Постанова

від 22.09.2020 по справі 200/2183/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 року справа №200/2183/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Компанієць І.Д., Ястребової Л.В., секретаря судового засідання Сухова М.Є., за участю представника відповідача Помалюк І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 р. у справі № 200/2183/20-а (головуючий І інстанції Голуб В.А.) за позовом Приватного акціонерне товариства Курдюмівський завод кислототривких виробів до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання неправомірними та часткове скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Курдюмівський завод кислототривких виробів (далі - позивач, ПрАТ КЗКВ ) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Донецькій області), в якому просило: визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03 лютого 2020 року № 00000130509, яким збільшено суму грошових зобов`язань з податку на прибуток у сумі 627589, 00 грн основного платежу та 313794, 50 грн штрафу; визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03 лютого 2020 року № 00000150509, яким збільшено суму грошових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 671015, 00 грн основного платежу та 167753, 75 грн штрафу.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 року задоволено позовні вимоги, а саме суд: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення № 00000130509 від 3 лютого 2020 року, в частині збільшення Приватному акціонерному товариству «Курдюмівський завод кислототривких виробів» грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток в сумі 627 589, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 313 794, 50 грн.; визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення № 00000150509 від 3 лютого 2020 року, в частині збільшення Приватному акціонерному товариству «Курдюмівський завод кислототривких виробів» грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в сумі 671 015, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 167 753, 75 грн.; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Донецькій області на користь ПрАТ КЗКВ судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 21 020, 00 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказане рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянтом зазначено, що під час проведення перевірки встановлено завищення витрат, заявлених транспортною компанією до відшкодування в актах виконаних робіт, над витратами, що фактично підтверджуються первинними документами - залізничними накладними, на суму 3 486 600, 88 грн. З метою підтвердження витрат на оплату послуг інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, що сплачується позивачем, як змовником, підприємством надано залізничні накладні, які було оформлено під час транспортування платежу, без надання інших первинних документів (рахунків, накладних інш.) виданих суб`єктом господарювання який залучається до виконання договору. Тобто вказана різниця на суму 3 486 600, 88 грн не підтверджується первинними документами, передбаченими Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність", тому позивач не мав права на включення цих витрат до складу витрат на збут.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник позивача у судове засідання не з`явися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Приватне акціонерне товариство Курдюмівський завод кислототривких виробів , зареєстрований юридичною особою 12 жовтня 1995 року, перебуває на податковому обліку у відповідача, місцезнаходження юридичної особи: 84571, Донецька область, Бахмутський район, с. Опитне, вул. Київська, буд. 5 (т. 1 а.с.8).

Посадовими особами Головного управління ДПС у Донецькій області проведено документальну планову виїзну перевірку Приватного акціонерного товариства «Курдюмівський завод кислототривких виробів» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 квітня 2018 року по 30 вересня 2019 року, валютного законодавства за період з 1 квітня 2018 року по 30 вересня 2019 року, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 квітня 2018 року по 30 вересня 2019 року, іншого законодавства за період з 1 квітня 2018 року по 30 вересня 2019 року.

За результатами перевірки складений Акт № 32/05-99-05-09/00293545 від 13 січня 2020 року (т. 1 а.с.9-143). Згідно висновкам, перевіркою встановлено заниження позивачем податку на прибуток на суму 935214,00 грн., в т.ч. за 2018 рік на суму 318429,00 грн., за 9 місяців 2019 року на суму 616785,00 грн., а також заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 752341,00 грн., в т.ч. в липні 2019 року в сумі 380605,00 грн., в серпні 2019 року в сумі 371736,00 грн. та завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, у вересні 2019 року в сумі 26306,00 грн.

Висновок податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість мотивований тим, що витрати за договором транспортного експедирування № 1600/14 від 15 лютого 2018 року із Товариством з обмеженою відповідальністю «Норс Бізнес Груп» не підтверджується первинними документами, передбаченими Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

03 лютого 2020 року відповідачем на підставі висновків акту перевірки прийняті податкові повідомлення - рішення: № 00000130509, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання за платежем податок на прибуток за основним платежем 935 214,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 467 607,00 грн. Відповідно до розрахунку до цього податкового повідомлення - рішення, розмір штрафної (фінансової) санкції (штрафу) визначено у розмірі 50 %, оскільки за результатами попередньої перевірки складено Акт від 22 серпня 2018 року № 926/05-99-14-10/00293545, податковим повідомленням - рішенням № 0000551410 від 6 вересня 2018 року донараховано податкові зобов`язання з податку на прибуток в сумі 225 368, 00 грн., податкові зобов`язання сплачено у повному обсязі (т. 9 а.с.139); № 00000150509, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем 752 341,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 188 085, 25 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, наявні в матеріалах справи, з огляду на вимоги Закону який регулює зазначені правовідносини, не підтверджують встановленні відповідачем в ході перевірки порушення, тому податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

За положенням пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України, дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов`язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов`язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до положень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктами 16.1.2 , 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 вказаного Кодексу встановлено, що платник податків зобов`язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу).

Згідно з пунктом 44.1, 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 133.1.1 п.133.1 ст.133 Податкового кодексу України, платниками податку - резидентами є суб`єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

За п.135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до підпункту а , б пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є : постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За приписами пункту 186.3 статті 186 Податкового кодексу України, місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб`єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належать: ж) надання транспортно-експедиторських послуг.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Згідно п. 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Відповідно до положень підпункту а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) (у редакції на час виникнення правовідносин), бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; внутрішньогосподарський (управлінський) облік - система збору, обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності підприємствами (крім підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі), розроблений на основі міжнародних стандартів фінансової звітності і законодавства Європейського Союзу у сфері бухгалтерського обліку та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства; витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

За частиною 1 та 2 статті 3 Закону № 996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Інформація, яка міститься в документах первинного обліку, в силу статті 3 Закону № 996-XIV, є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності.

Відповідно до частини 1, 2, 5, 8 статі 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.4, 2.5, 2.14, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704(далі - Положення № 88), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 ''Витрати'', затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248), витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

У податковому обліку операції з постачання товарів (послуг), витрати за цими операціями, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та суми ПДВ в ціні товару (послуг), які були предметом постачання, повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесені у зв`язку з цією операцією фінансові витрати.

Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для відображення господарських операцій у податковому обліку є фактичне здійснення таких операцій у межах господарської діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, які розкривають суть та зміст операцій та відображають їх реальне вчинення. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. За відсутності ж факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

У зв`язку з наведеним, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

У той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Суд зазначає, що доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на декларування показників податків.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Також платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, суб`єкт підприємницької діяльності (Товариство) повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено.

15 лютого 2018 року між Приватним акціонерним товариством «Курдюмівський завод кислототривких виробів» (клієнта) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Норс Бізнес Груп» (експедитор ) укладено договір «Про надання транспортно-експедиторських послуг» № 1600/14.

Відповідно до умов договору, експедитор на підставі заявок клієнта за його рахунок та за винагороду (плату) надає послуги, пов`язані з організацією перевезення вантажів в межах України, експортно-імпортних та транзитних вантажів по залізницям країн СНД, Балтії та інших країн з наданням експедиторського сервісу шляхом укладання договорів з підприємствами, уповноваженими здійснювати перевезення або організацію перевезень вантажів підприємствами - власниками (балансоутримувачами) залізничного рухомого складу, власниками (операторами) вагонів, іншими особами, а клієнт сплачує й приймає надані експедиторам послуги на умовах даного договору.

Також, між Приватним акціонерним товариством «Курдюмівський завод кислототривких виробів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Норс Бізнес Груп» укладено додаткові угоди до договору «Про надання транспортно-експедиторських послуг» № 1600/64 від 15 лютого 2018 року, від 1 березня 2019 року, від 1 квітня 2019 року, 10 травня 2019 року, 20 червня 2019 року, 19 вересня 2019 року, за змістом яких сторони домовилися про те, що до вартості (ціни) послуг з організації перевезень за кожен перевезений вагон застосовується додатковий коригуючий коефіцієнт (т. 2 а.с. 125-130).

На підтвердження витрат за вищенаведеним договором позивачем надано первинні документи: заявки на квітень 2018 рік - березень 2019 року та травень - вересень 2019 року, виписки по рахунку, податкові накладні, квитанції, акти надання послуг, звіти до актів наданих послуг з організації перевезень вантажів, накладні, платіжні доручення (т. 2 а.с. 171 - т. 9 а.с.42).

Вищезазначені документи надавалися податковому органу під час проведення перевірки та суду першої інстанції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до акту перевірки, відповідачем під час перевірки були дослідженні первинні документи позивача, які були надані.

Факт належності транспортно-експедиційних послуг до господарської діяльності, за умови належного підтвердження первинними документами, підтверджується висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 26.02.2019р. справа №820/19541/14 від 25.04.2019 року справа № 820/4161/16, від 21.02.2020р. справа №821/3223/15-а.

Здійснення господарських операцій підтверджується вищезазначеними документами наявними в матеріалах справи.

Суд зазначає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про правомірність формування позивачем витрат відповідно до актів надання послуг, податкових накладних, звітів до актів наданих послуг з організації перевезень експедитора. Експедитором, у відповідності до вимог Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" та з урахуванням відсутності господарських відносин позивача з перевізниками вантажу, обґрунтовано включено до вартості транспортно-експедиційних послуг за договором від 15 лютого 2018 року витрати на послуги перевізників, власні витрати, які визначалися розрахунковим шляхом із застосуванням коригуючого коефіцієнту в залежності від напрямку перевезень та безпосередньої винагороди. Застосування коригуючого коефіцієнту відбувалось на підставі додаткових угод до вищевказаного договору.

Таким чином, наданні позивачем первинні документи, виписані з додержанням вимог статті 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення № 88, та які стали підставою для формування податкової звітності, відображають обсяг наданих послуг по договорам, тобто, містять доведену та достовірну інформацію щодо фактичного обсягу здійсненних господарських операцій, тому контролюючий орган неправомірно дійшов висновку, що позивач не має права на відображення їх у своїй податковій звітності.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що фактично доводи апеляційної скарги ґрунтуються на поясненнях та обставинах які надавались апелянтом суду першої інстанції в ході розгляду справи, які судом було досліджено та надано їм оцінку. Апелянтом в скарзі не наведено жодного доводу та доказів в спростування або помилковість висновків суду першої інстанції, не зазначено в чому саме полягає порушення судом першої норм матеріального права або помилковість оцінки обставин в справі.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 р. у справі № 200/2183/20-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 р. у справі № 200/2183/20-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 22 вересня 2020 року.

Суддя-доповідач Е.Г.Казначеєв

Судді І.Д. Компанієць

Л.В. Ястребова