Ухвала

від 06.03.2023 по справі 160/3967/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

06 березня 2023 р. Справа № 160/3967/23 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Калугіна Н.Є., розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "С.Л.Г." до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» із незавершення здійснення валютного нагляду за дотриманням Товариством з обмеженою відповідальністю «С.Л.Г.» граничних строків розрахунків за операцією із експорту товарів за Контрактом №18\02-01 від 18.02.2019 в сумі 42717,95 Євро;

- зобов`язати Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням Товариством з обмеженою відповідальністю «С.Л.Г.» граничних строків розрахунків за операцією із експорту товарів за Контрактом №18\02-01 від 18.02.2019 в сумі 42717,95 Євро;

- судові витрати покласти на відповідача.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Положеннями частини першої статті 2 КАС установлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

Публічно-правовий спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Визначальним для розуміння спору як адміністративно-правового є не тільки участь суб`єкта владних повноважень, але й характер відповідного спору та його наслідки для суб`єкта спірних правовідносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умов здійснення органом публічної влади та/або їх посадовими особами у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність суб`єкта владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів (див. підпункти 4.1, 4.2 пункту 4 мотивувальної частини зазначеного Рішення).

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Як вбачається, позивач звернувся з позовом до комерційного банку щодо визнання протиправною його бездіяльність щодо незавершення валютного нагляду.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон №2121), банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги.

Банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 47 Закону №2121, банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про валюту та валютні операції", валютний нагляд в Україні здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду.

Органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства (частина 4 цієї статті).

Уповноважені установи є агентами валютного нагляду, підзвітними Національному банку України. Уповноважені установи під час проведення ними валютних операцій, крім валютних операцій, пов`язаних з експортом та імпортом товару на суму, що є меншою за розмір, передбачений статтею 20 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", здійснюють безпосередній нагляд за виконанням вимог валютного законодавства резидентами (крім інших уповноважених установ) та нерезидентами, що здійснюють валютні операції через ці уповноважені установи. (частина 7 цієї статті).

Відповідно до п. 14 ч.1 статті 1 цього закону, уповноважені установи - банки, небанківські фінансові установи та оператори поштового зв`язку, які отримали ліцензію Національного банку України згідно з цим Законом.

Отже, комерційні банки є уповноваженими установами, які мають здійснювати валютний нагляд за виконанням вимог валютного законодавства резидентами та нерезидентами, що здійснюють валютні операції через ці уповноважені установи.

В свою чергу, пунктом 9 статті 11 наведеного закону, органи валютного нагляду мають право проводити перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства визначеними частинами п`ятою і шостою цієї статті суб`єктами здійснення таких операцій. Під час проведення перевірок з питань дотримання вимог валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об`єктом таких перевірок, надання доступу до систем автоматизації валютних операцій, підтвердних документів та іншої інформації про валютні операції, а також пояснень щодо проведених валютних операцій, а агенти валютного нагляду та інші особи, які є об`єктом таких перевірок, зобов`язані безоплатно надавати відповідний доступ, пояснення, документи та іншу інформацію.

Відповідно до п. 7 Положення про валютний нагляд, затвердженого постановою Правлінням Національного Банку України від 03.01.2019 № 13, уповноважена установа як агент валютного нагляду здійснює нагляд за дотриманням валютного законодавства резидентами та нерезидентами під час проведення операцій через цю установу. Цей нагляд полягає в установленні уповноваженою установою відповідності валютних операцій її клієнтів (резидентів і нерезидентів) вимогам валютного законодавства України, запобіганні уповноваженою установою проведенню її клієнтами через цю установу валютних операцій, що не відповідають вимогам валютного законодавства, та/або своєчасному інформуванні уповноваженою установою Національного банку у випадках і в порядку, установлених законодавством України, уключаючи нормативно-правові акти Національного банку, про валютні операції, що не відповідають вимогам валютного законодавства.

Відповідно до пунктів 5, 6 цього Положення, Національний банк організовує та здійснює валютний нагляд за уповноваженими установами шляхом проведення виїзних перевірок та безвиїзного нагляду в порядку, визначеному нормативно-правовим актом Національного банку з питань організації та здійснення нагляду у сфері фінансового моніторингу, валютного нагляду, нагляду з питань реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), та застосування до них у разі виявлення порушень валютного законодавства заходів впливу, адекватних цим порушенням.

Національний банк у разі виявлення порушень валютного законодавства адекватно вчиненому порушенню застосовує заходи впливу до: 1) банків - згідно із Законом України Про банки і банківську діяльність у випадках, на підставі та в порядку, визначених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування Національним банком до банків заходів впливу; 2) установ - згідно із Законом у випадках, на підставах і в порядку, визначених цим Положенням та нормативно-правовим актом Національного банку з питань ліцензування валютних операцій.

Рішення Національного банку про застосування заходу впливу до установи може бути оскаржене в судовому порядку. Оскарження не зупиняє виконання рішення (п. 18 Положення).

Отже, з наведеного вбачається, що контроль за дотриманням резидентами/нерезидентами вимог валютного законодавства здійснює фактично Національний банк України шляхом проведення відповідних перевірок комерційних банків та застосування до них в разі виявленого порушення відповідних заходів впливу. Однак, в разі встановлення під час перевірки факту порушення резидентом (клієнтом банку) граничного строку розрахунку за зовнішньоекономічним контрактом, до цієї особи (резидента) мають застосуватись інші правові механізми щодо притягнення її до відповідальності.

Відповідач в даній справі, як комерційний банк, не є суб`єктом владних повноважень, оскільки він не здійснює публічно-владні управлінські функції та не представляє державу у спірних правовідносинах. Серед завдань комерційного банку відсутні такі як: притягнення до відповідальності клієнтів за порушення вимог валютного законодаства.

Спірні в даній справі правовідносини - не носять характер публічно-правового спору, оскільки виникли між юридичною особою приватного права та комерційним банком.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові КАС ВС від 05.10.2022 у справі № 460/280/19, для розгляду позову в порядку адміністративного судочинства необхідно встановити: по перше, чи є спір за своєю природою правовим, тобто чи звернення із позовом спрямоване на вирішення юридичного конфлікту між учасниками правовідносин; по-друге, чи має такий спір ознаки публічно-правового, тобто чи позовні вимоги ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо особи не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. У протилежному випадку суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У постанові від 26.01.2023 у справі № 420/9956/22 Верховний Суд, зазначив, що поняття «позов, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» необхідно тлумачити більш широко: вказане поняття стосується як позову, який не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так і тих позовів, які не підлягають судовому розгляду.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Враховуючи, що бездіяльність саме комерційного банку стосовно незавершення валютного нагляду не тягне за собою юридичні наслідки для позивача, та у нього (банку) відсутні повноваження щодо притягнення до відповідальності своїх клієнтів за порушення вимог валютного законодавства, суд зазначає, що такий позов не підлягає судовому розгляду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у справі.

За змістом ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі Zand v. Austria вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відтак, розгляд справи належним судом відповідає принципу ефективності провадження як механізму судового захисту.

Окремо суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 170 КАС України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Керуючись статтями 5, 170, 171, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі № 160/3967/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «С.Л.Г.» до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими матеріалами надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Калугіна