Рішення

від 10.03.2023 по справі 280/2222/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2023 року Справа № 280/2222/22 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом заступника керівника Запорізької обласної прокуратури Максименко Наталі Вікторівни (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-А; код ЄДРПОУ 02909973) в інтересах держави в особі:Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) (73003, м. Херсон, пров. Козацький, буд. 10; код ЄДРПОУ 43877338)

до Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164, код ЄДРПОУ 43847544),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Приватне підприємство «Біогарант» (22100, Вінницька область, м.Козятин, вул. Пилипа Орлика, буд. 16; код ЄДРПОУ 31680307)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Приазовський національний природний парк (72319, Запорізька область, місто Мелітополь, вулиця Івана Алексєєва, буд. 1, код ЄДРПОУ 36969435)

про визнання дій протиправними та зобов`язання утриматися від учинення дій; визнання протиправним та скасування дозволу на спеціальне використання природних ресурсів з межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури Максименко Наталія Вікторівна в інтересах держави в особі:Державної екологічної інспекції Південного округу звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Приватне підприємство «Біогарант», Приазовський національний природний парк в якому просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо видачі третій особі ТОВ «Біогрант» дозволу №6 від 23.09.2021 на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення з метою промислового рибальства у межах Приазовського національного природного парку;

зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій щодо видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів з метою промислового рибальства у межах території та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

визнати протиправним дозвіл №6 на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, виданий відповідачем 23.09.2021 ТОВ «Біогрант» з метою промислового рибальства у межах Приазовського національного природного парку.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві що Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України 28.08.2021 за № 147/2021 затверджено Ліміт на використання природних ресурсів (водних біоресурсів обсягом більше 400 тонн) у межах територій Приазовського національного природного парку на 2021 рік. ТОВ «Біогрант» 08.09.2021 звернулося до відповідача із заявою про видачу дозволу на спеціальне використання природних ресурсів (водних біоресурсів) у межах господарської зони Приазовського національного природного парку за результатами розгляду якої 23.09.2021 видано дозвіл № 6 на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення (господарська зона Приазовського НПП площею 24677,49 га), а саме на добування личинки хірономіда (30 тонн). Кінцевий строк дії вказаного дозволу 01.12.2021.

Разом із тим, позивачем було встановлено, що зазначений дозвіл видано з порушенням вимог чинного законодавства.

Так, позивач зазначає, що до завдань Приазовського національного природного парку (як законодавчо визначених, так і передбачених у Положенні про нього) не відноситься здійснення на його території промислового рибальства третіми особами. Режим території Приазовського національного природного парку не містить види та порядок використання природних ресурсів Парку. Окрім того, законодавчо не передбачено здійснення промислового рибальства в межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Також, дозволи на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду видаються виключно природокористувачам. З поміж іншого, під час видачі дозволу порушено вимоги Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 10.08.1992 № 459.

У зв`язку із наведеним, з метою захисту права власності українського народу на природні ресурси прокурор звернувся із цим позовом до суду.

Ухвалою судді від 14.02.2022 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 12:45 год. 15.03.2022. Відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введений воєнний стан. Враховуючи очевидні загрози здійснення кібератак на програмне забезпечення органів державної влади, в Запорізькому окружному адміністративному суді на період з 25.02.2022 по 06.05.2022 комп`ютерна програма «Діловодство спеціалізованого суду була примусово відключена та з розгляду були зняті всі адміністративні справи в зазначений період.

У зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації судді Запорізького окружного адміністративного суду Лазаренка М.С. з 10.03.2022, проведено повторний розподіл справ, за результатами якого 08.06.2022 матеріали справи №280/2222/22 передані на розгляд судді Батрак І.В.

Ухвалою суду від 10.06.2022 суддя прийняв до провадження адміністративну справу №280/2222/22. Розгляд справи розпочато спочатку та призначено по справі підготовче засідання на 23.06.2022 о 15 год 30 хв.

В підготовчому засіданні 23.06.2022 судом продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 13.09.2022 .

13.09.2022 судом залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Приазовський національний природний парк. Підготовче засідання відкладено на 04.10.2022.

Ухвалою суду від 04.10.2022 судом за клопотанням представників сторін зупинено провадження у справі для надання часу для примирення строком до 18.10.2022.

18.10.2022 в підготовчому засіданні судом вирішенно питання щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по смуті в судовому засіданні. Розгляд спраив призначено на 17.01.2023.

Відповідно до Наказу №142 від 24.10.2022 «Про надання навчальних відпусток» суддя Запорізького окружного адміністративного суду Батрак І.В. була відсутньою на роботі в період з 01.11.2022 по 02.01.2023.

Відповідач позов не визнав, 12.09.2022 на адресу суду надіслав відзив (вх. №35582), у якому пояснює,

Так, відповідач вважає, що твердження позивача що Положення про Парк нібито унеможливлює здійснення господарської діяльності і використання природних ресурсів на його території, суперечать фактичним обставинам справи. Так, на думку відповідача, як режим Парку, так і нормативно-правові акти вищого рівня з цих питань містять можливість здійснення промислового вилову риби та інших біоресурсів на території Парку. Не відповідає дійсності і твердження позивача щодо того, що вилов риби на території Парку заборонений згідно норм Переліку промислових ділянок рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.1996 № 552. Також, відповідач вважає, що під час видачі дозволу не було допущено процедури і позивачем не доведено належним чином порушення інтересів держави та потреба в їхньому захисті. У задоволенні позовних вимог прокурора просить відмовити в повному обсязі.

26.09.2022 на адресу суду надійшла відповідь на відзив ( вх. № 37092) в якій прокурор зазначає, що доводи, відображені у відзиві Департаменту захисту довкілля є безпідставними та не спростовую.ть позовних вимог.

В судовому засіданні, яке призначене на 17 січня 2023 року представник прокуратури позовні вимоги підтримала, представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві. В подальшому сторони заявили клопотання про подальший розгляд справи в письмовому провадженні.

Представник Державної екологічної інспекції Південого округу (Запорізька та Херсонська області ) в судове засідання не з`явився до суду надіслав клопотання ( вх. № 343346 від 05.09.2022) про розгляд справи без його участі.

Представники третіх сторін в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Указом Президента України від 10.02.2010 № 154 на території Запорізької області створено об`єкт природно-заповідного фонду загальнодержавного значення національний природний парк «Приазовський» загальною площею 78 126,92 га (далі - Парк).

Згідно із п. 1.2. Положення про Приазовський національний природний парк, затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 31.08.2020 № 90 (далі - Положення), Парк є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.

Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України 28.08.2021 за № 147/2021 затверджено Ліміт на використання природних ресурсів (водних біоресурсів обсягом більше 400 тонн) у межах території Приазовського національного природного парку на 2021 рік.

08 вересня 2021 року ТОВ «Біогрант» звернулось через Центр надання адміністративних послуг у м. Бердянськ до Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації із заявою про видачу дозволу на спеціальне використання природних ресурсів (водних біоресурсів) у межах господарської зони Приазовського національного природного парку.

До заяви підприємство надало наступні документи:

затверджений Міндовкіллям України примірник лімітів на використання природних ресурсів;

наукове обґрунтування лімітів Приазовського національного природного парку;

карту схему території чи об`єкта, на який буде здійснюватися використання природних ресурсів;

витяг з рішення науково-технічної ради Приазовського національного природного парку за результатами розгляду обґрунтовуючих матеріалів.

За результатами розгляду вказаних документів Департаментом захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації 23.09.2021 видано ТОВ «Біогрант» дозвіл № 6 на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно заповідного фонду загальнодержавного значення (господарська зона Приазовського НПП площею 24 677,49 га), а саме на добування лічинки хірономід (30 тонн). Кінцевий строк дії зазначеного дозволу 01.12.2021.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив.

З приводу дотримання прокурором строків звернення до адміністративного суду з даним позовом.

Згідно зі статтею 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Частиною 6 ст. 161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Так, прокурором разом з адміністративним позовом подано до суду клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, у якому зазначено, що спірний дозвіл видано Департаментом захисту довкілля 23.09.2021, а тому кінцевий строк звернення до суду про визнання його протиправним та скасування становить 23.12.2021.

Разом з цим, обласна прокуратура дізналася про його видачу з листа Запорізької обласної державної адміністрації від 03.12.2021 № 11703/08-46, який надійшов до Запорізької обласної прокуратури 07.12.2021.

Окрім того, Державна екологічна інспекція Південного округу, в інтересах якої подано позов, дізналася про видачу вказаного дозволу з листа Запорізької обласної прокуратури від 21.12.2021 № 12-364вих-21.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У пункті 44 рішення ЄСПЛ «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та пункті 54 рішення «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Строк звернення до адміністративного суду це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

З огляду на вказане, дотримання строків розгляду адміністративних справ одна з обов`язкових передумов ефективності адміністративних проваджень, оскільки результат правозастосовчої діяльності безпосередньо залежить від часових меж їх реалізації. Будь-який вид адміністративного провадження базується на процесуальних принципах, серед яких оперативність і швидкість, що забезпечується чітко регламентованими строками, закріпленими в законах та підзаконних актах.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Показовою в питанні застосування строку позовної давності в контексті статті 6 Конвенції є справа «Gradescolo S.R.L. проти Молдови». У цій справі Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов`язком для країн, які підписали Конвенцію.

Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язано з реалізацією права на справедливий суд.

Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.

Як зазначив Верховний Суд у своїй ухвалі від 15.02.2018 по справі №800/499/17, строки мають суттєве значення в правовому регулюванні суспільних відносин. З ними пов`язані початок і закінчення дії правової норми матеріального права, вони вказують на своєчасне здійснення прав і обов`язків, визначають момент настання чи припинення виконання будь-якої процесуальної дії. Можливість захисту прав та інтересів у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених законом для звернення за захистом прав та інтересів, розглядом і вирішенням адміністративних справ, оскарженням і переглядом постанов, інших актів у адміністративних справах. Зазначені строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків тягне чітко визначені юридичні наслідки.

Необхідно зазначити, що поновлення процесуальних строків на оскарження судових рішень є дискреційними повноваженнями суду, а під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний або судовий орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Відтак, беручи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку, що позивачем наведено суду обґрунтовані доводи в підтвердження поважності причин пропущення строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів регулює Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16.06.1992 № 2456-XII (далі - Закон № 2456-XII).

Згідно із Преамбулою Закону № 2456-XII природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв`язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Статтею 3 Закону № 2456-XII встановлено, що до природно-заповідного фонду України належать природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

Відповідно до ст. 20 Закону № 2456-XII національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Частиною 4 ст. 20 Закону № 2456-XII встановлено, що на національні природні парки покладається виконання таких основних завдань:

- збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об`єктів;

- створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об`єктів;

- проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів;

- проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Згідно із ст. 21 Закону № 2456-XII на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням: заповідна зона, зона регульованої рекреації, зона стаціонарної рекреації, господарська зона.

Вказаною статтею також встановлено режим використання господарської зони національних природних парків - у її межах забороняються рубки головного користування і проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об`єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська та інша діяльність здійснюється з додержанням вимог та обмежень, встановлених для зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників.

Відповідно до ст. 9-1 Закону № 2456-XII спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється в межах ліміту та на підставі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Перелік встановлених цим Законом видів використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду і порядок їх використання визначаються режимом територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно із ст. 5 Закону № 2456-XII завдання, науковий профіль, характер функціонування і режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону.

Відповідно до п. 1.5. Положення завдання, науковий профіль, характер функціонування і режим Парку визначаються у цьому Положенні.

Пунктами 2.1., 2.2. Положення передбачено, що Парк створено з метою збереження, відтворення та раціонального використання типових та унікальних степових і водних природних комплексів північно-західного узбережжя Азовського моря, що мають важливе природоохоронне, оздоровче, наукове, освітнє, естетичне та рекреаційне значення.

Основними завданнями Парку є: збереження та відтворення цінних природних та історико-культурних комплексів та природних об`єктів Приазов`я, насамперед видів тваринного і рослинного світу та природних оселищ, занесених до Червоної книги України та міжнародних Червоних списків, у тому числі цінностей міжнародних природоохоронних територій; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об`єктів; організація та здійснення наукових досліджень, у тому числі з вивчення природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розроблення та впровадження наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища, управління та ефективного використання природних ресурсів, організації та проведення моніторингу ландшафтного та біологічного різноманіття; розвиток осередків місцевих художніх промислів та інших видів народної творчості; проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Пунктом 4.3 Положення передбачено, що на території Парку відповідно до природоохоронного законодавства виділяються такі зони: заповідна, регульованої рекреації, стаціонарної рекреації, господарська.

Відповідно до п. 4.3.4. Положення в межах господарської зони забороняються рубки головного користування і проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на Парк завдань, знаходяться населені пункти, об`єкти комунального призначення Парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, що включені до складу Парку, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням вимог та обмежень, встановлених для зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників.

Таким чином, в межах господарської зони Парку можливо проводити господарську діяльність, проте лише таку, яка спрямована на виконання покладених на Парк завдань.

Разом з тим, нормами Закону № 2456-XII та Положення про Приазовський національний природний парк не передбачено покладання на Парк завдань щодо забезпечення здійснення на його території господарської діяльності, пов`язаної з промисловим виловом водних біоресурсів третіми особами.

Відповідно до ст. 9-1 Закону № 2456-XII перелік встановлених цим Законом видів використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду і порядок їх використання визначаються режимом територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно із ст. 5 Закону № 2456-XII завдання, науковий профіль, характер функціонування і режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону.

Так, у Положенні міститься розділ 4 «Структура та режим території Парку», відповідно до якого на території Парку виділяються такі зони: заповідна, регульованої рекреації, стаціонарної рекреації, господарська.

Водночас у вказаному Положенні відсутні види та порядок використання природних ресурсів у господарській зоні Парку у вигляді здійснення промислового рибальства на його території.

Згідно зі ст. 14 Закону № 2456-XII з метою визначення та обґрунтування заходів щодо провадження відповідно до законодавства та вимог міжнародних договорів природоохоронної, науково-дослідної, рекреаційної, господарської діяльності, охорони, відтворення та використання природних комплексів та об`єктів, які передбачається здійснити протягом п`яти років, а також стратегії розвитку об`єкта природно-заповідного фонду на десять років розробляється проект організації території об`єкта природно-заповідного фонду.

Відповідно до п. 2.7.3 Проекту організації території Приазовського національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об`єктів, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 13.08.2014 № 261 (далі Проект), всі негативні впливи на різноманіття тваринного світу на території Парку або прямо залежать від господарської діяльності людини, або безпосередньо залежать від наслідків її впливу на оточуюче середовище. Одним із способів мінімізації впливу антропогенних чинників на тваринний світ та ефективним заходом з охорони іхтіофауни Парку є заборона промислового рибальства в Азовському морі.

У п. 3.9.2 Проекту визначено, що доцільним є розвиток на території Парку наступних видів рибальства любительського та спортивного. Спеціальне використання водних біоресурсів на території Парку повинно здійснюватися винятково для науково-дослідних цілей, дослідно-конструкторських цілей, а також з метою з`ясування їх санітарно-епідеміологічного стану. Спеціального використання водних біоресурсів з метою промислового рибальства на території парку не передбачається.

У додатку 7 до Проекту визначено орієнтовні довгострокові ліміти на використання природних ресурсів у межах території Парку з 2014 по 2023 роки, які не передбачають промисловий вилов водних біоресурсів. Вилучення водних біоресурсів у межах таких лімітів передбачено лише у вигляді збору зразків фауни безхребетних та хребетних в наукових цілях (для комах 350 шт. на рік, молюсків 100 шт. на рік, риби 300 шт. на рік).

Згідно із п. 3.9.3 Проекту важливим елементом розвитку Парку є створення умов для здійснення аматорського та спортивного рибальства. Для цього на території Парку впроваджено Порядок використання водних біоресурсів та пересування плавзасобів на території Приазовського національного природного парку (додаток 8). Він розроблений з метою створення умов для організації рекреаційної діяльності у вигляді любительського і спортивного рибальства з додержанням встановленого режиму охорони його природних комплексів, відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Вказаний Порядок регламентує норми лову (добування) водних живих ресурсів, район дії, дозволені та заборонені знаряддя і способи лову, заборонені місця, терміни заборони лову, мінімальний розмір риби та інших водних живих ресурсів, умови проведення спортивних змагань з рибальства та інше.

Відповідно до п. 3.2 Порядку на водоймах (їх ділянках), визначених для любительського рибальства, забороняється промислове рибальство, за винятком проведення відлову старшовікових груп риб, меліоративного і контрольного лову (добування) водних живих ресурсів, відлову риби з метою запобігання її загибелі, заготівлі плідників для риборозведення.

Пунктом 3.14 Порядку встановлено заборону на вилов водних живих ресурсів із застосуванням промислових та інших знарядь лову, виготовлених із сіткоснастевих чи інших матеріалів усіх видів і найменувань.

У зв`язку з викладеним, вищевказані Положення, режим, Проект організації та Порядок не тільки не передбачають здійснення на території Парку промислового рибальства, а й прямо забороняють таку діяльність.

Відповідно ст. 1 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» від 08.07.2011 № 3677-VI промислове рибальство (промисел) - вид спеціального використання водних біоресурсів (вилучення, приймання, переробка, зберігання, транспортування тощо, у тому числі постачання палива, води, тари, продовольства для функціонування суден флоту рибної промисловості та їх екіпажів) у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), у тому числі у водах, що знаходяться за межами юрисдикції України

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про тваринний світ» від 13.12.2001 № 2894-III підприємствам, установам, організаціям і громадянам у порядку спеціального використання об`єктів тваринного світу надається право ведення промислового рибальства, включаючи промисел водних безхребетних на промислових ділянках рибогосподарських водних об`єктів та континентальному шельфі України.

До рибогосподарських водних об`єктів належать усі поверхневі, територіальні і внутрішні морські води, які використовуються (можуть використовуватися) для промислового добування, вирощування чи розведення риби та інших об`єктів водного промислу або мають значення для природного відтворення їх запасів, а також виключна (морська) економічна зона та акваторія у межах континентального шельфу України.

Перелік промислових ділянок рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, законодавством визначено, що промислове рибальство може здійснюватись лише на промислових ділянках рибогосподарських водних об`єктів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.1996 № 552 затверджено Перелік промислових ділянок рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) із застереженням - крім тих, що входять до складу територій та об`єктів природно-заповідного фонду, заборонених зон біля мостів і гідротехнічних споруд, місць інтенсивного судноплавства (порти, судноплавні шляхи) та інших заборонених для промислового рибальства ділянок, які визначаються Мінрибгоспом, Мінекобезпеки, Держводгоспом та іншими спеціально уповноваженими на те державними органами.

У зв`язку з викладеним, чинним законодавством заборонено здійснення промислового рибальства на рибогосподарських промислових об`єктах у межах територій та об`єктів природно заповідного фонду.

Окрім того, згідно із п. 5 Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1992 № 459 (далі - Положення № 459), видача дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється на підставі клопотання (заявки) природокористувача з обґрунтуванням потреби в цих ресурсах та погоджується з органами, визначеними статтею 9-1 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Відповідно до ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 № 1264-XII ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об`єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і економічну цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об`єктом природно-заповідного фонду України.

Статтею 20 Закону України № 2456-XII встановлено, що ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

Таке вилучення природних ресурсів з господарського використання та передача їх Приазовському національному природному парку також передбачено у п. 1.7. Положення про нього.

Враховуючи вищенаведене, усі природні ресурси, включаючи водні біоресурси, вилучено з господарського використання та передано Приазовському НПП, чим засвідчено статус Парку як природокористувача.

З огляду на викладене, єдиним природокористувачем (користувачем природних ресурсів Парку) є Приазовський національний природний парк. Тим більше саме за поданням Приазовського національного природного парку Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України затверджено Ліміт № 147/2021.

Так, статтею 9-1 Закону № 2456-XII встановлено, що спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється в межах ліміту та на підставі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Виходячи з вищенаведених норм законодавства ліміт на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду та відповідний дозвіл має право отримувати одна й та ж сама особа (у даному випадку - Приазовський національний природний парк).

Отримання ліміту Приазовським національним природним парком не означає можливість отримання відповідного дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах Парку сторонніми фізичними або юридичними особами (в даному випадку ТОВ «Біогрант»).

Статтею 5 КАС України закріплено способи захисту адміністративним судом, одним з яких визначено визнання протиправними та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України).

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Дія спірного дозволу закінчилася 01.12.2021, тобто до звернення до суду з даним позовом, у зв`язку з чим прокурором вимога про його скасування не висувалась.

Таким чином, спірний дозвіл суперечить вимогам ст.ст. 9-1, 20, 21 Закону України «Про природно заповідний фонд України», ст. 26 Закону України «Про тваринний світ», Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1992 № 459, у зв`язку з чим він є протиправним.

Ураховуючи наведене, дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно заповідного фонду загальнодержавного значення № 6, виданий 23.09.2021 ТОВ «Біогрант», підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Окрім того, відповідачем під час видачі ТОВ «Біогрант» дозволу № 6 на спеціальне використання природних ресурсів порушено вимоги Положення № 459.

Відповідно до п. 1 Положення № 459 воно визначає порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, крім лісових та водних ресурсів, підприємствам, установам, організаціям і громадянам.

Згідно із п. 5 Положення № 459 видача дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється на підставі клопотання (заявки) природокористувача з обґрунтуванням потреби в цих ресурсах та погоджується з органами, визначеними статтею 9-1 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Статтею 9-1 Закону № 2456-XII передбачено, що спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється на підставі дозволів, що видаються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Видача таких дозволів здійснюється на підставі клопотання (заявки) природокористувача, погодженого із власником або постійним користувачем земельної ділянки та заінтересованими органами.

Разом з цим, заява ТОВ «Біогрант», який, як вже зазначалось вище, не є природокористувачем, про видачу дозволу на спеціальне використання природних ресурсів (водних біоресурсів) у межах господарської зони Приазовського національного природного парку, яку 08.09.2021 подано Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації, не містить обґрунтування потреби в цих ресурсах (30 тонн личинки хірономід).

До вказаної заяви ТОВ «Біогрант» долучило лише документи, які направлялись Приазовським національним природним парком до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України для отримання вищезазначеного ліміту.

Згідно з п. 5 Положення № 459 дії щодо погодження видачі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів вчиняються без залучення особи, що звернулася за одержанням дозволу, в межах строку, встановленого для видачі дозволу.

Для здійснення погодження орган, який видає дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів, не пізніше дня, що настає за днем одержання клопотання (заявки) від заявника, надсилає його копії у паперовому або електронному (шляхом сканування) вигляді органам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, та встановлює строк розгляду зазначених документів.

За результатами розгляду документації, надісланої на погодження, органи, зазначені у статті 9-1 Закону № 2456-XII, надають погодження, які у паперовому або електронному вигляді надсилають органу, який видає дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів.

Таким чином, погодження видачі спірного дозволу повинно було здійснюватись після надходження до Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації відповідного клопотання (заявки) ТОВ «Біогрант».

Разом з цим, Відповідач повідомив, що видача спірного дозволу погоджена з Парком листом від 07.09.2021 (за день до звернення до Відповідача з клопотанням (заявою) про видачу відповідного дозволу), проте ТОВ «Біогрант» звернулось з відповідною заявою на отримання спірного дозволу до Центру надання адміністративних послуг у м. Бердянськ 08.09.2021 (до Депратаменту захисту довкілля вказана заява надійшла також 08.09.2021).

Щодо наявності у відповідача повноважень на видачу дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення слід зазначити наступне.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Закону України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» від 19.05.2011 № 3392-VI дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду віднесено до документів дозвільного характеру (пункт 36 переліку).

Правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності, порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, визначаються Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 № 2806-IV.

Абзацом 3 статті 4 вказаного Закону визначено, що виключно законами, які регулюють відносини, пов`язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються дозвільні органи, уповноважені видавати документ дозвільного характеру.

Відповідно до ст. 9-1 Закону № 2456-XII спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється на підставі дозволів, що видаються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Згідно із п. 4 Положення № 459 видача дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення (крім мисливських тварин) здійснюється обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища.

Таким чином, Запорізька обласна державна адміністрація є дозвільним органом, яким здійснюється видача дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду у Запорізькій області. Жодним законодавчим актом у дозвільній сфері не передбачено делегування повноважень дозвільного органу іншому органу.

Разом з цим, у порушення вищевказаних вимог законодавства, дозвіл від 23.09.2021 № 6 на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно заповідного фонду загальнодержавного значення видано ТОВ «Біогрант» не Запорізькою обласною державною адміністрацією, а її структурним підрозділом - Департаментом захисту довкілля.

Окрім того, статтею 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 № 586-XIV встановлено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Водночас спірний дозвіл видано Департаментом захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації за підписом в.о. директора Карпія С.Є., без видачі останнім відповідного наказу.

З приводу тверджень Відповідача, що документи для видачі спірного дозволу подавались ТОВ «Біогрант» через Центр надання адміністративних послуг, на який покладено обов`язок контролю за повнотою поданих документів для надання адміністративної послуги, слід зазначити наступне.

Як вже зазначалось, правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності, порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, визначаються Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Відповідно до п. 5 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є, зокрема, подання суб`єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком. Законом можуть встановлюватися інші підстави для відмови у видачі документа дозвільного характеру.

Статтею 9-1 Закону № 2456-XII встановлені додаткові підстави для відмови у видачі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів, а саме: відсутність затвердженого в установленому порядку ліміту, порушення умов природокористування та режиму території природно-заповідного фонду.

У зв`язку з цим, Департамент захисту довкілля, після виявлення факту подання ТОВ «Біогрант» неповного пакету документів для отримання спірного дозволу (відсутність обґрунтування потреби у добуванні 30 тонн личинки хірономід), а також встановлення порушень умов природокористування та режиму території Приазовського національного природного парку (на його території заборонено промисловий вилов водних біоресурсів), повинен був відмовити у видачі вказаного документа дозвільного характеру з підстав, передбачених п. 5 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та ст. 9-1 Закону № 2456-XII.

Таким чином, дії Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації щодо видачі спірного дозволу не відповідають вимогам ст. 9-1 Закону України «Про природно заповідний фонд України», ст. 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1992 № 459 (відсутність повноважень Департаменту щодо видачі такого дозволу, не надання ТОВ «Біогрант» повного та необхідного обсягу документів на його отримання, неналежний суб`єкт подання відповідного клопотання на отримання дозволу), у зв`язку з чим такі дії Департаменту захисту довкілля є протиправними.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. У п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

Способи захисту права - передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зміст адміністративної юстиції ефективний судовий захист від порушень у публічно-правових відносинах.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997) встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ряд положень вказаної Конвенції отримали своє відтворення у нормах Кодексу адміністративного судочинства України, що регулює судовий захист публічно-правових прав, свобод, інтересів фізичних та юридичних осіб. Такими положеннями є, наприклад, право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом (ст. 6 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції) тощо.

Отже, адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен встановити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, що залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбачених законом.

Загальні способи звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах визначені ч. 1 ст. 5 та ч. 2 ст. 245 КАС України. Так, якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, така особа має право звернутися до суду та просити про їхній захист, у тому числі, шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

З огляду на викладене, ураховуючи, що чинним законодавством заборонено здійснення промислового рибальства у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а Департамент захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації не має повноважень на видачу дозволів на спеціальне використання природних ресурсів з метою промислового рибальства у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, ефективним способом захисту у даній справі є зобов`язання Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації утриматися від вчинення дій щодо видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів з метою промислового рибальства у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з вимогами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадку та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Згідно зі ст. 53 КАС України прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України прокурор, звертаючись до суду, самостійно визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до п.п. 3, 4, 5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Відповідно до пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 прокурори і їх заступники мають право звертатись до суду з позовними заявами в інтересах держави.

Оскільки «інтереси держави» - є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначають у чому саме відбулося або може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції.

Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20 та від 23.12.2021 у справі № 0440/6596/18.

У пункті 9 рішення у справі «Мукий проти України» (заява № 12064/18) ЄСПЛ, вирішуючи питання про те, чи було надмірним втручання прокурора у справу заявників, зазначив, що втручання, яке розглядалося, було, очевидно, на користь головного противника заявників - адміністрації заповідника - і, крім того, допомогло гарантувати, що рішення, яке було винесено не на її користь, підлягає оскарженню, враховуючи те, що апеляцію самого Заповідника було відхилено як неприйнятну з процесуальних підстав.

Отже, участь прокурора в судовому провадженні поза межами кримінального процесу, незалежно від існуючих законодавчих гарантій неупередженості та об`єктивності цього органу, допускається як виняток, оскільки така участь на боці однієї із сторін може негативно сприйматися в суспільстві, в тому числі, через існування загрози порушення досить чутливого та важливого принципу рівності сторін судового процесу.

Відповідно до Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» (Role of the public prosecutor's office in a democratic society governed by the rule of law - Parliamentary Assembly Recommendation 1604(2003) (Reply adopted by the Committee of Ministers on 4 February 2004 at the 870th meeting of the Ministers' Deputies)) при наділенні органів прокуратури функціями, які не належать до сфери кримінального права, важливо забезпечити, щоб будь-які повноваження прокурора стосовно спільного захисту прав людини не приводили до яких-небудь конфліктів інтересів і не порушували права осіб, які домагаються захисту своїх прав з боку держави; ефективний розподіл повноважень між різними органами влади в державі може бути дотриманий у випадку надання прокуратурі додаткових функцій при повній її незалежності та неможливості використання для втручання з боку будь-якого органу влади в індивідуальні справи; повноваження і функції прокурорів повинні обмежуватися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій повинні бути утворені окремі та ефективні органи (пункти 7, 19 та 38).

У Висновку № 3 (2008) Консультативної ради європейських прокурорів «Про роль прокуратури поза межами сфери кримінального права» (Opinion № 3(2008) of the Consultative Council of European Prosecutors on "The role of prosecution services outside the criminal law field" adopted by the CCPE at its 3rd plenary meeting (Strasbourg, 15-17 October 2008)) зазначається, що діяльність прокурорських служб за межами кримінального права визначається, насамперед, потребою суспільства у належному захисті прав людини та державних інтересів; не існує загальних міжнародних правових норм та правил стосовно завдань, функцій та організації прокурорської служби за межами сфери кримінального права, оскільки держава має суверенне право визначати свої інституційні та правові процедури реалізації її функцій із захисту прав людини та державних інтересів (пункти 29-31).

У Рекомендаціях CM/Rec (2012) 11 Ради Європи «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції» (The role of public prosecutors outside the criminal justice system Recommendation CM/Rec(2012)11 adopted by the Committee of Ministers of the Council of Europe on 19 September 2012 and explanatory memorandum) рекомендовано державам-учасницям, при наявності у служби публічного обвинувачення повноважень поза системою кримінальної юстиції, вжити всіх необхідних і відповідних заходів для забезпечення того, щоб ця роль виконувалась з особливою увагою до захисту прав людини та основоположних свобод і в повній відповідності з принципом верховенства права, зокрема, щодо права на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 66 Висновку № 12 (2009) Консультативної ради європейських суддів та Висновку № 4 (2009) Консультативної ради європейських прокурорів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про відносини між суддями та прокурорами в демократичному суспільстві (Opinion № 12 (2009) of the Consultative council of european judges (CCJE) and Opinion № 4 (2009) of the Consultative council of european prosecutors (CCPE) to the attention of the Committee of ministers of the Council of Europe on the relations between judges and prosecutors in a democratic society) відповідно до принципу верховенства права в демократичному суспільстві всі повноваження прокурорів, а також процесуальні дії, що вчиняються на виконання цих повноважень прокурорами, мають бути детально визначені в законодавстві. Якщо прокурори діють поза межами сфери кримінального права, вони мають поважати виключні повноваження судді чи суду та враховувати принципи, розроблені правом судовою практикою ЄСПЛ, зокрема, участь прокурорів у судовому розгляді не може впливати на незалежність судів; принцип розподілу влади має поважатися, з одного боку, стосовно завдань та діяльності прокурорів поза межами сфери кримінального права, а з другого боку, стосовно ролі судів у захисті прав людини; не применшуючи прокурорську прерогативу виступати в інтересах держави, прокурори повинні мати ті ж самі права й обов`язки, як і будь-яка інша сторона, а також не повинні мати привілейованої позиції під час судового провадження (принцип рівності сторін); діяльність органів прокуратури від імені суспільства щодо захисту суспільних інтересів і прав осіб не повинна порушувати принцип обов`язковості остаточного рішення суду (res judicata), з деякими винятками, встановленими відповідно до міжнародних зобов`язань, включно з судовою практикою ЄСПЛ.

Таким чином, позиція європейських інституцій полягає у тому, що участь прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу є винятком; така участь можлива лише за умови спрямованості на захист суспільних або важливих державних потреб, відсутності конфлікту інтересів, гарантованої незалежності органів прокуратури, а також дотриманні права усіх сторін процесу на справедливий суд як елементу принципу верховенства права.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не повною мірою відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 806/602/18, від 13.03.2019 у справі № 815/1139/18, від 15.10.2019 у справі № 810/3894/17, від 17.10.2019 у справі № 569/4123/16-а, від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18, від 03.12.2019 у справі № 810/3164/18 та від 01.06.2022 у справі № 260/1815/21.

Так, згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

У справі, що розглядається, прокурор в адміністративному позові зазначив, що звертаючись до суду з позовом про захист інтересів держави фактично має на меті захистити інтереси невизначеного кола осіб, шляхом здійснення захисту територій та об`єктів природно-заповідного фонду області, попередження їх незаконного використання та збереження у природному стані.

На думку прокурора, дії з видачі дозволу та сам спірний дозвіл на здійснення промислового рибальства в межах території Приазовського національного природного парку, де така господарська діяльність заборонена, посягають на суспільні відносини у сфері охорони конституційного права громадян на безпечне довкілля, а також у сфері охорони, використання, збереження і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання й усунення негативного впливу господарської та іншої діяльності людини на навколишнє природне середовище, збереження генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій, а також природних об`єктів, пов`язаних з історико-культурною спадщиною.

Суд вважає, що таке обґрунтування є сумісним з поняттям «інтереси держави», з огляду на наступне.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 5 Господарського кодексу України (ГК України) правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб`єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять, зокрема, забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України.

Частиною другою статті 10 ГК України передбачено, що держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.

Відповідно до частини першої статті 246 ГК України здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров`ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється.

Згідно з частиною другою статті 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України.

Водночас відповідно до статті 3 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», визначено принцип пріоритетності безпеки у питаннях життя і здоров`я людини, перед будь-якими іншими інтересами і цілями у сфері господарської діяльності.

Отже, у таких спорах індивідуальне право (інтерес) у формі гарантованого частиною першою статті 42 Конституції України права на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом, протиставляється публічному інтересу, який виражається у дотриманні вимог екологічної безпеки, забезпеченні державою права на безпечне для життя і здоров`я людини довкілля, гарантованого статтею 50 Конституції України та, за загальним правилом, має безумовний пріоритет.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 820/3552/17, від 03.09.2019 у справі № 815/3210/18, від 20.08.2020 у справі № 820/6785/16 та від 15.09.2020 у справі № 804/3108/16.

Також суд звертає увагу, що екологічні інтереси населення можуть захищатися у порядку адміністративного судочинства на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду від 01.09.2022 у справі № 520/16518/2020.

На підставі вищезазначеного, суд вважає, що прокурором доведено значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність відповідного компетентного органу.

Стосовно наявності підстав, визначених частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», для представництва інтересів держави у суді у справі, що розглядається, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, зазначила, що за змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Суд також враховує, що у постанові від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що як у цивільному, так і в адміністративному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема, представляти державу в суді.

Крім того, у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

У справі, що розглядається, встановлено та підтверджено наявними доказами, що звернення до суду з відповідним позовом обґрунтовано прокурором тим, що Державна екологічна інспекція Південного округу (Запорізька та Херсонська області) фактично самоусунулась від здійснення своїх повноважень у спірних правовідносинах внаслідок невжиття протягом розумного строку покладених на неї повноважень у спірних правовідносинах.

Зокрема, судом встановлено, що прокурором у повідомленні, надісланому у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», було доведено до відома Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області), що прокуратурою виявлено порушення вимог закону, та з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді запропоновано повідомити про обізнаність щодо порушення законодавства при видачі спірного дозволу на спеціальне використання природних ресурсів Приазовського національного природного парку, а також про вжиті заходи відповідним владним суб`єктом.

Державною екологічною інспекцією Південного округу листом від 24.12.2021 за № 6635/04/02-08/06/2-34 повідомлено прокуратуру про те, що за результатами перевірки Приазовського національного природного парку, проведеної з 20.09.2021 по 29.09.2021, порушень природоохоронного законодавства в частині спеціального використання природних ресурсів не встановлено.

Також зазначено, що Інспекцією перевірки Запорізької обласної державної адміністрації з приводу видачі останньою спірного дозволу не проводилися. а перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства ТОВ «Біогрант», яка була запланована на 19.04.2021 року, не проведена у зв`язку з мораторієм, який запроваджено Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020.

При цьому Інспекція взагалі не зазначила про вжиті заходи до захисту державних інтересів, причини їх невжиття, а також не повідомила чи планується вжиття таких заходів та яких саме. Інформацію з якого моменту Інспекція була обізнана про видачу спірного дозволу також не надано.

З огляду на вище встановлені обставини справи, суд також звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, від 11.03.2021 у справі № 910/3158/19 та від 19.05.2021 у справі № 902/864/20, відповідно до якого часовий проміжок, який минув між повідомленням позивача та поданням позову у справі, не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Критерій «розумності» має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально. До таких чинників відносить, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення та вжиті ним заходи з моменту такої обізнаності спрямовані на захист інтересів держави.

До того ж згідно з правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 06.07.2021 у справі № 922/3025/20, закріплений обов`язок держави забезпечувати екологічну безпеку і підтримувати екологічну рівновагу на території України у взаємозв`язку з закріпленим в законі принципом щодо обов`язковість додержання встановлених екологічних правил при здійсненні господарської, управлінської таіншої діяльності дає підстави для висновку про наявність прямого державного інтересу у забезпеченні реалізації зазначених положень. З метою мінімізації ризиків та зменшення негативних наслідків від недотримання зазначених положень, державні органи повинні діяти у найкоротші строки, оскільки порушення вимог екологічної безпеки може призвести до некерованих незворотних наслідків.

Також суд бере до уваги те, що відповідно до «Цілей сталого розвитку» (ЦСР, відомі також як Глобальні цілі) - ключові напрямки розвитку країн, що були ухвалені на Саміті ООН зі сталого розвитку. Вони замінили Цілі розвитку тисячоліття, термін яких закінчився наприкінці 2015 року. ЦСР ухвалені на період від 2015 до 2030 року і нараховують 17 Глобальних цілей, яким відповідають 169 завдань. Офіційний документ (резолюція) Генеральної Асамблеї ООН «Перетворення нашого світу: Порядок денний в області сталого розвитку на період до 2030 року» (англ. Transforming our world: the 2030 Agenda for Sustainable Development) від 25.09.2015 оголошується новий план дій, метою яких є виведення світу на траєкторію сталого та життєстійкого розвитку. Так, відповідно до Цілі 11 «Сталий розвиток міст і громад; Забезпечення відкритості, безпеки, життєстійкості й екологічної стійкості міст і населених пунктів» та Цілі 12 «Відповідальне споживання та виробництво; Забезпечення переходу до раціональних моделей споживання і виробництва», передбачено, зокрема, що економічне зростання і сталий розвиток вимагають термінового скорочення впливу на екологію шляхом змін у виробництві та споживанні товарів і ресурсів.

На цій підставі суд доходить висновку про дотримання прокурором розумних строків, які надають можливості відповідному органу відреагувати на виявлене порушення інтересів держави, оскільки Державною екологічною інспекцією Південного округу (Запорізька та Херсонська області) була обізнана про таке порушення інтересів держави з моменту отримання повідомлення від прокурора (21.12.2021).

При цьому, зазначення Державною екологічною інспекцією Південного округу (Запорізька та Херсонська області) про намір провести перевірку ПП «Гудзон» 09.03.2022 не можна вважати належним реагуванням на звернення прокурора, оскільки питання екології занадто чутливе та пов`язано із життям та здоров`ям людини, отже його вирішення не допускає тривалих зволікань.

Отже, належним заходом реагування на звернення прокурора у даному випадку було подання Державною екологічною інспекцією Південного округу (Запорізька та Херсонська області) відповідного позову до суду.

Аналогічний правовий висновок щодо підстав для представництва інтересів держави в суді міститься у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 360/4969/21.

Згідно з пунктом 37 Рекомендацій (2004)20 «Про судовий перегляд адміністративних актів», прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 15.12.2004 (Recommendation REC(2004)10 of the Committee of Ministers to member States concerning the protection of the human rights and dignity of persons with mental disorder and its Explanatory Memorandum (Adopted by the Committee of Ministers on 22 September 2004 at the 896th meeting of the Ministers' Deputies)) для захисту колективних або громадських інтересів, які можуть бути порушені адміністративними актами, державам-членам рекомендується розглянути можливість ініціювання судового процесу асоціаціями, організаціями та іншими уповноваженими особами; йдеться про адміністративні рішеннях, що торкаються не одного індивіда, а групу осіб; такі рішення, що стосуються, наприклад, довкілля або прав споживача, можуть бути представлені для судового перегляду без вказівки на порушення ними інтересів конкретного особи.

Суд також враховує, що звернення прокурора до суду у порядку адміністративного судочинства у цій справі слугує меті захисту суспільного інтересу у такій важливій сфері, як забезпечення екологічної безпеки та безпеки життя та здоров`я людей, а тому прокурор, звертаючись до суду з цим позовом, діяв відповідно до вимог статті 53 КАС України та частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а наявні в матеріалах справи письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позовної заяви.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч. 1 ст. 143 КАС України).

Оскільки спір вирішено на користь суб`єкта владних повноважень, а також за відсутності витрат позивача суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір), відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву заступника керівника Запорізької обласної прокуратури Максименко Наталі Вікторівни (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-А; код ЄДРПОУ 02909973) в інтересах держави в особі:Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) (73003, м. Херсон, пров. Козацький, буд. 10; код ЄДРПОУ 43877338) до Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164, код ЄДРПОУ 43847544), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Приватне підприємство «Біогарант» (22100, Вінницька область, м.Козятин, вул. Пилипа Орлика, буд. 16; код ЄДРПОУ 31680307), Приазовський національний природний парк (72319, Запорізька область, місто Мелітополь, вулиця Івана Алексєєва, буд. 1, код ЄДРПОУ 36969435) про визнання дій протиправними та зобов`язання утриматися від учинення дій; визнання протиправним та скасування дозволу на спеціальне використання природних ресурсів з межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними дії Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації щодо видачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Біогрнат» дозволу № 6 від 23.09.2021 на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно - заповідного фонду загальнодержавного значення з метою промислового рибальства у межах Приазовського національного природного парку та зобов`язати Департамент захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації утриматися від вчинення дій щодо видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів з метою промислового рибальства у межах територій та об`єктів природно - заповідного фонду загальнодержавного значення;

Визнати протиправним та скасувати дозвіл № 6 на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно - заповідного фонду загальнодержавного значення, виданий Департаментом захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації 23 вересня 2021 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Біогрант» з метою промислового рибальства у межах Приазовського національного природного парку.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак