Постанова

від 08.03.2023 по справі 320/2217/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/2217/21 Суддя першої інстанції: Горобцова Я.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 березня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Степанюка А.Г.,

суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняте у порядку письмового провадження рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сквирської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження в частині, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Сквирської міської ради Київської області (далі - Відповідач, Сквирська міськрада) про:

- визнання протиправним та скасування розпорядження Сквирського міського голови №63-КП/1 від 25.01.2021 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади спеціаліста І категорії з питань підприємства, містобудування та землекористування Сквирської міської ради;

- поновлення ОСОБА_1 на посаді спеціаліста І категорії з питань підприємства, містобудування та землекористування Сквирської міської ради;

- стягнення зі Сквирської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25.01.2021 і по день прийняття рішення;

- стягнення зі Сквирської міської ради на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що повноваження визначати чисельність штату працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, доцільність скорочення штату не може бути предметом судової перевірки. Відтак, оскільки посада, яку обіймала ОСОБА_1 , була скорочена, вакантні або нижчі посади були відсутні, позаяк на них працювали інші працівники Сквирської міськради, то з огляду на своєчасне попередження Позивача про його наступне вивільнення заявлені позовні вимоги є необґрунтованими.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що, по-перше, судом не було враховано, що реорганізації саме Сквирської міськради не відбувалося, по-друге, докази, які підтверджують скорочення чисельності або штату працівників у Сквирській міськраді, матеріали справи не містять, по-третє, судом залишено поза увагою, що Відповідачем не здійснювалося персональне попередження Позивача про наступне вивільнення, по-четверте, суд взагалі не надав оцінки доводам ОСОБА_1 про те, що Сквирською міськрадою не пропонувалися працівнику рівнозначні або нижчі посади, а також чи враховувалося переважне право останнього на залишення на роботі.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2022 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 24.02.2023.

У відзиві на апеляційну скаргу Сквирська міськрада просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що, по-перше, згідно усталеної судової практики суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників, по-друге, при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, по-третє, про наступне вивільнення працівника було повідомлено особисто, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2023 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, розпорядженням Сквирського міського голови від 22.08.2017 №93-КП/1 ОСОБА_1 призначено з 23.08.2017 у порядку переведення на посаду спеціаліста І категорії з питань підприємництва, містобудування та землекористування Сквирської міської ради.

Рішенням Сквирської міської ради від 18.11.2020 №12-1-VIII «Про реорганізацію юридичних осіб Антонівської, Буківської, Великоєрчиківської, Горобіївської, Домантівської, Дулицької, Каленнівської, Кам`яногребельської, Красноліської, Кривошиїнської, Тарасівської, Малоєрчиківської, Малолисовецької, Мовчанівської, Оріховецької, Пустоварівської, Рогізнянської, Рудянської, Самгородоцької, Селезенівської, Тхорівської, Чубинецької, Шаліївської, Шамраївської та Шапіївської сільських рад, які приєднуються до Сквирської міської ради, що є адміністративним центром та створення комісії з реорганізації вищезазначених органів місцевого самоврядування, що увійшли до складу Сквирської міської територіальної громади Білоцерківського району Київської області» приписано почати процедуру реорганізації Антонівської сільської ради (ЄДРПОУ 04359011), Буківської сільської ради (ЄДРПОУ 04361947), Великоєрчиківської сільської ради (ЄДРПОУ 04361953), Горобіївської сільської ради (ЄДРПОУ 04361976), Домантівської сільської ради (ЄДРПОУ 04361982), Дулицької сільської ради (ЄДРПОУ 04361999), Каленнівської сільської ради (ЄДРПОУ 02043611), Кам`яногребельської сільської ради (ЄДРПОУ 04362007), Красноліської сільської ради, (ЄДРПОУ 04362013) Кривошиїнської сільської ради (ЄДРПОУ 04362020), Тарасівської сільської ради (ЄДРПОУ 04362036), Малоєрчиківської сільської ради (ЄДРПОУ 04362042), Малолисовецької сільської ради (ЄДРПОУ 04362059), Мовчанівської сільської ради (ЄДРПОУ 04359028), Оріховецької сільської ради (ЄДРПОУ 04362071), Пустоварівської сільської ради (ЄДРПОУ 04360698), Рогізнянської сільської ради (ЄДРПОУ 04360681), Рудянської сільської ради (ЄДРПОУ 22204989), Самгородоцької сільської ради (ЄДРПОУ 04360735), Селезенівської сільської ради (ЄДРПОУ 04359034), Тхорівської сільської ради (ЄДРПОУ 04369040), Чубинецької сільської ради (ЄДРПОУ 05277723), Шаліївської сільської ради (ЄДРПОУ 04360712) Шамраївської сільської ради (ЄДРПОУ 04359057) та Шапіївської сільської ради (ЄДРПОУ 04360729) шляхом приєднання до Сквирської міської ради, що є адміністративним центром.

Рішенням Сквирської міської ради від 18.11.2020 №6-1-VIII затверджено структуру та штатний розпис апарату та виконавчих органів Сквирської міської ради VIIІ скликання.

У подальшому рішенням Сквирської міської ради від 22.12.2020 №7-3-VIII затверджено структуру та штатний розпис апарату та виконавчих органів Сквирської міської ради VIIІ скликання на 2021 рік у кількості 118 штатних одиниць з місячним фондом оплати праці за посадовими окладами в сумі 661297,00 гривень.

Розпорядженням Сквирського міського голови від 19.11.2020 №5-кп/1 «Про попередження працівників Сквирської міської ради про наступне вивільнення у порядку статті 49-2 Кодексу законів про працю» на підставі рішення Сквирської міської ради від 18.11.2020 №6-1-VIII з метою забезпечення трудових прав працівників Сквирської міської ради та відповідно до п. 1 ст. 40 і ст. 49-2 КЗпП попереджено працівників, зокрема, ОСОБА_1 - спеціаліста І категорії відділу з питань підприємництва, містобудування та землекористування міської ради - про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією Сквирської міської ради шляхом приєднання до неї Антонівської, Буківської, Великоєрчиківської, Горобіївської, Домантівської, Дулицької, Каленнівської, Кам`яногребельської, Красноліської, Кривошиїнської, Тарасівської, Малоєрчиківської, Малолисовецької, Мовчанівської, Оріховецької, Пустоварівської, Рогізнянської, Рудянської, Самгородоцької, Селезенівської, Тхорівської, Чубинецької, Шаліївської, Шамраївської, Шапіївської сільських рад.

Пунктом 2 згаданого розпорядження приписано здійснити фактичне вивільнення працівників шляхом видання окремого розпорядження не раніше, ніж через 2 місяці з дня цього попередження.

Згідно п. 3 розпорядження Сквирського міського голови від 19.11.2020 №5-кп/1 вирішено ознайомити з цим розпорядженням під особистий підпис всіх зазначених у ньому осіб протягом одного робочого дня.

Відповідно до листа особистого ознайомлення ОСОБА_1 24.11.2020 була ознайомлена із розпорядженням від 24.11.2020 про попередження про наступне вивільнення працівників у порядку статті 49-2 КЗпП України (а.с. 56).

Розпорядженням Сквирського міського голови від 25.01.2021 №63-КП/1 «Про звільнення працівників Сквирської міської та сільських рад у зв`язку з реорганізацією та зміною в організації виробництва і праці», зокрема, ОСОБА_1 звільнено з посади спеціаліста І категорії з питань підприємництва, містобудування та землекористування Сквирської міської ради згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з 25.01.2021 (п. 35; а.с. 16-19).

Враховуючи встановлені вище обставини, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 19, 43 Конституції України, ст. ст. 10, 26, 42, 54, 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 10, 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», ст. ст. 3, 5-1, 40, 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що Відповідачем при звільненні Позивача було дотримано процедуру вивільнення у зв`язку із скороченням штату, адже докази існування вакантних посад у Сквирській міськраді у матеріалах справи відсутні, а суд не наділений повноваженнями вирішувати питання щодо правомірності скорочення чисельності штату.

З такими висновками суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Спеціальним законом, що регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування є Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Згідно ч. 1 ст. 2 указаного Закону посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Із змісту ст. 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» вбачається, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у з підстав, визначених у цій статті.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, із змісту вкладиша серії НОМЕР_1 до трудової книжки ОСОБА_1 , остання 23.08.2017 прийняла Присягу посадової особи місцевого самоврядування (а.с. 19). Отже на неї поширюються норми і положення як Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», так і Кодексу законів про працю України, на підставі яких, як було встановлено раніше, Позивача було звільненої із займаної посади.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

У силу вимог статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Отже, приписами трудового законодавства, а саме статтею 49-2 КЗпП України врегульовано, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, установі, організації.

Таким чином, наведеними нормами врегульовано процедуру призначення посадової особи органу місцевого самоврядування, посада якого скорочується, на іншу посаду, а також порядок пропонування такої посади.

При цьому з огляду на відсутність у Законі України «Про службу в органах місцевого самоврядування» спеціальних положень, які регулюють порядок пропонування працівникові іншої вакантної посади, у спірному випадку підлягають застосуванню загальні положення КЗпП України.

Із змісту рішення Сквирської міськради від 22.12.2020 №7-3-VIII «Про затвердження структури та штатного розпису апарату та виконавчих органів Сквирської міської ради» (а.с. 20-23) вбачається, що у ньому відсутня посада спеціаліста І категорії з питань підприємництва, містобудування та землекористування.

Таким чином, фактично відбулася зміна в організації виробництва і праці, що потягла за собою, зокрема, скорочення посади спеціаліста І категорії з питань підприємництва, містобудування та землекористування.

Ця обставина, на переконання судової колегії, може бути підставою для звільнення працівника за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з такими змінами, за умови дотримання власником вимог частини другої статті 40, статей 42, 43, 49-2 КЗпП України.

До такого висновку за схожих обставин дійшов Верховний Суд у постанові від 16.12.2021 у справі № 389/3078/16-а(2-а/389/95/16).

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 11.03.2020 у справі №813/1220/16, від 09.07.2020 у справі № 809/2894/13-a, наголошував на тому, що однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. При цьому, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Тобто роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, Верховного Суду звертав увагу на обов`язок суду з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення (постанови від 09.04.2020 у справі № 182/1670/18, від 01.04.2020 у справі № 683/1084/17 тощо).

Відтак, у випадку фактичного скорочення займаної працівником посади йому має бути запропонована рівноцінна посада, передбачена новим штатним розписом, а в разі, якщо на таку посаду претендують також інші працівники, роботодавець зобов`язаний провести порівняльний аналіз продуктивності їхньої праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі, як це передбачено частиною першою статті 42 КЗпП України. У процесі цього аналізу, як правило, враховуються такі обставини, як: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалої тимчасової непрацездатності, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.

Інша вакантна робота, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду пропонується в разі відсутності рівноцінної посади.

Рівень кваліфікації визначається в залежності від освіти працівника та здобутих ним навичок під час виконання робіт за певною спеціальністю, а продуктивність праці вимірюється певними виробничими (службовими) показниками.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

Отже, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. І лише за умови встановлення, що у всіх працівників є рівні умови продуктивності праці і кваліфікації, можна аналізувати, хто з них має переважне право на залишення на роботі згідно з частиною другою статті 42 КЗпП України.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції України).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14.02.2018 та від 08.07.2020 у справі 2а-9821/11/2670, від 15.05.2020 у справі №П/811/2408/15, від 08.07.2020 у справі № 815/5600/15, від 13.10.2021 у справі № 360/2308/20.

У свою чергу, аналіз наявних у матеріалах справи документів свідчить, що поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що ні під час попередження про наступне вивільнення 24.11.2020, ні у подальшому ОСОБА_1 не пропонувалися будь-які вакантні посади, відмова від обіймання яких за наведеними вище правилами є підставою для звільнення працівника із служби в органах місцевого самоврядування у зв`язку із скороченням штатів. Доказів, які б спростовували відповідні висновки суду апеляційної інстанції, Відповідачем всупереч положень ч. 2 ст. 77 КАС України не надано.

Посилання Сквирської міської ради у відзиві на позов на те, що ОСОБА_1 не мала переважного права на залишення на роботі у зв`язку з тим, що не мала освіти відповідного професійного спрямування, судовою колегією відхиляється, позаяк Відповідачем не зазначено, по-перше, чи були будь-які інші претенденти на цю посаду, по-друге, органом місцевого самоврядування не надано доказів, що працівника було оцінено на предмет продуктивності. Перебування ж Позивача, за твердженням Відповідача, у групі ризику гострої респіраторної хвороби COVID-19, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним щодо предмету цього спору, позаяк такого критерію щодо переважного права працівника на залишення на роботі трудове законодавство не містить.

Крім іншого, як вже наголошувалося вище, однак не було враховано судом першої інстанції, доказів пропонування ОСОБА_1 будь-якої вакантної (рівнозначної або нижчої) посади Сквирською міськрадою не надано. Водночас, як свідчать матеріали справи, проте залишено без належної оцінки Київського окружного адміністративного суду, розпорядженнями Сквирського міського голови від 07.12.2020 №49-КП/1 (а.с. 24-25) та від 17.12.2020 №55-КП/1 (а.с. 26-27) оголошувалися конкурси на заміщення вакантних посад спеціалістів Сквирської міської ради. Оскільки ці розпорядження прийняті у грудні 2020 року, то вказані обставини свідчать про те, що у період після 24.11.2020 (день ознайомлення Позивача про наступне вивільнення) до 25.01.2021 (день звільнення ОСОБА_1 ) у Сквирській міськраді існували вакантні посади.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з твердженням Апелянта про те, що оскаржуване розпорядження Сквирського міського голови від 25.01.2021 №63-КП/1 в частині, що стосується ОСОБА_1 , є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, враховуючи указані нормативні приписи, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі.

Згідно позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 16.10.2012 у справі №21-267а12, а також Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 24.02.2021 у справі №821/358/16, від 11.02.2021 у справі №640/21065/18, від 20.01.2021 у справі №640/18679/18, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235, ст. 240-1 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 має бути поновлена на посаді спеціаліста І категорії з питань підприємства, містобудування та землекористування Сквирської міської ради з наступного робочого дня, тобто з 26.01.2021.

Аналогічний підхід до визначення дати поновлення незаконно звільненого працівника з посади застосовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.11.2021 у справі № 640/476/20, від 02.12.2021 у справі № 640/25187/19, від 26.05.2022 у справі № 640/594/20, від 20.10.2022 у справі № 120/6259/20-а.

Згідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За правилами п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Приписами п. п. 5, 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Із змісту наданої Виконавчим комітетом Сквирської міської ради довідки про доходи від 05.02.2021 №102 (а.с. 30) вбачається, що розмір заробітної плати ОСОБА_1 за останні два календарні місяці перед місяцем звільнення склав 28 140,00 грн (11 670,00 грн + 16 471,00 грн), а відтак розмір середньоденної заробітної плати Позивача становив 654,42 грн (28 140,00 грн / 43 робочих дні).

Таким чином, з огляду на викладене, стягненню із Сквирської міськради на користь ОСОБА_1 належить середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26.01.2021 по 08.03.2023 в сумі 352 732,38 грн (654,42 грн х 539 робочих днів) з урахуванням податків і зборів.

Згідно п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби;

Відповідно до абз. 3 п. 8 Порядку №100 у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Абзацом 4 п. 8 Порядку №100 визначено, що середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

З урахуванням вказаних правил середньомісячне число робочих днів за період листопад - грудень 2020 року становило 21,5 = (43 / 2), у зв`язку з чим сума заробітної плати за один місяць, яка належить до стягнення шляхом негайного виконання за правилами п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України, складає 14 070,03 грн (654,42 грн х 21,5).

У свою чергу, щодо позовної вимоги про стягнення з Відповідача моральної шкоди у розмірі 10 000 грн, колегія суддів зазначає таке.

Згідно ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Таким чином, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме:

- неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.

- наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди.

- вина заподіювана шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставин справи, а також зваживши на згадані вище роз`яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, колегія суддів звертає увагу на те, що сам факт визнання протиправним і скасування рішення суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

У контексті зазначеного колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на приписи статті 6 КАС України, за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За правилами ст. ст. 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

Викладене, у свою чергу, свідчить, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.09.2020 у справі №1340/4056/18.

Зважаючи на те, що Позивачем не надано належних доказів, що підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені Позивачем, та не доведено причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, залишивши поза увагою недотримання органом місцевого самоврядування процедури звільнення працівника за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а також не встановивши обставини наявності вакантних посад у цьому органі з моменту попередження про наступне вивільнення і до часу звільнення працівника. У зв`язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню із прийняттям нового про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального і процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 371 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати розпорядження Сквирського міського голови №63-КП/1 від 25 січня 2021 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади спеціаліста І категорії з питань підприємства, містобудування та землекористування Сквирської міської ради.

Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на посаді спеціаліста І категорії з питань підприємства, містобудування та землекористування Сквирської міської ради з 26 січня 2021 року.

Стягнути із Сквирської міської ради (09001, Київська обл., Білоцерківський р-н., м. Сквира, вул. Богачевського, 28, код ЄДРПОУ 04054961) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 352 732 (триста п`ятдесят дві тисячі сімсот тридцять дві) гривні 38 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 14 070 (чотирнадцять тисяч сімдесят) гривень 03 копійки.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді Н.П. Бужак

М.І. Кобаль

Повний текст постанови складено та підписано 08 березня 2023 року.