Рішення

від 27.02.2023 по справі 214/4139/22

САКСАГАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 214/4139/22

2/214/1197/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

27 лютого 2023 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Ткаченка А.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Фастовець Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №214/4139/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Придніпровська товарна біржа, про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого на товарній біржі,-

Представники: від відповідача ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою 23 серпня 2022 року, в якій просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 28 грудня 2001 року на Придніпровській товарній біржі, реєстраційний номер №84-НД/84-Н, зареєстрований КП «Криворізьке БТІ» 14 січня 2002 року у книзі 8-Н, стор. №101, запис №3101, згідно з яким у власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перейшла окремо розташована будівля загальною площею 598,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Пред`явлені вимоги мотивовано тим, що 28 грудня 2001 року ОСОБА_1 придбав нежитлову окремо розташовану будівлю загальною площею 598,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу було укладено на Придніпровській товарній біржі, реєстраційний номер №84-НД/84-Н. Право власності на придбаний об`єкт нерухомості зареєстроване у КП «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . У зазначеній будівлі протягом періоду часу з моменту її придбання до 2018 року він здійснював свою господарську діяльність. 28 грудня 2018 року він припинив підприємницьку діяльність та вирішив продати нежитлову окремо розташовану будівлю загальною площею 598,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Звернувшись за консультацією до приватного нотаріуса з правовстановлюючими документами, він дізнався про неможливість укладення договору з відчуження майна, оскільки договір купівлі-продажу від 28 грудня 2001 року не відповідає вимогам законодавства, а саме не був нотаріально посвідчений. Зауважив, що при укладенні договору всі істотні умови сторонами було погоджено, правовстановлюючі документи передано йому як покупцеві, а він сплатив вартість придбаного майна покупцю. Таким чином, обидві сторони свої зобов`язання за договором купівлі-продажу виконали. Нотаріальне посвідчення договору не здійснювалось з огляду на реєстрацію його на товарній біржі відповідно до ст.15 Закону України Про товарну біржу. У подальшому, він зареєстрував за собою право власності на придбану нерухомість в КП Криворізьке бюро технічної інвентаризації, після чого на законних підставах стала власником квартири. Оскільки відсутність нотаріального посвідчення договору ставить під сумнів його дійсність, тому за захистом своїх прав як власника та можливості їх безперешкодної реалізації він вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 29 серпня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду з відкриттям спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.13).

Ухвалою суду від 19 жовтня 2022 року клопотання позивача про залучення до участі у справі співвідповідача ПрАТ «ТСФ «ДНІПРООБЛТОРГ» залишено без розгляду (а.с.32-33).

Не погоджуючись з пред`явленими вимогами, представником відповідача Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради подано відзив на позовну заяву (а.с.23-24). Свою позицію представник мотивувала тим, що в рамках спірних правовідносин, які стосуються оспорюваного правочину, відповідачем має бути інша сторона договору купівлі продажу від 28 грудня 2001 року в даному випадку продавець ПрАТ «ТСФ «ДНІПРООБЛТОРГ». Оскільки з боку Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради не було допущено будь-яких порушень прав, свобод чи інтересів ОСОБА_1 , в той час як фактично вимога про визнання правочину дійсним пред`явлена до іншої сторони, тому правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні за неналежністю відповідача. Докази направлення відзиву позивачеві представником долучено до відзиву.

Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами. У встановлений судом строк жоден із учасників справи не подав клопотання про розгляд справи за їх участю в судовому засіданні.

Позивач ОСОБА_1 направив на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, проти ухвалення заочного рішення не заперечував (а.с.16, 17). Не дивлячись на це, суд неодноразово викликав позивача в судові засідання усіма можливими способами, визначеними ст.128 ЦПК України, у тому числі визнавав явку позивача обов`язковою, про що зазначено в направлених позивачеві повістках. Однак позивач в судові засідання, призначені на 17 листопада 2022 року, 21 грудня 2022 року, 18 січня 2023 року, 27 лютого 2023 року не з`явився, скориставшись правом на подання заяви про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач участь в судовому засіданні свого представника не забезпечив, будучи повідомленим належним чином. Заяв про відкладення розгляду справи від відповідача до суду не надходило.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Придніпровська товарна біржа також не забезпечила участь свого представника в судовому засіданні, будучи повідомленою належним чином. Заяв, пояснень по справі щодо позову або відзиву з викладенням своєї позиції стосовно пред`явлених вимог від третьої особи не надходило.

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, а також враховуючи не заявлення учасниками справи про свою участь в судовому засіданні, викладену ними позицію по справі, суд вважає за можливе розглянути справи за їх відсутності.

Інших заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії не вчинялись, заходи забезпечення доказів/позову, зупинення/поновлення провадження не вживались.

Суд, дослідивши зміст та вимоги позовної заяви, письмові матеріали справи, встановивши предмет спору та визначивши характер спірних правовідносин, надавши оцінку доказам щодо їх належності, допустимості та достатності в сукупності, доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог. Підстави для ухвалення такого рішення обумовлені наступним.

Судом встановлено, що 28 грудня 2001 року між ВАТ «Товарно-сировинна фірма «Дніпрооблоптторг» в особі представника правління Литвекова В.Ф., який діяв у відповідності до статуту «продавцем» та приватним підприємцем ОСОБА_1 «покупцем» було укладено договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості будівлі і споруди, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7). Відповідно до п.2 договору, технічна характеристика нерухомого майна: окремо розташована будівля літ. А-1 загальною площею 598,2 кв.м., брама №3, 4, огорожа №2.

Як слідує з п.10 договору, правочин укладено на виконання біржової угоди, договір зареєстрований на Придніпровській товарній біржі 28 грудня 2001 року за №84-Н. На підставі ст.15 Закону України «Про товарну біржу» та відповідно до прикінцевих положень договору, договір нотаріальному посвідченню не підлягав.

Право власності на нежитлове житлове приміщення зареєстроване за приватним підприємцем ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі зазначеного договору КП «Криворізьке бюро технічної інвентаризації», запис в реєстровій книзі №8-Н, стор. №101, запис №3101, про що видано реєстраційне посвідчення від 14 січня 2002 року (а.с.8).

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 припинив свою підприємницьку діяльність, запис №22270060004027335 від 28 грудня 2018 року (а.с.9-10).

Як вказував позивач, причиною його звернення до суду став захист його прав як власника нерухомого майна, набутого за договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі та не посвідченим нотаріально, що з огляду на наявні розбіжності в законодавстві впливає на дійсність правочину як правовстановлюючого документу, та як наслідок на вільну реалізацію ним своїх прав як власником спірного житлового приміщення, у тому числі щодо відчуження на користь інших осіб.

Перевіряючи обґрунтованість та правомірність пред`явлених ОСОБА_1 вимог, суд виходить з наступного.

Встановленим в судовому засіданні обставинам відповідають правовідносини з порядку належного оформлення та форми договору купівлі продажу нерухомого майна, передбаченіст.227 ЦК УРСР 1963 року, норми якого діяли на момент укладення угоди 28 грудня 2001 року.

За змістом ст.ст.128, 153 ЦК УРСР, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно дост.224ЦК УРСР(вредакції,чинній намомент укладеннядоговору),за договоромкупівлі-продажупродавець зобов`язуєтьсяпередати майноу власністьпокупцеві,а покупецьзобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.227 ЦК УРСР, договір купівлі-продажу жилого будинку (квартири) повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин.

Відповідно до ч. 1 Закону України від 10 грудня 1991 року № 1956-ХІІ "Про товарну біржу" (в редакції, чинній на момент укладання спірного правочину), товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій.

Згідно зі ст.15 Закону України «Про товарну біржу», біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених умов, а саме: якщо вона являє собою куплю-продаж, допущений до обороту на товарній біржі, якщо її учасники члени біржі, якщо вона зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Угоди, зареєстровані на товарній біржі не підлягають нотаріальному посвідченню.

Тобто, чинне на момент укладання спірного правочину законодавство, а саме ч.2 ст.15 Закону України „Про товарну біржу", дозволяло укладати угоди купівлі-продажу нерухомого майна за участю фізичних осіб-підприємців, без нотаріального посвідчення біржового контракту.

Відповідно до абз.3 п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року, у випадку наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають юридичну силу, застосуванню підлягає той, що прийнятий пізніше.

Оскільки в даних правовідносинах наявна колізія норм матеріального права, що визначали вимоги до форми угоди щодо відчуження нерухомого майна ст.15 Закону України "Про товарну біржу" та ст.277 ЦК УРСР 1963 року, Закон України "Про товарну біржу" було прийнято в 1991 року, а Цивільний кодекс на момент укладання спірного правочину діяв з 1963 року, тому при вирішенні спору про необхідність чи відсутність необхідності нотаріального посвідчення правочину, укладеного на товарній біржі, суд вважає правомірним застосування сторонами спірного правочину ст.15 Закону України "Про товарну біржу" (як нормативного акта, прийнятого пізніше), що дозволяв укладати біржові контракти щодо відчуження житлової нерухомості фізичною особою без нотаріального посвідчення.

Судом встановлено, що договір купівлі-продажу від 28 грудня 2001 року дійсно підлягав нотаріальному посвідченню, однак не був нотаріально оформлений з посиланням на ст.15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 року (в редакції, чинній на момент укладення договору). Так, під час укладення вказаної угоди сторони не посвідчили його нотаріально, вважаючи достатньою його реєстрацію на товарній біржі та в КП «Криворізьке бюро технічної інвентаризації».

Згідно з ч.2 ст.47 ЦК УРСР, якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. У цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається. Аналогічні приписи містять положення ч.2 ст.220 ЦК України в діючій редакції.

Матеріали цивільної справи свідчать про те, що на момент укладення правочину сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов, продавець ВАТ «Товарно-сировинна фірма «Дніпрооблоптторг» (правонаступником якого є ПрАТ «ТСФ «ДНІПРООБЛТОРГ») передало ФОП ОСОБА_1 як покупцеві правовстановлюючі документи на відчужуване майно, а останній сплатив біржову вартість цього майна на розрахунковий рахунок підприємства на виконання умов п.4 договору (а.с.7). До того ж наявність реєстрації права власності на спірне нежитлове приміщення за ФОП ОСОБА_1 проведеної КП Криворізьке бюро технічної інвентаризації 14 січня 2002 року з видачею реєстраційного посвідчення, у сукупності в черговий раз свідчать про дійсність та правомірність набуття об`єкта нерухомості у власність ФОП ОСОБА_1 за наслідками фактичного виконання умов угоди обома сторонами. Докази щодо виконання умов договору купівлі-продажу будь-якими доказами не спростовані та свідчать про те, що позивач є добросовісним набувачем нерухомого майна.

За змістом ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що між сторонами угоди відбулося повне її виконання, всі істотні умови погоджені, загальних договірних засад та прав і свобод сторін договору не порушено, угода купівлі-продажу фактично відбулася з передачею оплати за майном продавцеві, а самого майна покупцеві, право власності на нерухоме майно належним чином зареєстроване за покупцем. Однак відсутність нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу як правовстановлюючого документу ставить під сумнів його дійсність не дивлячись на наявність реєстрації права власності за позивачем, що визначає необхідність визнання його дійсним в судовому порядку.

Разом з тим, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на заявлення вимог до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови в позові, виходячи з такого.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

За змістом наведеної норми процесуального права, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У п.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №304/284/18 зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

У постанові від 03 червня 2020 року у справі №635/7642/16-ц Верховний Суд зазначив, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Так,у спорах,що стосуютьсяоспорювання правочинів(визнанняїх дійсними,недійсними,застосування реституціїтощо),відповідачами,як правило,є сторониза правочином(договором).Виняток можутьстановити випадки,коли однієюзі сторінє орган(установа,організація);у такомуразі відповідачемвизначається другасторона. У разі коли учасниками оспорюваного правочину є декілька осіб, а позов поданий однією з них, суд має вирішити питання про залучення до участі у справі як відповідачів усіх зазначених осіб, у тому числі якщо правочин вчинено стосовно майна, належного кільком особам на праві спільної часткової власності, за умови, що склад сторін у справі узгоджуватиметься з вимогами ЦПК України, тобто виключно у випадку наявності про це клопотання позивача відповідно до ст.51 ЦПК України. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що залежно від виду недійсності правочинів суди повинні встановлювати коло осіб, які мають право на їх оспорювання. Дійсність оспорюваного правочину можуть заперечувати сторони правочину та інші юридично заінтересовані особи, визначені у законі.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив визнати дійсним договір купівлі-продажу від 28 грудня 2001 року, укладений з ВАТ «Товарно-сировинна фірма «Дніпрооблоптторг». За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, правонаступником ВАТ «Товарно-сировинна фірма «Дніпрооблоптторг» є ПрАТ «ТСФ «ДНІПРООБЛТОРГ», яке є діючим підприємством, а відтак саме цю юридичну особу позивач повинен був визначити як відповідача у даному спорі. Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради у даному випадку не є неналежним відповідачем, оскільки ним не були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, в той час як вимога про визнання правочину дійсним може бути пред`явлена лише до сторони правочину, а не до органу місцевого самоврядування, на території якого розташований об`єкт нерухомості за оспорюваним правочином.

Оскільки позивачем невірно визначено відповідача, а клопотання про залучення належного відповідача подано з пропуском визначеного ЦПК України процесуального строку та залишене без розгляду, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні вимог як таких, що заявлені до неналежного відповідача. Утім, ухвалене рішення не позбавляє позивача права на заявлення цих вимог до належного відповідача у порядку, встановленому ЦПК України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст.141 ЦПК України, суд враховує відмову у задоволенні позовних вимог, а тому правові підстави для відшкодування понесених позивачем витрат по сплаті судового збору за рахунок відповідача відсутні.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 273, 274, 277, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Придніпровська товарна біржа, про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого на товарній біржі залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати його складання шляхом подання апеляційної скарги. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради, код ЄДРПОУ 34339916, юридична адреса: вул. Володимира Великого, буд.32, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.

Придніпровська товарна біржа, код ЄДРПОУ 13420399, юридична адреса: вул. Січеславська Набережна, буд.15-а, м. Дніпро, Дніпропетровська область.

Відповідно до ч.6 ст.259 ЦПК України, якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження, залежно від складності справи складання повного рішення суду може бути відкладено на строк - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Повне рішення у справі складено 03 березня 2023 року.

Суддя А.В. Ткаченко