Постанова

від 10.03.2023 по справі 816/1151/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2023 року

м. Київ

справа № 816/1151/13-а

касаційне провадження № К/9901/20685/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське зерно»

на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року (головуючий суддя - Русанова В.Б.; судді - Жигилій С.П., Перцова Т.С.)

у справі № 816/1151/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське зерно»

до Головного управління ДФС у Полтавській області, Головного управління ДПС у Полтавській області,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03 січня 2020 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське зерно» (далі - ТОВ «Українське зерно», позивач, платник, товариство) до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - ГУ ДФС у Полтавській області, відповідач 1), Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - ГУ ДПС у Полтавській області, відповідач 2) задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 22 лютого 2013 року № 0000322310, № 0000332310, № 0000342310.

Скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що реальність господарських операцій, проведених позивачем із контрагентами, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, тому доводи податкового органу про порушення платником вимог податкового законодавства є безпідставними.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції погодився з доводами контролюючого органу, що господарські операції позивача з контрагентами не підтверджені належним чином; при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 22 лютого 2013 року № 0000322310, № 0000332310, № 0000342310 відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, тому відсутні підстави для визнання протиправними та скасування вказаних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року та залишити в силі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 січня 2020 року.

Мотивуючи касаційну скаргу, позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції. Наголошує, що факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для платника. Зауважує, що судом апеляційної інстанції не враховані правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Українське зерно».

29 жовтня 2020 року від ГУ ДПС у Полтавській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач 2 зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судовими інстанціями встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Сембі-Сервіс» (далі - ТОВ «Сембі-Сервіс»), Товариством з обмеженою відповідальністю «Наша Олія» (далі - ТОВ «Наша Олія»), Приватним підприємством «Павлоград-Інвест-Агро» (далі - ПП «Павлоград-Інвест-Агро»), Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Мрія» (далі - СТОВ «Мрія»), Фермерським господарством «Наталка» (далі - ФГ «Наталка»), Приватним підприємством «Тісона» (далі - ПП «Тісона»), Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ), Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвек. Ветеренарні препарати, кормові добавки» (далі - ТОВ «Інвек. Ветеренарні препарати, кормові добавки»), Приватним підприємством «Вікторія-2007» (далі - ПП «Вікторія-2007»), Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтелкоп-МВ» (далі - ТОВ «Інтелкоп-МВ»), Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ), Приватним підприємством «Оліагроторг» (далі - ПП «Оліагроторг»), Приватним підприємством «Світ» (далі - ПП «Світ»), Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротера» (далі - ТОВ «Агротера»), Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро Алекс Груп» (далі - ТОВ «Агро Алекс Груп»), Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4 ), Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Статус» (далі - ТОВ «Агро-Статус»), Приватним підприємством «Трансагропродукт» (далі - ПП «Трансагропродукт»), Товариством з обмеженою відповідальністю «АПК Трейдинг» (далі - ТОВ АПК «Трейдинг») за період з 01 березня 2008 року по 31 травня 2012 року, за результатами якої складено акт від 11 лютого 2013 року № 657/22.4-12/ НОМЕР_1 .

Відповідно до висновків названого акта перевірки платником порушено:

пункт 3.1 статті 3, пункт 5.2, підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; пункт 138.1 статті 138, підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 738 124,00 грн;

підпункти 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункти 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 367 472,00 грн та завищено залишок від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, за травень 2012 року на суму 22 8405,00 грн.

Обґрунтовуючи свою позицію, податковий орган вказував на неправомірне формування позивачем валових витрат/витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за операціями із СТОВ «Мрія», ФГ «Наталка», ПП «Павлоград-Інвест-Арго», ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_5 , ПП «Тісона», ТОВ «Агро-Статус», ПП «Трансагропродукт», ТОВ «Інтелкоп-МВ», ТОВ «Агротера» з огляду на їх неналежне документальне підтвердження. Контролюючий орган посилався на податкову інформацію щодо відсутності об`єктів оподаткування за операціями з придбання/продажу товарів (послуг) та необхідних ресурсів, отриману за результатами податкового контролю контрагентів та на наявність ознак фіктивності господарської діяльності таких .

На підставі висновків вказаного акта перевірки відповідачем 1 прийняті податкові повідомлення-рішення від 22 лютого 2013 року:

№ 0000322310, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 648 884,00 грн, у тому числі за основним платежем 542 928,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 105 956,00 грн;

№ 0000332310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 348 289,00 грн, у тому числі за основним платежем 256 052,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 92 237,00 грн;

№ 0000342310, яким платнику зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 228 405,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

За приписами абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За правилами підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов`язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону встановлено, що у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно із підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт «а»)

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

За приписами частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум валових витрат/витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському, а також податковому обліку.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судом першої інстанції було встановлено, що вони є реальними та підтверджуються долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат, а саме:

при взаємовідносинах із СТОВ «Мрія»: видаткових накладних; податкових накладних; платіжних доручень; товарно-транспортних накладних; реєстрів накладних на прийняття зерна з визначенням якості за середньодобовою пробою; реєстрів товарно-транспортних накладних;

при взаємовідносинах із ФГ «Наталка»: видаткових накладних; податкових накладних; платіжних доручень; товарно-транспортних накладних; реєстрів накладних на прийняття зерна з визначенням якості за середньодобовою пробою; реєстрів товарно-транспортних накладних на прийняте зерно з визначенням якості по середньодобовому зразку;

при взаємовідносинах із ПП «Павлоград-Інвест-Агро»: видаткових накладних; податкових накладних; платіжних доручень; товарно-транспортних накладних; реєстрів накладних на прийняття зерна з визначенням якості за середньодобовою пробою; реєстрів товарно-транспортних накладних на прийняте зерно з визначенням якості по середньодобовому зразку;

при взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_2 : видаткових накладних; податкових накладних; платіжних доручень; товарно-транспортних накладних; реєстрів накладних на прийняття зерна з визначенням якості за середньодобовою пробою; реєстрів товарно-транспортних накладних на прийняте зерно з визначенням якості по середньодобовому зразку;

при взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_3 : видаткових накладних; податкових накладних; платіжних доручень; товарно-транспортних накладних; реєстрів накладних на прийняте зерно з визначенням якості за середньодобовою пробою;

при взаємовідносинах із ТОВ «Тісона»: податкових накладних; актів здачі-прийнятті робіт; платіжних доручень; товарно-транспортних накладних;

при взаємовідносинах із ТОВ «Агро-Статус»: видаткових накладних; податкових накладних; платіжних доручень; товарно-транспортних накладних; реєстрів накладних на прийняте зерно з визначенням якості за середньодобовою пробою.

Фактичне використання придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується наданими до суду договорами на виконання робіт з виготовлення продукції від 31 серпня 2009 року, 11 березня 2010 року, 30 квітня 2010 року, 01 січня 2010 року, 03 січня 2009 року та договорами поставки від 26 жовтня 2011 року № 26/10/11, № 30/10/2010-02 , від 30 жовтня 2010 року № 30/10/2010, від 10 вересня 2009 року № 10/09/09-1, № 10/09/09-9 та № 10/09/09-6, від 31 грудня 2010 року № 3112/2010 ЗА.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, а також не зазначено про здійснення платником розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків.

Посилання контролюючого органу на наявність кримінального провадження, порушеного, зокрема, за статтею 205 Кримінального кодексу України, та протокол допиту директора СТОВ «Мрія» в рамках кримінального провадження № 77-00199 обґрунтовано не прийнято до уваги судом першої інстанції, оскільки відповідно до положень частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте відповідачем, всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу як вирок надано не було.

Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого в статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Сам факт отримання свідчень (пояснень) посадової особи суб`єкта господарської діяльності не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, здійснених між платником та його контрагентом. Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним щодо дійсного стану правосуб`єктності свого постачальника і реально отримати від нього товари (роботи/послуги), незважаючи на те, що контрагент можливо і має намір щодо порушення податкового законодавства.

Таке правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 09 липня 2020 року у справі № 826/9561/17, від 04 вересня 2020 року у справі № 1640/2783/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 817/992/15.

Посилання контролюючого органу на письмові пояснення директора ФГ «Наталка» - Дерюги М.В. обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції, оскільки сама лише наявність письмових пояснень особи, в яких вона заперечує свою участь у діяльності підприємства, у тому числі і в підписанні будь-яких документів, є підставою для вжиття податковим органом заходів щодо виявлення, аналізу та перевірки господарських операцій такого платника податків з його контрагентами - продавцями та покупцями товарів (робіт або послуг). При цьому, у податковому спорі податковий орган не може ставити під сумнів оподатковувану операцію, посилаючись лише на вказану обставину, а повинен довести фіктивність (нереальність) такої операції в силу відсутності товарно-грошового обороту, номінального оформлення операції, її імітації з єдиною метою - отримати незаконну податкову вигоду та/або податкову економію.

Заперечення керівником своєї причетності до здійснення фінансово-господарської діяльності юридичної особи, яка була створена або керована ним, не є беззаперечним доказом обізнаності саме платника податків з дефектами у правовому статусі контрагента, оскільки відповідні пояснення можуть надаватись, у тому числі, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Отже, формальна відмова особи від причетності до створення та/або управління підприємством не може розглядатися як обставина, достатня для висновку про достовірність даного факту.

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 21-1575а15.

Посилання податкового органу на негативну податкову інформації щодо контрагентів платника, як на підставу для висновку про порушення товариством податкового законодавства, правильно не взято до уваги судом першої інстанції, оскільки така інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, носить виключно інформативний характер, сформована без використання та аналізу первинних документів платника, а отже не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Крім того, Суд звертає увагу, що певні недоліки у первинних документах, складених за результатами проведених господарських операцій, у тому числі товарно-транспортних накладних, на що посилається контролюючий орган, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Такі документи є належними і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте, містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, а також підтверджують фактичність здійснення таких операцій.

За таких обставин суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про необ`єктивність доводів контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій платника з його контрагентами.

Судом апеляційної інстанції, у свою чергу, не встановлено інших обставин та не досліджено будь-яких нових доказів, які б давали йому законні підстави для іншої оцінки фактичних обставин у справі, в тому числі і щодо висновку про нереальний характер спірних операцій.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасоване рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське зерно» задовольнити.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року скасувати, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 січня 2020 року залишити в силі.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське зерно» витрати зі сплати судового збору в розмірі 4588,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова