Ухвала

від 13.04.2021 по справі 530/199/20

ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/199/20

Провадження № 2-п/545/6/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.04.2021 року. Полтавський районний суд Полтавської області у складі :

головуючого судді Гальченко О.О.,

з участю секретаря - Лисенко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду,-

В С Т А Н О В И В :

Заявник відповідач ОСОБА_1 22.01.2021 року звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення у справі № 530/199/20, посилаючись на те, що заочним рішенням від 22 грудня 2020 року по справі №530/199/20 Полтавським районним судом Полтавської області було задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу.

Обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання та (або) неповідомлення їх суду, а також причин неподання відзиву, і докази про це.

Судове засідання у справі було призначено на 22.12.2020 року.

21.12.2020 року нею було подано до суду заяву про відкладення розгляду справи (наявне в матеріалах справи). У поданій заяві вона вказала, що має малолітню дитину ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , та батьків похилого віку, які відносяться до групи підвищеного ризику в умовах пандемії СОVID-19. Щоб не наражати свою сім`ю на небезпеку зараження короновірусом, вона уникає перебування у громадських місцях (відповідні докази наявні в матеріалах справи). Це, зокрема, стало причиною й неможливості залучитися фаховою правовою допомогою адвоката, оскільки вона не могла надати необхідних документів та матеріалів для формування правової позиції у справі.

Саме це обставина (неспроможність з`явитися до приміщення суду, через спалах короновірусу та відсутність правової допомоги) стала і причиною того, що нею не було подано відзиву на позовну заяву, та жодних доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

У заочному рішенні суд розцінив її заяву як про відкладення розгляду справи як «формальну», та як зловживання правом з метою невиправданого затягування розгляду справи по суті за відсутності відповідних процесуальних доказів, передбачених чинним законодавством, що також є спірним - адже відповідно до ч. З ст. 82 ЦПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Так, вважає загальновідомою обставину щодо всесвітньої пандемії, спричиненої поширенням хвороби СОVID-19.

Як відомо, з 12 березня 2020 року в Україні запроваджено карантин через спалах короновірусу. Таке рішення було прийнято на засіданні КМ України від 11 березня 2020 року. Постановою КМ України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на території України з 19 грудня 2020 року до 28 лютого 2021 року продовжено дію карантину, встановленого попередніми, рішеннями Уряду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Суд не взяв до уваги, що причини її неявки у судове засідання є поважними, не врахував практику Європейського Суду з прав людини, яку суди застосовують при розгляді справ як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З огляду на вищевикладене, вона прохала про відкладення розгляду справи з об`єктивних, а не формальних причин, але суд, нехтуючи актами Кабінету Міністрів України та ст. З Конституції України, в якій зазначається, що людина її життя і здоров`я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю - помилково прийшов до висновку, що подані нею заяви є лише формальними, щоб затягнути розгляд справи по суті.

2. Посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача

Відповідно до ч. З ст. 12 ЦПК України (змагальність сторін), кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України (обов`язок доказування і подання доказів), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

По-перше, варто звернути увагу на те, що ТОВ «Порше Лізинг Україна» раніше вже зверталося з позовом до ТОВ «ІНТЕГРАЛ-4» (поручителем за Договором є Відповідач - ОСОБА_3 ) про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №00014581 від 06.09.2017 року - тобто з тим самим предметом.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 24.03.2020 року у справі №917/283/20 позов ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ТОВ «ІНТЕГРАЛ-4» було задоволено частково.

Так зі змісту позовної заяви, яка була предметом розгляду у справі №917/283/20 вбачається, що ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулося з позовом до ТОВ «ІНТЕГРАЛ-4» про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу.

Предметом позову у справі №917/283/20 є стягнення з ТОВ «ІНТЕГРАЛ-4» на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» 151 764,11 грн заборгованості за договором фінансового лізингу №00014581 від 06.09.2017 року.

В якості обґрунтування правових підстав позову позивач посилається на те, що відповідач не виконав належним чином обов`язок по сплаті лізингових платежів за Договором фінансового лізингу №00014581 від 06.09.2017 року за фактичне користування об`єктом лізингу, а тому, позивачем застосовано штрафні санкції у вигляді інфляційних витрат, 3% річних. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені збитки.

З огляду на це, предметом позову на розгляду Полтавського районного суду Полтавської області у справа №530/199/20 є стягнення з ОСОБА_1 (яка є поручителем ТОВ «ІНТЕГРАЛ-4» за Договором) на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» 151 764,11 грн заборгованості за договором фінансового лізингу №00014581 від 06.09.2017 року.

В якості обґрунтування правових підстав позову позивач посилається на те, що відповідач не виконав належним чином обов`язок по сплаті лізингових платежів за Договором фінансового лізингу №00014581 від 06.09.2017 року.

Отже, проаналізувавши зміст позовних вимог, які є предметом розгляду у даній справі № 530/199/20 та які були предметом розгляду у справі №917/283/20, очевидним є висновок, що предмет та підстави позову у даній справі № 530/199/20 та у справі №917/283/20 є тотожними, при цьому рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2020 у справі №917/283/20 є таким, що набрало законної сили.

Таким чином, суд не врахував ту обставину, що подання позивачем нового позову про той же предмет і з тих же підстав, з яких прийнято рішення у справі №917/283/20, яке набрало законної сили, фактично свідчить про намагання двічі реалізувати своє право на звернення до суду про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №00014581 від 06.09.2017 року, та двічі (не солідарно, а саме двічі) стягнути суму заборгованості: спочатку з боржника, спочатку з поручителя.

По-друге, учасниками договору фінансового лізингу №00014581 від 06.09.2017 року є ТОВ «Порше Лізинг Україна» (лізингодавець), ТОВ «ІНТЕГРАЛ-4» (лізингоодержувач) за участю поручителя - фізичної особи ОСОБА_1 .

Варто зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно зі ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Аналогічну позицію висловив ВС в постанові №362/4088/16-ц, від 18 вересня 2019 року (до речі, Відповідачем по цій справі виступає також ТОВ «Порше Лізинг Україна»). Суд вказав, що договір фінансового лізингу, який містить елементи договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи, повинен бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до договору фінансового лізингу, укладеного між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та «ТОВ «ІНТЕГРАЛ-4», поручителем ТОВ «ІНТЕГРАЛ-4» виступає фізична особа ОСОБА_3 . У зазначеному договорі за участю фізичної особи, її підпис нотаріально не посвідчений.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 р. у справі №6-2766цс15.

Відповідно до ч. 1 ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Отже, розділ договору №00014581 від 06.09.2017 «Умови поруки» є нікчемним, з огляду на відсутність нотаріального посвідчення підпису фізичної особи. Тому ОСОБА_1 не є Поручителем у вказаному договорі, що у свою чергу має наслідком ту обставину, що за договором №00014581 від 06.09.2017 року у ОСОБА_1 не виникло жодних прав та обов`язків стосовно спірного правовідношення.

Таким чином, відсутні підстави звернення до ОСОБА_1 до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу, на підставі розділу «Умови поруки», які є нікчемним. За таких обставин, беручи до уваги вищезазначені правові норми та фактичні обставини справи, варто дійти до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Отже, нею надано докази, які б впливали на правильність прийняття зазначеного заочного рішення. Зазначені підстави для скасування заочного рішення впливають на суть рішення та є такими, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 284 Цивільного процесуального кодексу України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Відповідно до ч. 2 статті 284 Цивільного процесуального кодексу України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

3. Клопотання про перегляд заочного рішення;

Враховуючи поважність причини неявки до суду та істотне значення наведених доказів для правильного вирішення справи, прохала суд : скасувати заочне Полтавського районного суду Полтавської області від 22.12.2020 р., яке ухвалене по справі №530/199/20 за цивільним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу та призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

18.02.2021року надійшлозаперечення ТОВ«Порше ЛізингУкраїна» проти задоволеннязаяви проперегляд заочногорішення,в якомузаявник пославсяна те,що в провадженні Полтавського районного суду Полтавської області заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення прийнятого 22 грудня 2020 року у цивільній справі № 530/199/20 за позовом ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА».

Відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для вирішення справи.

Таким чином із змісту ч. 1 ст. 288 ЦПК України вбачається, що скасування заочного рішення судом, що його ухвалив, можливе лише у випадку одночасного існування двох обставин: якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для вирішення справи.

В заяві про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 не вказала поважність причин неявки в судові засідання, які неодноразово відкладалися за її заявами.

Посилання ОСОБА_1 на те, що положення про поруку є нікчемними з підстав відсутності нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу спростовуються тим, що ОСОБА_1 в даному договорі фінансового лізингу виступає не стороною договору, а поручителем за зобов`язанням, яке взяло на себе ТОВ «ІНТЕГРАЛ-4».

Відносини з поручителем регулюються положеннями параграфу 3 глави 49 ЦК України. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Насамперед порука - вид забезпечення виконання зобов`язання, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. При невиконанні боржником своїх зобов`язань перед кредитором, їх виконує поручитель, а всі права кредитора переходять до поручителя.

Відтак підстави для застосування вимог закону про нотаріальне посвідчення такого договору відсутні, оскільки положення ст. 799 ЦК України стосуються лише учасників договору фінансового лізингу - фізичних осіб.

Як вже було зазначено, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, а тому посилання ОСОБА_1 на те, що звернення з окремим позовом до неї - свідчить про подвійне стягнення заборгованості є помилковим та не ґрунтується на вимогах Закону.

Даний висновок зроблений на підставі приписів ст. 541 ЦК України, якою встановлено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання.

У разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 ЦКУ).

Варто зауважити на тому, що борг за договором фінансового лізингу не погашений ані ТОВ «ІНТЕГРАЛ-4» ані ОСОБА_1 , а рішення Господарського суду Полтавської області у справі № 917/283/20 - невиконане, а зобов`язання невиконані.

Таким чином ОСОБА_1 , не надала доказів, які вплинули б на прийняття рішення та які не були враховані судом при вирішенні справи, і доказів, наданих позивачем, не спростовано.

Заява про перегляд заочного рішення містить лише посилання на міркування формального змісту про невідповідність, на думку Відповідача, наданих Позивачем доказів, вимогам процесуального закону щодо їх належності та допустимості, проте цим обставинам у заочному рішенні дана оцінка.

Сама по собі незгода ОСОБА_1 із заочним рішенням по суті спору не являється доказом, який має істотне значення для вирішення справи, а будь-яких підтверджених суттєвих аргументів по суті справи ОСОБА_1 у заяві не зазначила та до справи не долучила, лише висловила прохання заочне рішення скасувати та надалі розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Із змісту ЦПК України вбачається, що заочне провадження у цивільних справах застосовується з необхідністю забезпечувати ефективність та своєчасність цивільного судочинства, є особливим порядком розгляду та вирішення цивільної справи за відсутності відповідача, для досягнення мети забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинство більш ефективно.

Інститут заочного провадження спрямований ефективно сприяти дотриманню положення ЦПК, згідно з яким особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Таким чином, заочне провадження є додатковою гарантією Позивача від зловживання Відповідачем процесуальними правами, усунення причин затягування процесу, дотримання судами строків розгляду справи.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не вчинила процесуальних дій щодо доведення заперечень проти позову доказами та таких доказів суду не подала, можна дійти висновку про те, що шляхом подання заяви про перегляд заочного рішення Відповідач намагається затягнути розгляд справи на невизначений час.

Як вже зазначалось в процесі ознайомлення із заявою ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення не встановлено необхідної одночасної сукупності двох передбачених законом підстав для скасування заочного рішення, а тому в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення слід відмовити.

Більш того, Верховний Суд у постанові від 01.11.2018 р. (справа № 761/41616/16-ц) висловив правову позицію наступного змісту:

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У §§ 46, 47 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata , тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Ryabykh v. Russia», заява № 52854/99, §§ 51 і 52, ECHR 2003-Х). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні у підставах для поновлення строків (§ 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, вирішення питання поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§27 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Шевченко проти України» від 26 квітня 2007 року, заява № 8371/02).

ЄСПЛ у § 34 рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, зауважив, що норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року; заява № 23436/03, §§ 22, 23).

Зважаючи на вищевикладене, керуючись приписами ЦПК України, прохав відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 22 грудня 2020 року у справі № 530/199/20.

В судове засідання сторони у справі повторно не з`явилися хоча повідомлялися належним чином, про що маються підтвердження в матеріалах справи. Представник ОСОБА_1 адвокат Кабальський Р.О. та представник ТОВ «Порше Лізинг Україна» надали заяви про розгляд справи у їх відсутності. Тому, суд вважає за можливе розгляд даної заяви у відсутності нез`явившихся належно повідомлених сторін по наявних матеріалах справи.

Судом встановлено, що заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 22.12.2020 року по справі № 530/199/20 позов ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 ( РНОКПП : НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» ( Ідентифікаційний код юридичної особи : 35571472, адреса: Україна, 02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 1-В ) суму боргу в розмірі 151764,11 ( сто п`ятдесят одна тисяча сімсот шістдесят чотири ) гривень 11 коп., із розрахунку :

- 45126,57 гривень - лізингові платежі за договором;

- 576,54 гривень - 3% річних за час прострочення грошового зобов`язання по сплаті лізингових платежів;

- 349,88 гривень - втрати від інфляції за час прострочення грошового зобов`язання по сплаті лізингових платежів;

- 17923,30 гривень - плата за фактичне користування об`єктом лізингу;

- 123,59 гривень - 3% річних за час прострочення грошового зобов`язання по оплаті за фактичне користування об`єктом лізингу;

- 87664,23 гривень - компенсація понесених витрат ТОВ «Порше Лізинг Україна»;

та судові витрати на загальну суму 14276,47 гривень.

Згідно ч.1 ст.228 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та ( або ) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно дост.72ЦПК Україниправо навчинення процесуальноїдії втрачаєтьсяіз закінченнямстроку,встановленого закономабо судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду необхідно залишити без задоволення, так як заочне рішення, яке заявник прохає скасувати, ухвалено відповідно до вимог чинного законодавства, відповідач повідомлявся неодноразово з моменту відкриття провадження у справі ухвалою від 06.04.2020 року належним чином шляхом направлення повісток за місцем реєстрації та публікації оголошення на сайті суду, про що маються докази в матеріалах справи, які чітко відображено в судовому рішенні з посиланням на аркуші справи. Також відповідачкою неодноразово в ході розгляду справи подавались клопотання про відкладення розгляду справи. ОСОБА_1 під час перебування справи в провадженні суду не вчинила процесуальних дій щодо доведення заперечень проти позову доказами, таких доказів суду не подала.

Керуючись ст. 15 ч. 1, 72, 209, 210, 228, 230 - 233, 293 294 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду у справі № 530/199/20 - залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Ухвала надрукована суддею в нарадчій кімнаті та є оригіналом.

Суддя: О. О. Гальченко