Рішення

від 02.03.2023 по справі 910/11908/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.03.2023Справа № 910/11908/22 Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДХОЛОД-М"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІННАС ТРЕЙД"

про стягнення 786754,10 грн

представники сторін:

від позивача: Скрипчук О.П.

від відповідача: не з`явився

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОДХОЛОД-М" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІННАС ТРЕЙД" про стягнення 786754,10 грн, з яких: 652500,00 грн - сума попередньої оплати за товар; 130500,00 грн - штраф, згідно п.6.1. договору; 3754,10 грн - проценти за користування коштами згідно п.6.2. договору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки № 91/10 від 27 жовтня 2022 року.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Разом із позовом, Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОДХОЛОД-М" подано до суду заяву по забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДХОЛОД-М" про забезпечення позову відмовлено.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 11.11.2022 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/11908/22, постановив розгляд справи зійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 15.12.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДХОЛОД-М" про участь у судовому засіданні 15.12.2022 в режимі відеоконференції.

Протокольною ухвалою від 15.12.2022 продовжено підготовче провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 18.01.2023.

27.12.2022 від позивача надійшли письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДХОЛОД-М" про участь у судовому засіданні 18.01.2023 в режимі відеоконференції.

Протокольною ухвалою від 18.01.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.02.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДХОЛОД-М" про участь у судовому засіданні 02.02.2023 в режимі відеоконференції.

Протокольною ухвалою від 02.02.2023 відкладено судове засідання по суті на 02.03.2023.

Представник відповідача у судове засідання 02.03.2023 не прибув.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи по суті, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, повідомлення про судові засідання по суті були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення за адресою місцезнаходження відповідача. Однак, відповідач ухвал суду від 18.01.2023, від 02.02.2023 не отримував. Окрім того, ухвала суду про відкриття провадження у справі відповідачем також не отримана та повернута поштовим відділенням зв`язку на адресу суду.

Водночас, суд зазначає, що неотримання відповідачем листів з ухвалами суду є наслідком відсутності волевиявлення останнього щодо його належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розумінні Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.

Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд доходить висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні 02.03.2023 підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

У судовому засіданні 02.03.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на виконання умов договору поставки № 91/10 від 27.10.2022 позивач здійснив попередню оплату у загальній сумі сумі 652500,00 грн (50% вартості товару, погодженого в рахунку № 938 від 27.10.2022 та 50% вартості товару, погодженого в рахунку № 939 від 27.10.2022).

Однак відповідач в порушення укладеного між позивачем та відповідачем договору поставку товару (дизельних електростанцій ) не здійснив, суму попередньої оплати не повернув.

На підставі п. 6.2 договору позивач нарахував за період з 28.10.2022 по 03.11.2022 30% річних за користування чужими грошовими коштами у сумі 3754,10 грн.

Також на підставі п.6.1. договору позивачем нараховано штраф у розмірі 130000,00 грн за порушення строку поставки більше ніж на 2 календарні дні.

Позиція відповідача.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, заперечень проти позову не подав.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Згідно із наданого позивачем у матеріали справи договору поставки № 91/10 від 27.10.2022, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІННАС ТРЕЙД" (постачальник) зобов`язався поставити, а Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОДХОЛОД-М" (покупець) прийняти та оплатити товар на умовах, визначених договором, згідно рахунку-фактури.

За поясненнями позивача, листом від 27.10.2022 відповідачем з електронної пошти zbutvit@ukr.net на електронну адресу працівника позивача olgavavri75@gmail.com був направлений та скріплений печаткою ТОВ "ДІННАС ТРЕЙД" договір поставки № 91/10 від 27.10.2022 та рахунки № 938 від 27.10.2022 та № 939 від 27.10.2022.

27.10.2022 позивачем направлений електронний лист відповідачу на електронну адресу zbutvit@ukr.net з підписаним позивачем договором.

Згідно з п. 2.1 договору вартість товару визначається постачальником в рахунку-фактурі та специфікації до даного договору.

Відповідно до п. 3.1.1. договору товар має бути поставлений постачальником протягом 2 (двох) календарних днів з дати підписання договору. Постачальник своїми силами поставляє товар та проводить роботи з підключення на складі покупця, що розташований за адресою: Волинська обл., м. Нововолинськ, вул. Іваничівське шосе 3. Доставка товару здійснюється авто-транспортом постачальника на об`єкт визначений в п.3.1.1. даного договору.

Товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту передачі товару безпосередньо покупцю або повноважному представнику покупця відповідно до накладної (п. 3.2. договору).

У п. 4.1. договору передбачено, що відповідно до п. 2.1. договору визначено наступні умови оплати в розмірі: 50% від загальної вартості товару, протягом 1 (одного) банківського дня з дати підписання договору; решту 50% від загальної вартості товару, протягом 1 (одного) банківського дня з дати отримання товару на складі покупця.

Листом від 27.10.2022 відповідачем з електронної пошти zbutvit@ukr.net виставив позивачу рахунки на оплату, а саме: № 938 від 27.10.2022 на суму 594000,00 грн та № 939 від 27.10.2022 на суму 711000,00 грн.

27.10.2022 позивач здійснив попередню оплату товару у розмірі 50 % згідно платіжних доручень № 4121 від 27.10.2022 на суму 297000,00 грн та № 4122 від 27.10.2022 на суму 355500,00 грн.

За доводами позивача, відповідачем не було поставлено товар за яким позивачем здійснено попередню оплату.

01.11.2022 позивач направив на адресу відомої електронної пошти відповідача (zbutvit@ukr.net) вимогу вих № 120 про повернення коштів в сумі 652500,00 грн.

Оскільки відповідач вимоги позивача не виконав, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 652500,00 грн попередньої оплати за товар, а також 130500,00 грн штрафу, згідно п.6.1. договору та 3754,10 грн процентів за користування коштами, згідно п.6.2. договору.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч.1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з поставки товару, частково оплаченого позивачем за договором поставки № 91/10 від 27.10.2022.

Як встановлено судом та зазначено позивачем, договір поставки укладений між сторонами шляхом обміну сканованими копіями договору.

Надаючи оцінку наявним у матеріалах справи доказам та обставинам щодо укладення між сторонами поставки № 91/10 від 27.10.2022, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 3 статті 207 ЦК України передбачено, що Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У пункті 10.1. договору сторони погодили, що факсимільні копії та листи, передані електронною поштою мають юридичну силу оригіналу, але протягом двадцяти календарних днів підлягають заміні на екземпляри з оригінальними підписами та відбитками печаток, шляхом надсилання даних документів рекомендованими листами за адресою, вказаною в реквізитах договору або шляхом безпосереднього вручення стороні.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа

Відповідно до ст.7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

З врахуванням вищевикладеного суд зауважує, що електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, повинен мати електронний цифровий підпис.

Згідно з частиною першою статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина друга статті 96 ГПК України).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина третя статті 96 ГПК України).

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (частина четверта статті 96 ГПК України).

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина п`ята статті 96 ГПК України).

Верховний Суд у постанові від 29 січня 2021 року у справі №922/51/20, здійснивши аналіз положень законодавства, зокрема, статей 73, 77, 91, 96 ГПК України, дійшов висновку, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Сторонами не надано у матеріали справи оригіналу договору поставки № 91/10 від 27.10.2022 як і не надано підписаного електронним цифровим підписом (з можливістю ідентифікувати підписантів договору) в розумінні вищенаведених приписів законодавства.

Водночас, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (частина восьма статті 181 Господарського кодексу України).

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Зазначена позиція наведена у постанові Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі №923/831/18.

Як підтверджено матеріалами справи та зазначено самими сторонами між позивачем та відповідачем шляхом електронного листування здійснило обмін сканованими примірниками договору.

Як встановлено судом відповідач, відповідно до умов договору поставки № 91/10 від 27.10.2022, шляхом надсилання електронного листа, виставив позивачу рахунки на оплату № 938 від 27.10.2022 та № 939 від 27.10.2022.

Також згідно із наданих позивачем у матеріали справи платіжними дорученнями, позивач здійснив 50% попередньої оплати вказаних рахунків.

Зважаючи на встановлені обставини, а саме: виконання узгоджених умов договору як зі сторони відповідача (виставлення рахунку), так і зі сторони позивача (50% оплати рахунків), суд дійшов висновку, що договір поставки № 91/10 від 27.10.2022 є укладеним.

Згідно ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

На підставі виставлених рахунків позивач здійснив попередню оплату у розмірі 50% вартості вказаного у рахунках товару, у розмірі 652500,00 грн.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті п. 3.1.1. договору сторони погодили, що товар має бути поставлений постачальником протягом 2 (двох) календарних днів з дати підписання договору.

Таким чином, відповідач зобов`язаний був поставити товар загальною вартістю 1305000,00 грн у строк до 31.10.2022 включно (враховуючи приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Тобто наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

01.11.2022 позивач направив на електронну пошту відповідача (zbutvit@ukr.net) лист про повернення коштів в сумі 652500,00 грн у зв`язку з невиконанням договору поставки.

На підтвердження надсилання вказаного листа позивачем надано роздруківку електронного листа та додатку до нього.

Листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст.7 ЦК України (постанова Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20 (п. 84) та у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 910/15383/21 (п.38) обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов`язань шляхом надіслання електронних листів уже давно став частиною ділових звичаїв в Україні. Відповідно до статей 3, 5, 8 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг" електронні документи вже давно стали частиною ділового обороту та юридична сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Суд дійшов висновку, що направлення листа про повернення коштів в електронному вигляді було прийнятним у відносинах сторін.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Матеріали справи не містять доказів поставки позивачу товару загальною вартістю 1305000,00 грн, як і не містять доказів повернення позивачу 652500,00 грн здійсненої передоплати.

Обставин наведених позивачем у позові відповідач не спростував.

Таким чином, позивач виконав свої зобов`язання, встановлені умовами договору, з перерахування відповідачу 50% попередньої оплати, а відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання з поставки товару в повному обсязі, з огляду на що, за висновками суду, у позивача в силу положень ст. 693 ЦК України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати.

З огляду на вище встановлені судом обставини, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів повернення відповідачем грошових коштів у розмірі 652500,00 грн або поставки товару, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача попередньої оплати у сумі 652500,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення 130500,00 грн штрафу, суд зазначає таке.

Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом з ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

У пункті 6.1 договору сторони погодили, що у випадку порушення строку поставки більш ніж на 2 календарних дні постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого товару.

Оскільки відповідачем допущено прострочення виконання зобов`язання з поставки товару більш ніж на 2 календарних дні, позивач обґрунтовано на підставі пункту 6.1. договору здійснив нарахування штрафу у розмірі 10% від вартості непоставленого товару, що становить 130500,00 грн, а тому позовні вимоги в цій частині суд визнає обґрунтованими.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення 3754,10 грн процентів за користування коштами згідно п.6.2. договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 1, ч. 2 ст. 536 ЦК України).

Відповідно до п. 6.2. договору, керуючись ст. 693 ЦК України сторони домовилися, що якщо постачальник, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти в розмірі 30 % річних відповідно до статті 536 ЦК України від дня одержання суми попередньої оплати від покупця до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Позивач нарахував 30% річних за користування чужими грошовими коштами за період з 28.10.2022 по 03.11.2022.

У постанові Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18 зазначено, що передбачені статтею 536 та частиною третьої статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. При цьому до моменту пред`явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування. Натомість після пред`явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов`язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.

Наведені висновки узгоджуються та відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15.

З урахуванням вказаних висновків Верховного Суду, зважаючи на направлення позивачем відповідачу 01.11.2022 листа про повернення суми попередньої оплати, суд дійшов висновку, що обґрунтованим та правомірним періодом для нарахування 30% річних за користування чужими грошовими коштами є період з 28.10.2022 по 01.11.2022.

За перерахунком суду, розмір 30% річних за користування чужими грошовими коштами становить 2 681,51 грн, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

ВИСНОВКИ СУДУ

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДХОЛОД-М" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІННАС ТРЕЙД", а саме в частині стягнення 652500,00 грн суми попередньої оплати за товар; 130500,00 грн штрафу та 2 681,51 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ч.1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 5000,00 грн гонорару успіху.

Частиною 2 статті 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи: договір про надання правової допомоги від 03.11.2022, укладений між позивачем та адвокатом Скрипчук Ольгою Петрівною, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1-00000010 від 03.11.2022, рахунок-фактуру № 00000010 від 03.11.2022 на суму 5000,00 грн, квитанцію № 03/11 від 03.11.2022 на суму 5000,00 грн.

Повноваження адвоката як представника позивача підтверджені ордером на надання правничої (правової) допомоги серії АС №1047778, виданим на підставі договору від 03.11.2022.

Відповідно до п. 1.1 договору про надання правової допомоги від 03.11.2022 адвокат зобов`язується надати клієнтові правову допомогу у справі з ТОВ ДІННАС ТРЕЙД" про повернення попередньої оплати та стягнення штрафних санкцій.

Згідно з п. 3.2 договору про надання правової допомоги від 03.11.2022 за правову допомогу, передбачену цим договором, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 5000,00 грн.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, суд дійшов висновку, що у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову та заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

При цьому, судом враховано, що розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним (постанова Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 357/11023/18).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт

У відповідності до наведеної норми Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак, відповідачем не надано суду заперечень щодо понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано доказів на спростування їх співмірності.

Також відповідно до п. 3.5. договору за позитивне вирішення справи в суді клієнт сплачує адвокату гонорар успіху в розмірі 5000,00 грн.

Так, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Проаналізувавши умови договору про надання правової допомоги від 03.11.2022, суд дійшов висновку, що визначений у пункті до 3.5 договору гонорар є платою за сам результат, досягнення адвоката та не ставить в залежність від фактично наданих послуг. Зазначений у п.3.5. договору гонорар є додатковою винагородою адвоката, платою за досягнутий адвокатом результат, та є за своєю суттю так званим "гонораром успіху", нарахування та сплата якого залежать від настання певної події.

Чинне законодавство не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування "гонораром успіху" як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, розмір заявленого до стягнення із відповідача у даній справі гонорару успіху в розмірі 5000,00 грн відповідає критерію розумності.

Відповідачем у відповідності до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України не надано заперечень щодо заявленої позивачем до відшкодування суми гонорару успіху та не надано доказів на спростування їх співмірності.

За приписами ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (у даному випадку витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, відсутність клопотання іншої сторони про зменшення витрат на правничу допомогу, оскільки позовні вимоги у даній справі задоволені частково, то суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню витрати позивача на оплату правничої допомоги пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у сумі 4993,18 грн та гонорар успіху у сумі 4993,18 грн.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІННАС ТРЕЙД" (01014, місто Київ, вул.Болсуновська, будинок 13-15, офіс 37, ідентифікаційний код 44876780) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДХОЛОД-М" (45400, Волинська обл., місто Нововолинськ, ВУЛИЦЯ СВ.ВОЛОДИМИРА, будинок 1, ідентифікаційний код 33587784) попередню оплату у сумі 652500,00 грн, штраф у сумі 130500,00 грн, відсотки за користування чужими грошовими коштами у сумі 2 681,51 грн, витрати на правову допомогу у сумі 4993,18 грн, гонорар успіху у сумі 4993,18 грн та витрати зі сплати судового збору 11785,21 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 06.03.2023.

Суддя С.О. Турчин