Постанова

від 21.02.2023 по справі 504/3228/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1545/23

Справа № 504/3228/19

Головуючий у першій інстанції Добров П. В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Дришлюка А.І., Громіка Р.Д.,

при секретарі: Нечитайло А.Ю.,

переглянув у судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Громадської організації Товариства автомобілістів «Гвардієць» на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 23 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Громадської організації Товариства автомобілістів «Гвардієць», ради «Товариства автомобілістів «Гвардієць», ОСОБА_4 про порушення прав членів товариства, визнання незаконними рішень зборів, рішень Ради, стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (далі за текстом - позивачі) звернулися до суду із позовною заявою до Товариства автомобілістів «Гвардієць», ради «Товариства автомобілістів «Гвардієць», ОСОБА_4 про порушення прав членів товариства, визнання незаконними рішень зборів, рішень Ради, стягнення моральної шкоди, у якій просили суд:

визнати незаконним рішення загальних зборів «Товариства автомобілістів «Гвардієць» від 28.02.2010 про затвердження в новій редакції розділу 8 п. 8.4 статуту «Товариства автомобілістів «Гвардієць» щодо правомочності загальних зборів вирішувати винесені на їх розгляд питання в разі присутності на них менше 25% від загальної кількості членів організації;

визнати незаконним рішення загальних зборів «Товариства автомобілістів «Гвардієць» від 26.02.2016 щодо підвищення розміру членських внесків до 60 гривень;

визнати незаконним рішення загальних зборів «Товариства автомобілістів «Гвардієць» від 27.03.2016 про затвердження уповноважених представників в кількості 41 чоловіка;

визнати незаконним рішення ради «Товариства автомобілістів «Гвардієць» від 05.08.2017, в тому числі п. 1 про виключення членів організації в кількості 10 чоловік, п. 2 про втрату права користування послугами організації, в тому числі користування електричною енергією.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 повністю підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити з наступних підстав: рада «Товариства автомобілістів «Гвардієць» та її колишній голова ОСОБА_5 жодного разу не провели та не скликали Загальні Збори. Відповідачі порушують встановлений статутом товариства порядок проведення загальних зборів та кворум, порядок видачі членських квитків, що надає можливість виготовляти протоколи з рішеннями, які згідно з законом не вважаються прийнятими. Також відповідачі не захищали інтереси членів товариства з питання наявності електропостачання, укладають угоди на невигідних умовах, що збільшує витрати позивача. Відповідачі не вчинили дій з оформлення права користування земельною ділянкою, що унеможливлює приватизувати земельну ділянку позивачу, оформити право власності на гараж та укласти окремий договір на електропостачання. Відповідачі не провели передбачену законом для неприбуткових організацій перереєстрацію статуту, що призвело до виключення товариства з реєстру неприбуткових організацій та збільшило податки товариства, а відповідно витрати позивача на забезпечення його діяльності. Відповідачі з порушенням закону, статуту, без повідомлення про збори, заднім числом 05 серпня 2017 року виключили позивача, яка запросила документи щодо підтвердження витрат грошових коштів товариства, з членів товариства за невиконання рішень товариства, які позивач вважає незаконними, а відповідно такими, що не повинні виконуватися.

В судове засідання відповідач ОСОБА_4 та його представник, адвокат Шульга Юлія Іванівна, не з`явились, про час та дату судового засідання були повідомлені належним чином, надали письмове заперечення, у яких просять у задоволенні позовних вимог відмовити з наступних підстав: відповідач стверджує, що у якості правового обґрунтування заявлених вимог та на підтвердження порушення норм діючого законодавства позивачі посилаються на нормі Закону про Товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, який набув чинності 17.06.2018, тобто після прийняття оскаржуваних рішень, та зазначений закон взагалі не регулює відносини та порядок діяльності громадських організації, якою є Товариство автомобілістів «Гвардієць». Також, відповідач вважає, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки відсутнє порушення з боку відповідачів, у тому числі з боку ОСОБА_4 , також відсутня вина у заподіянні моральної шкоди позивачам та позивачами не надано обґрунтування розрахунку розміру моральної шкоди, як і не доведено наявність такої шкоди. Крім того, просить врахувати матеріальне становище та стан здоров`я ОСОБА_4 , який на даний момент є пенсіонером та хворою людиною.

В судове засідання відповідач Голова Ради Громадської організації Товариства автомобілістів «Гвардієць» Ратушняк Микола Миколайович не з`явився, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, надав письмове заперечення, просить у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав пропуску позивачами строку позовної давності, не визначення характеру моральної шкоди.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 23 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Товариства автомобілістів «Гвардієць», ради «Товариства автомобілістів «Гвардієць», ОСОБА_4 про порушення прав членів товариства, визнання незаконними рішень зборів, рішень Ради, стягнення моральної шкоди задоволено частково.

Суд визнав незаконним рішення ради «Товариства автомобілістів «Гвардієць» від 26.02.2016, оформлене протоколом №14, про прийняття рішення у зв`язку із ростом тарифів на електроенергію, воду, електронний зв`язок, послуг та робіт, підвищенням мінімальної заробітної плати найманим співробітникам, офіційним їх працевлаштуванням зі сплатою щомісячних членських внесків про збільшення до 60 грн;

визнав незаконним рішення ради «Товариства автомобілістів «Гвардієць» від 05.08.2017, оформлене протоколом №20, про виключення з членів ТА «Гвардієць» ОСОБА_1 та втрату нею права на користування послугами, які надає товариство своїм членам, зокрема - права на користування електроенергією, яку надає РЕМ для «Товариства автомобілістів «Гвардієць». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач, ГО Товариство автомобілістів «Гвардієць», просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині визнання незаконними рішення ради «Товариства автомобілістів «Гвардієць» від 26.02.2016, оформлене протоколом №14, та рішення ради «Товариства автомобілістів «Гвардієць» від 05.08.2017, оформлене протоколом №20, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовити, мотивуючи тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Сторони про розгляд справи сповіщались належним чином та завчасно, що підтверджено поштовими повідомленнями про отримання ними судових повісток.

Відповідно до ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

21 лютого 2023 року об 13.36 год. у Одеському апеляційному суді зареєстровано клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи у зв`язку із її бажанням особисто приймати участь у судовому розгляді справи.

Однак відповідно до ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, тому колегія суддів прийшла до висновку про залишення поданих клопотань без задоволення.

Від учасників справи відзив впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив. Клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції від сторін також не надходило.

Явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача, ГО Товариство автомобілістів «Гвардієць» задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України, зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Рішення суду першої інстанції переглядається в апеляційному порядку в частини позовних вимог щодо визнання незаконними рішення ради «Товариства автомобілістів «Гвардієць» від 26.02.2016, оформлене протоколом №14, та рішення ради «Товариства автомобілістів «Гвардієць» від 05.08.2017, оформлене протоколом №20.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

У частинах 1, 3, 5 статті 1 Закону України «Про громадське об`єднання» №4572-УІ від 22 березня 2012 року, що набрав законної сили з 01 січня 2013 року, в редакції чинної на час ухвалення рішень ради, які визнаються незаконними, зазначено, що громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

Згідно із частинами 2, 3 та 7 статті 3 Закону України «Про громадське об`єднання» громадські об`єднання утворюються і діють на принципах:

Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об`єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об`єднання або припиненні членства (участі) в ньому.

Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом.

Прозорість, відкритість передбачає право всіх членів (учасників) громадського об`єднання мати вільний доступ до інформації про його діяльність, у тому числі про прийняті громадським об`єднанням рішення та здійснені заходи, а також обов`язок громадського об`єднання забезпечувати такий доступ. Публічність означає, що громадські об`єднання інформують громадськість про свої мету (цілі) та діяльність.

У частині 1 статті 11 Закону України «Про громадське об`єднання» передбачено, що статут громадського об`єднання має містити відомості про: 1) найменування громадського об`єднання та за наявності - скорочене найменування; 2) мету (цілі) та напрями його діяльності; 3) порядок набуття і припинення членства (участі) у громадському об`єднанні, права та обов`язки його членів (учасників); 4) повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління (далі - керівні органи) громадського об`єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об`єднання, та її заміни (для громадських об`єднань, що не мають статусу юридичної особи); 5) періодичність засідань і процедуру прийняття рішень керівними органами громадського об`єднання, у тому числі шляхом використання засобів зв`язку; 6) порядок звітування керівних органів громадського об`єднання перед його членами (учасниками); 7) порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об`єднання та розгляду скарг; 8) джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна громадського об`єднання; 9) порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об`єднання (у разі їх створення громадським об`єднанням, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи); 10) порядок внесення змін до статуту; 11) порядок прийняття рішення щодо саморозпуску або реорганізації громадського об`єднання, а також щодо використання його коштів та іншого майна, що залишилися після саморозпуску, - для громадського об`єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство автомобілістів «Гвардієць», ідентифікаційний код 20998970, було зареєстровано Комінтернівською районною державною адміністрацією Одеської області 10.06.1998, що підтверджується копією Довідки АБ №347797 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Як вбачається з копії виписки із протоколу №1 загальних зборів членів ТА «Гвардієць» від 31.01.2010, прийнято рішення головою ради товариства автомобілістів «Гвардієць» обрано ОСОБА_4 .. Голосували за прийняття рішення 350 осіб.

Згідно із п. 8.1 Статуту громадської організації «Товариство автомобілістів «Гвардієць», зареєстрованого в Чорноморській селищній раді 10.06.1998, вищим органом управління організації є загальні збори її членів, які скликаються не рідше, ніж два рази на рік. Виконавчим органом є рада організації, яка керує діяльністю організації в перервах між зборами. Рада очолюється головою ради. Кількісний склад ради визначається положенням про раду.

Відповідно до п. 8.2 Статуту, до виключної компетенції загальних зборів відноситься, зокрема:

- затвердження статуту та доповнень до нього;

- вибори ради та затвердження положення про неї;

- вибори голови ради;

- затвердження суми внесків.

Згідно із п. 8.3 Статуту, порядок проведення зборів, скликання і голосування визначається регламентом зборів.

У відповідності до п. 8.4 Статуту, збори правомочні приймати рішення, якщо на них представлені не менше 50% членів організації.

Відповідно до п. 8.5 Статуту, рада діє на підставі положення та виконує основні функції, зокрема:

?прийом у члени організації та виключення з неї.

Згідно із п. 8.6 Статуту, засідання ради проводяться щомісяця; рада повноважна приймати рішення у разі присутності 2/3 всього складу ради.

У відповідності до п. 8.8 Статуту, голова здійснює наступні функції, зокрема:

- організує проведення зборів і засідань ради, головує на них;

- відповідає за ведення протоколів зборів і засідань ради;

Пунктом 10.1 Статуту передбачено, що на голову покладається обов`язок повідомити про зміни та доповнення в установчих документах до реєструючого органу у 5-денний строк.

Положення про раду та регламент зборів до суду не надані, з чого суд зробив висновок про їх відсутність на день розгляду справи.

Окремі докази про кількість членів товариства до суду не надані, тому суд виходив із встановленої кількості членів, присутніх на загальних зборах товариства при обранні голови ради, що було у встановленому законом порядку зареєстровано, тобто 350 осіб.

З копії виписки з протоколу №2 загальних зборів членів ТА «Гвардієць» від 28.02.2010 вбачається, що прийнято рішення главу Статуту ТА «Гвардієць» 8, п. 8.4 затвердити в новій редакції: «Загальні збори товариства автомобілістів «Гвардієць» правомочні вирішувати винесені на його розгляд питання, якщо на них присутні не менше, ніж 25% від загальної кількості членів.» Були присутні 293 особи (більше ніж 50% від 350), які всі голосували за прийняття рішення.

Згідно з копією виписки з протоколу №14 загальних зборів членів ТА «Гвардієць» від 26.02.2016, прийнято рішення у зв`язку із ростом тарифів на електроенергію, воду, електронний зв`язок, послуг та робіт, підвищенням мінімальної заробітної плати найманим співробітникам, офіційним їх працевлаштуванням із сплатою щомісячних членських внесків збільшити до 60 грн. Були присутні 58 осіб, голосували за прийняття рішення 34 особи, проти 19 осіб. Утримались 5 осіб.

Виходячи з кворуму 88 осіб (25% від загальної кількості членів, яка встановлена судом як 350 осіб), за якого товариство правомочне вирішувати будь-які питання, рішення загальних зборів членів ТА «Гвардієць» від 26.02.2016, оформлене протоколом №14, прийнято з порушенням п. 8.4 статуту і є незаконним.

Відповідно до копії виписки з протоколу №13 загальних зборів членів ТА «Гвардієць» від 27.03.2016, вирішено: всі подальші загальні збори членів ТА «Гвардієць» вважати легітимними та повноважними, якщо на них будуть присутні як мінімум по 2 члени організацій від кожної з 20 гаражних вулиць. Відібраних уповноважених затвердити списком. Дані про кількість присутніх на зборах, а також про результати голосування у виписці відсутні. Виписка не завірена підписами посадових осіб товариства або голови та секретаря зборів, тому не являється допустимим доказом у справі. За недоведеності факту прийняття рішення суд не може визнати його дійсність.

У відповідності до п. 6.6 Статуту громадської організації «Товариство автомобілістів «Гвардієць», зареєстрованого в Чорноморській селищній раді 10.06.2008, підставою для виключення з членів організації є несплата членських і інших внесків протягом трьох місяців без поважних причин. Пунктом 6.7 Статуту передбачено, що вибуття здійснюється шляхом виключення із списків членів організації, оформляється протоколом засідання органу управління.

Згідно з копією виписки з протоколу №20 засідання ради ТА «Гвардієць» від 05.08.2017, у зв`язку з ігноруванням деякими членами організації положень статуту ТА «Гвардієць» та рішення вищого органу ТА «Гвардієць» - загальних зборів членів організації №14 від 25.02.2017, а також з-за тривалої несплати членських внесків у встановленому загальними зборами розмірі, на підставі глави 6 статуту ТА «Гвардієць», п. 6.6 - виключено з членів ТА «Гвардієць» володільців гаражів: 1. ОСОБА_6 , 2. ОСОБА_7 , 3. ОСОБА_3 , 4. ОСОБА_8 , 5. ОСОБА_9 , 6. ОСОБА_10 , 7. ОСОБА_1 , 8. ОСОБА_2 , 9. ОСОБА_11 , 10. ОСОБА_12 .. У зв`язку з виключенням вищевказаних володільців гаражів із членів ТА «Гвардієць», вони в свою чергу втрачають право на користування послугами, які надає товариство своїм членам, зокрема - право на користування електроенергією, яку надає РЕМ для ТА «Гвардієць». Запропонувати зазначеним володільцям укласти договір на постачання електроенергії у свої гаражі напряму від РЕМ Лиманського району. Дані про кількість присутніх на засіданні ради, а також про результати голосування у виписці відсутні.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що, враховуючи, що відповідачами не доведено правомочність прийняття рішення на засіданні ради ТА «Гвардієць» 05.08.2017, оформленого протоколом №20, а також те, що судом встановлено, що рішення загальних зборів членів ТА «Гвардієць» від 26.02.2016, оформлене протоколом №14, є незаконним, рішення ради ТА «Гвардієць» від 05.08.2017, оформлене протоколом №20, про виключення з членів ТА «Гвардієць» ОСОБА_1 та втрату нею права на користування послугами, які надає товариство своїм членам, зокрема - права на користування електроенергією, яку надає РЕМ для ТА «Гвардієць», визнається незаконним.

Посилання, відповідача, Громадської організації Товариства автомобілістів «Гвардієць», в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що рішення ради «Товариства автомобілістів «Гвардієць» від 26.02.2016, оформлене протоколом №14, та рішення ради «Товариства автомобілістів «Гвардієць» від 05.08.2017, оформлене протоколом №20, прийняти у відповідності до вимог законодавства, а також суд не застосував правила позовної давності, не приймаються до уваги за таких підстав.

Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статі 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, N 303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства - обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011р.) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Проте, позивачами доведено належним чином обґрунтованість підстави позову, а саме, те, що при прийнятті рішення ради «Товариства автомобілістів «Гвардієць» від 26.02.2016, оформлене протоколом №14, та рішення ради «Товариства автомобілістів «Гвардієць» від 05.08.2017, оформлене протоколом №20, був відсутній кворум, тому ці рішення є незаконними. Й, навпаки, відповідачем, ГО Товариство автомобілістів «Гвардієць», не спростовано підстави позову, а саме, не доведено наявність кворуму при прийнятті вказаних рішень.

До спірних правовідносин не можуть бути застосовані правила позовної давності, оскільки за захистом порушених прав та законних інтересів відповідачем, ГО Товариство автомобілістів «Гвардієць» позивачі звертались до суду ще у жовтні 2017 року.

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правової висновок Верховного Суду, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи наведені обставина справи, що мають значення для правильного вирішення спору, наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції з об`єктивністю та достовірністю встановлено, що при прийнятті рішення ради «Товариства автомобілістів «Гвардієць» від 26.02.2016, оформлене протоколом №14, та рішення ради «Товариства автомобілістів «Гвардієць» від 05.08.2017, оформлене протоколом №20, був відсутній кворум, тому ці рішення є незаконними.

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачі мають право на захист свого права у випадку порушення його відповідачем, у даному випадку в судовому засіданні позивачем доведено належним чином, що відповідач, ГО Товариство автомобілістів «Гвардієць», порушив їх права користування електроенергією та іншими комунальними послугами, тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України їх право підлягає судовому захисту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що є законні підстави для задоволення позову частково.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Громадської організації Товариства автомобілістів «Гвардієць» залишити без задоволення, рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 23 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 06 березня 2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік