Рішення

від 16.02.2023 по справі 760/30279/21

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2/760/11274/21

Справа № 760/30279/21

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.02.2023 м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Зуєвич Л.Л.,

за участю: секретаря судового засідання - Коваленко А.О.;

представника позивача - Лисенко Г.О. (ордер від 03.11.2021) /в режимі відеоконференції/;

представника відповідача - Усіченко І.Г. (довіреність від 26.10.2022) /в режимі відеоконференції/;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до товариства з обмеженою відповідальністю «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» /далі - ТОВ «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС»/ (ЄДРПОУ: 41905017; адреса: м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 11-А) про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримання розрахунку,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

05.11.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 03.11.2021, за підписом представника позивача - адвоката Лисенко Г.О., в якій позивач просив суд:

- стягнути з ТОВ «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 146 701, 68 грн, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 16 736,58 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку станом на 03.11.2021 в розмірі 103 686,94 грн;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати;

- стягнути з ТОВ «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС на користь ОСОБА_1 судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу, розмір яких визначити на день прийняття рішення;

- розгляд справи проводити з викликом сторін.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Фактично справу передано судді по реєстру 18.11.2021.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 23.11.2021 вказану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу час для виправлення недоліків (надання доказів оплати судового збору).

24.05.2022 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків, до якої додано квитанція від 19.05.2022 про оплату судового збору.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 30.05.2022 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 26.07.2022.

Врахувавши клопотання представника відповідача про перенесення судового засідання у зв`язку з неотриманням копії позову, 26.07.2022 розгляд справи було відкладено на 03.11.2022.

З метою надання часу для підготовки відзиву, відповіді на відзив, заперечень, у судовому засіданні 03.11.2022 розгляд справи було відкладено на 16.02.2023.

У судовому засіданні 16.02.2023 представники сторін взяли участь у режимі відеоконференції.

Під час судового розгляду справи здійснювалось фіксування судового засідання в порядку ч. 1 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Обґрунтування позову

В позові вказується, що:

- 25.03.2019 ОСОБА_1 була прийнята на посаду бухгалтера ТО «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» з окладом згідно штатного розкладу 18 635,00 грн;

- 30.07.2020 позивачку звільнено з посади бухгалтера згідно ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), нараховано, але не виплачена компенсація за невикористану відпустку за 25 календарних днів;

- 31.07.2020 позивачку прийнято на посаду бухгалтера за сумісництвом з окладом згідно штатного розкладу;

- 31.03.2021 позивачку було звільнено з посади бухгалтера згідно ст. 38 КЗпП України, нараховано, але невиплачена компенсація за невикористану відпустку за 16 календарних днів.

Також, в позові зазначається, що:

- з березня 2019 року по серпень 2020 року заробітна плата позивачки згідно штатного розпису, затвердженого наказом № 2-шт від 01.03.2019 становила 18 635,00 грн;

- з вересня 2020 року по грудень 2020 року заробітна плата позивача згідно штатного розпису, затвердженого наказом № 10-шт від 01.09.2021 становила 9 317,50 грн (0,5 ставки);

- з січня 2021 року по 31 березня 2021 року (день звільнення) заробітна плата позивача згідно штатного розпису, затвердженого наказом № 11-шт 01.01.2021 становила 9 317,00 грн (0,5 ставки).

Звертається увага на те, що починаючи з листопада 2019 року почала виникати заборгованість по заробітній платі перед позивачем. Так, вказується, що станом на 10.03.2020 заборгованість по заробітній платі перед позивачем за період з листопада 2019 року по лютий 2020 року становила 60 004,68 грн, що підтверджується довідкою № 1003/4 від 10.03.2020.

Зазначається, що у зв`язку з цим, позивачка звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення з Відповідача заборгованості по нарахованій та невиплаченій заробітній платі в розмірі 60 004,68 грн. 20.03.2020 наказом Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/8568/20 з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі в розмірі 60 004,68 грн.

Крім того, вказується, що станом на 31.07.2020 заборгованість по заробітній платі перед позивачем за період з березня 2020 року по липень 2020 року становила 87 358,09 грн, що підтверджується довідкою № 0308/2 від 03.08.2020.

Зазначається, що 09.10.2020 наказом Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/26338/20 з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі в розмірі 87 358,09 грн.

Також, в позові зауважується, що станом на 09.03.2021 рік заборгованість по заробітній платі перед позивачем за період з серпня 2020 року по лютий 2021 року становила 52 504,13 грн., що підтверджується довідкою № 0903/2 від 09.03.2021.

При цьому, зазначається, що наказом Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/9054/21 з відповідача на користь позивача було стягнуто заборгованість по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі в розмірі 52 504,13 грн.

Разом з тим, наголошується, що:

- 16.09.2021 ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/26338/20 за заявою відповідача скасовано судовий наказ Шевченківського районного суду від 09.10.2020;

- 16.09.2021 ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/8568/20 за заявою відповідача скасовано судовий наказ Шевченківського районного суду від 20.03.2020;

- 15.09.2021 відповідачем подано заяву про скасування судового наказу Шевченківського районного суду міста Києва від 15.03.2021 у справі № 761/9054/21.

Підсумовується, що враховуючи викладене, загальний розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем за весь період становив 211 425,72 грн, з яких: 194 689,14 грн - заробітна плата, 16 736,58 грн - компенсація за 41 день невикористаної відпустки, а саме:

- листопад 2019 року - 15 001,17 грн,

- грудень 2019 року - 15 001,17 грн,

- січень 2020 року - 15 001,17 грн,

-лютий 2020 року - 15 001,17 грн,

-березень 2020 року - 15 001,17 грн,

-квітень 2020 року - 15 001,17 грн,

-травень 2020 року - 15 001,17 грн,

-червень 2020 року - 15 001,17 грн,

-липень 2020 року - 27 353,41 грн., з яких: 14 675,06 грн заробітна плата, 12 678,35 грн - компенсація за невикористану відпустку за 25 днів;

-серпень 2020 року - 7 500,59 грн,

-вересень 2020 року - 7 500,59 грн,

-жовтень 2020 року - 7 500,59 грн,

-листопад 2020 року - 7 500,59 грн,

-грудень 2020 року - 7 500,59 грн,

-січень 2021 року - 7 500,59 грн,

- лютий 2021 року - 7 500,59 грн,

- березень 2021 року - 11 558,82 грн., з яких: 7 500,59 грн. - заробітна плата, 4 058,23 грн - компенсація за невикористану відпустку за 16 днів.

Разом з тим, в позові вказується, що в березні 2021 року приватний виконавець в примусовому порядку стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 47 987,46 грн, тому станом на 01.11.2021 залишок невиплаченої заробітної плати становить 146 701,68 грн. (194 689,14 - 47 987,46), невиплаченої компенсації за невикористану відпустку становить 16 736,58 грн.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в позові звертається увага на те, що згідно з Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 13.10.2021 та довідки про заборгованість у січні та лютому 2021 року (два місяці, що передували звільненню) позивачу нараховано 18 635,00 грн. (9 317,50.+ 9 317,50); кількість робочих днів в зазначений період становить 39 днів; середньоденна заробітна плата становить 477,82 грн. (18 635,00 грн. : 39 дні); кількість днів з 01.04.2021 р. по 03.11.2021 рік становить 217 днів.

Таким чином, резюмується, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.04.2021 по 03.11.2021 становить 103 686,94 грн. (477,82 х 217), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Отже, як вказується в позові, станом на 03.11.2021 загальна сума, заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача становить 267 125,20 грн, з яких:

-146 701,68 грн - заборгованість по заробітній платі,

-16 736,58 грн - компенсація за невикористану відпустку,

-103 686,94 грн. - середній заробіток за час затримки розрахунку станом на 03.11.2021.

Щодо правової позиції відповідача

09.11.2021 до суду надійшов відзив на позов в якому відповідач просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування таких вимог у відзиві, зокрема, звертається увага на те, що надані позивачем на підтвердження своїх вимог докази, зокрема: наказ № 9-К від 30.07.2020 про звільнення, наказ № 10-К від 31.07.2020 про прийняття на посаду, наказ № 2-К від 31.03.2021 про звільнення, наказ № 10-шт від 01.09.2020 про затвердження штатного розпису, наказ № 11-шт від 01.01.2021 про затвердження штатного розпису, розрахунок компенсації за невикористану відпустку від 31.07.2020, розрахунок компенсації за невикористану відпустку від 31.03.2021, довідка № 1003/4 від 10.03.2020 про заборгованість по заробітній платі, довідка № 0308/2 від 03.08.2020 про заборгованість по заробітній платі, довідка № 0903/2 від 09.03.2021 про заборгованість по заробітній платі, - складені громадянином ОСОБА_2 , від імені відповідача, як директора ТОВ «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС», з використанням печатки Товариства, в період з 30.07.2020 по 31.03.2021, проте, 30.11.2019 вказана особа - громадянин ОСОБА_2 був звільнений власником Товариства, в особі громадянина Індії - ОСОБА_4 , на підставі особистої заяви громадянина ОСОБА_2 про звільнення від 25.09.2019 та на підставі рішення засідання ради директорів та акціонерів материнської компанії Товариства - компанії «МАПЕКС КОНСЬЮМЕР ХЕЛСКЕР ПРАЙВІТ ЛІМІТЕД» (країна резидентства: Індія), яке попередньо було скликано на підставі заяви громадянина ОСОБА_2 та відбулось 26.11.2019.

Щодо вимог позову про стягнення середнього заробітку на час затримки розрахунку станом на 03.11.2021 в розмірі 103 686,94 грн, у відзиві зауважується, що в підтвердження такої вимоги позивач використовує перелічені документи, які не є належними та допустимими доказами.

Крім того, звертається ага на те, що позивач подає до суду розрахунок такого середнього заробітку, взявши період розрахунку з наступного дня після дати звільнення - 01.04.2021 по дату звернення до суду із позовною заявою 03.11.2021, тобто, інтервал між цими двома датами (01.04.2021 - 03.11.2021) становить 216 календарних днів або 7 місяців та 2 дні.

При цьому, у відзиві вказується, що ч. 1 ст. 233 КЗпП України передбачено скорочені строки позовної давності для звернення працівника до суду: один місяць - у справах про звільнення; три місяці - щодо вирішення інших трудових спорів. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Тому, на думку відповідача, навіть якщо рахувати, що позивач був звільнений з роботи 31.03.2021 за власним бажанням, а з позовною заявою звернувся до суду лише 03.11.2021, то позовна вимого щодо стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку не може бути задоволена, оскільки позивачем пропущені строки такого звернення.

Щодо доводів позивача, викладених у відповіді на відзив

05.12.2022 до суду надійшла відповідь на відзив, в якому ставиться питання про:

- визнання наданого відповідачем копії рішення засновників від 30.09.2019 та перекладу - недопустимим та недостовірним доказом;

- задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Щодо аргументів відповідача, викладених у відзиві зауважується на тому, що:

-Відповідно до п. 21.1 Статуту вищим органом управління Товариства (Відповідача) є Загальні збори учасників Товариства. Єдиним учасником Відповідача є Компанія «МАПЕКС КОНСЬЮМЕР ХЕЛСКЕІ ПРАЙВІТ ЛІМІТЕД», що підтверджується Витягом з реєстру юридичних осіб та п. З 14 Статуту Відповідача. Відповідно до п.29.1 Загальні збори обирають та звільняють Директора Товариства Рішення Загальних зборів є обов`язковими для Директора Товариства. Рішення Директора не є обов`язковими для Учасників Товариства. Таким чином, лише Загальні збори учасників Товариства можуть прийняти рішення про звільнення позивача. Такого рішення відповідачем до зустрічної позовної заяви не надавалось. Натомість відповідач надав рішення про звільнення позивача, яке прийнято третьою особою, що не має безпосереднього відношення до управління Товариством;

- З наданого рішення засновника від 30.11.2019 року не вбачається, що ОСОБА_2 був звільнений з посади директора відповідача. У рішенні зазначається про припинення найму ОСОБА_2 у Українському представництві. Проте, з наданого рішення засновника не вказані ні найменування юридичної особи, ні її код ЄДРПОУ, на назва посади щодо якої приймається рішення. Тобто, з наданого рішення не вбачається, що припиняються повноваження саме директора відповідача. Відтак, надане рішення засновників є недостовірним доказом. Крім цього, надане рішення прийняте без дотримання норм чинного законодавства України, зокрема рішення не містить підставу звільнення ОСОБА_2 з посиланням на конкретну норму КЗпП України. Рішення не було виконане засновником на території України, а тому директор відповідача правомірно продовжував виконувати свої обов`язки до моменту припинення повноважень;

- Наданий відповідачем переклад рішення засновника є непрофесійним, до перекладу не залучався спеціаліст, а сам переклад не посвідчений нотаріально. Відтак, позивач вважає надане рішення засновника, викладене іноземною мовою та надане до суду без належного перекладу, недопустимим та недостовірним доказом у справі;

- 22.04.2021 було прийнято рішення про звільнення директора відповідача у відповідності до вимог Статуту та законодавства України (ст. 97-99 ЦК України, ст. 62 ЗУ «Про господарські товариства»). Саме рішення від 22.04.2021, як єдине, що прийняте у правовій площині, було виконано на території України у встановленому законом порядку. Відтак, лише після 22.04.2021 ОСОБА_2 , як директор відповідача, припинив свої повноваження. Сам факт прийняття рішення про звільнення директора відповідача 22.04.2021 підтверджує, що до цього моменту ОСОБА_2 здійснював свої повноваження Директора.

Щодо тверджень відповідача про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку, позивачем зазначається, що воно не відповідає дійсності з огляду на те, що на вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Зауважується, що строк на звернення до суду починає свій відлік не з дня звільнення, а з дня, коли роботодавець розрахувався з працівником, що пояснюється тим, що дане порушення є триваючим, та закінчується у момент розрахунку.

Наголошується, що у даному випадку заборгованість відповідача перед позивачем не погашена, порушення відповідача триває, а тому строк на звернення до суду не минув.

У зв`язку з тим, що дане порушення триває, позивач надав уточнений розрахунок середнього заробітку станом на 05.12.2022:

-Середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи перед звільненням становить 477,82 грн;

-Позивача було звільнено з 31.03.2021, отже затримка розрахунку розпочалась з 01.04.2021 та триває. Період затримки розрахунку - 604 дні;

-Сума середнього заробітку становить:

477,82 грн. * 614 дні = 293 381,48 грн.

Отже, вказується, що станом на 05.12.2022 з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 293 381,48 грн середнього заробітку за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні.

Щодо додаткових пояснень позивача

14.02.2023 до суду надійшли додаткові пояснення позивача, в яких зауважується на тому, що відповідач не заперечує той факт, що ним не здійснювалась виплата заробітної плати позивачу, а лише вважає, що нарахування здійснювалось неправомочним директором.

При цьому, позивачем зауважується, що факт виконання нею її посадових обов`язків як бухгалтера підтверджується підготовленими податковими та фінансовими звітностями.

Отже, підсумовується, що позивач працювала на посаді бухгалтера, мала фіксований посадовий оклад та виконувала посадові функції бухгалтера щодо формування податкових та фінансових звітностей протягом всього часу роботи.

Резюмується, що оскільки позивач виконувала свою роботу, а відповідач протиправно не здійснював її оплату, то така невиплата заробітної плати є незаконною та підлягає стягненню у судовому порядку.

Разом з тим, щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні звертається увага на те, що дане порушення триває досі, а тому позивачем надано уточнений розрахунок середнього заробітку станом на 14.02.2023:

-Середньоденна заробітна плата Позивача за останні два місяці роботи перед звільненням становить 477,82 грн;

-Позивача було звільнено з 31.03.2021, отже затримка розрахунку розпочалась з 01.04.2021 та триває досі. Період затримки розрахунку - 685 днів;

-Сума середнього заробітку становить: 477,82 грн. * 685 днів = 327 306,70 грн.

Отже, станом на 14.02.2023 позивач просить стягнути з відповідача 327 306,70 грн. середнього заробітку за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

Наказом від 22.03.2019 № 2-к за підписом директора ТОВ «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» ОСОБА_2: ОСОБА_1 прийнято на посаду бухгалтера з 25.03.201; умови прийняття на роботу: основне місце роботи; оклад (тарифна ставка) 18 635,00 грн (а.с. 12).

Наказом від 30.07.2020 № 9-к за підписом директора ТОВ «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» ОСОБА_2 : ОСОБА_1 звільнено з посади

Наказом від 31.07.2020 № 10-к за підписом директора ТОВ «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» ОСОБА_2 : ОСОБА_1 прийнято на посаду бухгалтера з 31 .07.2020 за сумісництвом з окладом згідно штатного розкладу (а.с. 14).

Наказом від 31.03.2021 № 2-к за підписом директора ТОВ «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» ОСОБА_2 : ОСОБА_1 звільнено з посади бухгалтера згідно ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 31.03.2021; визначено виплатити компенсацію за невикористану відпустку за 16 календарних днів (а.с. 15).

За змістом наказу № 2-шт від 01.03.2019 за підписом директора ТОВ «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» ОСОБА_2, з 01.03.2019 посадовий оклад бухгалтера складає 18 635,00 грн (а.с. 16).

Відповідно до наказу № 10-шт від 01.09.2020 за підписом директора ТОВ «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» ОСОБА_2 , з 01.09.2020 посадовий оклад бухгалтера складає 18 635,00 грн, а 0,5 ставки складає 9 317,50 грн (а.с. 17).

Згідно з наказом № 11-шт від 01.01.2021 за підписом директора ТОВ «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» ОСОБА_2 , з 01.01.2021 посадовий оклад бухгалтера складає 18 635,00 грн, а 0,5 ставки складає 9 317,50 грн (а.с. 18).

За змістом розрахунку компенсації за невикористану відпустку від 31.07.2020, ОСОБА_1 нараховано 15 749,50 грн компенсації за 25 днів невикористаної відпустки (а.с. 19).

Згідно з розрахунком компенсації за невикористану відпустку від 31.03.2021, ОСОБА_1 нараховано 5 041,28 грн компенсації за 16 днів невикористаної відпустки (а.с. 20).

Як вбачається з довідки про заборгованість з виплати заробітної плати від 10.03.2020 № 1003/4, за підписом директора ТОВ «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» ОСОБА_2, станом на 10.03.2020 за ТОВ «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» обліковується заборгованість з виплати заробітної плати перед ОСОБА_1 у сумі 60 004,68 грн (а.с. 21).

За змістом довідки про заборгованість з виплати заробітної плати від 03.08.2020 № 0308/2, за підписом директора ТОВ «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» ОСОБА_2, станом на 31.07.2020 за ТОВ «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» обліковується заборгованість з виплати заробітної плати перед ОСОБА_1 у сумі 87 358,09 грн (а.с. 22).

Відповідно до довідки про заборгованість з виплати заробітної плати від 09.03.2021 № 0903/2, за підписом директора ТОВ «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» ОСОБА_2, станом на 09.03.2021 за ТОВ «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» обліковується заборгованість з виплати заробітної плати перед ОСОБА_1 у сумі 52 504,13 грн (а.с. 23).

Вбачається, що Шевченківським районним судом міста Києва виносились судові накази:

- від 20.03.2020 (справа № 761/8568/20) про стягнення з ТОВ «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» на користь ОСОБА_1 60 004,68 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати (а.с. 24);

- від 09.10.2020 (справа № 761/26338/20) про стягнення з ТОВ «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» на користь ОСОБА_1 87 358,09 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати (а.с. 25);

- від 15.03.2021 (справа № 761/9054/21) про стягнення з ТОВ «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» на користь ОСОБА_1 52 504,13 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати (а.с. 26).

Проте, за заявою ТОВ «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» ухвалою від 16.09.2021 (справа № 761/26338/20) скасовано судовий наказ від 09.10.2020 (а.с. 28-29), а ухвалою від 16.09.2021 - судовий наказ від 20.03.2020 (а.с. 30-31).

Позивачем вказується, що в березні 2021 року приватний виконавець в примусовому порядку стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 47 987,46 грн, тому станом на 01.11.2021 залишок невиплаченої заробітної плати становив 146 701,68 грн. (194 689,14 грн - 47 987,46 грн), а невиплаченої компенсації за невикористану відпустку - 16 736,58 грн, які, а також суму нарахованого в порядку ст. 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідач заперечуючи проти вимог позову вказує, зокрема, на те, що документи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, підписані ОСОБА_2 в період з 01.10.2019 по 30.06.2021, коли його роботу було визнано відповідачем такою, що не відповідає ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Згідно з ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частиною першою статті 47 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (ч. 1 ст. 116 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду).

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.. 116 цього Кодексу, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Таким чином, при затримці розрахунку при звільненні роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, ст. 116 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина друга статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, стосується випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені на момент звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

У справі, яка є предметом розгляду, встановлено, що при звільненні відповідач не виплатив позивачу нараховану, але не виплачену, заробітну плату у розмірі 146 701,68 грн (з урахуванням вже стягнутої примусовому порядку заборгованість по заробітній платі в розмірі 47 987,46 грн,), та компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 16 736,58 грн.

Зазначені обставини відповідач не заперечує, вказуючи, що нарахування таких сум відбувалось неправомірно на підставі документів, підписаних не уповноваженою особою.

За змістом абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Матеріалами справи достеменно не підтверджено, що позивач у справі знала або мала знати про обставини, на які посилається відповідач у справі щодо підписання від імені Товариства документів ОСОБА_2 як директором відповідача.

При цьому, будь-яких доказів щодо звернення до правоохоронних органів у зв`язку з підписанням ОСОБА_2 від імені Товариства документів без наявності на то правових підстав, матеріали справи не містять.

Разом з тим, доводи відповідача щодо відсутності перебування позивача у трудових відносинах з ТОВ «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» спростовані матеріалами справи.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 191/1052/18 (провадження № 61-5335св22): оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 146 701,68 грн та компенсація за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 16 736,58 грн (з урахуванням необхідності сплати обов`язкових податків та зборів).

У зв`язку з цим, суд вважає, що в даному випадку має місце непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законом строки, що є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду.

Разом з тим, погоджуючись з висновком про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який просить стягнути позивач.

Встановлений ст. 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності в цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відповідні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18).

У справі, що є предметом розгляду, суд встановив, що розмір невиплаченої при звільненні позивача: заробітної плати, яка була нарахована, але не виплачена, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки разом становить 163 438,26 грн, яка утворилась саме з вини відповідача.

Позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку який станом на 05.12.2022 позивачем обраховано в розмірі 293 381,48 грн.

Отже, відповідач не виплатив позивачу при звільненні 293 381,48 грн, що не може вважатися незначним розміром для працівника.

З урахуванням наведених фактів, суд вважає, що справедливим, співмірним, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним критеріям, вказаним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 50 000,00 грн.

При цьому, суд бере до уваги, що станом на день винесення рішення матеріали справи не містять доказів того, що відповідач погасив заборгованість по сплаті всіх сум при звільненні перед позивачем чи намагався своєчасно виплатити належні до сплати суми.

Щодо доводів відповідача про застосування до вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні тримісячного строку звернення до суду, то вони не можуть бути прийняті судом до уваги з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Частиною другою статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У Рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс12) наголосила на тому, що правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є.

Також Велика Палата Верховного суду у цій постанові вказала, що до вимог позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, на звернення працівника із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні поширюється загальний строк захисту трудових прав, визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду.

У зв`язку з тим, що повний розрахунок з позивачем не проведений, тому тримісячний строк звернення до суду, визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, не пропущений.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10.02.2010 року).

Щодо судового збору

Приписами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що позивачкою було сплачено 1 036,87 грн судового збору за подання позову, що підтверджується квитанцією ПАТ «КБ «Приват Банк» від 19.05.2022 (а.с. 53).

За таких обставин, враховуючи задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 036,87 грн судового збору.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355, 430 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримання розрахунку, - задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» (ЄДРПОУ: 41905017; адреса: м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 11-А) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ):

- 146 701,68 грн (сто сорок шість тисяч сімсот одну гривню шістдесят вісім копійок) - заборгованості по заробітній платі;

-16 736,58 грн (шістнадцять тисяч сімсот тридцять шість гривень п`ятдесят вісім копійок) - компенсації за невикористану відпустку;

-50 000,00 грн (п`ятдесят тисяч гривень) - середнього заробітку за час затримки розрахунку;

-1 036,87 грн (одна тисяча тридцять шість гривень вісімдесят сім копійок) - судового збору.

У задоволенні інших вимог позову відмовити.

В частині присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати за один місяць рішення суду підлягає негайному виконанню (п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України).

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич