Постанова
від 08.03.2023 по справі 293/2636/21
ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №293/2636/21 Головуючий у 1-й інст. Збаражський О.М.

Категорія 32 Доповідач Миніч Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 березня 2023 року Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: Миніч Т.І.

суддів: Трояновської Г.С.,

Павицької Т.М.

секретаря судового засідання Кузьменко А.О.

з участю представника відповідача

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Агро РТ"

на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 04 жовтня 2022 року та додаткове рішенняцього жсуду від 26 жовтня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Збаражського О.М.

у цивільній справі № 293/2636/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Агро РТ" до ОСОБА_1 , Фермерського господарства "Анна-Анастасія" про визнання недійсним договору оренди землі, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр-Агро РТ" (далі-ТОВ "Укр-Агро РТ") звернулося до суду з позовом. Просило визнати недійсним договір оренди землі щодо земельної ділянки площею 2,7660 га. з кадастровим номером 1825682000:01:000:0020, укладений 10.09.2021 між Фермерським господарством «Анна-Анастасія» (далі-ФГ "Анна-Анастасія") та ОСОБА_1 , вирішити питання судових витрат. В обґрунтування поданого позову зазначало, що 28.08.2012 між ТОВ «Укр-агро РТ» та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі щодо передачі у строкове платне користування земельної ділянки площею 2,7660га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1825682000:01:000:0020, що розташована на території Високівської сільської ради строком на 5 років. 11.12.2012 договір було зареєстровано у відділі Держкомзему в Черняхівському районі Житомирської області, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис за №182560004005262. Позивач зазначав, що належним чином виконував усі взяті за договором зобов`язання, користувався земельною ділянкою за її цільовим призначенням, своєчасно сплачував орендну плату ОСОБА_1 .

До спливу дії зазначеного договору, 22.08.2017 між ТОВ «Укр-Агро РТ» та ОСОБА_1 підписано додаткову угоду №1 про поновлення строку дії договору від 28.08.2012, відповідно до умов якої строк дії договору оренди землі продовжено до 31.12.2024. За наслідками отриманої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізнався, що 10.09.2021 між ОСОБА_1 та ФГ «Анна-Анастасія» укладено договір оренди щодо земельної ділянки кадастровий номер 1825682000:01:000:0020 площею 2,7660 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Високівської сільської ради Житомирського району Житомирської області. Позивач вказував, що на час укладення договору оренди землі від 10.09.2021 земельна ділянка кадастровий номер 1825682000:01:000:0020 перебувала в оренді ТОВ «Укр-Агро РТ» на підставі договору оренди землі від 28.08.2012 та вважав, що ОСОБА_1 і ФГ «Анна-Анастасія» уклали договір оренди під час дії попереднього договору оренди від 28.08.2012, оскільки строк дії останнього був продовжений у встановленому законом порядку, а саме шляхом укладення додаткової угоди №1. Тому вважав, що його права як орендаря на користування орендованою земельною ділянкою є порушеними та підлягають судовому захисту.

Рішенням Черняхівського районногосуду Житомирськоїобласті від04жовтня 2022року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішення цього ж суду від 26 жовтня 2022 року заяву адвоката Мамедова Андрія Вагіфовича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі №293/2636/21 задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Агро РТ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.

В задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр-Агро РТ" просить вказане рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі та скасувати додаткове рішення, вирішити питання судових витрат. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконні та необґрунтовані, ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема апелянт зазначає, що 11.12.2012 року Договір оренди землі був зареєстрований апелянтом у відділі Держкомзему в Черняхівському районі Житомирської області, про що у Державному реєстрі вчинено запис №182560004005262. Пунктом 8 Договору передбачено, що строк дії Договору становить 5 років. Після закінчення строку Договору, орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. 22.08.2017 року, тобто до спливу зазначеного строку, сторони підписали Додаткову угоду №1 про поновлення строку дії договору до 31.12.2024 року. Також апелянт у 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роках продовжив здійснювати нарахування та виплату орендної плати, яку відповідач за всі роки отримував. Тобто, на думку апелянта, сторони підтвердили дійсність та пролонгацію права оренди належної відповідачу земельної ділянки з 2012 року по 2021 рік включно. Проте з інформації, отриманої 22.11.2021 року з Державного земельного кадастру стало відомо, що 10.09.2021 року між ОСОБА_1 та ФГ "Анна-Анастасія" укладено договір оренди на земельну ділянку, кадастровий номер 1825682000:01:000:0020 площею 2,7660 га. Але на час підписання договору та реєстрації права оренди земельної ділянки був чинним інший договір оренди цього ж об`єкта. Внаслідок укладення оспорюваного договору ФГ "Анна-Анастасія" отримало право оренди земельної ділянки, що стало перешкодою для апелянта у реалізації аналогічного права щодо тієї самої земельної ділянки. Зокрема вказує, що укладення оспорюваного договору унеможливлює реалізацію права апелянта на використання вказаної земельної ділянки за її цільовим призначення та збір врожаю, і, як наслідок, унеможливлюють виплату орендної плати власнику цієї земельної ділянки та сплату податків до державного бюджету. Зазначає, що одна й та сама земельна ділянка не може бути об`єктом оренди двох договорів оренди землі, укладених з різними орендарями та не може бути передана з користування без припинення права попереднього користувача (орендаря). Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду України в постанові від 15 січня 2020 року по справі № 587/2326/16-ц. Крім того вказує, що судом не було досліджено обставини, які свідчать про удаваність правочину-договору укладеного між ОСОБА_1 та ФГ "Анна-Анастасія".

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ОСОБА_2 належали земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 3,18 га, розташовані на території Високівської сільської ради Черняхівського району Житомирської області з кадастровими номерами: 1825682000:01:000:0020 та 1825682000:01:000:0432, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЖТ 157322 виданого 02.09.2004 (а.с.16).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим нотаріусом Черняхівської державної нотаріальної контори Житомирської області 28.10.2009 за реєстровим №2252, ОСОБА_1 набув права на земельні ділянки, що належали ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом (а.с.16 зворот).

28.08.2012 між ОСОБА_1 та ТОВ «Укр-Агро РТ» укладений договір оренди земельної ділянки площею 2,7660 га., що розташована на території Високівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, який зареєстровано у відділі Держкомзему в Черняхівському районі Житомирської області 11.12.2012 (а.с.8).

Згідно із п.8 вказаного договору, договір оренди укладений строком на 5 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно із п.20 зазначеного договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 10-денний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Відповідно до п.43 цього договору, договір набирає чинності після підписання його сторонами та його державної реєстрації (а.с.9).

28.08.2012 ТОВ «Укр-Агро РТ» направило на адресу ОСОБА_1 лист-повідомлення та проект додаткової угоди до договору оренди землі, в якому орендодавець повідомлявся, що орендар бажає скористатися своїм переважним правом на поновлення договору та запропонувало підписати додаткову угоду (а.с.93,94).

26.08.2017 ОСОБА_1 отримав лист-повідомлення та проект додаткової угоди до договору оренди землі від 28.08.2012, що стверджується повідомленням про вручення, своїх заперечень щодо поновлення дії договору не направив, підписавши додаткову угоду №1 до вказаного договору оренди землі (а.с.96).

Відповідно до п.2 додаткової угоди №1 сторони погодили поновити дію договору оренди землі від 28.08.2012, кадастровий номер земельної ділянки: 1825682000:01:000:0020 до 31.12.2024 (а.с.17). Вказана угода є невід`ємною частиною договору оренди землі від 28.08.2012 та набирає чинності з моменту її підписання (п.п.5,6 додаткової угоди).

Також судом встановлено, що ТОВ «Укр-Агро РТ» користувалось земельною ділянкою за призначенням впродовж 2017 2020 рр. та сплачувало ОСОБА_1 оренду плату (а.с.21,97,98,99,100, 101,102).

10.09.2021 ОСОБА_1 та ФГ «Анна-Анастасія» підписали договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав у строкове платне користування ФГ «Анна-Анастасія» земельну ділянку площею 2,77га. кадастровий номер 1825682000:01:000:0020. Відповідно до п.3.1 договору, договір укладено строком на 15 років з правом пролонгації (а.с.155-160).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно сформованого 07.12.2021 право оренди земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 з кадастровим номером 1825682000:01:000:0020 зареєстровано 22.09.2021 за ФГ «Анна-Анастасія». Строк дії оренди - до 10.09.2036 (а.с.20).

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Відповідно до норм статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями статті 215 Цивільного кодексу України, визначені правові підстави визнання правочину недійсним. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною третьою вказаної статті передбачено, що недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом частини другої статті 792 ЦК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».

За приписами статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 Земельного кодексу України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній на момент укладення додаткової угоди №1), орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У відповідності до статті 17 Закону України «Про оренду землі», об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права (статті 19 Закону України «Про оренду землі»).

За змістом статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Нормами статті 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За визначеннями, наведеними у статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є офіційне визнання і підтвердження державою фактів як набуття, так і зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; заявником у таких випадках є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав. Відповідно до вимог статті 4 вказаного закону (в редакції на час підписання додаткової угоди №1), державній реєстрації прав підлягають, зокрема речові права, похідні від права власності право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Положеннями статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Обгрунтовуючи заявлені в цій справі вимоги, позивач зазначає, що договір оренди землі, укладений 10.09.2021 між ОСОБА_1 та ФГ «Анна-Анастасія» є недійсним, оскільки він укладений до закінчення дії попереднього договору оренди.

В ході розгляду справи встановлено, що 28.08.2012 між ТОВ «Укр-Агро РТ» та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі площею 2,7660га, кадастровий номер 1825682000:01:000:0020, строком на 5 років, який 11.12.2012 було зареєстровано у відділі Держкомзему в Черняхівському районі Житомирської області.

Відтак, право оренди землі на земельну ділянку, належну ОСОБА_1 виникло у позивача ТОВ «Укр-Агро РТ» у день реєстрації договору оренди в Держкомземі, а саме з 11.12.2012.

До спливу строку дії договору (більше ніж за три місяці) ТОВ «Укр-Агро РТ», направило відповідачу лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі та проект додаткової угоди №1 до договору оренди землі від 28.08.2012, який було підписано ОСОБА_1 та ТОВ «Укр-Агро РТ» 22.08.2017.

Поновлення договору оренди землі у передбачений статтею 33 Закону України «Про оренду землі» спосіб, вимагає укладення додаткової угоди між сторонами як єдиної підстави продовження орендних прав та обов`язків на новий строк.

За правилами статті 654 Цивільного кодексу України (в ред. чинній на момент укладення додаткової угоди) зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі кореспондує передбаченому п.6 ч.2 ст. 16 ЦК України способу захисту порушеного права шляхом зміни правовідношення та відповідає підставам виникнення, припинення та зміни прав та обов`язків сторін за ст.11 ЦК.

Таким чином, правочин на підставі якого здійснюється продовження орендних прав та обов`язків має бути вчинений у тій самій формі, що й первісний договір оренди.

В даному випадку матеріали справи свідчать про те, що згідно із п.20 договору оренди землі від 28.08.2012 сторони погодили умови передачі земельної ділянки орендарю у 10-денний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Враховуючи, що додатковою угодою були внесені зміни щодо строку дії договору оренди землі від 28.08.2012, умову договору щодо передачі земельної ділянки орендарю після державної реєстрації договору оренди, отже додаткова угода № 1 має бути вчинена у тій самій формі, що і договір оренди землі.

Отже, додаткова угода до договору оренди землі підлягає державній реєстрації. У разі порушення вказаного порядку укладення додаткової угоди, у сторін не виникають права та обов`язки, які нею визначені.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (провадження №14-436цс19) та постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №515/1371/17 (провадження №61-1149св20).

01 січня 2013 року набрав чинності пункт 5 розділу I Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11 лютого 2010 року № 1878-VI, яким внесено зміни в Закон України «Про оренду землі», зокрема, статтю 6 Закону доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону».

Крім того, з 01 січня 2013 року набрали чинність Закон України «Про Державний земельний кадастр», постанова Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» згідно з якими установлено правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру, який є єдиною державною геоінформаційною системою відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані, зокрема, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Так, за змістом ст.ст.6,17 Закону України «Про оренду землі» (у редакції станом на 2017 рік) право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Вказана правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 30.01.2018 у справі №484/272/16-ц та постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі 500/2858/16-ц.

З наведеного убачається, що дата підписання додаткової угоди не має юридичного значення, оскільки права та обов`язки по договору оренди починають діяти з дати його державної реєстрації та саме з цієї дати договір набирає юридичної сили.

Враховуючи те, що позивачем право оренди землі за додатковою угодою від 22.08.2017 не було зареєстровано у встановленому законом порядку, то відсутні підстави вважати, що такою угодою було реалізовано переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк.

Відтак, право оренди землі на земельну ділянку належну ОСОБА_1 у ТОВ «Укр-Агро РТ» виникло з моментом реєстрації договору оренди землі в Держгеокадастрі - 11.12.2012 та припинилось 11.12.2017, тобто після спливу строку дії договору оренди від 28.08.2012 (п.37), оскільки позивач не набув права оренди у передбачений законом спосіб.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки відсутні підстави вважати, що оспорюваний договір оренди порушує права позивача.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, а зводяться до переоцінки доказів. Разом з тим, будь-яких процесуальних порушень, які б давали підстави для переоцінки доказів, апеляційним судом не встановлено.

Виходячи із наведеного, підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, в частині доводів апеляційної скарги щодо додаткового рішення апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, серед іншого, судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до положень частини першої та третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 ст.137 ЦПК України також передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч.6 ст.137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Судом встановлено, що 01.02.2022 представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Мамедовим А.В. подано відзив на позов, в якому він повідомив суд про те, що відповідачем будуть подані докази про понесені ним судові витрати протягом п`яти днів після ухвалення рішення, разом із поданням заяви про ухвалення додаткового рішення (а.с. 64).

Правничу допомогу відповідачу при розгляді справи в суді надавав адвокат Мамедов А.В., який діяв на підставі укладеного договору про надання правничої допомоги від 14.01.2022 (а.с. 240-241).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача надано: адвокатський ордер про надання правничої допомоги ОСОБА_1 (а.с.234), договір про надання професійної правничої допомоги №14/01/22 від 14.01.2021 (а.с.240-241), банківські меморіальні ордери датовані 17.01.2022, 12.09.2022 та 07.10.2022 (а.с.235, 236, 242).

Згідно рахунків №14/01/22, №09/09/22 та №15/09/22, ОСОБА_1 14.01.2022 перераховано на адвокатське бюро Андрія Мамедова за вступ в якості адвоката, первинний аналіз правовідносин на підставі документів наданих клієнтом, аналіз судової практики, складання та направлення до суду відзиву на позов грошові кошти в розмірі 10 700,00 грн. (а.с.236); 09.09.2022 за представництво інтересів замовника в судових засіданнях в рамках розгляду судової справи 5 000,00 грн. (а.с.237) та 15.09.2022 за представництво інтересів замовника в рамках розгляду судової справи, складання, направлення засобами електроннго зв`язку до суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву 9 800,00грн. (а.с.239). Загальний розмір наданих послуг становить 25 500,00грн.

Верховний Суд у постанові від 09 грудня 2021 року у справі №922/3812/19 висловив позицію про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 15 жовтня 2020 року у справі № 873/26/20, від 12 квітня 2022 року у справі №536/432/20, додатковій постанові від 19 травня 2022 року у справі №824/152/21.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

17.10.2022 представником позивача Корнійчуком Е.В. подано клопотання про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу. В клопотанні зазначено, що заявлений розрахунок судових витрат на правничу допомогу є безпідставним, необґрунтованим, не пропорційним до предмету спору та обсягу виконаних адвокатом робіт; неспівмірним зі складністю справи; витрати не відповідають критеріям обгрунтованості, пропорційності і співмірності, є завищеними, такими, що не відповідають реальним обставинам справи з урахуванням предмета і ціни позову.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Визначаючи розмір понесених витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, судом враховано обсяг наданих адвокатом послуг, а саме: складання та подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, їх об`єм та складність, кількість судових засідань в яких приймав участь адвокат, час затрачений на надані послуги, а також надані докази на надання правничої допомоги.

Суд також звернув увагу на те, що представником ОСОБА_1 адвокатом Мамедовим А.В. не подано детального (погодинного) опису виконаних робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, враховуючи категорію і складність даної справи, зміст заявлених позивачем позовних вимог, обсяг робіт, виконаних адвокатом, час витрачений адвокатом на представництво інтересів відповідача в суді, обсяг наданих послуг, кількість судових засідань в яких приймав участь адвокат Мамедов А.В., значимість спору для сторін, суд вважав що витрати, понесені відповідачем на правничу допомогу в розмірі 25500 гривень є завищеними та неспівмірними складності справи та виконаними адвокатом робіт, а тому обгрунтовано задовольнив заяву у розмірі 10 000,00 грн.

Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Агро РТ" залишити без задоволення.

Рішення Черняхівського районногосуду Житомирськоїобласті від04жовтня 2022року тадодаткове рішенняцьогожсуду від26жовтня 2022року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: Судді:

СудЖитомирський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення08.03.2023
Оприлюднено13.03.2023
Номер документу109454012
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них оренди

Судовий реєстр по справі —293/2636/21

Постанова від 08.03.2023

Цивільне

Житомирський апеляційний суд

Миніч Т. І.

Постанова від 08.03.2023

Цивільне

Житомирський апеляційний суд

Миніч Т. І.

Постанова від 08.03.2023

Цивільне

Житомирський апеляційний суд

Миніч Т. І.

Постанова від 08.03.2023

Цивільне

Житомирський апеляційний суд

Миніч Т. І.

Ухвала від 27.12.2022

Цивільне

Житомирський апеляційний суд

Миніч Т. І.

Ухвала від 27.12.2022

Цивільне

Житомирський апеляційний суд

Миніч Т. І.

Ухвала від 26.12.2022

Цивільне

Житомирський апеляційний суд

Миніч Т. І.

Ухвала від 30.11.2022

Цивільне

Житомирський апеляційний суд

Миніч Т. І.

Ухвала від 30.11.2022

Цивільне

Житомирський апеляційний суд

Миніч Т. І.

Ухвала від 30.11.2022

Цивільне

Житомирський апеляційний суд

Миніч Т. І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні