Ухвала

від 28.02.2023 по справі 922/3119/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 922/3119/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача (прокуратури) - Семенчука М. А. (посвідчення від 09.07.2020 № 056670),

відповідачів - не з`явилися,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 10.12.2020 (суддя Кухар Н. М.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 (головуючий - Ільїн О. В., судді Россолов В. В., Хачатрян В. С.) у справі

за позовом першого заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області

до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківської області,

2) Фермерського господарства "ІРЗУ",

3) фізичної особи ОСОБА_1 ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фермерського господарства "Ладагро",

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів, скасування їх державної реєстрації, зобов`язання повернути земельні ділянки,

ВСТАНОВИВ:

23.09.2019 перший заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області (далі - Прокурор, позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківської області, Управління, Орендодавець, відповідач-1), Фермерського господарства "ІРЗУ" (далі - ФГ "ІРЗУ", Суборендар, відповідач-2) і фізичної особи ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , Орендар, заявник, відповідач-3) про:

1) визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області від 24.10.2014 № 2843-СГ "Про надання в оренду земельних ділянок" (далі - наказ від 24.10.2014 № 2843-СГ, оспорюваний наказ);

2) визнання недійсним договору оренди землі від 13.11.2014, укладеного між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 (далі - договір оренди від 13.11.2014, оспорюваний договір оренди) щодо земельних ділянок: площею 33,9450 га, кадастровий номер 6322882200:04:000:0406; площею 20,0 га, кадастровий номер 6322882200:02:000:0351; площею 40,1143 га, кадастровий номер 6322882200:04:000:0403; площею 15,1844 га, кадастровий номер 6322882200:02:000:0353 (далі - спірні земельні ділянки, об`єкт оренди), право оренди на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.11.2014 за №№ 7743420, 7744755, 7740633, 7745151 відповідно;

3) скасування рішення про державну реєстрацію від 19.11.2014, індексний номер 17310293, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 18.11.2014 № 7740633 про право оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6322882200:04:000:0406);

4) скасування рішення про державну реєстрацію від 19.11.2014, індексний номер 17316457, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 18.11.2014 № 7743420 про право оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6322882200:02:000:0351);

5) скасування рішення про державну реєстрацію від 19.11.2014, індексний номер 17319002, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 18.11.2014 № 7744755 про право оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6322882200:04:000:0403);

6) скасування рішення про державну реєстрацію від 19.11.2014, індексний номер 17320207, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 18.11.2014 № 7745151 про право оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6322882200:02:000:0353) (далі - 4 оспорювані рішення про державну реєстрацію прав оренди на спірні земельні ділянки);

7) визнання недійсним договору суборенди землі від 07.06.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ "ІРЗУ" (далі - договір суборенди від 07.06.2017, оспорюваний договір суборенди) щодо передачі в суборенду спірних земельних ділянок, право суборенди на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.06.2017 за №№ 20931685, 20933118, 20926082, 20934190 відповідно;

8) скасування рішення про державну реєстрацію від 15.06.2017, індексний номер 35680699, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 09.06.2017 № 20926082 про право суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6322882200:04:000:0406) за ФГ "ІРЗУ";

9) скасування рішення про державну реєстрацію від 15.06.2017, індексний номер 35696339, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 09.06.2017 № 20931685 про право суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6322882200:02:000:0351) за ФГ "ІРЗУ";

10) скасування рішення про державну реєстрацію від 15.06.2017, індексний номер 35697938, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 09.06.2017 № 20933118 про право суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6322882200:04:000:0403) за ФГ "ІРЗУ";

11) скасування рішення про державну реєстрацію від 15.06.2017, індексний номер 35699064, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 09.06.2017 № 20934190 про право суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6322882200:02:000:0353 за ФГ "ІРЗУ" (далі - 4 оспорювані рішення про державну реєстрацію прав суборенди на спірні земельні ділянки);

12) зобов`язання ОСОБА_1 і ФГ "ІРЗУ" повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки загальною площею 109,2437 га та вартістю 2 934 536,33 грн з посиланням на положення статей 16, 203, 215, 216, 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 5, 116, 118, 122- 124, 134, 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 7, 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство", статей 6, 15, 16 Закону України "Про оренду землі".

Позовна заява обґрунтовується тим, що всупереч вимогам земельного законодавства Управління видало накази від 24.10.2014 № 2843-СГ та від 12.01.2017 № 448-СГ, згідно з якими було передано ОСОБА_1 у користування (оренду), а в подальшому ФГ "ІРЗУ" в суборенду земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 109,2437 га, а саме без проведення земельних торгів (аукціону). При цьому Головне управління Держземагентства у Харківській області не пересвідчилося в наявності в громадянки ОСОБА_1 волевиявлення на створення фермерського господарства з метою вироблення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації для отримання прибутку на земельних ділянках.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.12.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2021, в задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що ГУ Держгеокадастру у Харківської області з дотриманням у повному обсязі вимог ЦК України, ЗК України та Закону України "Про фермерське господарство", в межах наданої компетенції та в установлений законом спосіб видало накази від 24.10.2014 № 2843-СГ та від 12.01.2017 № 448-СГ, на підставі яких було передано спірні земельні ділянки ОСОБА_1 у користування (оренду), а в подальшому в суборенду ФГ "ІРЗУ". Зокрема, суди зазначили, що: 1) відсутність у власності особи сільськогосподарської техніки для обробітку значних площ земельних ділянок не позбавляє можливості їх використання на інших передбачених законом підставах (оренда тощо), тоді як доказів нецільового використання спірних земельних ділянок або несплати орендної плати за користування ними Прокурор не надав; 2) ОСОБА_1 разом із заявою надала до Управління копію диплому Липковатівського радгоспу-технікуму та копію трудової книжки, що відповідає вимогам частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в чинній на той час редакції); 3) законність видачі наказу від 24.10.2014 № 2843-СГ і правомірність укладення договору оренди від 13.11.2014 вже були предметом розгляду в порядку адміністративного та цивільного судочинства в справах № 820/3727/15 і № 623/4044/15-ц (позивач - в. о. Ізюмського міжрайонного прокурора Харківської області) відповідно, чинними судовими рішеннями в яких відмовлено в задоволенні позовів про визнання протиправним і скасування наказу від 24.10.2014 № 2843-СГ та про визнання недійсним оспорюваного договору з підстав їх відповідності положенням статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" та статей 15, 21 Закону України "Про оренду землі".

При цьому суд першої інстанції відхилив безпідставні доводи прокурора про те, що цей спір пов`язаний з наданням в оренду земельних ділянок без проведення земельних торгів існуючому фермерському господарству шляхом отримання додаткових земельних ділянок для ведення фермерського господарства засновником ОСОБА_1 , оскільки Прокурор у позовній заяві зазначає, що ОСОБА_1 створила Фермерське господарство "Ладагро" (далі - ФГ "Ладагро", третя особа) 31.03.2015, тобто вже після отримання нею спірних земельних ділянок та укладення оспорюваного договору оренди, а вказане фермерське господарство обробляє спірні земельні ділянки, здійснює виготовлення та продаж сільськогосподарської продукції.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2021 (головуючий - Чумак Ю. Я., судді Дроботова Т. Б., Багай Н. О.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 10.12.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 у справі № 922/3119/19 та зупинено провадження у цій справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у справі № 922/1830/19.

Зазначена ухвала мотивована тим, що скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм статей 123, 134 ЗК України, статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", викладених у постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц та в постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 20.05.2019 у справі № 826/11885/16, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 05.02.2020 у справі № 297/616/17, від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц, від 04.06.2020 у справі № 522/7758/14-ц, від 30.06.2020 у справі № 665/2508/16-ц, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 17.09.2020 у справі № 917/1416/19.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2023 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 10.12.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 у справі № 922/3119/19 та призначено її до розгляду на 07.02.2023.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2023 у зв`язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному визначено у справі № 922/3119/19 колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Багай Н. О., Суховий В. Г.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2023 розгляд касаційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 10.12.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 у справі № 922/3119/19 відкладено до 28.02.2023.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2023 у зв`язку з перебуванням судді Сухового В. Г. на лікарняному визначено у справі № 922/3119/19 колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Багай Н. О., Дроботова Т. Б.

Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові. Інші відповідачі не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі фактичні обставини:

- 14.10.2014 громадянка ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держземагентства у Харківській області із заявою про надання в оренду терміном на 49 років земельних ділянок державної форми власності сільськогосподарського призначення загальною площею 109,2437 га, в тому числі: кадастровий номер 6322882200:04:000:0406 (33,9450 га), кадастровий номер 6322882200:02:000:0351 (20,0 га), кадастровий номер 6322882200:04:000:0403 (40,1143 га), кадастровий номер 6322882200:02:000:0353 (15,1844 га), що розташовані за межами населених пунктів на території Вірнопільської сільської ради Ізюмського району Харківської області, для ведення фермерського господарства;

- до вказаної заяви було додано копії паспорта, ідентифікаційного коду, трудової книжки, диплома Липковатівського радгоспу-технікуму про освіту, а також викопіювання з кадастрової карти, довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками, землекористувачами, угіддями (форма 6-зем), обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства;

- згідно з наказом від 24.10.2014 № 2843-СГ передбачено надати ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Вірнопільської сільської ради Ізюмського району Харківської області, загальною площею 109,2437 га (кадастрові номери 6322882200:04:000:0406 площею 33,9450 га, 6322882200:02:000:0351 площею 20,0 га, 6322882200:04:000:0403 площею 40,1143 га, 6322882200:02:000:0353 площею 15,1844 га). Пунктом 3.3 цього наказу визначено, що земельні ділянки необхідно використовувати за цільовим призначенням з дотриманням вимог статей 96, 103 ЗК України, Законів України "Про оренду землі", "Про фермерське господарство" та інших нормативно-правових актів;

- на виконання наказу від 24.10.2014 № 2843-СТ між ОСОБА_1 і Головним управлінням Держземагентства у Харківській області укладено договір оренди від 13.11.2014, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди: 1) земельної ділянки площею 33,9450 га, кадастровий номер 6322882200:04:000:0406 (запис № 7740633 від 18.11.2014 про право) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 17310293 від 19.11.2014; 2) земельної ділянки площею 20,0 га, кадастровий номер 6322882200:02:000:0351 (запис № 7743420 від 18.11.2014 про право) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 17316457 від 19.11.2014; 3) земельної ділянки площею 40,1143 га, кадастровий номер 6322882200:04:000:0403 (запис № 7744755 від 18.11.2014 про право) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 17319002 від 19.11.2014; 4) земельної ділянки площею 15,1844 га, кадастровий номер 6322882200:02:000:0353 (запис № 7745151 від 18.11.2014 про право) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 17320207 від 19.11.2014;

- згідно з пунктами 1, 2, 14 договору оренди від 13.11.2014 в оренду громадянці ОСОБА_1 передаються зазначені земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 109,2437 га, а саме сільськогосподарські угіддя (рілля), які знаходяться за межами населених пунктів Вірнопільської сільської ради Ізюмського району Харківської області. Земельні ділянки передаються в оренду для ведення фермерського господарства;

- з листа міськрайонного управління в Ізюмському районі та м. Ізюмі ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 13.08.2018 № 10-20-0.23.021-475/122122-18 вбачається, що станом на 07.08.2018 нормативна грошова оцінка земельних ділянок загальною площею 109,2437 га становить 2 934 536,33 грн;

- у подальшому на виконання наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 12.01.2017 № 448-СГ "Про надання згоди на передачу земельних ділянок в суборенду" між ОСОБА_1 і ФГ "ІРЗУ" укладено договір суборенди від 07.06.2017, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право суборенди: 1) земельної ділянки площею 33,9450 га, кадастровий номер 6322882200:04:000:0406 (запис № 20926082 від 09.06.2017 про право) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 35680699 від 15.06.2017; 2) земельної ділянки площею 20,0 га, кадастровий номер 6322882200:02:000:0351 (запис № 20931685 від 09.06.2017 про право) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 35696339 від 15.06.2017; 3) земельної ділянки площею 40,1143 га, кадастровий номер 6322882200:04:000:0403 (запис № 20933118 від 09.06.2017 про право) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 35697938 від 15.06.2017; 4) земельної ділянки площею 15,1844 га, кадастровий номер 6322882200:02:000:0353 (запис № 20934190 від 09.06.2017 про право) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 35699064 від 15.06.2017.

Спір між сторонами виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, при видачі оспорюваного наказу та укладенні оспорюваних договорів оренди і суборенди відповідачами було порушено вимоги статті 134 ЗК України та статей 7, 14 Закону України "Про фермерське господарство", зокрема, з обґрунтуванням розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, спірні земельні ділянки загальною площею 109,2437 га передано в оренду фізичній особі для ведення фермерського господарства як за умов відсутності обґрунтування необхідності одержання землі такої площі з урахуванням можливості її обробітку, перспектив діяльності фермерського господарства, так і без підтвердження наявності ресурсів для залучення найманих працівників та оренди сільськогосподарської техніки, а також без проведення земельних торгів (аукціону) існуючому фермерському господарству шляхом отримання додаткових земельних ділянок для ведення фермерського господарства засновником ОСОБА_1 .

Згідно з частинами 1-2 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 922/3119/19 з огляду на таке.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.

Згідно з абзацом 16 частини 2 статті 134 ЗК України (в редакції, чинній до 02.04.2016) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Проте відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час видачі оспорюваного наказу) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

У пунктах 9.18- 9.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, до завершення касаційного перегляду якої зупинялося касаційне провадження у цій справі, сформульовано такі правові висновки:

"Таким чином, спеціальний Закон № 973-IV визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону № 973-IV як спеціального щодо до статті 123 ЗК України.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

У справі, яка переглядається, прокурор визначив незаконне, на його думку, надання фізичній особі ОСОБА_2 земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, про що свідчить факт її повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів. При цьому прокурор надавав лист ГУ Держеокадастру у Харківській області з інформацією про те, що ОСОБА_2 упродовж 2010- 2016 років уже було створено 7 фермерських господарств, а в її користуванні перебуває більше 10-ти земельних ділянок з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

Однак суди попередніх інстанцій наведені доводи прокурора не врахували та відповідні докази не дослідили, разом з цим судам слід було перевірити належним чином всі обставини, зокрема й щодо підстав і порядку отримання відповідачкою земельних ділянок в оренду у 2012 році та створення фермерського господарства та, відповідно, пересвідчитись, чи не було звернення позивачки для отримання земельних ділянок за позаконкурсною процедурою у 2014 році повторним. Водночас з`ясування саме цих обставин є вирішальним для розгляду цієї справи по суті.

Обмежившись посиланням на відсутність прямої заборони на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарство повторно, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами".

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Відтак правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм статей 123, 134 ЗК України, статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", викладених у постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц та в постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 20.05.2019 у справі № 826/11885/16, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 05.02.2020 у справі № 297/616/17, від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц, від 04.06.2020 у справі № 522/7758/14-ц, від 30.06.2020 у справі № 665/2508/16-ц, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 17.09.2020 у справі № 917/1416/19, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього спору.

Так, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої суди першої та апеляційної інстанцій, достеменно встановивши обставини звернення ОСОБА_1 у жовтні 2014 року з повним пакетом усіх необхідних документів (копії паспорта, ідентифікаційного коду, трудової книжки, диплома Липковатівського радгоспу-технікуму про освіту, а також викопіювання з кадастрової карти, довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками, землекористувачами, угіддями (форма 6-зем) тощо), які підтверджують відповідність Орендаря критеріям, визначеним частиною 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", зокрема з обґрунтуванням розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, та подальшого надання Управлінням в оренду відповідачу-3 спірних земельних ділянок загальною площею 109,2437 га для ведення фермерського господарства не повторно, а вперше (наведене визнається Прокурором у позовній заяві, в якій зазначено, що ОСОБА_1 створила ФГ "Ладагро" 31.03.2015, тобто вже після отримання нею спірних земельних ділянок та укладення оспорюваного договору оренди), що оформлено оспорюваними наказом і договором оренди, а також зважаючи на обробіток орендованих земельних ділянок створеним ОСОБА_1 31.03.2015 ФГ "Ладагро", виготовлення та продаж третьою особою сільськогосподарської продукції, дійшли правильного висновку про дотримання заявником вимог статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" як норми спеціального закону, та зумовлену наведеним відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин передбаченої статтею 134 ЗК України конкурентної процедури (земельних торгів) набуття права оренди земельних ділянок державної власності, то Верховний Суд України, ухвалюючи постанови від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15 і від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15 про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та передачу вказаних справ на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив з того, що суди відмовили в задоволенні позову, помилково застосувавши до спірних правовідносин виключно статтю 123 ЗК України без її поєднання з частиною 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", в зв`язку з чим не надали оцінки обставинам та умовам, зазначеним у заявах ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , не перевірив, як відповідач обґрунтовував розмір земельної ділянки, про яку просив в заяві, які перспективи діяльності власного фермерського господарства наводилися при цьому та які з них були враховані при прийнятті рішення Головним управлінням Держземагентства у Волинській області про надання в оренду п`яти земельних ділянок значної площі (156,4978 га і 107,16 га відповідно), зокрема, чи мали (мають) ОСОБА_3 і ОСОБА_4 можливість самостійно, силами та працею членів фермерського господарства вести фермерську діяльність, чи мали (мають) вони власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, ресурси яких вони можуть на договірних засадах залучити для ведення фермерського господарства, а також загалом, чи проводить діяльність на наданих земельних ділянках саме їх фермерське господарство.

Колегія суддів враховує, що фактичні обставини подання ОСОБА_1 у жовтні 2014 року до Головного управління Держземагенства в Харківській області заяви про надання в оренду спірних земельних ділянок для ведення фермерського господарства, до якої (заяви) було долучено всі необхідні документи, з наведенням заявником відповідного обґрунтування розмірів цих земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, встановлено постановою Харківського окружного адміністративний суду від 12.08.2015 у справі № 820/3727/15 (за участю Головного управління Держземагенства у Харківської області та ОСОБА_1 ) і рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 06.06.2016 в справі № 623/4044/15-ц (за участю ГУ Держгеокадастру у Харківської області, ОСОБА_1 , в. о. Ізюмського міжрайонного прокурора Харківської області як позивача), які набрали законної сили та якими відмовлено в задоволенні позовів про визнання протиправним і скасування наказу від 24.10.2014 № 2843-СГ, про визнання недійсним договору оренди від 13.11.2014 з підстав їх відповідності положенням статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" та статей 15, 21 Закону України "Про оренду землі". В силу вимог частини 4 статті 75 ГПК України вказані фактичні обставини мають преюдиціальне значення та не підлягають повторному доказуванню, оскільки ці обставини встановлено стосовно фізичної особи ОСОБА_1 , яка брала участь у справах № 820/3727/15 і № 623/4044/15-ц та водночас є відповідачем-3 у цій господарській справі, чим спростовується твердження скаржника про зворотне.

Крім того, матеріали справи не містять і позивачем не доведено того, що до видачі оспорюваного наказу в жовтні 2014 року ОСОБА_1 вже набувала безоплатно у власність або в користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності саме для такого цільового виду використання, як ведення фермерського господарства та на її базі заснувала фермерське господарство, позаяк Прокурор у позовній заяві зазначає про набуття відповідачем-3 у власність земельної ділянки площею 8,138 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яку згідно з договором оренди від 10.11.2004 було передано в користування Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старт". Таким чином, відповідач-3 не порушив вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, за змістом яких громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності одного виду може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

У свою чергу, ухвалюючи постанову від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16 про залишення без змін рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 02.07.2015, яким задоволено позовні вимоги прокурора Петрівського району Кіровоградської області про: 1) визнання незаконними та недійсними з моменту прийняття наказів Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області від 07.02.2014 про надання ОСОБА_5 дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, розташованих на території Луганської сільської ради (за межами населеного пункту); 2) визнання незаконними та недійсними наказів Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області від 04.04.2014 про затвердження документації із землеустрою та надання в оренду ОСОБА_5 земельних ділянок площею 151,1959 га, 69,7874 га, 58,1662 га ріллі, розташованих на території Луганської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області; 3) визнання недійсними договорів оренди землі від 11.04.2014, укладених між Головним управлінням Держземагентства у Кіровоградській області та ОСОБА_5 щодо земельних ділянок площею 151,1959 га, 69,7874 га, 58,1662 га ріллі, розташованих на території Луганської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, та скасування їх державної реєстрації; 4) зобов`язання ОСОБА_5 повернути ці земельні ділянки у володіння держави за актом прийому-передачі за участю Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області, Верховний Суд України виходив з тих встановлених судами обставин, що ОСОБА_5 одержав в оренду для створення фермерського господарства три земельні ділянки площею відповідно 151,1959 га, 69,7874 га, 58,1662 га ріллі. При цьому він є засновником ФГ "Паросток", ФГ "Агротоп", ФГ "Копань-А М", ТОВ "Родіна Н", під час утворення ФГ "Паросток" Копаню М. М. було надано в постійне користування для ведення фермерського господарства із земель державної власності земельну ділянку площею 45,96 га, яку приватизовано шляхом розпаювання між членами фермерського господарства. Розпорядженням голови Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 25.06.2010 йому передано у власність для ведення фермерського господарства 9,3 га ріллі. Для ведення фермерського господарства при утворенні ФГ "Агротоп" ОСОБА_5 9 липня 2014 року передано в оренду 5 земельних ділянок на території Варварівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області загальною площею 535,2107 га. Можливість обробляти земельні ділянки має лише ФГ "Паросток", інші два фермерські господарства, у тому числі й ФГ "Копань-А М", створені з метою отримання земельних ділянок на позаконкурсній основі в необґрунтованих розмірах. З урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. Оскільки ОСОБА_5 є засновником чотирьох підприємств, можливість обробляти земельні ділянки має лише ФГ "Паросток", інші два фермерські господарства, у тому числі й ФГ "Копань-А М", створені з метою отримання земельних ділянок на позаконкурсній основі, в необґрунтованих розмірах, то надання ОСОБА_5 для ведення фермерського господарства ще трьох окремих земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які розташовані в іншому місці на території Луганської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, суперечить зазначеним правовим нормам.

Таким чином, на відміну від господарської справи, що розглядається, у справі № 6-248цс16 три земельні ділянки надавалися фізичній особі для ведення фермерського господарства повторно на позаконкурсних засадах.

Так само при ухваленні постанови від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, якою, зокрема, змінено мотивувальну частину рішення Апеляційного суду Полтавської області від 31.10.2017 у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_7 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним і скасування державної реєстрації договору оренди, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, враховуючи вимоги статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, згідно з якими право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах, а зважаючи на те, що ОСОБА_6 є засновником ФГ "Сапфир", який отримав земельну ділянку для створення фермерського господарства у 2007 році, його звернення у 2014 році до ГУ Держземагенства у Полтавській області з клопотанням про відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить зазначеним правовим нормам.

Зі схожих фактичних обставин попереднього неодноразового отримання однією і тією самою фізичною особою земельних ділянок для ведення фермерського господарства на неконкурентних засадах, що вимагає набуття нею в подальшому права оренди на інші земельні ділянки для цього ж виду використання лише шляхом участі в земельних торгах, виходила й Велика Палата Верховного Суду, передаючи постановою від 05.10.2022 справу № 922/1830/19 на новий розгляд у частині позовних вимог про визнання недійсними договору оренди землі, договору суборенди землі та зобов`язання ОСОБА_2 повернути державі земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення.

Разом з тим, ухвалюючи постанови від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, якими було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про визнання недійсними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки та передано вказані справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що в оренді у фізичних осіб перебуває не одна земельна ділянка державної власності, яка передавалася їм раніше для ведення фермерського господарства, тоді як суди не перевірили, чи не отримував ОСОБА_8 і ОСОБА_9 (як засновник існуючого фермерського господарства) відповідно раніше одну чи дві земельні ділянки державної власності, а відтак, чи мав він право вимагати передання йому в оренду спірної земельної ділянки на позаконкурсній основі, чи суперечить положенням статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України повторна передача у користування останньому спірних земельних ділянок без проведення торгів, чи є зазначені ділянки одного виду.

Водночас постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц, якою залишено без змін постанову Апеляційного суду Київської області від 12.12.2017 про повне задоволення позовних вимог про визнання недійсними та скасування 22-ох наказів Головного управління Держземагентства у Київській області, визнання недійсними договорів оренди від 31.03.2014, укладених щодо 11-ох окремих земельних ділянок, мотивована тим, що всупереч вимогам статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" ГУ Держземагентства у Київській області, приймаючи рішення про виділення земельних ділянок, не пересвідчилось в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства, позаяк додані до клопотання про отримання в оренду земельних ділянок орієнтовною площею 370 га документи (бізнес-план), наявні у справі довідки та повідомлення, договори суборенди спірних земельних ділянок, які укладено ОСОБА_10 31.01.2015 з Фермерськими господарствами "Техно-Фарм" та "Марк", в сукупності свідчать про відсутність у ОСОБА_10 намірів займатися веденням фермерського господарства.

В свою чергу, ухвалюючи постанову від 30.06.2020 у справі № 665/2508/16-ц, якою залишено без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову про визнання розпорядження незаконним, визнання договору оренди землі та договорів суборенди землі недійсними, вилучення з користування земельних ділянок, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виходив з тих встановлених судами фактичних обставин, що заява ОСОБА_11 не містить обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, до неї не додано необхідних документів, фермерське господарство так і не було створене, а отже, районна державна адміністрація під час її розгляду не надала оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, не в повному обсязі перевірила доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів, та не пересвідчилася в дійсності волевиявлення ОСОБА_11 , наявності у нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства, що призвело до невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Тобто, на відміну від цієї справи, в межах якої суди достеменно встановили відповідність заявника критеріям, визначеним частиною 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", у цивільних справах № 357/2418/15-ц і № 665/2508/16-ц судами встановлено протилежні фактичні обставини.

Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, якою залишено без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 про визнання недійсним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 22.02.2016 № 25-2509/14-16-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки", визнання недійсним договору оренди землі від 04.03.2016 про передачу в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 7420387500:11:000:0380, площею 7,2687 га, розташованої на території Рубанської сільської ради Бахмацького району (зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.04.2016), укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області та ОСОБА_12 , аргументована тим, що звернення ОСОБА_12 04.12.2015 до Головного управління Держгеокадастру щодо отримання в користування спірної земельної ділянки було повторним, оскільки в березні 2015 року ОСОБА_12 вже скористався правом на безоплатне набуття в користування на праві оренди 8 (восьми) земельних ділянок для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної форми власності на території Чернігівської області. Тому, враховуючи, що ОСОБА_12 є засновником ФГ "Маяк", який отримав земельні ділянки для створення фермерського господарства в березні 2015 року, його звернення у грудні 2015 року до ГУ Держземагенства у Чернігівській області із заявою про відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить нормам статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, що є самостійною та достатньою підставою для задоволення позову.

Разом з тим, ухвалюючи у справі № 922/1948/19 постанову від 27.08.2020 про скасування постанови Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 та залишення в силі рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2019, яким в задоволенні позову заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області про визнання незаконним наказу, визнання недійсними договору оренди землі та договорів суборенди землі, скасування рішень про державну реєстрацію речових прав оренди і суборенди, зобов`язання ОСОБА_2 повернути державі земельну ділянку сільськогосподарського призначення відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності без поважних причин, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що, розглядаючи в березні 2016 року заяву ОСОБА_2 про надання їй в оренду земельної ділянки загальною площею 41,0026 га, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявниці, наявності в неї бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, про що свідчить факт повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів, оскільки попередньо в жовтні 2012 року на підставі розпоряджень голови Богодухівської районної державної адміністрації у користування ОСОБА_2 вже виділялися 6 земельних ділянок для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної власності.

Водночас у постанові від 17.09.2020 у справі № 917/1416/19, якою судові рішення судів попередніх інстанцій скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з мотивів нез`ясування судами обставин справи, пов`язаних із визначенням початку перебігу та закінчення строку позовної давності, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що отримання спірних земельних ділянок в оренду з метою ведення фермерського господарства, яке відбулося без проведення земельних торгів, суперечить вимогам статті 124, 134 ЗК України, оскільки на момент прийняття оскаржуваних наказів ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 22.12.2014 та укладення договорів оренди від 22.12.2014 фермерське господарство (Фермерське господарство "ВЕЕТ") вже було створене та набуло статусу юридичної особи (05.11.2014).

Натомість під час розгляду справи № 922/3119/19 суди достовірно з`ясували обставину створення ОСОБА_1 (засновником) ФГ "Ладагро" 31.03.2015, тобто вже після видачі оспорюваного наказу та укладення оспорюваного договору оренди в жовтні-листопаді 2014 року.

Колегія суддів також зауважує, що постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 826/11885/16 (зі спору, що виник з правовідносин користування надрами) та постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 297/616/17 (зі спору, що виник з правовідносин передачі фізичній особі в приватну власність земель лісогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства), від 04.06.2020 у справі № 522/7758/14-ц (зі спору, що виник з правовідносин припинення права спільної часткової власності на квартиру) взагалі не містять висновків щодо застосування норм статей 123, 134 ЗК України, статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" в подібних правовідносинах.

Отже, у цій справі та справах, на постанови Верховного Суду України та Верховного Суду в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

Наведене вище переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання у справі № 922/3119/19 та у справах №№ 6-2902цс15, 6-2903цс15, 6-248цс16, 525/1225/15-ц, 314/3881/15-ц, 826/11885/16, 397/30/17, 927/83/19, 297/616/17, 357/2418/15-ц, 522/7758/14-ц, 665/2508/16-ц, 922/1948/19, № 917/1416/19.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на постанови Верховного Суду України та постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

Зважаючи на те, що наведена підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження скаржником не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 10.12.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2021у справі № 922/3119/19 на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 10.12.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 у справі № 922/3119/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай