Рішення від 06.03.2023 по справі 140/1126/23

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2023 року ЛуцькСправа № 140/1126/23

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Дмитрука В.В.,

з участю секретаря судового засідання Поторась О.О.,

представника позивача Хвищук Н.В.,

представника відповідача Левчук І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (далі Другий ВДВС у місті Луцьку) про визнання протиправною та скасування постанови від 27.09.2021 ВП №66939204 про стягнення виконавчого збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Головного державного виконавця Павлович В.В. від 27.09.2021 відкрито виконавче провадження ВП №66939204 з примусового виконання виконавчого листа №161/19415/20, виданого 24.03.2021 Луцьким міськрайонним судом Волинської області про вселення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у квартиру АДРЕСА_1 та постановлено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 12 000,00 грн.

27.09.2021 головним державним виконавцем Павлович В.В., винесено постанову про стягнення з боржника - ОСОБА_1 12 000,00 грн виконавчого збору та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою визначено для боржника ОСОБА_1 суму мінімальних витрат в розмірі 169,00 грн.

Позивач зазначив, що не міг і не чинив жодних перешкод для вселення в спірну квартиру боржника (свого батька) - ОСОБА_2 , оскільки він вже довгий час там не проживає та не зареєстрований у даному житловому приміщенні. При цьому, у стягувача весь час були ключі від спірної квартири та від його кімнати.

Крім того, з акту державного виконавця від 06.10.2021 вбачається, що під час вселення сам стягувач - ОСОБА_2 , в спірну квартиру не з`явився і по сьогоднішній час не з`являється та саме він надав своєму представнику ключі від квартири та від своєї кімнати, що підтверджується поясненнями представника стягувача від 06.10.2021.

Разом з тим, жодних звернень в поліцію (заяв, скарг) стягувачем ні під час розгляду справи у суді, ні під час виконання рішення суду пред`явлено не було.

Позивач вважає, що вказані обставини свідчать про відсутність мети ОСОБА_2 вселитися у спірну квартиру та про відсутність перешкод щодо добровільного виконання рішення суду у справі №161/19415/20.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 20.02.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі; судовий розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи з урахуванням §2 глави 11 розділу ІІ Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У поданому до суду відзиві представник відповідача позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала та просила відмовити в їх задоволенні з тих підстав, що виконавчий збір є санкцією, що застосовується до боржника за невиконання ним рішення до відкриття виконавчого провадження та початку його примусового виконання. Не стягнення виконавчого збору призводить до недоотримання державним бюджетом коштів, які могли бути стягнуті у вигляді виконавчого збору при примусовому виконанні.

В судовому засіданні 06.03.2023 представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просила позов задовольнити. Додатково вказала, що жодних дій щодо примусового виконання рішення суду про вселення державний виконавець не вчиняв, відтак підстави для стягнення виконавчого збору відсутні.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти позову з підстав, викладених у відзиві, та додатково зазначила, що з відкриттям виконавчого провадження розпочинається примусове виконання рішення, а тому постанова про стягнення виконавчого збору є законною. Просила в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

В провадженні Другого ВДВС у місті Луцьку перебуває виконавче провадження №66939204 від 27.09.2021 з примусового виконання виконавчого листа №161/19415/20 від 24.03.2021 Луцького міськрайонного суду Волинської області щодо вселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у квартиру АДРЕСА_1 .

27.09.2021 державним виконавцем на підставі заяви стягувача від 24.09.2021 про примусове виконання рішення винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області №161/19415/20 від 24.03.2021, якою також стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 12 000,00 грн (а.с.17).

27.09.2021 державним виконавцем, на підставі ст. 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження», в зв`язку з поданням стягувачем заяви від 24.09.2021, винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника фізичної особи, що підлягає стягненню за виконавчим документом, що складає 12 000,00 грн та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою визначено для боржника суму мінімальних витрат в розмірі 169,00 грн (а.с.18-19).

Згідно акту державного виконавця від 28.09.2021 встановлено: при виході за адресою АДРЕСА_2 , двері до помешкання ніхто не відчинив (а.с.22).

Як вбачається з акту державного виконавця від 06.10.2021 за усною домовленістю та попереднім узгодженням дати 06.10.2021, здійснено виїзд для проведення перевірки виконання рішення суду про вселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у квартиру АДРЕСА_1 . За присутності боржника ОСОБА_1 та його згоди, представник стягувача (за довіреністю) Шостак М.Б., перевірив доступ до квартири шляхом відкриття вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 . Перевіривши безперешкодний доступ до квартири та кімнати, представник стягувача ОСОБА_3 , зобов`язався повідомити державного виконавця про вселення стягувача у трьохденний термін. Боржник зобов`язався не перешкоджати вселенню стягувача (а.с.23).

Також, представник стягувача у поясненнях від 06.10.2021 зазначив, що ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 , йому передав ОСОБА_2 , для здійснення вселення його в квартиру. Після перевірки з`ясовано, що ключ від вхідних дверей та ключ внутрішньої кімнати стягувача, відкриває замки цих дверей (а.с.25).

Не погоджуючись з оскаржуваною постановою, позивач, як боржник у виконавчому провадженні, звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В силу частини першої статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів».

Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно з частиною шостою статті 26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Відповідно до частини першої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (частина третя статті 27 Закону №1404-VIII).

Відповідно до абзацу 1 частини четвертої статті 27 Закону №1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Пунктом 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

За правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Порядок виконання рішення про вселення визначений статтею 67 Закону №1404-VIII, частиною першою якої передбачено, що державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про вселення стягувача.

У разі невиконання боржником рішення про вселення стягувача самостійно державний виконавець виконує його примусово.

Примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, зазначене у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому (частина друга статті 67 Закону №1404-VIII).

Згідно з частинами третьою-п`ятою вказаної статті Закону №1404-VIII державний виконавець зобов`язаний письмово повідомити боржника і стягувача про день і час примусового вселення. Боржник вважається повідомленим про примусове вселення стягувача, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися вселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем.

Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового вселення, під час виконання рішення про вселення не є перешкодою для вселення стягувача.

У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувача, державний виконавець накладає на нього штраф та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

Примусове вселення стягувача здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції.

Про примусове вселення стягувача державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове вселення.

Таким чином, аналізуючи положення статті 67 Закону №1404-VIII, слід дійти висновку про те, що примусове виконання рішення суду про вселення державний виконавець розпочинає після перевірки самостійного виконання боржником рішення про вселення в межах десятиденного строку після відкриття виконавчого провадження.

При цьому в межах примусового виконання рішення про вселення державний виконавець вчиняє відповідні дії щодо надіслання повідомлення про день і час примусового вселення, залучення понятих та працівників поліції, а за наслідками примусового вселення складає відповідний акт.

Судом встановлено, що 06.10.2021 державний виконавець спільно із представником стягувача ОСОБА_3 , у якого були наявні ключі від квартири АДРЕСА_1 та які йому передав безпосередньо стягувач, здійснив виїзд для перевірки виконання рішення суду про вселення ОСОБА_2 та встановив наявність доступу як до квартири, так і до кімнати, в якій проживав ОСОБА_2 . Вказані обставини засвідчені у відповідному акті державного виконавця (а.с.23).

Враховуючи, що на момент перевірки виконання боржником рішення про вселення, стягувач мав ключі від квартири, відтак, доступ до неї і можливість вселення був безперешкодний та підтверджується поясненнями представника стягувача - ОСОБА_3 від 06.10.2021 (а.с.25), у яких він вказав, що ключі від квартири йому передав ОСОБА_2 маршрутним таксі.

07.10.2021 представник стягувача подав заяву про повернення виконавчих листів стягувачу у зв`язку з добровільним виконанням боржниками судового рішення (а.с.26).

Як зазначила представник позивача, ним не здійснювались жодні перешкоди для проживання ОСОБА_2 в спірній квартирі, останній мав ключі від неї та міг вселитись в будь-який час, проте цього не зробив до сьогоднішнього дня, подавши заяву на примусове вселення. Вказані обставини відповідачем не оспорюються та не спростовуються.

Суд зазначає, що з огляду на встановлені у даній справі обставини слід дійти висновку про те, що рішення суду про вселення було виконане ще до пред`явлення виконавчого документа до виконання, позаяк стягувач ОСОБА_2 мав ключі від квартири та міг вселитись в спірне житло в будь-який момент. При цьому, матеріалами виконавчого провадження підтверджується той факт, що стягувач ОСОБА_2 проживає в м. Вараш Рівненської області та станом на даний час ніяких дій щодо свого вселення в спірне житло не вчиняв, а чинним законодавством не передбачено порядку примусового вселення в житлове приміщення громадян поза їх наміром і бажанням.

Оскільки в межах виконавчого провадження №66939204 державний виконавець не вчиняв заходів примусового виконання рішення про вселення стягувача, позаяк рішення виконано добровільно до відкриття виконавчого провадження, тому підстави для стягнення виконавчого збору відсутні, а отже, спірна постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону №1404-VIII, відтак підлягає скасуванню як протиправна.

Разом з тим, як встановлено судом та підтверджується матеріалами виконавчого провадження, станом на дату розгляду судом даної справи державний виконавець не виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, хоча відповідна заява представником стягувача подана ще 07.10.2021, однак зазначена обставина не спростовує висновків суду.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірність спірної постанови, факт порушення прав позивача знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, а тому адміністративний позов слід задовольнити повністю.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, а доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

У позовній заяві позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати, понесені у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги, в сумі 3000,00грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: договір про надання правової допомоги від 23.01.2023 №23-01/01, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «ДЖЕНЕРАЛ ЛІГАЛ ГРУП», додаткову угоду від 23.01.2023 №1 до вказаного договору, акт виконаних робіт (надання послуг) від 27.01.2023 №1.

Так, договором про надання правової допомоги обумовлено, що за надану правову допомогу клієнт сплачує гонорар, розмір якого визначається додаткового угодою до даного договору (п.5.1). Додатковою угодою сторони договору дійшли згоди, що оплата послуг за надану правову допомогу здійснюється клієнтом після винесення судом першої інстанції остаточного рішення по даній справі та становить фіксовану суму в розмірі 3 000,00 грн (п.3).

Як убачається акту виконаних робіт, позивачу були надані наступні роботи (послуги): юридична консультація з питань оскарження постанови про стягнення виконавчого збору від 27.09.2021 ВП №66939204, 1 год затраченого часу, вартість послуги 1 000,00 грн; підготовка та подання позовної заяви про оскарження постанови про стягнення виконавчого збору від 27.09.2021 ВП №66939204, 2 год затраченого часу, вартість послуги 500,00 грн, загальна вартість даної послуги 1 000,00 грн; юридичний супровід адвокатом клієнта в суді першої інстанції не залежно від кількості судових засідань, вартість послуги 1 000,00 грн. Загальна вартість виконаних робіт (надання послуг) становить 3 000,00 грн.

Представник відповідача у своєму клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги просила відмовити у стягненні таких витрат.

За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев`ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, суд зауважує, що консультація клієнта з приводу обставин справи охоплюються загальною діяльністю адвоката та має на меті складання позовної заяви і подання її до суду.

Враховуючи вище наведе та беручи до уваги час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг та їх обсяг, а також заперечення відповідача, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу в даній справі до 2 000,00 грн, відтак решту витрат на вказану допомогу повинен понести позивач.

Отже, на користь позивача підлягають до стягнення судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в загальному розмірі 3 073,60 грн (з них: судовий збір в сумі 1 073,60 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000,00 грн).

Керуючись статтями 243-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 27 вересня 2021 року ВП №66939204, винесену Головним державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Павлович Віолеттою Вікторівною.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3 073 (три тисячі сімдесят три) гривень 60 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Другий відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 27-А, код ЄДРПОУ 35041370)

Суддя В.В. Дмитрук