Ухвала

від 01.03.2023 по справі 761/21491/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/21491/22

Провадження № 2/761/2894/2023

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2023 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді: Пономаренко Н.В.

за участю секретаря: Бражніченко І.О.

представника позивача: Грабовської Ю.С.

представників відповідача: ОСОБА_3., ОСОБА_4.

розглянувши в підготовчому провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження в цивільній справі за позовом Підприємства «Основа», Громадської організації Товариства книголюбів «Основа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та про визнання припиненим права іпотеки за іпотечним договором, -

в с т а н о в и в :

В провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом Підприємства «Основа», Громадської організації Товариства книголюбів «Основа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та про визнання припиненим права іпотеки за іпотечним договором, відповідно до якого позивач просить суд:

-витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нерухоме майно: нежилі приміщення групи приміщень №6 (в літ. «А») загальною площею 66,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Підприємства «Основа» Громадянської організації Товариства книголюбів «Основа» (ідентифікаційний код 21682707);

-визнати припиненим право іпотеки ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за іпотечним договором від 31.05.2019 року, зареєстрованим в реєстрі за №1405, 1406, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В., іпотекодержавтелем за яким є ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), іпотекодавцем ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

23.02.2023 року до суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мережко Оксани Олегівни про закриття провадження у справі відповідно до положень п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку із тим, що позов підприємства «Основа» Громадянської організації Товариства книголюбів «Основа» підлягає розгляду в рамках господарської юрисдикції.

Клопотання мотивовано тим, що договір щодо спірного майна укладено із фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 , власником спірного майна, на момент розгляду справи судом, є фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , статус фізичної особи - підприємця відповідач - 1 не втратив, він не анульований, не скасований, є діючим та підтвердженим належним чином. Договір купівлі - продажу спірного майна є діючим. Також зазначено, що беручи до уваги технічні характеристики спірного майна та основні види економічної діяльності відповідача -1, враховуючи діючи статус позивача, як юридичної особи, а також беручи до уваги, що вимога про скасування іпотеки є похідною від первинної вимоги про повернення майна, яка в свою чергу може бути заявлена виключно в рамках господарського процесу.

В судовому засіданні присутній представник позивача заперечувала проти вказаного клопотання.

В судовому засіданні представники відповідача - ОСОБА_1 підтримали клопотання про закриття провадження та просили його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Суд, вислухавши думки учасників процесу, дослідивши клопотання та матеріали справи приходить до наступних висновків.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У ч. 1 ст. 3 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 визначено, що критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Питання предметної юрисдикції спорів, що відносяться до господарських судів, визначені в ст. 20 ГПК України.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

При цьому сторонами в господарському процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу (ч. 1 ст. 45 ГПК України).

При цьому, у справі, що розглядається, відповідачами є фізичні особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , склад яких визначений позивачем.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд враховує, що визначення суб`єктного складу відповідачів - право позивача, який в даному випадку звернувся до відповідачів, як фізичних осіб, а не Фізичних осіб-підприємців.

Таким чином, враховуючи предмет і підстави позову, суб`єктний склад сторін по справі, тому відсутні підстави для закриття провадження по справі, оскільки даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд прийшов до висновку, що клопотання представника відповідача про закриття провадження по справі задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 255-256, 258- 261 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

в задоволенні клопотання - відмовити.

У відповідності до вимог ст. 353 ЦПК України ухвала оскарженню не підлягає, але заперечення на неї включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя :