Рішення

від 22.02.2023 по справі 908/375/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/32/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2023 Справа № 908/375/22

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянув матеріали позовної заяви

За позовом: Приватного підприємства Альфа Люкс (Французький б-р, 22, корп. 2, офіс 3, м. Одеса, 65058; код ЄДРПОУ 37351098, адреса адвоката: пр-т Гагаріна, 12 -А, офіс 1203, м. Одеса, 65039)

До відповідача: Приватного підприємства Максимум V (вул. Перемоги, 2, м.Запоріжжя, 69001; код ЄДРПОУ 36097555)

про стягнення заборгованості у розмірі 707 836,00 грн.,

За участю представників сторін:

Від позивача: Ющенко О.П. (в режимі відеоконференції) - ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВН №1093820 від 03.02.2022;

Від відповідача: не з`явився;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

10.02.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного підприємства Альфа Люкс № б/н від 04.02.2022 (вх. № 422/08-07/22 від 10.02.2022) до Приватного підприємства Максимум V про стягнення суми заборгованості.

10.02.2022 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу №908/375/22 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 15.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/375/22 в порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 5/32/22 та перше судове засідання з розгляду справи по суті у спрощеному позовному провадженні призначено на 09.03.2022 о 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов`язковою.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Ухвалою суду від 17.03.2022, враховуючи те, що судове засідання з розгляду справи по суті 09.03.2022 о 11 год. 00 хв. не відбулося, у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, з метою дотримання принципу рівності сторін та процесуальних прав усіх учасників справи, суд вирішив відкласти розгляд справи по суті, дату та час судового засідання з розгляду справи по суті визначити відповідною ухвалою суду після усунення обставин, які зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах воєнної агресії проти України.

25.01.2023 від Приватного підприємства Альфа Люкс на електрону адресу суду з електронним цифровим підписом надійшло клопотання № б/н від 23.01.2023 (вх. № 1675/08-08/23 від 25.01.2023) про призначення розгляду справи по суті та здійснення розгляду справи за відсутності представника позивача. У випадку визнання судом явки представника позивача у судове засідання обов`язковою, просить забезпечити проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи EasyCon.

Ухвалою суду від 27.01.2023 судове засідання з розгляду справи по суті у спрощеному позовному провадженні призначено на 22.02.2023 о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін, та вирішено вказане судове засідання проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з використанням системи EasyCon. Явку представників сторін визнано обов`язковою.

В судовому засіданні 22.02.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 197, ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 22.02.2023 проводилось в режимі відеоконференцзв`язку і фіксувалось з використанням системи "Електронний суд.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги пояснивши, що на підставі досягнутих між сторонами домовленостей було погоджено зобов`язання з поставки товару. Відповідачем виставлено позивачу рахунки на оплату за поставку антикорозійної стрічки в асортименті на загальну суму 707 836,00 грн. Позивачем здійснено повну оплати вартості погодженого до поставки товару на суму 707 836,00 грн., що підтверджується банківською випискою та відповідними платіжним дорученнями. Однак, відповідач поставку товару на вказану суму не здійснив. Позивачем направлено на адресу відповідача заяву-вимогу щодо поставлення товару впродовж 7 днів з моменту пред`явлення вимоги, та в подальшому направлено лист про повернення грошових коштів б/н від 1.12.2021 у зв`язку з порушенням виконання зобов`язань. Однак, вказані поштові відправлення були повернуті позивачу. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 11, 610, 626, 629 Цивільного кодексу України ст. 193 Господарського кодексу України, позивач просить суд позов задовольнити.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який отримано судом з офіційного сайту Міністерства юстиції України: https://usr.minjust.gov.ua, місцезнаходженням Приватного підприємства Максимум V (код ЄДРПОУ 36097555) є вул. Перемоги, 2, м. Запоріжжя, 69001.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду від 15.02.2022 про відкриття провадження у справі №908/375/22 та від 27.01.2023 про призначення судового засідання з розгляду справи по суті на 22.02.2023 об 12 год. 00 хв. були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що копії ухвал суду від 15.02.2022 про відкриття провадження у справі 908/375/22 та від 27.01.2023 про призначення судового засідання з розгляду справи по суті на 22.02.2023 об 12 год. 00 хв., які направлені судом на адресу відповідача, повернулись до суду відповідно: 05.04.2022 та 02.03.2023 з відміткою АТ «Укрпошта» причина повернення за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Запропонований ухвалами суду від 15.02.2022 та від 27.01.2023 письмовий відзив на позовну заяву та додані до нього документи, відповідач на адресу суду не надіслав, як і доказів повної або часткової оплати суми, заявленої позивачем до стягнення, отже своїми правами, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, не скористався.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи без виклику представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. Аналогічні норми містяться в ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За умовами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України також допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення такого виду договорів.

Положеннями ст. ст. 638, 639 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з ч. 2 ст. 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладання договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП «МАКСИМУМ V» було виставлено ПП «АЛЬФА ЛЮКС» рахунки-фактури на загальну суму 707 836,00 грн., саме: №РФ-210623-1 від 23.06.2021 на суму 396 836,00 грн., № РФ-210623-2 від 23.06.2021 на суму 124 400,00 грн. та № РФ-210720-1 від 20.07.2021 на суму 186 600,00 грн., відповідно до яких відповідач зобов`язався поставити позивачу наступний товар:

- Стрічка антикорозійна бітумно-полімерна, 100 мм, для гідроізоляції труб в кількості

2000 кг, за ціною 62,20 грн./кг та загальною вартістю 124 400,00 грн. (без ПДВ);

- Стрічка антикорозійна бітумно-полімерна, 150 мм, для гідроізоляції труб в кількості

7460 кг, за ціною 62,20 грн./кг та загальною вартістю 464 012,00 грн. (без ПДВ);

- Стрічка антикорозійна бітумно-полімерна, 250 мм, для гідроізоляції труб в кількості

1920 кг, за ціною 62,20 грн./кг та загальною вартістю 119 424,00 грн. (без ПДВ).

На підставі виставлених відповідачем рахунків, позивачем було здійснено оплату на загальну суму 707 836,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 4148 від 25.06.2021 на суму 521 236,00 грн.; № 4375 від 23.07.2021 на суму 186 600,00 грн. та Виписками із банківського рахунку ПП «АЛЬФА ЛЮКС» від 03.02.2022.

Отже, вищезазначені рахунки разом з доказами про їх сплату свідчать про погодження між сторонами правовідносин з поставки товару, його асортименту та кількості.

Судом встановлено, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару, шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб, що породили взаємні права та обов`язки, а саме обов`язок відповідача виразився у поставці товару, а обов`язок позивача оплатити грошові кошти за отриманий товар, на підставі виставленого відповідачем рахунку, а отже дії сторін щодо направлення рахунку-фактури на оплату товару та його оплати засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.

Однак, після проведення позивачем оплати за товар, відповідач поставку товару не здійснив.

Частиною 2 ст. 530 ЦК України, щодо строку (терміну) виконання зобов`язання визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що ПП Альфа Люкс направлено на поштову адресу Приватного підприємства Максимум V: вул. Перемоги, 2, м. Запоріжжя, 69001, заявку-вимогу щодо поставки товару на суму 707 836,00 грн. протягом 7 днів з дати отримання цієї вимоги, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 13.12.2021, поштовою накладною №6501500474123 від 13.12.2021.

Вказаний лист не вручено відповідачу та повернуто позивачу з відміткою АТ «Укрпошта» причина повернення - за закінченням строку зберігання.

Таким чином, у зв`язку з тим, що відповідач ухилився від виконання взятих на себе зобов`язань, а саме не здійснив поставку товару, при цьому отримав у повному обсязі передплату його вартості, то позивач має право вимагати повернення здійсненої передплати.

З матеріалів справи вбачається, ПП Альфа Люкс направлено на поштову адресу ПП Максимум V претензію щодо повернення грошових коштів № б/н від 21.12.2021, у зв`язку з порушенням відповідачем виконання зобов`язань, а саме щодо поставки товару на суму 707 836,00 грн. На підставі викладеного, ПП Альфа Люкс просить ПП Максимум V повернути грошові кошти у розмірі 707 836,00 грн. шляхом здійснення їх безготівково переказу на банківський рахунок позивача впродовж 7 днів з моменту отримання претензії.

Факт направлення вказаної претензії підтверджується описом вкладення у цінний лист від 11.01.2022, поштовою накладною №6503908198399 від 11.01.2022.

Проте, вказана претензія не вручена відповідачу та повернута позивачу з відміткою АТ «Укрпошта» причина повернення адресат відсутній за вказаною адресою.

Враховуючи передбачений ч. 2 ст. 530 ЦК України семиденний строк виконання зобов`язання відповідача щодо повернення грошових коштів та направлення на поштову адресу відповідача претензії про повернення грошових коштів № б/н від 21.12.2021 11.01.2022, суд приходить до висновку, що строк виконання зобов`язання відповідача щодо повернення коштів сплив 18.11.2022.

Суд зазначає, що відповідачем належних та допустимих доказів повернення позивачу грошових коштів в сумі 707 836,00 грн. не надано.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що, заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а сума в розмірі 707 836,00 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються відповідача.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу розмірі 29 000,00 грн.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно зі ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. (ч. 1) За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. (ч. 2)

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3)

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. (ч. 4)

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 161 ГПК України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Як вбачається з позовної заяви № б/н від 04.02.2022, у відповідності до п. 9 ч. 3 ст. 162 ГПК України, ПП Альфа Люкс зазначило, що позивач поніс судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви у розмірі 10 617,54 грн. та 29 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

За змістом статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Зі змісту ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження стягнення суми 29 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката позивачем подано копію договору №29/11/21-к про надання правової допомоги від 29.11.2021, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Консалтингова фірма «ДОМІНАНТА» (далі Виконавець) та Приватним підприємством «Альфа Люкс» (далі - Замовник), відповідно до п.2.1. якого Виконавець зобов`язується надавати юридичні послуги та професійну правничу допомогу Замовнику, що включає в себе:

2.1.1. Формування та подання необхідних вимог, претензій з метою встановлення та фіксації необхідних фактів, як-то факту порушення зобов`язання, встановлення строку виконання зобов`язання, набуття права вимагати здійснену передплату та інше з метою забезпечення підтвердження права Замовника на пред`явлення позову, та вжиття необхідних заходів досудового регулювання спору;

2.1.2. Формування правової позиції, підготовку та подання позову та всього необхідного пакету документів, що є додатками до позову, захист та представлення інтересів Замовника, в тому числі у Господарському суді Запорізької області з питань стягнення коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСИМУМ V» (ідентифікаційний код юридичної особи: 36097555) та здійснення супроводу розгляду справи в суді з обов`язком підготовки всіх необхідних документів (відповіді на відзив, пояснень, клопотань, тощо).

Особу адвоката, що буде надавати правову допомогу Виконавець визначає самостійно із складу своїх працівників. Повноваження адвоката посвідчується ордером.

За умовами п. 5.1. договору вартість послуг за цим договором визначається у формі фіксованого гонорару адвоката в розмірі 29 000,00 грн. за весь комплекс правової допомоги що надається на стадії збирання доказів, підготовки та подання позову та розгляду справи в суді 1-ї інстанції.

Отже в даному випадку розмір гонорару за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, від 20.01.2021 у справі № 357/11023/18.

ПП «Альфа Люкс» згідно рахунку №8 від 28.01.2022 здійснило оплату на користь АО «Консалтингова фірма «ДОМІНАНТА» за надані адвокатські послуги на підставі договору №29/11/21-к від 29.11.2021 в сумі 29 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6311 від 02.02.2022.

В матеріалах справи містяться копія ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВН №1093820 від 03.02.2022, виданого АО «Консалтингова фірма «ДОМІНАНТА» адвокату Ющенко О.П. щодо представництва інтересів у Господарському суді Запорізької області ПП «Альфа Люкс», копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 000242 від 22.12.2017, виданого Ющенко О.П.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вказала колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Викладена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 08.04.2020 у справі №908/2685/19.

У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Верховного Суду від 02.10.2019 № 211/3113/16-ц вказано, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, може братися до уваги, зокрема і вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні.

Окрім того, у постанові Верховного Суду від 09.04.2019 по справі № 826/2689/15, зокрема, також зазначено, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості, а тому сторона не повинна надавати докази на підтвердження обґрунтованості ринкової вартості послуг.

Судом встановлено, що у п. 5.1. договору №29/11/21-к про надання правової допомоги від 29.11.2021 сторони визначили, що вартість послуг за цим договором визначається у формі фіксованого гонорару адвоката в розмірі 29 000,00 грн. за весь комплекс правової допомоги що надається на стадії збирання доказів, підготовки та подання позову та розгляду справи в суді 1-ї інстанції.

Також суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення позивачу суми попередньої оплати за товар в розмірі 707 836,00 грн.

Відповідачем не надано жодних заперечень щодо розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу на суму 29 000,00 грн.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що заявлена до стягнення сума витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 29 000,00 грн. є співмірною у порівнянні з предметом позову про стягнення суми 707 836,00 грн., відповідає критеріям реальності та розумності розміру таких витрат, а отже витрати на правову допомогу адвоката в сумі 29 000,00 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства Максимум V (вул. Перемоги, 2, м.Запоріжжя, 69001; код ЄДРПОУ 36097555) на користь Приватного підприємства Альфа Люкс (Французький б-р, 22, корп. 2, офіс 3, м. Одеса, 65058; код ЄДРПОУ 37351098, адреса адвоката: пр-т Гагаріна, 12 -А, офіс 1203, м. Одеса, 65039) суму в розмірі 707 836 (сімсот сім тисяч вісімсот тридцять шість) грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 10 617 (десять тисяч шістсот сімнадцять) грн. 54 коп. та витрати на професійну правову допомогу в сумі 29 000 (двадцять дев`ять тисяч) грн. 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

Повне рішення складено 27.02.2023.

СуддяК.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.