Постанова

від 02.03.2023 по справі 441/1472/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 441/1472/22 Головуючий у 1 інстанції: Перетятько О.В.

Провадження № 22-ц/811/2955/22 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,

секретаря: Салати Я.І.

з участю : ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на ухвалу Городоцького районного суду Львівської області від 31 жовтня 2022 року у справі заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИЛА:

ухвалою Городоцького районного суду Львівської області від 31 жовтня 2022 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості задоволено.

Забезпечено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості шляхом накладення арешту на:

частку ОСОБА_1 в статутному капіталі ТзОВ «Бохем Буд» (ЄДРПОУ 31997557) в розмірі 50%, що складає 10 000,00 грн.;

частку ОСОБА_1 в статутному капіталі ТзОВ «Дхана» (ЄДРПОУ 43881323) в розмірі 50%, що складає 250 000,00 грн.;

Заборонено всім суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинення реєстраційних дій, пов`язаних зі зміною власника, реєстрації застави часток ОСОБА_1 в статутному капіталі ТзОВ «Бохем Буд» (ЄДРПОУ 31997557) у розмірі 50%, що складає 10 000,00 грн., в статутному капіталі ТОВ «Дхана» (ЄДРПОУ 43881323) у розмірі 50%, що складає 250 000,00 грн.

Вищезгадану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що суд першої інстанції наклав арешт на корпоративні права ОСОБА_1 без проведення їх оцінки у спорі, що не є корпоративним та фактично має ознаки рейдерства.

Стверджує, що ОСОБА_3 достеменно відомо що номінальна вартість 50 відсотків у статутному капіталі ТзОВ «Дхана» дорівнює 2 500 000,00 грн., що у 10 разів більше аніж номінальна вартість таких прав вказана Позивачем у своїй заяві про забезпечення позову.

Вказує, що позивачу достеменно відомо, що протоколом № 29/09/21-2 від 29 вересня 2021 року загальних зборів учасників часту ОСОБА_1 у статутному капіталі ТзОВ «Дхана» було збільшено до 2 500 000,00 грн. які були сплачені ОСОБА_1 у повному обсязі.

На думку скаржника. повідомлення Позивача про номінальну вартість частки ОСОБА_1 у ТзОВ «Дхана» є додатковим підтвердженням саме рейдерських мотивів Позивача.

Просить ухвалу Городоцького районного суду Львівської області від 31 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні заяви про забезпечення позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, пояснрення представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на її заперечення, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи із наступних обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом та матеріалами справи встановлено, що у жовтні 2022 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, у якій просила солідарно стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на її користь суму неповерненого боргу за Договором №12/05 про надання зворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 12 травня 2021 року у розмірі 6 000 000,00 грн. ( шести мільйонів гривень, 00 копійок) без ПДВ.

27 жовтня 2022 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на корпоративні права відповідача ОСОБА_1 , зокрема, на частку в статутному капіталі ТзОВ «Бохем Буд» (ЄДРПОУ 31997557) в розмірі 50%, що складає 10 000,00 власником та засновником якого є ОСОБА_1 ; на частку в статутному капіталі ТзОВ «Дхана» (ЄДРПОУ 43881323) в розмірі 50%, що складає 250 000,00 грн., власником та засновником якого є ОСОБА_1 ; заборонити всім суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинення реєстраційних дій, пов`язаних зі зміною власника, реєстрації застави часток: ОСОБА_1 в статутному капіталі ТЗОВ «Бохем Буд» (ЄДРПОУ 31997557) у розмірі 50%, що складає 10 000,00 грн., в статутному капіталі ТОВ «Дхана» (ЄДРПОУ 43881323) у розмірі 50%, що складає 250 000,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи, має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною 2 статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 9 цієї частини.

Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, вживати негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.

Згідно із роз`ясненням, яке міститься в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Умовою до застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Згідно приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Під час розгляду справи «East/West Alliance Limited» проти України» ЄСПЛ в п. 185 рішення від 23 січня 2014р. нагадав, що вилучення власності в інтересах судочинства, яке не позбавляє власника його майна, а тільки тимчасово припиняє його можливості користуватися та розпоряджатися цим майном, зазвичай пов`язане із здійсненням контролю за використанням власності, що охоплюється сферою застосування другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Відтак, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Крім того, колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Встановлено, що корпоративні права, на які просить накласти арешт позивачка, належать відповідачу ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з сервісу перевірки контрагентів «YouControl», іншими матеріалами справи, при цьому матеріали справи не містять доказів належності ОСОБА_1 іншого майна.

Вартість належних відповідачу ОСОБА_1 часток становить 260 000,00 грн. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

За вказаних обставин, суд першої інстанції при дійшов обгрунтованого висновку про те, що вимоги поданої заяви про накладення арешту на корпоративні права (частки у статутному капіталі), що належать відповідачу ОСОБА_1 , а також заборона всім суб`єктам державної реєстрації тощо, вчиняти реєстраційні дії, пов`язані зі зміною власника, реєстрації застави часток, що перебувають у володінні останнього, підлягають задоволенню.

При цьому судом першої інстанції було обґрунтовано враховано, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення та ту обставину, що саме по собі накладення арешту на корпоративні права без наміру власників його відчужити та заборона їх відчуження жодним чином не впливає на правовий статус цих прав і на права та законні інтереси власника частки у статутному капіталі товариства та не призведе до зупинення роботи товариства.

Враховуючи вищенаведене,предмет тазміст позовнихвимог,співмірність заходівзабезпечення позовузаявленим позовнимвимогам,те,що ОСОБА_1 яквласник частоку статутномукапіталі юридичнихособах вправіїх відчужити,згідно матеріалівсправи іншогомайна немає, колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування ухвали суду колегія суддів не вбачає

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Городоцького районного суду Львівської області від 31 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї прийняття,але можебути оскарженоюу касаційномупорядку шляхомподачі касаційноїскарги безпосередньодо судукасаційної інстанціїпротягом тридцятиднів здня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 10 березня 2023 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Приколота Т.І.