Постанова

від 28.02.2023 по справі 904/7257/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2023 року м.Дніпро Справа № 904/7257/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кузнецова В.О.,

суддів Коваль Л.А., Мороза В.Ф.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2022 (повне рішення складено 11.11.2022, суддя Татарчук В.О.) у справі

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Шевченка, 36", м. Дніпро

до Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, м. Дніпро

Дніпровської міської ради, м. Дніпро,

товариства з обмеженою відповідальністю "Кангаро Груп", м. Дніпро

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 , м. Дніпро

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 , м. Дніпро

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державний реєстратор Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Зубко Валерій Юрійович, м. Дніпро

третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунальне підприємство "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради, м. Дніпро

про визнання протиправними дії державного реєстратора та визнання недійсним договору оренди

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст і підстави позовних вимог

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Шевченка, 36" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю "Кангаро Груп", в якому просило визнати протиправними дії державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради Зубка Валерія Юрійовича про реєстрацію права власності за територіальною громадою м.Дніпра в особі Дніпропетровської міської ради на підвал житлового будинку №36 по вул.Шевченка у м.Дніпро, та припинити право власності Дніпровської міської ради на зазначений підвал, скасувавши запис №31257886 від 15.04.2019 про реєстрацію права власності; визнати недійсним договір оренди №86-ДРА/20 від 31 січня 2020 року нежитлових вбудованих приміщень № І-Х загальною площею 274,4 кв.м. (в т.ч. вхід у підвал В та В1 24,2 кв.м.), розташованих за адресою: м. Дніпро, вул. Шевченка, 36, у підвалі 2-х поверхового будинку, укладеного між Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю "Кангаро Груп".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що реєстрація права власності на підвальні приміщення за Дніпровською міською радою та передача останнім в оренду ТОВ "Кангаро Груп" порушує право власності власників квартир будинку АДРЕСА_1 , оскільки спірні приміщення є допоміжними приміщеннями.

ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2022 у даній справі у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що обраний позивачем спосіб захисту, зокрема, шляхом визнання протиправними дій державного реєстратора про реєстрацію права власності за територіальною громадою м.Дніпра в особі Дніпропетровської міської ради на підвал житлового будинку №36 по вул. Шевченка у м.Дніпро, припинення права власності Дніпровської міської ради на зазначений підвал зі скасуванням запису про реєстрацію права власності та визнання недійсним договору оренди не є ефективним і можливим з точки зору подальшого примусового виконання судового рішення.

Судом встановлено, що право позивача порушено реєстрацією права власності за відповідачем-2, тому належним способом захисту буде звернення з позовними вимогами про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

ІІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи

3.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Дніпровська міська рада не погоджуючись із вказаним рішенням, звернулася до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити мотивувальну частину рішення господарського суду щодо належного способу захисту.

Аргументуючи апеляційну скаргу, заявник вказує, що ОСББ за своїм правовим статусом є юридичною особою приватного права (створена в добровільному порядку шляхом її заснування власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку на підставі домовленості між собою), метою діяльності якої є реалізація інтересів визначеного кола приватних осіб та вирішення замість них питань щодо реалізації прав співвласників багатоквартирного будинку на управління, утримання та користування ними спільним майном, проте не має права володіння спільним майном.

На переконання апелянта, в даній категорії справ звернення до суду у такий спосіб захисту як витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, не є ефективним, оскільки судове рішення у відповідності до приписів Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в подальшому є підставою для внесення відповідного запису права власності на допоміжні приміщення до Державного реєстру прав за ОСББ, що в свою чергу буде суперечити висновкам рішення Конституційного Суду України від 09.11.2011 №14-рп/2011 у справі №1-22/2011 та Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

У розумінні положень п.п.1,2 ч.3 ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведення державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

На думку скаржника, належний спосіб захисту в даній категорії справ є звернення з позовними вимогами щодо відновлення свого майнового права до усіх суб`єктів, які на думку позивача порушують його право власності про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

3.2 Доводи інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що суд першої інстанції неправомірно не прийняв зміну позивачем предмету позову та дійшов невірного висновку про те, що скасування рішення про державну реєстрацію є неефективним способом захисту.

Суд першої інстанції не прийняв до провадження позовні вимоги у зміненій позивачем редакції, дійшовши висновку про те, що ані скасування запису про державну реєстрацію, ані скасування рішення про державну реєстрацію не є ефективним способом у даній справі.

Позивач не погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність звернення позивача у даному випадку із позовом про витребування майна з незаконного володіння.

Спірне підвальне приміщення знаходиться у фактичному володінні позивача, проте факт реєстрації права власності на підвал за відповідачем та передача його в оренду порушує право власності, оскільки існує загроза фактичного відібрання підвальних приміщень з користування через реєстрацію права власності на спірні підвальні приміщення за територіальною громадою м.Дніпра.

На думку позивача, відновленню порушених прав позивача у даному випадку являється саме припинення права власності Дніпровської міської ради на зазначений підвал та відповідно визнання недійсним договору оренди від 31.01.2020.

Позивач вважає, що оскільки за позивачем не було раніше та не може бути здійснено у майбутньому реєстрацію права власності на спірні приміщення, то саме скасування відповідного рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем на спірні приміщення, а не витребування з чужого незаконного володіння, відновить порушене право позивача.

Позивач не згоден із позицією апелянта про те, що належним способом захисту є лише звернення з одним загальним позовом до всіх осіб, за якими здійснена реєстрація права власності на спірні приміщення, оскільки позовні вимоги щодо скасування вказаних реєстрацій права власності на ці приміщення не можуть бути об`єднані в одне провадження, з огляду на те, що мають окрему доказову базу, різні підстави, різний склад осіб, та біль того підпадають під різну юрисдикцію.

Позивач стверджує, що вірною буде зміна мотивувальної частини рішення суду першої інстанції щодо визначення вірного способу захисту, оскільки вірним способом захисту в даній справі є скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірні приміщення за відповідачем.

ІV. Апеляційне провадження

4.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2022 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Коваль Л.А., Мороз В.Ф.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.12.2022 відкладено вирішення питання щодо прийняття апеляційним господарським судом певного процесуального рішення з розгляду даної апеляційної скарги після надходження матеріалів справи з суду першої інстанції.

До суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.

Розпорядженням в.о.керівника апарату суду від 03.01.2023 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з перебуванням у відпустці суддів Коваль Л.А., Мороза В.Ф. (для вирішення питання про відкриття провадження у справі), за наслідком якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Чередко А.Є., Парусніков Ю.Б.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 03.01.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2022; призначено справу до розгляду на 28.02.2023 на 14 годин 00 хвилин.

Розпорядженням керівника апарату суду від 27.02.2023 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили заміну суддів Коваль Л.А., Мороза В.Ф., за наслідком якого для розгляду апеляційної скарги визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Коваль Л.А., Мороз В.Ф.

28.02.2023 у судове засідання з`явилися представники позивача та відповідача, які надали відповідні пояснення.

Інші учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та не забезпечили у судове засідання явку повноважних представників.

Колегія суддів вважає, що неявка інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи.

28.02.2023 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

4.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

15.04.2019 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №46553519 державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Зубковим Валерієм Юрійовичем за Дніпровською міською радою зареєстровано право власності на нежитлові приміщення №І-Х, розташовані у підвалі житлового будинку літ.В-2 по вул. Шевченка, 36 у м. Дніпрі, що підтверджується наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №199933619 від 12.02.2020.

Наявні в матеріалах справи копії матеріалів технічної інвентаризації, надані КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради, з інвентаризаційної справи за адресою: м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 36 свідчать про те, що нежитлові приміщення №І-Х загальною площею 250,2 кв.м. є підвальними приміщеннями.

24.05.2019 між КП "Жилсервіс-2" ДМР та ОСББ "Шевченко 36" підписаний акт приймання-передачі об`єкта в управління з управління відповідно до умов якого будинок за адресою: м. Дніпро, вул. Шевченка, 36, літ.В-2 передається з управління КП "Жилсервіс-2" ДМР в управління ОСББ "Шевченко 36" з 01.05.2019 із загальною площею будинку (частини будинку) 1397,1 кв.м., з якої житлова площа квартир 382,0 кв.м., загальна площа квартир 676,9 кв.м., у тому числі підвали площею 250,2 кв.м.

31.01.2020 між Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Кангаро Груп" укладено договір №86-ДРА/20 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста.

Пунктом 1.1 договору сторони погодили, що з метою ефективного використання комунального майна орендодавець на підставі рішення міської ради від 21.03.07 №41/11 із змінами та доповненнями передає, а орендар приймає в строкове платне користування комунальне нерухоме майно нежитлові вбудовані приміщення №І-Х (надалі об`єкт оренди) загальною площею 274,4 кв.м. (в т.ч. вхід у підвал В та В1 24,2 кв.м.), розташовані за адресою: м.Дніпро, вул.Шевченка, 36 у підвалі 2-х поверхового будинку, вартість яких, згідно з незалежною оцінкою становить 625043,00 грн без ПДВ, що перебувають на балансі комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради, під використання для розміщення суб`єкту господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення. Використання об`єкту оренди не за цільовим призначенням забороняється.

Позивач вважає, що спірні нежитлові приміщення спільне майно співвласників житлового будинку №36 по вул.Шевченка у м.Дніпрі, які є допоміжними приміщеннями, а тому державна реєстрація права власності на майно за відповідачем-2 є такою, що здійснена за відсутності законних підстав та порушує права співвласників, що й стало причиною виникнення спору й подання позову з вимогами, які є способом захисту прав співвласників багатоквартирного будинку в особі позивача.

4.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, дослідивши наведені в апеляційній скарзі та поданих запереченнях доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У відповідності до положень частини першої статті 385 Цивільного кодексу України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об`єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Статтею 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" встановлено, що об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

За змістом ст.4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обгрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання. Об`єднання є юридичною особою, що створюється відповідно до закону. Об`єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками. Об`єднання відповідає за своїми зобов`язаннями коштами і майном об`єднання, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов`язки, виступає позивачем та відповідачем у суді. Об`єднання не несе відповідальності за зобов`язаннями співвласників.

Отже, законодавець визначає ОСББ як юридичну особу приватного права (створену в добровільному порядку шляхом її заснування власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку на підставі домовленості між собою), створені власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Правові, організаційні та економічні відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління врегульовані нормами Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

Управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку (п.8 ч.1 ст.1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

У п.5 ч.1 ст.1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Відповідно до ч.2 ст. 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Приписами частини другої статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Отже, право володіння, користування та розпорядження допоміжними приміщеннями мають усі співвласники житлового будинку.

Офіційне тлумачення положень частини другої статті 10 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду" наведено у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.11.2011 №N14-рп/2011.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004 визначено: « 1.1. Допоміжні приміщення (підвали сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього».

Допоміжні приміщення, відповідно до частини другої статті 10 вказаного Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія; управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку; частка співвласника - частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема, способу і порядку їх використання (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №598/175/15-ц).

Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі №904/1040/18, від 15.05.2019 у справі №906/1169/17).

Отже, чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку статусу допоміжних приміщень, а як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Виходячи з такої презумпції та з врахуванням принципу змагальності сторін, лише позивач не повинен доводити статус спірних приміщень як допоміжних, а навпаки, передусім відповідач, який є їх останнім набувачем, має довести винятковий статус спірних приміщень як ізольованих приміщень в багатоквартирному будинку, що не належать до житлового фонду та є самостійним об`єктом нерухомого майна, оскільки зі стадії проєктування, тобто, з самого початку, вони будувалися з іншим цільовим призначенням - для потреб непромислового характеру (схожий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №598/175/15-ц).

Таким чином, співвласники багатоквартирного будинку мають право користування допоміжними приміщеннями, право отримувати доступ до технічної документації, інформації про технічний стан, умови утримання та експлуатації, витрати на утримання, надходження від використання таких приміщень.

При вирішенні цього спору та вирішенні питання наявності у позивача правомочностей стосовно спірних приміщень, ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме, встановлення того, чи відносяться вказані приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.

Відповідно до даних технічної інвентаризації від 28.08.1968, приміщення підвалу будинку є сараями.

В акті приймання-передачі об`єкта в управління з управління від 24.04.2019 визначено підвал як допоміжні приміщення.

За приписами ст.104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Отже, висновок експерта відноситься до засобів доказування нарівні із іншими доказами у справі та не має будь-яких переваг поряд з іншими доказами у справі.

Дослідивши наявний в матеріалах справи висновок експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз №5684-21 від 20.05.2022, складений за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи на виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2021 у даній справі, колегією суддів встановлено, що це висновок відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України і не викликає сумніву у його правильності, оскільки висновки надані в межах компетенції експерта, ґрунтуються на методичних рекомендаціях та результатах дослідження матеріалів справи, висновки чіткі, логічні, послідовні і відповідають фактичним обставинам справи, а також не були спростовані учасниками справи жодними іншими належними і допустимими доказами у справі.

Вказаний висновок експерта свідчить про те, що враховуючи час будівництва, конструктивні складові, габаритні розміри, об`ємно-планувальні та архітектурні рішення, підвальні приміщення будинку АДРЕСА_1 належать до числа допоміжних приміщень житлового будинку.

Матеріали справи не містять, а учасниками справи не доведено, що спірні приміщення з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення а ніж допоміжні приміщення житлового будинку.

Встановивши наведені обставини, місцевий господарський суд правомірно зазначив, що спірні нежитлові приміщення №І-Х у підвалі житлового будинку літ.В-2 є допоміжними приміщеннями, призначеними для експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців і не належать до самостійних об`єктів нерухомого майна. Відтак, спірні нежитлові приміщення відносяться до спільного майна багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , що в силу закону є спільною сумісною власністю співвласників цього будинку.

Суб`єктами права власності у багатоквартирному будинку є власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку (частина перша статті 4; частини перша, друга статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

За змістом пункту 1 частини першої статті 6 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласники мають право: вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що державна реєстрація права власності на нежитлові приміщення №І-Х у підвалі житлового будинку літ.В-2 по вул.Шевченка, 36 у м.Дніпрі за Дніпровською міською радою та передача їх Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради в оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Кангаро Груп" порушує права співвласників багатоквартирного будинку по вул.Шевченка, 36 у м.Дніпрі.

Положеннями частини першої статті 2 Господарського процесуального кодекс України до завдань господарського судочинства віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням уважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу. Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16. Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц та від 01.04.2020 у справі №610/1030/18.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17 та від 02.02.2021 у справі №925/642/19.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The UnitedKingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом.

Однією з позовних вимог позивач просить визнати протиправними дії державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради Зубка Валерія Юрійовича про реєстрацію права власності за територіальною громадою м.Дніпра в особі Дніпропетровської міської ради на підвал житлового будинку №36 по вул.Шевченка у м.Дніпро.

При цьому, обґрунтовуючи вказану вимогу, позивач посилався на те, що нежитлові приміщення, є допоміжними приміщення багатоквартирного житлового будинку та перебувають у спільній власності його мешканців і членів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Таким чином, на думку позивача, оспорюваними діями державного реєстратора було порушено права та інтереси ОСББ "Шевченка,36", зокрема мешканців багатоквартирного будинку, щодо володіння, користування та розпорядження технічними приміщеннями.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 та 388 Цивільного кодексу України, є неефективними (зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/18).

Власник з дотриманням вимог статей 387 та 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Таким чином, у справі, що переглядається, задоволення позовних вимог ОСББ "Шевченка,36" про визнання протиправними дій державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради Зубка Валерія Юрійовича про реєстрацію права власності за територіальною громадою м.Дніпра в особі Дніпропетровської міської ради на підвал житлового будинку №36 по вул.Шевченка у м.Дніпро, не призвело б до відновлення володіння мешканців багатоквартирного будинку вказаним майном, а отже, зазначена вимога не є ефективним засобом захисту прав позивача у цій справі. Право власника на витребування свого майна із чужого незаконного володіння не є похідною від наведеної вимоги, воно зберігається за власником за наявності умов, викладених у статтях 387 та 388 Цивільного кодексу України, що й повинно бути доведено в суді.

Апеляційний господарський суд враховує, що задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (аналогічна правова позиція наведена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, від 22.06.2021 у справі №200/606/18).

Враховуючи викладене, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведення державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав, оскільки вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).

Щодо наявності у ОСББ "Шевченка, 36" права на звернення до суду з даним позовом, колегія суддів враховує таке.

Верховний Суд у постанові від 14.03.2018 у справі № 815/219/17 чітко визначив, що ОССБ, яке є об`єднанням громадян, мета створення та діяльність якого прямо та безпосередньо пов`язана із забезпеченням і захистом прав співвласників будинку, є належним виразником інтересів більшості членів цього об`єднання. Водночас, інтереси об`єднання, як юридичної особи, не завжди співпадають з інтересами кожного члена об`єднання. З урахуванням мети створення, ОСББ має пряме та безпосереднє відношення до усіх питань, що стосуються будинку, а отже може мати власну, окрему від інтересів кожного окремого члена об`єднання, матеріально-правову зацікавленість у спорах що стосуються будинку. Наявність матеріально-правової зацікавленості у ОСББ у правовідносинах, що виникають щодо будинку чи його складових, утримання, експлуатації та інших подібних питань є передумовою визнання за ОСББ самостійної процесуальної правосуб`єктності, а отже і права на звернення до суду із самостійним позовом. Окрім того, реальний захист прав співвласників будинку (членів ОСББ) у певних випадках потребує звернення до суду. Відтак, невизнання за ОСББ самостійного права на звернення до суду в інтересах членів, призвело б до неможливості забезпечення і захисту прав співвласників будинку і стало б невиправданою перешкодою для досягнення мети об`єднання.

У даній справі ОСББ "Шевченка, 36" звернулося до суду з позовом з метою захисту права власності співвласників будинку, а не ОСББ, як окремої юридичної особи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського Суду з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції

4.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення рішення в оскаржуваній частині судом апеляційної інстанції не встановлено. В зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції має бути залишене без змін.

4.5 Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні апеляційної скарги Дніпровської міської ради відмовити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2022 у справі №904/7257/21 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку

Постанова складена у повному обсязі 09.03.2023.

Головуючий суддя В.О.Кузнецов

Судді Л.А.Коваль

В.Ф.Мороз