Постанова

від 22.02.2023 по справі 673/37/19

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 673/37/19

Провадження № 22-ц/4820/331/23

Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Цугель А.О.

за участю відповідача-позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , представника позивачки-відповідачки ОСОБА_3 ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №673/37/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 16 листопада 2022 року (суддя Галиш І.Б., повне судове рішення складено 25 листопада 2022 року) у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.

Заслухавши доповідача, пояснення учасника справи, представників учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справ, суд

в с т а н о в и в:

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_3 вказувала, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22.01.2018 розірвано шлюб між нею та ОСОБА_1 . За період шлюбу сторони набули у спільну сумісну власність майно, що є об`єктом поділу, а саме: транспортний засіб марки «ВАЗ 21043», 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ; транспортний засіб марки «САНТЕЙ 750-231», 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_2 ; земельну ділянку кадастровий номер 6824455100:01:015:0274, площа 0,1571 га, адреса: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку кадастровий номер 6824455100:01:015:0273, площа 1,1392 га, адреса: АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення загальною площею 1067,85 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вищезазначене майно зареєстроване за ОСОБА_1 , який добровільно це майно розділити відмовляється.

Зважаючи на викладене, позивачка просила суд визнати транспортний засіб марки «ВАЗ 21049» 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 ; транспортний засіб марки «САНТЕЙ 750-231», 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 ; земельну ділянку кадастровий номер 6824455100:01:015:0274, площею 0,1571 га, адреса: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку кадастровий номер 6824455100:01:015:0273, площею 1,1392 га, адреса: АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення загальною площею 1067,85 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Здійснити поділ спільного майна подружжя: - виділивши у власність ОСОБА_3 по частині: транспортного засобу марки «ВАЗ 21043», 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 ; транспортного засобу марки «САНТЕЙ 750-231», 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_5 ; земельної ділянки кадастровий номер 6824455100:01:015:0274, площею 0,1571 га, адреса: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки кадастровий номер 6824455100:01:015:0273, площею 1,1392 га, адреса: АДРЕСА_1 ; нежитлового приміщення загальною площею 1067,85 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- виділивши у власність ОСОБА_1 по частині: транспортного засобу марки «ВАЗ 21043», 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 ; транспортного засобу марки «САНТЕЙ 750-231», 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_5 ; земельної ділянки кадастровий номер 6824455100:01:015:0274, площею 0,1571 га, адреса: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки кадастровий номер 6824455100:01:015:0273, площею 1,1392 га, адреса: АДРЕСА_1 ; нежитлового приміщення загальною площею 1067,85 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В квітні 2019 року ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву, яку 10.10.2019 уточнив та вказував, що з 25.08.2010 до 22.02.2018 він перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , подружжя вело спільне господарство, займалось спільним бізнесом, було відкрито 4 торгових точки. В період з 2013 року по 2015 рік для придбання товару на торгові точки ОСОБА_1 було взято кредити в банках: ПАТ «Ідея-Банк», ПАТ «ПУМ Банк», АТ «Дельта-Банк», АТ «Банк Ренесанс Капітал», ПАТ «Сбербанк» на загальну суму близько 300 000 грн, відповідачка за зустрічним позовом також брала кредити у АТ «Дельта Банк», АТ «ВТБ Банк», АТ «Альфа Банк» на суму 170000 грн. Під час продажу товару з торгових точок, економічної кризи в державі, та зниження платоспроможності населення, погашення кредитів стало проблемним, тому протягом 2014-2016 років сторони позичили у ОСОБА_5 : 24.02.2014 - 100 000 грн, 20.11.2015 і 17.01.2016 ще відповідно 300000 грн та 20 000 грн.

Як зазначає позивач за зустрічним позовом, ці кошти були використані на потреби сім`ї: на погашення кредитів та придбання товарів. Також, для погашення кредитів були продані автомобілі, в тому числі кредитні: «Хундай - IX 35 д.н.з. НОМЕР_6 , «ВАЗ 21043» д.н.з. НОМЕР_7 та автопричіп «САНТЕЙ» 750-231 2013 року випуску д.н.з НОМЕР_2 , «ЗАЗ Ланос» 2011 року випуску д.н.з. НОМЕР_8 . ОСОБА_1 посилається на те, що частково позику ОСОБА_5 він погасив та на даний час сума неповернутої позики становить 366000 грн.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 просив суд замінити боржника у зобов`язанні за договором позики, укладеному 24.02.2014 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 щодо повернення частини неповернутого боргу, перевівши цю частину боргу, яка становить 23000 грн з боржника ОСОБА_1 на ОСОБА_3 ; замінити боржника у зобов`язанні за договорами позики, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 20.11.2015 про повернення частини неповернутого боргу, перевівши цю частину боргу, яка становить 150 000 грн з боржника ОСОБА_1 на ОСОБА_3 ; замінити боржника у зобов`язанні за договором позики, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 17.01.2016 щодо повернення частини неповернутого боргу, перевівши цю частину боргу, яка становить 10 000 грн, з боржника ОСОБА_1 на ОСОБА_3 .

Ухвалою Старосинявського районного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2019 року зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя прийнято до спільного розгляду та об`єднано із первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

06.11.2019 ОСОБА_3 подала до суду заяву про зменшення позовних вимог та просила суд:

- визнати транспортний засіб марки «САНТЕЙ 750-231», 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_5 ; земельну ділянку кадастровий номер 6824455100:01:015:0274, площею 0,1571 га, адреса: АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення загальною площею 548,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

- здійснити поділ спільного майна подружжя: - виділивши у власність ОСОБА_3 по частині: транспортного засобу марки «САНТЕЙ 750-231», 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_5 ; земельної ділянки кадастровий номер 6824455100:01:015:0274, площею 0,1571 га, адреса: АДРЕСА_1 ; нежитлового приміщення загальною площею 548,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- виділивши у власність ОСОБА_1 по частині: транспортного засобу марки «САНТЕЙ 750-231», 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_5 ; земельної ділянки кадастровий номер 6824455100:01:015:0274 площею 0,1571 га, адреса: АДРЕСА_1 ; нежитлового приміщення загальною площею 548,4 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, ОСОБА_3 просила суд залишити без розгляду її позовні вимоги в частині поділу транспортного засобу марки «ВАЗ 21049» 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 та земельної ділянки кадастровий номер 6824455100:01:015:0273, площею 1,1392 га, адреса: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Старосинявського районного суду Хмельницької області від 06 листопада 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 щодо поділу спільного майна подружжя: транспортного засобу марки «ВАЗ 21049» 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 та земельної ділянки кадастровий номер 6824455100:01:015:0273, площею 1,1392 га, адреса: АДРЕСА_1 залишено без розгляду.

Ухвалою Старосинявського районного суду Хмельницької області від 06 листопада 2019 року по справі призначено автотоварознавчу експертизу та на період проведення експертизи провадження у справі зупинено.

Ухвалою Старосинявського районного суду Хмельницької області від 25 березня 2021 року по справі №673/37/19 поновлено провадження.

Ухвалою Старосинявського районного суду Хмельницької області від 13 квітня 2021 року по справі призначено оціночно-земельну та оціночно-будівельну експертизу і на період проведення експертизи провадження у справі зупинено.

Ухвалою Старосинявського районного суду Хмельницької області від 01 листопада 2021 року по справі №673/37/19 поновлено провадження.

15 грудня 2021 року до суду надійшла заява ОСОБА_3 про зміну предмета позову шляхом збільшення позовних вимог. В обґрунтування цієї заяви остання вказувала, що згідно висновків експерта середня ринкова вартість транспортного засобу марки «САНТЕЙ 730-231», д.н.з. НОМЕР_9 складає 17066 грн, а дійсна ринкова вартість земельної ділянки кадастровий номер 6824455100:01:015:0274 становить 491 960 грн. І так як це майно є неподільним та перебуває в користуванні ОСОБА_1 , тому із останнього доцільно стягнути на користь ОСОБА_3 частину вартості спільного майна в рахунок компенсації права на належну йому частку. Адже таким чином ОСОБА_3 матиме можливість захистити свої права, оскільки неможливо перереєструвати автомобіль на співвласників за рішенням суду про поділ такого майна та, як наслідок, відсутня можливість розпоряджатися своїм майном на власний розсуд .

Тому ОСОБА_3 просила суд визнати транспортний засіб марки «САНТЕЙ 730-231», 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_9 ; земельну ділянку кадастровий номер 6824455100:01:015:0274, площею 0,1571 га, адреса: АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення загальною площею 548,4 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя. Здійснити поділ цього майна, стягнувши із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 254 513 грн компенсації частки вартості спільного майна подружжя, залишивши у власності ОСОБА_1 транспортний засіб марки «САНТЕЙ 730-231», 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_9 ; земельну ділянку кадастровий номер 6824455100:01:015:0274 площею 0,1571 га, адреса: АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення загальною площею 548,4 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням Старосинявського районного суду Хмельницької області від 16 листопада 2022 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано транспортний засіб - причіп «САНТЕЙ 730-231», 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_9 спільною сумісною власністю подружжя. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості частини транспортного засобу - причіпу «САНТЕЙ 730-231», 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_9 в сумі 8533,47 грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. В задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із цим рішення суду в частині відмови в первісному позові, ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянтка вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги, що згідно ч. 1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Так, ОСОБА_1 згідно протоколу № 1 проведення публічних біржових торгів з продажу майна на Південно-Західній універсальній товарній біржі від 25.11.2008 та договору купівлі - продажу нерухомого майна від 08.12.2008 придбав будівлю конюшні загальною площею 1495,5 кв.м. за 8590,77 грн.

Однак, під час шлюбу із позивачкою ОСОБА_1 зареєстрував право власності та отримав свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення загальною площею 548,4 кв.м. - магазин непродовольчих товарів і складське приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації внаслідок проведення реконструкції першої черги за замовленням ОСОБА_1 , а саме реконструкції частини належного йому приміщення конюшні загальною площею 1226,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . І згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації реконструкція вказаного приміщення проведена ОСОБА_1 в період з травня 2013 року по листопад 2013 року, декларація про початок будівельних робіт зареєстрована 13.12.2012, вартість будівництва становить 310 000 грн, вартість основних фондів, що приймаються в експлуатацію - 820 000 грн.

Як зазначає апелянтка, саме за період шлюбу сторонами проведено реконструкцію частини конюшні (загальна вартість якої на час придбання становила 8590,77 грн), що не було придатне до використання та, як наслідок, створено фактично нове майно - магазин непродовольчих товарів та складське приміщення вартістю 820 000 грн на момент здачі в експлуатацію та вартістю 491 960 грн на момент розгляду справи, що було повністю готове до використання і в ньому сторонами здійснювалась підприємницька діяльність.

ОСОБА_3 посилається на те, що в період шлюбу відбувся капітальний ремонт спірного майна, тобто значне перетворення самого об`єкта, а отже вона має право, виходячи із норм ст.ст. 57, 60, 63, 66-68,70 СК України на поділ цього майна із визначенням частки в розмір .

Щодо поділу земельної ділянки, то позивачка вказує, що судом першої інстанції не було враховано, що в силу положень ст. 120 ЗК України спірна земельна ділянка слідує за нерухомим майном.

А тому, на думку апелянтки, помилковим є висновок суду щодо відсутності підстав для визнання спірного магазину непродовольчих товарів та складського приміщення спільною сумісною власністю подружжя.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_3 просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу, що поданий представником ОСОБА_1 ОСОБА_2 , останній погоджується із висновками суду першої інстанції та просить в задоволені апеляційної скарги відмовити. Представник зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. ОСОБА_3 була заявлена вимога про визнання права спільної сумісної власності подружжя на нежитлове приміщення в порядку, передбаченому ст. 60 СК України, за ознакою його набуття під час шлюбу. В апеляційній скарзі апелянтка вказує, що придбане до шлюбу та належне ОСОБА_1 майно у вартості істотно збільшилось під час шлюбу. Однак, така, передбачена ч. 1 ст. 62 СК України підстава, як визнання права спільної сумісної власності на належне ОСОБА_1 майно через його істотне збільшення у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, позивачем не заявлялась, не була предметом судового розгляду та, як зазначив суд, у справі відсутні належні та допустимі докази для такого висновку. В зв`язку з відсутністю підстав для визнання права спільної сумісної власності подружжя на належне ОСОБА_1 нежитлове приміщення, відсутні підстави і для визнання такого права на земельну ділянку, яка передана ОСОБА_1 у власність для обслуговування цього приміщення.

Представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 підтримав апеляційну скаргу з підстав у ній наведених.

ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просять оскаржуване рішення залишити без змін.

ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_5 до суду не з`явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Оскільки, як вбачається із доводів апеляційної скарги, ОСОБА_3 оскаржує судове рішення лише в частині відмови в задоволені первісних позовних вимог, тому апеляційним судом не переглядається судове рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 та в частині відмови в задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 . Адже відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №186/1743/15-ц визначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 25.08.2010, який рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2018 року розірвано (т.1 а.с.7).

До укладення шлюбу ОСОБА_1 08 грудня 2008 року з ВАСТ «Насінник» уклав біржову угоду купівлі-продажу нерухомого майно, згідно з умовами якої продавець ВАСТ «Насінник» продав, а покупець ОСОБА_1 придбав будівлю конюшні загальною площею 1495,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; угода зареєстрована на Південно-Західній універсальній товарній біржі, реєстраційний №0178 від 08.12.2008 (т.1 а.с.71).

Згідно квитанції №24/40 від 05.12.2008 ОСОБА_1 сплатив Південно-Західній універсальній товарній біржі кошти в сумі 7731,70 грн, як оплату за об`єкт торгів (т.1 а.с.73).

Відповідно до довідки виконкому Старосинявської селищної ради № 1705 від 26.09.2008, приміщення бувшої конюшні знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.72).

З акту прийому - передачі нерухомого майна від 27.12.2008 слідує, що на підставі протоколу № 1 проведення публічних біржових торгів з продажу майна на Південно-Західній універсальній товарній біржі від 25.11.2008 ВАСТ «Насінник» в особі голови ліквідаційної комісії ОСОБА_6 передав, а громадянин ОСОБА_1 прийняв у власність будівлю конюшні загальною площею забудови 1495,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: смт Стара Синява, загальною вартістю 8590,77 грн (т.1 а.с.74).

28.01.2009 Хмельницьким БТІ на ім`я власника ОСОБА_1 виготовлено технічний паспорт на приміщення конюшні загальною площею 1226,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (т.2 а.с.128-129).

24.10.2012 Старосинявською селищною радою видано свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 1226,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та Хмельницьким БТІ 24.10.2012 зареєстровано право власності відповідача на вказане нерухоме майно (т.1 а.с.190, 191).

28.03.2014 Інспекцією держархбудконтролю у Хмельницькій області зареєстровано за № ХМ 142140870748 декларацію про готовність об`єкта до експлуатації - магазин непродовольчих товарів та складське приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , згідно якої замовником ОСОБА_1 відповідно до робочого проекту проведено реконструкцію першої черги нежитлового приміщення у магазин, за проектом загальна площа -548,4 кв.м., з яких торгівельна площа магазину 121,5 кв.м., складське приміщення 426,9 кв.м. (т.1 а.с.187-189).

08.04.2014 на замовлення ОСОБА_1 виготовлено технічний паспорт на магазин непродовольчих товарів та складське приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 548,4 кв.м. (т.1 а.с.182-186).

Також, згідно даних копії реєстраційної справи №486230568244 27.10.2014 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,1571 га з кадастровим номером 6824455100:01:015:0274 у зв`язку з прийняттям рішення Старосинявської селищної ради №10 від 26.09.2014, яким затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що знаходиться у власності гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 1,2963 га кадастровий номер 6824455100:01:015:0257 в землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування будівель торгівлі площею 0,1571 га з кадастровим номером 6824455100:01:015:0274 та для ведення особистого селянського господарства площею 1,1392 га з кадастровим номером 6824455100:01:015:0273 і зареєстровано у Державному реєстрі речових прав право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1571 га з кадастровим номером 6824455100:01:015:0274 за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.167-171).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №137051106 від 09.09.2018 за ОСОБА_1 25.04.2014 зареєстровано право приватної власності на нежитлове приміщення загальною площею 548,4 кв.м. (магазин непродовольчих товарів та складське приміщення, торгівельна площа магазину 121,5 кв.м., площа складського приміщення 426,9 кв.м., загальна площа будівлі 1067,85 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка місця розташування - кадастровий номер 6824455100:01:015:0274, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площа 0,1571 га, підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_10 від 25.04.2014 (т.1 а.с.8-10).

Відповідно до даних копії реєстраційної справи №348184768244 25.04.2014 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 548,4 кв.м. - магазин непродовольчих товарів та складське приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з зареєстрованою декларацією про готовність об`єкта до експлуатації внаслідок проведення реконструкції першої черги за замовленням ОСОБА_1 та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав право власності ОСОБА_1 на вказане нерухоме майно (т.1 а.с.178-197).

Згідно висновку експерта № 13/21 судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 22.10.2021 ринкова (дійсна) вартість земельної ділянки площею 0,1571 га з кадастровим номером 6824455100:01:015:0274 та нежитлового приміщення (магазин непродовольчих товарів та складське приміщення) загальною площею 548,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_1 , на час проведення дослідження становить 491 960 грн (т.2 а.с. 73-84).

Відмовляючи взадоволені позовув частинівизнання нежитловогоприміщення (магазиннепродовольчих товарівта складськеприміщення)загальною площею548,4кв.м.за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом спільноїсумісної власностіподружжя,суд першоїінстанції виходивіз того,що це нерухоме майно є приватною власністю ОСОБА_1 , адже було придбане до укладення шлюбу із ОСОБА_3 . Однак остання не довела, що зазначене нежитлове приміщення істотно збільшилось під час шлюбу у вартості саме внаслідок спільних трудових чи грошових затрат подружжя або її затрат, як другого з подружжя, яка не є власником майна. А сам по собі факт перебування сторін у шлюбі на момент здійснення реконструкції спірного об`єкта нерухомого майна - приміщення конюшні у магазин та складське приміщення не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя.

Також,відмовляючи взадоволені позовущодо визнанняспільною сумісною власністю подружжя земельної ділянки кадастровий номер 6824455100:01:015:0274, суд першої інстанції прийшов до висновку, що це нерухоме майно є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , оскільки спірна земельна ділянка є частиною земельної ділянки, наданої останньому в приватну власність для ведення особистого селянського господарства на підставі рішення Старосинявської селищної ради від 19.09.2013.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають вимогам матеріального та процесуального права і узгоджуються з матеріалами справи.

Так, у сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

Згідно зі статтею 57 СК України у редакції на час укладення сторонами шлюбу особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У частині сьомій вказаної статті передбачено, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім`ї, насамперед дітей (частина перша статті 59 СК України).

Отже, за загальним правилом майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте під час шлюбу.

Конституція України у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції», пункти 69 і 73).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу № 1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.

У статті 62 СК України таке втручання у право особистої приватної власності передбачено. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Однак при цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.

Тому у самому законі, статті 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.

Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).

Таким чином, як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_3 відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України мала б довести, що збільшення вартості спірного майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Аргументи апеляційної скарги в тій частині, що судом першої інстанції не взято до уваги норми частини 1 статті 62 СК України, адже саме за період шлюбу сторонами проведено реконструкцію частини конюшні (вартість якої на час придбання становила 8590,77 грн) та створено фактично нове майно магазин непродовольчих товарів та складське приміщення вартістю на час здачі в експлуатацію 820000 грн та вартістю на час розгляду справи 491 960 грн, що було повністю готове до використання і в ньому сторонами здійснювалась підприємницька діяльність є голослівні.

Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що до укладення шлюбу ОСОБА_1 набув у власність будівлю конюшні загальною площею 1495,5 кв.м. по АДРЕСА_1 та вартість якої становила 8590,77 грн.

У період шлюбу сторін, а саме з 05.05.2013 по 29.11.2013 в будівлі конюшні проведено реконструкцію першої черги нежитлового приміщення у магазин непродовольчих товарів та складське приміщення, за проектом загальна площа - 548,4 кв.м., з яких торгівельна площа магазину - 121,5 кв.м., складське приміщення - 426,9 кв.м. (т.1 а.с.187-189).

Згідно висновку експерта № 13/21 судової оціночно-будівельної експертизи від 22 жовтня 2021 року ринкова (дійсна) вартість нежитлового приміщення (магазин непродовольчих товарів та складське приміщення) загальною площею 548,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 на час проведення дослідження становить 491 960 грн (т.2 а.с. 73-84).

Колегія суддівпогоджується ізвисновками судупершої інстанціїпро те,що ОСОБА_3 не доведено,що збільшеннявартості спірногонерухомого майна(нежитловогоприміщення (магазиннепродовольчих товарівта складськеприміщення))відбулося самеза рахуноквнесення неюїї власнихкоштів узначному розмірічи власнихтрудових затратта щосаме їївнесок є,у розумінністатті 62СК України,суттєвим дляможливості визнанняспірного нерухомогомайна об`єктомправа спільноїсумісної власностіподружжя.

Таким чином, на думку апеляційного суду, відсутні передбачені статтею 62 СК України підстави виникнення права спільної сумісної власності подружжя на нежитлове приміщення, що належало ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності.

Також, колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 не позбавлена права за наявності підстав вимагати грошової компенсації понесених нею затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Безпідставними є також і посилання апелянтки щодо помилкового висновку суду першої інстанції про відмову в задоволені позову в частині поділу земельної ділянки.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року в справі 686/9580/16-ц (провадження № 61-3478св18) зроблено висновок, що «земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України».

Оцінивши у відповідності із вимогами ст. 89 ЦПК України надані учасниками справи та їх представниками докази: рішення №7 від 19.09.2013 Старосинявської селищної ради, яким надано ОСОБА_1 в приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства; рішення Старосинявської селищної ради №10 від 26.09.2014, яким затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться у власності ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в землі: житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування будівель торгівлі та для ведення особистого селянського господарства; свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з цільовим призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі від 27.10.2014, районний суд вірно виходив з того, що спірна земельна ділянка є частиною земельної ділянки, що набута ОСОБА_1 в процесі приватизації.

А тому в силу положень пункту 5 частини 1 статті 57 СК України, якою передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок, державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом України відсутні підстави для її визнання спільним майном подружжя. Та відсутні підстави для переходу права як спільного майна подружжя, у розмірі частки права власності у спільному майні відповідно до статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 384, 389, 390 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 16 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Повне судове рішення складено 06 березня 2023 року.

Судді А.П. Корніюк

І.В. П`єнта

О.І. Талалай