Постанова

від 07.03.2023 по справі 913/864/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 913/864/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Малашенкової Т.М., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Горбатюк О.В. (адвокат),

відповідача - Цукер І.Б. (самопредставництво), Григорський С.М. (директор),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сентравіс Сейлс Юкрейн"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.12.2022

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сентравіс Сейлс Юкрейн"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "СЗХНО"

про вчинення певних дій та стягнення 2 657 071,03 грн

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог

1.1. До господарського суду Луганської області звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Сентравіс Сейлс Юкрейн" (далі - ТОВ "Сентравіс Сейлс Юкрейн", позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "СЗХНО" (далі - ТОВ "НВО "СЗХНО", відповідач) про:

- стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1 851 707,00 грн з оплати товару (труби металеві), які були підготовлені для постачання відповідачу за договором від 19.12.2018 №6030000790;

- стягнення з відповідача пені у розмірі 193 488,52 грн, десять процентів річних у розмірі 355 353,98 грн та інфляційних втрат у розмірі 256 521,53 грн за несвоєчасне здійснення платежів за договором;

- зобов`язання відповідача вчинити дії щодо вивезення товару (труб металевих) зі складу позивача (постачальника за договором).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем неналежним чином виконано свої зобов`язання за договором поставки продукції від 19.12.2018 №6030000790 (далі - Договір). Зокрема, як і в частині виконання обов`язку з проведення розрахунків так і обов`язку прийняти товар після отримання від позивача повідомлення про готовність товару до відвантаження/постачання.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду Луганської області від 17.08.2022 (суддя Корнієнко В.В.) позов задоволено частково. Зобов`язано ТОВ "НВО "СЗХНО" вчинити дії щодо вивезення товару: труби безшовні холодно та теплодеформовані з корозійностійкої сталі ГОСТ 9941-81, марка сталі 10Х17Н13М3Т, розмір 57вх2,5вх1410кр, кількість 5,386 тон, 1.590,480 метрів, зі складу ТОВ "Сентравіс Сейлс Юкрейн". Суд стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 1 851 707,00 грн, пеню у розмірі 79 707,75 грн, десять процентів річних у розмірі 342 469,82 грн, інфляційні втрати у розмірі 246 165,31 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 40 070,78 грн. У решті позову (про стягнення пені у сумі 113 780,77 грн, десяти відсотків річних у сумі 12 884,16 грн та інфляційних втрат у сумі 10 356,22 грн) відмовлено. Зокрема, суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення пені за періоди до 12.03.2020 у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 (колегія суддів у складі: Фоміна В.О., Крестьянінов О.О., Шевель О.В.) апеляційну скаргу ТОВ "НВО "СЗХНО" задоволено; рішення господарського суду Луганської області від 17.08.2022 у справі №913/864/21 в частині стягнення з ТОВ "НВО "СЗХНО" на користь ТОВ "Сентравіс Сейлс Юкрейн" заборгованості у сумі 1 851 707,00 грн, пені у сумі 79 707,75 грн, десяти процентів річних у сумі 342 469,82 грн, інфляційних втрат у сумі 246 165,31 грн та судового збору, а також в частині зобов`язання ТОВ "НВО "СЗХНО" вчинити дії щодо вивезення товару: труби безшовні холодно та теплодеформовані з корозійностійкої сталі ГОСТ 9941-81, марка сталі 10Х17Н13М3Т, розмір 57вх2,5вх1410кр, кількість 5,386 тон, 1.590,480 метрів, зі складу ТОВ "Сентравіс Сейлс Юкрейн" скасовано. В цій частині прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено. Суд стягнув з позивача на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 60 106,12 грн.

3. Стислий виклад вимог касаційної скарги

3.1. ТОВ "Сентравіс Сейлс Юкрейн" (далі - скаржник) 02.01.2023 посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 зі справи №913/864/21 повністю, а рішення господарського суду Луганської області від 17.08.2022 залишити без змін. Також у касаційній скарзі позивачем заявлено про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи у суді касаційної інстанції.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом апеляційної інстанції, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

4.1.2. В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини п`ятої статті 96 та частини шостої статті 91 ГПК України. Зокрема, суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги лист/повідомлення позивача від 08.01.2020 вих.№0010 про готовність товару до відвантаження/постачання. Наголошує на тому, що застосування судом положень частини п`ятої статті 96 та частини шостої статті 91 ГПК України можливо виключно за обов`язкової наявності та певної послідовності наступних дій: 1) витребування судом у учасника справи оригіналу письмового/електронного доказу; 2) наявність сумнівів у суду чи учасника справи щодо відповідності копії письмового/електронного доказу оригіналу.

4.1.3. При цьому скаржник вказує, що ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції у позивача не було витребувано оригінал листа від 08.01.2020 вих. №0010, оскільки ні судом, ні учасниками справи не було поставлено під сумнів відповідність копії цього листа оригіналу. Висновки суду апеляційної інстанції в цій частині (щодо неналежності доказу) не відповідають позиції викладеній у постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №908/1616/16 та від 22.10.2019 у справі № 910/2988/18.

4.1.4. Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції у розгляді справи не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 зі справи №910/2730/21 щодо обов`язку суду оцінювати докази і обставини справи з огляду на їх вірогідність. Судом не враховано те, що обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному і матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи (статті 74, 76, 77, 78, 79 ГПК України). Необхідності з`ясування фактичних обставин справи судом має здійснюватися з застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

4.1.5. Висновки суду апеляційної інстанції в частині того, що відповідач заперечує факт отримання листа позивача листа від 08.01.2020 вих. №0010 не відповідають дійсності та суперечать наявним в матеріалах справи документам, що у свою чергу не відповідає принципу вірогідності доказів.

4.1.6. Позивач також зазначає про помилковість висновків суду апеляційної інстанції в частині правових наслідків для сторін у зв`язку з закінченням строку його дії (припинення зобов`язань сторін). Таке розуміння та тлумачення судом апеляційної інстанції умов договору не відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постановах від 13.10.2021 зі справи № 910/20141/20, від 09.04.2020 зі справи №910/4962/18, від 19.11.2020 зі справи №910/10074/19, від 09.04.2020 зі справи №910/4962/18. Згідно з яким: "зобов`язання, невиконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору... ".

4.1.7. Висновки суду апеляційної інстанції в частині того, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо вивезення товару зі складу позивача без конкретизації позивачем змісту та обсягу цих дій суперечать положенням статті 5 ГПК України та висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Верховного Суду від 26.10.2022 зі справи №753/5609/17, від 29.09.2021 зі справи №910/12662/20, згідно з яким: некоректне формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надмірно формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного/господарського судочинства.

4.1.8. Скаржник наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції не врахував, що спір у справі стосується виконання сторонами договірних відносин і позивач у даному спорі просить суд підтвердити (визнати) існуючий стан прав та обов`язків у договірних відносинах з відповідачем саме задля для правової визначеності та однакового розуміння ними своїх прав та обов`язків за цим договором. Висновки суду апеляційної інстанції в цій частині також суперечать висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 14.12.2022 зі справи №904/8121/21.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу (який подано через систему "Електронний Суд" 31.01.2023) просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, з посиланням на безпідставність доводів касаційної скарги.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, таке.

5.1. Між ТОВ "Сентравіс Сейлс Юкрейн" (постачальник) та ТОВ "НВО "СЗХНО" (покупець) 19.12.2018 укладено Договір на поставку трубної продукції (товару) в кількості і номенклатурі, які наведені в специфікаціях, відповідних додаткових угодах, які є невід`ємною частиною Договору.

5.2. Згідно з умовами пунктів 3.1, 4.2 Договору строки та порядок розрахунків, строк поставки партії товару обумовлюються сторонами додатково у відповідній додатковій угоді.

5.3. У розділі 6 Договору сторонами погоджено відповідальність сторін.

5.4. Відповідно до пункту 6.2 Договору у разі порушення покупцем строку оплати партії товару, останній сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України яка діяла у період прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. При простроченні оплати більше ніж на 7 банківських днів постачальник має право вимагати від покупця додатково, а покупець зобов`язаний сплатити постачальнику проценти за користування грошовими коштами постачальника із розрахунку десять процентів річних від несвоєчасно сплаченої суми, починаючи з першого для прострочення по дату фактичної сплати грошових коштів.

5.5. Згідно з пунктом 6.3 Договору у разі порушення покупцем зобов`язань з оплати товару постачальник має право в односторонньому порядку на підставі відповідної заяви застосувати наступні санкції:

- продовжити строк поставки товару, оплата/отримання якого прострочена та/або наступних партій товару до строку оплати простроченої заборгованості;

- та/або відмовитись від даного Договору в частині поставки товару, оплата/отримання якого прострочена та/або в частині наступних погоджених партій товару;

- та/або перевести покупця на повну попередню оплату за товар по даному Договору у відношенні до партій товару, поставка по яких вже була погоджена, однак не була здійснена;

- та/або змінити в односторонньому порядку вартість товару.

5.6. У пункті 10 Договору сторони погодили: строк його дії - до 31.12.2019; сторони не звільняються від виконання своїх обов`язків у частині рекламацій та врегулювання розрахунків між сторонами.

5.7. Пунктом 11.1 Договору визначено, що всі зміни та доповнення до нього дійсні лише за умови оформлення їх у письмовому вигляді і підписання повноважними представниками сторін і є невід`ємною частиною договору (за винятком випадків, передбачених цим договором та чинним законодавством).

5.8. Як встановлено судами, на виконання умов договору 16.09.2019 між сторонами було укладено Додаткову угода №4 до Договору (далі - Додаткова угода) про постачання товару: труби безшовні холодно та теплодеформовані з корозійностійкої сталі ГОСТ 9941-81, марка сталі 10Х17Н13М3Т, розмір 57вх2,5вх1410кр (далі - Товар), в кількості, 5,150 тонн, 1066 штук, на загальну суму 2.057.425,02 грн з ПДВ, що становить відповідний еквівалент зобов`язання в розмірі 83 260,56 доларів США. Допустимі відхилення по кількості складають: -5%/+5% при поставці в тонах та 0%/+5% - в штуках. Розрахунки при цьому проводяться за фактично поставлену кількість Товару. Умови поставки - EXW м. Нікополь (пункт 1 Додаткової угоди).

5.9. Зокрема, у пункті 3 Додаткової угоди передбачений такий порядок оплати Товару:

- покупець перераховує на рахунок постачальника попередню оплату в розмірі 30% вартості товару до 30.09.2019 (включно);

- доплату в розмірі 45% вартості товару по даній Додатковій угоді покупець зобов`язується зобов`язується оплатити протягом 10 (десяти) календарних днів від дати повідомлення про готовність товару до відвантаження, але не пізніше 22.12.2019 (включно);

- решту 25% від вартості товару покупець має сплатити протягом 30 календарних днів від дати відвантаження постачальником товару, але у будь-якому випадку до 21.01.2020 (включно).

5.10. У пункті 4 Додаткової угоди до Договору сторони встановили, що строк готовності товару до відвантаження/поставки (за умови виконання порядку та строків оплати) - 22.12.2019 (включно).

5.11. За змістом пункту 5 Додаткової угоди до Договору покупець зобов`язується вивезти товар з території постачальника на протязі 10 календарних днів з дати повідомлення постачальника про готовність товару до відвантаження/поставки.

5.12. Звертаючись до суду з позовом позивач вказував про те, що відповідач лише частково виконав свої зобов`язання щодо оплати товару згідно з умовами пункту 3.1 Додаткової угоди.

5.13. Зокрема, відповідачем сплачено на користь постачальника 300 000, грн попередньої оплати: 20.09.2019 здійснено оплату на суму 100 000,00 грн; 27.09.2019 здійснено оплату на суму 100 000,00 грн, 21.10.2019 здійснено оплату на суму 100 000,00 грн.

5.14. За твердженням позивача, в подальшому між сторонами відбувалось електронне листування щодо виконання умов Договору. Однак, ні відвантаження товару постачальником, ні його подальшої оплати покупцем (відповідачем) не відбулось.

5.15. Позивач вказував про те, що листом від 08.01.2020 №0010 надісланим на електронну адресу повідомив відповідача про готовність товару, який був визначений у Додатковій угоді до відвантаження: труба, розмір - 57вх2,5вх1410кр, марка сталі - 10Х17Н13М3Т, ГОСТ 9941-81, кількість - 5,386 тон, 1 590,480 м., вартість - 2 151 707,00 грн.

5.16. За твердженням позивача, згідно з умовами Договору та Додаткової угоди, останнім днем строку оплати товару є 21.01.2020, а останнім днем строку для виконання відповідачем обов`язку щодо отримання (вивезення) замовленого є 18.01.2020. Однак відповідач так і не здійснив оплату товару та не виконав зобов1язань щодо товару, готового до відвантаження на складі позивача (м. Нікополь).

5.17. У зв`язку з чим 24.12.2020 позивач направив відповідачу претензію № 01-3-1393 з вимогами: до 31.12.2020 сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат на загальну суму 2 315 186,27 грн та вивезти замовлений товар відповідно до умов Додаткової угоди в погоджені з постачальником строки.

5.18. У відповідь на вказану претензію відповідач надіслав позивачу два листи, зокрема: лист від 30.12.2020 №2641 (надісланий на електронну адресу) з проханням продовжити строки для надання відповіді на претензію до 31.01.2021; лист від 29.01.2021 (надісланий поштою) у якому відповідач підтвердив чинність укладеного Договору та Додаткової угоди, розмір здійсненої попередньої оплати та не визнав нараховані штрафні санкції, розрахунок яких був доданий до претензії, а також зазначив про необґрунтованість вимоги про оплату боргу (решти вартості труб), посилаючись на ті обставини, що відповідач не направляв позивачу підтвердження про готовність отримати товар.

5.19. Як вбачається з матеріалів справи, заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказував про те, що дійсно ним виконано умови пункту 3.1 Додаткової угоди щодо попередньої оплати товару у розмірі 617 227,50 грн та сплатив лише 300 000,00 грн. У зв`язку з виникненням перешкод в реалізації контракту, на виконання якого було замовлено товар за Додатковою угодою він змушений був призупинити виконання обов`язку з перерахування попередньої оплати. Про вказані обставини відповідач повідомив постачальника (позивача).

5.20. За твердженням відповідача, в результаті проведених переговорів сторони дійшли згоди припинити зобов`язання за Додатковою угодою, закріпивши таку домовленість шляхом листування.

5.21. Зокрема: 25.10.2019 позивач електронним листом повідомив відповідача про те, що призупиняє зобов`язання з виробництва товару, визначеного у Додатковій угоді; листом від 29.11.2019 №11/546 сторони узгодили припинення виконання зобов`язань за Договором до письмового повідомлення відповідача.

5.22. Поряд з тим, в порушення домовленостей позивач заявив претензію від 24.12.2020 у якій вимагає сплатити суму боргу з урахуванням відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат на загальну суму 2 315 186,27 грн та виконати зобов`язання щодо отримання товару готового до відвантаження. З урахуванням вказаних обставин та тривалих ділових стосунків між сторонами, відповідач намагався вирішити непорозуміння, проте позивач звернувся до суду з даним позовом.

5.23. За твердженням відповідача, позивач у листі від 25.10.2019 фактично в односторонньому порядку відмовився від договору.

5.24. Як встановили суди між сторонами спору дійсно було проведено листування, зокрема:

- листом від 25.10.2019, надісланим на електронну адресу, позивач повідомив відповідача про призупинення виробництва труб по Додатковій угоді, у зв`язку з недоотриманням авансу та просив здійснити платіж, визначений у пункті 3.1 Додаткової угоди в строк до 28.10.2019;

- листом від 28.11.2019, надісланим на електронну адресу, позивач також повідомив відповідача, що за його замовленням було придбано заготовку в повному обсязі та про те, що призупинення виробництва труб можливо лише на певний час і матиме наслідком затримання виконання зобов`язань;

- у листі від 29.11.2019 №11/546 відповідач повідомив позивача, що на даний час відбувається процес переузгодження марки сталі та просив останнього не поновлювати роботи з виконання замовлення за Додатковою угодою до його письмового повідомлення;

- листом від 27.12.2019 №0397 позивач надав відповідачу порівняльну характеристику та аналіз марки сталі;

- листом від 08.01.2020 №0010, надісланим на електронну адресу позивач повідомив відповідача про готовність товару, який визначений у Додатковій угоді до відвантаження: труба, розмір 57вх2,5вх1410кр, марка сталі 10Х17Н13М3Т, ГОСТ 9941-81, кількість 5,386 тонн, 1.590,480 м., вартість 2 151 707,00 грн;

- листом від 13.01.2020, надісланим на електронну адресу, позивач просив відповідача повідомити про дату "доплати" та відвантаження товару;

- листом від 28.01.2020, надісланим на електронну адресу, позивач просив відповідача надати відповідь на попередні листи;

- листом від 13.05.2020 №ОМТС/206 відповідач повідомив позивача, що ним ведуться переговори з ПАТ "АМКР" щодо товару (труб), які виготовив позивач за Договором;

- листом від 15.10.2020 №0408 позивач просив відповідача направити графік платежів за Додатковою угодою;

- листом від 08.01.2020 вих. №0010 позивач повідомив відповідача про готовність товару до відвантаження у кількості 5,386 тон, 1 590,480 метрів на загальну суму 2 151 707,00 грн та нагадав відповідачу про необхідність виконання зобов`язання щодо оплати товару по Додатковій угоді у розмірі 1 851 707,00 грн;

- 24.12.2020 позивач направив відповідачу претензію вих.№01-3-1393 з вимогами: до 31.12.2020 сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, що складає 2 315 186,27 грн; вивезти товар у погоджені з постачальником строки;

- у листі від 29.01.2021 №140 (надісланий поштою) відповідач підтвердив чинність укладених між сторонами Договору та Додаткової угоди; розмір здійсненої попередньої оплати та не визнав нараховані штрафні санкції, розрахунок яких був доданий до претензії; визнав вимогу в частині обов`язку сплатити заборгованість необґрунтованою, з огляду на те, що відповідач не направляв позивачу підтверджень про готовність отримати товар.

5.25. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 1 851 707,00 грн основного боргу та зобов`язання ТОВ "НВО "СЗХНО" вчинити дії щодо вивезення товару, суд першої інстанції з посиланням на те, що Договір та додаткова угода №4 від 16.09.2019 до Договору не були припинені за домовленістю сторін, дійшов висновку про підтвердження обставин щодо порушення умов Договору і такі зобов`язання підлягають виконанню відповідачем в силу вимог статей 525, 526, 625, 629 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) та статей 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України). З огляду на те, що відповідач допустив прострочення розрахунків за Договором, суд першої інстанції також дійшов висновку, що відповідно до положень пункту 6.2. Договору та в силу вимог статті 625 ЦК України, відповідач має нести відповідальність у вигляді пені та сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також десять (встановлених договором) процентів річних від простроченої суми.

5.26. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що фактично позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 1 851 707,00 грн за своєю правовою природою є вимогами про зобов`язання відповідача здійснити попередню оплату за товар, які в силу положень статей 538, 692, 693 ЦК України, за відсутності здійснення покупцем виконання цього обов`язку не породжують для покупця обов`язку його поставити. Водночас нездійснення постачальником на свій ризик поставки товару без попередньої оплати не надає продавцю права вимагати оплати такого товару. З огляду на недоведення позивачем обставин щодо поставки товару відповідачем у суду відсутні підстави для задоволення похідних вимог в частині стягнення пені, процентів річних та інфляційних втрат.

5.27. Відмовляючи у задоволенні вимог про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо вивезення товару (труб металевих) зі складу позивача (постачальника за договором), суд апеляційної інстанції виходів з того, що позивачем у позовній заяві не вмотивовано, яким чином вчинення відповідачем певних дій, спрямованих на вивезення товару (без конкретизації змісту та обсягу цих дій) приведе до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що такі вимоги не є ефективним способом захисту порушених прав позивача.

5.28. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що з урахуванням встановлених обставин щодо недоведення позивачем належними доказами факту виконання свого обов`язку в частині повідомлення відповідача про готовність до відвантаження/постачання товару у період строку дії цього Договору до 31.12.2019, звільняє відповідача (покупця) від такого обов`язку після закінчення строку дії Договору. За висновком суду апеляційної інстанції, положення пункту 10 Договору також не містять будь яких положень щодо продовження існування у покупця обов`язків у частині вивезення товару після закінчення дії договору. Умовами пункту 10 Договору передбачено таку можливість лише в частині рекламацій та врегулювання розрахунків між сторонами.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Предметом касаційного перегляду у цій справі є постанова суду апеляційної інстанції, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог про вчинення певних дій та стягнення 2 657 071,03 грн.

7.2. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Зокрема, в обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів статей 5, 76 - 86, 91, 95, 236, 237 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.04.2019 зі справи №908/1616/16, від 22.10.2019 зі справи №910/2988/18, від 22.12.2022 зі справи №910/2730/21, від 26.10.2022 зі справи №753/5609/17 та від 29.09.2021 зі справи №910/12662/20.

7.4. Також позивач вказує на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 598 ЦК України та статті 202 ГК України у спірних правовідносинах. Висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності/відсутності обов`язку постачальника виконати умови договору в частині зобов`язань щодо отримання товару не відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 13.10.2021 зі справи №910/20141/20, від 09.04.2020 зі справи №910/4962/18, від 19.11.2020 зі справи №910/10074/19.

7.5. Оцінюючи доводи скаржника в контексті встановлених обставин судами попередніх інстанцій (зокрема зазначених у розділі 5 цієї Постанови) в оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд вважає за необхідне відзначити таке.

7.6. Предметом позову у даній справі є вимоги: про стягнення коштів, які, на думку позивача, є грошовим зобов`язанням відповідача, що виникло з договору поставки; про стягнення нарахувань на суму основного боргу у вигляді пені, процентів річних та інфляційних (із посиланням на відповідні норми договору та статті 625 ЦК України); а також про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо вивезення товару, обумовленого договором поставки, зі складу позивача (постачальника за договором).

7.7. Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

7.8. Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина перша статті 173 ГК України).

7.9. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

7.10. Суд у розгляді даного спору виходить з того, що під предметом договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.

7.11. У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

7.12. Правова природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору). З`ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06.2019 у справі №923/496/18, від 12.08.2021 у справі №910/7914/20, від 21.10.2021 у справі №908/3027/20.

7.13. У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17 зазначено, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

7.14. Отже, у разі обґрунтування заявленого позову посиланням на договірні відносини, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків, моменту виникнення зобов`язання.

7.15. Так, згідно зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами і визначеними відповідно до них правовідносинами вбачається, що предметом позову є вимога постачальника спрямована до покупця про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов Договору та спонукання останнього до вчинення дій з отримання товару, обумовленого укладеним Договором.

7.16. Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

7.17. Відповідно до частин першої, другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

7.18. Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

7.19. Суд у розгляді даного спору виходить з того, що двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

7.20. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, виходячи з умов Договору поставки та умов Додаткової угоди до цього договору, сторони визначили як зобов`язання постачальника поставити покупцю труби безшовні холодно та теплодеформовані з корозійностійкої сталі ГОСТ 9941-81, марка сталі 10Х17Н13М3Т, розмір 57вх2,5вх1410кр, в кількості, 5,150 тонн, 1066 штук, на загальну суму 2.057.425,02 грн з ПДВ, що становить відповідний еквівалент зобов`язання в розмірі 83 260,56 доларів США. Умови поставки - EXW (м. Нікополь). Зокрема, сторонами Договору поставки погоджено, що передача товару постачальником проводиться на умовах ЕХW (згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року). Із зазначених Правил убачається, що термін умов поставки "EXW" покладає мінімальні обов`язки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у зв`язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення. Тобто, фактично сторони між собою погодили порядок поставки товару шляхом передачі покупцю товару на складі постачальника (самовивіз).

7.21. Дослідивши умови укладеного між Сторонами Договору, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що обов`язком позивача (постачальника) придбати/виготовити продукцію визначену у Додатковій угоді у кількості та у строки встановлені сторонами і такий обов`язок вважається виконаним з моменту належного повідомлення покупця про готовність цього товару до відвантаження/отримання, шляхом надіслання покупцю повідомлення.

7.22. Згідно із статтею 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

7.23. Водночас за загальним правилом відповідно до положень статті 655 ЦК України обов`язком покупця за договором купівлі продажу є отримання товару та його оплата.

7.24. Так, положеннями статті 692 ЦК України унормовано, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

7.25. Судами попередніх інстанцій установлено, що пунктом 3 Додаткової угоди до Договору сторонами погоджено такі умови: покупець перераховує на рахунок постачальника попередню оплату в розмірі 30% вартості товару по даній додатковій угоді до 30.09.2019 (включно); доплату в розмірі 45% вартості товару по даній Додатковій угоді покупець зобов`язується оплатити протягом 10 (десяти) календарних днів від дати повідомлення про готовність товару до відвантаження, але не пізніше 22.12.2019 (включно); решту 25% від вартості товару покупець має сплатити протягом 30 календарних днів від дати відвантаження постачальником товару, але у будь-якому випадку до 21.01.2020 (включно). Тобто сторонами погоджено поставку товару на умовах часткової попередньої оплати.

7.26. З огляду на погоджений сторонами графік платежів за Договором, суд апеляційної інстанції надавши оцінку умовам Додаткової угоди і дійшов висновку про визначення сторонами зустрічного виконання зобов`язання.

7.27. Аналіз положень статей 692-693 ЦК України свідчить, що умова стосовно обов`язку покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем має бути передбачена договором. Ключовою відмінністю попередньої оплати є сплата як усієї вартості товару, так і її частини (авансу) до моменту передачі товару. Отже для кваліфікації розрахунків за договором необхідно встановити момент оплати, який обов`язково має передувати отриманню цього товару.

7.28. Стаття 693 ЦК України регулює питання "попередньої оплати" товару, з якої вбачається, що "попередньою оплатою" визначається встановлений договором обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем. У свою чергу, Суд зазначає про те, що зазначення у договорі оплати, яка має бути сплачена, як попередньої, не може автоматично вказувати на її попередній характер. Правова природа попередньої оплати оцінюється виходячи із характеру спірних правовідносин, особливостей здійснення оплати та поставки товару, а не суто виходячи з того, яку назву визначено у договорі для проведення відповідного платежу (подібна за змістом позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 зі справи №904/2112/20).

7.29. Частиною другою статті 693 ЦК України визначено, що у разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

7.30. З матеріалів справи вбачається та судами встановлено (вказані обставини також не заперечуються сторонами), що відповідачем (покупцем за Договором) не виконано зобов`язання щодо оплати 30% вартості товару на суму 617 227,50 грн і сплатив лише 300 000,00 грн.

7.31. З огляду на зміст Додаткової угоди, сторони встановили певну послідовність та взаємну обумовленість дій покупця і постачальника, виконання зустрічних зобов`язань поділено на три етапи. Як встановили суди, першим етапом визначено перерахування покупцем на рахунок постачальника попередньої оплати в розмірі 30% вартості товару по даній додатковій угоді до 30.09.2019. Усі подальші дії обох сторін (у тому числі і ті, строк вчинення яких обмежено певними граничними датами) фактично поставлено в залежність від своєчасності та повноти виконання покупцем вищевказаного обов`язку на першому етапі.

7.32. Таким чином судом апеляційної інстанції вірно враховано, що оскільки договір поставки має двосторонній характер, тобто певні обов`язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, і у такому зобов`язанні кожна зі сторін одночасно є боржником та кредитором. З точки зору виконання такі зобов`язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов`язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов`язку. Виконання зустрічних зобов`язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов`язку у порядку, встановленому в даному випадку договором поставки. Якщо ж одна із сторін зобов`язання не виконує свого обов`язку у порядку і строки, встановлені договором, то відповідно друга сторона має право або зупинити виконання свого обов`язку, або відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

7.33. При цьому аналогічні положення виконання зустрічних зобов`язань сторонами погоджено і пункті 6.3 Договору.

7.34. Однак, як встановив суд апеляційної інстанції, позивачем не мотивовано наявності підстав для подальшого поновлення виконання ним відповідного обов`язку після 21.10.2019, враховуючи, що відповідач навість після проведеного між сторонами листування стосовно виконання покупцем обов`язку сплатити повну суму попередньої оплати не здійснював жодних платежів за договором.

7.35. Отже, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини (вказане також не заперечується сторонами), що договір не було розірвано чи змінено в установленому порядку та враховуючи те, що відповідач (покупець) виконав зобов`язання щодо здійснення попередньої оплати несвоєчасно і не в повному обсязі, виходячи з умов погоджених сторонами у Договорі та Додатковій угоді до нього, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що порушення покупцем строків попередньої оплати унеможливило виникнення у сторін зустрічних зобов`язань у визначені додатковою угодою строки.

7.36. При цьому колегія суддів зазначає, що такі висновки Верховного Суду про застосування статей 693 та 538 ЦК України мають загальний характер. Таким чином у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару (подібна за змістом правова викладена в постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №903/333/17, від 08.08.2018 у справі №904/10083/15, від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 03.09.2019 у справі №910/2849/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19 від 25.02.2020 у справі №922/1705/19 ).

7.37. Суд першої інстанції наведеного не врахував та звернув уваги на те, що відповідно до статті 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

7.38. Отже, виходячи з умов Договору (дії обох сторін у тому числі і ті, строк вчинення яких обмежено певними граничними датами фактично поставлено в залежність від своєчасності та повноти виконання покупцем обов`язку щодо сплати авансового платежу). Таким чином враховуючи фактичні правовідносини які склались між сторонами колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача вартості непоставленого постачальником товару і, як наслідок, вважати спірну суму невиконаним грошовим зобов`язанням та, відповідно, і про відсутність правових підстав для стягнення пені, процентів річних, інфляційних втрат, нарахованих на спірну суму.

7.39. Поряд з тим, як вже було зазначено вище звертаючись з позовом у даній справі ТОВ "Сентравіс Сейлс Юкрейн" стверджувало про наявність між ним та ТОВ "НВО "СЗХНО" договірних відносин та невиконання відповідачем своїх зобов`язань за таким Договором.

7.40. Суд зазначає, що згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 цієї статті, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Такі засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

7.41. Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц).

7.42. У статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

7.43. Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №537/4905/15-ц).

7.44. З матеріалів справи вбачається, що суди попередніх інстанцій виходячи з доводів позивача і заперечень відповідача та на підставі оцінки наданих сторонами доказів також дійшли протилежних висновків щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо вивезення товару (труб металевих) зі складу позивача (постачальника за договором).

7.45. Зокрема, надавали оцінку наявному у матеріалах справи листуванню сторін, яке передувало зверненню позивача з даним позовом.

7.46. Суд першої інстанції встановивши обставини щодо неналежного виконання ТОВ "НВО "СЗХНО" взятих на себе зобов`язань перед позивачем як в частині обов`язку сплати авансового платежу у розмірі 30% від вартості товару так і в частині обов`язку щодо отримання товару готового до відвантаження/постачання зі складу постачальника дійшов також висновку про наявність підстав для задоволення і в частині вимог про зобов`язання відповідача виконати обов`язок щодо вивезення товару (труб металевих) зі складу позивача (постачальника за договором).

7.47. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у розумінні статті 613 ЦК України відповідач (покупець) не є таким, що прострочив виконання свого обов`язку, визначеного Договором поставки, оскільки позивач (постачальник) не вчинив дій до вчинення яких відповідач, як боржник не міг виконати свого обов`язку. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за умовами Договору поставки на постачальника покладено обов`язок повідомити покупця про готовність товару до відвантаження і докази такого повідомлення позивачем не надано, а тому покупець, як боржник у спірних правовідносинах не може вважатися особою, яка не виконала свої зобов`язання.

7.48. Скаржник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, зокрема, статей 76 - 86, 91, 96, 236, 237 ГПК України, а також неправильно застосував положення статті 5 цього Кодексу, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Натомість наголошує на тому, що суд першої інстанції у спірних правовідносинах правильно застосував, як норми матеріального права (статті 525, 526, 530, 631, 598, 599 ЦК України), що підлягають застосуванню у спірних правовідносинах так і норми процесуального права.

7.49. За твердженням скаржника, судом апеляційної інстанції не дотримано процесуального обов`язку щодо необхідності дослідження обставин справи, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі, в їх взаємозв`язку, незалежно від фактично-доказової бази. Суд апеляційної інстанції дослідив та надав оцінку лише деяким обставинам та доказам. При цьому, в порушення положень частини п`ятої статті 96, частини шостої статті 91 ГПК України безпідставно не взяв до уваги лист/повідомлення позивача від 08.01.2020 вих.№0010 про готовність товару до відвантаження/постачання. Вказані порушення призвели до неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статей 509, 526, 598, 599, 664 ЦК України у спірних правовідносинах.

7.50. Як зазначає позивач, суд першої інстанції прийняв як належний та допустимий доказ лист/повідомлення позивача від 08.01.2020 вих.№0010 про готовність товару до відвантаження/постачання. На підставі чого суд першої інстанції дійшов висновку, що постачальником своєчасно виконано зобов`язання за договором в частині повідомлення відповідача про готовність товару до відвантаження/постачання. Натомість суд апеляційної інстанції керуючись положеннями частини п`ятої статті 96 ГПК України визнав такий лист неналежним доказом. При цьому висновки суду в цій частині ґрунтуються на тому, що відповідач ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не підтверджував факт отримання вищевказаного листа від 08.01.2020 вих.№0010. Водночас позивач наголошує на тому, що застосування судом положень частини п`ятої статті 96 та частини шостої статті 91 ГПК України можливо виключно за обов`язкової наявності та певної послідовності дій: витребування судом у учасника справи оригіналу письмового/електронного доказу та наявність сумнівів у суду чи учасника справи щодо відповідності копії письмового/електронного доказу оригіналу і такі дії судом апеляційної інстанції не здійснено.

7.51. У контексті доводів касаційної скарги та висновків суду апеляційної інстанції, здійснюючи перевірку правильності застосування судом апеляційної інстанції положень наведених вище норм ГПК України, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.

7.52. Частиною другою статті 96 ГПК України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У частині третій зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

7.53. За частиною ж п`ятою цієї статті Кодексу, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

7.54. Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

7.55. Поряд з тим, зміст оскаржуваної постанови свідчить, що за висновком суду апеляційної інстанції такий доказ є неналежним, оскільки позивачем не надано суду оригіналів електронних доказів на підтвердження того, що 08.01.2020 позивач направив на електронну адресу відповідача саме той лист, копію якого ним додано до позову і в якому йдеться про готовність товару, передбаченого у Додатковій угоді до відвантаження: труба, розмір 57вх2,5вх1410кр, марка сталі 10X17H13M3T, ГОСТ 9941-81, кількість 5,386 тонн, 1.590,480 метрів, вартість 2151707,00 грн.

7.56. Як вбачається із змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, суд виходив з того, що вказаний документ не є скріншотом електронного листування сторін, а є текстовою роздруківкою, яка не містить реквізитів у вигляді інформації щодо поштової програми або вебсервісу, за допомогою якої було здійснено відправку електронної пошти та роздруківку цієї паперової копії. Також вказана копія не містить інформації про наявність вкладень у вигляді файлу будь-якого формату, що могло б свідчити про направлення відповідачеві 08.01.2020 листа, на який посилається позивач, та не містить сповіщення про доставку електронного листа адресатові.

7.57. Тобто, висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на тому, що такий доказ є неналежним відповідно до положень статті 76 ГПК України (не підтверджує обставин на які посилається позивач). Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що з вищенаведеної паперової копії електронного доказу, обставини, які входять у предмет доказування у даному спорі встановити неможливо, а тому доводи касаційної скарги в цій частині Суд визнає необґрунтованими. Суд зазначає про те, що фактично скаржник помилково ототожнює порядок застосування положень частин п`ятої статті 96 ГПК України та не враховує положення частини першої статті 91 ГПК України (електронні документи не є письмовими доказами).

7.58. Разом з тим, у справах №910/2988/18 та №908/9616/18, Верховний Суд робив висновки щодо застосування положень статей 77, 91 ГПК України незасвідчені належним чином документів (письмових доказів).

7.59. Таким чином, довід скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.10.2019 у справі №910/2988/18 та від 18.04.2019 у справі №908/1616/16, не знайшов свого підтвердження.

7.60. Щодо доводів касаційної скарги в частині того, що суд апеляційної інстанції у розгляді справи не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 зі справи №910/2730/21 про обов`язок суду оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, Суд зазначає таке.

7.61. Нормами ГПК України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону. доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

7.62. Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

7.63. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

7.64. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

7.65. Близький за змістом висновок щодо застосування норм процесуального права, який має загальний (універсальний) характер викладений також і у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №910/2730/21 (на яку посилається скаржник).

7.66. Водночас Суд наголошує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц).

7.67. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

7.68. Як вбачається з оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції надавши оцінку наявному у матеріалах справи листуванню сторін дійшов висновку, про те, що позивачем належним чином не доведено факт виконання ним положень статей 509, 526, 598, 599, 664 ЦК України та умов Договору в частині належного повідомлення покупця (відповідача) щодо готовності товару до відвантаження/постачання в межах строків визначених у Договорі та у період його дії.

7.69. За висновком суду, недоведення позивачем належними доказами факту виконання свого обов`язку в частині повідомлення відповідача про готовність до відвантаження/постачання товару у період строку дії цього Договору до 31.12.2019, звільняє відповідача (покупця) від такого обов`язку після закінчення строку дії Договору. Зокрема, виходячи саме з умов Договору та положень частини другої статті 664 ЦК України, суд апеляційної інстанції встановив, що можливість реалізації цього права у відповідача (покупця) договірними умовами поставлено в залежність від здійснення попередньої оплати у встановленому розмірі у строк до 30.09.2019.

7.70. У контексті доводів касаційної скарги щодо невиконання судом апеляційної інстанції процесуального обов`язку в частині аналізу та оцінки доказів у справі, виходячи з повноважень суду касаційної інстанції щодо оцінки доказів та встановлення обставин справи, колегія суддів зазначає таке.

7.71. Саме виходячи з суті договору та умов Договору які погоджено сторонами та з урахуванням наданих сторонами доказів на підтвердження свої доводів та заперечень, суд апеляційної інстанції за результатами оцінки доказів встановив обставини щодо неналежного виконання обома сторонами своїх зобов`язань за цим договором саме у строки визначені у Договорі та у період строку його дії, у тому і числі неналежне виконання позивачем обов`язку повідомлення покупця про готовність товару до відвантаження/поставки.

7.72. Таким чином з урахуванням встановлених у справі обставин Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність у покупця обов`язку виконувати його умови в частині отримання/прийняття товару після закінчення строку дії Договору, тобто строку, визначеного для виконання сторонами своїх обов`язків.

7.73. Враховуючи наведене вище у контексті встановлених судами попередніх інстанцій обставини справи та фактичної оцінки судом апеляційної інстанції наявних у матеріалах справи доказів, безпідставними є доводи скаржника стосовно ненадання судом апеляційної інстанції належної оцінки дійсним обставинам справи та доказам (претензії від 24.12.2020 вих.№01-3-1393), і що ці обставини підтверджують факт виконання позивачем своїх зобов`язань у строки визначені Договором. Такі доводи за своєю суттю зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, що безумовно перебуває поза межею повноважень суду касаційної інстанції.

7.74. У контексті доводів касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статті 5 ГПК України та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.10.2022 зі справи №753/5609/17, від 29.09.2021 зі справи №910/12662/20, Суд зазначає таке.

7.75. Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

7.76. З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

7.77. Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

7.78. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 та від 19.10.2022 №910/14224/20 ).

7.79. Так, у цій справі ТОВ "Сентравіс Сейлс Юкрейн" було заявлено вимогу про зобов`язання ТОВ "НВО "СЗХНО" вчинити дії щодо вивезення товару (труб металевих) зі складу позивача (постачальника за договором).

7.80. Отже, у контексті спірних правовідносин така вимога фактично є вимогою про зобов`язання відповідача виконати умови Договору. Метою звернення позивача з цим позовом є примус відповідача до дій, які він має здійснити на виконання зобов`язань за Договором, і які, в свою чергу, зроблять можливим виконання позивачем умов Договору, та отримання ним того, на що він розраховував за наслідком його належного виконання.

7.81. Водночас, як встановлено попередніми судовими інстанціями відповідно до умов Договору та Додаткової угоди сторони погодили, що поставка відбувається, за умови виконання покупцем порядку та строків оплати - 22.12.2019 (включно).

7.82. З огляду на наведене, Суд зазначає про те, що право позивача вимагати від свого контрагента виконання конкретних невиконаних ним умов договору в натурі (в дійсності) у спірних правовідносинах може бути реалізовано в межах строків визначених сторонами у Договорі та в межах строку його дії.

7.83. Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша цієї статті). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

7.84. Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

7.85. Отже, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання, що також узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/17048/17.

7.86. Як встановлено судами попередніх інстанцій, у пункті 10 Договору сторони погодили: строк його дії - до 31.12.2019; сторони не звільняються від виконання своїх обов`язків у частині рекламацій та врегулювання розрахунків між сторонами.

7.87. При цьому в період з 21.10.2019 до фактичного звернення позивача до суду відповідач, як сторона договору не здійснив жодних дій для настання реальних наслідків за вказаним договором. Водночас умови Договору не містять будь яких положень щодо продовження існування у покупця обов`язків у частині вивезення товару після закінчення дії договору. Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, вказаним пунктом передбачено таку можливість лише в частині рекламацій та врегулювання розрахунків між сторонами.

7.88. З огляду на наведене, Суд відхиляє доводи касаційної скарги в частині посилань скаржника на постанови Верховного Суду від 13.10.2021 зі справи №910/20141/20, від 09.04.2020 зі справи №910/4962/18, від 19.11.2020 зі справи №910/10074/19 щодо застосування положень статті 598 ЦК України та статті 202 ГК України у спірних правовідносинах.

7.89. Зокрема: у справі №910/20141/20 висновки Верховного Суду стосуються правовідносин у спорі про внесення змін до договору та фактично прийнято з урахуванням обставин щодо повного виконання сторонами зобов`язань в межах строку його дії; у справі №910/4962/18 висновки Верховного Суду стосуються правовідносин у спорі про відшкодування майнової шкоди у вигляді вартості вантажного вагону у зв`язку з тим, що відповідачем як замовником послуг договором після закінчення строку дії договору не було забезпечено збереження майна, переданого позивачем на виконання цього договору та яке перебуває у власності останнього; у справі №910/10074/19 висновки Верховного Суду стосуються правовідносин у спорі про зобов`язання укласти додаткову угоду та фактично стосуються правовідносин сторін у частині можливості застосування іншої вартості/ставки плати встановленої договором до правовідносин, які виникли під час дії договору.

7.90. Таким чином доводи скаржника в цій частині фактично зводяться, як до вільного тлумачення спірних правовідносин так і вільного тлумачення висновків Верховного Суду щодо необхідності застосування положень статті 598 ЦК України та статті 202 ГК України у спірних правовідносинах.

7.91. Верховний Суд неодноразово наголошував, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

7.92. Зокрема, неефективними є такі способи захисту права чи законного інтересу, як визнання права вимоги виконання зобов`язання від відповідача або визнання наявності договірного обов`язку відповідача, оскільки такі способи не ведуть до виконання боржником свого зобов`язання, у тому числі в примусовому порядку, та отримання кредитором належного на виконання зобов`язання. У цьому випадку в позивача виникне потреба повторного звернення до суду.

7.93. Також слід ураховувати, що наведені вище способи захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань будуть належними лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. Зокрема, у таких випадках: кредитор у правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право в межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц та від 19.10.2022 у справі №910/14224/20).

7.94. У справі, що розглядається позивач обрав спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача виконати умови договору в натурі (в дійсності) поза межами строку дії Договору і така вимога є неналежним способом захисту порушеного права позивача, що є самостійною вимогою для відмови у позові.

7.95. Виходячи зі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та суті спірних правовідносин, які виникли між сторонами у тому числі і обставини щодо невчинення відповідачем, як стороною договору жодних дій для настання реальних наслідків за вказаним договором, Суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде стягнення збитків.

7.96. При цьому Суд зазначає про те, що хоч суд апеляційної інстанції у даному спорі зазначив про некоректне формулювання вимог позову в цій частині. Однак вказані помилкові висновки не призвели до ухвалення неправильного по суті рішення.

7.97. У свою чергу доводи касаційної скарги та посилання на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у справах №753/5609/17 та №910/12662/20 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах колегія суддів оцінює критично, оскільки висновки щодо застосування положень статті 5 ГПК України та необхідності застосування ефективного способу захисту сформовані з урахуванням конкретних обставин кожної справи та змісту правовідносин, які є відмінними від правовідносин сторін у цій справі.

7.98. Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

7.99. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

7.100. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

7.101. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

7.102. Водночас Суд приймає доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать цій постанові.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.2. Касаційна скарга ТОВ "Сентравіс Сейлс Юкрейн" підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, а оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9. Судові витрати

9.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу позивача залишає без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.

9.2. Заяву ТОВ "Сентравіс Сейлс Юкрейн" про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції буде розглянуто у порядку та у строки, визначені ГПК України.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 зі справи №913/864/21 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сентравіс Сейлс Юкрейн" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова

Суддя В. Селіваненко