Постанова

від 01.03.2023 по справі 378/311/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 378/311/15 Головуючий у суді першої інстанції - Гуртовенко Р.В.

Номер провадження № 22-ц/824/4594/2023 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Ставищенського районного суду Київської області від 21 квітня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс-Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2015 року ПАТ КБ «Правекс-Банк» звернулось до суду із вказаним позовом, відповідно до якого просило солідарно стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором №189-002/08Р від 24 березня 2008 року у розмірі 99 374,04 грн, а також понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 24 березня 2008 року між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та відповідачем ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до якого останній у ПАТ КБ «Правекс-Банк» отримав кредит в сумі 55 656 грн. Кредит наданий позичальнику терміном з 24 березня 2008 року до 24 березня 2012 року зі сплатою 17,49 % річних. Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконує, в результаті чого станом на 23 січня 2015 року виникла заборгованість в сумі 99 374,04 грн, в тому числі: сума заборгованості за кредитом - 39 407,39 грн, пеня за прострочення плати по кредиту 55 975,39 грн, прострочені проценти за користування кредитом - 1 691,68 грн, пеня за несвоєчасне погашення процентів 2 399,51 грн.

Вказано, що в якості забезпечення зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір поруки №189-002/08Р від 24 березня 2008 року, відповідно до умов якого поручитель ОСОБА_1 зобов`язалася нести солідарну майнову відповідальність перед позивачем за виконання в повному обсязі договірних зобов`язань ОСОБА_3 , що виникли з зазначеного кредитного договору, змін та доповнень до нього.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заочним рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 21 квітня 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «Правекс-Банк» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість по кредитному договору №189-002/08Р від 24 березня 2008 року в сумі 99 374, 04 грн.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» судовий збір в сумі 993,74 грн.

Ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 05 жовтня 2022 року відмовлено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Ставищенського районного суду Київської області від 21 квітня 2015 року, а також відмовлено у задоволенні вказаної заяви про перегляд заочного рішення Ставищенського районного суду Київської області від 21 квітня 2015 року.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що договір поруки є припиненим в порядку ч.4 ст.559 ЦК України з 24 вересня 2012 року (через шість місяців після 24 березня 2012 року) у зв`язку із чим стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_1 є безпідставним.

Апелянт наголошує, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. З огляду на викладене, порука є строковим зобов`язанням і незалежно від того встановлено її строк договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора.

Апелянт вважає, що позовну заяву банком було подано до суду в той період часу, коли поруки вже була припинена, тобто з пропуском шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просив скасувати заочне рішення Ставищенського районного суду Київської області від 21 квітня 2015 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_1 та відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині у зв`язку із припиненням дії договору поруки.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 24 березня 2008 року між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №189-002/08Р, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 55 656 грн з терміном з 24 березня 2008 року до 24 березня 2012 року зі сплатою 17,49 % річних (а.с.7-9).

Відповідно до положень п.4.4 вказано кредитного договору сторони погодили, що позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом рівними частинами в сумі 1 160 грн щомісяця до 10 числа наступного місяця.

В якості забезпечення зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір поруки №189-002/08Р від 24 березня 2008 року, відповідно до умов якого поручитель зобов`язався нести солідарну майнову відповідальність перед кредитором за виконання в повному обсязі зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором №189-002/08Р від 24 березня 2008 року та можливих змін та доповнень до нього щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом у строк до 24 березня 2012 року у розмірі 55 656 грн та будь-якого збільшення цієї суми, яке прямо передбачено умовами кредитного договору, відшкодування збитків та іншої заборгованості (а.с.15).

Відповідно до положень п.1.3 вказаного договору поруки поручитель дає свою згоду на збільшення розміру забезпеченого порукою за цим договором зобов`язання позичальника, що може виникнути в майбутньому, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, у випадку внесення позичальником та кредитором змін та доповнень до кредитного договору, змін до кредитного договору та/або до даного договору кредитором в односторонньому порядку.

Відповідно до положень п.4.1 вказаного договору поруки сторони передбачили, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 24 березня 2015 року.

Крім того, 22 грудня 2009 року між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору №189-002/08Р від 24 березня 2008 року (а.с.14).

Судом першої інстанції було встановлено, що ПАТ КБ «Правекс-Банк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 23 січня 2015 року має заборгованість в сумі 99 374,04 грн, в тому числі: сума заборгованості за кредитом - 39 407,39 грн, пеня за прострочення плати по кредиту 55 975,39 грн, прострочені проценти за користування кредитом - 1 691,68 грн, пеня за несвоєчасне погашення процентів 2 399,51 грн (а.с.16-17).

Враховуючи зазначені встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність заявлених позовних вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя, а тому задовольнив позов в повному обсязі.

Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції в оскаржуваній апелянтом частині з огляду на наступне.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.

Так, апелянт оскаржує судове рішення лише в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 як з поручителя за кредитним договором, тому саме в цій частині підлягає перегляду оскаржуване судове рішення.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ч.1 ст.546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права, кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з названою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, потрібно сформулювати висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зазначила:

"36. Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у зазначеній редакції, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 62), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 76), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 59), а також постанову Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15)".

Отже, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.

Отже, порука є строковим зобов`язанням, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив призводить до припинення певного суб`єктивного права кредитора.

Вказані правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 29 листопада 2022 року у справі №446/229/20 (провадження № 61-5962св22).

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено, що сторони погодили дію договору поруки.

Так, відповідно до положень п.4.1 вказаного договору поруки від 24 березня 2008 року, сторони передбачили, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 24 березня 2015 року.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач, відповідно до вимог закону, звернувся до суду першої інстанції із позовною заявою в березні 2015 року, тобто в межах дії договору поруки.

Таким чином, доводи апеляційної скарги стосуються випадків, коли сторони не обумовили строк дії договору поруки, а тому апеляційним судом сприймаються критично.

Із вказаних підстав апеляційний суд вважає нерелевантним посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №200/15135/14-ц, оскільки у вказаній справі не було чітко встановлено строку дії поруки, а тому й підлягали до застосування положення ч.4 ст.559 ЦК України щодо шестимісячного строку пред`явлення вимоги до поручителя.

Разом з тим, дослідивши матеріали справи, апеляційним судом було встановлено, що 22 грудня 2009 року між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору №189-002/08Р від 24 березня 2008 року (а.с.14).

Так, відповідно до положень п.2 вказаного вище договору вказано, що з метою проведення реструктуризації простроченої заборгованості позичальника сторони домовились викласти п.1.2 кредитного договору у наступній редакції: «1.2 Кредит надається позичальникові у строк з 24 березня 2008 року до 10 липня 2008 року зі сплатою 17,49 відсотків річних, з 11 липня 2008 року до10 вересня 2008 року зі сплатою 20,49 відсотків річних, з 11 вересня 2008 року до 10 жовтня 2008 року зі сплатою 23,49 відсотків річних, з 11 жовтня 2008 року до 10 листопада 2008 року зі сплатою 26,49 відсотків річних, з 11 листопада 2008 року до 30 червня 2009 року зі сплатою 29,49 відсотків річних, з 01 липня 2009 року до 30 листопада 2009 року зі сплатою 21 відсотка річних, з 01 грудня 2009 року до 24 березня 2012 року зі сплатою 19 відсотків річних.

Крім того, п.4.4 вказаного кредитного договору викладено у наступній редакції: «позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом щомісяця до 10 числа наступного місяця включно шляхом внесення коштів, з 11 грудня 2009 року згідно наступного графіку погашення кредиту: з 11 грудня 2009 року до 10 травня 2010 року - 0 грн, з 11 травня 2010 року до 10 лютого 2012 року - 1794 грн, з 11 лютого 2012 року до 24 березня 2012 року - 1795,14 грн».

Порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша та друга статті 553 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зміна договору - це трансформація будь-якої або декількох умов, які складають зміст договору.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).

Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України).

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає у разі: підвищення розміру процентів; відстрочення, розстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки та періоду її нарахування, навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або за відсутності відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19), а також у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 489/6127/15-ц (провадження № 61-16083св20).

Закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких інших умов основного договору. Згода поручителя може бути висловлена у будь-якій формі, зокрема, й письмового повідомлення, додаткової угоди тощо.

У разі, якщо в договорі поруки передбачена, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору є результатом досягнення певної домовленості між сторонами (банком і поручителем), а отже, поручитель дав згоду на зміну у майбутньому основного зобов`язання.

Указане узгоджується з висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 757/4111/13-ц (провадження № 61-37688сво18).

Разом з тим, в даній справі, яка переглядається, в договорі поруки зазначається лише про згоду поручителя на зміни та доповнення, що будуть укладені у майбутньому (п.1.3 договору поруки від 24 березня 2008 року).

Тобто не зазначено про те, що зміна та доповнення умов основного договору повинні здійснюватися без повідомлення про це поручителя і не свідчать про відмову поручителя від узгодження можливих змін.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 26 вересня 2012 року у справі № 6-100цс12 і ця позиція не змінювалася.

Верховний Суду України у вищевказаній постанові вказав, що зазначення в договорі поруки про можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати не звільняє сторони основного зобов`язання від узгодження цих змін із поручителем, оскільки договором не передбачено, що такі зміни проводяться без їх узгодження (додаткового повідомлення).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово також зазначила про необхідність повідомлення поручителя про зміну основного зобов`язання, якщо сторони не узгодили, що зміна відбувається автоматично і не потребує укладення між сторонами будь-якої додаткової угоди/договору про внесення змін до цього договору у постановах від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18, провадження № 12-7 гс 20, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20) зазначено, що за правилами, передбаченими абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Настання правових наслідків, зумовлених вчиненням особою одностороннього правочину, для інших осіб пов`язане з дотриманням вимог щодо вчинення його у відповідній формі, обумовленій законом, та його реалізацією шляхом доведення цього правочину до відома зацікавлених осіб. Приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Вказане також узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 461/2992/15-ц (провадження № 61-20352 св 21).

Разом з тим, доказів того, що вказані зміни до основного зобов`язання були узгоджені із поручителем ОСОБА_1 матеріали справи не містять й позивачем надано не було.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку, що укладеним договором про внесення змін та доповнень до кредитного договору №189-002/08Р від 24 березня 2008 року було збільшено обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_1 за кредитним договором й остання своєї згоди на таке збільшення відповідальності не надавала, а тому до застосування підлягають положення ч.1 ст.559 ЦК України, де вказано, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до положень ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Оскільки за подачу апеляційної скарги апелянт сплатив судовий збір у розмірі 1 490,61 грн, то суд апеляційної інстанції стягує вказану суму судового збору з позивача на користь апелянта.

Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Заочне рішення Ставищенського районного суду Київської області від 21 квітня 2015 року скасувати в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по кредитному договору №189-002/08Р від 24 березня 2008 року в сумі 99 374, 04 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення, який у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс-Банк» про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс-Банк» (ЄДРПОУ 14360920, 02121, м. Київ, Кловський узвіз, 9/2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1 490,61 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.

Судді :

М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв