцем народження батька відповідачки), проте відповідь на відповідне звернення ще не надходила.
Водночас, суд критично ставиться до наданих представником позивача в судовому засіданні пояснень про те, що ОСОБА_2 не має кровного споріднення зі спадкодавицею, оскільки з матеріалів спадкової справи №7/2020, а саме копії заяви ОСОБА_8 про прийняття спадщини від 10 липня 2020 року (а.с. 167) та копії заяви ОСОБА_4 про видачу свідоцтва про право на спадщину від 05 серпня 2022 року (а.с. 191) вбачається, що позивач у вказаних заявах визнавав той факт, що крім нього спадкоємицею після смерті ОСОБА_6 є також онука спадкодавиці ОСОБА_2 .
Згідно ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України).
Тобто, саме з моменту відкриття (а не оформлення) спадщини, за умови її належного прийняття, спадщина належить спадкоємцю, а свідоцтво про право на спадщину лише підтверджує статус спадкоємця, як власника майна, перед третіми особами та надає останньому право розпорядження ним.
Позбавлення спадкоємця (який прийняв спадщину) права на спадщину може бути здійснене лише шляхом усунення його від права на спадкування з передбачених законом підстав (ст. 1224 ЦК України).
В іншому випадку таке позбавлення порушуватиме положення ч. 1 ст. 1 до Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Аналогічні норми містяться в національному законодавстві України (ст.. 321 ЦК України).
Що стосується доводів сторони відповідачки про те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту свого права, оскільки правильним та достатнім способом є визначення часток спадкодавця у праві спільної власності, то суд виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що підставою відмови нотаріуса у видачі свідоцтв про право на спадщину на користь позивача є не тільки та не стільки невизначеність часток спадкодавиці у праві спільної сумісної власності на частину спадщини (земельні ділянки), а відсутність необхідних документів, що підтверджують факт родинних відносин між спадкодавицею та одним зі спадкоємців, а також розбіжність в документації щодо форми спільної власності відносно спадкових земельних ділянок (сумісна чи часткова).
Таким чином, визначення часток спадкодавиці у праві спільної власності не надасть позивачу можливість отримати свідоцтва про право на спадщину в нотаріальному порядку.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Разом з тим, спосіб захисту порушеного або невизнаного права повинен бути не лише належним, а й ефективним з метою його практичної реалізації.
Ефективність обраного способу захисту є головним критерієм його обрання. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Обрання конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Подібні висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц).
Суд вважає, що належним та ефективним способом захисту права позивача буде визнання за ним права власності на частку спадщини після смерті ОСОБА_6 .
Вказаний спосіб у повній мірі захищає права ОСОБА_4 , які надає закон спадкоємцю.
Тому вимоги позивача про внесеннязмін доДержавного реєструречових правна нерухомемайно щодовизнання спадкодавиці ОСОБА_6 власницею часток спірнихземельних ділянок(заумови документальногопідтвердження всудовому засіданніправа останньоїна вказанічастки спірногомайна)суд вважаєзайво заявленими,такими,що,з урахуваннямнаявності вимогпро визнанняправа власностів порядкуспадкування,не єправильним таефективним способомзахисту таможуть призвестидо неузгодженостіта суперечностейпід часреєстрації позивачемсвого правана спадщинув органахдержавної реєстраціїречових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Крім цього, Вознесенська міська рада Миколаївської області, за наявності спадкового спору між двома спадкоємцями, не є належним відповідачем у справі.
За такого, позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно в порядку спадкування підлягає частковому задоволенню.
Решта вимог позивача (в тому числі до Вознесенської міської ради та про внесення відомостей до реєстру) задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Кучерова Наталя Миколаївна, про визнання права власності на майно в порядку спадкування задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,уродженцем м.Динау Сурхандар`їнськоїобласті,Узбекистан (ідентифікаційнийномер НОМЕР_1 ), право власності на частку житлового будинку АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Вознесенську Миколаївської області.
Визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,уродженцем м.Динау Сурхандар`їнськоїобласті,Узбекистан (ідентифікаційнийномер НОМЕР_1 ), право власності на частку земельної ділянки площею 0,1000 га., розташованої по АДРЕСА_1 , призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий №4810200000:12:023:0052, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Вознесенську Миколаївської області.
Визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,уродженцем м.Динау Сурхандар`їнськоїобласті,Узбекистан (ідентифікаційнийномер НОМЕР_1 ), право власності на частку земельної ділянки площею 0,1225 га., розташованої по АДРЕСА_1 , призначеної для ведення особистого селянського господарства, кадастровий №4810200000:12:023:0051, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Вознесенську Миколаївської області.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 06 березня 2023 року.
Суддя: О.В. Вуїв
Суд | Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області |
Дата ухвалення рішення | 28.02.2023 |
Оприлюднено | 07.03.2023 |
Номер документу | 109354372 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них: визнання права власності |
Цивільне
Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області
Вуїв О. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні