Постанова

від 16.02.2023 по справі 910/21814/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2023 р. Справа№ 910/21814/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Козир Т.П.

Коробенка Г.П.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Ніколова В.М., дов.,

від відповідача: Шерстобитова, дов.,

від третьої особи: не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2022

у справі № 910/21814/21 (суддя Босий В.П.)

за позовом Міністерства оборони України

до Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Класс"

про стягнення 51 054,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У грудні 2021 року Міністерство оборони України (далі - Міноборони, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" (далі - АТ "Айбокс Банк", відповідач) про стягнення 51 054,00 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро Класс" своїх зобов`язань за укладеним з позивачем Договором про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України) №286/2/18/104 від 13.09.2018, виконання умов якого було забезпечено виданою відповідачем гарантією від 10.09.2018 №4970-0918/ERL3v на суму 51 054,00 грн, внаслідок чого наявні підстави для виплати позивачу як бенефіціару вказаної суми.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Класс" (далі - ТОВ "Євро Класс", третя особа).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 у справі №910/21814/21 позовні вимоги Міністерства оборони України задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" на користь Міністерства оборони України суму банківської гарантії у розмірі 51054,00 грн та судовий збір у розмірі 2270,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції дійшов висновку про їх правомірність та обгрунтованість, оскільки судом встановлено факт настанння гарантійного випадку за банківською гарантією та невиконання відповідачем (гарантом) обов`язку зі сплати на користь позивача (бенефіціара) суми гарантії.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, АТ "Айбокс Банк" 24.11.2022 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 у справі № 910/21814/21 скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права при неправильному застосуванні норм матеріального права, без всебічного дослідження поданих доказів, неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, що призвело до невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції.

Так, зокрема, за твердженням скаржника, судом першої інстанції:

- не досліджено належним чином тієї обставини, що вимога позивача від 26.12.2018 №286/6/7043 не підлягала задоволенню, оскільки була підписанна особою без належних повноважень та до неї не було долучено документів на підтвердження факту настання гарантійного випадку, а отже неправильно застосовано статтю 565 Цивільного кодексу України;

- не взято до уваги, що третьою особою у повному обсязі виконані зобов`язання за договором, забезпеченим гарантією;

- не з`ясовано обставин щодо реєстрації укладеного між позивачем та третьою особою Договору №286/2/18/104 від 13.09.2018 органами Державного казначейства України;

- не враховано, що стягнення з відповідача банківської гарантії є фактом повторного притягнення ТОВ "Євро Класс" до цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення умов Договору №286/2/18/104 від 13.09.2018, що є порушенням статті 61 Конституції україни;

- не звернуто уваги на відсутність в порушення вимог статті 162 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми, оскільки, на думку відповідача, визначена у банківській гарантії сума є максимальним, а не фіксованим розміром гарантійного платежу;

- не враховано, що позовна заява підписана особою, яка належним чином не підтвердила надані їй повноваження на представництво інтересів позивача;

- не взято до уваги подані відповідчем клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та про витребування доказів, безпідставно відмовлено відповідачу у задоволенні цих клопотань та визнано заяву про відвід судді необгрунтованою.

Одночасно в апеляційній скарзі відповідачем заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтоване тим, що рішення від 12.10.2022 у справі, яка розглядалась без виклику учасників судового процесу, було отримано ним лише 04.11.2022, що підтверджується копією поштового конверту з трекінговим номером 0105493051411 та інформацією з сайту АТ "Укрпошта" про відстеження цього відправлення з посиланням на рекомендоване повідомлення про вручення (Ф.119) 0315078724189.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2022 справу передано до розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Попікової О.В., суддів: Корсака В.А. та Євсікова О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/21814/21; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги АТ "Айбокс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 у справі №910/21814/21 до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду. Ухвала підписана в перший робочий день після виходу головуючого судді Попікової О.В. з лікарняного 14.12.2022.

21.12.2022 матеріали справи №910/21814/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2022 задоволено клопотання АТ "Айбокс Банк" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 у справі № 910/21814/21, відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою у даній справі, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 у справі №910/21814/21 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку; розгляд справи призначено на 01.02.2023 об 11 год 40 хв; запропоновано учасникам справи вчинити процесуальні дії в установлені судом апеляційної інстанції строки.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з обранням головуючого судді (судді-доповідача) Попікової О.В. членом Вищої ради правосуддя.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2023 справу № 910/21814/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 зазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу АТ "Айбокс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 у справі № 910/21814/21, розгляд справи призначено на 16.02.2023 о 10 год 40 хв.

Позиція інших учасників справи.

Міністерство оборони України надало відзив на апеляційну скаргу АТ "Айбокс Банк", у якому заперечуючи її доводи просить у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Третя особа не скористалася наданим їй правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача у строк, встановлений судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що відповідно до вимог частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, 13.09.2018 між Міністерством оборони України (замовник) та ТОВ "Євро Класс" (постачальник) укладено Договір №286/2/18/104 про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України) (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язався у 2018 році поставити Міністерству оборони України обладнання для закладів громадського харчування (39310000-8) (Обладнання для їдалень) Лот 2 Обладнання для їдалень (39312200-4) (Стелаж, 5 найменувань): 1. Стелаж пересувний; 2. Стелаж для зберігання столового посуду; 3. Стелаж для зберігання кухонного посуду; 4. Стелаж для хліба в лотках; 5. Стелаж для зберігання хліба в тарілках (далі - товар), зазначений у специфікаціях, а замовник забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки.

Згідно з пунктом 1.2 Договору сторонами узгоджено, що ціна, кількість та строки постачання товару визначаються специфікацією, за якою загальна вартість товару становить 238 740,00 грн, строк постачання - до 01.10.2018 включно.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 Договору товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо. Терміни постачання обладнання визначено у рознарядці замовника, яка є невід`ємною частиною Договору. Місцем поставки товару є військові частини Міністерства оборони України, що зазначені у рознарядці Міністерства оборони України, яка є невід`ємною частиною цього Договору, згідно з розрахунком поставки та обов`язковим дотриманням передбачених нею вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень.

Згідно рознарядки Міністерства оборони України за специфікацією (додаток 12.1.1 до Договору) сторонами Договору погоджено місця постачання товару (військова частина НОМЕР_1 ), та терміни такого постачання - до 01.10.2018 включно.

Відповідно до пункту 2.1 Договору постачальник повинен поставити замовнику товар якість, маркування, тара та упаковка якого відповідає вимогам чинних стандартів (ТУ У 27.5-36068718-002:2018) і в установленому порядку буде підтверджена такими документами: інструкція з експлуатації та гарантійний талон, сканований гарантійний лист виробника та/або постачальника, що посвідчує якість та відповідність товару технічним та якісним вимогам замовника, декларація про відповідність технічним регламентам (для холодильного та технологічного обладнання).

Положеннями пунктів 11.3 - 11.6 Договору передбачено, що постачальник забезпечив виконання своїх зобов`язань за цим Договором у розмірі 5% ціни Договору банківською гарантією від 10 вересня 2018 року №4970-0918/ERL3v, виданою ПАТ "Айбокс Банк" в сумі 51 054,00грн. Підставою для повернення забезпечення виконання Договору є виконання постачальником всіх умов Договору у повному обсязі стосовно асортименту, якості, кількості та строків і виключно за цінами згідно положень цього Договору. Замовник не повертає забезпечення виконання Договору у разі, якщо постачальник не виконав умови Договору стосовно якості, кількості та строків. Замовник залишає за собою право на повернення забезпечення виконання Договору у разі порушення термінів (строків) постачання товару за умови належного обгрунтування порушення з технічних причин.

Матеріалами справи підтвержується, що 10.09.2018 АТ "Айбокс Банк" (гарант) було видано гарантію №4970-0918/ERL3v (далі - Гарантія), згідно якої гарант безвідклично та безумовно зобов`язався виплатити бенефіціару (Міністерству оборони України) 51 054,00 грн після одержання письмової вимоги бенефіціара, в якій стверджується про те, що принципал (ТОВ "Євро Класс") не виконав (неналежним чином виконав) свої зобов`язання щодо якості, кількості, строків постачання товару відповідно до Договору.

Зобов`язання гаранта перед бенефіціаром за вказаною Гарантією припиняються у разі настання одного з таких випадків: сплати гарантом суми, на яку видано цю Гарантію; закінчення строку дії цієї Гарантії; відмови бенефіціара від своїх прав за цією Гарантією шляхом повернення бенефіціаром гаранту оригіналу цієї Гарантії. Термін дії Гарантії з моменту її видання, 10.09.2018, по 01.02.2019 і будь-яка письмова вимога бенефіціара на оплату має бути отримана гарантом за адресою: Україна, 03150, м. Київ, вул. Ділова, 9А.

Позивач (бенефіціар) звернувся до відповідача (гаранта) з вимогою №286/6/7043 від 26.12.2018, в якій вказав на те, що ТОВ "Євро Класс" (принципалом) неналежним чином було виконано умови Договору щодо строку поставки товару, а саме: станом на 01.10.2018 визначений обсяг продукції повністю не поставлено, у зв`язку з чим просив відповідача перерахувати кошти у розмірі 51 054,00 грн на його рахунок.

За результатами розгляду вимоги №286/6/7043 від 26.12.2018, відповідачем листами №399/12-б/б-01 від 25.01.2019 та №667/12-б/б-01 від 06.02.2019 відмовлено бенефіціарові у задоволенні вимоги з підстав підписання цієї вимоги неуповноваженою особою, а також з огляду на не долучення позивачем до вимоги документів, що підтверджують обставини настання гарантійного випадку.

Як убачається зі змісту позовної заяви на підтвердження обставин неналежного виконання зобов`язань за Договором третьою особою (постачальником) позивач посилається на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2020 у справі №910/13902/19, ухвалену за результатами розгляду апеляційної скарги Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у цій справі.

Зазначеним рішенням суд першої інстанції відмовив Міністерству оборони України у задоволенні його позову до ТОВ "Євро Класс" про стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) в сумі 213 167,11 грн, які були нараховані за порушення строків поставки товарів за Договором від 13.09.2018 №286/2/18/104.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2020 у справі №910/13902/19 апеляційну скаргу Міністерства задоволено частково; рішення місцевого господарського суду від 12.12.2019 у даній справі про відмову у задоволенні позову скасовано; прийнято нове рішення, яким позов Міністерства оборони України до ТОВ "Євро Класс" про стягнення 213 167,11 грн задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Євро Класс" на користь Міністерства оборони України пеню в сумі 75 375,20 грн, штраф в сумі 71 475,60 грн та 2 202,76 грн судового збору, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили 01.06.2020.

Висновки суду апеляційної інстанції у вказаній постанові грунтуються на встановлених обставинах, зокрема: ТОВ "Євро Класс" із загальної кількості 75 штук товару, передбаченого рознарядкою до Договору від 13.09.2018 №286/2/18/104, зі строком поставки - до 01.10.2018 (включно), фактично поставлено до військової частини замовника 32 штуки на суму 449 208,00 грн, а саме: стелажі пересувні, стелажі для зберігання кухонного посуду та стелажі для зберігання хліба на тарілках, лише 26.12.2018 ( з простроченням на 85 діб), решту товару (стелаж для зберігання столового посуду в кількості 36 шт. на суму 514 080,00 грн та стелаж для хліба в лотках в кількості 7 шт. на суму 57792,00 грн) всього у кількості 43 штуки на загальну суму 571 872,00 грн взагалі поставлено не було (з простроченням у 52 доби станом на момент відмови замовника від поставки товару постачальником).

Оскільки АТ "Айбокс Банк" не було виконано свої обов`язки як гаранта та безпідставно відмовлено у перерахуванні суми банківської Гарантії в розмірі 51 054,00грн, позивач звернувся з позовом у даній справі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (пункт 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі банківської гарантії. Особливості регулювання цих правовідносин визначено, зокрема, параграфом 4 глави 49 Цивільного кодексу України, положеннями глави 22 Господарського кодексу України, Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, Уніфікованими правилами міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року.

Статтею 546 Цивільного кодексу України унормовано види забезпечення виконання зобов`язання.

Зокрема, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно зі статтею 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Статтею 200 Господарського кодексу України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

У відповідності до приписів статті 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі (частина 1). До вимоги додаються документи, вказані в гарантії (частина 2). У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією (частина 3). Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано (частина 4). Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією (частина 5)

Таким чином, зобов`язання гаранта здійснити його виконання відповідно до умов гарантії виникає після порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. При цьому, для пред`явлення гаранту вимоги кредиторові достатньо лише факту порушення боржником виконання основного зобов`язання.

При цьому, у відповідності до статті 562 Цивільного кодексу України зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що гарант відповідає перед кредитором за порушення основного зобов`язання боржником. Проте, особливістю гарантії є те, що її чинність не залежить від дійсності або чинності основного зобов`язання, що забезпечується гарантією. Отже, гарантійне зобов`язання носить самостійний, автономний характер по відношенню до основного зобов`язання.

Водночас, оскільки гарант відповідає перед кредитором за порушення основного зобов`язання боржником, законне право вимоги кредитора до гаранта може виникнути лише у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання боржником.

Згідно з положеннями частини 1 статті 565 Цивільного кодексу України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

Пунктом 3 розділу I Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 №639 (далі - Положення №639), гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин; гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.

Згідно з пунктом 1 глави 2 розділу III вказаного Положення, у разі настання гарантійного випадку і для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, бенефіціар може подати безпосередньо до банку-гаранта або до банку-резидента (залежно від того, як це визначено умовами гарантії) вимогу для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, а також усі документи, передбачені умовами гарантії (якщо таке подання в ній передбачено).

Відповідно до пункту 2 розділу І Положення №639, безумовна гарантія - гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов`язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

Поряд з цим, статтею 1 Уніфікованих правил для гарантій за вимогою в редакції 1992 року (публікація Міжнародної торгової палати №458 (МТП №458) визначено, що ці правила застосовуються до будь-якої банківської гарантії або доповненню до неї, яку гарант зобов`язався надати та в якій зазначено, що вона складена згідно з цими правилами (публікація МТП №458) та обов`язкова для всіх сторін в гарантійному зобов`язанні, якщо інше прямо не зазначено в гарантії або доповненні до неї.

Відповідно до статті 2 вказаних Правил гарантія за своєю природою є самостійною угодою, незалежною від основного контракту або тендера, на яких вона ґрунтується, а тому гарант ніяким чином не пов`язаний таким контрактом або тендером, незважаючи на те, що посилання на них міститься в тексті гарантії. Обов`язок гаранта - це сплата грошової суми, зазначеної у гарантії, при представленні письмової вимоги її сплатити і інших документів, зазначених у гарантії, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам, описаним у гарантії.

У спорі, що розглядається гарантія є безумовною і безвідкличною, тобто це гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов`язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

При цьому в частині змісту вимоги та доданих до неї документів законодавцем чітко встановлено, що обов`язковим є зазначення у вимозі або у доданих до неї документах того, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Проте обов`язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, закон не містить, тобто законодавець залишив на розсуд особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії певного переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією.

Зазначений висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/16898/19.

Як на підставу настання гарантійного випадку, позивач посилається на те, що постачальник не виконав взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного та повного постачання товарів за Договором № 286/2/18/104 від 13.09.2018.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України (стаття 663 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

За загальними умовами виконання зобов`язання, що містяться у статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом пунктів 1.1, 1.2 Договору сторонами узгоджено, що третьою особою здійснюється постачання позивачу товару - обладнання для закладів громадського харчування на загальну суму 238 740,00грн.

З умов Договору та рознарядки (додаток 12.1.1 до Договору) убачається, що сторонами погоджений термін поставки - до 01.10.2018 включно, тоді як відповідно до актів приймання товар поставлено з простроченням вказаного строку.

Про вказані обставини позивачем зазначено у вимозі №286/6/7043 від 26.12.2018, надісланій на адресу відповідача.

Крім того, судом першої інстанції правильно взято до уваги, що факт прострочення виконання ТОВ "Євро Класс" зобов`язання з поставки товару за Договором встановлено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2020 у справі №910/13902/19, у зв`язку з чим з третьої особи (принципала) стягнуто на користь позивача штрафні санкції.

Положеннями частини 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачено частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказана правова позицію наведена Верховним Судом в постанові від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України", no. 24465/04, від 19.02.2009, "Пономарьов проти України", no. 3236/03, від 03.04.2008).

Оскільки постанова Північного апеляційного господарського суду у справі 910/13902/19, яка набрала законної сили, не може бути поставлена під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їй суперечити, встановленими є обставини, що ТОВ "Євро Класс" не виконало свої зобов`язання з поставки товару позивачу в установлений у Договорі строк. Відтак, зазначені обставини мають преюдиціальне значення для даної справи №910/21814/21 та повторного доведення не потребують.

Належних, допустимих та достовірних доказів в підтвердження обставин виконання постачальником умов Договору в повному обсязі та у визначений ним строк ані позивачем, ані третьою особою не представлено. Наведені обставини також не спростовано і відповідачем у його скарзі. Відтак, має місце порушення третьою особою своїх зобов`язань також і в частині кількісного показника постачання.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності факту настання прострочення виконання третьою особою свого зобов`язання у зв`язку з простроченням кредитора (позивача) не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки в пункті 5.2 Договору, зокрема, визначено, що місце поставки товару є військові частини Міністерства оборони України, що зазначені у рознарядці Міністерства оборони України, яка є невід`ємною частиною цього Договору. В додатку 12.1.1 до Договору "Рознарядка Міністерства оборони України за Специфікацією" визначено військову частину та її адресу, куди повинно було бути поставлено товар у строк до 01.10.2018 включно. Отже, сторонами правочину, в його умовах чітко визначено місце поставки, а відтак відсутня необхідність у вчиненні додаткових дій зі сторони позивача для належного повідомлення постачальника про місце поставки, на чому наполягає скаржник з посиланням на правила Інкотермс.

Також колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що аргументи відповідача про допущення прострочення виконання третьою особою зобов`язання з поставки товару відбулося саме з вини позивача не заслуговують на увагу як необгрунтовані, оскільки питання щодо виконання/невиконання постачальником зобов`язань за Договором від 13.09.2018 №286/2/18/104 були предметом дослідження у справі №910/13902/19 за позовом Міністерства про стягнення з ТОВ "Євро Класс" штрафних санкцій, і судами не було встановлено обставин, які б підтверджували, що невиконання боржником своїх зобов`язань відбулось у зв`язку простроченням кредитора.

Твердження відповідача про те, що в матеріалах справи відсутні докази реєстрації Договору органом державного казначейства України визнаються судом апеляційної інстанції безпідставними, оскільки, вчинення Міністерством конклюдентних дій з перерахування на рахунок третьої особи коштів за товар само по собі свідчить про прийняття його на відповідний облік. В свою чергу без дотримання таких вимог орган казначейства не підтвердив би правомірність та не надав би дозвіл на перерахування коштів за Договором поставки.

В контексті наведеного визнаються як безпідставні доводи скаржника і щодо неможливості здійснення третьою особою поставки товару до моменту підтвердження реєстрації Договору органами казначейства.

Як вже встановлено судом апеляційної інстанції, на адресу відповідача позивачем була надіслана вимога № 286/6/7043 від 26.12.2018 про сплату грошового забезпечення в розмірі 51 054,00 грн згідно Гарантії №4970-0918/ERL3v від 10.09.2018.

Відповідно до частин 2, 3 статті 563 Цивільного кодексу України вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії.

У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією.

За умовами банківської гарантії №4970-0918/ERL3v від 10.09.2018 АТ "Айбокс Банк" гарантував безвідклично та безумовно виплатити Міністерству кошти в сумі 51 054,00 грн у випадку невиконання (неналежного) виконання принципалом (ТОВ "Євро Класс") своїх зобов`язань щодо якості, кількості, строків постачання товару відповідно до Договору.

Так, у пред`явленій позивачем вимозі до відповідача вказано Договір від 13.09.2018 № 286/2/18/104, в рахунок забезпечення виконання якого надано Гарантію від 10.09.2018 №4970-0918/ERL3v, зазначено суму, належну до сплати, яка відповідає сумі, на яку видано вказану Гарантію, а також наведено зміст допущеного постачальником за Договором порушення - станом на 01.10.2018 визначений обсяг товару не поставлено. Вимога надіслана на адресу АТ "Айбокс Банк", зазначену у Гарантії.

При цьому, зміст Гарантії не містить застережень, які б ставили в залежність виплату банком гарантійного платежу від кількості днів прострочення боржником виконання основного зобов`язання. За змістом Гарантії має значення лише сам факт порушення принципалом зобов`язання за Договором. При цьому, одного лише факту наявності прострочення виконання основного зобов`язання (незалежно від періоду та обсягу простроченого зобов`язання) достатньо для заявлення бенефіціаром вимоги до гаранта про виплату відповідного забезпечення.

Беручи до уваги те, що положення Гарантії додаткових вимог щодо переліку документів, необхідних для задоволення вимоги бенефіціара, не містять, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що вимога №286/6/7043 від 26.12.2018 відповідає нормам чинного законодавства, а тому доводи відповідача в цій частині відхиляються за їх необґрунтованостю, оскільки позивачем було виконано усі умови щодо надання інформації про настання гарантійного випадку.

Вказану вимогу, як зазначає відповідач у відповіді на неї, отримано ним 15.01.2019, тобто в межах строку дії Гарантії.

Щодо аргументів апеляційної скарги про те, що до вимоги не було додано належних документів, які б підтверджували повноваження підписанта, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що з матеріалів справи убачається, що позивачем до вимоги було додано дві довіреності, видані позивачем уповноваженій особі - підписанту директору Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України В. Гулєвичу. Доводи скаржника про те, що довіреність не була завірена згідно з вимогами ДСТУ 4163-2003, на переконання суду апеляційної інстанції, є лише формальною підставою та стосується форми вимоги, оскільки невідповідність документів за формою Національному стандарту України ДСТУ 4163-2003 не може нівелювати стандарт допустимості доказів. При цьому, видана позивачем довіреність Гулєвичу В. є достатньою для підтвердження правомірності засвідчення ним документів.

За наведеного доводи відповідача про те, що Міністерством оборони України пред`явлено вимогу підписану особою без належних повноважень та за відсутності обставин, що зумовлюють настання гарантійного випадку, визнаються судовою колегією необґрунтованими та такими, що не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що стягнення штрафних санкцій за оскаржуваним рішенням є фактом повторного притягнення ТОВ "Євро Класс" до цивільно-правової відповідальності за порушення умов Договору №286/2/18/104 від 13.09.2018, яке заборонено положеннями статті 61 Конституції України, колегія суддів апеляційної господарського суду відхиляє, з огляду на таке.

Неустойка і банківська гарантія є різними способами захисту прав та законних інтересів суб`єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов`язань. Зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними. Сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності. Відтак, порушень приписів статті 61 Конституції України в даному випадку не вбачається.

Таким чином, можливість стягнення пені та штрафу за порушення строків поставки товару за договором не ставиться у залежність від реалізації позивачем свого права на звернення стягнення за банківською гарантією. Крім того, положення договору не містять застережень про пріоритетність у застосуванні або можливість взаємного зарахування цих способів забезпечення виконання зобов`язань.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 908/7/18.

Отже, суд апеляційної інстанції відзначає, що реалізація Міністерством права на стягнення з третьої особи штрафних санкцій (пені та штрафу) за порушення умов Договору у справі №910/13902/19 не є правовою підставою для припинення зобов`язання АТ "Айбокс Банк" зі сплати гарантійного платежу за спірною Гарантією.

Щодо доводів апеляційної скарги про недотримання судом першої інстанції приписів статті 162 Господарського процесуального кодексу України в частині неврахування факту ненадання позивачем обґрунтованого розрахунку ціни позову, судова колегія апеляційного господарського суду відзначає, що у відповідності до Гарантії відповідач взяв на себе безвідкличні та безумовні зобов`язання виплатити бенефіціару 51 054,00грн після одержання письмової вимоги бенефіціара, в якій стверджується про те, що принципал не виконав (неналежним чином виконав) свої зобов`язання щодо якості, кількості, строків постачання товару відповідно до Договору щодо закупівлі: Обладнання для закладів громадського харчування (39310000-8) (Обладнання для їдалень): Лот 2. Обладнання для їдалень (39312200-4) (Стелажі, 5 найменувань): 1. Стелаж пересувний; 2. Стелаж для зберіганнястолового посуду; 3 .Стелаж для зберігання кухонного посуду; 4. Стелаж для хліба в лотках; 5. Стелаж для зберігання хліба на тарілках.

Саме зазначену суму заявлено позивачем до стягнення у даній справі.

Отже, порушень судом першої інстанції положень вищезазначеної норми процесуального закону не вбачається.

Доводи відповідача щодо безпідставного не взяття до уваги судом першої інстанції поданого ним клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з метою надання всіх необхідних доказів у справі, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, зважаючи на таке.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд першої інстанції при постановленні ухвали від 21.02.2022 за результатами розгляду поданого відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження визнав, шо дана справа є малозначною, оскільки предметом позову у даній є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин і предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Водночас, суд першої інстанції відзначив, що відповідачем не заявлено жодного клопотання, задоволення якого унеможливлює розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Посилаючись на приписи статей 13, 14, 80, 161 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких як позивач, так і відповідач мають право (і суд надає їм таку можливість) реалізувати всі свої процесуальні права та добросовісно виконати свої обов`язки, передбачені законом з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, суд першої інстанції правомірно розглянув та відмовив відповідачу у задоволенні його клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження. Чим спростовуються доводи відповідача про не взяття до уваги судом першої інстанції при вирішенні спору у даній справі поданого ним клопотання.

Крім того, із матеріалів справи убачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2022 розглянуто клопотання відповідача про витребування доказів, яке надійшло до суду 01.06.2022, та залишено без задоволення, оскільки подано з пропуском процесуального строку, встановленого частиною 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України та за відсутності заяви про його поновлення відповідно до вимог частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України.

Подане відповідачем повторно, 16.06.2022 (до суду надійшло 22.06.2022), клопотання про витребування доказів із заявою про поновлення пропущеного строку для його подання, ухвалою суду першої інстанції від 24.06.2022 залишено без задоволення, у зв`язку з тим, що суд першої інстанції визнав відсутніми підстави для поновлення пропущеного строку для звернення з цим клопотанням.

Відповідач обгрунтовував поновлення пропущеного строку для звернення з клопотанням про витребування доказів запровадженням в Україні воєнного стану та відсутністю у відповідача об`єктивної можливості вчасного подання цього клопотання у справі. Проте суд першої інстанції, встановивши, що строк для подачі клопотання про витребування доказів сплинув 15.02.2022, тобто ще до введення воєнного стану в Україні указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, дійшов висновку, що обставини пропущення строку для звернення із клопотанням про витребування доказів, які виникли після спливу процесуального строку, не можуть вважатись поважними причинами його пропуску.

Щодо посилань відповідача на необґрунтовану відмову у задоволенні його заяви про відвід судді від розгляду справи №910/21814/21 у суді першої інстанції слід зазначити таке.

Подану відповідачем заяву про відвід судді було мотивовано тим, що у нього виникають сумніви у неупередженості та об`єктивності судді під час розгляду даної справи, оскільки судом безпідставно було відхилено клопотання відповідача про витребування доказів у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2022 заявлений відповідачем відвід судді Босого В.П. від розгляду справи № 910/21814/21 було визнано необґрунтованим, заяву про відвід передано для визначення судді в порядку, встановленому частиною 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні цієї заяви про відвід інший склад суду, який не входить до складу суду, що розглядав справу і якому було заявлено відвід, визначений у порядку, встановленому частиною 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, свої висновки мотивував тим, що наведені заявником доводи та їх обґрунтування не можуть бути підставою для відводу судді від розгляду справи в розумінні статей 35, 36 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з пунктом 5 частини 1 статті 35 вказаного Кодексу суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Водночас, відповідно до частини 4 статті 35 вказаного Кодексу незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Правовий аналіз вищезазначених процесуальних норм вказує на те, що висловлення суддею правової позиції не може бути підставою для відводу без надання стороною, яка заявляє відвід, належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів проявлення зазначеним суддею саме необ`єктивності чи упередженості при ухваленні вказаного судового рішення на користь однієї з сторін.

Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.

Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначається за допомогою суб`єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об`єктивного критерію, тобто з`ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаушильд проти Данії" від 24.05.1989).

Щодо суб`єктивного критерію, то презумпція особистої неупередженості судді діє доти, доки не з`являться докази на користь протилежного.

Згідно з об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Це означає, що при з`ясуванні питання про те, чи існують законні підстави для побоювання щодо відсутності безсторонності у певного судді, позиція заявника має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути ці побоювання об`єктивно виправдані.

Будь-яких доказів, які б підтверджували пряму чи опосередковану заінтересованість судді Босого В.П. в результаті розгляду даної справи або наявність обставин, які викликали сумнів у його неупередженості при розгляді даної справи, матеріали справи не містять та заявником їх не надано. При цьому, незгода з будь-яким процесуальним рішенням суду не може бути підставою для відводу судді.

Оскільки у даній справі відсутні обставини, що свідчать про неупередженість або об`єктивність судді, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про відвід.

З огляду на зазначене, судом першої інстанції правомірно розглянуто справу за правилами спрощеного позовного провадження, порушення при цьому прав відповідача судом апеляційної інстанції не встановлено. Вказаним спростовуються доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, щодо незаконності оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Твердження відповідача про неврахування судом першої інстанції тієї обставини, що позовна заява підписана особою, яка належним чином не підвердила надані їй повноваження на представництво інтересів позивача, колегією суддів апеляційного господарського суду відхиляються як безпідставні. Так, в матеріалах, доданих до позовної заяви у даній справі, міститься Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яким підтверджується повноваження Ніколової В.М. вчиняти дії від імені Міністерства оборони України, зокрема в судах України без окремого доручення керівника з правом посвідчення копій документів щодо повноважень та з обмеженнями щодо представництва: без права відмови, зміни, відкликання визнання позову, відмови від апеляційних, касаційних скарг, укладення мирової угоди. Таким чином, заначена особа уповноважена здійснювати процесуальне представництво Міністерства в порядку самопредставництва у відповідності до вимог частини 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України, тобто безпосередньо діяти від імені юридичної особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.

Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", яка, зокрема, визначає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Отже, наявність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням наявності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.

Заперечення відповідача щодо відсутності у долученому витязі зазначення дати народження, реєстраційного номеру облікової картки платника податків або серії та номеру паспорта вказаної особи спростовуються положеннями частини 1 статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", відповідно до яких відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних.

Зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку про те, що позовні вимоги Міністерства оборони України про стягнення з АТ "Айбокс Банк" гарантійного платежу в сумі 51 054,00 грн є обґрунтованими, а відтак правомірно задоволені судом першої інстанції.

Доводи скаржника з приводу неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, неповного з`ясування обставин та дослідження доказів, що є підставою для скасування судового рішення, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 у справі №910/21814/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 у справі №910/21814/21 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/21814/21 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

У зв`язку з відпусткою судді Кравчука Г.А. з 20.02.2023 по 08.03.2023 повний текст постанови складено 09.03.2023.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Т.П. Козир

Г.П. Коробенко