Ухвала

від 07.03.2023 по справі 910/3078/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua0,2

УХВАЛА

м. Київ

07.03.2023Справа № 910/3078/23

Суддя Борисенко І.І., розглянувши

позовну заяву Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненський та Житомирський областях

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАМДОР"

про стягнення 6 815,47 грн.

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КАМДОР" (далі - відповідач) заборгованості в розмірі 6 815,47 грн.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами 06.11.2018 року договору № 21011 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір), внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "КАМДОР" перед державним бюджетом виникла заборгованість зі сплати орендної плати у вищенаведеному розмірі.

Розглянувши матеріали вказаної позовної заяви, господарський суд міста Києва дійшов висновку про необхідність її передачі за виключною підсудністю до господарського суду Житомирської області з огляду на таке.

Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.

Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.

Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Частиною 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Тобто, загальне правило територіальної підсудності щодо пред`явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 30 Господарського процесуального кодексу України встановлена виключна підсудність справ.

Так, частина 3 вищевказаної норми процесуального права передбачає, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.

При цьому, тлумачення частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 року в справі "Толстой-Милославський" (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга № 18139/91), визначаючи зміст терміну "передбачений законом" сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.

З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору.

Водночас, як свідчить правозастосовна практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.09.2018 року в справі № 902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Згідно з положеннями статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

За таких обставин, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

При цьому, виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зазначені у законі суди можуть здійснити такий розгляд, оскільки в районі їх діяльності знаходиться основна маса доказів.

Як на тому наголошено у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року в справі № 638/1988/17, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 23.01.2018 року в справі № 460/4286/16-ц та від 16.05.2018 року в справі № 640/16548/16-ц, до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Судом встановлено, що предметом позову в даній справі є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КАМДОР" заборгованості з орендної плати за користування на підставі Договору нерухомим майном - нежитловим приміщенням штампувальним цехом площею 158,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Коростишів, 19 - та буддільниця.

З огляду на викладене, суд вважає, що спір у даній справі виник з приводу нерухомого майна, оскільки позовні вимоги мають явний, очевидний правовий зв`язок із вищевказаним нерухомим майном, що є предметом Договору, відповідно, і позов має розглядатися за правилами виключної підсудності.

Беручи до уваги те, що місцезнаходженням нерухомого майна, з приводу користування яким виник спір у даній справі, є Житомирська область (місто Коростишів), суд дійшов висновку про підсудність вказаного спору господарському суду Житомирської області.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Керуючись статтями 30, 31, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (код ЄДРПОУ 42956062) до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАМДОР" (код ЄДРПОУ 33501651) про стягнення заборгованості у розмірі 6 815,47 грн. передати за підсудністю до господарського суду Житомирської області (Путятинський майдан, 3/65, Житомир, Житомирська область, 10002).

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання (07.03.2023 року) та може бути оскаржена протягом десяти днів шляхом подання апеляційної скарги, з урахуванням положень п. 17.5 ч. 1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.І. Борисенко