Постанова

від 23.02.2023 по справі 161/1613/22

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/1613/22 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А. М. Провадження № 22-ц/802/206/23 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л.В., Здрилюк О. І.,

з участю:

секретаря судового засідання Губарик К. А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

третьої особи ОСОБА_3 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вмісті Луцькуцивільну справуза позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Право і Закон», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дробітько Вікторія Вікторівна, ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень із одночасним припиненням права власності на нерухоме майно та усунення перешкод у користуванні майном, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_4 , поданою представником ОСОБА_6 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2022 року ОСОБА_4 звернулася до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що у січні 2022 року, зробивши витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, виявила, що з 24.12.2021 року власником приміщення нотаріальної контори /літер А-2/ загальною площею 149 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є юридична особа ТОВ «ВіВ» ЛТД (правонаступником якого є ТОВ «Компанія «Право і Закон») на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення нотаріальної контори, що був посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В. 24.12.2021 року та зареєстрований в реєстрі за №1113.

Вказує, що вона приміщення нотаріальної контори 24.12.2021 року нікому не відчужувала, повторно невідомі особи позбавили її права власності на нерухоме майно.

Позивачка вважає такі дії незаконними з наступних підстав: іпотекодержателем перед укладенням оспорюваного договору купівлі-продажу за 30 днів не було надіслано боржнику ОСОБА_5 та іпотекодавцю ОСОБА_4 письмову вимогу про необхідність виконання зобов`язання за кредитним договором з попередженням про те, що у випадку невиконання такого зобов`язання буде вжито заходи позасудового задоволення вимог кредитора шляхом продажу предмета іпотеки; приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В. В. не мала повноважень для посвідчення договору купівлі-продажу від 24.12.2021 року, оскільки діяла не в межах свого нотаріального округу, а також, що на день укладення оспорюваного договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано обтяження: арешт всього нерухомого майна від 12.01.2021 року та арешт нерухомого майна від 02.11.2010 року, що перешкоджало укладенню даного договору купівлі-продажу та проведення державної реєстрації права власності приватним нотаріусом за ТОВ «ВіВ» ЛТД.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_4 просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення нотаріальної контори загальною площею 149,0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В. 24.12.2021 року та зареєстрований в реєстрі за №1113; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:62585229 від 24.12.2021 року, яке було прийняте приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В. В. 24.12.2021 року, та запис зареєстрований в реєстрі за №1113 за ТОВ «ВіВ» ЛТД, правонаступником якого є ТОВ «Компанія «Право і Закон», та одночасно припинити право власності ТОВ «ВіВ» ЛТД, правонаступником якого є ТОВ «Компанія «Право і Закон», на нежитлове приміщення нотаріальної контори загальною площею 149,0 кв.м, що знаходиться за вказаною адресою; зобов`язати ТОВ «ВіВ» ЛТД, правонаступником якого є ТОВ «Компанія «Право і Закон» в особі його директора та інших осіб, які безпідставно користуються приміщенням зазначеної нотаріальної контори, шляхом звільнення даного приміщення, а також стягнути понесені позивачем судові витрати по справі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2022 року відмовлено взадоволенні позову.Скасовано заходизабезпечення позову,вжиті згідноз ухвалоюЛуцького міськрайонногосуду Волинськоїобласті від21січня 2022року усправі №161/984/22, провадження № 2-з/161/1/22, якою накладено арешт на приміщенням нотаріальної контори (літер А-2) загальною площею 149 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстроване за товариством з обмеженою відповідальністю фірма «ВІВ» ЛТД , та заборонено вчинення будь яких дій (в тому числі реєстраційних) щодо приміщення нотаріальної контори (літер А-2) загальною площею 149 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, задовольнивши позовні вимоги.

В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення суду незаконним та таким, що ухвалене всупереч прийнятим нормативно-правовим актам та підлягає скасуванню, оскільки винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначає, що порушення норм процесуального права полягають у прийнятті в процесі судових дебатів додаткових пояснень представника ТОВ «ФК «Єврокредит», чим порушено права позивача та принцип рівності сторін у процесі розгляду справи, порядок подачі письмових пояснень під час розгляду справи, що призвело до винесення неправосудного рішення. Щодо порушення норм матеріального права покликається на те, що зазначення судом інформації про отримання письмової вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від ТОВ «ФК «Єврокредит» 28.10.2016 року не відповідає дійсності, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_5 отримав відповідну вимогу, тим більше в період з 2012 по квітень 2017 року він перебував за кордоном. Судом не було надано оцінку вказаним вимогам, зокрема, про зазначення в них інформації щодо позасудового способу врегулювання звернення стягнення, сумі боргу, яка різниться у них. Вказує також на те, що на момент укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу приватний нотаріус мав перевірити через Державний реєстр речових прав інформацію про нерухоме майно - предмет іпотеки, який відчужується, інформацію про іпотекодавця та іпотекодержателя та дотримання зареєстрованим іпотекодержателем п. п.2.7.-2.14. глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Однак, зазначених дій приватний нотаріус не вчинив, а навпаки вказав завідомо неправдиву інформацію в договорі купівлі-продажу про іпотекодержателя - продавця нерухомого майна. Зазначає, що позивачка діяла добросовісно і взагалі не уникала виконання рішення суду, а ТОВ «ФК «Єврокредит» та ОСОБА_3 з жовтня 2016 року перешкоджають виконати його з метою заволодіння предметом іпотеки, видаючи це за виконання рішення суду.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФК Єврокредит» Кондратюк В.В. покликається на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вказує, що судом першої інстанції, який вірно відмовив у позові ОСОБА_4 , всі доводи позивача були розглянуті та їм у рішенні дана правильна юридична оцінка, взято до уваги та проаналізовано всі надані суду сторонами докази, а тому підстав для скасування чи зміни рішення немає.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, їх представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний правочин укладений із дотриманням вимог закону та засад цивільного законодавства, а права позивача щодо майна, що є предметом договору, не були порушені його укладенням та проведенням реєстраційних дій щодо реєстрації права власності за відповідачем. Позовні вимоги в частині скасування рішення про державну реєстрацію права власності на майно за відповідачем ТзОВ «Компанія «Право і Закон» та зобов`язання цього відповідача усунути позивачу перешкоди у користуванні власністю являються похідними від позовної вимоги щодо скасування оспорюваного правочину, на підставі якого вчинені реєстраційні дії, а відтак є також необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду та вважає, що наведені в рішенні суду першої інстанції мотиви, з яких суд дійшов такого висновку, є правильними та обґрунтованими з наступних підстав.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Одним зі способів захисту права та інтересу є, зокрема, визнання правочину недійсним.

Судом встановлено, що 09 липня 2008 року між АК Банк«Форум» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 0523/08/22-СLNv про відкриття відновлювальної кредитної лінії на споживчі цілі з лімітом кредитування в сумі 70000 доларів США терміном на 120 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,5 % річних.

Також цього ж дня було укладено між банком та ОСОБА_4 іпотечний договір, яким вона передала в іпотеку банку для забезпечення виконання умов кредитного договору своє майно - нежитлове вбудоване приміщення нотаріальної контори /літер А-2/ загальною площею 24,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 травня 2010 року ухвалено стягнути з ОСОБА_5 в користь АК Банк «Форум» 38 157,80 дол. США та вирішено звернути стягнення на нерухоме майно, яке перебуває в заставі банку, нежитлове вбудоване приміщення нотаріальної контори /літер А-2/ загальною площею 24,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ОСОБА_4 (а.с. 178-179 том 1).

Дане рішення набуло законної сили та було звернуто до примусового виконання. Згідно з відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна постановою від 17.09.2020 року головного державного виконавця Другого ВДВС Луцького МУЮ Приходько А. П. 02.11.2010 р. за реєстраційним номером 10436682 було зареєстровано накладення арешту на вказане майно. (а.с.24-25 т.1).

Як стверджує позивач, у результаті реконструкції у 2010 році це приміщення збільшилось до площі 149 кв.м, про що їй було видане свідоцтво на право власності та внесено відповідні зміни до Державного реєстру.

05 жовтня 2016 року між ПАТ «Банк Форум» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Єврокредит» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 241-ф, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги до ОСОБА_5 , що належить первісному кредитору на підставі кредитного договору № 0523/08/22-CLNv від 09.07.2008 року, а новий кредитор зобов`язується прийняти зазначене вище право вимоги та перерахувати первісному кредитору кошти в розмірі ціни відступлення (п.1.1 та розділ «Тлумачення термінів» договору). У вказаному договорі сторони визначили, що станом на дату укладення договору загальний розмір заборгованості боржника ОСОБА_5 перед первісним кредитором становить 53 068,32 дол. США, з яких: 26 251,75 дол. США заборгованість за основною сумою кредиту; 26 816,57 дол. США заборгованість за процентами за користування кредитом (п. 1.2 договору).

05 жовтня 2016 року між банком (первісним іпотекодержателем) та ТОВ «ФК «Єврокредит» (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором, відповідно до якого банк відступає, а ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит» набуває прав первісного іпотекодержателя згідно з іпотечним договором, укладеним між АКБ «Форум» та ОСОБА_4 . Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. та зареєстрований в реєстрі № 1494 (а.с. 20 том 1).

06 жовтня 2016 року між ТОВ «ФК «Єврокредит» та ОСОБА_3 укладено новий договір про відступлення прав за кредитним договором №07-10/16, відповідно до якого ТОВ «ФК «Єврокредит» відступає, а ОСОБА_3 набуває прав первісного кредитора згідно з кредитним договором № 0523/08/22-CLNv від 09 липня 2008 року, укладеним між АКБ «Форум» та ОСОБА_4 .

Того ж дня між ТОВ «ФК «Єврокредит» та ОСОБА_3 укладено новий договір про відступлення прав за іпотечним договором №07-10/16, відповідно до якого ТОВ «ФК «Єврокредит» відступає, а ОСОБА_3 набуває прав первісного іпотекодержателя згідно з вищевказаним іпотечним договором, укладеним між АКБ «Форум» та ОСОБА_4 .

Проте, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2019 року у справі №161/13889/17, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року, оспорені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вищезазначені правочини, укладені 06 жовтня 2016 року між ТОВ «ФК «Єврокредит» та ОСОБА_3 , визнані недійсними (а.с. 26-45 том 1).

Отже, в силу вимог ч. 1 ст. 217 ЦК України юридично чинним у правовідносинах між сторонами являються договори від 05 жовтня 2016 року про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, що були укладені між ПАТ «Банк Форум» (первісним кредитором) та ТОВ «ФК «Єврокредит» (новим кредитором).

Відтак, після придбання права вимоги за вищезазначеними договорами у ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит» виникло право звернути стягнення на спірне нежитлове вбудоване приміщення нотаріальної контори в рахунок невиконаних зобов`язань ОСОБА_5 на підставі рішення суду від 18 травня 2010 року.

Разом з тим, за договором іпотеки сторони обумовили порядок звернення стягнення на іпотечне майно, а саме в п.п.5.3-5.4.2 договору вказано, що іпотекодержатель у разі виникнення у нього права на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, на власний розсуд звертає стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса або у позасудовому порядку продає від свого імені предмет іпотеки чи приймає предмет іпотеки у свою власність, згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя. У випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодавець передає у власність іпотекодержателю предмет іпотеки. Підписанням цього договору іпотеки іпотекодавець ( ОСОБА_4 ) засвідчує, що він надає іпотекодержателю свою згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. Іпотекодавець засвідчує, що достатньою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки є цей договір та письмове рішення іпотекодержателя про прийняття у власність предмета іпотеки. У випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотеко держатель має право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням умов, визначених Законом України «Про іпотеку».

Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит» (продавець), що є іпотекодержателем за іпотечним договором, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки від свого імені, 24.12.2021 року, відповідно до вимог ст. 38 Закону України «Про іпотеку» та п. 5.3-5.4.2 іпотечного договору передав у власність ТОВ «ВіВ» ЛТД (покупець) нежиле приміщення нотаріальної контори /літер 2-А/, загальною площею 149,0 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_1 , шляхом укладення договору купівлі-продажу (а.с. 12 том 2).

Оспорюваний договір купівлі-продажу від 24.12.2021 року укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит» та ТОВ «ВІВ» ЛТД (правонаступником якого є ТОВ «Компанія «Право і Закон») та посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В. за реєстровим номером №1113 (а.с. 12 том 2).

Одним із доводів апеляційної скарги апелянт вказував на відсутність у матеріалах справи доказів направлення відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит» та отримання позивачами письмової вимоги.

Однак, колегія суддів не бере до уваги вказані доводи апелянта, як такі, що спростовуються наявними в справі доказами.

Судом встановлено, що порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначений вище, був погоджений сторонами у договорі іпотеки від 09 липня 2008 року.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року в справі № 205/1096/19 (провадження № 61-6207св21) зазначено, що: «за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку». Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270».

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

При цьому, метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку.

Суд першої інстанції встановив, що ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит» надіслало ОСОБА_4 та боржнику ОСОБА_5 вимогу-повідомлення від 11.10.2016 року, в якій була викладена вимога про усунення порушень умов кредитного договору та сплати коштів у тридцятиденний строк, а також попереджено про намір, у разі невиконання такої вимоги, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцю. Дана вимога була отримана ОСОБА_4 , ОСОБА_5 28.10.2016 року (а.с. 169-171 том 1).

07 березня 2020 року ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит» повторно на адресу боржника та іпотекодавця направило вимоги-повідомлення з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки, що не були отримані останніми (а.с. 172-177 том 1). Зазначена вимога була направлена на адресу іпотекодавця ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що вказані у кредитному та іпотечному договорі ( АДРЕСА_2 ), що відповідає вимогам п.п.7.6. кредитного договору, п.п.8.7. іпотечного договору.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про виконання ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит» вище наведених приписів законодавства та договору, тому доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит» не надіслало боржнику та іпотекодавцю не менше як за тридцять днів до укладення договору купівлі-продажу вимоги про необхідність усунення порушення кредитного договору та попередження про задоволення вимог шляхом продажу предмета іпотеки від свого імені особі-покупцю не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються матеріалами справи.

Покликання в апеляційній скарзі про неврахування судом втрати ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит» права іпотекодержателя та відсутність юридичної сили надісланих ним вимог, невжиття заходів з відновлення в Державному реєстрі іпотек записів про права даного товариства як іпотекодержателя іпотечного майна спростовуються наступним.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових правна нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в Реєстрі 10 грудня 2002 року зареєстровано право приватної власності ОСОБА_4 на спірне нерухоме майно, а з 09 липня 2008 року до Реєстру внесено відомості про іпотекодержателя ПАТ «Банк Форум» та накладено заборону відчуження нерухомого майна.

Після укладення між банком та ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит» договору про відступлення прав за іпотечним договором останній набув прав первісного іпотекодержателя згідно з іпотечним договором, укладеним між АКБ «Банк Форум» та ОСОБА_4 .

На підставізазначеного уДержавному реєстрііпотек буловнесено записпро те,що іпотекодержателемє саме ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит», Оскільки договір про відступлення права за іпотечним договором від 06 жовтня 2016 року, відповідно до якого новим іпотекодержателем став ОСОБА_3 , згодом на підставі судових рішень було визнано недійсним, то з урахуванням приписів ст. 216 ЦК України право іпотеки повернулось до ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит».

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно із частиною 5 статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. Отже законодавцем врегульована правова ситуація у разі невідповідності відомостей, що внесені та містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 сформульовано наступний правовий висновок: «реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи. Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.»

Ураховуючи вище наведене, слід дійти висновку, що хоча в Державному реєстрі прав на нерухоме майно містився запис про те, що власником та іпотекодавцем іпотечного майна на 12 жовтня 2016 року, 05 березня 2021 року та 24 грудня 2021 року є ОСОБА_3 , однак, враховуючи рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2019 року у справі №161/13889/17, яким визнано недійсним договір від 06 жовтня 2016 року про передачу ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит» ОСОБА_7 прав за іпотечним договором від 09 липня 2008 року, укладеним між банком та ОСОБА_4 , та постанову Волинського апеляційного суду від 17 липня 2020 року у справі №161/15629/19, якою скасовано рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на іпотечне майно, слід дійти висновку, що право власності на іпотечне майно до укладення 24 грудня 2021 року оспорюваного договору купівлі-продажу була ОСОБА_4 , а іпотекодержателем на підставі договору про відступлення права за іпотечним договором від 05 жовтня 2016 року було ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит».

Колегія судів погоджується з висновком суду про те, що записи щодо реєстрації за ОСОБА_3 у 2016 році права власності на нерухоме майно на підставі договору про відступлення права за іпотечним договором, який згодом скасовано, не свідчить про продовження існування за ним права власності на зазначене майно.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит» мало всі правові підстави як іпотекодержатель вимагати від боржника ОСОБА_5 та іпотекодавця ОСОБА_4 усунення порушення умов кредитного договору та укладати догори купівлі-продажу іпотечного майна з будь-якою особою.

Доводи апеляційної скарги про неправомірність дій нотаріуса при посвідченні оспорюваного договору купівлі-продажу, а саме, що нею не здійснено перевірку та дотримання вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України ( п.п.2.7-2.14 Глави 2 Розділу ІІ) та при посвідченні даного договору вона не керувалась записами в Державних реєстрах про власника предмета іпотеки, є неспроможними та не беруться до уваги з тих підстав, що нотаріус при посвідченні оскаржуваного договору на підставі представлених їй документів, судових рішень та записів Державного реєстру здійснила перевірку щодо права власності на предмет іпотеки , який належав ОСОБА_4 , права іпотеко держателя, які виникли з 05 жовтня 2016 року за ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит».

Тобто, на момент прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно і внесення відповідного запису до реєстру приватному нотаріусу Полтавського МНО Дробітько В. В. були надані усі необхідні документи, які передбачені Порядком №1127, а тому в державного реєстратора були відсутні підстави для відмови у вчиненні оспорюваної реєстраційної дії.

Разом з тим, місце вчинення договору купівлі-продажу та реєстраційної дії також не суперечить Закону, оскільки ТОВ «ФК «Єврокредит» зареєстроване в м.Полтава, що відповідає вимогам ст.55 Закону «Про нотаріат».

Щодо перешкоди в укладенні договору купівлі-продажу через існування записів про арешти на майно, то суд правильно зазначив, що ці арешти були накладені в користь іпотекодержателя, який відчужував спірне майно, а тому не могли братися до уваги нотаріусом, що відповідало правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 14.11.2018 року у справі № 161/205/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 р. у справі № 346/1305/19 .

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що зважаючи на рішення суду від 18.05.2010 року, яким ухвалено звернути стягнення на предмет іпотеки нежитлове приміщення нотаріальної контори, а за результатами електронних торгів ТОВ «ФК «Єврокредит» стало новим кредитором та іпотекодавцем щодо спірного предмета іпотеки, то висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваний правочин укладений із дотриманням вимог закону та засад цивільного законодавства, а права позивача щодо майна, яке є предметом договору, не були порушені його укладенням та проведенням реєстраційних дій щодо реєстрації права власності за відповідачем, є обґрунтованим та правильним.

Позовні вимоги в частині скасування рішення про державну реєстрацію права власності на майно за відповідачем ТзОВ «Компанія «Право і Закон» та зобов`язання цього відповідача усунути позивачу перешкоди у користуванні власністю є похідними від позовної вимоги щодо скасування оспорюваного правочину, на підставі якого вчинені реєстраційні дії, а тому також не підлягають до задоволення.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про порушення судом вимог чинного законодавства.

Дослідивши вказані докази та надавши їм правову оцінку на предмет належності, достовірності та достатності, з урахуванням обставин справи, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, суд повно і всебічно перевірив обставини справи і у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, а тому оскаржуване рішення не підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 ,подану представником ОСОБА_6 , залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2022 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду впродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 березня 2023 року.

Головуючий

Судді