Постанова

від 07.03.2023 по справі 200/2183/20-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2023 року

м. Київ

справа № 200/2183/20-а

адміністративне провадження № К/9901/27884/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,

розглянув попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №200/2183/20-а за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Курдюмівський завод кислототривких виробів» до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про визнання неправомірними та часткове скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.07.2020 (головуючий суддя Голуб В.А.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 (головуючий суддя Казначеєв Е.Г., судді: Компанієць І.Д., Ястребова Л.В.),

УСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Курдюмівський завод кислототривких виробів» звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про визнання неправомірними та часткове скасування податкових повідомлень-рішень в якому просило суд визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.02.2020 №00000130509, №00000150509.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14.07.2020, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Державної податкової служби у Донецькій області звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07.12.2020 відкрито касаційне провадження у справі №200/2183/20-а за касаційною скаргою податкового органу.

Ухвалою суду від 06.03.2023 розгляд справи призначено у попередньому судовому засіданні на 07.03.2023.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні з урахуванням положень статті 343 КАС України.

Верховний Суд, на підставі встановлених фактичних обставин справи, з`ясував наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, посадовими особами Головного управління ДПС у Донецькій області проведено документальну планову виїзну перевірку Приватного акціонерного товариства "Курдюмівський завод кислототривких виробів" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, іншого законодавства за період з 01.04.2018 по 30.09.2019.

За результатами перевірки складений акт № 32/05-99-05-09/00293545 від 13.01.2020 (т. 1 а.с.9-143). Згідно висновкам, перевіркою встановлено заниження позивачем податку на прибуток на суму 935214,00грн., в т.ч. за 2018 рік на суму 318429,00грн., за 9 місяців 2019 року на суму 616785,00грн., а також заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 752341,00грн., в т.ч. в липні 2019 року в сумі 380605,00грн., в серпні 2019 року в сумі 371736,00грн. та завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, у вересні 2019 року в сумі 26306,00грн.

Висновок податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість мотивований тим, що витрати за договором транспортного експедирування №1600/14 від 15.02.2015 з ТОВ "Норс Бізнес Груп" не підтверджується первинними документами, передбаченими Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

03.02.2020 відповідачем на підставі висновків акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення:

№00000130509, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання за платежем податок на прибуток за основним платежем 935 214,00грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 467607,00грн. Відповідно до розрахунку до цього податкового повідомлення - рішення, розмір штрафної (фінансової) санкції (штрафу) визначено у розмірі 50 %, оскільки за результатами попередньої перевірки складено акт від 22.08.2018 №926/05-99-14-10/00293545, податковим повідомленням-рішенням №0000551410 від 06.09.2018 донараховано податкові зобов`язання з податку на прибуток в сумі 225 368,00грн., податкові зобов`язання сплачено у повному обсязі (т. 9 а.с.139);

№00000150509, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем 752341,00грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 188085, 25грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковим органом рішеннями, Товариство звернулось до суду з позовом про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, наявні в матеріалах справи, з огляду на вимоги Закону який регулює зазначені правовідносини, контролюючим органом не обґрунтовано доводи, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених сторонами, не підтверджують встановленні відповідачем в ході перевірки порушення, тому податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган оскаржив їх у касаційному порядку. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач викладає обставини, встановлені актом перевірки. Як вважає відповідач, наданими позивачем документами не підтверджується реальність господарських операцій з контрагентом, а тому висновки акту перевірки та прийняті на підставі цього акту податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам податкового законодавства. Відповідач зазначає, що у ході проведеної перевірки виявлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентом, посилаючись на наявну податкову інформацію та невідповідності первинних документів вимогам закону та/або їх відсутність. У касаційній скарзі відповідач вказує, що при прийнятті рішень судами неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідач посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права до спірних правовідносин, де Суд вказував за яких обставин господарську операцію можна визнавати такою, яка здійснена для отримання необґрунтованої податкової вигоди. На підставі викладеного, відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

З матеріалів справи у цій справі слідує, що Приватне акціонерне товариство «Курдюмівський завод кислототривких виробів», зареєстровано юридичною особою 12.10.1995, перебуває на податковому обліку у відповідача, місцезнаходження юридичної особи: 84571, Донецька область, Бахмутський район, с. Опитне, вул. Київська, буд. 5

15.02.2018 між Приватним акціонерним товариством "Курдюмівський завод кислототривких виробів" (клієнта) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Норс Бізнес Груп" (експедитор ) укладено договір "Про надання транспортно-експедиторських послуг" № 1600/14.

Відповідно до умов договору, експедитор на підставі заявок клієнта за його рахунок та за винагороду (плату) надає послуги, пов`язані з організацією перевезення вантажів в межах України, експортно-імпортних та транзитних вантажів по залізницям країн СНД, Балтії та інших країн з наданням експедиторського сервісу шляхом укладання договорів з підприємствами, уповноваженими здійснювати перевезення або організацію перевезень вантажів підприємствами - власниками (балансоутримувачами) залізничного рухомого складу, власниками (операторами) вагонів, іншими особами, а клієнт сплачує й приймає надані експедиторам послуги на умовах даного договору.

Також, між Приватним акціонерним товариством "Курдюмівський завод кислототривких виробів" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Норс Бізнес Груп" укладено додаткові угоди до договору "Про надання транспортно-експедиторських послуг" №1600/64 від 15.02.2018, 01.03.2019, 01.04.2019, 10.05.2019, 20.06.2019, 19.09.2019, за змістом яких сторони домовилися про те, що до вартості (ціни) послуг з організації перевезень за кожен перевезений вагон застосовується додатковий коригуючий коефіцієнт (т. 2 а.с. 125-130).

Відповідно до статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Слід враховувати, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Водночас, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Судами попередніх інстанцій відзначено, що доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на декларування показників податків.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Також платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, суб`єкт підприємницької діяльності повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Суди першої та апеляційної інстанції вказали, що на підтвердження витрат за вищенаведеним договором позивачем надано первинні документи: заявки на квітень 2018 рік - березень 2019 року та травень - вересень 2019 року, виписки по рахунку, податкові накладні, квитанції, акти надання послуг, звіти до актів наданих послуг з організації перевезень вантажів, накладні, платіжні доручення (т. 2 а.с. 171 - т. 9 а.с.42). Судами констатовано, що наданні позивачем письмові докази відповідають вимогам до первинних документів, передбаченими Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Документи надавалися податковому органу під час проведення перевірки та суду першої інстанції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до акту перевірки, відповідачем під час перевірки були дослідженні первинні документи позивача, які були надані.

Затим, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про правомірність формування витрат позивачем відповідно до актів надання послуг, податкових накладних, звітів до актів наданих послуг з організації перевезень експедитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Норс Бізнес Груп».

Судами не визнано обґрунтованими посилання контролюючого органу на завищення витрат, заявлених експедитором до відшкодування в актах виконаних робіт, над витратами, що підтверджені залізничними накладними, оскільки у позивача відсутні прямі господарські відносини з перевізниками вантажу.

Крім того, суди вважали, що експедитором до вартості транспортно-експедиційних послуг за договором від 15.02.2018 обґрунтовано включено витрати на послуги перевізників, власні витрати, які визначалися розрахунковим шляхом із застосуванням коригуючого коефіцієнту в залежності від напрямку перевезень та безпосередньої винагороди. Такі дії контрагента позивача відповідають вимогам Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" та обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Як вбачається, викладаючи висновки в акті перевірки, відповідач жодними належними доказами в розумінні КАС України не довів обставин, що мали наслідком виникнення зазначених припущень у відповідача та потягли за собою винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачем.

Контролюючий орган не підтвердив своєї позиції про безтоварність господарських операцій, як і висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочинів належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Отже висновки відповідача, викладені в акті перевірки, щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентом не підтверджуються належними та допустимими доказами і спростовуються фактичними обставинами встановленими судами та наданими доказами під час розгляду справи.

Усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Відтак, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, відповідач у касаційній скарзі не обґрунтував незгоду з висновками судів, порушення судами норм права не доведено. Фактично доводи, наведені в касаційній скарзі, обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки. Ці обставини були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких судами зроблено правильні висновки щодо їх необґрунтованості.

Крім того, Суд зауважує, що обґрунтування, наведені відповідачем у касаційній скарзі, містять вимоги здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також додатково перевірити докази, що не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.

Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Як вбачається, у цій справі необхідно наголосити, що, виходячи з окреслених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту, а тому до їх переоцінки Верховний Суд не вдається у разі відсутності підстав, визначених підпунктами 1, 3, 4 частини другої статті 353 КАС України.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.07.2020 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 у справі №200/2183/20-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

І.Я Олендер

Судді Верховного Суду