Рішення

від 23.02.2023 по справі 916/1766/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1766/22

За позовом: заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси (65003, м.Одеса, вул. Отамана Головатого, 89, код ЄДРПОУ 03528552, електронна адреса: prokuratura4@od.gp.gov.ua) в інтересах держави в особі Одеської міської ради ( 65004, м.Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691, електронна адреса: sovet@omr.gov.ua)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідріс Контракшн» (65003, м.Одеса, вул. Отамана Головатого, 105, код ЄДРПОУ 33890682)

про стягнення

Суддя Рога Н.В

Секретар с/з Богомолова В.С.

Представники сторін:

Від прокуратури: Дичко В.О. на підставі посвідчення;

Від позивача: Асташенкова О.І. в порядку самопредставництва;

Від відповідача: Черненко В.О. - на підставі ордера серії ВН №1205610 від 11.11.2022р.

СУТЬ СПОРУ: Заступник керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі -ТОВ) «Ідріс Контракшн» про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 1,8146 га за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 105, 109 у розмірі 673 453 грн 97 коп.

Ухвалою суду від 01.08.2022р. позовну заяву заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси залишено без руху.

11 серпня 2022р. до суду надійшла заява заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси про усунення недоліків позовної заяви.

16 серпня 2022р. надійшов запит Південно-західного апеляційного господарського суду на матеріали справи №916/1766/22 у зв`язку із оскарженням заступником керівника Суворовської окружної прокуратури ухвали Господарського суду Одеської області від 29.07.2022р. про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

24 жовтня 2022р. до Господарського суду Одеської області надійшли матеріали справи №916/1766/22 з Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою суду від 28.10.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/1766/22, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.11.2022р. Ухвалою суду від 17.11.2022р. відкладено підготовче засідання на 06.12.2022р.

Ухвалою суду від 06.12.2022р. відкладено підготовче засідання на 09.01.2023р.

Протокольною ухвалою від 09.01.2023р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 19.01.2023р. об 11:30.

Судове засідання у справі №916/1766/22, призначене на 19.01.2022р., не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги. Ухвалою суду від 19.01.2022р. повідомлено сторони у справі про відкладення судового засідання на 16.02.2023р.

Протокольною ухвалою суду від 16.02.2023р. розгляд справи по суті відкладено на 23.02.2023р.

Представник прокуратури позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд задовольнити позов у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник позивача Одеської міської ради, підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.

Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 18.11.2022р. При цьому, за текстом відзиву відповідач просить суд залишити позовну заяву без розгляду.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи введення в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та продовження строку його дії, клопотання про відкладення у зв`язку із цим розгляду справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

Заступник прокурора Суворовської окружної прокуратури міста Одеси зазначає, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, з 22.05.2019р. ТОВ «Ідріс Контракшн» є власником нежитлової будівлі площею 18 кв.м за адресою м.Одеса, вул.Отамана Головатого, 105 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1837766151101) та нежитлових будівель загальною площею 1888,3 кв.м, що розташовані за адресою: м.Одеса, вул.Отамана Головатого, 109 (реєстраційний номер обєкта нерухомого майна: 1837739751101).

Зазначене нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 1,8146 га, за адресою: м.Одеса, вул.Отамана Головатого, 105,109, для експлуатації та обслуговування будівель виробничої бази (кадастровий номер земельної ділянки - 5110137600:50:005:0001).

Рішенням Одеської міської ради від 12.06.2019р. №4779-УІІ вирішено надати ТОВ «Ідріс Контракшн» дозвіл а розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 1,9000 га за адресою: м.Одеса, вул.Отамана Головатого, 105, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств.

Земельна ділянка з кадастровим номером 5110137600:50:005:0001 за адресою: м.Одеса, вул.Отамана Головатого, 105,109, сформована та зареєстрована 29.07.2020р., але речові права щодо земельної ділянки за ТОВ «Ідріс Контракшн» не зареєстровано.

Враховуючи зазначене, заступник прокурора вважає, що з моменту набуття права власності на нежитлові будівлі загальною площею 1906,3 кв.м, що розташовані за адресою: м.Одеса, вул.Отамана Головатого, 105,109, ТОВ «Ідріс Контракшн» використовує земельну ділянку для експлуатації та обслуговування цих будівель без виникнення права власності /користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України, а так4ож без внесення плати за землю в передбаченому законодавством розмірі.

Заступник прокурора зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 5110137600:50:005:0001 є власністю територіальної громади міста Одеси та перебуває у комунальній власності.

Відповідач - ТОВ «Ідріс Контракшн» не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, у зв`язку із чим єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

При цьому, заступник прокурора, посилаючись на положення ст.ст.1212, 1214 Цивільного кодексу України, вважає, що ТОВ «Ідріс Контракшн» зберігає кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності зареєстрованого права власності чи права оренди земельної ділянки, тим самим збільшує вартість власного майна, а територіальна громада міста Одеси в особі представницького органу - Одеської міської ради, втрачає належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається безпідставне збереження коштів відповідачем у розмірі орендної плати за рахунок позивача.

Заступник прокурора зазначає, що ним обрано саме такий спосіб захисту також з урахуванням положень ст.ст.179, 190 Цивільного кодексу України та ст.206 Земельного кодексу України, а також усталеної судової практики, зокрема, постановах Великої Палати Верховного суду від 13.02.2019р. у справі №320/5877/17, Верховного Суду від 29.05.2020р. У справі №922/2843/19, від 28.02.2020р. у справі №913/169/18, від 02.06.2020р. у справі №922/2417/19.

Несплату відповідачем орендної плати за землю заступник прокурора вважає порушенням інтересів держави в особі Одеської міської ради, у звязку із чим звернувся до суду з позовом щодо стягнення безпідставно збережених коштів саме в інтересах Одеської міської ради, адже, відповідно до положень ч.3 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Згідно ж з ч.ч.1-3 ст.63 зазначеного Закону доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Доходи місцевих бюджетів районних у містах рад (у разі їх створення) формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються відповідними міськими радами. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України.

Розмір безпідставно збережених коштів, які має сплатити ТОВ «Ідріс Контракшн» за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137600:50:005:0001, за розрахунком департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради за період з липня 2020р. по січень 2022р. становить 673 453 грн 97 коп., виходячи з розміру місячної оплати 39 691 грн 64 коп.

При цьому, згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 16.09.2021р., витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:50:005:0001 сформовано у 2021році, та згідно якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки за адресою: м.Одеса, вул.Отамана Головатого, 105,109, загальною площею 1,8146 га при застосуванні коефіцієнту, який характеризує функціональне використання земельної ділянки Кф=1,2 (11.02), станом на 01.01.2021р. становить15 876 657 грн 73 коп.

Також, заступник прокурора зазначає, що позовну заяву ним подано з урахуванням положень ч.3 ст.131-1 Конституції України, ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ч.ч.3-5 ст.53 ГПК України, а також рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі №1-1/199 і сталої судової практики.

При цьому, заступник прокурора зазначає, що саме Одеська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальної громади жителів міста Одеси, здійснює відповідно до закону від імені та в інтересах вказаної територіальної громади правомочності щодо володіння. Користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі на землю, одночасно виконуючи повноваження щодо здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, у зв`язку із чим саме Одеська міська рада є органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з ст.ст.10, 265 Податкового кодексу України плата за землю є місцевим податком. Відповідно доп.19 ч.1 ст.64 Бюджетного кодексу України вона зараховується до бюджетів місцевого самоврядування.

Разом із тим, як зазначає заступник прокурора, Одеською міською радою не вживалися заходи захисту прав територіальної громади щодо стягнення з ТОВ «Ідріс Контракшн» безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у вигляді орендної плати та відповідний позов з таким предметом та з таких підстав до суду не подавався.

Недоотримання коштів у розмірі суми орендної плати, на думку заступника прокурора, суттєво ослаблює дохідну частину місцевого бюджету та може призвести до неможливості покриття щомісячних (постійних) видатків місцевого бюджету і, як наслідок, до необхідності державного забезпечення збалансування місцевого бюджету.

Заступник прокурора вважає, що невжиття Одеською міською радою, як органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, заходів щодо звернення до сулу з належним способом захисту є обставиною, що виправдовує звернення прокурора з позовом до суду та дозволяє виконати субсидіарну роль з метою поновлення інтересів держави. При цьому, заступника прокурора зазначає, що місцеві інтереси знаходяться у тісному зв`язку із загальнодержавними, а місцеве самоврядування і державне буття суспільства характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням, у зв`язку із чим у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування порушуються й інтереси держави в цілому.

Посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18, заступник прокурора зазначає, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. При цьому, розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Заступник прокурора зазначив, що Суворовська окружна прокуратура 14.07.2021р. (№53-3114вих-21) звернулась до департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради та зазначила перелік суб`єктів господарювання, які використовують земельні ділянки без правовстановлюючих документів. У відповідь, департамент повідомив, що розроблений проект землеустрою від ТОВ «Ідріс Контракшн» не надходив, рішень про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:50:005:0001 не приймалося.

На запит Суворовської окружної прокуратури від 07.12.2021р.(№53-6951вих21) департаментом було надано розрахунок безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою за адресою: м.Одеса, вул.Отамана Головатого, 105,109.

15 лютого 2022р. (№53-1299вих22) Суворовська окружна прокуратура направила на адресу Одеської міської ради лист- повідомлення поро виявлені порушення земельного законодавства з боку ТОВ «Ідріс Контракшн» для вжиття компетентним органом заході реагування, але відповіді отримано не було, лист передано на розгляд до департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, який листом від 20.06.2022р. повідомив прокуратуру про те, що не наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовними заявами.

Таким чином, заступник прокурора вважає, що Суворовська окружна прокуратура виконала всі можливі та передбачені законодавством дії для спонукання компетентного органу - Одеської міської ради, пред`явити відповідний позов.

Представник позивача Одеської міської ради, підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві. Письмових пояснень щодо позову Одеська міська рада до суду не надавала.

Відповідач - ТОВ «Ідріс Контракшн», проти позову заперечує та у відзиві на позовну заяву просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позовну заяву від імені Суворовської окружної прокуратури міста Одеси підписано заступником керівника прокуратури, що є порушенням законодавства, зокрема, ст.ст.12, 13 Закону України «Про прокуратуру», адже до матеріалів справи не надано доказів відсутності керівника Суворовська окружна прокуратури міста Одеси та його першого заступника на момент підписання позовної заяви.

Враховуючи зазначене, ТОВ «Ідріс Контракшн» вважає, що позовна заява має бути залишена без розгляду як така, що підписана не уповноваженою особою.

Крім того, відповідач вважає, що прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Аналіз ч.3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох «виключних» випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Більше того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі ст. 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Як зазначає відповідач, таку позицію викладено у постанові Верховного Суду від 06.02.2019р. у справі №927/246/18.

На думку ТОВ «Ідріс Контракшн», сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом певного строку не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави, і у даній справі приписи Закону України «Про прокуратуру» було виконано формально, у зв`язку із чим у даній справі прокурор замінює в судовому провадженні належного суб`єкта владних повноважень, який може представляти інтереси держави.

Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення учасників судового процесу, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

При цьому, із змісту ст.16 Цивільного кодексу України та завдання господарського судочинства, викладеного у ч.1 ст.2 ГПК України, випливає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує: 1) чи існує у позивача право або законний інтерес; 2) чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; 3) чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

В іншому випадку у позові слід відмовити.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, Верховний суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018р. у справі №926/1111/15, від 19.09.2019р. у справі №815/724/15, від 28.01.2021р. у справі №380/3398/20, від 05.10.2021р. у справі №380/2266/21, від 02.12.2021р. у справі №320/10736/20 та від 23.12.2021р. у справі № 0440/6596/18.

За правилами ч.1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

З позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.09.2022р. у справі № 925/632/19, з урахуванням наказу Генерального прокурора від 21.08.2020р. №389 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді», суд дійшов висновку, що правом подання позовної заяви, наділяються безпосередньо як керівники регіональної та місцевої прокуратур, так і їх перші заступники та заступники. Закон у цьому випадку не ставить подання позовної заяви заступником прокуратури в залежність від того наявний керівник прокуратури чи його перший заступник на роботі. Отже, заступник регіональної та місцевої прокуратур має самостійне право на подання позову до суду.

Зазначена позиція узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.02.2021р. у справі № 912/2509/19 де вказано, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам. Оскільки позовну заяву підписано першим заступником керівника Знам`янської місцевої прокуратури, вимога ч. 1 ст. 24 зазначеного Закону була дотримана.

У постанові від 18.10.2022р. у справі №120/4837/20 Верховний Суд зазначив, що здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді, по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», навівши відповідне обґрунтування цього.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18 зазначила, що відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016р. №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст.131-1, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч.4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07. 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч.1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч.3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1-3 ч.4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч.7).

У постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року у справі № 924/1256/17 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:

- з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено;

- прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч.2 ст. 129 Конституції України);

- участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (ч.ч.3,4 ст. 53 ГПК України, ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»);

- щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду;

- підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05.06. 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, та безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоуправління управляють майном, що є в комунальній власності.

Частиною 1 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на землю.

В той же час, ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Статтею 83 Земельного кодексу України закріплено право власності на землю територіальних громад. Частиною 1 даної статті визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Відповідно до п. «а» ч.2 ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

За матеріалами справи, листом від 15.02.2022р. за №53-1299вих-22 Суворовська окружна прокуратура міста Одеси повідомила Одеську міську раду, як представницький орган місцевого самоврядування, про факти порушення земельного законодавства ТОВ «Ідріс Контракшн» з метою вжиття вичерпних заходів реагування в межах наданих повноважень та про надання інформації щодо вжитих заходів. Але відповіді отримано не було, Одеська міська рада самостійно до суду з відповідним органом не звернулася, у зв`язку із чим, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Отже, прокурор у липні 2022р. правомірно звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради щодо стягнення з відповідача- ТОВ «Ідріс Контракшн», безпідставно збережених коштів.

При цьому, слід зазначити, що в питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронг і Льоннорт проти Швеції». «Булвес» АД проти Болгарії»).

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що у справі «Менчинська проти Росії» (№42454/02, 15.01.2009) ЄСПЛ відзначив, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян або коли потрібно захистити інтереси держави (п.35).

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельним законодавством України встановлено принцип раціонального використання земельних ділянок в межах цільового призначення.

Український народ чи територіальна громада як його частина, є визначеними Конституцією України суб`єктами права власності на землю в межах території України, рівними в своїх правах перед законом із іншими суб`єктами права власності. Суспільство має право правомірно припускати та одночасно правомірно очікувати, що і окремі члени суспільства (громадяни), і органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування при вирішенні земельних питань додержуються засад правового порядку в Україні, визначених ст. 19 Конституції України, а також розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Таким чином, прокурор звернувся не на підтримку однієї із сторін спору, а як позивач, обґрунтувавши порушення інтересів держави у сфері земельних правовідносин, що залишилися незахищеними. та «суспільний» інтерес, шо є виправданим та не суперечить усталеній практиці ЄС`ПЛ.

За таких обставин, на думку суду, відсутні підстави для залишення позовної заяви без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що з 22.05.2019р. ТОВ «Ідріс Контракшн» є власником нежитлової будівлі площею 18 кв.м за адресою м.Одеса, вул.Отамана Головатого, 105 (реєстраційний номер обєкта нерухомого майна: 1837766151101) та нежитлових будівель загальною площею 1888,3 кв.м, що розташовані за адресою: м.Одеса, вул.Отамана Головатого, 109 ( реєстраційний номер обєкта нерухомого майна: 1837739751101).

Зазначене нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 1,8146 га, за адресою: м.Одеса, вул.Отамана Головатого, 105,109, для експлуатації та обслуговування будівель виробничої бази ( кадастровий номер земельної ділянки -5110137600:50:005:0001).

Рішенням Одеської міської ради від 12.06.2019р. №4779-УІІ вирішено надати ТОВ «Ідріс Контракшн» дозвіл а розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 1,9000 га за адресою: м.Одеса, вул.Отамана Головатого, 105, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств.

Земельна ділянка з кадастровим номером 5110137600:50:005:0001 за адресою:: м.Одеса, вул.Отамана Головатого, 105,109, сформована та зареєстрована 29.07.2020р., але речові права щодо земельної ділянки за ТОВ «Ідріс Контракшн» не зареєстровано.

Статтею 83 Земельного кодексу України закріплено право власності на землю територіальних громад. Частиною 1 даної статті визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Відповідно до п. «а» ч.2 ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до ч.2 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно положень ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст.122 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1-2. ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Отже, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що ТДВ «Агропромсервіс», як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки зберегло у себе кошти, які мало заплатити за користування нею, а відтак зобов`язано повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі №922/3412/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.08.2021р. у справі №922/3507/20.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно пп. 14.1.147., 14.1.136., 14.1.72. п. 14.1. ст.14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Орендна плата - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди. Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (пп.16.1.4. п.16.1. ст.16. ч.1 ст.269, ст.270. п.286.1. ст.286, п.287.1 ст.287 Податкового кодексу України).

Згідно п.288.5. ст.288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку (для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено. - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0.3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області): не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки; може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2. у разі визначення орендаря на конкурентних засадах; для пасовищ у населених пунктах, яким надано статус гірських, не може перевищувати розміру земельного податку; для баз олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, не може перевищувати 0,1 відсотка нормативної грошової оцінки.

Отже, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018р. по справі №920/739/17).

Відповідно до ч.2 ст.20 та ч.3 ст.23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до п.289.1 ст.289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Пунктом 289.3. ст.289 Податкового кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 16.09.2021р., витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:50:005:0001 сформовано у 2021році, та згідно якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки за адресою: м.Одеса, вул.Отамана Головатого, 105,109, загальною площею 1,8146 га при застосуванні коефіцієнту, який характеризує функціональне використання земельної ділянки Кф=1,2 (11.02), станом на 01.01.2021р. становить15 876 657 грн 73 коп.

Таким чином, розмір безпідставно збережених коштів, які має сплатити ТОВ «Ідріс Контракшн» за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137600:50:005:0001, за період з липня 2020р. по січень 2022р. становить 673 453 грн 97 коп., виходячи з розміру місячної оплати 39 691 грн 64 коп.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача у відповідності до положень ст.129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовну заяву заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідріс Контракшн» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 673 453 грн 97 коп. задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідріс Контракшн» (65003, м.Одеса, вул. Отамана Головатого, 105, код ЄДРПОУ 33890682) на користь Одеської міської ради (Банк Казначейство України (ЕАП), МФО- 899998, код ЄДРПОУ37607526, отримувач коштів ГУК в Од.обл./м.Одеса (Одеська міська ТГ) номер рахунку (IBAN)- НОМЕР_1 , Інші надходження, КБК 24060300) безпідставно збережені кошти у розмірі 673 453 грн 97 коп.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідріс Контракшн» (65003, м.Одеса, вл.Отамана Головатого, 105, код ЄДРПОУ 33890682) на користь Одеської обласної прокуратури (р\р UA808201720343100002000000564 в ДКСУ м.Київ, МФО 820172, ЄДРПОУ 03528552) витрати по сплаті удового збору у розмірі 10 101 грн 81 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 06.03.2023р.

Суддя Н.В. Рога