Рішення

від 09.03.2023 по справі 910/14327/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.03.2023Справа № 910/14327/22

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

За позовом Товариства з обмеженою відповіда льністю "Санвіт-Холдінг" (02099, місто Київ, вулиця Ялтинська, будинок 5-Б) доТовариства з обмеженою відповіда льністю "Ріверсайд Груп" (03143, місто Київ, вулиця Академіка Заболотного, будинок 150) простягнення 107 006 грн 35 коп.Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

21.12.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповіда льністю "Санвіт-Холдінг" з вимогами до Товариства з обмеженою відповіда льністю "Ріверсайд Груп" про стягнення 107 006 грн 35 коп. заборгованості за договором поставки від 19.11.2020 № 45, в тому числі: 76 125 грн 22 коп. основної заборгованості, 12 138 грн 32 коп. пені, 1 877 грн 06 коп. 3 % річних та 16 865 грн 75 коп. інфляційних втрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору про постачання поставки від 19.11.2020 № 45 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо оплати отриманого товару, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 76 125 грн 22 коп. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань позивачем нараховано 12 138 грн 32 коп. пені, 1 877 грн 06 коп. 3 % річних та 16 865 грн 75 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2022 відкрито провадження у справі № 910/14327/22, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

12.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

24.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відзив на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

19.11.2020 між Товариством з обмеженою відповіда льністю "Санвіт-Холдінг" (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповіда льністю "Ріверсайд Груп" (відповідач у справі, покупець за договором) укладено договір поставки № 45, відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити в порядку передбаченому даним договором гофропродукцію (далі-товар), асортимент, кількість, піна якою визначена в специфікаціях.

Згідно з пунктом 2.1 договору постачальник зобов`язується формувати асортимент та кількість товару в партії на підставі та в відповідності із заявкою покупця, а також передавати всі приналежності та документи, що стосуються товару і підлягають переданню разом із ним.

Умовами пунктів 2.2 та 2.3 договору сторони погодили, що покупець зобов`язаний оплатити та прийняти товар в порядку передбаченому даним договором, або вчинити необхідні з його боку дії для забезпечення йото одержання.

Фактичний асортимент та кількість товару визначається у специфікаціях та видаткових накладних. Якість товару, що постачається, повинна відповідати стандартам, технічним умовам та іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості (пункт 3.1 договору).

Відповідно до умов пунктів 4.3 та 4.4 договору поставка товару відбувається на умовах DDP згідно з міжнародними правилам Інкотермс-2010, місце поставки: склад покупця за адресою: м. Київ, вулиця Острівна, 19 В. Датою поставки товару вважається дата вказана в видатковій накладній, підписаній уповноваженими представниками сторін.

У відповідності до розділу 5 договору сторони погодили, що приймання товару здійснюється: за кількістю згідно видаткових накладних постачальника, за якістю згідно технічної документації. покупець повинен звірити кількість товару при відвантажені. В випадку, якщо виникають спірні питання щодо кількості та якості поставленого товару. сторони домовилися проводити приймання товару у відповідності інструкціям П-6, П-7 затвердженим Держарбітражем СРСР 1965 року. Присутність представника постачальника обов`язкова.

Відповідно до пункту 6.3. договору покупець здійснює оплату товару протягом 1 (одного) календарного дня з дати отримання покупцем товару, згідно з затвердженою заявкою га у відповідності до умов договору.

За змістом пункту 10.1 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами ні його скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2022. Договір автоматично пролонгується на один календарний рік, якщо жодна із сторін не повідомить про зміну або розірвання договору в письмовій формі за 30 календарних днів до дати закінчення терміну дії даного договору.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору поставки від 19.11.2020 № 45 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято передбачений договором товар на загальну суму 76 125 грн 22 коп., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковою накладною від 15.02.2022 № 15 на суму 76 125 грн 22 коп., та товарно-транспортною накладною № 196 від 15.02.2022, копії яких наявні в матеріалах справи.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору поставки від 19.11.2020 № 45 та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 76 125 грн 22 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів оплати товару на суму 76 125 грн 22 коп. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань позивачем нараховано 12 138 грн 32 коп. пені, 1 877 грн 06 коп. 3 % річних та 16 865 грн 75 коп. інфляційних втрат.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач зазначає, що питання та вирішення спору щодо отримання товару в кількості 1 400 штук знаходяться поза межами регулювання правовідносин охоплених договором, а таким чином й поза межами спору у даній справі, оскільки відповідно до довіреності № 42 від 15.02.2022 відповідачем будо уповноважено особу на отримання товару в кількості 4 596 штук, а не 5 996 штук, як поставлено позивачем. Крім того, відповідач зазначає, що порушення ним зобов`язань обумовлене повномасштабною військовою агресією російської федерації проти України, внаслідок якої відповідач не може повноцінно здійснювати свою господарську діяльність та отримувати дохід для оплати своїх зобов`язань перед контрагентами, а також просить суд зменшити нараховані позивачем пеню, 3 % річних та інфляційних втрат на 99 %.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Твердження відповідача викладені у відзиві на позовну заяву не приймаються судом до уваги, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що в заперечення щодо факту поставки товару за спірним видатковими накладними відповідачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем умов договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу, а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами договору, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткова накладна, яка сторонами належним чином оформлена та підписана без будь - яких зауважень, а також засвідчені печатками обох сторін.

Таким чином, підписання покупцем (відповідачем) видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Крім того, ні в специфікації до договору ні у видатковій накладній відсутні посилання на довіреність № 42 від 15.02.2022, а також в самій довіреності відсутні посилання на договір чи накладну. З огляд на що, судом не приймаються до уваги твердження відповідача щодо того, що поставка товару та умови оплати товару в кількості 140 штук не мають жодного відношення до договору поставки № 45 від 19.11.2020.

Також суд зазначає, в межах даної справи відповідачем не виконано зобов`язання з оплати товару ще до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України. Жодних пояснень з приводу неналежного виконання та прострочення виконання обов`язку з оплати поставленого товару, строк оплати якого наступив до повномасштабної військової агресії російської федерації проти України, відповідачем у своїх заявах по суті спору не наведено.

Крім того, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер.

Тобто, обставина, приклад якої наведено в статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", стає форс-мажорною для сторін правовідносин щодо тих чи інших зобов`язань виключно у разі доведення неможливості виконання конкретних зобов`язань.

Відтак, такі обставини, як оголошена чи неоголошена війна, військові дії, введення воєнного стану та комендантської години самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами.

Вони можуть набути статусу форс-мажорних виключно за умови правової кваліфікації їх такими судом в межах вирішення кожного окремого спору.

Іншими словами, повномасштабна військова агресія російської федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, та зумовлені цими діями наслідки, є обставиною, яка за умови доведення неможливості виконання учасником цивільних правовідносин своїх договірних зобов`язань, може бути кваліфікована судом як форс-мажор та бути підставою для звільнення такої особи від відповідальності за порушення такого зобов`язання.

Відповідачем не доведено, що введення воєнного стану знаходиться у причино-наслідковому зв`язку із неможливістю виконання ним грошового зобов`язання за договором.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов`язку з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару за договором поставки від 19.11.2020 № 45, та факту наявності заборгованості у розмірі 76 125 грн 22 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 12 138 грн 32 коп. пені, нарахованої за період прострочення з 19.02.2022 по 15.08.2022, а також 1 877 грн 06 коп. 3 % річних та 16 865 грн 75 коп. інфляційних втрат, нарахованих за загальний період прострочення з 17.02.2022 по 13.12.2022.

Суд зазначає, що у разі прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, підлягають стягненню річні відсотки відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Наразі на всій території України триває карантин, який установлений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 з 12 березня 2020 року та продовжений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 до 30 квітня 2023 року.

За таких обставин, дія Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Пунктом 7.3. договору сторонами погоджено, що у випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов договору покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно оплаченої партії товару за кожен день прострочення.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України та застосування відповідальності відповідно до умов пункту 7.3. договору.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині штрафу, процентів річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пеню, інфляційних втрат та процентів річних судом встановлено, що розмір пені, інфляційних втрат та процентів річних перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 12 138 грн 32 коп. пені, 1 877 грн 06 коп. 3 % річних та 16 865 грн 75 коп. інфляційних втрат підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Щодо зменшення пені та 3 % річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 18.03.2020 № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18).

При цьому слід враховувати, що правила статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19).

При цьому, суд враховує, що розмір пені, відсотків річних та інфляційних втрат не є надмірним, а визначено саме в тому розмірі, який передбачає нормами чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповіда льністю "Ріверсайд Груп" (03143, місто Київ, вулиця Академіка Заболотного, будинок 150, ідентифікаційний код 41139832) на користь Товариства з обмеженою відповіда льністю "Санвіт-Холдінг" (02099, місто Київ, вулиця Ялтинська, будинок 5-Б, ідентифікаційний код 32304939) заборгованість в розмірі 76 125 (сімдесят шість тисяч сто двадцять п`ять) грн 22 коп., пеню в розмірі 12 138 (дванадцять тисяч сто тридцять вісім) грн 32 коп., 3 % річних в розмірі 1 877 (одна тисяча вісімсот сімдесят сім) грн 06 коп. та інфляційні втрати в розмірі 16 865 (сімнадцять тисяч вісімсот шістдесят п`ять) грн 75 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Плотницька