Постанова

від 07.03.2023 по справі 440/2211/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2023 року

м. Київ

справа № 440/2211/19

адміністративне провадження № К/9901/159/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №440/2211/19 за адміністративним позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Обрій» до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.09.2019 (головуючий суддя Головко А.Б.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019 (головуючий суддя Ральченко І.М., судді: Катунов В.В., Бершов Г.Є.),

УСТАНОВИВ:

Приватне сільськогосподарське підприємство «Обрій» звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.06.2019 №0007311401, №0007301401, №0007321401, №0007331401.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.09.2019, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Державної податкової служби звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21.01.2020 відкрито касаційне провадження у справі №440/2211/19 за касаційною скаргою податкового органу.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу податкового органу.

До суду надійшла заява відповідача про заміну сторони у справі її правонаступником.

Ухвалою суду від 06.03.2023 розгляд справи призначено у попередньому судовому засіданні на 07.03.2023.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

Розглянувши заяву відповідача про заміну правонаступником, враховуючи приписи статті 52 КАС України, якою встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив, - суд вбачає підстави заяву відповідача про заміну сторони у справі її правонаступником задовольнити.

Верховний Суд, на підставі встановлених фактичних обставин справи, з`ясував наступне. Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 28.03.2019 по 13.05.2019 Головним управлінням ДФС у Полтавській області проведено документальну планову виїзну перевірку Приватного сільськогосподарського підприємства "Обрій" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, валютного законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2018, іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.

За наслідками перевірки складено акт №671/16-31-14-01-10/30742409 від 20.05.2019, яким зафіксовані наступні порушення:

пункту 44.1 статті 44; пункту 198.1 статті 198. пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено сплату податку на додану вартість на загальну суму 808883грн., та завищено суму від`ємного значення з податку на додану вартість на загальну суму 335535грн.;

підпункту 267.1.1 пункту 267.1, підпункту 267.2.1 пункту 267.2, підпункту 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання з транспортного податку за 2017 рік на загальну суму 25000грн.;

пункт 46.1 статті 46, пункт 49.1, пункт 49.2, підпункт 49.18.3 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України щодо неподання декларації по транспортному податку за 2017 рік.

На підставі висновків акту перевірки Головним управлінням ДФС у Полтавській області 10.06.2019 прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0007301401 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 556503,50грн., в тому числі за податковим зобов`язанням в сумі 445203грн., за штрафними санкціями в сумі 111300,50грн.;

№0007311401 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 335535грн.;

№0007321401 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем транспортний податок з юридичних осіб на загальну суму 31250грн., в тому числі за податковим зобов`язанням в сумі 25000грн., за штрафними санкціями в сумі 6250грн.;

№0007331401 про застосування штрафних санкцій за платежем транспортний податок у сумі 170грн.

Вважаючи прийняті податкові повідомлення-рішення протиправними, Підприємство звернулось до суду з позовом про їх скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, контролюючим органом не обґрунтовано доводи, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків. Встановлено обставини здійснення господарських операцій, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, підтверджено здійснення руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлена спеціальна податкова правосуб`єктність учасників господарської операції та зв`язок між фактом придбання товарів, послуг, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Крім того, судами встановлено, що придбані автомобілі використовуються у процесі функціонування сільськогосподарського підприємства, остаточним результатом якого є виробництво сільськогосподарської продукції. При цьому, відповідачем не надано доказів на спростування таких висновків. Також, судами з`ясовано, що вартість автомобіля марки Volkswagen моделі Touareg, станом на 01.01.2017 не перевищує 1' 200' 000,00грн., з огляду на що у 2017 році такий автомобіль до об`єктів оподаткування транспортним податком не може бути віднесений.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган оскаржив їх у касаційному порядку. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач викладає обставини, встановлені актом перевірки. Як вважає відповідач, наданими позивачем документами не підтверджується реальність господарських операцій. Заявник касаційної скарги посилається на те, що судами попередніх інстанцій не надано належну оцінку доводам податкового орану щодо дослідження під час перевірки первинних документів. Крім цього, відповідач не вважає правомірним включення позивачем до складу податкового кредиту декларації з податку на додану вартість спеціального режиму оподаткування сум податку на додану вартість від вартості придбаних легкових автомобілів, які не використовувались у виробництві сільськогосподарської продукції. Також, на думку відповідача, судами не враховано докази податкового органу, якими підтверджується, що автомобіль марки Volkswagen моделі Touareg підлягає оподаткуванню транспортним податком. На підставі викладеного, відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Поряд з цим, у касаційній скарзі відповідач просить зупинити дію оскаржуваних судових рішень.

Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, з якого слідує, що Товариство вважає доводи податкового органу необґрунтованими, вказує, що касаційна скарга не містить обґрунтування неправомірності судових рішень. Як зазначає позивач, долучені до адміністративної справи первинні документи містять необхідну інформацію для підтвердження реальності здійснення господарських операцій з контрагентами. Позивач зауважує, що відповідачем не надано доказів на спростування висновків, що придбані автомобілі використовуються у процесі функціонування сільськогосподарського підприємства. У відзиві позивач наголошує, що розрахунок середньоринкової вартості транспортного засобу марки Volkswagen моделі Touareg позивачем отримано з офіційного веб-сайту Мінекономрозвитку, який підтверджує, що вартість автомобіля становить менше 375 розмірів мінімальної заробітної плати. З урахуванням зазначеного, позивач просить залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередньої інстанції - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вказано судами, Приватне сільськогосподарське підприємство "Обрій" зареєстроване як юридична особа Чутівською районною державною адміністрацією 17.01.2000 та є платником податку на додану вартість з 24.03.2000.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.11.2015 між ТОВ "Укренергоремонт МАІ" (постачальник) та ПСП "Обрій" (замовник) укладений договір №26/11, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується виготовити та поставити обладнання (зерносушильних комплексів).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано видаткові накладні, відповідно до яких ТОВ "Укренергоремонт МАІ" поставлено на адресу ПСП "Обрій" зерносушильне обладнання.

01.10.2016 ПСП "Обрій" проведено огляд зерносушильних комплексів та складено висновок про придатність об`єктів до експлуатації. Згідно з наказом ПСП "Обрій" від 29.09.2016 введено в дію зерносушильні комплекси по ПСП "Обрій" в с. Рябківка та с. Флорівка з 01.10.2016.

На підтвердження подальшого використання придбаного обладнання (зерносушильних комплексів) у власній господарській діяльності надано договір постачання від 19.05.2016, укладений між ПСП "Обрій" (покупець) та ПП "Спец-Комплект-Сервіс" (продавець), за умовами якого продавець зобов`язується поставити у зумовлені строки покупцеві товар (паливо пічне).

Таким чином, на підтвердження виконання умов вказаного договору надано податкові накладні, видаткові накладі, платіжні доручення, рахунки - фактури, товарно - транспортні накладні (а.с. 124-250 т. 1; а.с. 1-106 т. 2).

Суми податку на додану вартість, сплачені за вказаними податковими накладними, включені позивачем до складу податкового кредиту звітних періодів.

Судовим розглядом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що вказані податкові накладні зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних.

З оскаржуваних судових рішень слідує, що судами встановлено обставини здійснення господарських операцій, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, підтверджено здійснення руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлена спеціальна податкова правосуб`єктність учасників господарської операції та зв`язок між фактом придбання товарів, послуг, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Реальність виконання вказаних вище господарських зобов`язань, безпосередньо пов`язаних з основною статутною діяльністю позивача, підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Суди дійшли висновку, що відповідач не надав належних доказів того, що на момент проведення операцій з позивачем підприємство контрагент було фіктивним, вчиняло порушення в сфері оподаткування, документувало безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту для інших суб`єктів господарювання, не надано доказів, що підтверджували б невідповідність змісту угод дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчили про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об`єкта оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Судами попередніх інстанцій розглянуто посилання контролюючого органу на те, що до перевірки не надано сертифікатів якості, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, рахунків на оплату.

Як зазначено судами, сертифікати відповідності, паспорти якості - документи, які підтверджують якість товарів, за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт придбання товарів, оскільки вони не містять відомостей про господарську операцію та не фіксують факт їх здійснення, а містять інформацію про товар та його якість, підтверджують відповідність продукції встановленим вимогам та можливість її подальшого використання чи реалізації. Сертифікати відповідності, паспорти якості - це документи, які підтверджують якість товарів та за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам. Крім того сертифікати відповідності, паспорти якості видаються безпосередньо виробником товару (продукції). Відтак відсутність вказаних документів не може свідчити про безтоварність господарської операції.

Одночасно стосовно інших первинних документів, а саме товарно-транспортних накладних, рахунків на оплату на весь обсяг поставки товару, на відсутність яких звертає увагу податковий орган, суди відзначили, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Таким чином, первинні документи, якими позивач доводить здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом, оформлені належним чином, містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій.

Крім того, судами надано оцінку доводам податкового органу стосовно відсутності у податкових накладних обов`язкового реквізиту - коду товару згідно УКТ ЗЕД. Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у в постанові від 20.06.2018 в справі №819/1383/17, судами попередніх інстанцій вказано, відсутність у податкових накладних такого реквізиту як код УКТ ЗЕД за обставин реєстрації таких податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, судом розцінюється як наслідок неналежного виконання контролюючим органом при такій реєстрації своїх обов`язків, а тому подальше виключення сум податкового кредиту за такими податковими накладними, як і застосування до цього платника податків штрафних санкцій є неправомірним, так як за змістом вказаних норм обов`язок перевірки податкових накладних на відповідність пункту 201.10 статті 201 ПК України при їх реєстрації покладений на контролюючий орган.

Таким чином, суди дійшли висновку, що факт існування реальних господарських правовідносин, обумовлених договором, підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.

Як вбачається, викладаючи висновки в акті перевірки, відповідач жодними належними доказами в розумінні КАС України не довів обставин, що мали наслідком формулювання висновків про заниження сплати податку на додану вартість і потягли за собою винесення спірних рішень відповідачем. Отже висновки відповідача, викладені в акті перевірки, щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентом не підтверджуються належними та допустимими доказами і спростовуються фактичними обставинами, встановленими судами і наданими доказами під час розгляду справи.

Усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Також, у справі, що розглядається, відповідач дійшов висновку про завищення ПСП "Обрій" суми податкового кредиту декларації з податку на додану вартість спеціального режиму оподаткування у зв`язку з включенням до його складу вартості придбаних легкових автомобілів Volkswagen Amarok, Renault Duster.

При визначенні напряму декларування сум ПДВ визначальним є безпосереднє використання придбаних товарів/послуг у виробництві сільськогосподарської продукції.

Водночас факт безпосереднього зв`язку використання придбаних товарів/послуг у виробництві сільськогосподарської продукції може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів/послуг, які б свідчили про призначення придбаних товарів/послуг для використання у виробництві сільськогосподарської продукції, відповідали б змісту цієї діяльності.

На підставі матеріалів справи судами встановлено, що позивачем придбано автомобілі: Volkswagen Amarok згідно договору купівлі-продажу від 11.01.2016; Renault Duster phase 2 згідно договору купівлі-продажу від 26.09.2016. Вказані автомобілі наказами ПСП "Обрій" від 02.03.2016, від 01.10.2016 введені в експлуатацію та згідно даних бухгалтерського обліку ПСП "Обрій" (оборотно - сальдова відомість по рахунку 105) віднесені до виробничих основних засобів.

Суд першої інстанції вказав, що під час судового розгляду представником позивача надані пояснення, згідно з якими, придбані автомобілі використовуються ПСП "Обрій" для службового користування співробітниками підприємства, а також з метою перевезення малогабаритних вантажів. Також пояснив, що з урахуванням місця знаходження орендованих земельних ділянок, складських приміщень, місця зберігання автотранспорту, паливно - мастильних матеріалів, комплексу по очищенню та сушінню зерна, посадові особи ПСП "Обрій" здійснюють трудову діяльність в різних населених пунктах: м. Полтава, с. Рябівка, с. Флорівка Чутівського району. В тому числі в межах відповідних сільських рад Чутівського району, оскільки на відповідних територіях знаходяться орендовані земельні ділянки, які використовуються для вирощування сільськогосподарських культур. Суд погоджується з доводами позивача про те, що вищеописана діяльність загалом входить до процесу функціонування сільськогосподарського підприємства, остаточним результатом якого є виробництво сільськогосподарської продукції.

У свою чергу, відповідачем не надано доказів на спростування висновків, що придбані автомобілі використовуються у процесі функціонування сільськогосподарського підприємства, остаточним результатом якого є виробництво сільськогосподарської продукції.

З урахуванням наведеного, суди дійшли висновку, що придбані позивачем автомобілі призначені для використання у межах діяльності, пов`язаної з виробництвом сільськогосподарської продукції. А відтак, сплачені в ціні даних автомобілів суми податку на додану вартість позивачем правомірно віднесені до складу податкового кредиту декларації з податку на додану вартість спеціального режиму оподаткування.

Як вже вказував суд касаційної інстанції у цій справі, частина перша статті 77 КАС України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 8, 9 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як слідує з касаційної скарги, доводи податкового органу висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, відповідач у касаційній скарзі не обґрунтував незгоду з висновками судів, порушення судами норм права не доведено. Фактично доводи, наведені в касаційній скарзі, обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки. Ці обставини були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких, судами зроблено обґрунтовані висновки.

Також, у справі, що розглядається, податковий орган доводить правильність своїх висновків щодо заниження ПСП "Обрій" транспортного податку за 2017 рік.

01.01.2017 набрали чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII (далі - Закон №1797-VIII) та Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20.12.2016 №1791-VIII (далі - Закон №1791-VIII), якими зокрема внесені зміни до статті 267 Податкового кодексу України, яка визначає основні елементи транспортного податку, порядок його обчислення та строки сплати.

Відповідно до підпункту 267.1.1. пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

За положеннями абзацу 1 підпункту 267.2.1 пункту 267.2. статті 267 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відтак, з 01.01.2017 платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п`яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об`єму циліндрів двигуна, типу пального (абз.2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).

Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об`єм циліндрів двигуна, тип пального (абз.3 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).

Перелік легкових автомобілів, які є об`єктом оподаткування у 2017 році (з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року), із зазначенням марки, моделі, року випуску, об`єму циліндрів двигуна, типу пального, розміщується на офіційному веб-сайті центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі.

Станом на 01 січня 2017 року мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 3200 грн (стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік»).

Отже, 375 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року складали 1' 200' 000грн.

Таким чином, об`єктом оподаткування у 2017 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1' 200'000грн. та з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно).

Обов`язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі розміщеної на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, які є об`єктом оподаткування транспортним податком у 2017 році.

Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.06.2017 N428), (далі - Методика), встановлює механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей віднесення таких автомобілів до об`єктів оподаткування транспортним податком.

Пунктом 2 Методики, середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за такою формулою: С ср = Ц н х (Г / 100), де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні з урахуванням марки, моделі, об`єму циліндрів двигуна, типу пального; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів з урахуванням строку експлуатації транспортних засобів у роках згідно з додатком 1 до Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 р. N 403 (Офіційний вісник України, 2013 р., N 44, ст. 1576).

Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства (пункт 4 Порядку N403).

Згідно пункту 5 Методики, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об`єм двигуна; потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація.

Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.

Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (п. 13 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).

Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об`єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункту 14 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).

Аналіз наведених положень Методики та Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів свідчить про врахування при розрахунку цієї вартості певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу.

Як встановлено судами, згідно отриманого позивачем 07.02.2017 з офіційного веб-сайту Мінекономрозвитку розрахунку, середньоринкова вартість автомобіля марки Volkswagen моделі Touareg, 3,0, внутрішнього згорання, дизель, АТ, 2016 року випуску, пробіг 16000 км станом на 01.01.2017 становила 1' 089' 360,72грн., що не перевищує встановлену законодавством межу 375 мін з/п, і не дозволяє у 2017 році віднести вказаний автомобіль до об`єктів оподаткування транспортним податком (а.с. 77).

У свою чергу, з матеріалів справи слідує, що податковий орган не розпоряджається даними для розрахунку вартості автомобіля, жодних запитів щодо визначення пробігу легкового автомобіля матеріали справи не містять, що підтверджує факт неможливості розрахунку вартості автомобіля відповідно до Методики № 66, Порядку № 403 та відсутністю бази оподаткування.

Таким чином, суди дійшли висновку про те, що автомобіль марки Volkswagen моделі Touareg, 3,0, внутрішнього згорання, дизель, АТ, 2016 року випуску, пробіг 16000 км, у 2017 році не є об`єктом оподаткування транспортним податком у 2017 році.

Відтак, під час розгляду справи відповідачем не надано доказів того, що вартість автомобіля позивача перевищує 750 розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Не надано доказів того, що відповідач отримав розрахунок вартості автомобіля позивача від Мінекономрозвитку.

Суди констатували, що відповідачем до матеріалів справи як до суду першої інстанції так і під час апеляційного її розгляду не надано належних доказів розрахунку вартості автомобіля у відповідності до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, що затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66 та одночасно не надано доказів того, що середньоринкова вартість автомобіля позивача становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (підпункт 267.2.1 пункту 267 статті 267 Податкового кодексу України).

Обов`язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку.

Межі повноважень податкового органу полягають у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. У свою чергу, інформації, яка б підтверджувала правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення відповідач не надав.

Разом з тим, Суд вважає правильним зауважити, що положеннями підпункту 267.6.10 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено право фізичних осіб - платників податку звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем своєї реєстрації для проведення звірки даних щодо: об`єктів оподаткування, що перебувають у власності платника податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів (зокрема документів, що підтверджують право власності на об`єкт оподаткування, перехід права власності на об`єкт оподаткування, документів, що впливають на середньоринкову вартість легкового автомобіля), контролюючий орган за місцем реєстрації платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Як вбачається, позивач з письмовою заявою для проведення звірки розрахунку здійсненого податковим органом, зокрема, щодо показників, що впливають на середньоринкову вартість легкового автомобіля та відповідно правомірності віднесення транспортного засобу, який зареєстрований за позивачем, до об`єкту оподаткування транспортним податком, не звертався.

Поряд з цим, Кодекс адміністративного судочинства України вказує, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов`язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Враховуючи положення процесуального закону, колегія суддів Верховного Суду вважає, що відповідачем не виконаний свій обов`язок щодо надання належних доказів у підтвердження наявності підстав для визначення податкового зобов`язання. Суд визнає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанції, що визначення позивачу суми податкового зобов`язання з транспортного податку є протиправним, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, з огляду на недоведення відповідачем, що автомобіль позивача є об`єктом оподаткування транспортним податком у 2017 році.

Кодекс адміністративного судочинства України встановлює, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Касаційний суд вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Крім того, Суд зауважує, що обґрунтування, наведені відповідачем у касаційній скарзі, містять вимоги здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також додатково перевірити докази, що не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Разом з тим, суд залишає без задоволення заяву відповідача про зупинення дії оскаржуваних судових рішень, з огляду на те, що за наслідками касаційного провадження розгляд справи закінчено.

Керуючись статтями 52, 343, 349, 350, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання відповідача про заміну сторони її правонаступником задовольнити. Замінити Головне управління Державної податкової служби у Полтавській області (код ЄДРПОУ 43142831) правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у Полтавській області (код ЄДРПОУ ВП 4457192).

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.09.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019 у справі №440/2211/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду