Постанова

від 11.09.2024 по справі 161/1613/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 161/1613/22

провадження № 61-3848cв23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Право і Закон», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит»,

треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дробітько Вікторія Вікторівна, ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2022 року в складі судді Пахолюка А. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіВ» ЛТД, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Право і Закон» (далі - ТОВ «Компанія «Право і Закон»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит» (далі - ТОВ «ФК «Єврокредит») та просила:

визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення нотаріальної контори загальною площею 149,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В. В. 24 грудня 2021 року та зареєстрований в реєстрі за № 1113;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 62585229, від 24 грудня 2021 року, прийняте приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В. В., та запис, зареєстрований в реєстрі за № 1113 за ТОВ «ВіВ» ЛТД, правонаступником якого є ТОВ «Компанія «Право і Закон», та одночасно припинити право власності ТОВ «ВіВ» ЛТД, правонаступником якого є ТОВ «Компанія «Право і Закон», на нежитлове приміщення нотаріальної контори загальною площею 149,0 кв. м;

зобов`язати ТОВ «ВіВ» ЛТД, правонаступником якого є ТОВ «Компанія «Право і Закон», в особі його директора та інших осіб, які безпідставно користуються приміщенням зазначеної нотаріальної контори, звільнити це приміщення.

Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належить приміщення нотаріальної контори загальною площею 149 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У січні 2022 року їй стало відомо, що з 24 грудня 2021 року власником зазначеного нежитлового приміщення є юридична особа ТОВ «ВіВ» ЛТД (правонаступником якого є ТОВ «Компанія «Право і Закон») на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В. В. 24 грудня 2021 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1113.

Вона приміщення нотаріальної контори 24 грудня 2021 року нікому не відчужувала, невідомі особи позбавили її права власності на нерухоме майно.

Вказане нежитлове приміщення перебувало в іпотеці, однак іпотекодержателем перед укладенням оспорюваного договору купівлі-продажу за 30 днів не було надіслано боржнику ОСОБА_2 та їй як іпотекодавцю письмову вимогу про необхідність виконання зобов`язання за кредитним договором з попередженням про те, що у випадку невиконання такого зобов`язання буде вжито заходи позасудового задоволення вимог кредитора шляхом продажу предмета іпотеки. Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В. В. не мала повноважень для посвідчення договору купівлі-продажу від 24 грудня 2021 року, оскільки діяла не в межах свого нотаріального округу, на день укладення оспорюваного договору на приміщення нотаріальної контори був накладений арешт, що унеможливлювало укладення договору купівлі-продажу та проведення державної реєстрації права власності на нього за ТОВ «ВіВ» ЛТД.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оспорюваний правочин укладений з дотриманням вимог закону та засад цивільного законодавства, а права позивача щодо майна, що є предметом договору, не були порушені внаслідок його укладення та проведення реєстрації права власності за відповідачем. Вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на майно за ТОВ «Компанія «Право і Закон» та зобов`язання усунути позивачу перешкоди у користуванні власністю є похідними від вимоги про скасування договору, на підставі якого вчинені реєстраційні дії, а відтак також є необґрунтованими.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 27 серпня 2019 року у справі № 911/2392/17.

Суд першої інстанції безпідставно прийняв додаткові пояснення ТОВ «ФК «Єврокредит» по суті спору в процесу судових дебатів, чим позбавив позивача можливості подати свої заперечення на вказані пояснення.

ТОВ «ФК «Єврокредит» після визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договором не повернуло ОСОБА_5 грошові кошти, сплачені на їх виконання. Вказані обставини впливають на те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до цього часу іпотекодержателем зазначений ОСОБА_3 , а не ТОВ «ФК «Єврокредит».

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження набуття ТОВ «ФК «Єврокредит» права вимоги за кредитним та іпотечним договорами після визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, укладеним між ТОВ «ФК «Єврокредит» та ОСОБА_3 .

Висновки судів про те, що вона та ОСОБА_2 отримали вимогу про усунення порушень умов кредитного договору 28 жовтня 2016 року не відповідають дійсності, оскільки в матеріалах справи відсутні докази отримання ОСОБА_2 такої вимоги. Він з 2012 року по квітень 2017 року постійно перебував за кордоном.

На момент надіслання вимог 11 жовтня 2016 року ТОВ «ФК «Єврокредит» не мало статусу ні кредитора, ні іпотекодержателя, тому навіть за умови отримання вимог товариства позичальник та іпотекодавець не могли їх виконати, оскільки аналогічні вимоги у вказаний період були надіслані ОСОБА_3 , який також вважав себе кредитором та іпотекодержателем.

Після визнання недійсним договору про відступлення прав за кредитним договором та договору про відступлення прав за іпотечним договором, укладених між ТОВ «ФК «Єврокредит» та ОСОБА_3 , товариство повинно було вчинити дії щодо відновлення його реєстрації в якості іпотекодержателя в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Сам факт визнання недійсними договорів не може свідчити про набуття ТОВ «ФК «Єврокредит» прав іпотекодержателя з 05 жовтня 2016 року.

На момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу приватний нотаріус був зобов'язаний перевірити відомості про іпотекодавця та іпотекодержателя в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Станом на дату укладення договору купівлі-продажу в іпотеці перебувало нежитлове приміщення загальною площею 24,8 кв. м, тому іпотекодержатель, бажаючи звернути стягнення на реконструйоване приміщення площею 149 кв. м, повинен був звернутися з позовом про визнання за собою права іпотекодержателя або звернутися до державного виконавця із заявою про звернення стягнення на майно, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

19 квітня 2023 року справа № 161/1613/22 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 09 липня 2008 року АКБ «Форум» та ОСОБА_2 уклали договір № 0523/08/22-СLNv про відкриття відновлювальної кредитної лінії на споживчі цілі з лімітом кредитування в сумі 70 000 доларів США терміном на 120 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,5 % річних.

Також цього ж дня банк уклав з ОСОБА_1 іпотечний договір, за умовами якого вона з метою забезпечення виконання умов кредитного договору передала в іпотеку банку нежитлове вбудоване приміщення нотаріальної контори (літера А-2) загальною площею 24,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 травня 2010 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь АКБ «Форум» 38 157,80 доларів США та звернуто стягнення на нежитлове вбудоване приміщення нотаріальної контори (літера А-2) загальною площею 24,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ОСОБА_1 .

Це рішення набрало законної сили та було звернуто до примусового виконання. Постановою головного державного виконавця Другого ВДВС Луцького МУЮ Приходько А. П. від 17 вересня 2020 року накладено арешт на вказане майно.

Як стверджує позивач, у результаті реконструкції у 2010 році розмір нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 збільшився до 149 кв. м.

05 жовтня 2016 року ПАТ «Банк Форум» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Єврокредит» (новий кредитор) уклали договір про відступлення права вимоги № 241-ф, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № 0523/08/22-CLNv від 09 липня 2008 року, а новий кредитор зобов`язується прийняти зазначене вище право вимоги та перерахувати первісному кредитору кошти в розмірі ціни відступлення. У вказаному договорі сторони визначили, що станом на дату укладення договору загальний розмір заборгованості ОСОБА_2 перед первісним кредитором становить 53 068,32 доларів США, з яких: 26 251,75 доларів США - заборгованість за основною сумою кредиту; 26 816,57 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом.

05 жовтня 2016 року банк (первісний іпотекодержатель) та ТОВ «ФК «Єврокредит» (новий іпотекодержатель) уклали договір про відступлення прав за іпотечним договором, відповідно до якого банк відступає, а товариство набуває прав первісного іпотекодержателя згідно з іпотечним договором, укладеним між АКБ «Форум» та ОСОБА_1 . Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1494.

06 жовтня 2016 року між ТОВ «ФК «Єврокредит» та ОСОБА_3 укладено новий договір про відступлення прав за кредитним договором № 07-10/16, відповідно до якого ТОВ «ФК «Єврокредит» відступає, а ОСОБА_3 набуває прав первісного кредитора за кредитним договором № 0523/08/22-CLNv від 09 липня 2008 року, укладеним між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 .

Того ж дня ТОВ «ФК «Єврокредит» та ОСОБА_3 уклали договір про відступлення прав за іпотечним договором, відповідно до якого товариство відступає, а ОСОБА_3 набуває прав первісного іпотекодержателя за іпотечним договором, укладеним між АКБ «Форум» та ОСОБА_1 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2019 року яке набрало законної сили, визнано недійсними вищевказані договори про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладені 06 жовтня 2016 року між ТОВ «ФК «Єврокредит» та ОСОБА_3

07 березня 2020 року ТОВ «ФК «Єврокредит» направило на адресу боржника та іпотекодавця вимоги-повідомлення з попередженням про необхідність виконання основного зобов`язання з пропозицією сплатити заборгованість за кредитним договором, а також попередженням про наслідки несплати заборгованості з урахуванням положень статті 38 Закону України «Про іпотеку», зокрема у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначена вимога була направлена на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що вказані у кредитному та іпотечному договорі ( АДРЕСА_2 ), що відповідає вимогам пункту 7.6. кредитного договору, пункту 8.7. іпотечного договору.

24 грудня 2021 року ТОВ «ФК «Єврокредит» (продавець) на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку» та пункту 5.3 іпотечного договору уклало з ТОВ «ВіВ» ЛТД (покупцем), правонаступником якого є ТОВ «Компанія «Право і Закон», договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передав у власність покупця нежиле приміщення - нотаріальну контору (літ. А-2) загальною площею 149 кв. м на АДРЕСА_1 , яке належить іпотекодавцю ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

За змістом частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір.

Аналіз зазначених положень Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що зверненню стягнення на предмет іпотеки, у тому числі шляхом позасудового врегулювання, має передувати виконання іпотекодержателем обов`язку письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір звернути стягнення на це майно, за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) вказано, що за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

Встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2019 року, яке набрало законної сили, визнано недійсними договір про відступлення права вимоги від 06 жовтня 2016 року, укладений між ТОВ «ФК «Єврокредит» та ОСОБА_3 , та договір про передачу прав за договором про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 06 жовтня 2016 року, укладений між ТОВ «ФК «Єврокредит» до ОСОБА_3 .

У пункті 8.7 договору іпотеки сторони погодили, що всі повідомлення між сторонами здійснюються у письмовій формі шляхом направлення рекомендованих листів або телеграм.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Частиною першою статті 627 ЦК України, що визначає свободу договору, встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналіз пункту 8.7 іпотечного договору від 09 липня 2008 року у взаємному зв`язку з положеннями статті 627 ЦК України дає підстави для висновку, що сторони у договорі за взаємною домовленістю встановили порядок надсилання повідомлень за цим договором, зокрема вимоги, передбаченої частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», та визначили, що таку вимогу потрібно вважати зробленою належним чином у випадку, якщо вона здійснена у письмовій формі та надіслана рекомендованим листом або телеграмою.

Суди встановили, що 07 березня 2020 року ТОВ «ФК «Єврокредит» направило на адреси боржника та іпотекодавця рекомендованими листами вимоги-повідомлення з попередженням про необхідність погашення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки у разі непогашення боргу. Ця вимога була направлена на адресу іпотекодавця ОСОБА_1 , зазначену в іпотечному договорі ( АДРЕСА_2 ), та на адресу боржника ОСОБА_2 , вказану в кредитному договорі ( АДРЕСА_2 ), що відповідає вимогам пункту 8.7. іпотечного договору та пункту 7.6 кредитного договору.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про належне направлення іпотекодавцю та боржнику повідомлень про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, обґрунтовано відмовили в задоволенні вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення.

Вимоги позивача про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і зобов`язання звільнити спірне приміщення є похідними від вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, тому також задоволенню не підлягають.

Висновки суду не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначеній в касаційній скарзі постанові.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що станом на дату укладення договору купівлі-продажу в іпотеці перебувало нежитлове приміщення загальною площею 24,8 кв. м, а не реконструйоване приміщення площею 149 кв. м, тому іпотекодержатель повинен був звернутися з позовом про визнання за собою права іпотекодержателя або звернутися до державного виконавця із заявою про звернення стягнення на майно, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3.1.10 іпотечного договору у випадку здійснення перебудови та/або перепланування предмета іпотеки іпотекодавець зобов'язаний отримати дозвіл в органах виконавчої влади, а також письмовий дозвіл іпотекодержателя.

У разі порушення іпотекодавцем вказаної вимоги, іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, визначеному пунктами 5.1-5.4.2 цього договору (пункт 4.1 іпотечного договору).

Згідно з пунктом 4.2 іпотечного договору у разі порушення іпотекодавцем умов пунктів 3.1.1-3.1.12 цього договору, іпотекодавець зобов'язаний сплатити іпотекодержателю штраф у розмірі 10 відсотків від вартості предмета іпотеки, визначеної в пункті 1.5 цього договору, за кожний випадок.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження отримання позивачем письмового дозволу іпотекодержателя на проведення реконструкції нежитлового приміщення, переданого в іпотеку.

За таких обставин, реконструкція приміщення, переданого позивачем в іпотеку, без отримання згоди іпотекодержателя, є додатковою підставою для звернення стягнення на нього та сплати іпотекодавцем штрафу у розмірі, визначеному пунктом 4.2 іпотечного договору.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, яким надана належна оцінка апеляційного суду, та вони не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов