Постанова

від 28.02.2023 по справі 912/1025/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2023 року м. Дніпро Справа № 912/1025/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Кузнецова В.О.

при секретарі судового засідання: Радіновському Р.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоагропрайм"

на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.10.2022р. та додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області (суддя Кабакова В.Г.) від 01.11.2022р. у справі № 912/1025/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Ресурс", шосе Запорізьке, буд. 26, офіс 406, м. Дніпро, 49000

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоагропрайм", вул. Лавандова, буд. 17, м. Кропивницький, 25030

про стягнення 386 904,72 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2022р. до Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Ресурс" (далі - ТОВ "АВ Ресурс", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоагропрайм" (далі - ТОВ "Енергоагропрайм", відповідач) про стягнення 188 346,00 грн. заборгованості, 2 782,36 грн. 3% річних, 169 259,95 грн. пені, 26 516,42 грн. інфляційних втрат, з покладенням на відповідача судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором постачання № 31/01-22 від 31.01.2022 в частині оплати товару.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 19.10.2022р. у справі № 912/1025/22:

-позов задоволено частково;

-стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоагропрайм" (вул. Лавандова, буд. 17, м. Кропивницький, 25030, і.к. 44448426) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Ресурс" (шосе Запорізьке, буд. 26, офіс 406, м. Дніпро, 49000, і.к. 41522805) 188 346,00 грн. основного боргу, 27 415,74 грн. пені, 2 719,11 грн. 3% річних та 26 516,42 грн. інфляційних втрат, а також 3 674,96 грн. судового збору;

-в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 01.11.2022р. у справі № 912/1025/22:

-заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Ресурс" про стягнення судових витрат у справі № 912/1025/22 задоволено частково;

-стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоагропрайм" (вул. Лавандова, буд. 17, м. Кропивницький, 25030, і.к. 44448426) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Ресурс" (шосе Запорізьке, буд. 26, офіс 406, м. Дніпро, 49000, і.к. 41522805) 11 291,86 грн. витрат на правову допомогу;

-в іншій частині - відмовлено.

Не погодившись з даними рішеннями господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергоагропрайм", в яких просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.10.2022р. у справі № 912/1025/22 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі; скасувати додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 01.11.2022р. у справі № 912/1025/22 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Ресурс" про стягнення судових витрат по справі відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.10.2022р. у справі № 912/1025/22 апелянт зокрема зазначає, що строк оплати товару за договором постачання № 31/01-22 від 31.01.2022 не визначений. Тож, до спірних правовідносин підлягали застосуванню норми ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, а відлік строку на оплату поставленого товару почався з моменту пред`явлення вимоги про оплату цього товару. Враховуючи, що така вимога була направлена позивачем 15.07.2022, то відповідач може вважатися таким, що прострочив виконання зобов`язання тільки з 23.07.2022, з урахуванням чого мали розраховуватись пеня, 3 % річних та інфляційні втрати. Натомість, судом першої інстанції здійснено розрахунки пені, 3 % річних та інфляційних втрат виходячи з того, що зобов`язання з оплати товару настало у відповідача одразу після отримання цього товару, в чому апелянт вбачає порушення судом норм матеріального права.

Крім зазначеного вище, апелянт вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які на думку апелянта вбачаються у розгляді даної справи за правилами спрощеного провадження. Апелянт стверджує, що оскільки заявлена до стягнення сума позовних вимог перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то дана справа не відноситься до малозначних справ, а тому не могла бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 01.11.2022р. у справі № 912/1025/22 апелянт зазначає, що позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у розмірі, що не був співмірним із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, що не перевірено судом першої інстанції.

Крім цього, апелянт вказує на те, що заявлена позивачем до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку 50 000,00 грн., а тому у суду першої інстанції були підстави для відмови у відшкодуванні зазначених судових витрат.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.12.2022р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоагропрайм" на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 01.11.2022р. у справі № 912/1025/22, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 31.01.2023р.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.01.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоагропрайм" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.10.2022р. у справі № 912/1025/22 та приєднано її до спільного розгляду з апеляційною скаргою на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 01.11.2022р. у справі № 912/1025/22.

Товариством з обмеженою відповідальністю "АВ Ресурс" подано відзиви на апеляційні скарги відповідача, у відповідності до яких позивач заперечує проти їх задоволення та просить рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.10.2022р. та додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 01.11.2022р. у справі № 912/1025/22 залишити без змін.

В обґрунтування заперечень на доводи апеляційної скарги відповідача на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.10.2022р. у справі № 912/1025/22 позивач зазначає, що умовами договору встановлений строк оплати за товар передплата, тобто відповідач повинен був спершу оплатити, а потім отримати товар. Оскільки відповідач отримав товар, що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними, то у відповідача на наступний день після отримання товару виникло зобов`язання з його оплати, яке відповідач прострочив. Отже, на думку позивача, в даному випадку не застосовується семиденний строк після отримання вимоги, про який зазначає відповідач в апеляційній скарзі.

Також, позивач вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги в частині порушення судом першої інстанції правил ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана норма не виключає можливості розгляду інших (крім малозначних) справ у порядку спрощеного провадження, а враховуючи, що дана справа не відноситься до справ, щодо яких законом передбачена виняткова неможливість їх розгляду у порядку спрощеного провадження, позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказану справу слід розглядати за правилами спрощеного провадження.

В обґрунтування заперечень на доводи апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 01.11.2022р. у справі № 912/1025/22 позивач зазначає, що заявлений ним розмір відшкодування судових витрат є об`єктивним та співмірним зі складністю справи, час, витрачений адвокатами відповідає обсягу наданих послуг, до суду подані усі необхідні докази на підтвердження цих витрат. Натомість, апеляційна скарга не містить жодного посилання з яким саме часом та послугами не погоджується відповідач.

Позивач вважає також безпідставними доводи відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви позивача про відшкодування судових витрат з підстав невідповідності їх розміру розміру зазначеному в позові. Позивач зазначає, що позовна заява містить орієнтовний розрахунок судових витрат, адже на момент подання позову позивач не має можливості передбачити який обсяг правової допомоги буде йому наданий під час супроводу судового процесу, а для визначення точного розміру судових витрат законодавцем передбачена можливість подання заяви про відшкодування судових витрат. Позивач вважає, що той факт, що розмір заявлених у заяві про відшкодування судових витрат відрізняється від розміру зазначених орієнтовних витрат у позовній заяві, ніяким чином не має значення при дослідженні обґрунтованості даних витрат, оскільки фактичний розмір витрат не перевищує зазначений у позовній заяві орієнтовний розмір.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2023р. клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоагропрайм" про відкладення розгляду справи задоволено, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 28.02.2023р.

Представник апелянта не з`явився до судового засідання, призначеного до розгляду на 28.02.2023р., але звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому процесі.

Щодо зазначеного клопотання представника апелянта про відкладення розгляду справи судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі "Цихановський проти України" (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ "Смірнова проти України" (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), "Карнаушенко проти України" (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 року у справі № 910/12842/17 Відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі № 361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Отже, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинно створюватися умов, за яких будуть порушені процесуальні строки розгляду справи.

Судова колегія зауважує, що в матеріалах справи наявні процесуальні документи сторін, в яких останні висловили свою позицію щодо оскаржуваних рішень та апеляційних скарг.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а ТОВ "Енергоагропрайм" не було позбавлено права і можливості за потреби забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, зважаючи на необхідність дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, встановлених ГПК України, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача, одночасно відмовляючи у задоволенні клопотання останнього про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення апеляційних скарг заперечив, вважає оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційні скарги відповідача безпідставними, у зв`язку з чим просив залишити оскаржувані рішення без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.10.2022р. у справі № 912/1025/22 в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 31.01.2022 між ТОВ "АВ Ресурс" (продавець) та ТОВ "Енергоагропрайм" (покупець) укладено Договір постачання № 31/01-22 (далі - Договір, а.с. 8-11), за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця паливні гранули "пелети" з лушпиння соняшнику, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити Товар на умовах цього Договору (п. 2.1. Договору).

Постачання Товару за даною угодою здійснюється партіями по Заявці покупця. Кількість Товару визначається на підставі Заявки покупця і відповідно до цін, передбачених в видаткових накладних, що є невід`ємною частиною цього Договору (п. п. 2.2.-2.3. Договору).

За погодженням сторін покупець зобов`язується оплатити поставку Товару на наступних умовах: 100% вартості Товару - по передоплаті, а постачальник зобов`язується поставити Товар на склад покупця (п. 3.6. Договору).

Ціна Товару встановлюється в рахунку фактурі, що являється невід`ємною частиною цього Договору (п. 4.1. Договору).

Згідно п. 11.1. Договору, цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2022р.

Договір підписано сторонами та скріплено печатками.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 344 046,00 грн. за видатковими накладними: № 80 від 03.02.2022 на суму 112 455,00 грн., № 90 від 07.02.2022 на суму 114 036,00 грн., № 107 від 10.02.2022 на суму 117 555,00 грн. та товарно-транспортними накладними.

Відповідач частково оплатив товар на суму 155 700,00 грн. згідно платіжних доручень: № 53 від 03.02.2022 на суму 100 000,00 грн., № 55 від 08.02.2022 на суму 12 000,00 грн., № 64 від 15.02.2022 на суму 22 900,00 грн., № 65 від 17.02.2022 на суму 7 900,00 грн., № 71 від 23.02.2022 на суму 12 900,00 грн.

Неоплачена відповідачем частина вартості отриманого товару складає 188 346,00 грн.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань по оплаті товару, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем умов договору та обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 188 346,00 грн. Водночас, суд першої інстанції, здійснивши перевірку розрахунку заявлених позивачем до стягнення сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що вказані позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі: 27 415,74 грн. пені, 2 719,11 грн. 3% річних та 26 516,42 грн. інфляційних втрат, а решта позовних вимог задоволенню не підлягає.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що їх не спростовують, виходячи з наступного.

Згідно ст. ст. 173, 174, 193 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є господарський договір, до виконання якого застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За договором поставки, згідно приписів ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно положень ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.ст. 193, 202 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до норм ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Верховним судом у постанові від 23.10.2018 у справі № 910/17838/17 зазначено: "4.20. Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України".

Як встановлено судом першої інстанції, позивач свої обов`язки за Договором виконав належним чином, здійснивши поставку обумовленого Товару відповідачеві, що підтверджується видатковими накладними № 80 від 03.02.2022 на суму 112 455,00 грн., № 90 від 07.02.2022 на суму 114 036,00 грн., № 107 від 10.02.2022 на суму 117 555,00 грн. та товарно-транспортними накладними, наявними в матеріалах справи. Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати Товару не виконав, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 188 346,00 грн.

Враховуючи умови Договору та загальні норми цивільного законодавства, строк оплати за поставлений товар є таким, що настав.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем порушено умови Договору, а також приписи ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України ст. 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 188 346,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Зазначені висновки суду не спростовуються та не оскаржуються відповідачем в апеляційній скарзі.

Крім цього, позивачем в позовній заяві заявлено про стягнення 169 259,95 грн. пені, 2 782,36 грн. 3% річних та 26 516,42 грн. інфляційних втрат.

Матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем строків оплати по договору, а також наявність заборгованості за поставлений товар.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Підстави та умови нарахування пені визначені у відповідному п. 8.6. Договору, зокрема, передбачено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі оплати покупцем Товару, згідно рахунку, покупець сплачує продавцеві штраф у розмірі 0,5% від суми заборгованості, за кожен день прострочення оплати.

Неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, розмір погодженої сторонами у Договорі штрафної санкції, обрахованої у відсотковому розмірі за кожен день прострочення відповідає поняттю "пеня". Зазначення в Договорі неустойки (пені) як штрафу не перетворює її в штраф.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

У постанові Верховного суду від 25.07.2022 у справі № 925/264/21 зазначено: "Згідно з преамбулою вказаного Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб`єктів переказу грошей через платіжні системи.

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 907/65/18)".

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за період березень-червень 2022 року з суми боргу 188 346,00 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що він є арифметично правильним та відповідає вимогам чинного законодавства, отже стягненню з відповідача підлягає інфляційні втрати в розмірі 26 516,42 грн., з чим погоджується судова колегія.

Водночас, судом першої інстанції встановлено, що з розрахунку пені та 3% річних вбачається, що позивачем неправомірно включено до періоду нарахування день здійснених відповідачем оплат, а також, що нарахування пені здійснено без урахування подвійної облікової ставки НБУ, а з величини зазначеної у договорі, що перевищує встановлений нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір.

За результатом зробленого власного розрахунку, межах розрахунку позивача та приймаючи до уваги строк виконання зобов`язання в порядку ст. 692 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у загальному розмірі 2 719,41 грн. та пеня у розмірі 27 415,74 грн., решта позовних вимог в цій частині задоволенню не підлягають, з чим також погоджується судова колегія.

При цьому, з огляду на умови договору судова колегія відхиляє твердження апелянта про те, що строк оплати товару за договором не визначений, а відлік строку на оплату поставленого товару почався з моменту пред`явлення вимоги про оплату цього товару.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на приписи частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, проте, судова колегія зауважує, що цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання. Такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Судова колегія враховує, що в п. 3.6. договору сторони визначили умови оплати 100% вартості товару по передоплаті.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач свої обов`язки за договором виконав належним чином, здійснивши поставку обумовленого Товару відповідачеві.

Враховуючи зазначене, а також те, що сторони в договорі погодили 100% попередню оплату товару, судова колегія вважає, що в даному випадку строк оплати поставленого товару за договором настав негайно після прийняття цього товару відповідачем, незалежно від того, чи пред`явив йому позивач пов`язану з цим вимогу. При цьому, передбачена договором та законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 907/65/18 та постанові Верховного суду від 25.07.2022 у справі № 925/264/21.

За таких обставин, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено настання строку оплати за поставлений товар та прийнято вмотивоване рішення щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 188 346,00 грн. основного боргу, 27 415,74 грн. пені, 2 719,11 грн. 3% річних та 26 516,42 грн. інфляційних втрат, а також про відмову у задоволенні позову в решті позовних вимог. Доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відхиляються судовою колегією апеляційного господарського суду.

Не вбачає колегія суддів і порушень судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду справи, зокрема внаслідок розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження, з огляду на наступне.

Так, згідно з ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду першої інстанції від 08.08.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:

1) ціну позову;

2) значення справи для сторін;

3) обраний позивачем спосіб захисту;

4) категорію та складність справи;

5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо;

6) кількість сторін та інших учасників справи;

7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;

8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Отже, норма ст. 247 Господарського процесуального кодексу України не виключає можливості розгляду інших (крім малозначних) справ у порядку спрощеного провадження, за винятком справ, визначених в частині 4 цієї статті.

Частина 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.

Так, у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи:

1) про банкрутство;

2) за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

3) у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій);

4) у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції;

6) у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю);

7) у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна;

8) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

9) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3 - 8 цієї частини.

Надаючи оцінку твердженням апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права судова колегія враховує, що дана справа не є складною, в матеріалах справи наявні усі необхідні докази, основна сума боргу не заперечується відповідачем, дана справа не має суспільного інтересу, а також те, що дана справа не віднесена до справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.

Водночас, судова колегія бере до уваги, що скаржником за змістом апеляційної скарги не зазначено обґрунтованих доводів щодо необхідності і доцільності розгляду даної справи в порядку загального позовного провадження.

Враховуючи викладене, судова колегія констатує, що місцевий господарський суд, розглянувши матеріали позовної заяви, характер спірних правовідносин та приймаючи до уваги ціну позову, яка не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дійшов обґрунтованого висновку, що дану справу слід розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

До того ж, в силу ч. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого, у даному випадку, апеляційним судом не встановлено.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апелянта в частині порушення судом першої інстанції норм ст. 247 Господарського процесуального кодексу України є безпідставними та необґрунтованими.

Перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення Господарського суду Кіровоградської області від 01.11.2022р. у справі № 912/1025/22 в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, судова колегія також дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.10.2022 до місцевого господарського суду засобами електронного зв`язку (з КЕП) від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, за якою позивач просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоагропрайм" 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Позивачем у позовній заяві зазначено суму попередніх (орієнтовних) судових витрат, в тому числі витрат на оплату правової допомоги в розмірі 50 000,00 грн. Крім того, судом першої інстанції зазначено, що у судовому засіданні 19.10.2022р. представник позивача заявив про те, що докази судових витрат будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

Положеннями статті 123 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 1-4 статті 126 ГПК України).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 05.07.2022, укладений між ТОВ "АВ РЕСУРС" (клієнт) та Адвокатським об`єднанням "ІНСОЛВ" (адвокатське об`єднання), (далі - Договір, а.с. 116-117), за умовами якого, адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати клієнту необхідну правову допомогу та представляти інтереси клієнта з будь-яких питань, що виникають із правовідносин між клієнтом та ТОВ "Енергоагропрайм", щодо стягнення заборгованості за договором постачання №31/01-22 від 31.01.2022, а клієнт зобов`язується виплатити адвокатському об`єднанню винагороду за надання правової допомоги (п.1.1.).

Сторони погодили, що оплата за правову допомогу, яка надається за дійсним Договором, сплачується за наступним погодинним тарифом: 1 000,00 грн. на годину (п. 4.1. Договору).

Об`єм та загальна вартість наданої правової допомоги за дійсним Договором підтверджується актом приймання-передачі, який у випадку відсутності у клієнта зауважень, підписується клієнтом протягом 3 робочих днів з дня його отримання від адвокатського об`єднання (п. 4.2. Договору).

Договір підписано сторонами та скріплено печаткою клієнта.

01.08.2022 адвокатським об`єднанням видано адвокату Дроботу Д.М. ордер серії АЕ №1145870 на надання правової допомоги ТОВ "АВ Ресурс".

12.09.2022 адвокатським об`єднанням видано адвокату Соколу О.Ю. ордер серії АЕ №1152651 на надання правової допомоги ТОВ "АВ Ресурс".

03.08.2022 та 20.10.2022 між сторонами складено та підписано Акти приймання-передачі наданої правової допомоги №1 та №2 на загальну суму 20 000,00 грн. (а.с. 117-118), де погоджено наступну правову допомогу:

-аналіз документації по взаємовідносинам клієнта з ТОВ "Енергоагропрайм": договір поставки, видаткові накладні, товаро -транспортні накладні, акт звірки, листування, тощо 1 000,00 грн.,

-підготовка вимоги про оплату поставленого товару 2 000,00 грн.,

-підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості за договором поставки. Підготовка розрахунку заборгованості по пені, 3% річних та інфляційним 5 000,00 грн.,

-формуванні додатків до позовної заяви, відправка позовної заяви відповідачу та до суду 1 000,00 грн.,

-підготовка до судового засідання та участь у судовому засіданні (в режимі відеоконференції) по справі №912/1025/22, яке відбулось 19.09.2022 1 500,00 грн.,

-підготовка до судового засідання та участь у судовому засіданні (в режимі відеоконференції) по справі №912/1025/22, яке відбулось 17.10.2022 1 500,00 грн.,

-аналіз відзиву ТОВ "Енергоагропрайм" на позовну заяву. Підготовка відповіді на відзив на позовну заяву по праві №912/1025/22 4 000,00 грн.,

-підготовка до судового засідання та участь у судовому засіданні (в режимі відеоконференції) по справі №912/1025/22, яке відбулось 19.10.2022 2 000,00 грн.,

-підготовка заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення із ТОВ "Енергоагропрайм" судових витрат, які поніс позивач у зв`язку із розглядом справи №912/1025/22 2 000,00 грн.

Клієнтом перерахованого адвокатському об`єднанню 20 000,00 грн. згідно платіжних доручень №1505 від 05.08.2022 та №1532 від 20.10.2022.

Згідно зі статтею 15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 5 ст. 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також виходячи з конкретних обставин справи.

В той же час, надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18.

У постанові від 12.05.2020 по справі № 904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду виклала такі правові висновки: розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

Частиною 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у частині четвертій статті 129 ГПК України, у частині п`ятій цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Такий правовий висновок є усталеним та викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.11.2021 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21).

Так, судом першої інстанції враховано, що представником позивача заявлено до відшкодування, зокрема, витрати по підготовці до судових засідань та участі в судових засіданнях в загальній сумі 5 000,00 грн. У витрачений час на участь у судових засіданнях в загальній сумі заявлено 5 годин. Разом з тим, засідання суду у даній справі 19.09.22, 17.10.22 та 19.10.22 тривали в загальному 170 хвилини (20 хв., 70 хв. та 80 хв. відповідно). У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що пропорційно часу тривалості судових засідань у даній справі, вартість послуг адвоката за участь у судових засіданнях складає 2 833,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, судом першої інстанції наведена нещодавня практика ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішенні від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто, ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2 550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Аналогічний підхід при розподілі судових витрат відображений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові 29.09.2022 у справі №904/6499/20 (904/1373/21).

Враховуючи вищенаведене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про співмірність витрат позивача на правничу допомогу, понесених за надані послуги, в загальній сумі 17 833,00 грн.

Водночас, судом першої інстанції враховано, що рішенням від 19.10.2022 позовні вимоги задоволено частково - на 63,32% від заявлених вимог у даній справі, у зв`язку з чим суд дійшов обґрунтованого висновку, що розподіл визначеної суми витрат (17 833,00 грн.) має здійснюватися з урахуванням критерію пропорційності до задоволених позовних вимог, та складає 11 291,86 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 01.11.2022р. у справі № 912/1025/22 апелянт зазначає, що позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у розмірі, що не був співмірним із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, що не перевірено судом першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Проте, судова колегія звертає увагу, що в апеляційній скарзі відповідач не наводить жодного спростування неспівмірності заявлених позивачем до відшкодування судових витрат (з урахуванням зменшення розміру цих вимог згідно з оскаржуваним додатковим рішенням), а містить лише невмотивовану незгоду з їх розміром, що в силу процесуального законодавства не є підставою для скасування оскаржуваного додаткового рішення суду.

Отже, судова колегія зазначає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами розмір заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що заявлена позивачем до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку 50 000,00 грн., а тому у суду першої інстанції були підстави для відмови у відшкодуванні зазначених судових витрат, судова колегія зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом із (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, законодавець передбачив певну процедуру відшкодування судових витрат:

-надання попереднього розрахунку судових витрат разом із позовною заявою;

-подання заяви про відшкодування судових витрат із розрахунком відповідних витрат і доказами, що їх підтверджують;

-безпосередній розподіл судових витрат судом.

Пунктом 9 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

На виконання зазначеної норми у позовній заяві позивач, зазначив, що фактично поніс судові витрати у розмірі сплаченого судового збору (5 803,57 грн.) та очікує понести додаткові витрати у зв`язку із отриманням позивачем професійної правничої допомоги, орієнтовного розміру 50 000,00 грн., точний розмір якої визначиться за результатами та обсягами наданої допомоги.

Отже, позовна заява містить орієнтовний розрахунок судових витрат, адже на момент подання позову позивач не має можливості передбачити який обсяг правової допомоги буде йому наданий під час супроводу судового процесу. Саме тому законодавець і зазначив про необхідність вказівки у позовній заяві саме про попередній розрахунок судових витрат.

При цьому, для визначення точного розміру судових витрат законодавець передбачив можливість подання заяви про відшкодування судових витрат, чим і скористався позивач.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на ч. 7 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до якої якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Проте, судова колегія звертає увагу, що відмова у відшкодуванні судових витрат на підставі ч. 7 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України є правом та прерогативою суду, а не є обов`язковою умовою для такої відмови, як про це наголошує апелянт.

За таких обставин, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, приймаючи до уваги участь адвоката у трьох засіданнях суду загальною тривалістю 170 хвилини, дійшов обґрунтованого висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають покладенню на відповідача в розмірі 11 291,86 грн., а решта вимог покладається на позивача.

З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційних скарг є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржувані рішення відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення від 19.10.2022р. та додаткового рішення від 01.11.2022р. Господарського суду Кіровоградської області у даній справі відсутні.

Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 8 705,36 грн. слід покласти на останнього.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоагропрайм" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.10.2022р. та додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 01.11.2022р. у справі № 912/1025/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.10.2022р. у справі № 912/1025/22 залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 01.11.2022р. у справі № 912/1025/22 залишити без змін.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергоагропрайм".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право на касаційне оскарження постанови та строк оскарження встановлені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повна постанова складена та підписана 09.03.2023 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя В.О. Кузнецов