Постанова

від 27.02.2023 по справі 758/7720/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 758/7720/21 головуючий у суді І інстанції Головчак М.М.

провадження № 22-ц/824/541/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Жванко О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Батуріним Сергієм Володимировичем, на рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 серпня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист честі, гідності і ділової репутації та зобов`язання спростувати недостовірну інформацію, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист честі, гідності і ділової репутації та зобов`язання спростувати недостовірну інформацію, стягнення моральної шкоди, в якому, з врахуванням уточненої позовної заяви, просив:

1. Визнати недостовірною інформацію та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , поширену ОСОБА_2 у відзиві до Господарського суду Київської області на позовну заяву, а саме: «....Мені відомо, що ОСОБА_1 розповсюджує неправдиві відомості, здійснює наклепи та тероризує своїм «брєдом» жителів товариства лише з одною недоброчесною метою, а саме для використання товариства у своєї незаконній конвертаційній діяльності. Так як вивчанням особистості ОСОБА_1 встановлено, що він у цей час є засновником та директором різних підприємств, які мають відношення до офшорів на Кіпрі....».

2. Визнати недостовірною інформацію та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , поширену ОСОБА_3 в телефонній мережі «Viber» серед членів СТ «Росинка», а саме: «Сегодня первое заседание по жалобе ОСОБА_1 . Адвокатом СТ «Росинка» изучается личность ОСОБА_1 - установлено, что он причастен и его используют в незаконной конвертации денег! Теперь Понятно зачем ему нужна СТ Росинка! Чтоб задействовать наш Кооператив, как юридическую организацию и нас всех в своих грязных схемах! Сегодня решается наша судьба и кооператива, как юридической единицы».

3. Визнати недостовірною інформацію та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , поширену ОСОБА_4 в телефонній мережі «Viber» серед членів СТ «Росинка», а саме: «Сегодня первое заседание по жалобе ОСОБА_1 . Адвокатом СТ «Росинка» изучается личность ОСОБА_1 - установлено, что он причастен и его используют в незаконной конвертации денег! Теперь Понятно зачем ему нужна СТ Росинка! Чтоб задействовать наш Кооператив, как Юридическую организацию и нас всех в своих грязных схемах! Сегодня решается наша судьба и кооператива, как юридической единицы».

4. Зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спростувати недостовірну інформацію, розповсюджену відносно ОСОБА_1 , шляхом розміщення повідомлення на інформаційному щиті СТ «Росинка» та у групах «Прес-центр» та «Кооператив Росинка» в мережі «Viber» наступного змісту:

«Шановні члени СТ «Росинка»!

Інформація, вказана мною ( ОСОБА_2 ) у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 до Господарського суду Київської області, а саме: «....Мені відомо, що ОСОБА_1 розповсюджує неправдиві відомості, здійснює наклепи та тероризує своїм «бредом» жителів товариства лише з одною недоброчесною метою, а саме для використання товариства у своєї незаконній конвертаційній діяльності. Так як вивчанням особистості ОСОБА_1 встановлено, що він у цей час є засновником та директором різних підприємств, які мають відношення до офшорів на Кіпрі....» є недостовірною, немає жодного об`єктивного підтвердження та не відповідає дійсності.

Інформація, вказана мною ( ОСОБА_5 ) у в мережі «Viber», наступного змісту, а саме: «Сегодня первое заседание по жалобе ОСОБА_1 . Адвокатом СТ «Росинка» изучается личность ОСОБА_1 -установлено, что он причастен и его используют в незаконной конвертации денег! Теперь Понятно зачем ему нужна СТ Росинка! Чтоб задействовать наш Кооператив, как юридическую организацию и нас всех в своих грязных схемах! Сегодня решается наша судьба и кооператива, как юридической единицы», є недостовірною, немає жодного об`єктивного підтвердження та не відповідає дійсності.

Інформація, вказана мною ( ОСОБА_4 ) у в мережі «Viber», наступного змісту, а саме: «Сегодня первое заседание по жалобе ОСОБА_1 . Адвокатом СТ «Росинка» изучается личность ОСОБА_1 -установлено, что он причастен и его используют в незаконной конвертации денег! Теперь Понятно зачем ему нужна СТ Росинка! Чтоб задействовать наш Кооператив, как юридическую организацию и нас всех в своих грязных схемах! Сегодня решается наша судьба и кооператива, как юридической единицы», є недостовірною, немає жодного об`єктивного підтвердження та не відповідає дійсності.

Приносимо вибачення пану ОСОБА_1 за нанесену шкоду внаслідок порушення його особистих немайнових прав.

З повагою, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

5. Стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої позивачу з ОСОБА_2 - 10 000,00 грн., ОСОБА_4 - 10 000,00 грн., ОСОБА_3 10 000,00 грн. та перерахувати їх на потреби армії України на рахунок відкритий в Національному банку України.

6. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь позивача у рівних долях судовий збір.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що ним був поданий позов до Господарського суду Київської області до СТ «Росинка» та Сектору з питань державної реєстрації Обухівської районної державної адміністрації Київської області про визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів СТ «Росинка» від 16.08.2020 та зобов`язання вчинити дії.

23 березня 2021 року Господарський суд Київської області у справі № 911/3160/20 ухвалив рішення, за яким визнав недійсним рішення загальних зборів членів Садівницького товариства «Росинка», оформлене протоколом від 16.08.2020 за підписом голови зборів ОСОБА_2 та секретаря зборів ОСОБА_6 .

Визнав протиправним та скасував рішення державного реєстратора сектору з питань державної реєстрації Обухівської районної державної адміністрації Київської області Лук`янчук І.В. від 08.09.2020р. №1008841070006002313 щодо державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу: СТ «Росинка» ідентифікаційний код 23569317 (зміна інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою, зміна керівника юридичної особи), які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які зроблені на підставі рішення загальних зборів членів Садівницького товариства «Росинка», що оформлене протоколом від 16.08.2020р.

Рішення суду набрало законної сили та видано наказ.

Позивач зазначає, що у відзиві на його позовну заяву за підписом Голови правління СТ «Росинка» ОСОБА_2 щодо визнання недійсним рішення загальних зборів СТ «Росинка» від 16.08.2020р., що надісланий йому особисто та долучений до матеріалів провадження № 911/3160/20 Господарського суду Київської області ОСОБА_2 вказала наступне:

«....Мені відомо, що ОСОБА_1 розповсюджує неправдиві відомості, здійснює наклепи та тероризує своїм «брєдом» жителів товариства лише з одною недоброчесною метою, а саме для використання товариства у своєї незаконній конвертаційній діяльності Так як вивчанням особистості ОСОБА_1 встановлено, що він у цей час є засновником та директором різних підприємств, які мають відношення до офшорів на Кіпрі......».

Разом з цим, позивачем вказано, що 09 грудня 2021 року членом СТ «Росинка» ОСОБА_3 за розпорядженням ОСОБА_2 у вказаній групі розповсюджено наступну інформацію: «Сегодня первое заседание по жалобе ОСОБА_1 . Адвокатом СТ «Росинка» изучается личность ОСОБА_1 - установлено, что он причастен и его используют в незаконной конвертации денег! Теперь Понятно зачем ему нужна СТ Росинка! Чтоб задействовать наш Кооператив, как юридическую организацию и нас всех в своих грязных схемах! Сегодня решается наша судьба и кооператива, как юридической единицы».

Також 09 грудня 2021 року членом СТ «Росинка» ОСОБА_4 за розпорядженням ОСОБА_2 у «Viber» «Кооператив Росинка» розповсюджено наступну інформацію: «Сегодня первое заседание по жалобе ОСОБА_1 . Адвокатом СТ «Росинка» изучается личность ОСОБА_1 - установлено, что он причастен и его используют в незаконной конвертации денег! Теперь Понятно зачем ему нужна СТ Росинка! Чтоб задействовать наш Кооператив, как юридическую организацию и нас всех в своих грязных схемах! Сегодня решается наша судьба и кооператива, как юридической единицы».

Крім того вказує, що 06 травня 2021 року невідома особа проникла до квартири позивача, звідки викрала грошові кошти, вироби з золота та документи. Вважає, що неправдива інформація, яка була оприлюднена відповідачами, про те, що ОСОБА_1 є нібито директором багатьох різних підприємств, які мають відношення до офшорів на Кіпрі , могло справити враження про його значні доходи та могло стати «наводкою» для грабіжників.

Позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом, посилався на те, що поширена відповідачами вищевказана інформація не відповідає дійсності та завдає шкоди честі і гідності, вважає, що вказані висловлювання виражені у посиланні на конкретні факти та події, а протягом часу від порушення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 його честі, гідності і ділової репутації він зазнав значних моральних страждань.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист честі, гідності і ділової репутації та зобов`язання спростувати недостовірну інформацію, стягнення моральної шкоди залишено без задоволення.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , через представника - адвоката Батуріна Сергія Володимировича, подав апеляційну скаргу.

У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що судом першої інстанції, зокрема, не надано відповіді на всі істотні питання, зазначені в позовній заяві та запереченнях позивача на відзиви відповідачів. Також вказує, що суд не встановив та не зазначив в оскаржуваному рішенні той факт, в якості кого виступала ОСОБА_2 , а саме: як службова особа від імені СТ «Росинка» будучи при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків чи як фізична особа від свого імені. Це, на думку апелянта, узгоджується з висновками, зробленими в постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року в справі № 761/29315/16-ц.

Апелянт вважає, що він довів факт поширення про нього негативної та недостовірної інформації, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію, і викладене не є оціночним судженням. Зазначає, що відповідачі не довели, що поширена ними інформація є достовірною. Наголошує, що ОСОБА_2 не надала суду жодного підтвердження звинувачень ОСОБА_1 .

Також апеляційна скарга містить посилання апелянта на п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 щодо того, що інформація, зазначена в позовній чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явлення позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом. Зважаючи на таке, апелянт переконаний, що викладена ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву інформація може бути підставою для захисту честі, гідності чи ділової репутації.

Окрім того, на думку апелянта, ОСОБА_2 були поширені не оціночні судження, як зазначив суд першої інстанції, а конкретні факти.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 грудня 2022 року відкрито апеляційне провадження в справі та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

15 лютого 2023 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданий представником - адвокатом Ушаковим Олександром Васильовичем. У вказаному відзиві відповідач-1 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

При цьому ОСОБА_2 зазначала про те, що відзив на позовну заяву позивача по справі № 911/3160/20, яка розглядалася Господарським судом Київської області, готував адвокат Соколовський В.Л., який представляв інтереси садівницького товариства «Росинка», яке було відповідачем у зазначеній справі, а ОСОБА_2 його було надано лише для підпису, оскільки під час розгляду справи № 911/3160/20 у господарському суді Київської області вона була головою правління садівницького товариства «Росинка». При цьому зазначає, що ОСОБА_8 було здійснено аналіз даних, які знаходяться у відкритому доступі Інтернет про особу та діяльність позивача, та співставлень з інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та виявлено, що ОСОБА_1 є засновником та керівником декількох юридичних осіб. Вказує, що висновки про позивача були зроблені адвокатом ОСОБА_8 на підставі аналізу інформації.

Відповідач-1 звертає увагу апеляційного суду на те, що наведена інформація у відзиві на позовну заяву є власною інтерпретацією адвокатом ОСОБА_8 знайдених ним даних. Тобто, зазначена у відзиві на позов інформація є оціночним судженням, яке не може бути витлумачене як фактичні дані з огляду на характер висловлювання, використання у ньому мовних засобів та є суб`єктивною думкою.

Окрім того, зазначає, що позивачем було подано до Господарського суду Київської області відповідь на відзив по справі № 911/3160/20, в якому він виклав свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення, тобто скористався передбаченим ст. 277 ЦКУ правом на відповідь. Вказує, що ОСОБА_2 діяла від імені садівницького товариства «Росинка», як посадова особа.

Також у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 757/36628/16-ц. Відповідач-1 зазначає, що інформація про позивача знаходиться у вільному доступі в Інтернеті та будь-яка особа мала до неї доступ. Натомість, позивачем не надано жодного доказу та не наведено жодного аргументу, який би спростував дану інформацію. Окрім того, звертає увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції не зобов`язаний був у своєму рішенні від 18 серпня 2022 року надавати відповідь на всі питання чи заперечення позивача.

Поряд з цим, вимогу позивача про стягнення з відповідача - 1 моральної шкоди вважає необґрунтованою та непідтвердженою жодними доказами.

15 лютого 2023 року на адресу суду надійшов відзив відповідача -2 ОСОБА_3 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданий представником - адвокатом Ушаковим Віктором Олександровичем. У вказаному відзиві відповідач-2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

При цьому відповідач-2 вважає, що наведена ОСОБА_3 інформація у Viber групі «Росинка прес-центр» є власною інтерпретацією адвокатом ОСОБА_8 знайдених ним даних, які в подальшому були передані юристом СТ «Росинка» ОСОБА_9 - ОСОБА_3 . Тобто, зазначена у повідомленні інформація є оціночним судженням, яке не може бути витлумачене як фактичні дані з огляду на характер висловлювання, використання у ньому мовних засобів та є суб`єктивною думкою. Відповідач-2 просить суд звернути увагу апеляційного суду на те, що передача ОСОБА_3 на розгляд членам СТ «Росинка» інформації шляхом її викладення у групі «Росинка прес-центр», яку створено у додатку Viber, здійснювалася ним як посадовою особою садівницького товариства «Росинка», а саме як членом правління, при виконанні своїх посадових обов`язків, на якого було покладено обов`язок інформувати всіх членів товариства про події, які стаються у товаристві.

Також відповідач-2 наголошує, що він не може відповідати за те, яке враження могла чи не могла справити інформація про позивача, наявна у вільному доступі. Зазначає, що позивачем не надано жодного доказу та не наведено жодного аргументу, який би спростовував дану інформацію.

Окрім того, звертає увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції не зобов`язаний був у своєму рішенні від 18 серпня 2022 року надавати відповідь на всі питання чи заперечення позивача.

Поряд з цим, вимогу позивача про стягнення з відповідача -2 моральної шкоди вважає необґрунтованою та непідтвердженою жодними доказами.

23 лютого 2023 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_4 на апеляційну ОСОБА_1 , направлений засобами поштового зв`язку 20 лютого 2023 року представником - адвокатом Горобченком Анатолієм Петровичем. У вказаному відзиві відповідач-3 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

При цьому відповідач-3 зазначає, що наведена ОСОБА_4 інформація у соціальній мережі «Viber» групі «Росинка» є власною інтерпретацією адвокатом ОСОБА_8 знайдених ним даних, які в подальшому були передані юристом СТ «Росинка» ОСОБА_9 ОСОБА_4 . Тобто, зазначена у повідомленні інформація є оціночним судженням, яке не може бути витлумачене як фактичні дані з огляду на характер висловлювання, використання у ньому мовних засобів та є суб`єктивною думкою ОСОБА_4 .

Разом з тим, відповідач-3 просить суд звернути увагу на те, що позивачем ОСОБА_1 не доведено, що саме з мобільного пристрою та з мобільного номеру відповідача ОСОБА_4 було розміщено текст, вказаний в позовній заяві. Наголошує на тому, що взагалі невідомо, коли саме дане повідомлення було розміщено у групі «Кооператив Росинка» телефонної мережі «Viber» та чи було розміщено взагалі, оскільки з наданих до позову додатків на них неможливо встановити дату формування та відправлення даного повідомлення.

Окрім того, вказує, що інформація про позивача є у відкритому доступі, а позивачем не надано жодного доказу на її спростування.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції не зобов`язаний був у своєму рішенні від 18 серпня 2022 року надавати відповідь на всі питання чи заперечення позивача.

Крім того, вимогу позивача про стягнення з відповідача -3 моральної шкоди вважає необґрунтованою та непідтвердженою жодними доказами.

У судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Ушаков Олександр Васильович просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Горобченко Анатолій Петрович просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Апелянт належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи до суду не з`явився, однак його неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Клопотання представника апелянта про відкладення розгляду справи визнано необґрунтованим та залишено без задоволення, оскільки причини неявки недоведені будь-якими належними та допустимими доказами, а тому не можуть бути визнані поважними.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем був поданий позов до Господарського суду Київської області до СТ «Росинка» та Сектору з питань державної реєстрації Обухівської районної державної адміністрації Київської області про визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів СТ «Росинка» від 16.08.2020 та зобов`язання вчинити дії.

23 березня 2021 року Господарський суд Київської області у справі № 911/3160/20 ухвалив рішення, за яким визнав недійсним рішення загальних зборів членів Садівницького товариства «Росинка», оформлене протоколом від 16.08.2020 за підписом голови зборів ОСОБА_2 та секретаря зборів ОСОБА_6 .

Визнав протиправним та скасував рішення державного реєстратора сектору з питань державної реєстрації Обухівської районної державної адміністрації Київської області Лук`янчук І.В. від 08.09.2020р. №1008841070006002313 щодо державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу: СТ «Росинка» ідентифікаційний код 23569317 (зміна інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою, зміна керівника юридичної особи), які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які зроблені на підставі рішення загальних зборів членів Садівницького товариства «Росинка», що оформлене протоколом від 16.08.2020р. Рішення суду набрало законної сили та видано наказ.

Позивач зазначає, що у відзиві на його позовну заяву за підписом голови правління СТ «Росинка» ОСОБА_2 щодо визнання недійсним рішення загальних зборів СТ «Росинка» від 16.08.2020 вказала наступне:

«....Мені відомо, що ОСОБА_1 розповсюджує неправдиві відомості, здійснює наклепи та тероризує своїм «брєдом» жителів товариства лише з одною недоброчесною метою, а саме для використання товариства у своєї незаконній конвертаційній діяльності Так як вивчанням особистості ОСОБА_1 встановлено, що він у цей час є засновником та директором різних підприємств, які мають відношення до офшорів на Кіпрі......».

Разом з цим, позивачем вказано, що 9 грудня 2021 року членом СТ «Росинка» ОСОБА_3 за розпорядженням ОСОБА_2 у вказаній групі розповсюджено наступну інформацію: «Сегодня первое заседание по жалобе ОСОБА_1 . Адвокатом СТ «Росинка» изучается личность ОСОБА_1 - установлено, что он причастен и его используют в незаконной конвертации денег! Теперь Понятно зачем ему нужна СТ Росинка! Чтоб задействовать наш Кооператив, как юридическую организацию и нас всех в своих грязных схемах! Сегодня решается наша судьба и кооператива, как юридической единицы».

Також 9 грудня 2021 року членом СТ «Росинка» ОСОБА_4 за розпорядженням ОСОБА_2 у мережі «Viber» «Кооператив Росинка» розповсюджено наступну інформацію: «Сегодня первое заседание по жалобе ОСОБА_1 . Адвокатом СТ «Росинка» изучается личность ОСОБА_1 - установлено, что он причастен и его используют в незаконной конвертации денег! Теперь Понятно зачем ему нужна СТ Росинка! Чтоб задействовать наш Кооператив, как юридическую организацию и нас всех в своих грязных схемах! Сегодня решается наша судьба и кооператива, как юридической единицы».

Позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом, посилався на те, що поширена відповідачами вищевказана інформація не відповідає дійсності та завдає шкоди честі і гідності, вважає, що вказані висловлювання виражені у посиланні на конкретні факти та події.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що поширена відповідачами інформація, враховуючи контекст і характер застосованих мовних засобів та стилістичних прийомів, є їх оціночними судженнями. Зокрема ОСОБА_2 , яка займала посаду голови СТ «Росинка», у відзиві надано критичну оцінку дій ОСОБА_1 та фактів, які відображають її суб`єктивні думки й погляди, що в силу статті 30 Закону України «Про інформацію» спростуванню не підлягають. У поширеній інформації у мережі «Viber» відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були висловлені оціночні судження, основані на висловленнях позивача, а також власних спостереженнях, які відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту, а позивач в такому випадку мав право скористатися правом на відповідь та власне тлумачення. Частина висловлювання має безособовий характер, а частина, з огляду на використані мовні засоби, є оціночними судженнями. Фрази, зазначені у тексті, є вираженням суб`єктивної думки і поглядів автора, його характеристики та оцінки можливим діям позивача і не носять характеру однозначного твердження. Оспорювані позивачем висловлювання є вираженням погляду певних осіб. Вказані висловлювання не носять характер образ (хоча і висловлені в негативній формі), а є критичним та суб`єктивним вираженням погляду, а отже такі висловлювання є оціночними судженнями, право на висловлювання якого гарантоване статтею 34 Конституції України. Також суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведено належними та допустимими засобами доказування обставин і підстав, які завдають моральної шкоди, та зокрема позивачем не надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди саме діями відповідачів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими.

Згідно з частиною першою статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

За змістом ст. 277 ЦК України, ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації, у т.ч. особою, якою поширено таку інформацію.

Поряд з цим, за змістом вказаних норм, кожному гарантується право на свободу висловлення поглядів, в тому числі право поширювати інформацію без втручання органів державної влади, за умови, що вони діють добросовісно і надають правильну і достовірну інформацію, не завдаючи при цьому шкоди репутації окремих осіб і не порушуючи їх прав.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію і таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Апеляційний суд зазначає, що в справах про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен розмежовувати відомості, які принижують честь та гідність особи, від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Автором є особа, від якої пролунали певні висловлювання, зміст яких став підставою для позову про спростування недостовірної інформації. Автор одночасно є і поширювачем інформації. Автор відповідає за зміст повідомленою ним інформації. Поширювачем інформації також може бути особа, із використанням технічних можливостей якої поширена автором інформація набула ще більшого розголосу.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Lingens v. Austria» зазначено, що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не можна. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: «Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе».

Так, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Європейський суд з прав людини 02 червня 2016 року (остаточне - 17 жовтня 2016 року) ухвалив рішення у справі № 61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де, розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.

У цьому рішенні суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) зроблено висновок, що згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи, або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 1170-VII від 27 березня 2014 року, що набрав чинності 19 квітня 2014 року, частину третю статті 277 ЦК України виключено.

Тому чинне законодавство з 19 квітня 2014 року не містить презумпції добропорядності і відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації.

Отже, доказування позивачем обґрунтованості позову, а саме поширення інформації відповідачами та її недостовірності, має відбуватися у загальному порядку.

Щодо доводів апелянта в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недостовірною інформацію та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , поширену ОСОБА_2 у відзиві до Господарського суду Київської області на позовну заяву та спростування такої інформації апеляційний суд зазначає про таке.

З матеріалів справи вбачається, що частина інформації, яку позивач вважає недостовірною та такою, що принижує його честь та гідність, викладена у відзиві на позовну заяву у справі № 911/3160/20. Вказаний відзив адресувався Господарському суду Київської області у зв`язку із судовим процесом за позовом ОСОБА_1 до Садівницького Товариства "Росинка" та Сектору з питань державної реєстрації Обухівської районної державної адміністрації Київської області про визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів Садівницького товариства «Росинка» від 16.08.2020 та зобов`язання вчинити дії.

Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 441/1547/17 (провадження № 61-12520св19), від 16 серпня 2019 року у справі № 464/4433/15-ц (провадження № 61-26281св18, ЄДРСРУ № 83721458) та

Отже, вказана позовна вимога щодо спростування інформації, викладеної у відзиві на позовну заяву в справі № 911/3160/20 по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданого суду процесуального документа у раніше розглянутій справі.

Враховуючи вищезазначене, оспорювана позивачем інформація не є недостовірною, а фактично є процесуальним документом, адресованим суду, у якому відповідач виклав свої заперечення проти позову та їх матеріально-правові й процесуальні підстави із власними оціночними судженнями щодо подій у цій справі, а тому така інформація не може вважатись недостовірною інформацією, яка принижує честь і гідність позивача.

Подібний правовий висновок було зроблено Верховним Судом у справі № 607/18098/19 від 10 січня 2023 року (провадження № 61-12065св21).

Довід апелянта про те, що судом першої інстанції не було встановлено та не зазначено в оскаржуваному рішенні той факт, в якості кого виступала ОСОБА_2 , розцінюється апеляційним судом критично, оскільки як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 займала посаду голови СТ «Росинка». Зважаючи, що відповідачами в справі № 911/3160/20 були Садівницьке Товариство "Росинка" та Сектор з питань державної реєстрації Обухівської районної державної адміністрації Київської області, відзив на позовну заяву міг бути поданий ОСОБА_2 виключно при виконанні своїх посадових обов`язків.

За таких обставин, посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 761/29315/15-ц є безпідставним.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недостовірною інформацію та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , поширену ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в телефонній мережі «Viber» серед членів СТ «Росинка» та спростування такої інформації апеляційний суд зазначає про таке.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у поширеній інформації у мережі «Viber» відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були висловлені оціночні судження, засновані на висловленнях позивача, а також власних спостереженнях, сформованих на інформації щодо позивача, яка є у вільному доступі, і які відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту, а позивач в такому випадку мав право скористатися правом на відповідь та власне тлумачення. Отже, таке повідомлення не можна віднести до інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Згідно усталеної судової практики не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, оскільки думки, переконання та критична оцінка певних фактів і недоліків не є предметом судового захисту, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у задоволенні даних позовних вимог слід відмовити.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що надані позивачем докази підтверджують порушення його права на повагу до гідності, честі та недоторканість ділової репутації, поширення неправдивої інформації щодо нього, а тому апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, враховуючи недоведеність позивачем таких обставин як недостовірність поширеної інформації та порушення особистих немайнових прав внаслідок поширення такої інформації, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист честі, гідності і ділової репутації та зобов`язання спростувати недостовірну інформацію.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди апеляційний суд зазначає про таке.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода може полягати як у фізичному болю та стражданнях, так і у душевних переживаннях, які фізична особа зазнала у внаслідок протиправної поведінки відносно неї.

А відтак, тлумачення вказаних норм свідчить, що: 1) за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі; 2) зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди; 3) у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини; 4) завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи; 5) гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості; 6) по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Ураховуючи, що судом першої інстанції не було встановлено підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про захист честі, гідності і ділової репутації та зобов`язання спростувати недостовірну інформацію, висновки суду першої інстанції, що у задоволенні похідної позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди також слід відмовити, оскільки позивачем не доведено заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, спричинених діями (бездіяльністю) відповідачів є цілком законними та обгрунтованими.

Щодо доводу апелянта про ненадання судом відповіді на всі істотні питання, апеляційний суд зауважує про таке.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Батуріним Сергієм Володимировичем,- залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 серпня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова